Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 8. Фінансове планування на підприємствах

План

Тема 8

План

Тема 7

План

Тема 6

Кредитування підприємств.

1. Сутність кредиту, його форми, види та принципи кредитування.

2. Види банківського обслуговування.

3. Порядок отримання, погашення банківського кредиту та аналіз

кредитоздатності позичальника.

Література: А.М. Поддєрьогін ст.223-284;

за ред. Дем'яненко ст.235-259.

Кредит ( від лат. позика, борг) - це позика в грошовій або натуральній формі, яка надається на умовах повернення із сплатою відсотків за користування однією юридичною чи фізичною особою іншій.

У періоди, коли в одних підприємствах, організаціях, в установах частина коштів перебуває тимчасово вільною, для нормальної діяльності їх необхідні додаткові кошти. Здебільшого така потреба виникає в суб‘єктів господарювання з сезонним характером виробництва.

До об‘єктивних факторів виникнення кредиту належать:

- галузева належність підприємства;

- характер виробничого процесу;

- сезонність виробництва.

До суб‘єктивних факторів належать:

- рівень організації виробництва;

- рівень організації збуту й постачання;

- інші фактори.

Суть кредиту проявляється через його функції. У період переходу до ринку кредит виконує такі функції:

- перерозподілу грошових коштів з метою найбільш ефективного їх використання в народному господарстві;

- заміщення наявних грошей в платіжному обороті;

- здійснення контролю за цільовим використанням коштів.

Залежно від форми руху вартості кредит може виступати у двох формах, це товарна і грошова.

Товарна – відносини між продавцем і покупцем, отримуєте товар чи послуги з відстрочкою платежу.

Грошова – отримуєте і повертаєте гроші.

Види кредиту можна класифікувати за значною кількістю критеріїв і тому видів кредиту може бути велика кількість.

В умовах ринку розрізняють такі види кредиту:

- банківський (фінансовий);

- комерційний (товарний);

- податковий;

- споживчий;

- державний;

- міжнародний.

Банківський(фінансовий)кредит - грошова позика, що надається банками та іншими кредитними установами функціонуючим підприємствам і підприємцям. Це найбільш поширена форма кредиту в період переходу до ринкової економіки.

Комерційний(товарний) кредит - це кредит, який надається споживачу постачальником продукції у вигляді грошей або товарів з відстроченням платежу. В останньому випадку оформлюється вексель, як заставне зобов'язання покупця. У ньому вказується сума позичених коштів і плата за кредит, терміни платежу та інші умови, узгоджені сторонами.

Податковий кредит - це кредит, що надається фінансовим органам на основі кредитної угоди, укладеної підприємством з податковою адміністрацією за місцем реєстрації підприємства для сплати податків на доход (прибуток).

Споживчий кредит - це кредит, що надається населенню у вигляді відстрочення платежу за товари довгострокового користування, на купівлю худоби, будівництва житла, садових домівок та інші види послуг.

Державний кредит - це сукупність кредитних відносин між позичальником в особі держави та підприємцями і населенням, як його кредиторами. Основними формами державного кредиту є державні ощадні сертифікати, казначейські зобов'язання, облігації, позики та грошово-речові лотереї. Через ці форми держава мобілізує грошові кошти юридичних і фізичних осіб на умовах повернення і платності та використовує їх на покриття державних витрат.

Міжнародний (зовнішньоекономічний) кредит- це позики, які одержують держава, банки, підприємці тощо від іноземних кредиторів або надають іноземним позичальникам.

Кредитування здійснюється на основі таких принципів: строковості; цільового характеру; забезпеченості; платності.

Першою і головною умовою отримання банківського кредиту є брак власних коштів.

На всіх підприємствах незалежно від форми власності і типу кругообігу капіталу можливі коливання потреби в оборотних засобах, тобто підприємству не вистачає власних фінансових ресурсів. Але для підприємств є важливим забезпечення безперервності та ритмічності виробничих процесів.

