• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Предмет політичної економії

а) зародження і розвиток предмету;

"Економіка" – ємкісне поняття і явище, походить від двох грецьких слів "ойко" і "номос". Цей термін вперше застосував Аристотель у ІІІ ст. до н.е.

Політекономія відноситься до суспільних наук, але її об’єктом є економічне життя суспільства. Політекономія – суспільна і економічна наука. Економіка в сучасному розумінні – це народне господарство країни, що включає відповідні галузі та види виробництва. Економіка – це сфера господарської діяльності для задоволення потреб людини.

Економіка – це вчення про те, як виробляються, розподіляються, обмінюються товари і послуги.

Економіка – наука про те, як обмежені виробничі ресурси використовуються для задоволення потреб.

Економіка розглядається як система господарської діяльності і як система наукових знань про господарську діяльність.

б) трактування різними школами;

"Політекономію" вперше застосовує представник школи меркантилізму А.Монкретьєн. 1615 він видає трактат з політекономії. Політична → "політея" – держава, суспільство → закони управління державною економікою.

І школа – меркантилізм, XV–XVIII ст. "Мерканте" – торговець, купець.

Має два етапи: раннього і пізнього, сфера обігу, предмет – багатство і його джерела. Політика доби розпаду феодалізму і зародження капіталізму (первісне нагромадження капіталу).

ІІ школа - фізіократи – засновник Ф.Кене, А.Тюрго.

ІІ пол. XVIII ст.

Намагалися виявити економічні закони життя людства. Джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарській сфері.

ІІІ школа - класична політична економія. У XVII ст. мануфактурне виробництво – центр інтересів буржуазії переміщується у сферу виробництва, економічне вчення фізіократів та меркантилізм починає гальмувати розвиток, на зміну приходить класична політична економія.Вона виникає в Англії. І етап - В.Петті, П’єр Буагільєр, А.Сміт, Д.Рікардо.

ІІ етап класичної теорії: Т.Р.Мальтус, Дж.С.Міпль, Ж.Б.Сей, Г.У.Керрі.

Трудова теорія вартості, ринок – саморегулююча система

ІV школа – марксизм. Маркс політична економія праці → пролетарська політекономія, концепція додаткової вартості

Критичний напрям політичної економії – критика капіталізму. С.Сісонді, П.-Ж.Прудон. Критичний напрям відбиває інтереси дрібних товаровиробників.

V школа - маржиналізм. ІІ пол. ХІХ ст. – маржиналізм (Курно, Госсен), метод граничного аналізу, австрійська школа – Менгер, Бет-Баверн, Ф.Візер, Дж.Б.Кларк – створює теорію граничної продуктивності, праці і капіталу.

Сучасні напрямки політичної економії:

1. Неокласицизм - Ж.Б.Сей, ІІ пол. ХІХ ст. - напрям різноманітний, сучасний. Теорію неокласицизму сформував А.Маршал. Неокласицизм виникає в 1890-х рр. Засновник Альфред Маршал – стаття "Принципи економіки". Панував до 30-х рр. ХХ ст. центральна ідея – автоматичне регулювання економіки.

2. Монетаризмпропонує теорію відмови від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі роль визначального фактора у формуванні економічної конюктури

3. Кейнсіанство20-30 рр. ХХ ст. – кейнсіанство (Дж.М.Кейнс), поділяється : неокейнсіанство, посткейнсіанство.

Обгрунтовує об’єктивну необхідність втручання держави в регулювання ринкової економіки.

Кейнс – засновник Бретонвуддської валютної системи.

Необхідність державного регулювання економіки. Кейнсіанство – макроекономічна теорія. Неокласицизм – мікроекономічна теорія.

Поряд з цими напрямами, представники яких досліджують функціонування ринкової економіки, існує ще один напрямок в економіці – інституціоналізм

4. Інституціоналізм - (кін ХІХ – поч. ХХ ст.). Institutio – звичай, традиція. Досліджують проблеми трансформування економічної системи, яка визначається різними явищами об’єктивного і суб’єктивного характеру. Сполучення інституцій визначає розвиток економічної системи. Засновником інституціоналізму був Т.Веблен, діячі – Коменс, Мітчел, Дж.К.Гелбрейт, Р.Коуз.

5. Неокласичний синтез– узагальнююча концепція обґрунтовує поєднання ринкового і державного регулювання економіки ( Д.Хікс, П.Самуельсон)

Політична економія – наука про закони, що управляють виробництвом, обміном, розподілом, споживанням благ у людському суспільстві. І досліджує закономірності розвитку виробничих відносин у кожній суспільній формації, визначає межі історичного існування і обґрунтовує необхідність зміни одних виробничих відносин іншими, більш прогресивними.

Водночас політична економія вивчає загальні економічні закони і закономірності, що притаманні усім економічним системам (формаціям).

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.
3. Абетково-предметний покажчик
4. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
5. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
6. Аналіз предметної сфери соціальної роботи
7. Аналогія - спосіб отримання знань про предмети та явища на основі їхньої подібності з іншими.
8. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
9. Банківське право: предмет та методи правового регулювання
10. Бібліографія. Інформаційно-пошукові мови бібліографічних фондів. Види каталогів: систематичні, предметні, абеткові.
11. В якості критеріїв для оцінки або вимірювання предмета завдання з надання впевненості не можуть використовуватись очікування, судження або власний досвід аудитора.
12. Виборча кампанія як форма політичної діяльності

Переглядів: 781