Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Світові війни і криза індустріального суспільства (перш. пол. ХХ ст.).

Становлення та розвиток індустріального суспільства (XIX ст).

XIX ст.).

Тема 3. Індустріальна цивілізація ХІХ–ХХ ст.: загальносвітові тенденції, регіональні особливості розвитку

1. Буржуазні революції й створення передумов виникнення індустріального суспільства як основи західноєвропейської цивілізації сучасного типу(XVII –

1. Буржуазні революції й створення передумов виникнення індустріального суспільства як основи західноєвропейської цивілізації сучасного типу (XVII–XIX ст.)

Після Відродження і Реформації наступним духовним переворотом стало Просвітництво. Переважним умонастроєм ставав оптимізм, віра в прогрес, в те, що історія розвивається від несправедливого устрою суспільства до справедливого. Мислителі Просвітництва (Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо, Д. Дідро, Ш. Монтеск 'є) стверджували, що люди від природи наділені природним правом на життя, свободу і рівність, що наявні в суспільстві відмінності між людьми встановлені не Богом, не природою, а самими людьми. І тому люди можуть змінювати те, що створили самі. Суспльство справедливе і моральне, якщо воно дотримується права людини, бо тільки таке суспільство розвивається за природними законами. Просвітителі вважали, що зробити людину щасливою можна, забезпечивши її природні права.

Був зроблений значний крок і в секуляризації свідомості. За своїм світоглядом багато просвітителів були деїстами або атеїстамі. Релігію вони вважали корисною лише тому, що вона містить звід моральних правил, які допомагають підтримувати громадський порядок.

Франція XVIII ст. дала Європі та світові цілу плеяду блискучих умів і ідей, які руйнували підвалини старого порядку, зміцнювали настрої необхідності переходу до громадянського суспільства. Авторитет цих просвітителів вийшов далеко за межі Франції.

Французький просвітитель Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755 рр.). Виділив три гілки влади: законодавчу, що належить народу і реалізує себе через виборних депутатів; виконавчу, передану королю, який призначає членів уряду, і судову, яку здійснює незалежне стан суддів.

Шарль Луї де Монтеск'є (1689–1755)

Вольтер (1694–1778). Вважав, що французькому суспільству необхідно забезпечити свободу слова та віросповідання, дати всім людям рівні права, реформувати судочинство, скасувати катування, знищити залишки феодальної залежності селян і феодальних привілеїв.

Вольтер (1694–1778; справжнє ім'я – Марі Франсуа Аруе)

Жан-Жак Руссо (1712–1778). Обгрунтовував право народу на демократично-республіканську державу, де кожен буде брати участь в управлінні, законодавстві та суді, де буде досягнуто громадянської рівності, створив теорію народного суверенітету.

Жан-Жак Руссо (1712–1778)

В епоху Просвітництва з'являється і новий потужний фактор впливу на життя суспільства – громадська думка. Вона формувалася освіченими людьми, перш за все, через газети. З XVIII ст. вже виходить щоденна лондонська газета “Таймс”, стрімко зростає кількість видань газет і журналів.

Титульний аркуш першого випуску газети “Таймс” (1 січня 1785 р.)

Титульний аркуш газети “Таймс” (8 грудня 1788 р.)

Іншим центром формування громадської думки били гуртки і салони, світські, політичні, художні. Просвітництво політизувало суспільну свідомість, спонукало розуміння необхідності модернізації соціальної організації суспільства, сприяло поширенню ідеї революції як радикального, насильницького і швидкого вирішення цієї проблеми.

У XVI–XVIII ст. Європа пережила три великих революції: Нідерландську (1568–1648 рр.), Англійську (1640–1660 рр.) і Французьку (1789–1799).

Епізод Великої Французької революції – взяття палацу Тюїльрі (10 серпня 1792 р.)

Перша в Європі буржуазна революція в Нідерландах багато в чому була пов'язана з протиріччям між феодальної Іспанією і перебуваючими під владою іспанської корони Нідерландами, країною народжуваної буржуазії. Тому революція тут прийняла форму боротьби Нідерландів за свою незалежність.