Для досягнення цієї мети актуальним стає питання кредитування. Отже, ефективна фінансово-господарська діяльність сучасного підприємства неможлива без залучення кредитів. Деякі галузі взагалі неможливо уявити без залучення кредитів. Особливо це характерно для виробництв з сезонним характером (підприємства АПК) та виробництв, що пов’язані з капітальними вкладеннями (будівництво).

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Відповідно до банківської практики не можуть отримати кредити підприємства:

• проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації");

• під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

• коли вони мають прострочену заборгованість за раніше надані кредити.

Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуг кредитного характеру.

Банківське обслуговування підприємства

Строковий кредит - це кредит, який надається цілком відразу після укладення угоди. Він погашається або періодичними внесками, або одноразовим платежем наприкінці терміну.

Кредитна лінія - це згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми за певний період часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як звичайно, сільськогосподарським підприємствам, підприємствам переробних галузей народного господарства, торговельним підприємствам.

Овердрафт - короткостроковий кредит, який надає банк надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку (в межах заздалегідь обумовленої суми) через дебетування його поточного рахунка. Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном „овердрафт”.

Використання контокорентного кредиту пов‘язане з більшими витратами для підприємства. Відсотки за користування позичкою за контокорентним рахунком є найвищими в банківській практиці.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) – це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред‘явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов‘язань за ними і сплачуючи пред‘явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:

• акцептний кредит;

• авальний кредит.

Акцептний кредит - це позичка, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає в розпорядження банку вексель до строку його оплати.

Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити векселі у визначений термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов'язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконає своїх зобов'язань.

Авальний кредит - це позичка, коли банк бере на себе відповідальність за зобов 'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство - одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають із гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.

Принципова різниця між авальним та акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність З іншими учасниками вексельного обороту. Вимогу, на вибір кредитора, може бути звернено як на підприємство, так і на банк.

Факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство - постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку.

Планування потреби в позичкових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення розміру кредиту. Ця сума визначається для кожного об'єкта, як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за чинними цілями і власними оборотними коштами.

Процедура отримання кредиту підприємством передбачає:

- попередні переговори;

- подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту;

- оцінка банком ефективності комерційної угоди (інвестиційного проекту) підприємства;

- підписання кредитного договору між підприємством і банком;

- надання кредиту;

- контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємств позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно. Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

- обсяг реалізації;

- прибутки і збитки;

- рентабельність;

- ліквідність;

- грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

- склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

На підставі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути:

- до запитання;

- з погашенням у відповідний термін;

- з довгостроковим погашенням.

За позиками до запитання термін повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку.

За характером погашення кредити поділяються на такі види:

- дисконтні;

- позички які погашаються поступово, щомісяця, щокварталу, раз на півроку, щороку;

- позики, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;

- амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками).

Можуть бути й інші способи погашення, які визначають в кредитному договорі (наприклад, надання підприємствам пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).

Банки здебільшого віддають перевагу періодичному внесенню коштів на погашення, оскільки воно поступово зменшує кредитний ризик протягом періоду кредитування.

На відміну від звичайних надання дисконтних позик передбачає утримання позичкового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту.

Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.

Запогашення періодичними внесками деяка частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом всього терміну дії кредитної угоди, а більша частина його — після його закінчення.

За«амортизаційного» погашення основну суму кредиту підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу і відсотків. Разом з останнім внеском погашають залишкову суму кредиту. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Інші способи погашення кредиту:

1) порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюється тільки тоді, коли проект починає давати доход);

2) внески для погашення основної суми кредиту здійснюються

нерегулярно й неоднаковими сумами.

Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:

1. Виручка від реалізації продукції, яку отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;

2. Виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;

3. Інші кошти від господарської діяльності;

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з:

- цільового спрямування кредиту;

- обсягів та терміну позики;

- порядку та термінів надходження коштів на рахунок підприємства;

- сезонності та циклічності виробництва;

- рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому договором. Їх сплата здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.

Оцінювання фінансового стану підприємства.

1. Оцінка фінансового стану підприємства, її необхідність та значення.

2. Показники оцінки фінансового стану підприємства.

3. Банкрутство і ліквідація підприємства.

