ЛЕКЦІЯ №2.

ПЛАН.

МУЗЕЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА

ЛЕКЦІЯ №1. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МУЗЕЇВ.

1. Визначення музеїв. Історичний та сучасний досвід музейної справи.

2. Особливості музеїв.

3. Музеєзнавство та його специфіка.

1. Щодня в цілому світі мільйони людей відвідують музеї, прагнучи збагатити свої знання, зустрітися з прекрасним. Музейні експозиції розповідають про безліч важливих, цікавих речей мовою, яка не потребує перекладу. Музеї дають змогу побувати у давньому минулому, побачити сьогодення людства, цивілізаційні здобутки і навіть заглянути у майбутнє. Музеї мають шанс завжди бути тим місцем, де людина шукатиме відповіді на численні запитання свого минулого і теперішнього. Не дивно, що наука про музеї музеєзнавство – не одне століття намагається визначитися з самим поняттям «музей». Що це: храм, сховищем раритетів, університет знань, ідеологічна установа, клуб, театралізований видовищний заклад?

Академік Борис Піотровський порівнював музеї з книгами. Подібно до книг, вони вражають своєю різноманітністю. Найбільші з них нагадують багатотомні наукові праці в солідних оправах. Є музеї спеціалізовані, на зразок навчального курсу, музеї-життєписи, музеї-школи. Усі вони мають право на існування, всі вони відповідно до своїх можливостей і масштабу поширюють інформацію, проводять наукову, виховну, популяризаторську роботу, допомагають людям відчути красу, дізнатися про нове й невідоме.

Це поняття об’єднує такі несхожі між собою явища, як окремі колекції, національні парки, меморіали, політехнічні експозиції, палацові комплекси, заповідні частини історичних міст, скансени (музеї під відкритим небом). Спільним для них є те, що вони зберігають і передають знання та культурні традиції, яким загрожує знищення. Музей, таким чином, виконує найважливішу місію в системі світової культури: забезпечує безперервність її розвитку в загальнолюдському, національному і соціальному вимірах.

Музеями називають науково-дослідні й культурно-освітні заклади, які збирають, комплектують, вивчають і зберігають пам’ятки історії матеріальної й духовної культури людства, природничо-етнографічні, меморіальні та інші колекції, за допомогою яких через свої експозиції, виставки, екскурсії, лекції та інші види наукової та освітньо-виховної роботи поширюють природничо-наукові і суспільно-політичні знання.

Функції сучасного музею сформувалися історично. Термін «музей» – запозичений з грецької мови. «Мусейон» – святилище муз, богинь поезії, мистецтв і науки, дочок покровительки пам’яті Мнемосіни. При одному з перших Мусейонів, зведеному в елліністичну епоху в Александрії єгипетській, діяла знаменита бібліотека – збірня художніх та наукових раритетів. Проте безпосереднім прикладом сховища цінних пам’яток послужили давньогрецькі «пінакотеки», влаштовані на Афінському Акрополі, у Дельфах, Коринфі та в інших священних містах Еллади.

В епоху середньовіччя скарбницями творів сакрального мистецтва та реліквій стають ризниці при соборах і монастирях. Відомо, що багатими зібраннями церковних старожитностей і рукописів славилися українські храми ще з княжих часів. Епоха Відродження відкрила нові перспективи для розвитку колекційної та музейної діяльності, зокрема в напрямі переосмислення античної спадщини. Інтенсивний розвиток наукової класифікації у XVII ст., а також географічні відкриття кардинально змінили зміст музейних колекцій та розширили їхню тематику. У цей час у Голландії, Фландрії, Англії вмникає цікавий різновид антикварної крамниці-музею, призначеної передусім для любителів старовини й мистецтва. Формується система «кунсткамер», чиї колекції часто формувалися на основі рідкісних або екзотичних предметів зоологічного, медичного, етнографічного походження.

