Психосоціальний розвиток середньої дорослості

Роберта Стенберга

Систематика видів кохання трискладовою теорією

Вид кохання	Складові
інтимність	пристрасть	рішення – забов`язання
СИМПАТІЯ	+	-	-
ПАЛКЕ КОХАННЯ	-	+	-
ПРИДУМАНА ЛЮБОВ	-	-	+
РОМАНТИЧНЕ КОХАННЯ	+	+	-
ЛЮБОВ – - ТОВАРИШУВАННЯ	+	-	+
СЛІПА ЛЮБОВ	-	+	+
ДОСКОНАЛА ЛЮБОВ	+	+	+

+ - складова присутня;

- - складова відсутня.

Створення сім`ї в період ранньої дорослості є важливим кроком для молодих людей, у них з’являються і набувають іншого значення нові обов’язки, ролі чоловіка та дружини(згодом батьків). Молоде подружжя повинно пристосовуватись до потреб, один одного, розумно розподілити між собою обов’язки, навчитися поважати індивідуальність кожного, знаходити вихід з конфліктних ситуацій.

У віці ранньої дорослості, приблизно 23-25 років, виникає перша нормативна криза періоду дорослості. Вона полягає у тому, що молода людини обирає між “Я” – реальним, і “Я” – ідеальним на користь першого. Фантазії юності відходять на другий план і поступаються місцем активній діяльності. Е.Еріксон вважає, що молода людина готова злити свою ідентичність з ідентичністю інших. Але якщо ця готовність не знаходить взаєморозуміння, то формується підозріле ставлення до оточуючих, уникаються контакти, що зобов`язують до близькості.

Наступна нормативна криза віку ранньої дорослості виникає приблизно в 33 роки. На цей час людина вже має певний життєвий досвід, який допомагає зрозуміти, що життя неможливо прожити по максимуму. Що людина має певні можливості, що існує безліч перешкод та обмежень у досягненні мети. Відбувається корекція планів, виникає потреба почати життя спочатку, знайти нову роботу, змінити місце проживання, розлучитися або вдосконалюватися у професійному плані.

Перехід від ранньої до середньої дорослості характеризується кризою 37-40 років (криза середини життя). Вона полягає в остаточному переосмисленні планів життя, співставленні їх з реальністю і корегуванні особистісних рис. Життя постійно вносить свої корективи в людські плани, й іноді здається, що все заплановане, задумане не вдасться здійснити. Тому людина прагне перебудуватися.

Об’єктивні причини перебігу кризи середини життя зумовлюють перебудову особистості з урахуванням життєвого статусу людини. Вже неадекватною буде вважатися надмірна емоційність, юнацький максималізм, жорсткість у поведінці, невміння пристосуватися до нових умов життя. Чоловіки знижують свої фізичні можливості, жінки стають менш привабливими, хоч дехто може бути неготовим до такої перебудови. Тільки адекватна переоцінка цінностей призведе до оновлення особистості, до її генеративності при входженні у період середньої дорослості.

Психосоціальний розвиток віку середньої дорослості можна описати в контексті трьох самостійних систем, які співвідносяться з різноманітними аспектами його “Я”: “Я” – особистість, “Я” – як член родини ,”Я” – як працівник. Ці системи взаємозалежні. Наприклад, чим більше задоволення отримує батько від трудової діяльності, тим вища його самоповага й тим ймовірніше, що йому буде властивим приймаючий та люблячий стиль батьківської поведінки.

Ці системи можуть змінюватися під впливом різних обставин, подій, в результаті взаємодії із більшим соціальним оточенням.

Е.Еріксон визначив основне завдання цього віку як вибір між генеративністю (цілеспрямованістю, продуктивністю) і захопленням собою. Щоб уникнути застою, люди середнього віку проявляють турботу про молодше покоління, його майбутнє. Більшість жінок та чоловіків продовжують виконувати професійні ролі, професійно реалізуються. Лише незначна частина людей середнього віку кардинально змінює свою професійну кар’єру. Це відбувається у випадку нереалізованості або зміни цінностей, ідеалів. Д.Левінсон пояснює зміну професійної діяльності поверненням юнацької мрії і називає переходом середини життя. Професійні зміни можуть викликати надмірну тривогу, навіть стрес, якщо роботу необхідно змінювати примусово, або кар’єра розвивається не так як передбачалося. Є категорія людей середнього віку. Які настільки віддані роботі, про них ще говорять, що вони “згорають” на роботі.

Люди середнього віку частіше за все стають зв’язуючою ланкою між молодшим та старшим поколінням. Вони розриваються між батьками, що старіють, та підростаючими дітьми, які виросли і повинні поступово піти у самостійне життя. Оскільки старі батьки стають більш залежними від свої дітей (потребують піклування і розуміння, підтримки сімейних традицій, контакти з членами родини), то і влада поступово переходить до середнього покоління. Дорослі діти бажають віддалитися від батьків, від їх установ та опіки, а батькам може здаватися, що їх недооцінюють, не радяться із ними. Між дорослими дітьми та батьками (людьми середнього віку) виникають відносини, які можна назвати взаємною рівністю. Але багато сімей з розуміння і тактом ставляться до надання свободи дорослим дітям і більше довіряють їм.

Багато людей середнього віку виконують роль бабусі та дідуся. Ця роль приносить їм найбільше задоволення. В.Л.Бенгстон вважає, що присутність бабусь і дідусів є запорукою стабільності для онуків та їх батьків. Середнє покоління передає онукам сімейні традиції, свій життєвий досвід, елементи професійних вмінь та навичок.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ранньої дорослості	\|	Основні зміни психічних функцій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.