Література: А.М. Поддєрьогін ст. 325-335;

за ред. Дем'яненко ст. 335-343.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Зважають на фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та розмір відсоткових ставок.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи його стабільної роботи і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства. Він визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Перш за все, на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісноїпродукції.
Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, а це позитивно впливає на його фінансовий стан.
Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.
Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.
Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.
Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства і тому потрібно систематично й всебічно його оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу системи показників, що детально і всебічно характеризують господарське становище підприємства.

У цілому для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства визначено 65 показників. Однак це не означає, що систематичний аналіз фінансового стану підприємства завжди має здійснюватись за всіма цими показниками. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.
Слід відмітити, що всі показники фінансового стану підприємства взаємопов'язані між собою. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:
-балансу (форма № 1);
-звіту про фінансові результати (форма № 2);
-звіту про рух грошових коштів (форма № 3);
-звіту про власний капітал (форма № 4);
-дані статистичної звітності та оперативні дані.
Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну).
Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства.

Показники оцінки майнового стану:

1. Сума господарських коштів, які підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення його майнового потенціалу.

2. Питома вага активної частини основних засобів — це відношення вартості активної частини основних засобів до загальної їх вартості, яка має вираз у відсотках.Згідно з нормативними документами до активної частини основних засобів належать машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці є позитивним.

Вартість основних засобів – вартість активної частини основних засобів: Первинна вартість основних засобів= Ряд.130 + ряд.140 гр. 3 ф.5:Ряд. 031 ф.1. (збільшення).

3. Коефіцієнт зносу основних засобіввизначається діленням амортизаційних відрахувань на вартість основних засобів за балансом. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.

4. Коефіцієнт оновлення основних засобів— це відношення балансової вартості основних засобів, які надійшли за період, що аналізується, до балансової вартості основних засобів на кінець цього періоду. Показник дає змогу з'ясувати, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

5. Коефіцієнт вибуття основних засобіввизначається діленням балансової вартості основних засобів, які вибули за період, що аналізується на балансову вартість основних засобів на початок цього періоду. Показник засвідчує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула внаслідок зносу чи з інших причин.

Показники оцінки ліквідності та платоспроможності:

1. Величина власних оборотних коштів (власні оборотні кошти, робочий функціонуючий капітал) - це різниця між сумою власного капіталу і сумою довгострокових зобов'язань та основних засобів і вкладень або поточні активи мінус поточні зобов'язання.

Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів (активи у яких період обороту менше, ніж один рік).

2. Коефіцієнт маневрування чистих оборотних активів - це відношення грошових засобів до функціонуючого капіталу. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.

(Грошові кошти + поточні фінансові інвестиції):Чисті оборотні активи = Ряд.220Ф1+ряд.230Ф1:Чисті оборотні активи.

3. Коефіцієнт покриття загальний (Кп)визначається діленням поточних активів (ПА) на поточні зобов'язання (ПЗ).

Кп = ПА : ПЗ

Цей показник характеризує співвідношення поточних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства він має бути більшим за одиницю, його зростання — позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

4. Коефіцієнт проміжної ліквідності(„кислотний тест)- це відношення різниці між вартістю оборотних активів та запасів до поточних зобов'язань. Оптимальне значення цього показника 0,6 – 0,8.

5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності(К аб.л.) -визначається діленням грошових коштів до короткострокових зобов‘язань.

Каб.л.= Ряд.220Ф1+Ряд.230Ф1+Ряд.240Ф1:Ряд.620Ф1

Цей показник є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань може бути за необхідності погашено негайно. Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2.

6. Частка оборотних засобів у активах - це відношення поточних активів до всієї суми господарських коштів.

7. Частка виробничих запасів у поточних активахвизначається діленням запасів та витрат на поточні активи.

8. Частка власних оборотних коштів у покритті запасів — це відношення власних оборотних коштів до суми запасів та витрати. Цей показник характеризує вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50%.

9. Коефіцієнт поточної заборгованості - це відношення поточних пасивів до зобов'язань перед акціонерами.