Рівень суспільства визначає стан і статус породжених ним музейних закладів. Ця обумовленість музейницької діяльності була закладена епохою Просвітництва у XVIII ст. У 1753 році створено Британський музей у Лондоні, з’явилися праці Вінкельмана, Салони» Дідро, започатковано систематичні археологічні розкопки Помпей та Геркуланума з наступною їх музеєфікацією, поширюється естетика класицизму й романтизму. У цей же період формуються музеї імперського типу Крім Британського музею, галерея прусських імператорів у Дрездені, французький Лувр. російський Ермітаж, віденський Бельведер. Претензії великих держав на монополію у світовій політиці супроводжувалися переміщенням до європейських столиць строкатих уламків зруйнованих цивілізацій, передусім середземноморського ареалу, та систематичним грабуванням національних колекцій по цілій Європі наполовину дипломатичними, наполовину військовими методами.

Перші музеї в Україні виникли на початку XIX ст. завдяки археологічним розкопкам скіфських могильників та причорноморських міст античності. Зацікавлення спадщиною Київської Русі, відкрита стародавніх фресок і мозаїк сприяло колекціонуванню іконопису, літописної спадщини, обрядових предметів. Потужний музей з унікальними ранньохристиянськими іконами VI – VII ст., вивезеними з Палестини, створюється при Київській духовній академії. Наприкінці XIX ст. археологічні з’їзди у Харкові, Чернігові, Катеринославі, Києві, Одесі сприяли систематичному проведенню виставок викопних археологічних матеріалів, пам’яток культури та церковного мистецтва. При єпархіальних управліннях створювалися так звані древлєхранилища для зберігання історично-мистецьких реліквій, частина з яких згодом увійшла до музейного фонду. Справою загальнонаціонального значення стало відкрита 1899 року Міського музею в Києві (тепер Національний художній музей України). Під час Першої світової війни до його збірок потрапили рідкісні ікони XVI – XVII ст. із території сучасної Івано-Франківщини.

Схожі тенденції музейного руху на галицьких теренах простежуються із середини XIX ст. Збірки стародруків та ікон виникають при Ставропігійському інституті і Богословській академії у Львові. У 1905 році митрополит Андрей Шептицький створює фундацію Церковного музею, що згодом стане Національним – найбільшою скарбницею українського образотворчого й народного мистецтва, осередком глибокого наукового вивчення давньоукраїнського іконопису, книгодрукування, сакральної дерев’яної архітектури. Фондові збірки Національного музею у Львові містять велику кількість пам’яток матеріальної і духовної культури Покуття, Гуцульщини, Бойківщини, Опілля.

Музейні традиції нашого краю беруть початок від етнографічних та господарсько-промислових виставок, які наприкінці XIX ст. проводилися в Коломиї і Станиславові (тепер Івано-Франківськ). Вироби народних майстрів широко представлялися на крайових виставках у Львові, Тернополі, Стрию, Кракові і стали надбанням багатьох музеїв у Відні, Празі, Будапешті, Санкт-Петербурзі.

У період 20-30-х років XX ст. виникають регіональні музеї у Станиславові, Рахові, Жаб’ї (Верховина), а в Коломиї з ініціативи культурно-громадського діяча Володимира Кобринського організовується музей «Гуцульщина». Формуються приватні колекції народного мистецтва, природознавства, мінералогії. Цікаво, що перша виставка Покутського музею у Станиславові (1928), яка включала королівські привілеї, історичні документи магістрату, мали й плани міста, рукописи ХV – ХVІІІ ст., портрети, релігійне малярство, барокову скульптуру і церковний одяг, за браком приміщення експонувалася в розрахунковій залі ощадної каси (тепер вулиця Гетьмана Мазепи, 14 в обласному центрі).

У повоєнні роки відбувалися методичні акції щодо знищення «ідеологічно шкідливих» творів. Загинули або були вивезені колекції європейського малярства, графіки, старовинної зброї, гуцульської ікони на склі та кераміки з християнською символіки. Музеям України випало пережити дуже складний період ідеологічного насильства та примусового вилучення експонатів. Націоналізація приватних колекцій, збочене представлення вітчизняної й світової історії у музейних експозиціях, систематичні чистки фондів, примусова підміна понять, як, скажімо, «музеєфікація» закритих храмів – усе це обернулося для музеїв публічною недовірою, усуненням їх на периферію соціального буття, крахом економічного забезпечення.

