Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ЛЕКЦІЯ № 2

Вступ

План

ЛЕКЦІЯ № 1

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

(Кожна правильна відповідь оцінюється двома балами.

Суму балів поділіть на чотири й отримаєте оцінку за знання всієї теми)

1. Поміркуйте, чому систему організації навчання у вищій школі часто називають лекційно-семінарською?

2. Що спільного і які відмінності у поняттях «форма навчання» і «форма організації навчання»?

3. Визначте основні ознаки індивідуальної, групової і фронтальної форм організації навчання у вищій школі.

4. Які типи занять з арсеналу вищої школи доцільно проводити для вивчення дисциплін циклу російської мови на філологічних факультетах?

5. У яких випадках, на вашу думку, необхідність використання лекцій з сучасної російської літературної мови на філологічних факультетах у вищій школі зростає? А у яких зменшується?

6. Якими ви уявляєте «ідеального лектора» та «ідеальну лекцію»?

7. Які показники якості практичного заняття з ділової російської мови на нефілологічних факультетах є найголовнішими? Чому?

8. Запропонуйте власний проект методики проведення практичного заняття з української мови для нефілологічних факультетів.

9. Поясніть мету, завдання та структуру колоквіуму з методики навчання російської мови в загальноосвітніх навчальних закладах.

10. Визначте позитивні й негативні сторони лабораторного заняття зі шкільного курсу російської мови та шляхи вдосконалення цієї форми навчання на філологічному факультеті.

ТЕМА: АДАПТИВН ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ, ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ ТА ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРОЦЕС

Мета: ознайомити студентів з метою та завданнями адаптивного фізичного виховання, охарактеризувати АФВ, як науку та навчальну дисципліну, визначити зв'язок АФВ з іншими науками та дисциплінами, розкрити основні поняття АФВ, визначити сучасний стан та проблеми інвалідності.

1. Основні поняття адаптивного фізичного виховання.

2. Зв'язок адаптивного фізичного виховання з іншими науками та навчальними дисциплінами.

3. Законодавчі та Організаційні основи фізкультурно-спортивного руху інвалідів в Україні.

Література

1. Бріскін Ю.А. Спорт інвалідів у міжнародному спортивному русі. – Львів: Край, 2006. – 346с.

2. Евсеев С.П., Шпакова Л.В. Адаптивная физическая культура. Учебное пособие. – М.: Советский спорт, 2000. – 240с.

3. Круцевич Т.Ю. Теория и методика физического воспитания. Том 2. – К.: Олимпийская литература, 2003 – 390с.

4. Чудная Р.В. Адаптивное физическое воспитание. – К.: Наукова думка, 2000. – 358с.

За даними ВООЗ, на межі II і III тисячоліть у кожній четвертій сім'ї світу є така людина, що взагалі становить 10 % усього населення земної кулі (близько 500 млн, з них приблизно 3 млн дітей). Причини інвалідизації — екологічні катастрофи, війни, криміногенні ситуації, спадковість, інфекційні захворювання, травми, каліцтва, отримані на виробництві, в побуті, на транспорті тощо. В Україні до початку XXI ст. нараховувалося 2,3 млн інвалідів різних категорій, серед них 1,2 млн інвалідів І та II груп, 120 тис. інвалідів дитинства, 2 млн психічно хворих осіб. Щороку в нашій країні кількість людей з особливими потребами збільшується на 200—250 тис. чоловік.

1. Адаптивна фізична культура — соціальний феномен, головною метою якого є соціалізація людей з обмеженими фізичними спроможностями, а не тільки їх лікування з допомогою фізичних вправ і фізіотерапевтичних процедур.

Досить "молоде" на сьогодні поняття — адаптивна фізична рекреація. її зміст спрямований на активізацію, підтримання й відновлення фізичних сил, які витрачаються людьми з обмеженими фізичними спроможностями за час будь-якої діяльності: роботи, навчання, спорту і на профілактику стомлення, на розваги, цікаве проведення вільного часу, оздоровлення, покращання кондиції, "підвищення рівня життєздатності через задовольняння". Основна ідея адаптивної фізичної рекреації полягає в забезпеченні психологічного комфорту й зацікавленості людей, котрі беруть в ній участь, за рахунок повної свободи вибору засобів, методів і форм занять.

Спорт інвалідів, або адаптивний спорт, переслідує мету — формувати у людей з обмеженими фізичними спроможностями високу спортивну майстерність і досягнення ними найвищих результатів у різних видах змагальної діяльності людей, котрі мають аналогічні проблеми зі здоров'ям. Містить у собі три головних напрями: паралімпійський рух, Спеціальну олімпіаду й Всесвітні ігри глухих ("Тихі ігри"), які охоплюють інвалідів практично всіх нозологій. Значення адаптивного спорту полягає в тому, що психологічна дія спортивних тренувань і змагань полегшує компенсацію фізичних, психічних і соціальних змін особистості інваліда; підвищує психоемоційну стійкість, нормалізує соціальну значущість в умовах стресу. Дозоване застосування підвищених фізичних навантажень під час занять спортом виявляє резервні спроможності організму, підвищує комунікативну активність.