10. Коефіцієнт автономії (незалежності)(Ка)визначається діленням власних коштів на майно підприємства:

Ка = ряд.380Ф1+ряд.430Ф1+ряд. 630Ф1:ряд.280 Ф1.

Нормативне значення цього коефіцієнта > 0,5.

11. Коефіцієнт оборотності матеріальних запасіввизначається діленням обсягу виручки від реалізації продукції на матеріальні запаси.

Показники фінансової стійкості та стабільності підприємства:

1. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштіввизначається діленням позикових коштів на власні кошти підприємства. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

2. Коефіцієнт маневреності власного капіталу - це відношення суми власних коштів, довгострокових кредитів і довгострокових позик за мінусом необоротних активів до суми власних коштів, довгострокових кредитів і довгострокових позик.

Цей показник визначає, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто є вкладеною в оборотні кошти, а яку частку - капіталізовано.

3. Коефіцієнт реальної вартості основних коштів у майні підприємства - це відношення залишкової балансової вартості основних фондів до вартості майна по балансу (ряд.030Ф1:ряд.280Ф1).

4. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу - це відношення залученого капіталу до суми всіх господарських коштів (ряд.480+ряд.620):ряд.640.

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів - це відношення довгострокових зобов'язань до суми власного капіталу і довгострокових зобов'язань (ряд.480 Ф1:380ряд.Ф1+480рядФ1).

Цей показник визначає, яку частину основних коштів та інших необоротних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

6. Коефіцієнт структури залученого капіталу - це відношення довгострокових зобов'язань до залученого капіталу. (ряд.480Ф1:(ряд.480Ф1+ряд.620Ф1)

7. Показник заборгованості кредиторамвизначається діленням усіх пасивів на всі активи, помноженим на 100.

При розгляді балансу підприємства можна зробити висновки стосовно аналізу його фінансового стану без здійснення розрахунків.

Банкрутство -це визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури визначається Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.2002р.

Процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій зазвичай передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Воно рідко буває несподіваним. Справа про банкрутство підприємства порушується письмовою заявою будь-якого з кредиторів боржника, органів ДПА і КРУ до господарського суду за наявності відповідних підстав.

Кредитори мають право об’єднати свої вимоги і подати спільну заяву до господарського суду.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних заробітних плат і не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого терміну.

Суб’єктом банкрутствавважається боржник, неспроможність якого виконати свої боргові зобов’язання визнано господарським судом.

Боржник вважається неплатоспроможним якщо він не може виконати свої платіжні зобов’язання, термін яких уже настав. З моменту прийняття господарським судом постанови про визнання боржника «банкрутом» розпочинається ліквідаційна процедура але:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу виготовлення продукції;

- припиняється нарахування штрафів, пені, % та інших санкцій по всіх видах заборгованості;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними;

- скасовується арешт, покладений на майно боржника;

- вимоги за зобов’язаннями боржника, що виникли під час проведення процедури банкрутства можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Ліквідаційна процедура –примусова ліквідація підприємства боржника за рішенням господарського суду або добровільна ліквідація підприємства під контролем кредиторів.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців, однак в деяких випадках господарський суд може продовжити термін на 6 місяців.

Фінансове планування на підприємствах.

Фінансова стратегія і перспективне планування.
Зміст і методи фінансового планування на підприємстві.
Зміст поточного фінансового плану та порядок його складання
Зміст і значення оперативного фінансового плану.

Література: А.М. Поддєрьогін ст.401-452;

за ред. Дем'яненко ст.267-290.

Перспективне планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності.
Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування.

Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

Фінансова стратегія - це система довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства й найефективніший шлях їх досягнення.

Фінансова стратегія підприємства забезпечує:

- формування та ефективне використання фінансових ресурсів;
- виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження

фінансових ресурсів на цих напрямках;

- відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним

можливостям підприємства;

- визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір

напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної

переваги над конкурентами.

Завданнями фінансової стратегії є:
- визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та

використання фінансових можливостей;
- визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами

господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;
- фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на

перспективу;

- вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів,

розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;
- розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов

кризового стану підприємств.

На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна.
Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

- прогноз звіту про прибутки та збитки;

- прогноз руху грошових коштів.

