Політичний процес

Аналіз політичного процесу – одна з найважливіших проблем політичної науки. Якщо класична політологія зосереджувалась на філософських питаннях про те, якою має бути влада, то сучасну політологію найбільше цікавлять прагматичні питання: як здійснюється політична влада, наскільки вона дієва, зважена, компетентна тощо. Велике значення мають процесуальні аспекти політики, що розкривають динаміку політичної системи, функціонування її інститутів.

Політичний процес – одне з найуживаніших політологічних понять. У найширшому розумінні політичний процес – це функціональна характеристика політичної системи, зміст якої визначається виконанням суб’єктами політики своїх специфічних ролей і функцій. Політичний процес — це сукупність діяльності всіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства. Політичний процес характеризується такими ознаками: а) це сукупність всієї політично значущої діяльності в рамках даного суспільства; б) діяльність реалізується суб'єктами політичної системи, спрямована на утворення та функціонування політичної системи, прийняття і виконання політичних рішень, організацію контролю за діяльністю і розвитком політичної системи.

В сучасній західній політології політичний процес розглядається з позицій системного, структурно-функціонального, бігейвіористського, інституційного та інших підходів як:

¾ сукупність дій по забезпеченню формування, зміни, перетворення та функціонування політичної системи (Д. Істон, Г. Алмонд);

¾ ”результуючий вектор” політичних воль, інтересів та ціннісних орієнтацій суб’єктів тої чи іншої політичної події (Г. Лассуелл, Г. Меріам);

¾ трансформація політичних інститутів (С. Хантігтон).

Політичний процес як науковий термін вживається найчастіше в трьох значеннях: по-перше, для позначення політичної динаміки, послідовності змін; по-друге, для дискурсу низки окремих, часткових, фрагментарних дій і явищ (виборчий процес, законодавчий, регіональний, процес прийняття рішень тощо); по-третє, як характеристика режиму функціонування політичної системи в цілому. Існують інші інтерпретації поняття, але найбільш вдалим, на нашу думку, є його розуміння як цілісної характеристики стану політичної динаміки всієї політичної системи, саме тоді воно набуває специфічного методологічного навантаження. В такому контексті політичний процес налаштовує на цілісне сприйняття всіх діючих суб’єктів у їхньому спільному ритмі або аритмії станів і дій, на відчуття якості, узгодження векторів їхніх спрямувань. Саме таке бачення дозволяє прослідкувати тенденції і кінцеві результати політики, тобто оцінювати якість і загальне соціальне значення політичної динаміки.

В основі виникнення та розвитку політичного процесу лежать потреби та установки суб’єктів політики. Джерела розвитку політичного процесу можуть бути як внутрішніми, тобто викликаними регламентом відносин та рівнем політичної культури, так і зовнішніми, тобто розміщеними за межами процесу, що розглядається, але перебуваючими у сфері впливу його учасників.

Зовнішніми джерелами розвитку політичного процесу виступають духовні, матеріальні, організаційні, інформаційні та інші ресурси суб’єктів політичної діяльності. Вони визначають інтенсивність протікання процесу, ієрархію його учасників. Саме зовнішні джерела вступають у якості об’єктивної основи політичних процесів, яка розглядається як вихідна умова, передумова існування певного явища чи системи явищ.

Структурними елементами політичного процесу виступають різні процеси, які подаються на схемі 4.1.

