ЛЕКЦІЯ № 3

Висновки

1. Відповідно до трьох рівнів професіоналізму вчителя процес формування у майбутніх учителів російської мови відповідної методичної компетенції передбачає три рівні – рівень грамотності, рівень ремесла й рівень майстерності, кожному з яких відповідає власна система складників методичної компетенції: система методичних знань, система методичних навичок і система методичних умінь. На першому рівні грамотності студент набуває методичних знань про систему й процес мовної освіти у школі, про здійснення мовної освіти школярів на уроках і позакласних заходах, а також про її наукове дослідження. На другому рівні ремесла студент оволодіває методичними навичками здійснення мовної освіти школярів у класній і позакласній роботі та наукового дослідження мовної освіти в загальноосвітній школі. На третьому рівні майстерності студент оволодіває методичними вміннямиздійснення мовної освіти школярів 5-11 класів на уроках і позакласних заходах та її наукового дослідження.

2. У процесі формування методичної компетенції вчителя російської мови застосовують різні моделі педагогічної взаємодії викладача й студента, в яких складаються неоднакові умови для розвитку освітньої автономії останнього як внутрішньої особистої незалежності студента, яка ґрунтується на його здатності самостійно керувати процесом набуття методичних знань й оволодіння методичними навичками й уміннями. Виділяються чотири види освітньої автономії студента: обмежена автономія в межах авторитарної з боку викладача моделі його педагогічної взаємодії зі студентом, частково обмежена автономія в межах особистісно-орієнтованої на студента моделі його педагогічної взаємодії з викладачем, напівавтономія в межах індивідуально-орієнтованої на студента моделі його педагогічної взаємодії з викладачем та повна автономія в межах самоорієнтовної на студента моделі його педагогічної взаємодії з викладачем.

3. Методичні знання вчителя російської мови є науковими, соціальними, набутими знаннями, водночас предметними й методологічними, мовними й метамовними, декларативними й процедурними, енциклопедичними й мовними, вивченими й засвоєними знаннями. Під час розгляду питань, пов’язаних із процесами оволодіння й користування мовою, актуальними є декларативні (знання що?) і процедурні (знання як?) знання. Методичні декларативні знання, проявляючись на рівні вербального опису, є знаннями про складники системи й процесу мовної освіти школярів та про вчителя російської мови 5-11 класів. Методичні процедурні знання, проявляючись на рівні реальної дії, є знаннями про методи і прийоми реалізації аспектів іншомовної освіти школярів у класній і позакласній роботі з російської мови та про здійснення наукового дослідження мовної освіти школярів 5-11 класів.

Методи набуття студентом декларативних і процедурних методичних знань охарактеризовано згідно з класифікацією методів практичного набуття знань, підґрунтям якої є джерело знань. Комунікативні методи охоплюють методи й процедури контактів студента з безпосереднім джерелом знань – викладачем методики, вчителем, керівником педагогічної практики, керівником курсової роботи з методики чи випускної кваліфікаційної роботи, іншими студентами. Текстологічніметоди включають методи набуття студентом знань із фахових документів і фахової літератури. У свою чергу, комунікативні методи набуття знань містять пасивні й активні методи. Пасивні методи передбачають передачу провідної ролі у процедурі набуття студентом знань іншим суб’єктам методичної освіти: викладачеві методики, вчителю та ін. Студент лише фіксує те, що викладач розповідає на лекції чи протоколює протягом навчальної екскурсії дії вчителя на уроці/позакласному заході з української мови. В активних методах, навпаки, ініціатива повністю належить студентові, який активно контактує з іншими суб’єктами методичної освіти різними способами – в експертних і ділових іграх, вільних діалогах, бесідах за круглим столом тощо. У свою чергу, залежно від кількості осіб, які надають знання, активні методи набуття студентом знань поділяються на групові методи (мозковий штурм, круглий стіл, ділові ігри) й індивідуальні методи (анкетування, інтерв’ювання, вільний діалог, експертні ігри).

У межах кожної організаційної форми навчання окреслено домінуючий метод набуття студентом методичних декларативних і процедурних знань. Найчастіше (5 позицій) у процесі формування методичної компетенції вчителя для набуття методичних знань студент використовує пасивні комунікативні методи, зокрема спостереження за діяльністю викладання учителя, інших студентів. Друге місце посідають текстологічні й активні методи (по 3 позиції з кожного виду). Це ніякою мірою не суперечить активній ролі студента як суб’єкта методичної освіти, а лише підтверджує існування окресленого в межах рефлективного підходу такого способу розвитку студентом набутих знань як рефлексія професійної діяльності інших суб’єктів освітнього процесу (учителя, інших студентів) та окресленого в межах теорії знань джерела набуття студентом процедурних методичних знань шляхом його безпосереднього контакту з професійною діяльністю вчителя.

