• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

РОЗДІЛ IIL ДИДАКТИКА Тема 11. Процес навчання, його структура, методологія

1. Поняття дидактики. Основні категорії дидактики. Дидактика і
методики викладання окремих предметів.

2. Методологія процесу навчання.

3. Основні функції навчання. Шляхи їх реалізації.

4. Основні компоненти процесу навчання.

5. Структура діяльності вчителя в навчальному процесі.

6. Психологічно-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності
учнів.

7. Види навчання.

1. Дидактика — галузь педагогіки, яка досліджує закономірності процесу
навчання. Предметом дидактики є загальна теорія навчання усіх предметів.

Основні категорії дидактики: навчання, освіта (визначення див. тема 1), викладання (діяльність учителя в ході навчання), учіння (процес пізнавальної діяльності учнів), принципи, форми, методи і засоби навчання (визначення будуть сформульовані далі у відповідних темах).

Особливості викладання окремих предметів вивчаються методиками окремих предметів. Дидактика відноситься до методики, як теорія до практики. Крім цього, вони відносяться одна до одної також як теорія до теорії, як дві взаємодіючі системи теоретичних знань у галузі педагогіки. Але методика і дидактика мають спільний об'єкт наукового дослідження — процес навчання. Методика виділяє в цьому об'єкті те, що є специфічним для навчання конкретного предмета зокрема. Дидактика ж досліджує закономірності навчання, що є спільними для різних навчальних предметів.

Проблеми сучасної дидактики: а) оптимізація навчально-виховного процесу в школах; б) інтенсифікація навчання (посилення, збільшення напруги, продуктивності, дієвості праці); в) підвищення пізнавальної самостійності, творчої активності, ініціативи учнів; г) посилення міжпредметних і внутріпредметних зв'язків; д) вдосконалення форм і методів навчання та інші.

Слід відрізняти "процес навчання" від "навчального процесу". Поняття "навчальний процес" охоплює всі компоненти навчання: і викладача, і використовувані ним засоби і методи навчання, і учня, що працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, і забезпечення навчального процесу наочністю та технічними засобами. Поняття "процес навчання" охоплює взаємодію учителя і учня.

2. Методологічною основою процесу навчання є наукова теорія пізнання.
Співвідношення процесів пізнання і навчання: і пізнання, і навчання]

спричиняються потребами суспільства; і пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе спостереження — абстрактне мислення — практика; навчання є одним із шляхів процесу пізнання. Різняться ці процеси: пізнання має справу з самим об'єктом пізнання, у навчанні може бути його наочне або словесне зображення; у пізнанні відкривають об'єктивно нове, невідоме, у навчанні учень "відкриває" для себе якусь істину; у навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки; навчання передбачає і формування вмінь та навичок, а пізнання — тільки розкриття істини; практика у навчанні допомагає краще

зрозуміти І засвоїти матеріал, а не служить критерієм Істини, як у пізнанні.

У навчальному процесі проявляються відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні. Рушійними силами навчального процесу е його суперечності: а) між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; б) між досягнутим учнями рівнем знань, умінь і навичок і тими знаннями, уміннями і навичками, які потрібні для вирішення поставлених перед ними нових завдань; в) між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; г) між розумінням матеріалу вчителем і розумінням його учнями; д) між теоретичними знаннями і уміннями використовувати їх на практиці і т.п. Мистецтво вчителя полягає у виявленні і використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.

3. Основні функції навчання: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітні завдання уроку — забезпечити в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т.п.) теорій, понять, законів тощо (учитель продумує їх перелік і найменування); сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні уміння і навички (учитель продумує їх); сформувати спеціальні вміння з даного предмета (учитель продумує їх перелік і склад).

Виховні завдання уроку — сприяти в ході уроку формуванню таких основних світоглядних ідей (учитель продумує їх); забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених, документів тощо (учитель продумує, яких саме); сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів (учитель продумує відповідні ситуації, моменти і т.п.); сприяти вихованню моральних якостей школярів — етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції у навчанні і житті і т.п. (учитель продумує найважливіші для кожного уроку); сприяти вихованню в школярів естетичних поглядів, умінь і т.п. (учитель визначає, яких саме); сприяти вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок (учитель продумує їх).