Політичний процес - один із суспільних процесів, соціально-політичних дій, що забезпечують відтворення політичних ресурсів і творення нової політики. Політичний процес - сукупність різних видів діяльності суб'єктів політики, що включені в динаміку практично політичних відносин, охоплюють всі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичної мети. Передумовою, соціальною базою політичного процесу є процес соціальний. Соціальний процес - сукупність дій соціальних спільностей, соціальних верств, різних груп, індивідів, що спрямовані на їх відтворення і забезпечення стабільності суспільної системи. Політичний процес характеризує певну сторону, механізм дії політичної системи суспільства, політичну свідомість, політичну культуру в найскладнішій сфері суспільного життя - політичній. Відображаючи реальності суспільства, реальності соціального, економічного, духовного життя, політичний процес виступає сукупністю результатів переплетіння різноманітних munie політичної поведінки соціальних спільностей, соціальних верств та громадян, діяльності владних органів та структур, реальності, в якій взаємодіють різноманітні субкультури, взаємовиключаючі традиції та багато факторів, що безупинно вносять у течію подій щось нове, нестандартне. В політичному процесі діють живі люди з усіма своїми стереотипами і забобонами, люди, які включаються у відносини з державою, а то не зрозуміло чому ігнорують свої політично значущі інтереси. У розвитку подій політичний процес як процес не вносить якихось обумовленостей, а, розкриваючи зміст політики через реальні форми, показує, що одні елементи, ланки політичної системи відтворюють, а другі руйнують, треті розвивають і творять, і завдяки такому процесу відбуваються глибинні зміни політичної системи, а сама політична система переходить від одного стану до іншого, тобто політичний процес розкриває рух, динаміку, еволюцію політичного життя. Політичний процес - сукупність дій, що здійснюються суб'єктами, носіями та інститутами влади по реалізації своїх прав та прерогатив у політичній сфері. Політичний процес розкриває дві фундаментальні форми політичного волевиявлення громадян. По-перше, це різноманітні способи презентації рядовими учасниками політичного процесу своїх інтересів у різноманітних видах формулювання індивідами й соціальними спільностями, соціальними верствами вимог, відповідних їх реальним або уявним інтересам і переносять вимоги в центр політичної боротьби або в сферу прийняття політичних рішень (участь у виборах, референдумах, членство в політичних партіях та ін,), а, по-друге, форми прий-. няття і реалізації управлінських рішень, що здійснюються політичними лідерами та політичними елітами.

В суспільстві відбувається розподіл та перерозподіл засобів влади, здійснення політичної мобілізації громадян, прийняття процесу рішень; контроль за політичними елітами, які управляють та інші форми політичної активності соціальних спільностей, соціальних верств та громадян - все це відображення здійснення політичними суб'єктами своїх функцій. Реалізація політичними суб'єктами функцій розподілу та перерозподілу засобів влади не лише визнається і заохочується політичним режимом, владними структурами, але й засуджується як не легітимні. Природно, політичний процес охоплює і не легітимні дії політичних суб'єктів, несистемні для суспільства форі ми політичної активності населення: заговори, терор, саботаж діяльність нелегальних політичних партій тощо, що відображав ють політичний протест.

Структура політичного процесу включає: систему політичних владних стосунків і політичну діяльність соціальних спільностей верств та індивідів. Політична діяльність - сукупність політики них дій соціальних спільностей, соціальних верств - класів, політичних партій та рухів, і індивідів, спрямована на реалізацію їх політичних інтересів, насамперед, завоювання та утримання влади. На відмінність від інших форм діяльності, політична діяльність - прагматична і тісно пов'язана з реально існуючим суспільно-політичним ладом і не носить прогностичні, теоретико-конструктивні функції. Якщо ж основна мета політичної діяльності - реалізація політичних інтересів, та неправомірно в демократичному суспільстві зосереджувати політичну діяльність лише на вирішенні класових або суспільних суперечностей. Там же, де виникають політичні інтереси, які можуть проявитися лише в одного індивіда, а не у мільйонів, там і виникає політична діяльність. Політична діяльність саме і зосереджується на реалізації інтересів влади з найповнішим урахуванням найбільш широкого спектру плюралістичних інтересів. Природно, політика здійснюється людьми, рівень активності яких значно залежить від знання механізму її регуляції: закономірностей, специфічної мети, інтересів та інституційних освітніх норм, засобів реалізації політичної мети. Рушієм громадської діяльності виступає політична свідомість, що формується за допомогою інститутів політичної системи, політичних та правових норм, традицій, політичної культури. Звичайно ж, факторами політичної діяльності, визначальної її мети, змісту і розмаху, виступають політичні інтереси та правові норми.

