Лекція №1. Історія світового туризму від найдавніших часів до ХVІІ ст.

Тема: Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст. (продовження законспектувати усім)

2. Основним його теоретиком і практиком став французький письменник Е. Золя. Як і реалісти, натуралісти прагнули повного й вірогідного зображення суспільства, природи й людини на основі об'єктивності. Але різниця між стилями полягала в тому, що натуралісти надто прямолінійно здійснювали це на практиці. З їхнього погляду взагалі не було відмінностей між літературною творчістю і науковим пізнанням. Романіст повинен створити різнобічну та об'єктивну картину так, ніби цим займався історик або соціолог. На переконання натуралістів, витвір мистецтва покликаний бути «людським документом», тобто вичерпним описом того або іншого суспільного явища.

Натуралісти змушували ще раз переглянути проблему табу (заборон) у літературі. Вони ще більше розширили коло тем, які «дозволялось» описувати в книжках. Після них поява Джойса чи Лоуренса з їхніми «неморальними» романами була цілком закономірною. До того ж натуралісти цікавилися різними психічними і соціальними відхиленнями, мали спільні риси з декадентами та розробляли імпресіоністичний стиль.

Поява натуралізму супроводжувалася шквалом критики. Це зрозуміло: натуралісти дедалі більше заглиблювались у непоетичну дійсність (наприклад, Е.Золя в романі «Пастка» пропонує читачам клінічний опис руйнації людини під впливом алкоголю і розпусти). Неодноразово натуралістські твори зазнали утисків з боку критики та цензури і спочатку не друкувались. Але натуралізм значно вплинув на розвиток світової літератури. З одного боку, він є, як уже згадувалося, продовженням реалістичних традицій і починає, в свою чергу, впливати на письменників-реалістів початку ХХ ст., з другого – основою для майбутніх письменників-модерністів. Натуралісти змушували ще раз переглянути проблему табу (заборон) у літературі. Вони дедалі більше розширювали коло тем, яких «дозволялось» торкатись у книжках. Реалістичне й натуралістичне розуміння мистецтва значно збагатило красне письменство і спричинило подальший розквіт соціально-психологічної прози, започаткований у XVIIІ ст.

У 70-80-х pp. у деяких країнах з'являється неоромантизм – повернення письменників до таких романтичних образів, як сильна самотня людина, а також до описів екзотичних країн, пригод, таємниць тощо. Ці неоромантичні автори чимало взяли від роману (наприклад мистецтво психологічного аналізу у зв'язку із середовищем і оточенням). Класиками неоромантизму є Р. Л. Стівенсон, Р. Кіплінг, Е. Ростан та ін. Дуже великого поширення набув естетизм (Ш. Бодлер, Д. Г. Россетті, Д. Рескін, О. Уальд та ін.). Письменники-естети визнавали красу головною цінністю, писали лише про вишукане, прекрасне, відмовлялися від використання мистецтва заради морального виховання. Одним із постулатів естетизму в літературі є культ досконалої форми. Наприкінці століття ознаку духовного клімату доби став декаданс таке ставлення до світу, яке характеризується зневірою, безнадійністю, почуттям відрази до життя, захопленням занепадом.

3. Соціально-психологічна проза XIX ст.

Починаючи від епохи Відродження, роль і значення художньої прози в красному письменстві неухильно зростали, що у XIX ст. спричинило її перетворення на одну з найважливіших форм побутування художнього мовлення. У багатьох літературах настає «золота доба» соціально-психологічної прози, передусім роману, який стає провідним жанром епохи реалізму.

Роман –це епічний, великий за обсягом твір, в якому широкоохоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування багатьох персонажів. З'являються в цей період нові різновиди роману:

• історичний;

• соціально-побутовий;

• автобіографічний;

• пригодницький;

• філософський.

