Відмови від тотального методологізму в історії філософії

переростання ідеологізму у тоталітарну ідеологію

усвідомлення неприпустимості зведення людини і пізнання до проявів якогось всезагаль- ного механізму

поділ наук на природничі та гуманітарні і ствердження методологічного плюралізму

зведення методології до рівня лише наукового пізнання

Відчутним мотивом у протестах проти єдиного та тим більше автоматично діючого методу була думка про неприпустимість зведення як пізнання, так і людини (як носія пізнавальної діяльності) до агентів якогось всезагального механізму. Такий мотив проглядається у працях С. Кіркегора, Ф. Ніцше, М. Бердяева та інших відомих філософів. Здавалося, б доля методологічних пошуків та акцентів у філософії була вирішена одного разу і назавжди. Проте реальна ситуація виявилась значно складнішою. Справа у тім, що відхід від класичної філософії відбувався за кількома напрямами, в результаті діяльності яких врешті була проведена досить різка межа між науками природничими та науками гуманітарними або науками про культуру

^ Майже всі течії, які так чи інакше пов'язували філософію із обслуговуванням науки, залишились на позиціях методологізму, розтлумачивши останній дещо інакше, ніж це робила класична філософія. Сцієнтистські напрями філософії тою чи іншою мірою почали, по-перше, розглядати методологію виключно як методологію наукового пізнання, по-друге, почали поступово переходити на позиції методологічного плюралізму (відмови від якогось окремого або окремих методів у якості вирішальних та визнання можливості застосуванні багатьох, пізнавально рівноцінних методів) і, по-третє, відмовились від того, щоби трактувати метод як універсальний ключ до всіх проблем пізнання. Тому постало досить складне та серйозне питання про методи гуманітарного пізнання.

Зусиллями багатьох дослідників, починаючи від неокантіанців баденської школи, врешті були окреслені найважливіші особливості гуманітарних наук.

їх людиноцентричність, тобто спрямованість пізнання на людину, а тому гуманітарні науки постали формою самопізнання, за умов якого зникала якісна (чи-то принципова) відмінність між суб'єктом та об'єктом пізнання;

■^ інтерпретативний характер гуманітарного пізнання, зумовлений тим, що йшлося про намагання виявити внутрішні, ще не проявлені та приховані можливості людини;

■> методи гуманітарного пізнання - це методи тлумачення, описування та розуміння фактів;

■^ інтерактивний характер гуманітарного пізнання, що передбачає збирання різних підходів до предмету пізнання для його повнішого окреслення. В аспекті означеного поділу наук та пізнання постало і питання про методи філософії, оскільки ще на початку епохи Нового часу вважалося, що методи філософії- це методи універсальні, тобто придатні до використання в усіх видах пізнавальної діяльності. Яким (чи якими) ж повинні бути методи філософії? - Це питання для філософії XX ст. в цілому та для певних її напрямів зокрема постало як одне із важливіших та симптоматичних. Можна без перебільшень стверджувати, що проблематичність як постановки, так і вирішення питання про метод постало в якості однієї із особливостей філософії XX ст., і ця особливість супроводжує й перші кроки філософії XXI ст.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії	\|	Сутність та структура методу як способу організації людської діяльності. Поняття методу, методології та методики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.