Компонентами структури політичного процесу є: формування мети та завдань політичних структур, політичних інститутів (політична система, суспільства, її елементи - держава, політичні партії та політичні рухи та ін.); конституювання й створення політичних інститутів, розробка, прийняття та реалізація рішень та нормативних актів управління; підтримка населенням держави функціонування політичних інститутів, організацій і владних структур; контроль за функціонуванням політичних інститутів і владних структур і спрямування їх розвитку. Політичні процеси, надто різноманітні політичні процеси, поділяються за природою на творчі і руйнівні, одномоментні, за рівнем організації суспільства - глобальні, регіональні, місцеві; за формами протікання -явні (відкриті), приховані; за динамікою проходження - бурхливі, спокійні, уповільнені; за характером спрямування і середовища - прогресивні, регресивні, внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, еволюційні, безперервні та ін., загальні та часткові. Усі політичні процеси мають свої особливості: поступовість, повільність. Політичні сили і окремі політичні діячі інколи прагнуть прискорити політичні події та ін. Правда, такі намагання прискорення політичного процесу ведуть до відриву від реальності, до суб'єктивізму, волюнтаризму тощо. Отже, політичний процес обумовлюється об'єктивними законами розвитку суспільства.

Механізмом, що забезпечує життєдіяльність суспільства є Діяльність, спрямованість якої безперервно множиться й ускладнюється. Сама діяльність є основою встановлення зв'язків відносин між суспільством, націями, народами, соціальними спільностями, індивідами. Енергійна діяльність викликає активний початок в структурі відносин. Цілеспрямовані відносини вносять у соціальне середовище упорядкованість, забезпечують самоорганізацію і еволюційні зміни у напрямі творення нових форм життєдіяльності. Політична діяльність - вид суспільної діяльності суб'єктів політики, уособленої як потреба в сукупності осмислених дій, що ґрунтуються на урахуванні політичних інтересів, мобілізацій політичної волі за досягнення політичної мети. Політичний інтерес - один з важелів політичної діяльності, а політична воля - здатність суб'єкта політики до напруження і спрямування своїх політичних можливостей на досягнення політичної мети.
Політична діяльність впливає на політичні і через них - на всі суспільні відносини. У політичній сфері політична діяльність зосереджується на ряді об'єктів: одні з яких є організаційними факторами суспільно-політичного життя; інші - процесами політичного розвитку. Організаційними факторами суспільно-політичного життя виступають: утворення державних органів шляхом їх обрання, створення масових організацій внаслідок волевиявлення громадян, які об'єднуються в громадські організації, вироблення політико-правових норм шляхом врегулювання процесу підготовки та прийняття законів, безпосереднього відображення волі громадян (референдум, з'їзди, збори та ін.), організація системи управління основними сферами державного та суспільного життя, визначення принципів організаційних структур, повноважень і взаємовідносин та зв'язків ланок управління. Процесами політичного розвитку виступають: зміцнення соціальних основ розвитку суспільства; розвиток національних стосунків, урахування інтересів національних груп і меншостей; залучення громадян до управлінні державними та громадськими справами; формування довіри та підтримки політичних курсів політичних партій, політичних інститутів; виховання політичної свідомості громадян; зміцнення влади політичних інститутів; забезпечення дотримання законності та інших демократичних норм, здійснення зовнішньої, міжнародної політики.

За умов раціоналізації упорядкованості суспільства широкі маси, які раніше виступали об'єктом політики, стають її суб'єктом, мають можливість безпосередньо (через систему виборів) впливати на політичні події та явища, в тому числі прийняття політичних рішень і отже, рухати політичний процес. Та виникає проблема: наявні суперечності між досить значним впливом мас на політичний процес - з одного боку, і низьким рівнем їх загальної, особливо політичної культури, - з іншого. Виникає загроза руйнування самої демократичної політичної системи і формування утвердження диктатури, тиранії. Це створює унікальні можливості маніпулювання свідомістю мас, пропаганди популізму, здійснення змін з допомогою насилля, сліпої покори владарям тощо.