У підсумку Англійської буржуазної революції був знищений абсолютизм, встановилася конституційна монархія, свобода торгівлі та підприємництва, ряд політичних свобод. Почався процес формування правової держави і громадянського суспільства. Процес модернізації стрімко розвивався і в економіці, завершившись промисловим переворотом кінця XVIII ст.

Велика французька революція змела всі станові бар'єри, розпродала землі багатьох дворян селянам, ввела парламентську республіку, рівні права для всіх громадян.

Внутрішньополітичний устрій більшості країн Європи та Америки в 2-ій половині XVII-XVIII ст. зберігав середньовічні риси у вигляді абсолютних монархій. Винятками були Нідерланди, Англія (в 1649-1660 рр.. - Республіка, з 1688 р. - обмежена монархія), Венеціанська та Генуезька республіки, Швеція (1719-1772 рр..), США (з 1783 р.) і Франція (з 1789 -1794 рр..). Епоха Просвітництва та потреби економічного розвитку призвели до трансформації абсолютизму і виникнення такого явища, як освічений абсолютизм. Незважаючи на те, що станові органи управління (парламенти) продовжували своє існування, їх функції, права і привілеї значно знизилися, вони збиралися все рідше і рідше.

Контроль над державою перейшов монарху і його бюрократичному апарату.

Громадський устрій у 2-ій половині XVII-XVIII ст. також зберіг середньовічні, феодальні риси. У багатьох країнах існував поділ на стани, при цьому привілейовані стани – духовенство та дворянство – відігравали вирішальну роль у всіх справах держави, а буржуазія, ремісники і селянство займали підлегле становище. Ситуація стала змінюватися тільки наприкінці XVIII ст., але добитися участі у внутрішній і зовнішній політиці 3-му стану – буржуазії – вдалося в основному за допомогою революцій. Лише в Голландії та Англії буржуазія займала провідне становище, істотно потіснивши дворянство і духовенство.

Незважаючи на розвиток капіталістичних відносин, економіка більшості країн Європи та Америки продовжувала носити переважно феодальний характер. Основною її сферою залишалося сільське господарство, основною робочою силою (у Європі) – залежне або напівзалежні селянство. В Америці використовувалася праця рабів-негрів, місцеве населення фактично перебувало на положенні кріпосних селян. У промисловості провідне місце як і раніше належало цехам, які визначали якість і кількість продукції, що випускається. При цьому, вони завзято пручалися яким би то не було змінам.

Значну роль в економіці європейських країн грали колонії, які постачали необхідну сировину (корисні копалини, ліс, дорогоцінні метали, продукти), дохід від збору податків, мит і збуту товарів.

У XVII–XVIII ст. в Європі існувало три вузли міжнародної напруженості:

1) Західна Європа. Тут протиборствували Англія, Франція, Голландія та Іспанія за панування на морі і в колоніях, за переважання в Європі, в Північній Америці, Карибському басейні та Індійському океані.

2) Південно-Східна Європа. З даним регіоном було пов'язане так зване “Східне питання” - проблема взаємин європейських держав і Османської імперії.

3) Північно-Східна Європа. Протиборчими сторонами в цьому регіоні за панування на Балтиці були Швеція, Данія, ряд німецьких князівств, Польща і Росія.

До початку Нового часу Іспанія, Португалія і Священна Римська імперія втратили провідні позиції в міжнародних відносинах. Їхнє місце зайняли Голландія, Франція і Англія. При цьому Франція претендувала на європейське панування, а Голландія і Англія боролися за панування на морі. До XVIII ст. Голландія зійшла з міжнародної арени, і боротьба продовжилася між Англією і Францією. Вона завершилася перемогою Англії, яка позбавила свою суперницю основної частини колоній і стала першою морською державою, тим не менш, Франція зберегла переважання в Європі. Всі конфлікти між іншими країнами проходили з урахуванням англо-французьких протиріч. Оскільки всі колонії виявилися поділені між провідними європейськими державами, з XVIII ст. широкого розмаху набули війни за переділ колоній. Їх основними учасниками були Англія і Франція.