АФВ відрізняється від фізичної реабілітаці'і наявністю в його змісті значного обсягу спортивних ігор і рекреативних заходів, цілеспрямованості для заохочення до спортивних занять, по можливості, найбільшої кількості учасників — як інвалідів, так і здорових осіб. Від спорту АФВ відрізняє адаптаційно-оздоровча спрямованість та орієнтація на досягнення, насамперед, взаєморозуміння, співпереживання, взаємодопомоги та дружніх відносин, які забезпечують об'єднання людей з різними фізичними спроможностями.

2.Сьогодні у більшості розвинутих країн відмовилися від застосування слова інваліду зв'язку з його негативним психологічним навантаженням. Замість цього використовують такі визначення, як недієздатні особи, люди з фізичними вадами, люди з функціональними (фізичними) обмеженнями (порушеннями), люди з особливими потребами, аномальні особистості (діти)

Інвалідність— повна або часткова втрата внаслідок захворювання, травм і вроджених дефектів здатності до самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, контролю власної поведінки, навчання і заняття трудовою діяльністю, тобто стійке порушення (зниження або втрата) загальної або професійної працездатності

Це поняття є одночасно медичним, соціальним і юридичним, осі пов'язане зі станом здоров'я людини та її трудовою діяльністю. визначається медико-соціальною експертизою в результаті обстеження органами охорони здоров'я осіб, які частково або повністю втратили здоров'я внаслідок захворювання, травм та вроджених дефектів, що обмежують їхню життєдіяльність, а також осіб, які мають відповідно до законодавства праве на соціальну допомогу, компенсацію втраченого заробітку або звільнення від виконання відповідних обов'язків. При цьому встановлюють ступінь обмеження життєдіяльності, працездатності, групу інвалідності, визначають для кожного інваліда відповідно до стану здоров'я вид трудової діяльності та умови праці, котрі сприяли б відновленню порушених функцій організму. Для кожного інваліда розробляють індивідуальну програму адаптаційио-реабілітаційних заходів.

Соціальний захист інвалідів — система правових, економічних і соціально-побутових заходів, спрямованих на забезпечення потреб людей з обмеженими фізичними спроможностями у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній професійній та громадській діяльності та реалізації ними прав і свобод на рівні з усіма громадянами держави.

Реабілітація інвалідів — система медичних, професійних і соціальних заходів, спрямованих на відновлення порушених функцій організму людей з обмеженими фізичними спроможностями, компенсацію обмежень їхньої життєдіяльності, соціально-професійну адаптацію та інтеграцію їх до суспільства.

Адаптивна рухова реабілітація спрямована на відновлення у людей з обмеженими фізичними спроможностями тимчасово втрачених або порушених функцій (крім втрачених або порушених на тривалий час у зв'язку з основним захворюванням — причиною інвалідності) після перенесених захворювань, травм, фізичних і психічних перенапружень, які виникли у процесі будь-якого виду діяльності або будь-яких життєвих обставин. Реалізується з метою формування у людини адекватних психомоторних реакцій на те чи інше захворювання, її орієнтації на використання природних, екологічно виправданих засобів, які стимулювали б швидку нормалізацію функцій організму; навчання її вміння самостійно застосовувати відповідні комплекси фізичних вправ, прийоми самомасажу, загартовуючі процедури.

фізіотерапевтичні методи та ін.

Індивідуальна програма реабілітації й адаптації інваліда — комплекс оптимальних для конкретної людини видів, форм, об'єктів, термінів і порядку проведення реабілітаційних заходів.

Дефектологія — система наук, яка вивчає психофізичні особливості розвитку осіб із фізичними та психічними вадами, закономірності їх виховання, освіти, навчання. Дефектологія поєднує ряд спеціальних напрямів: олігофренопедагогіку — розвиває виховання розумово відсталих осіб, сурдопедагогіку — педагогіку глухих і тих, хто слабко чує, логопедію — корекцію мовних порушень, тифлопедагогіку — педагогіку сліпих і тих, хто слабко бачить, тифлосурдопедагогіку — виховання, розвиток, адаптацію й реабілітацію сліпоглухонімих людей.

3. Права інвалідів визначені законом України "Про основи соціального захисту інвалідів".

Закон України "Про фізичну культуру і спорт" звертається безпосередньо до питань фізичної культури інвалідів:

"...Ст. 13. Фізкультурно-оздоровча і спортивна діяльність серед інвалідів.

Заняття фізичною культурою і спортом інвалідів є складовою частиною їхнього дозвілля, фізичної реабілітації та соціально-трудової адаптації.