Політична діяльність приводить в дію важелі, що визначають прогрес кожної сфери та успіх усіх видів життєдіяльності суспільства. Ось чому будь-яка людська діяльність, а тим більш політика, повинна бути цілеспрямованою. Мета, найближча, і дальня, завжди вимагає серйозних зусиль політичних партій, держави, визначення їх пріоритетів для ефективної реалізації її. Життя показує, що ігнорування чи зневага визначення мети та засобів ЇЇ реалізації викликає кризові явища, інертність та пасивність людей в політичному житті.

У структурних та функціональних зв'язках відтворюється політичне життя. Політичні системи суспільства. Політична система в усій повноті постає лише після завершення циклу самовідтворення. Такі цикли природно зв'язані з деякими змінами. Поява нових явищ і елементів в політичній системі не є ідентичними її попередньому етапі. Відбувається безперервне нагромадження нового, що і приводить до якісного стану, а, отже, до виникнення і формування нової або удосконаленої політичної системи суспільства. Політичні зміни - це народження нового у структурних та функціональних особливостях політичних явищ, що забезпечує самовідтворення і оновлення суспільно-політичного організму. Глибинні політичні зміни стають фактом тільки після кількох або навіть багатьох циклів самовідтворення політичної системи.

Важливе значення для політичної діяльності має широка та достовірна інформованість. У політичній інформації є відомості про розвиток соціальної структури суспільства, про нації та відносини між ними, про організацію влади та функціонування політичної системи і її ланок, про управління, про розвиток демократії, рівень політичної свідомості та політичної культури та ін. Соціально-політична діяльність тісно зв'язана з формуванням політики та засобів її здійснення, з функціонуванням влади тощо. Але головне людина є первинним та єдиним суб'єктом політичної діяльності. Соціальні спільності - народ, класи, нації, інші великі та малі політичні групи - все це сукупність окремих індивідів з відповідними інтересами, метою тощо. Тому-то в демократичному суспільстві - особа є тільки суб'єкт політичної діяльності. Проте легітимні форми політичної активності населення, форми політичного протесту та інші форми політичної поведінки соціальних спільностей, соціальних верств та індивідів об'єднуються однією й тією ж потребою: впливати владою на політичні рішення, що приймаються державою. Ось чому основною, головною проблемою політичного процесу виступає прийняття і реалізація політичних рішень, що інтегрують різноманітні інтереси соціальних спільностей, верств, груп та індивідів, у відповідній їм складній системі загальноколективної мети, що відображається в політичній волі суспільства.
Формування політичної волі суспільства відбувається немовби на пересіченні дій офіційних органів та владних структур, впливу груп інтересів, а також механізмів громадськості (профспілок, засобів масової інформації та ін.). Але центральну роль тут відіграють вищі інститути державної влади. Тому що головним механізмом формування, прийняття і реалізації політичних рішень і виступають вищі інститути державної влади. Від їх діяльності залежить ступінь централізації влади, розподіл повноважень між соціальними спільностями, верствами, групами інтересів, що беруть участь у формуванні інтересів політичного розвитку. Тривалість та мобільність вищих інститутів державної влади в політичному процесі дасть їм можливість та спроможність підтримувати, навіть насаджувати ті норми та інтереси, що не відповідають потребам розвитку суспільства, розминаються з політичними традиціями народу і суперечать політичному мисленню громадян. Тональність взаємовідносин політичних суб'єктів - соціальних спільностей, соціальних верств та індивідів, ритми і темпи політичних змін визначають і характер діяльності вищих інститутів державної влади.