Культурне життя Європи у другій половині XVII-XVIII ст. пройшло під знаком епохи Просвітництва. Різноманітні напряму в мистецтві (класицизм, рококо, бароко, сентименталізм, романтизм) відрізнялися більше не зовнішнім, а внутрішнім змістом, тобто закладеним у них світоглядом. При цьому культура поступово перестала бути тільки надбанням вузького кола осіб, освіченої еліти суспільства – з XVIII ст. почалося формування масової буржуазної культури.

Великих успіхів у цей період досягла наука. Починаючи з першої половини XVII у., наукові знання виділилися з філософії і оформилися в окремі галузі. Це, у свою чергу, призвело до розвитку техніки і появи численних винаходів.

Значно підвищилися рівень гуманності й освіченості населення. По всій Європі скасовувалися тортури, обмежувалася смертна кара, покращилися звичаї. Були розширені права жінок, які були визнані рівними чоловікам з точки зору інтелектуальних і духовними якостей.

Таким чином, у період з 2-ї половини XVII до кінця XVIII ст., феодальні відносини поступово і неминуче поступалися місцем капіталістичним, станове суспільство перетворювалося в буржуазне, був закладений економічний і культурний розквіт XIX ст. Ідеї та досягнення епохи Просвітництва стали основою, на якій згодом створювалися нові, демократичні держави.

По-друге, лідером світового прогресу однозначно визначається західноєвропейська цивілізація, яка веде активну політику колонізації (як безпосередньо територіальної, так і культурно-цивілізаційної) світу.

По-третє, три буржуазні революції в Європі закладають підвалини розвитку індустріального суспільства, яке власне виникло й утвердилдося в Європі й поширилося в світі. Темпи і глибина поширення індустріального суспільства були різними в різних регіонах світу, аднак жоден з них цей прооцес не оминум. Це є ознакою впливовості й потужності західноєвропейської цивілізації.

2. Становлення та розвиток індустріального суспільства (XIX ст)

З кінця XVIII ст. починається становлення індустріального суспільства. Перехід до індустріальної економіки включав два етапи. Мануфактурний етап отримав найбільший розвиток у другій половині XVII-початку XVIII ст. Фабричний етап ознаменувався переходом від мануфактури до великого машинного виробництва, що прийнято називати промисловим переворотом. Промисловий переворот починався в бавовняній промисловості, далі охоплював сферу металургії, машинобудування, гірничодобувної промисловості і завершувався бурхливим зростанням залізничного будівництва. Перехід від мануфактурного до машинного виробництва означав повний технічний переворот, заміну ручної техніки системою машин. Машинне виробництво диктує необхідність безперервного технічного оновлення. Технічний прогрес стає основою життя.

Були знайдені нові джерела енергії та способи її використання (пар, електрику). Зросло значення нафтової промисловості. Почалася епоха освоєння електрики. З'явилася електрозварювання, електрохімія, електрометалургія, по вулицях пройшли перші трамваї. Був винайдений двигун внутрішнього згорання. Удосконалилась виплавка сталі, а також швидко розвивалася хімічна промисловість.

Великі зміни відбувалися в організації виробництва. На розвиток продуктивних сил все більший вплив стали справляти капіталістичні монополії, тобто великі господарські об'єднання, які контролювали великі матеріально-технічні ресурси та науково-виробничий потенціал. У руках невеликої групи людей концентрувалася фінансова влада. Монополістична олігархія отримувала можливість впливати на внутрішню і зовнішню політику країни у своїх інтересах.

До кінця XIX ст. складається система світового господарства, яке включало в себе три складові частини: велику машинну індустрію, сучасний транспорт, світовий ринок. Співвідношення сил між окремими регіонами світу в XIX ст. відрізнялися достатньою стабільністю і різким переважанням Європи. В кінці XIX ст. світове господарство з европоцентричного стає біцентричним (Європа і США).