- прогноз балансу активів і пасивів.

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямами їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Фінансове планування полягає в розробленні конкретних фінансових планів, які дають можливість підприємству визначити джерела фінансування його розвитку на майбутній період, сформувати структуру доходів і витрат, забезпечити стійку платоспроможність, визначити структуру активів і капітал підприємства на кінець планового періоду.

Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
- забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними

фінансовими ресурсами;

- установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами

господарювання, банками, страховими компаніями;

- визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального с

його використання;

- виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок

раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

- здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тому, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тому, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів (ставки податків, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів).

За використання розрахунково-аналітичного способу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.
Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший (мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату; максимум абсолютної суми одержаного прибутку і т.інше).
Економіко-математичного моделювання робить можливим знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів.

За ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка бізнес-плану, який має перш за все вирішувати завдання поліпшення фінансового стану підприємства. У цьому зв'язку розгляд саме фінансового аспекту бізнес-плану є найактуальнішим.
Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обгрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні Доходів та Витрат.

Поточний фінансовий план складається на рік з поквартальною розбивкою та складається з двох частин:

Частина I.Формування чистого прибутку.

Включає в себе такі розділи:

1. Доходи.

2. Витрати.

3. Фінансові результати діяльності.

4. Плановий розподіл чистого прибутку.

Частина II. Джерела формування і надходження коштів на напрями використання.

Друга частина фінансового плану „Джерела формування і надходження коштів та напрями використання” включає 7розділів:

1. Джерела формування та надходження коштів.

2. Приріст активів підприємства.

3. Повернення залучених коштів.

4. Витрати, пов‘язані з унесенням обов‘язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів.

5. Покриття збитків минулих періодів.

6. Елементи операційних витрат.

7. Розрахунок податку на додану вартість.

Звітний фінансовий план, що складається за кожний квартал, півріччя і рік, дозволяє встановити, наскільки заплановані доходи і витрати підприємства забезпечували фінансовими ресурсами здійснення плану виробництва й реалізації продукції, вивчити причини відхилень показників звіту від плану, виявити „вузькі” місця, виявити резерви підвищення рентабельності виробництва.

Оперативне фінансове планування вкрай потрібне підприємству для контролю за фактичним надходженням грошових коштів на поточний рахунок, витрачанням коштів у процесі господарської діяльності та виконанням поточного фінансового плану. Це пояснюється тим, що фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності відбувається за рахунок власних та залучених коштів і потребує повсякденного ефективного контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Виконання фінансового плану здійснюється безпосередньо в процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування. З цією метою доцільно складати оперативний фінансовий план: баланс надходження коштів підприємства, який показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них.

Дооперативного фінансового планування належать:

- Платіжний календар.

- Податковий календар.

- Касовий план.

Платіжний календар складають на квартал з розбивкою за місяцями або на місяць із розбивкою за декадами.

За допомогою платіжного календаря підприємство:

- узгоджує свої грошові надходження і майбутні витрати;

- формує інформацію про рух грошових потоків і витрат;

- здійснює аналіз платежів;

- визначає потребу в короткостроковому кредиті за тимчасової розбіжності грошових надходжень і зобов‘язань;

- розраховує тимчасово вільні грошові кошти підприємства та визначає найефективніші напрями їх використання.

У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, позичковий та інші рахунки підприємства в банку, тобто фіксується рух грошових коштів за джерелами їх надходження та напрямами використання.

Підприємства поряд з платіжним календарем складають податковий календар, де вказують перелік податків і дати їх сплати.

Підприємства також можуть розробляти платіжний календар з розрахунків з постачальниками, платіжний календар з обслуговування боргів тощо.

Касовий план - план обороту готівки, що відображає надходження і виплати готівки через касу. Касовий план потрібний для контролю за надходженнями і витратами готівки. Особливе значення має касовий план для підприємств торгівлі і громадського харчування, де значну частку надходжень становить саме готівка. Касовий план необхідний підприємству, щоб якомога точніше уявляти обсяг зобов‘язань перед працівниками підприємства щодо виплати заробітної плати та інших виплат. Банку, котрий обслуговує підприємство, також потрібний його касовий план для складання власного зведеного касового плану з обслуговування своїх клієнтів.

