Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Види систем управління

Характеристика видів стратегічного управління.

Інформаційні компоненти системи стратегічного управління.

Види систем управління.

Тема 7. Види стратегічного управління

Під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти:

‒ вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);

‒ соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Девіантне управління – управління, яке не відповідає стандартам управлінням підприємством та є неадекватним до його поточного стану.

Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма».

Виділяють індивідуальні та групові відхилення.

Культурно схвалювані відхилення керівника. Поводження, що відхиляється, завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві. Варто виділити необхідні якості і способи поводження, що можуть привести до соціально схвалюваних відхилень:

Зверхінтелектуальність. Підвищена інтелектуальність може розглядатися як спосіб поводження, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише при досягненні обмеженого числа соціальних статусів. Інтелектуальна посередність неможлива при виконанні ролей великого ученого чи культурного діяча, у той же час зверхінтелектуальність менш необхідна для актора, чи спортсмена політичного лідера.

Особливі схильності. Дозволяють виявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічних ділянках діяльності.

Зверхмотивація. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за чи позбавлення переживання, перенесені в чи дитинстві юності. Наприклад, існує думка, що Наполеон мала високу мотивацію до досягнення успіху і влади в результаті самітності, випробуваного їм у дитинстві, чи Нікколо Паганіні постійно прагнув до слави і пошани в результаті перенесених у дитинстві нестатку і глузувань однолітків.

Особистісні якості - особистісні риси і властивості характеру, що допомагають досягти узвишшя особистості.

Щасливий випадок. Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їхній прояв у визначеному місці й у визначений час.

Професор В.Н. Іванов виділяє такі причини девіації як: ті зміни в соціальних відносинах суспільства, тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних патологій.

Однієї з характерних соціального поводження маргиналів є зниження рівня соціальних чекань і соціальних потреб. Одним з найважчих наслідків цього для суспільства є його примітивізація, що виявляється у виробництві, у побуті, у духовному житті. Основним соціальним джерелом посилення маргиналізації суспільства є зростаюче безробіття в її явних і схованих формах.

Інша група причин зв'язана з поширенням різного роду соціальних патологій. Зокрема, ростом психічних захворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршенням генетичного фонду населення.

Основні механізми соціального контролю:

‒ власне контроль, здійснюваний ззовні в тому числі шляхом покарань і інших санкцій;

‒ внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією соціальних норм і цінностей;

‒ непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою;

‒ «контроль», заснований на широкій приступності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних протиправним чи аморальної. [2]

Превентивним управлінням деяким об'єктом (системою) називається управління, спрямоване на недопущення або запобігання виникненню несприятливого (кризового, аварійного) стану керованого об'єкта.

Основним завданням превентивного управління є виявлення та усунення причин ймовірних кризових станів керованого об'єкта.

Це завдання вирішується поетапно:

1. Аналіз достовірності інформації про об'єкт управління та процеси в ньому, розробка протоколів, що гарантують цілісність інформації тобто відповідність інформації про об'єкт його реальному стану;

2. Виявлення множини ймовірних станів керованого об'єкта, які є несприятливими для досягнення цільової функції управління;

3. Своєчасне виявлення зовнішніх факторів, поточних станів керованого об'єкта і управлінських рішень, що сприяють розвитку кризового стану керованого об'єкта;

4. Завчасне прийняття рішень, спрямоване на усунення або ослаблення причин ймовірних кризових станів керованого об'єкта.

Превентивне управління дозволяє значно знизити витрати ресурсів на забезпечення виконання керованим об'єктом поставлених завдань, завдяки тому що витрати на виявлення та ліквідацію несприятливих факторів значно нижче, ніж на ліквідацію кризового стану керованого об'єкта, який ці фактори можуть спричинити.

Превентивне управління є інструментом запобігання катастроф.

Превентивне управління слід запроваджувати до настання кризи у тих випадках, коли її симптоми ще жодним чином не проявляються, проте у внутрішньому або зовнішньому середовищі виникають явища й започатковуються процеси, які поступово трансформуються у дестабілізаційні й кризоутворюючі чинники. Його основною метою є утворення умов для запобігання кризі та максимальна підготовка підприємства до роботи в умовах її впливу. Превентивне управління має ґрунтуватися на стратегії захисту, за якої провідним критерієм прийняття управлінських рішень є забезпечення фінансової стійкості, а переважним стилем керування – демократичний або організуючий. В умовах превентивного управління з метою запобігання негативному впливу кризи необхідно перш за усе: 1) оптимізувати види і структуру виробничо-господарської діяльності; 2) переглянути критерії доцільності здійснення господарських операцій і ефективності проектів; 3) вжити заходів щодо скорочення витрат та раціоналізації використання ресурсів; 4) переглянути стратегій просування власних товарів на ринку з урахуванням дестабілізаційних процесів, а також зміни платоспроможності, ритмічності й інших характеристик функціонування основних споживачів; 5) оптимізувати структуру джерел фінансування й мінімізувати середньозважену вартість капіталу тощо.