Становлення індустріального суспільства супроводжувалося різким збільшенням народонаселення, зростанням міського населення. У 1800 р. лише 3% населення жило в містах, в 1900 р. - вже 13,6%. Прискорилося зростання великих міст, з'являються міста-мільйонери. Зростає міграційна активність, в основному еміграція з Європи до Північної Америки. У XIX ст. змінюється соціальна структура населення. Найважливішим соціальним наслідком промислового перевороту було зміцнення класу буржуазії і поява класу промислового пролетаріату. У більшості країн Західної Європи завершилося формування націй як історично сформованих спільностей з єдиною державністю, економічним життям (національним ринком) і літературною мовою.

Стався ряд істотних змін і в державному устрої європейських країн. Майже повністю зникають абсолютні монархії. Вони замінюються конституційними монархіями або республіками. Лише деякі країни, наприклад, Іспанія, увійшли в XX ст. з монархічним устроєм. Багато політичних перетворень XIX ст. були пов'язані з соціальними революціями і наполеонівськими війнами. Франція після революції 1789 р. пережила в XIX ст. ще три революції. В 1848 сталися революції в Німеччині, Франції, Італії та Іспанії. Особливість соціальних потрясінь XIX ст. – їх синхронність. Суперечливу роль зіграли Наполеонівські війни. Крім багатьох їхніх негативних наслідків просування наполеонівської армії по Європі супроводжувалося скасуванням феодальних привілеїв, секуляризацією церковних земель, встановленням свободи друку і громадянської рівності.

Розвиток капіталізму в різних країнах йшов нерівномірно. Англія поступово втрачала свою першість, поступаючись США. Небезпечним конкурентом для неї стала і Німеччина, яка зробила грандіозний стрибок у своєму розвитку і зайняла лідируюче положення в Європі. В кінці XIX ст. Англія переживала перші важкі промислові кризи, наслідком яких був відтік капіталів у колонії. Франція, революціонізувала всю Європу, в кінці XIX ст. перебувала на 4-му місці у світі. Особливістю її фінансово-економічного розвитку було бурхливе зростання банківського капіталу. Іспанія та Італія помітно відставали в європейській гонці.

Бурхливі події європейської історії XIX – початку XX ст. не могли не відбитися на розвитку духовної культури цього часу. У суперечливому переплетенні розвивалися і змінювалися точки зору на світ, суспільство, людину: від романтично піднесених - до глибоко песимістичних.

Романтизм як світогляд багато в чому був породженням Французької революції. Він відбив протистояння між піднесеними прекрасними теоріями і суворою реальністю. Романтики намагались повернути людству цільний, гармонійний погляд на світ. Мистецтво, з їхньої точки зору, повинно було підніматися над реальністю. У системі цінностей романтиків користі протиставлялася краса, розрахунку – натхнення, самодисципліні - палкі пориви душі. Однак реалії того часу породжували не тільки романтичні прагнення до ідеалу. Людина прагнула більш уважно вдивитися в навколишній світ і саму себе. Реалізм, що зародився ще в епоху Просвітництва як тип світобачення і напрям у мистецтві, поступово стає одним з найважливіших символів духовного життя XIX століття.

У той же час пильна увагу до реалій і людині XIX ст. не могла не породити і глибоко песимістичні погляди на світ, суспільство, людей. Криза системи цінностей і трагедія людини на рубежі XIX–XX ст. відбила філософія життя Фрідріха Ніцше, який стверджував, що світ дисгармонійний, що це бурхливий хаос, але людина повинна подолати огиду до такого світу, взяти владу над самим собою, навчитися радіти і відродити волю до діяльності. Майбутнє пов'язувалося з появою надлюдини, так само здатної і до добра, і до зла. У поданні про надлюдину вигадливо переплелися мотиви романтизму і культ крайнього індивідуалізму.

Фрідріх Вільгельм Ніцше (1844–1900)

Величезну роль у зміні уявлень людини про саму себе зіграла еволюційна теорія Чарльза Дарвіна і концепція людини, розроблена Зигмундом Фройдом.