Діяльність інститутів та владних структур задає і характерні для суспільства цикли політичного процесу. Адже провідними політичними інститутами влади виробляються і реалізуються загальнодержавні суспільні рішення. В демократичних державах формується і функціонує, активізується діяльність соціальних спільностей та індивідів у процесі виборчих кампаній. На період виборів до вищих законодавчих та виконавчих органів державної влади потрібен пік політичної активності населення. І затихає політичне життя, за звичаєм, у періоди від'їзду законодавців у літні відпустки («парламентські канікули») тощо. У державах з тоталітарним режимом цикли політичного процесу задаються діяльністю партій, що керують політикою. Так, у минулому в Україні чергові з'їзди компартії України задавали ритм усіх змін у внутрішній політиці, визначаючи чергові історичні завдання, рубежі п'ятирічних планів тощо. Досвід афро-азіатських держав показує, що цикли політичного процесу визначаються змінами всіх колишніх владних інститутів та структур, що здійснюються внаслідок військових переворотів, що відбуваються в ряді афро-азіатських країнах і визначали темп та характер політичних змій. Великі структурні лапки, що відкривають внутрішній устрій таї природу політичного процесу, дають можливість виділити у процесі ! формування політичних рішень своєрідний центр усіх політичних змін. Так, етап представлення політичних інтересів груп та громадян владним інститутам і структурам, що приймають політичні рішення, і є важливою лапкою політичного процесу. Зміст політичного процесу характеризує діяльність різноманітних асоціацій, різні форми політичної участі! соціальних спільностей та індивідів, які формулюють свої вимоги, відпо-) відпо їх реальним або уявним інтересам, і переносять ці вимоги в центр І політичної боротьби чи в сферу реалізації політичних рішень, а також здійснення й агрегацію інтересів, має робити більш однорідними безліч окремих вимог, що подаються до урядових структур, систем, що відображають колективну мету політичної системи. Етап створення і прийняття політичних рішень - важлива ланка політичного процесу.

Соціально-політичні зміни, динаміка політичного життя не лінійні процеси, бо будь-який суспільний процес має приховану пелшійпість, а людська історія як цілісний процес саморозвитку теж має нелінійний характер. Приклад тому - історія України з її несподіваними поворотами, падіннями та злетами. Сучасні соціальні процеси і явища теж не пояснюються формаційною, соціально-політичною і економічною теорією. Прогрес світового співтовариства не вкладається у схему розвитку і зміни соціально-екопомічних і політичних систем, не здатний відобразити всю складність реального світу. Політичний розвиток це перехід з одного політичного етапу до іншого, якісно більш досконалого па основі зростання і зміни політичної культури оволодіння досконалими формами політичної діяльності. Етапи реалізації політичних рішень, що характеризують складну взаємодію «верхів» і «низів» з організації мас і мобілізації владних засобів, регламентації й регулювання політичної поведінки населення, здійснення контролю за діяльністю політичних еліт, підведення підсумків та коректування політичного курсу - важлива лапка політичного процесу. Характер самого політичного процесу проявляється і в виробленні та реалізації обраних правлячим режимом мети суспільного розвитку. У політичному процесі виділяють три режими. По-перше, режим функціонування, який не виводить політичну систему за межі взаємовідносин громадян та інститутів влади. У такому випадку політичний процес відбиває здатність структур та механізмів влади лише до простого відтворення рутинних, щоденних стосунків, між громадянином і державою, відносин між політичною, управлінською елітою та колом осіб, які володіють правом голосу па виборах до органів державної влади. Рішення і настрій осіб, які беруть участь у виборах, визначають також і сам склад виборчих органів влади, впливають па політику держави, позиції політичних партій. Безперечним пріоритетом перед будь-якими новаціями і посуванням у реалізації функції основними політичними суб'єктами тут володіють традиції і наступність у розвитку політичних зв'язків.

По-друге, режим політичного процесу - режим розвитку. Тут на новий рівень руху, що дозволяє тотожно відповісти на виклики, виводять політику, структури та механізми влади. Такий ритм політичних змін означає, що правлячі кола нащупали мету та методи управління, відповідні змінам, що відбуваються в соціальній структурі та співвідношенням, що змінюють політичні сили всередині країни та па міжнародній арені, інтенсивною взаємодією мікро- та макрофакторів влади. Змаганням різноманітних течій і тенденцій, що ведуть до підвищення відповідності соціальних та політичних явищ, супроводжується й політичний розвиток. Розвиток політичного процесу, відмічав американський соціолог Толкотт ІІарсопс, відбиває не що інше, як наростання складнощів і структурованості його змісту, що веде до перевищення пристосованості владних структур до зовнішніх соціальних умов, по-третє, режим занепаду, розпаду політичної цілісності або, за влучним висловом соціолога Петра Струве, «регресивна метаморфоза» політики. У ставленні до норм та умов цілісного існування політичної системи, спрямування динаміки політичного процесу має негативний характер. Тут під інтеграцією переважають зворотні та цептробіжпі тенденції, незворотпий характер мають дроблення політичних суб'єктів та розпад режиму правління. Вжиті режимом заходи втрачають управлінську здатність, а сам режим - законність. Розпад режиму за характером політичного процесу можна проілюструвати па долі усіх соціалістичних країн Європи та Азії, де ще правлячі кола так і не змогли відшукати тотожніх заходів, щоб відреагувати па соціально-економічні та духовні запити