Сьогодні відкриваються нові обнадійливі перспективи відродження традицій українського музейництва, зокрема й залучення різного світового досвіду. У світі давно вже подолано межі елітарної відчуженості, знято найбільші декларативні моменти політичної та ідеологічної несвободи музеїв. У наскрізь комп’ютеризованому просторі новітньої культури XXI ст. втрачають сенс колишні татуйовані й ритуалізовані музейницькі комплекси. З’явилися такі поняття як «музей-середовище», «музей без стін», віртуальний музей». «Інтернет-музсй», «музей-особистість», «музей-спогад», «музей-ілюзія». Публічність, максимальна доступність, толерантність і відкритість музейних колекцій є тепер головною передумовою успішного функціонування таких закладів.

2. Музеї мають багато особливостей і специфічних рис, зумовлених їхніми науковими, культурно-освітніми, ідеологічними функціями.

Найголовніша особливість музеїв полягає у тому, що вони збирають, систематизують, вивчають, зберігають і експонують першоджерела, або оригінали, тобто ті пам’ятки, які безпосередньо пов’язані з розвитком природи, життям людського суспільства. За цією особливістю музеї близькі до науково-дослідних установ, котрі також вивчають (у своїх аспектах) першоджерела.

Друга особливість музеїв у тому, що вони працюють над дуже різнорідними джерелами – використовують геологічні, ботанічні, палеонтологічні, зоологічні, антропологічні та інші природничі колекції, пам’ятки матеріальної культури (знаряддя праці, інструменти, ремісничі вироби, зброю, побутові речі тощо), пам’ятки духовної культури (твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва та ін.), а також рукописні й друковані документи, книги.

Третьою особливістю музеїв є те, що вони використовують свої фонди для популяризації першоджерел – показують їх в експозиційних залах, на спеціальних виставках, під час екскурсій.

Специфіка музеїв виявляється також у тому, що в їхній діяльності науково-дослідні й освітні функції тісно поєднуються. Збираючи першоджерела, створюючи таким чином базу для наукових досліджень і проводячи власні дослідження, музеї водночас займаються широкою популяризаторською діяльністю. У своїх стінах вони об’єднують спеціалістів-дослідників і пристрасних колекціонерів, збирачів.

Свою багатогранну, корисну для суспільства роботу музеї будують на основі Конституції України, законів та підзаконних актів, постанов Кабінету Міністрів. У світі є більш як 12 тисяч музеїв. Для обміну досвідом музейної роботи при ЮНЕСКО ще в 1947 році створено Міжнародну раду музеїв (ІКОМ).

3. Історія розвитку музеїв, теорія та методика музейної роботи становлять предмет дослідження особливої науки –музеєзнавства, абомузеології. Музеєзнавство вивчає історію та закономірності розвитку музеїв. їх внутрішню організацію, систему наукового комплектування музейних фондів, документування й зберігання колекцій, а також опрацювання методики побудови музейних експозицій, виставок, різних видів і форм науково-освітньої діяльності музеїв.

Музеєзнавство не лише вивчає роботу музеїв, а й спрямовує її. Воно тісно пов’язане з такими суспільними науками, як філософія, історія, археологія, етнографія, філологія. психологія, мистецтвознавство, педагогіка, а також із рядом природничих наук – ботанікою, зоологією, антропологією, палеонтологією, геологією, ґрунтознавством тощо. Музеєзнавство широко використовує характерні для цих наук прийоми й методи дослідження – польові розвідки та розкопки, систематичні спостереження, добір, взаємну документацію, рентгенографію, спектральний і хімічний аналіз тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ І ПОДАННЯ РІЧНОЇ ЗВІТНОСТІ	\|	ЛЕКЦІЯ №4. ЕКСПОЗИЦІЙНА, МАРКЕТИНГОВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.