• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Способи конструктивного розв’язання конфлікту

Визначається така поетапна діяльність з розв’язання конфліктів (5, с. 140-142):

1. Визначення учасників конфлікту: безпосередніх і тих, які підтримують опонентів або „втягнуті” у конфлікт. Як відомо, у навчальних закладах специфікою конфлікту є його іррадіація, тобто використання конфліктуючими таких „засобів”, як учні, їхні батьки тощо. ...Тут важливо зібрати якомога більше інформації, що може стати едагогр з точки зору конфлікту.

2. Формулювання проблеми, тобто основної суперечності, що є базою конфлікту.

3. Вивчення та визначення мотивів опонентів.

4. Розробка варіантів виходу з конфлікту.

5. Ознайомлення опонентів з можливими конкретними варіантами рішеннями. Це допомагає „звузити плацдарм спору”, виключити з нього психотравмуючі опоненти.

6. Прийняття рішення, яке влаштовує опонентів.

7. реалізація прийнятого рішення.

8. Аналіз та оцінка ефективності розв’язання педагогічного конфліктуту.

Ці етапи відповідають логіці процесу управління (планування – 1-4 етапи; організація – 5-7 етапи; контроль – 8 етап).

Визначаються педагогічний та адміністративний шляхи розв’язання конфліктів ( 5, с.142). Педагогічнийшлях передбачає використання таких методів , як переконання, навіювання тощо. Адміністративний шлях – гостріший інструмент, тому його треба використовувати не часто й обережно. Але кожен керівник повинен володіти ним. Підлеглі на прикладі вживання адміністративних заходів можуть усвідомити не лише правові аспекти праці, а й пріоритети керівника.

Чого слід уникати , обираючи спосіб регуляції едагогту? Звернемося до думок В.В.Скворцова (6, с.7-9), який розглядає деструктивні способи як захисну поведінку. Керівник у такому разі, не знаючи шляхів для досягнення мети, знімає напруження захисними реакціями: агресія, проекція (власні невдачі приписуються всім – „Усі такі” і виправдовуються), уникнення, раціоналізація (заміна мети через її обезцінювання). Такі реакції ускладнюють розв’язання конфлікту.

Які способи шукає вчитель, щоб урегулювати ситуацію?

Познайомтеся з цікавою схемою способів розв’язання конфліктів (8,с.60-61):

Кожна із сходинок примушує суб’єкта до усе більших зусиль і психологічного напруження. Звичайно, не варто підніматися аж догори такою драбиною, бо лише перші сходинки її безумовні. Останні три – це вже погіршення стосунків, а не збагачення їх.

Гумор– як незлобливе, насмішкувате ставлення до чогось або когось. Механізм дії – піднятися над ситуацією і побачити в ній комічний елемент(8, с.56).Оголошуючи ці комічні сторони, ми знімаємо психологічне напруження. Тим самим суб’єкти набувають здатності до осмисленої взаємодії (пригадаємо ситуацію „Гіпертрофія” з рукавицями Юрка).

Вміння шуткувати в емоціогенних обставинах – переконливе свідчення професійної кмітливості вчителя, його стресостійкості. Гумор на уроці допомагає перебудовувати негативні емоції у позитивні. Тут на службі вчителя і легка іронія( коли в учня поганий почерк: „Усі великі люди не звертали уваги на почерк, їх цікавив лише зміст написаного”) , і комічний натяк („Звичайно, нічого смачнішого й цікавішого на уроці, крім ласування гумки, не може бути. Вибачте, що я не побажала Вам вчасно приємного апетиту. Наступного разу буду уважнішою”) і необразливе порівняння (коли учень займається сторонніми справами на уроці, вчитель зауважує: „Юлій Цезар теж робив кілька справ одночасно..., але він погано закінчив”),влучна метафора й алегорія („Зачіска – вибух на макаронній фабриці”). Цікаві приклади виховання учнів гумором навів Фазиль Іскандер у оповіданні „Останній подвиг Геракла”. Так, до того, хто запізнювався, вчитель звертався як до „принца Уельського” і віддавав йому усіляку шану.