Превентивний тип управління доцільно замінювати на реактивний у разі посилення впливу чинників та виникнення кризи. Його основою метою є запобігання поглибленню проявів кризи, мінімізація її негативного впливу на стан, умови і результати функціонування підприємства. Реактивне управління доцільно запроваджувати у відповідності зі стратегією виживання, коли провідним критерієм прийняття управлінських рішень обирають підтримування платоспроможності та почасту застосовують директивний або організуючий стилі керівництва. В умовах реактивного управлінні доцільно: 1) посилити контроль за рухом грошових коштів; 2) реструктуризувати активи, у тому числі й через рефінансування дебіторської заборгованості, ліквідацію чи консервацію частини потужностей; 3) оптимізувати структуру трудових ресурсів і систему оплати праці; 4) переглянути критерії здійснення господарських операцій з урахуванням масштабів ураження кризою.

Розрізняють системи управління в умовах стабільного, динамічного середовища та в умовах кризи.

В умовах стабільного середовища управління орієнтується на вирішення постійного кола задач. Динаміка моніторингу зовнішнього оточення є помірною. Зміна планів розвитку підприємства є нечастою. Стальним є коло партнерів.

В умовах нестабільного зовнішнього оточення підприємства мусять вирішувати завдання, які можна згрупувати за такими напрямками:

‒ організація виробничої кооперації і науково-технічної спів-
праці відповідно до технологічного ланцюга виготовлення кінцевого продукту;

‒ забезпечення збалансованості діяльності за стадіями життєвого циклу продукції;

‒ створення нових механізмів інвестування для розширення та науково-технічного розвитку виробництва;

‒ досягнення узгодженості інтересів держави і власників підприємств при використанні землі і природних ресурсів;

‒ створення на підприємствах внутрішнього ринку робочої сили, що забезпечить вирішення проблем професійної перепідготовки та зайнятості;

‒ включення підприємств до глобальної мережі інформації та подолання труднощів науково-технічного розвитку виробництва, які виникають у зв’язку з установленням права підприємств на комерційну таємницю.

Основною умовою пристосування виробничої системи до динамічного зовнішнього оточення та нестійкого спектра внутрішніх чинників є її спроможність адаптуватися та створювати механізм використання сприятливих тенденцій, що з’являються. Це забезпечується гнучкістю структури підприємства, під якою розуміють спроможність системи цілеспрямовано адаптуватись до мінливого, складного середовища і здійснювати цей процес пристосування з мінімальними витратами.

В умовах кризи антикризову стратегію необхідно вважати способом досягнення підприємством своїх цілей, попри вплив зовнішніх та внутрішніх факторів, які є джерелами виникнення кризових явищ та стимулюючим імпульсом до їх зростання та перетворення на кризові ситуації і кризовий стан.

Характерними рисами стратегії антикризової діяльності як особливого виду управління, є:

- Обмеженість за строками здійснення (1-3 роки). Така стратегія вважається реалізованою, в той момент, коли стає зрозуміло, що підприємство почало збалансовано функціонувати і сформувалася стійка тенденція покращення фінансово-майнового стану та підвищення ефективності діяльності.

- Пріоритетність антикризової стратегії. Протягом часу виходу підприємства з кризового стану загальнокорпоративна, а також функціональні та ділові стратегії зазнають суттєвого коригування і підпорядковуються основній меті антикризового менеджменту.

- Підвищена результативність реалізації, що зумовлюється масштабністю наслідків від успішного (відновлення потенціалу підприємства) або незадовільного (крах суб’єкта господарювання, втрата інвестицій власниками) втілення стратегії.

- Звужена функціонально-цільова спрямованість, що передбачає визначення обмеженого кола об’єктів впливу внаслідок недостатності ресурсної бази кризової фірми.

- Орієнтація на ретельний пошук і максимальне використання внутрішніх резервів ресурсів підприємства.

- Яскраво виражений адаптивний характер. Антикризова стратегія передбачає реалізацію великої кількості реорганізаційних заходів та організаційно-технологічних новацій, що передбачають пристосування підприємства до параметрів зовнішнього середовища господарювання.

Критеріями обґрунтування вибору антикризової стратегії для кожного окремого підприємства повинні бути узагальнюючі показники по основних напрямах оцінювання рівня кризового стану підприємства, а саме: величина прибутку і рентабельності, ефективність використання основних фондів підприємства, показники ділової активності підприємства, показники фінансової стійкості підприємства, платоспроможність і ліквідність майна підприємства, показник ймовірності банкрутства підприємства, ефективність використання персоналу підприємства.

Три напрями розробки економічної стратегії підприємства для виходу з кризи:

1. Налагодження стійких зв’язків з ринком щодо ресурсного забезпечення реалізації продукції.

2. Створення матеріальної основи для підвищення конкурентоспроможності підприємства.

3. Розвиток соціальної сфери на основі збільшення доходів і прибутку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Оцінка конкурентоспроможності корпорації на основі визначення конкурентоспроможності товару	\|	Сутність та види портфельних стратегій підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.