Поняття тлумачення норм права

■ !

Тлумачення норм права — це інтелектуальна діяльність, спрямована на розкриття смислового змісту правових норм.

Термін тлумачення в правовій сфері використовується в кількох значеннях:

1) тлумачення виступає як інтелектуальний процес
розуміння та пізнання правової норми, що виражається в
сукупності способів (прийомів) тлумачення;

2) тлумачення розглядається як діяльність певних
суб'єктів (офіційне та неофіційне тлумачення), що має різну
обов'язковість для правозастосовувачів;

3) тлумачення постає у вигляді результату інтелекту
ального процесу розуміння та пізнання правової норми,
вираженого в мовній формі, що називається тлумаченням
за обсягом (буквальне, поширювальне і обмежувальне).

Більш традиційним є розмежування тлумачення на з'ясування права і роз'яснення права. З'ясування є розкриттям змісту юридичних норм «для себе». Роз'яснення є розкриттям змісту юридичних норм «для інших».

Тлумачення передує процесу втілення норм права в життя. Необхідність тлумачення норм права зумовили такі об'єктивно існуючі чинники:

1) абстрактна форма викладення норм права. Норми права, як правило, сформульовані в загальному вигляді і в той же час встановлюють цілком конкретні права і обов'язки своїх адресатів. Тому для реалізації норми права її адресат має зробити логічну операцію сходження від абстрактного до конкретного. Інакше суб'єкт права не зможе змо-делювати свою майбутню поведінку;

2)розбіжність між справжньою волею суб'єкта право-творчості таїівиразом в тексті джерела права. Загальновідомо, що словесний вираз будь-якого інтелектуального процесу неминуче призводить до часткової втрати інформації. Певні проблеми створює і недосконалість юридичної техніки, неясність, суперечність і громіздкість приписів. Саме тому неминучими є колізії та прогалини в позитивному праві, подолати які можна тільки за допомогою тлумачення;

3) розбіжність між правовими поняттями і термі
нами, що їх виражають, а також невизначеність і склад
ність термінів. Термін, використаний в статті закону,
може не збігатися за обсягом із правовим поняттям. Напри
клад, ст.304 Кримінального кодексу України встановлює
відповідальність за залучення неповнолітніх до злочинної
та антисоціальної діяльності. Тим часом тлумачення цієї
норми права переконує в тому, що в реальності законода
вець мав на увазі не тільки неповнолітніх, а й малолітніх
дітей. Тобто, в цьому випадку зміст поняття ширший, ніж
зміст використаного в статті закону терміну. Нормативно-
правові тексти нерідко містять різні терміни для одних і
тих же понять. Наприклад, належна поведінка може ви
значатися словами «повинен», «зобов'язаний», «слід»,
«належить». Широко поширені оцінні поняття, виражені
термінами «тяжкінаслідки», «істотнашкода», «особливо
крупний розмір» тощо. При цьому для різних ситуацій один
і той же термін може означати абсолютно різні поняття.
Наприклад, у складі злочину «порушення прав пацієнта»
(ст.141 Кримінального кодексу) термін «тяжкі наслідки»
означає смерть або розлад здоров'я, а в складі злочину «по
рушення ветеринарних правил» (ст.251 Кримінального
кодексу) той же термін означає епізоотію або масовий падіж
тварин. Нарешті, необхідність тлумачення норм права ви
кликана складністю спеціальної юридичної термінології;

4) системність права. Як відомо, всі правові норми
пов'язані між собою. Суб'єкт реалізації права зобов'язаний
враховувати зв'язки між конкретними та спеціалізовани
ми, загальними та спеціальними, первинними та похідни
ми нормами, що можливо тільки при правильному тлума
ченні тексту.

18.2. Суб'єкти тлумачення норм права

Суб'єктами тлумачення норм права виступають органи держави, фізичні та юридичні особи. Всі вони можуть роз'яснювати зміст норм права, проте значення і юридична обов'язковість роз'яснень, здійснених різними суб'єктами, неоднакові. Розрізняють офіційне і неофіційне тлумачення норм права.

Офіційне тлумачення норм права здійснюють уповноважені на те органи держави. Його результат має обов'язкову силу для органу або посадовця, що застосовує розтлумачену норму. Нормативне офіційне тлумачення здійснюється безвідносно до конкретного випадку, має загальний характер (поширюється на невизначене число випадків). Таке, наприклад, тлумачення Конституційним Судом України статті Конституції України, надане за поданням Президента України. Казуальне офіційне тлумачення дається і має чинність щодо окремого випадку. Наприклад, Верховний Суд України у порядку касації переглядає рішення суду загальної юрисдикції і паралельно дає тлумачення норми, застосованої у розглянутій справі.

Залежно від суб'єкта офіційного тлумачення розрізняють:

1) автентичне тлумачення, що виходить від органу,
який видав тлумачену норму;

2) делеговане (легальне) тлумачення, здійснюване ком
петентним органом відносно норми права, виданої іншим
органом (наприклад, тлумачення Конституції України
Конституційним Судом України).

Неофіційне тлумачення норм права здійснюється суб'єктами, які не мають на те формальних повноважень (учені-юристи, адвокати, юрисконсульти і навіть непро-фесіонали) і юридично необов'язкове. Значення неофіційного тлумачення залежить від його правильності, а також від авторитету суб'єкта тлумачення. Залежно від компетентності суб'єкта розрізняють такі види неофіційного тлумачення:

1) доктринальне тлумачення, що виходить від учених-
юристів;

2) професійне тлумачення, що виходить від юристів-
практиків;

3) буденне тлумачення, яке дають люди на основі жит
тєвого досвіду і масової правосвідомості.

Значення тлумачення правової норми істотно зростає, коли виникають ситуації нетипового застосування права, тобто при прогалинах у позитивному праві, при конкретизації права, при значному допущенні розсуду посадовця, а також в інших складних правових ситуаціях.

Тлумачення норми права залежить не тільки від рівня використаної законодавчої техніки, а й від правової культури та правосвідомості суб'єктів, які застосовують право.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Додаткова література	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.