Існують певні правила застосування жартів педагогом (15, с.75) :

¨ промовляння жарту з доброзичливою інтонацією;

¨ жартівливі зауваження слід чергувати з серйозною оцінкою поведінки;

¨ уважно стежити за реакцією дітей, кого стосується зауваження-жарт, щоб не образити;

¨ не рекомендується першому сміятися над власними жартами;

¨ недопустимі грубі, глумливі жарти, кривляння, зубоскальство. Вони – свідчення низької культури педагога, зневаги до особистості учня.

Жарт вчителя буває не лише добрим, а й злим, що переростає у знущання. На жаль, такими, на наш погляд, є деякі рекомендовані авторами зразки реакцій вчителя : „Закрий вікно, якщо не можеш закрити рота”, „А ви часом не з Брехунівки?”(15). Це скоріше не дотепність, а грубий вплив. Наведемо ще кілька ситуацій, щоб продемонструвати необхідність обережного використання гумористичних зауважень.

(1)Початок уроку, учень повідомляє, що не готовий. Вчителька: „Знову голівка боліла? Бідний хлопчику, я тобі співчуваю. Діти, нагадайте мені назву п’єси російського класика, герой якого не бажав учитися. Правильно, „Недоросток”. Сміється задоволена вчителька, сміється клас. А до учня приклеїлася кличка „недоросток”, образа на вчительку лишилася, не стерлася з пам’яті, навіть коли став студентом педуніверситету( 11, с. 160). Це також не дотепність, а злий сарказм, який обернувся і проти учня, і проти вчителя.

(2) Ще один подібний хибний шлях учителя. Весною, яка, як відомо, приносить авітаміноз, на уроці учителька звертається до учениці: „Що сталося, Марино? Ти захворіла?” Марина: „Ні, Ларисо Петрівно, я хочу спати”. Вчитель: „І тепер ти хочеш, щоб тобі принесли сюди ліжко, а Бондаренко заспівав тобі колискову?” Усі, крім Марини й Бондаренка, засміялися. Це – сарказм, і він є виявом безтактності.

Серйозним екзаменом для педагога на самоконтроль, моральність і кмітливість становлять ситуації, де учні виявляють своє іронічне ставлення, виражають свій протест у гумористичній формі. Вчителеві треба зрозуміти цей гумор і належно відреагувати.

Учитель: (нерадивому дев’ятикласнику) Який ти, Петренко, ледачий! Я бачу, що ти матимеш дуже низький бал в атестаті.

Школяр: А Ви, Ключинська, - несподівано гостро відреагував хлопець на педагогічну безтактність, - майстер виносити вироки ,і працювати Вам краще в суді, а не в школі.

У класі настала тиша, усі чекають, як відреагує вчителька. І вона, хоча й була молода й недосвідчена, зрозуміла свою помилку, подолала хвилювання й розсміялася.

Учитель: Молодець, Анатолій. Може я й не права.

Вона спокійно продовжувала урок, образа учня пройшла, а клас отримав урок конструктивного розв’язання конфлікту.

Психологічне поглажування ( ніжність, ласка, схвалення, вираження любові) формують упевненість , що повага збережена, не дивлячись ні на що. Це додає духовних сил, спокою, щоб зосередитися на ситуації, усвідомити її. Іноді досить сказати щиро ласкаве звертання: „дорогий”, „мої хороші”, „милі діти”, як напруження затихає, протиріччя набирає м’яких форм , і тоді розум легко справляється із завданням.

Гумор і поглажування, звичайно, не розв’язують конфлікт, але вони дають змогу ним управляти: знімають напругу, сприяють тому, щоб можна було спокійно й врівноважено шукати вихід із ситуації, наближають позиції до співробітництва.