Завдання розвитку мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів: розвивати мислення на основі загальних розумових дій і операцій.

У неповній та повній загальноосвітній школі учні мають навчитися:

* структуру вання — мислительна діяльність щодо встановлення
найближчих зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами і т.п., в процесі
якої виділяється структура знань;

* систематизації— мислительна діяльність щодо встановлення віддалених
зв'язків між поняттями, реченнями і т.п., в процесі якої вони організуються в
певну систему;

* конкретизації — застосування знань в практичних ситуаціях, пов'язаних з
переходом від абстрактного до конкретного;

* варіювання — зміна несуттєвих ознак понять, їх властивостей, фактів і т.п.
при постійних суттєвих;

* доведення—логічне розмірковування;

* робити висновки — поступове спрощення теоретичного або практичного
виразу з метою одержання наперед відомого його виду;

* пояснення — акцентування думки на найважливіших моментах (зв'язках) під
час вивчення навчального матеріалу;

* класифікація — розподіл понять на взаємопов'язані класи за суттєвими
ознаками;

* аналізу — вичленення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження
спільних і відмінних їх властивостей;

* синтезу — поєднання, складання частин (дія, зворотна аналізу);

* порівняння — виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і
відмінних їх властивостей;

* абстракціонування — виділення суттєвих ознак понять відкиданням
несуттєвих;

* узагальнення — виділення ознак, властивостей, суттєвих для кількох понять.
Під час навчального процесу учитель сприяє розвитку волі і наполегливості в

учнів (продумує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій тощо); розвиває їх емоції — подив, радість, цікавість, парадоксальність, переживання та ін. (продумує, коли і як створити необхідні ситуації).

Реалізація освітньої, виховної і розвиваючої функцій на уроках здійснюється шляхом: а) використання змісту навчального матеріалу; б) підбору форм, методів і прийомів навчання; в) організацією порядку і дисципліни на уроці; г) використання оцінки; д) самою особою вчителя, його поведінкою, ставленням до учнів.

4. Навчання, як один з видів людської діяльності, має двосторонній характер,
тобто складається з двох взаємозв'язаних процесів — викладання і учіння.

У процесі навчання проходить взаємодія між вчителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може безпосередньо навчати учнів аб5 опосередковано — через систему завдань.

Результативність процесу навчання залежить від: стилю спілкування між вчителем і учнем та впливу оточуючого середовища.

Процес навчання складається з таких компонентів: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-дійовий, контрольно-регулюючий, оціночно-результативний (мета, завдання, зміст, методи, засоби, форми організації навчання, досягнуті результати).

5. Роль учителя у навчальному процесі: а) виступає, передусім, як організатор і
керівник пізнавальної діяльності учнів; б) створює умови, за яких учні можуть
найбільш раціонально і продуктивно вчитися (навчальна дисципліна, психологічний
клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка
перед учнями мети і завдання); в) виступає як джерело знань і умінь у
навчальному процесі; г) надає допомогу, коли у них виникають труднощі; д)
виступає як вихователь; е) піклується про розумовий розвиток учнів; є) виступає в
ролі державної особи, здійснює контроль за навчальною роботою школярів.

Щоб здійснювати процес викладання, вчителю необхідно знати мету школи і місце "свого" предмета в її реалізації; знати предмет, який викладає; володіти методикою викладання; знати учнів; вміти управляти процесом учіння.

Діяльність учителя в процесі викладання включає в себе такі елементи: а) планування своєї діяльності (тематичне і поурочне); б) організація навчальної роботи; в) організація діяльності учнів; г) стимулювання активності учнів; д) здійснення поточного контролю, регулювання, коригування; е) аналіз результатів своєї діяльності.

6. Учіння — це система пізнавальних дій учня, спрямованих на вирішення
навчально-виховних завдань.