Сільськогосподарський кредит

До банківських кредитів сільськогосподарським підприємствам на поточні потреби входять кредити на покриття сезонних витрат, а саме: заготівлю кормів, добрив, робочу силу та пальне, а також на купівліо тварин. Кредитами на сезонні витрати найчастіше користуються сільськогосподарські підприємства, оскільки в них зростання витрат відбувається в один період року, а надходження доходів - в інший.

Особливістю кредитування сільськогосподарських підприємств є те, що банки повинні кредитувати весь кругообіг коштів позичальника. Лише у цьому випадку може бути впевненість, що банківські кошти не будуть "заморожені" на якійсь стадії виробництва.

Забезпеченням позичок можуть слугувати (крім звичайних видів майна) врожай та сільськогосподарська техніка.

Потреба в кредиті визначається як різниця між запасами матеріальних цінностей та виробничими витратами, які не перекриті виходом продукції, з однієї сторони, та власними оборотними коштами сільськогосподарського підприємства та кредиторською заборгованістю, д іншої сторони.

Короткострокове кредитування сільськогосподарських підприємств здійснюється, як правило, з використанням кредитної лінії, що відкривається на тривалий період (до одного року). Надання сільськогосподарського кредиту проводиться шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності й послуги, що купують сільськогосподарські підприємства. Погашення кредиту відбувається з поточного рахунку сільськогосподарського підприємства в розмірах і строки, зазначені в кредитному договорі. Строки погашення позичок встановлюються на ті квартали, в яких вихід продукції за планом перевищує планові витрати та приріст залишків матеріальних цінностей. Ці квартали визначаються на основі розрахунку сільськогосподарського підприємства, в якому відображається потреба в короткострокових кредитах. Сільськогосподарським підприємствам, що мають фінансові ускладнення в результаті загибелі сільськогосподарських культур та тварин, а також недобору продукції через стихійні лиха, може надаватися відстрочка погашення заборгованості.

Сільськогосподарським підприємствам, які, крім виробничої діяльності, займаються ще й заготівельною, може надаватись авансовий кредит, тобто кредит готівкою для розрахунків з громадянами за куплену в них сільськогосподарську продукцію, а також для покриття заготівельних витрат.

Розмір авансового кредиту розраховується на кожний місяць або квартал, виходячи з одноденної потреби в готівкових грошах для розрахунків із громадянами, господарських витрат у готівковій формі, пов'язаних із веденням цих закупок та потреби в готівкових грошах у , днях. Ця потреба залежить від умов ведення заготівель, віддаленості заготівників від банку, її розмір установлюється, як правило, в межах одного - семи днів.

Авансовий кредит надається у формі готівкових грошей на підставі грошового чека. По мірі використання отриманих у банку грошей для розрахунків із громадянами авансовий кредит може відновлюватись. Для цього до банку подається реєстр квитанцій, виданих громадянам за здану сільськогосподарську продукцію, заява і грошовий чек. Відновлення авансового кредиту проводиться в межах установленого розміру авансового кредиту.

Крім того, сільськогосподарським підприємствам може надаватися кредит на оплату худоби та птиці, які вирощені в приватних господарствах на договірних умовах. Ці кредити також можуть видаватися в готівковій формі або шляхом перерахування грошей на поточні рахунки майбутніх здавачів сільськогосподарської продукції. Розмір кредиту визначається в процентах (як правило, це, 50% від суми укладених договорів).

Надається цей кредит у вигляді грошових авансів на придбання інвентаря, матеріалів, засобів малої механізації, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції на договірній основі.

Погашається кредит у міру здачі громадянами сільськогосподарської продукції.

Лізинговий кредит - це вид економічних відносин між юридичними особами при оренді майна, що супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій тощо) майно. Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавцем щодо оренди про набуття права володіння та користування об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Норматив по виробничих запасах.	\|	Частина I. Формування чистого прибутку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.027 сек.