Компроміс – це зразковий спосіб розв’язання конфлікту, коли обидві сторони йдуть на поступки, завдяки чому вирішується справа. Стосунки, які були напружені, поліпшуються, бо враховано інтереси кожного. Добре, коли шляхи до компромісу шукають обидві сторони.

(1)Учні бажають, щоб виховні заходи відбувалися переважно у формі дискотек, а класний керівник прагне дати їм більш змістовне наповнення. Після обговорення вирішили, що буде тематична дискотека „Історія танцю”.

(2) Урок німецької мови в школі-інтернаті. Перевірка домашнього завдання здійснюється за допомогою карток (утворити минулий час поданих дієслів). Два учні відсувають картки на кінець парти і говорять, що вони не будуть писати, бо не знають. Вчитель мовчки забирає у школярів листочки .

Коли декілька учнів швидко виконали завдання і здали вчителю, він перевірив і оголосив результати, особливо підкресливши роботу слабкого учня , який отримав 10 балів. Ті два учні, які відмовилися писати, хутко пішли до вчителя й попросили листочки. Завдання виконали.

Компроміс – це хороша соціальна школа для підростаючого покоління, яка демонструє необхідність йти назустріч один одному.

Щоб прийти до компромісу, треба виділити й прийняти в бажаннях, діях і намірах те безумовно сприйнятливе, що не є порушенням соціально-ціннісних стосунків, і , у свою чергу, висунути умови, які б сприяли розвиткові опонента й не зашкодили керівникові.

Дітям не подобається читати вірші перед усією групою, тому що вони хвилюються і забувають текст. Вчителі погоджуються, щоб вони розповідали біля парти, але при цьому, щоб усі в класі поверталися до едагогрував, бачили його обличчя і добре його чули. Таким чином педагог сподівається з часом привчити дітей вільно виявляти свої дії, транслювати своє „Я” людям.

Наступна сходинка – аналіз ситуації. Це один із складних способів, бо треба аналізувати спільно, але не всі це вміють робити. Педагогові слід продумати питання, місце розмови, способи вияву довіри співрозмовника, способи допомоги йому бути суб’єктом у діалозі. Розмовляючи, не слід самому вирішувати, що і як робити. Перш за все слід вислухати опонента, щоб зрозуміти його проблеми. Допоможуть прийоми активного слухання : парафраз (повторення слів едагогта), редакція (повторення найбільш значущих думок висловлювань ), вербалізація (висловлювання припущень).

Показником успішного аналізу ситуації є „Ага-ефект” (кивки головою, ”Так”, „Ага”, що свідчать про згоду).

У цілому, аналіз ситуації – це розвиваюча бесіда, і використовувати цей прийом може педагог, який вміє організувати розвиваючий діалог.

Рекомендують і такий спосіб розв’язання конфлікту як третейський суд. Він передбачає звернення до третьої особи при вирішенні конфлікту. Тут важливо, щоб ця особа була довіреною з обох сторін. Саме до нього звертаються з проханням про остаточне вирішення непорозуміння. Використовується цей спосіб у разі неможливості прийняти відповідальність за рішення жодною стороною.

(1)Учень вважає несправедливим оцінювання його роботи вчителем. Учитель запрошує на урок колегу, який користується авторитетом в учнів...

(2) Діти звертаються до директора з проханням замінити вчителя. Директор з’ясовує претензії обох сторін...

Якщо попередні способи не принесли наслідків, то можна використати ультиматум – пред’явлення рішучої вимоги із загрозою застосування заходів впливу в разі відмови: „Якщо ви не..., то я буду змушена...”

Пригадаємо початок колонії ед. М.Горького(глава 3 „Педагогічної поеми”):

Наступного дня я сказав вихованцям:

- У спальнях мусить бути чисто! У вас повинні бути чергові в спальні. У місто можна йти лише з мого дозволу. Хто піде без відпустки, хай не повертається - не прийму.