Визначено ступінь освітньої автономії студента в процесі набуття ним методичних знань, критерієм якої є можливість самостійного набуття знань із різних джерел. Простежується позитивна динаміка освітньої автономії студента в процесі набуття методичних знань – від обмеженої (на лекціях, семінарських і практичних заняттях, навчальній екскурсії) й частково обмеженої (у ході індивідуальної й самостійної роботи) до напів- (на педагогічній практиці й консультації) та повної автономії (при виконанні курсової й випускної кваліфікаційної робіт). Виявлено певну закономірність: протягом організаційних форм навчання, провідною дидактичною метою яких є набуття методичних знань (лекція, самостійна й індивідуальна роботи, семінарське й практичне заняття, навчальна екскурсія; за винятком консультації), домінує обмежена та частково обмежена освітня автономія студента. Протягом організаційних форм навчання, провідна дидактична мета яких полягає в оволодінні студентом методичними навичками й уміннями, а подальше набуття й удосконалення методичних знань є додатковою дидактичною метою (педагогічна практика, курсова й випускна кваліфікаційна роботи), домінують напівавтономія та повна освітня автономія студента.

4. Оволодіння студентами методичними навичками здійснюється в межах кожної з підсистем методичної освіти майбутнього вчителя російської мови – „Класна робота”, „Позакласна робота”, „Науково-дослідницька робота”. Організаційними формами навчання, на яких студенти оволодівають методичними навичками, є практичні заняття та навчальна конференція (як різновид семінарського заняття). Зміст практичних занять у межах підсистеми „Класна робота” складає проведення кожним студентом укладеного самостійно фрагмента уроку, в межах підсистеми „Позакласна робота” – фрагмента позакласного заходу. Зміст семінарських занять у межах підсистеми „Науково-дослідницька робота” складає виступ кожного студента на навчальній конференції за результатами індивідуальної роботи, представленими у вигляді реферату, доповіді чи повідомлення. Визначено ступінь освітньої автономії студента у процесі оволодіння ним методичними навичками, критерієм якої є самостійність його дій, зокрема при проведенні фрагмента уроку і позакласного заходу на практичному занятті та в ході індивідуальної роботи. Простежується позитивна динаміка освітньої автономії студента в процесі оволодіння методичними навичками – від частково обмеженої (на практичному занятті і навчальній конференції) до напівавтономії (у ході індивідуальної роботи).

5. Оволодіння студентами методичними вміннями здійснюється у межах трьох підсистем „Класна робота”, „Позакласна робота”, „Науково-дослідницька робота” протягом педагогічної практики, яка проходить у два етапи. Репродуктивний етап оволодіння методичними вміннями здійснюється на початку першого етапу педагогічної практики, репродуктивно-творчий етап – на його основному етапі; творчо-репродуктивний етап – протягом другого етапу педагогічної практики. Визначено ступінь освітньої автономії студента в процесі оволодіння методичними вміннями, критерієм якої є самостійність дій студента в процесі оволодіння методичними вміннями, зокрема при проведенні уроку й позакласного заходу на педагогічній практиці, апробації у ході індивідуальної роботи практичної частини випускної кваліфікаційної роботи та виступі на методичному семінарі. На першому етапі педагогічної практики домінує напівавтономія, на другому етапі – повна освітня автономія студента. Таким чином процес набуття студентом методичних знань здійснюється на всіх без винятку організаційних формах навчання – лекціях, семінарських і практичних заняттях, навчальних екскурсії і конференції, у ході самостійної й індивідуальної робіт, на педагогічній практиці, при виконанні курсової й випускної кваліфікаційної робіт. Процес оволодіння студентами методичними навичками на основі набутих методичних знань здійснюється передусім на практичних заняттях і навчальних конференціях. Процес оволодіння студентами методичними вміннями на основі набутих методичних знань та сформованих методичних навичок здійснюється протягом педагогічної практики, на методичних семінарах і в ході індивідуальної роботи при апробації практичних частин курсової й випускної кваліфікаційної робіт. При цьому спостерігається позитивна динаміка освітньої автономії студента – від обмеженої і частково обмеженої автономії у процесі набуття ним методичних знань і в процесі оволодіння методичними навичками до напів- та повної автономії у процесі оволодіння методичними вміннями.

Тема. Форми організації навчання у вищих навчальних закладах.

Форми вивчення циклу дисциплін російської мови

(«Практикум з російської мови», «Ділова російська мова», «Сучасна російська мова», «Методика навчання російської мови в загальноосвітніх навчальних закладах», «Шкільний курс російської мови»).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Методичні поради

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.