Передумови навчальної діяльності учня: а) наявність мети, яка стимулює учня

до процесу навчання на належному рівні; б) наявність фізіологічної і психологічної готовності до навчання; в) наявність бажання вчитися; г) наявність активності у процесі навчання, зосередження уваги на навчальній діяльності; д) наявність належного рівня розвитку.

Сприятливі умови позитивного ставлення учнів до навчання:

а) наукові знання викликають зацікавленість учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються; б) наукові знання, вміння і навички практично значимі для учня в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; в) навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили при оволодінні навчальним матеріалом; г) висока оцінка вартості наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційний фон навчальної діяльності учнів; д) колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу . мосферу і прагнення зайняти відповідне місце серед ровесників; е) почуття власної гідності є важливою передумовою позитивного ставлення навчання; є) успіхи у навчанні сприяють стимулюванню подальшої навчальної діяльності; ж) справедлива оцінка навчальних досягнень учня стимулює позитивне ставлення до навчання.

Дитина за своєю природою — істота дуже допитлива, прагне пізнати! невідоме, їй властиві нормальна увага, уява, пам'ять, мислення й інші) психічні якості.

Виділяють два типових варіанти навчальної діяльності учня:

а) коли вона протікає під керівництвом учителя: прийняття навчальних! завдань і плану дій, пропонованих вчителем; здійснення навчальних дій і операцій по розв'язанню поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під впливом контролю вчителя і самоконтролю; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом учителя; б) коли навчальна діяльність здійснюється учнем самостійно: планування або конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування методів, засобів і форм навчальної діяльності; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання учіння; самоаналіз результатів навчальної діяльності.

Внутрішній процес засвоєння знань включає такі ланки: сприймання — осмислення і розуміння — узагальнення — закріплення —застосування на практиці.

Сприймання нового матеріалу. Цьому процесу передує: створення готовності учнів до участі в процесі навчання; формування активно-позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотиваційного фону; опора на попередні знання і досвід; зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання.

У процесі викладу матеріалу необхідно: а) новий навчальний матеріал викладати лаконічно; б) навчальну інформацію узагальнювати і уніфіковувати; в) у процесі викладу навчальної інформації акцентувати увагу на її смислових моментах; г) відносно самостійні одиниці навчального матеріалу розмежувати одну від одної; д)щоб новий навчальний матеріал мав чітку, зрозумілу і легку для запам'ятовування структуру, яка відрізняється від структури інших одиниць інформації; е) новий навчальний матеріал "очистити" від зайвої інформації.

Особливо важливе на цьому етапі перше враження учня від навчальної інформації (явище імпринтингу), яке надовго залишиться в його свідомості. Тому треба, щоб це враження було правильним. Особливу увагу слід приділяти візуальному представленню навчальної інформації (90% інформації людина одержує через зір).

Осмислення і розуміння навчального матеріалу. Без глибокого проникнення в суть процесу, явища не може бути досягнуто повного засвоєння навчального

матеріалу. Процес проникнення проходить такі етапи: усвідомлення осмислення {розуміння (осягнення).

Учні можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу шляхом аналізу, синтезу, порівняння, індукції, дедукції-

При узагальненні навчального матеріалу вчителю потрібно звертати особливу увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів. Слід підбирати такі варіанти, які найкраще сприяють розкриттю істотних ознак явищ і понять. Варіативний характер неістотних ознак впливає на характер і ефективність пізнавальної діяльності учнів.

Особливої уваги вимагає процес абстрагування. Розрізняють два види абстрагування: виділення істотних ознак (позитивне абстрагування) і виділення і відхилення неістотних ознак (негативне абстрагування). У ряді випадків осмислення і узагальнення залежить від того, наскільки вчитель уміє поєднувати позитивне і негативне абстрагування.

Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується на достатніх наукових знаннях, які дозволяють широко використати порівняння, аналогію і доказовість.

На цьому етапі здійснюється систематизація навчального матеріалу. Основу систематизації знань складає класифікація фактів, явищ, процесів.