- Ого! – сказав Волохов. – А чи не можна полегше?

- Вибирайте, хлопці, що вам потрібніше. Я інакше не можу. У колонії повинна бути дисципліна. Якщо вам не подобається, розходьтеся, хто куди бажає. А хто залишиться жити в колонії, той буде дотримуватися дисципліни. Як хочете. „Малини” не буде.

Задоров протягнув мені руку.

- По руках – правильно! Ти, Волохов, мовчи. Ти ще дурний в цих справах. Нам усе одно тут пересидіти потрібно, не в допр же йти.

Як бачимо, в цьому випадку ультиматум допоміг А.С.Макаренку поставити необхідні прямі вимоги перед неорганізованими вихованцями. Ультиматум мав вплив , бо спирався на інтереси, про які згадав Задоров. Той і став першим помічником завідуючого колонією.

Нарешті, якщо конфлікт зачіпає особистісні структури, якими суб’єкт не може поступитися, то можливий розрив зв’язку. Цей спосіб використовується дуже рідко через специфіку педагогічної діяльності.

Розв’язання конфлікту організовує керівник. Це він робить так, щоб співробітник отримав роль суб’єкта ситуації.

Як це доцільно здійснити? Вчені пропонують(4, с.63) у відносинах вчителя з учнем діяти таким чином: „Професійна хитрість полягає в тому, щоб спочатку підняти учня до рівня „рівного”, потім прихованим чином вказати йому можливий шлях виходу із зіткнення, далі ініціювати його активність і визнати його гідний вихід із протиріччя. А самому залишитися в тіні”.

Виділимо суттєве в логіці поведінки вчителя в педагогічному конфлікті:

§ підняти учня;

§ приховано вказати вихід;

§ ініціювати активність;

§ визнати гідний вихід

§ (сам педагог в тіні).

На нашу думку не завадить і керівнику школи утримувати цю мудру лінію , замість прямих вказівок і авторитарних рішень.

Щоб скористатися цією логікою, треба аргументувати свої дії, виходячи з інтересів опонента („це для Вас важливо”, мотивів його діяльності.

ВИСНОВКИ:

1. Володіє конфліктом той, хто володіє аргументацією, яка дозволяє перенести інтерес керівника в поле інтересів співробітників (діяти у конфлікті на полі інтересів едагогта).

2. Чим вище ми піднімаємося по драбині способів розв’язання конфлікту, тим вище напруження сил і тим руйнівніший вплив цього способу на стосунки. А отже, піднімаючись по сходинках способів, ми падаємо по сходинках відносин( 4, с.61). Тому важливо обдумувати вибір узаємодії.

3. Гумор можливий, коли хоча б один із учасників конфлікту знаходиться в стані рівноваги і здатний оцінити ситуацію, поки пристрасті не затьмарили можливість побачити в ситуації гумористичний зміст. Психологічне поглажування – коли пристрасті не переважили холодний розум і ми можемо побачити в людині значно більше гарного, ніж поганого. Компроміс, коли кожен здатний поступитися. Третейський суд – коли хоча б один міг визнати, що сам не може впоратися із ситуацією. Аналіз – коли з’являється потреба повернутися до сенсу протиріч. Ультиматум – коли навала пристрастей така велика, що зупинити її можливо лише жорсткою вимогою. Тимчасовий розрив – коли потрібно, щоб уляглися пристрасті.

Читайте також:

1. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
2. IV. Перевірка розв’язання і відповідь
3. Алгоритм розв’язання задачі
4. Алгоритм розв’язання розподільної задачі
5. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори — клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.
6. Біологічні способи лікування ран.
7. Валютний курс і способи його визначення
8. Варіанти і способи вимірювань характеристик телефонних каналів
9. Види і способи вибіркового спостереження.
10. Види середніх величин та способи їх обрахування.
11. Види середніх величин та способи їх обрахування.
12. Види середніх і способи їх обчислення

Переглядів: 3164