У XIX ст. широке поширення одержав політичний лібералізм (Д. Бентам, Д. Мілль, Г. Спенсер, А. де Токвіль), який стверджував, що економічна модернізація суспільства повинна супроводжуватися політичною та соціальною модернізацією, в основі якої ставилася свобода особистості. XIX ст. породило також ряд теорій щодо можливого перебудови суспільства і досягнення соціального ідеалу. Ці теорії належали соціалістам-утопістам (А. де Сен-Симона, Ш. Фур’є, Р. Оуен) і основоположників марксизму (К. Маркс, Ф. Енгельс). Соціальною базою марксизму у багатьох країнах Європи і Америки став робітничий рух. Масові організації та виступи робітників поклали початок обмеження підприємницького свавілля, сприяли розробці та впровадженні законодавства про охорону праці та страхування, деякого розширення ліберальних свобод і демократичних прав. Робітничі організації стали опорою широкого руху за соціалістичну перебудову суспільства, за демократизацію політичних структур, що закладають передумови становлення громадянського суспільства і правової держави.

3. Світові війни і криза індустріального суспільства (перш. пол. ХХ ст.)

У результаті суспільного розвитку поглиблювалися і загострювалися суперечності всередині європейських країн та між ними. Конфлікт двох угруповань держав, що змагалися викликав першу світову війну, яка була вираженням глибокої суспільної кризи європейської індустріальної цивілізації. В кінці XIX ст. могутній ривок у розвитку зробила Німецька імперія, яка за обсягами промислового виробництва піднялася з четвертого на друге місце в світі. Франція, навпаки, була відтіснена – з другого місця на четверте. Частка Великобританії у світовій індустріальної продукції скоротилася з третини до сьомої частини. На початку 80-х рр. її перегнали США, на початку ХХ ст. – Німеччина. Посилення економічного потенціалу Німецької імперії сприяло тому, що вона стала претендувати на встановлення своєї гегемонії в Європі, на розширення своїх колоній за рахунок Великобританії та Франції. Одночасно вона посилила натиск на Схід, погрожуючи інтересам Росії.

Наростання суперечностей між провідними європейськими державами призвело до створення протистоять один одному двох військово-політичних блоків: “Троїстого союзу” у складі Німеччини, Австро-Угорщини та Італії і Антанти у складі Великобританії, Франції та Росії. В 1914 між цими блоками розгорнулася Перша світова війна. Війна загострила внутрішні протиріччя в усіх воюючих країнах, особливо, в Росії і країнах австро-німецького блоку. У ході революції 1917 Росія вийшла з війни. На боці Антанти вступили у війну США, направили свої війська в Європу. У 1917 р., незважаючи на репресії, в усіх країнах почастішали і набули значного розмаху страйку, учасники яких вимагали поліпшень умов праці, відновлення та розширення свобод, а також припинення війни. Все частіше спалахували бунти голодуючих городян. Масового характеру набув антивоєнний рух. Проти війни стали протестувати багато військовослужбовців: вони відмовлялися коритися командирам, браталися з солдатами супротивника. Активізувалися революційні групи, які закликали повалити уряд, покінчити з капіталізмом і домогтися миру шляхом соціалістичної революції.

У боях 1918 р. німецькі війська в кінцевому рахунку зазнали тяжкої поразки і уряд Німеччини звернувся до США з пропозицією про перемир'я. Але ще до підписання перемир'я в Німеччині почалася революція. Кайзер втік, і країна була проголошена республікою. Після поразки австро-угорських військ капітулювала імперія Габсбургів, в якій теж почалася революція. У результаті революцій з карти світу зникли Німецька та Австро-Угорська імперії.

Закінченням війни стало підписання Версальського договору в 1919 р. За умовами цього договору Західна Німеччина на 15 років була окупована союзними військами. Німеччина втратила всі свої колонії, їй дозволялося мати тільки стотисячну армію, що комплектувалася на основі найму, вона не могла мати підводних човнів, військової і морської авіації. Німеччина зобов'язувалася сплачувати репарації. Версальський мир був неміцним і суперечливим. Він породив німецький реваншизм під гаслом: “Порвем версальські кайдани!”.