Закріплення навчального матеріалу. Запам'ятовування навчального матеріалу розпочинається з його сприймання і осмислення, але цього недостатньо, щоб учень вільно ним володів. Саме для цього учитель проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від його кількості і якості, емоційного стану учнів. У закріпленні матеріалу важливе значення має первинне, поточне і узагальнююче повторення.

До організації повторення ставляться такі вимоги:

а) воно має бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію; б) має бути правильно розподілене в часі; в) має бути по частинах або в цілому залежне від остаточного результату; г) не повинно допускати механічного запам'ятовування.

Застосування знань, умінь і навичок. Заключним етапом процесу засвоєння знань, умінь і навичок є їх застосування на практиці. Це — здійснення переходу від абстрактного до конкретного. Застосування знань на практиці досягається різноманітними вправами, самостійними роботами, на лабораторних і практичних заняттях, в різних видах повторення, творах і т.п. Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні різних варіативних задач. Особливе значення для повноцінного застосування знань на практиці мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих задач, де доводиться використовувати комплекс знань з різних навчальних предметів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації, учіння, розвитку емоційної сфери школярів, самостійності і творчої ініціативи учнів.

Мотиви навчальної діяльності: а) зв'язані безпосередньо з навчальною діяльністю; б) зумовлені широкими суспільними відносинами учнів.

Мотиви першого виду закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навколишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття, прагнення здобути нові знання й навички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

До другої групи мотивів навчальної діяльності належать ті, які за своїм

походженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов'язані з широкими суспільними взаємовідносинами дітей (широка соціальна мотивація), а саме: соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарного порядку, мотиви тривожності, мотиви, пов'язані з потребою у самовихованні.

7. В залежності від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, від специфіки побудови змісту навчального матеріалу /' провідних методів і засобів навчання, що використовуються при цьому, можна виділити кілька основних видів навчання: пояснювальне-ілюстративне, проблемне, програмоване та ін.

Пояснювальне-ілюстративне навчання організовується таким чином: сприймання учнями навчальної інформації у процесі якого проходить її узагальнення, засвоєння понять, законів, теорій; практичні вправи з метою вдосконалення знань, що забезпечить їм діловий характер і одночасно формування практичних умінь і навичок; закріплення знань, умінь і навичок; застосування їх у нових ситуаціях; самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь і навичок; повторення раніше вивченого.

Такий вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок. Він забезпечує особливо широке і міцне засвоєння навчальної інформації і оволодіння способами практичної діяльності.

Найефективніше застосовується він у тих випадках, коли зміст навчального матеріалу має переважно інформативний характер, є описом способів практичних дій, і дуже складний для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань, є принципово новим, через що в учнів відсутні опорні знання для вирішення проблемних ситуацій.

Позитивним у цьому виді навчання є забезпечення: швидкого засвоєння навчальної інформації; міцного засвоєння знань, умінь і навичок, що попереджує появу прогалин у знаннях, особливо у слабовстигаючих учнів; можливості для швидкого формування практичних умінь і навичок у порівнянні з іншими видами навчання; колективного характеру засвоєння знань, що дозволяє виявити типові помилки і орієнтувати школярів на їх усунення.

Проблемне навчання. Проблема — складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення. Проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і активно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних і експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним. Суть справи у тому, наскільки вдається учителю надати цим завданням проблемний характер і поєднувати проблемний підхід з іншими методичними підходами.

Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно задовольняє такі вимоги: вимагає роздумів над проблемою; викликає пізнавальний інтерес в учнів; опирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції.

Види дидактичних проблем: а) за галуззю і місцем виникнення: предметні, міжпредметні, урочні і позаурочні; б) від ролі в пізнавальному процесі: основні і допоміжні; в) за способом організації їх розв'язку: фронтальна, групова та індивідуальна.

Структура проблеми: а) мета і завдання визначені, невідомі шляхи їх досягнення; б) основні положення, закони, правила відомі, треба їх довести; в) відомі тільки явища, треба їх пояснити.

Проблемна ситуація — це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал, при яких учні для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислительні

операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення.

