• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ознайомлення дітей з правилами дорожнього руху

Знайомити дітей з правилами дорожнього руху слід уже в молодшому дошкільному віці. Попереднє ознайомлення з транспортом починається уже в першій молодшій групі. Діти повинні навчитися розрізняти і правильно називати вантажні машини, частини автомобіля (кабіна, колеса, ку­зов, вікна, двері). З цією метою проводять два заняття: на першому - знайомство дітей з вантажною машиною, на дру­гому - з автобусом. Закріплюють знання дітей про транспорт на цільових прогулянках та в дидактичних іграх "Автомобілі", "У гості до ляльок", "Червоний і зелений".

У другій молодшій групі програма вимагає вчити дітей розрізняти проїжджу частину дороги і тротуар; розуміти значення червоного і зеленого сигналів світлофора для пі­шоходів і машин. З цією метою проводять цільові прогу­лянки по вулиці з теми: "Знайомство з вулицею" (один раз у квартал). Під час цільових прогулянок діти дізнаються про те, що вулиця поділяється на мостову (бруківку) і тротуар. По мостовій їздить транспорт, по тротуарах ходять люди. Тротуар вищий - це зроблено для того, щоб машини не наїжджали на нього.

Під час прогулянок слід звернути увагу дітей на рух людей по тротуарах, показати місця переходу, знаки пе­реходу, світлофор¹.

'Див.: Степаненкова Є.Я., Филенко М.Ф. Дошкольникам о правилах дорожного движения. - М., 1979.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

На заняттях з ознайомлення дітей з довкіллям діти роз­глядають вантажний і легковий автомобілі, їх будову, призначення, спостерігають за роботою світлофора, прово­дять дидактичні та рухливі ігри ("Світлофор", "Вулиця", "Червоний і зелений", "Знайди свій колір"). Наприклад, спостереження за світлофором.

Програмний зміст: познайомити дітей з роботою світло­фора; знати, що переходити вулицю можна лише на зелене світло.

Словник: світлофор, перехід, бруківка, тротуар, черво­ний, жовтий, зелений.

Хід заняття. Заняття починається у груповій кімнаті. Діти пригадують, що вони бачили на вулиці під час прогу­лянки. Вихователь повідомляє тему заняття, правила пове­дінки на вулиці.

Діти підходять до "Переходу", де працює світлофор. Стають так, щоб не заважати перехожим. Загадка: "Під­моргне зеленим оком — ми йдемо, підморгне червоним оком -стоїмо" (Світлофор). Бесіда за запитаннями: Для чого пот­рібний світлофор? Якого кольору вогники засвітлюються на світлофорі? Що означає червоний (зелений, жовтий) вогник? Чому не можна переходити вулицю на червоне світло? Діти спостерігають за роботою світлофора та рухом людей на переході. Узагальнювальна розповідь вихователя.

Дітей середньої групи продовжують ознайомлювати з правилами дорожнього руху, роботою світлофора, прави­лами поведінки пішоходів на вулиці (додержуватися правого боку, переходити дорогу лише на переході при зеленому світлі світлофора). Як і в молодшій групі, проводять цільові прогулянки по вулиці, спостереження за рухом транспорту, пішоходів на вулиці, роботою світлофора. Знайомлять з роботою водіїв автобуса, тролейбуса, трамвая, порівнюють ці види транспорту між собою.

Дітей старшої групи вчать правил дорожнього руху, вправляють їх у додержанні цих правил: ходити тільки по

Алла Богуш, Наталія Гавриш

тротуарах і пішохідних доріжках; триматися правого боку, правильно переходити вулицю на переходах, йти на зелене світло або за сигналом регулювальника; при червоному й жовтому світлі стояти, не гратися на проїжджій частині вулиці. Вихователь ознайомлює дітей з працею регулюваль­ника, дорожніми знаками (пішохідне перехрестя, роздо­ріжжя, пункт харчування, телефон, місце стоянки, пункт медичної допомоги, поворот, проїзду немає), вчить орієнту­ватись у них.

У старшій групі пропонується така система роботи з ознайомлення дітей з правилами дорожнього руху.

Екскурсія по вулиці: ознайомлення дітей з дорожніми знаками, закріплення знань про правила дорожнього руху, роботу світлофора, поведінку пішоходів (дві екскурсії) .

Спостереження за роботою міліціонера-регулювальника; ознайомлення дітей з цією професією. Бесіда за картинами "Вулиці міста", "Вулиці села". Складання розповідей. Вулиця -це ряд будинків з одного і з другого боку, між ними прохо­дить дорога. Вулиць багато. Вони поділяються на дві частини: широку — для машин (бруківку) і вузьку (тротуар) - для людей. Ходити по тротуарах безпечно.