Після першої світової війни був зроблений ряд кроків для стабілізації міжнародної обстановки. В 1919 р. була заснована Ліга Націй - міжнародна організація, покликана підтримувати мир і припиняти агресію в самому її зародку. Але як показав подальший розвиток подій, Ліга Націй не виконала покладених на неї завдань.

Для першої світової війни були характерні нечувані раніше масштаби. У ній взяло участь 38 країн, під рушницю було поставлено більше 70 млн. чол., а загальні втрати країн, що воювали склали приблизно 10 млн. убитих і 20 млн. поранених. Війна принесла незліченні лиха народним масам. У результаті війни економіка багатьох європейських країн перебувала в кризі. Ця криза сприяла загострення внутрішньополітичної ситуації в Німеччині, Італії та Іспанії, що призвело до виникнення в цих країнах фашистських партій, які захопили владу в 1920-30 рр.. У результаті в Німеччині, Італії та Іспанії сформувалися правототалітарні політичні режими.

Після закінчення економічної кризи промисловість у західноєвропейських країнах поступово відновила довоєнний рівень виробництва, а потім перевершила його. Німеччина в роки стабілізації зуміла відновити і навіть збільшити свою потужність. До кінця періоду стабілізації по ряду найважливіших галузей виробництва вона знову зайняла друге місце в капіталістичному світі. Помітно знизилася в світовому промисловому виробництві питома вага Англії. Посилення нерівномірності розвитку капіталістичних країн неминуче вело до зростання суперечностей між ними. Вже до кінця періоду стабілізації стали множитися ознаки, що свідчили про те, що проведений в результаті першої світової війни переділ світу не відповідає новому співвідношенню сил. Зростання економічної могутності США і Японії, зниження питомої ваги англійської економіки, швидке відновлення економічного і військового потенціалу Німеччини - все це загострювало боротьбу за ринки збуту, джерела сировини, сфери застосування капіталу.

У 1929 р. в США стався біржовий крах, який сповістив наступ світової економічної кризи (1929-1933 рр.). Він увійшов в історію під назвою “Велика депресія”. Промислове виробництво в капіталістичних країнах скоротилося більш ніж на одну третину, була паралізована половина виробничої потужності промисловості, обсяги світової торгівлі скоротилися в три рази. Разом з підривом світових торговельних зв'язків прийшли в глибокий розлад фінанси, валюти 56 держав знецінилися. До початку 1932 р. в капіталістичних країнах налічувалося понад 26 млн. безробітних. Використовуючи безробіття, роботодавці неухильно знижували заробітну плату робітників. Небувалих розмірів досягли розорення і зубожіння мільйонних мас дрібних і середніх селян. Різко погіршилося становище міської дрібної буржуазії та інтелігенції.

У цій надзвичайно важкій ситуації влада деяких країн зуміла знайти вихід, вдавшись до нової соціальної політики. У США в рамках “нового курсу” президента Рузвельта був проведений комплекс реформ: організована допомога нужденним; мільйони безробітних отримали можливість взяти участь у громадських роботах, які субсидують державою; був прийнятий закон про соціальне забезпечення, який передбачав страхування безробітних, запровадження пенсій, державну допомогу вдовам, сиротам, інвалідам; уряд отримував право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого тижня; з метою більш справедливого розподілу національного доходу були підвищені податки на спадщину, надприбуток і т.д. Курс реформ був успішно здійснений і в Скандинавії, перш за все в Швеції. Реформи рузвельтівського «нового курсу» і реформи соціал-демократів у Швеції зіграли значну роль у подоланні економічної кризи. Однак вони мали і набагато більш важливе довгострокове значення, бо завдяки їм почали розроблятися механізми створення держави загального благоденства - демократичної держави, що виражає інтереси суспільства в цілому і пом'якшує надмірне соціальну нерівність.