Не менш важливими в духовному житті людини стали й середні та малі прозові форми: повісті, оповідання, новели. Розквіт художньої прози, отже, був відгуком на переосмислення ролі індивіда в культурі, який відтепер став головним критерієм її розвиненості, суб'єктом і об'єктом, єдиним творцем і метою.

Реалізм та натуралізм зумовили поширення особливого різновиду прози, який історики літератури назвали «соціально-психологічною», тобто такою, що художньо осмислює і досліджує існування людини в суспільстві у взаємодії з іншими індивідами та групами індивідів, об'єднаними у класи, через ретельний аналіз її думок, поводження, через уважний розгляд її душі.

Життя індивіда, який прагнув абсолютного самовираження і свободи, виявлялося залежним від оточення. Зовні наче вільна людина насправді була не чим іншим, як іграшкою матеріальних і тваринних начал. Саме цю суперечність оголила тогочасна індустріальна цивілізація. З'ясувалося, що найвидатніші наукові відкриття спричинялися не стільки пориваннями духу, скільки виробничою потребою, принципом раціонального використання зусиль або прагненням досягти успіху в бізнесі. Релігійні вірування пояснювалися і критикувалися з погляду біології, фізики або хімії, а соціальні утопії базувалися на математично вивірених економічних теоріях. Аналогія між людиною і твариною лягла в основу провідного методу дослідження. Цьому загальному духу раціоналізму та захопленню соціальними науками якнайповніше відповідав той тип соціально-психологічної прози, який сформувався протягом XIX ст. Він знаменував якісно нове проникнення в найпотаємніші та найінтимніші сфери життя. У романах, повістях, оповіданнях письменники аналізували й узагальнювали, намагалися із фактографічною точністю відтворити реальність, на матеріалістичних засадах моделювали роботу свідомості.

Запитання для перевірки засвоєння знань:

1.Якими історичними подіями позначене ХІХ ст.?

2.Які особливості реалістичної літератури?

3.Перелічіть представників реалізму ХІХ ст.

4.Які особливості романтичної літератури?

5.Чим вирізнявся натуралізм?

6.Що таке роман?

7.Які ви знаєте різновиди роману?

8.Які особливості соціально-психологічної прози?

Лекція №1. Історія світового туризму від найдавніших часів до ХVІІ ст.

План

1. Передумови виникнення подорожей і туристсько-екскурсійної роботи в суспільстві:

· методологічні засади вивчення. Історія туризму, зміст та основні поняття (туризм, суб’єкти туристичної діяльності, турист, туристична індустрія). Історія туристсько-екскурсійної роботи в світі: загальна характеристика;

· основні чинники виникнення подорожей і туризму;

· історичні етапи розвитку туризму;

· значення туризму для історії людства.

2. Подорожі в стародавньому світі:

· загальна характеристика розвитку подорожей в стародавньому світі;

· розвиток мореплавства в стародавній Фінікії;

· подорожі стародавніх греків;

· подорожі в стародавньому Римі;

· загальні риси подорожей в античному світі;

· значення мандрівництва у формуванні тогочасного світогляду.

3. Подорожі в епоху Середньовіччя (V – перша половина ХV ст.).

· соціально-економічна характеристика розвитку і види подорожей в епоху Середньовіччя;

· розвиток мореплавства в VІІ – ХV ст. в Арабському світі;

· подорожі вікінгів у VІІІ – ХІІ ст.;

· розвиток інфраструктури для подорожуючих в епоху Середньовіччя.

4. Подорожі та великі географічні відкриття в другій половині ХV – ХVІ ст.

· соціально-економічна характеристика та чинники розвитку подорожей в епоху Відродження;

· розвиток мореплавства та Великі географічні відкриття;

· подорожі в Росії в ХV – ХVІІ ст.;

· нові складові у сфері гостинності у ХV – ХVІ ст.;

· основні види та значення подорожей в ХV – ХVІ ст.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 1	\|	Предмет і завдання історії туризму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.