• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Позавідомчий контроль

Завданням позавідомчого контролю за діяльністю закладів охорони здоров'я та фізичних осіб, які надають медичну допо­могу, є забезпечення права громадян на отримання медичної допомоги належної якості.

о основних форм позавідомчого контролю належать:

• ліцензування;
• акредитація;

• атестація медичного персоналу.

Ліцензування - це процес оцінки відповідності лікуваль­но-профілактичного закладу мінімуму вимог щодо структу­ри та ресурсів, які можуть забезпечити безпечне надання медичної допомоги. Центральною ідеєю ліцензування є ви­знання того факту, що існує рівень якості медичної допомо­ги, нижче якого діяльність неможлива і повинна бути при­зупинена [50].

До останнього часу ліцензуванню підлягали лише недер­жавні медичні заклади і фізичні особи, які займаються медич­ною практикою. Прийняття Закону України "Про ліцензуван­ня певних видів господарської діяльності" № 1775-14 та Ліцен­зійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики (спільний наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Мініс­терства охорони здоров'я України від 16.02.2001 № 38/63, зареєстрований у Міністерстві юстиції 2 березня 2001 року за № 189/5380) ліквідує цю нерівність. Згідно зі згаданими нормативними актами, ліцензуванню в Україні підлягають усі суб'єкти господарювання, які займаються медичною практи­кою: зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової фор­ми і форми власності, або фізичні особи.

Медична практика, в тому числі загальнолікарська практи­ка, може здійснюватися суб'єктами господарювання на підставі ліцензії на певний вид практики за умови дотримання ними кваліфікаційних, організаційних та інших спеціальних вимог, встановлених Ліцензійними умовами.

Ліцензія на здійснення медичної практики - документ дер­жавного зразка, який засвідчує право ліцензіата протягом вста­новленого терміну займатися вказаним у ньому видом ме­дичної діяльності.

Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положен­ня якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологі­чні та інші вимоги для здійснення певного виду діяльності.

До основних загальноорганізаційних ліцензійних умов на­лежать:

• наявність приміщень, що відповідають встановленим са­нітарним нормам і правилам;

• наявність приладів, обладнання, оснащення відповідно дотабеля оснащення, затвердженого МОЗ України для загальнолікарської практики. Всі засоби вимірювальної техніки повинні бути метрологічне перевірені;

• відповідність медичного персоналу кваліфікаційним вимогам, що засвідчується дипломом про медичну освіту, сертифікатом лікаря-спеціаліста, посвідченням про присвоєння відповідної лікарської категорії за спеціальністю.

Ліцензійними умовами встановлюється також ряд спеціаль­них і особливих вимог до суб'єктів господарювання, що здійс­нюють медичну практику, зокрема обов'язковість ведення від­повідної медичної документації і подачі у встановлені терміни звітів до територіальних органів медичної статистики та ін.

Ліцензування суб'єктів, що займаються медичною практи­кою, здійснюється Міністерством охорони здоров'я України.

Якщо ліцензування - це перевірка наявності у медичному закладі мінімально необхідних умов для роботи, то акредита­ція являє собою оцінку можливостей цього закладу здійснюва­ти лікувально-профілактичну роботу на рівні, що відповідає досягненням медичної науки й практики.

Акредитація - це система зовнішньої професійної переві­рки медичних закладів щодо відповідності їх діяльності визначеним фахівцями стандартам організаційних, правових, клініч­них технологій і вимог, виконання яких забезпечує високий рівень діяльності всього закладу. В міжнародній практиці акре­дитація звичайно базується на принципі добровільності медич­них закладів. Однак жорстка позиція страхових компаній, які не оплачують медичні послуги, надані не акредитованими ме­дичними закладами, і не укладають з ними контрактів, призве­ла до того, що акредитація стала фактично обов'язковою проце­дурою.

В Україні акредитація має обов'язковий характер і регла­ментується відповідними урядовими документами. Згідно з По­становою Кабінету Міністрів України № 765 від 15.07.1997 "Про затвердження Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я" із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів № 678 від 21.06.2001, акредитація є обо­в'язковою для всіх закладів охорони здоров'я незалежно від їх відомчого підпорядкування та форми власності. Акреди­тація - це офіційне визнання статусу закладу охорони здо­ров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня ме-дико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професій­ної діяльності.

Читайте також:

1. III. Контроль знань
2. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
3. POS -Інтелект - відеоконтроль касових операцій
4. VII Контроль постачальника
5. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
6. Антимонопольний комітет України здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.
7. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
8. Біохімічний контроль за розвитком систем енергозабезпечення
9. Бюджетний контроль - це порівняння показників бюджету зі звітом за від­повідний період часу.
10. Бюджетний контроль на місцевому рівні
11. Важливим фактором безпечної експлуатації котлів є контроль яко1
12. Валютний контроль

Переглядів: 1237