Менш вдалими виявилися спроби оздоровлення суспільства в інших європейських країнах. У результаті виступів трудящих тут посилилася радикалізація суспільства, до межі загострилися соціальні та політичні протиріччя. У Німеччині в середині 1932 р. вони досягли кульмінаційної точки. На тлі економічної кризи широку пропаганду розгорнула націонал-соціалістська (фашистська) партія Гітлера. Заявляючи, що всі лиха трудящих мас Німеччини викликані Версальської системою, фашисти обіцяли негайно після приходу до влади ліквідувати Версальський договір, обмеження, що стосуються озброєнь , повернути Німеччині території, втрачені в результаті першої світової війни, і заволодіти іншими територіями, необхідними для “німецької раси” як “життєвого простору”. У 1932 р. відбулися вибори до рейхстагу. Фашистська партія отримала більшість місць. В 1933 у Німеччині встановилася фашистська диктатура, Німеччина вийшла з Ліги націй, покинула конференцію по роззброєнню, вимагала скасування всіх статей Версальського договору.

У 1936 р. в результаті громадянської війни в Іспанії був встановлений фашистський режим генерала Франко.

У 1938 р. німецька армія увійшла до Австрії, яка перетворилася на одну з провінцій фашистського рейху. Англія, Франція і США офіційно визнали захоплення Австрії.

У 1938 р. уряду Німеччини, Англії, Франції та Італії уклали договір про поділ Чехословаччини (Мюнхенський договір), запропонований гітлерівцями. У результаті в 1939 р. вся Чехословаччина була окупована німецькими військами, що відкрило Гітлеру дорогу для експансії в країни Східної і Південно-Східної Європи.

1 вересня 1939 нападом Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Англія і Франція, відповідно до договірних зобов'язань перед Польщею, оголосили Німеччині війну. Однак Польща не отримала допомогу від своїх західних союзників і була захоплена. Враховуючи уроки першої світової війни, коли Німеччина була знекровлена військовими діями на два фронти, Гітлер призупинив експансію на Схід і захопив Західну Європу. У 1940 р. німці захопили Данію і Норвегію, Голландію, Бельгію, Францію. Таким чином, майже вся континентальна Європа перейшла під контроль гітлерівської Німеччини та її союзників.

У 1941 Німеччина напала на СРСР, уряди Великої Британії та США заявили про свою підтримку СРСР у війні проти Німеччини. В 1942 р. 26 держав, які назвали себе Об'єднаними Націями, підписали декларацію, в якій брали на себе зобов'язання використовувати всі свої воєнні та економічні ресурси у війні проти фашистського блоку. Найбільшим вагою в антигітлерівській коаліції володіли СРСР, США і Велика Британія – “Велика трійка”. Відповідно до рішення Тегеранської конференції (1943 р.) лідерів “Великої трійки” в 1944 була здійснена висадка англо-американських військ у Північній Франції, тобто відбулося відкриття другого фронту. У травні 1945 р. капітулювала Німеччина, у вересні - Японія. У листопаді 1945 у Нюрнберзі розпочався судовий процес у справі головних військових злочинців, в ході якого фашизм був засуджений як злочин перед людством.

Друга світова війна за своїми масштабами і руйнівними наслідками набагато перевершила першу. У другу світову війну виявилося втягнута 61 держава, в яких проживало до 80% населення планети. Військові дії охопили гігантські області Євразії, Північної Африки та Океанії. В армії було призвано приблизно 110 млн. чол. Загинуло близько 65 млн. чол. Половину з яких склали жертви серед цивільного населення, що страждало від масованих обстрілів, бомбардувань з повітря і каральних акцій. Матеріальний збиток визначався величезним числом - 3300 млрд. дол

Таким чином, Друга світова війна стала виявом кризи індустріального суспільства, яскравим показом безперспективності руху суспільства виключно шляхом промислового розвитку й накопичення великого капіталу на його основі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Менталітет	\|	Лінійні вимірювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.