Основні Способи і прийоми створення проблемних ситуацій:

а) повідомлення вчителя учням інформації, яка містить у собі суперечність;

б) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того ж явища;

в) невідповідність між системою знань, навичок і вмінь учнів і новим
фактом, явищем; г) використання сукупності способів і прийомів, в ході яких
виникає проблемна ситуація.

Процес засвоєння знань проблемним шляхом проходить за такими етапами: а) створення проблемної ситуації; б) аналіз проблемної ситуації і формулювання проблеми; в) висунення гіпотез; г) перевірка найважливіших гіпотез.

Проблемне навчання активізує навчальний процес, навчає учнів методів наукового пізнання. Недоліком цього виду навчання слід вважати: а) вимагає багато часу для вивчення навчального матеріалу; б) недостатня ефективність для формування практичних умінь і навичок; в) слабка ефективність при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний для учнів.

Методи проблемного навчання: а) проблемний виклад знань. Суть його в тому, що вчитель розробляє "ембріологію істини" (А.Герцен), конкретної науки, демонструє еталон проблемного мислення; б) частково-пошуковий метод (або евристичний), коли вчитель створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему та залучає школярів до її вирішення; в) пошуковий метод, коли вчитель створює проблемну ситуацію, формулює проблему, а учні повністю самостійно її вирішують; г) дослідницький метод, при якому самі учні за умов проблемної ситуації бачать проблему, формулюють її і вирішують.

Однією з різновидностей репродуктивного підходу до навчання є програмоване навчання. Його основу складають принципові положення: а) наявність точно окресленого обсягу знань, умінь і навичок, які треба засвоїти, і розклад його на малі дози (порції, кадри): б) учень сприймає ці дози в строгій логічній послідовності; в) обсяг інформації в дозі визначено такий, щоб його активне засвоєння готувало до сприйняття наступної дози; г) учень засвоює кожну дозу відповідно до своїх пізнавальних можливостей, здійснює контроль за ходом засвоєння інформації.

Система лінійного програмування передбачає: а) розподіл навчальної інформації на такі малі дози, що їх засвоєння не складає труднощів; б) кожна доза передбачає активне реагування учня; в) програма включає підказки, натяки або вказівки, які полегшують одержання правильної відповіді; г) при будь-якій відповіді учень взнає чи правильна вона, чи ні; д) лінійна програма виключає помилки і дає задоволення від успіхів; е) при неправильній відповіді учень мислить, шукає правильну або переходить до іншої дози; є) при лінійній програмі всі учні засвоюють один і той же навчальний матеріал, але в різному темпі.

Розгалужене програмування передбачає: а) розподіл навчального матеріалу на окремі дози; б) до кожної дози додаються завдання з кількома відповідями; в) після засвоєння дози інформації вимагає вибору правильної відповіді; г) якщо відповідь правильна, учень приступає до засвоєння наступної дози інформації; г) якщо ж вибрана неправильно відповідь, учень "доучується" тобто, додатково засвоює ту інформацію, яку недостатньо вивчив.

Позитивним у програмованому навчанні є: а) виділення головного, істотного в навчальному матеріалі; б) забезпечення оперативного контролю за ходом засвоєння знань; в) логічна послідовність у засвоєнні знань; г) можливість працювати в оптимальному темпі і здійснювати самоконтроль; д) можливості для індивідуалізації

навчання.

Негативним у програмованому навчанні є: зведення ролі вчителя до інструктора; відсутність можливості для розвитку творчості учнів.

Для успішного засвоєння учнями не тільки знань, а й розумових дій, важливе значення має алгоритмізація навчання. Вона передбачає побудову моделей правильних мислительних процесів — послідовних розумових дій, які найкоротшим шляхом ведуть до вирішення навчальних завдань.

Застосування алгоритмічних принципів допомагає учням коротким шляхом знаходити правильні вирішення певного кола пізнавальних завдань (активно сприяють навчанню їх способів раціональних розумових дій).