Політичний процес може розгортатися у різних просторових межах – на рівні будь-якого політичного співтовариства, що в тому чи іншому аспекті виступає як єдине ціле, як система. На цій підставі можна виділити світові (глобальні), регіональні та національні (у державницькому розумінні, тобто внутрішньо-державні) процеси. Про світовий політичний процес можемо говорити у випадках, коли міжнародна співдружність виступає як цілісна система держав із притаманними їм інтересами, з певними політичними структурами, діяльність котрих, так само, як і взаємодія окремих держав, є ланкою світового політичного процесу.

Якщо ззовні політичний процес є комплекс взаємопов’язаних подій, явищ, актів поведінки, які утворюють послідовність якісних станів політичної системи, то внутрішньою змістовною його суттю є артикуляція, представництво і конкуренція соціально-політичних інтересів різних груп населення. Конкуренція відображається і конституюється як структурована ієрархія груп, піраміда влади. Представництво реальних корпоративних інтересів – головне підгрунтя реальної політики, умова глибини, наповненості, грунтовності політичного процесу в країні. Його інтенсивність також обумовлена і кількісним складом суб’єктів, і глибиною протистояння їхніх інтересів, тобто ступенем їхньої диференціації. Все це реалізується як дії та взаємодії, показові зіткнення і справжні конфлікти на різних щаблях соціальної організації.

Суттєвою особливістю політичного процесу в Україні є його транзитний, перехідний характер. Проте характер переходу потребує певної переоцінки з урахуванням попереднього висновку про наявність в республіки лише формальних атрибутів державності на початок 90-х років. Є підстави говорити про започаткування процесу реального державотворення в Україні тільки після проголошення її незалежності. Саме факт проголошення означав реальний поворот у справі розгортання державницького процесу в країні, поштовхом до якого стала спроба політичного перевороту в Москві 11 серпня 1991 року. Відсутність структур громадянського суспільства як фундаменту реальної політики – головний доказ попередньої тези. Звідси – початкова слабкість, невиразність самого політичного процесу.

Об’єктивні умови існування, спільне історичне минуле, подібні проблеми сучасного розвитку дають підстави для того, щоб розглядати деякі регіони як систему, незалежно від того, наскільки тісним є їхнє організаційне об’єднання. А від так можемо говорити про окремі політичні процеси на теренах Латинської Америки, Західної Європи, Східної Європи тощо.

Проте найчастіше доводиться вести мову про політичні процеси, що відбуваються усередині окремих країн. Стосовно кожного з цих співтовариств поняття політичного процесу вживається як в однині, так і в множині.

В однині, коли мова йде про загальносистемний процес – функціонування політичних інституцій та сукупну діяльність суб’єктів політики в межах усієї політичної системи будь-якого рівня. В кожному співтоваристві або суспільстві він має свою специфіку, етапи і результати.

У множині термін „політичний процес” вживається тоді, коли в рамках даної (глобальної або національно-державної) політичної системи виокремлюються різноспрямовані часткові (парцелярні) процеси – сукупності політичних дій і подій, за допомогою яких суб’єкти політики прагнуть досягнути своїх специфічних цілей у певній сфері чи в певному питанні. В Україні, зокрема, сьогодні чітко розрізняємо державотворчий процес, процеси національного відродження, економічних і політичних реформ, творення політичних партій тощо. Звичайно вони збігаються з окремими видами політичної діяльності, спрямованої на отримання певного суспільного результату.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Література до розділу	\|	Політична діяльність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.