Організація занять фізичною культурою і спортом у системі безперервної реабілітації інвалідів (включаючи дітей із фізичними вадами і відхиленнями у розумовому розвитку), підготовка кадрів, методичне забезпечення,

"...Ст. 2.1. Держава стимулює розвиток ...паралімпійського руху і спорту вищих досягнень шляхом бюджетного фінансування, зміцнення матеріально-технічної бази, надання пільг на податки і кредитування благодійників та інших суб'єктів фізкультурно-спортивної діяльності, а також морального і матеріального заохочення спортсменів, тренерів і фахівців галузі, котрі забезпечують підготовку та участь спортсменів у змаганнях спорту вищих досягнень".

Право на заняття спортом людей із обмеженими фізичними спроможностями гарантується Законом України "Про підтримку олімпійського, па-ралімпійського руху і спорту вищих досягнень в Україні":

3. Місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, громадські організації фізкультурно-оздоровчого напряму та організації інвалідів створюють спеціалізовані фізкультурно-оздоровчі установи (клуби і центри), забезпечують їх спеціальним обладнанням, сприяють участі інвалідів у спортивних змаганнях".

Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту спільно з Національним олімпійським комітетом України забезпечує підготовку та участь інвалідів у Паралімпійських іграх і міжнародних іграх інвалідів.

На фінансування фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів для інвалідів, створення та розширення їхньої спортивної бази виділяються кошти з державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування.

Керівництво організаційною і методичною роботою сфери оздоровчої фізичної культури і спорту інвалідів в Україні здійснюється системою державних структур, до яких входять: федерації, комітети, комісії, асоціації ін-валідів, кафедри профільних вищих навчальних закладів, діагностичні та реабілітаційні центри, корекційні установи, консультаційні пункти, спеціальні школи-інтернати, клуби, секції, збірні команди з видів спорту. Національний комітет спорту інвалідів України об'єднує 4 федерації, створені за нозологічним принципом: Спортивна федерація глухих; Спортивна федерація сліпих; Спортивна федерація інвалідів із порушеннями опорно-рухового апарату; Спортивна федерація інвалідів із порушеннями фізичного і відхиленнями у розумовому розвитку.

Проблеми фізичної культури і спорту інвалідів України початку XXI ст. вирішує громадська організація Український центр фізичної культури інвалідів "Інваспорт", яка систематично проводить фізкультурно-оздоровчу, спортивну, медико-реабілітаційну та навчально-методичну роботу з розвитку інвалідного спорту в Україні. Діяльність Центру регламентується законодавством України, постановами і рішеннями Кабінету Міністрів і Положенням про Український центр фізичної культури інвалідів. Усі спортивні заходи Центру і матеріальне забезпечення учасників цих заходів організуються і проводяться відповідно до встановлених державою вимог і норм. Нині громадська організація Центр інвалідного спорту "Інваспорт" являє структуру, котра поєднує 25 обласних відділень, 26 спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл, 24 спеціалізовані відділення підготовки спортивного резерву, 56 відділень регіональних центрів, міських центрів, 48 фізкультурно-оздоровчих клубів для інвалідів.

4. За віковим принципом система корекційної педагогіки поділяється на IV етапи:

• дошкільні установи: ясла, дитячі садки, спеціальні групи при масових
дитячих садках, дошкільні відділення при спеціальних школах;

• спеціальні школи для дітей із різними нозологіями;

• установи спеціальної середньої та професійної освіти;

• середня і вища спеціальна освіта.

За нозологічним принципом організовані спеціальні корекційнонавчальні установи для людей із вадами слуху, зору, мовлення, із відхиленнями у розумовому розвитку.

Єдина державна система корекційної педагогіки

Міністерство освіти	Міністерство соціального забезпечення	Міністерство охорони здоров'я
Спеціальні дитячі садки для дітей із вадами зору, слуху, з відхиленнями у розумовому розвитку Спеціальні середні школи для сліпих і тих, які слабко бачать, для глухих і тих, які слабко чують, для дітей, які пізно оглухли, допоміжні школи для дітей із порушенням мовлення Спеціальні вечірні середні школи для дорослих сліпих і дорослих глухих	Дошкільні дитячі будинки для дітей у віці 3—7 років із відхиленнями у розумовому розвитку Шкільні дитячі будинки для дітей 7—18 років із глибокими відхиленнями у розумовому розвитку Дитячі будинки для сліпоглухонімих Робочі майстерні для дорослих із відхиленнями у розумовому розвитку	Будинки дитини (для дітей у віці до 1 року) Школи-санаторії для дітей із порушеннями психічного розвитку Клініки для дітей і дорослих із порушенням мовлення Логопедичні кабінети у поліклініках

медичний контроль здійснюються органами охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, освіти, соціального захисту населення та організаціями інвалідів.

ТЕМА: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ АДАПТИВНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Мета: Охарактеризувати дидактичні та спеціальні принципи адаптивного фізичного виховання. Визначити засоби адаптивного фізичного виховання. Охарактеризувати організаційні форми АФВ. Визначити особливості діяльності викладача адаптивного фізичного виховання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Шкала оцінювання якості проведення семінарського заняття	\|	ЛЕКЦІЯ № 3

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.