Проте не можна обмежити навчальний процес тільки алгоритмічним видом навчання, тому що не можна побудувати алгоритм вирішення для будь-якого кола завдань. Надмірне захоплення алгоритмізацією може призвести до своєрідної шаблонізації пізнавальних процесів.

Народна педагогіка про процес навчання: "Наука не пиво: в рот не віллєш", "Нема науки без муки", "Гарно того вчити, хто хоче знати".

Запитання і завдання 1. Що таке дидактика ?

1. Дидактика — це теорія навчання і освіти.

2. Дидактика — це теорія виховання.

3. Дидактика — це теорія навчання.

4. Дидактика — це теорія навчання, освіти і виховання.

5. Дидактика — це частина педагогіки, що розглядає питання методики
викладання окремих навчальних предметів.

2. Яка схема правильно відображає взаємозв'язок педагогіки, дидактики і окремої методики?

1. Педагогіка — окрема методика — дидактика.

2. Дидактика — педагогіка — окрема методика.

3. Педагогіка — дидактика — окрема методика.

4. Окрема методика — педагогіка — дидактика.

5. Дидактика — окрема методика — педагогіка.

3. Яка схема відображає шлях пізнання наукової істини?

1. Теорія — практика.

2. Розум—закони природи.

3. Корисність знань — істинність знань.

4. Живе спостереження — абстрактне мислення — практика.

5. Абстрактне мислення — живе спостереження — практика. 4. У чому суть
управління пізнавальною діяльністю учнів?

1. У вимозі слухати пояснення вчителя.

2. У контролі за виконанням учнями домашніх завдань.

3. У встановленні суворої дисципліни на уроці.

4. У викладанні знань жваво і захоплююче.

5. Правильної відповіді немає.

5. Що є рушійною силою процесу навчання?

1. Відповідальність учнів за свої знання.

2. Вимоги вчителів, які ставляться учням.

3. Розуміння учнями суспільного обов'язку старанно вчитися.

4. Перспективи одержання атестату зрілості.

5. Правильної відповіді немає.

6. Який із шляхів реалізації освітньої, виховуючої і розвиваючої функції
навчання "зайвий '?

1. Використання змісту навчального матеріалу.

2. Підбір форм, методів, прийомів і засобів навчання.

3. Суперечність між розумінням матеріалу вчителем і розумінням його
учнями.

4. Організація порядку і дисципліни на уроці.

5. Використання оцінки.

6. Сама особистість педагога, його ставлення до учнів
7'. Яка з ланок процесу навчання тут "зайва '?

1. Сприймання навчального матеріалу.

2. Осмислення і розуміння навчального матеріалу

3. Засвоєння навчального матеріалу.

4. Закріплення навчального матеріалу.

5. Застосування на практиці навчального матеріалу.

8. Який етап у проблемному навчанні є "зайвим "?

1. Створення проблемної ситуації.

2. Формулювання проблеми.

3. Вирішення проблеми.

4. Висунення гіпотез.

5. Перевірка найважливіших гіпотез.

9. Які окремі джерела традиційного навчання об'єднані разом у
програмованому посібнику?

1. Підручник, навчальна програма, методика.

2. Текст, ілюстрація, живе слово вчителя.

3. Ілюстрація, методика.

4. Живе слово вчителя, навчальна програма.

10. Охарактеризуйте одну з функцій навчання із використанням фактів
з предмета Вашої спеціальності (освітню, виховну, розвиваючу).

11. Доведіть необхідність у сучасній школі різних підходів до процесу
навчання: програмованого, проблемного, диференційного.

Консультації. Правильні відповіді: 1. 1. 2. 3. 3. 4. 4. Правильної відповіді в альтернативних немає. 5. Правильної відповіді в альтернативних немає. 6.3. 7.3. 8.3. 9.1.

Рекомендована література: 6; 11; 13; 16; 20;29; 31; 32; 37.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. II. Поняття соціального процесу.
3. IV. План навчального процесу.
4. Iзобаричний процес
5. Iзотермiчний процес
6. Iзохоричний процес
7. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
8. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
9. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
10. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
11. А/. Поняття про судовий процес.
12. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.

Переглядів: 3848