Бесіда про вулицю (з використанням картин, плакатів): пригадати попередні екскурсії, закріпити знання про те, що людей, які ходять по вулицях і переходять їх, називають пішоходами. Для того щоб правильно переходити вулицю, треба знати правила руху пішоходів.

Місце, де можна переходити вулицю, називається пе­реходом. Перехід для пішоходів позначається білими лі­ніями. На стовпчиках є стрілка з написаною вказівкою "Перехід". На вулиці (там, де їдуть машини) дітям грати забороняється.

Розглядання плакатів, картин про правила дорожнього руху та бесіда за їх змістом. Читання художніх творів, бесі­да за їх змістом.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

Бесіда узагальнювального характеру з теми "Правила дорожнього руху", під час якої закріплюються набуті раніше знання дітей.

Крім спеціальних занять з розвитку мови доцільно використовувати дидактичні ігри.

"Перехід".У груповій кімнаті зробити "вулицю": роз­ставити машини, білим папером позначити перехід. Мі-ліціонер-регулювальник регулює рух.

"Вулиця".На майданчику, під час прогулянки (або в груповій кімнаті) вихователь разом з дітьми будує вулицю з будівельного матеріалу. Позначають бруківку, тротуар, перехід. Розставляють іграшковий транспорт. Обирають дитину — "світлофор" (у руках вона тримає три прапорці: червоний, жовтий, зелений), решта дітей — пішоходи. За сигналом вихователя починається гра на закріплення пра­вил дорожнього руху.

"Впізнай знак".Діти поділяються на шоферів і пішо­ходів. У вихователя або в когось із дітей знаки "Пішоходи", "Діти", "Рух заборонено", "Велосипедний рух заборонено", дощечка "Перехід". По черзі ведучий показує знаки, діти підпорядковують їм свій рух по вулиці. Можна також розучити з дітьми вірші С.Маршака "М'яч", "Міліціонер", С.Михалкова "Моя вулиця", "Велосипедист". Добре було б запросити до дошкільного закладу міліціонера-регулю­вальника.

Наводимо приклад заняття з ознайомлення дітей з пра­вилами дорожнього руху в старшій групі.

Тема: Засоби пересування. Розглядання дорожніх зна­ків, бесіда про них.

Програмний зміст: уточнити знання дітей про різні засоби пересування та правила дорожнього руху. Ознайо­мити з дорожніми знаками. Виховувати обережність, уваж­ність під час переходу вулиці, повагу до праці міліціонера-регул^ювальника.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Словник: дорожні знаки, регулювальник, світлофор, перехрестя.

Матеріал: дорожні знаки, картина "Міліціонер-регу-лювальник" (альбом Л.Мусякіної, В.Чернякової "Ким бути?"), загадки, вірш Р.Скучайте "Світлофор", атрибути до гри.

Хід заняття. Вступна бесіда: Вихователь нагадує дітям, де вони були вчора на прогулянці. Як слід переходити вулицю? Коли можна переходити вулицю? Де їде транспорт? Де ходять пішоходи? Як називається це місце на дорозі? Розглядання картини "Міліціонер-регулювальник", бесіда за змістом, загадування загадок. Ознайомлення з дорож­німи знаками. Читання віршів.

Дидактична гра "Правила дорожнього руху". Влашто­вується вулиця, бруківка, тротуар; вибираються пішоходи, міліціонер-регулювальник, розміщуються світлофор і до­рожні знаки. За сигналом вихователя діти переходять ву­лицю; їдуть машини, міліціонер регулює рух.

На заняттях з образотворчої діяльності дошкільнята малюють вулицю міста. На занятті з конструювання вони виготовляють світлофор із кольорового паперу вирізають жовтий, червоний і зелений кружечки, з білого - чотири­кутну продовгувату коробку, склеюють її. На кожному боці коробки наклеюють кружечки: червоний - угорі, жовтий -посередині, зелений - унизу. Такий світлофор можна вико­ристовувати у творчих іграх.

Повторення і закріплення правил дорожнього руху до­цільно проводити під час демонстрації відеофільмів "Люся Ларцева поспішає", "Діло було влітку", "Чарівний лікар", "Чарівний велосипед" тощо.

Водночас, ознайомлюючи дітей дошкільного віку з правилами дорожньої безпеки, не слід надто наголошувати на нещасних випадках і цим залякувати їх. Діти повинні усвідомлювати небезпеку, пов'язану з дорожнім рухом, але не боятися вулиці, бо почуття страху паралізує зосередженість,

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

притупляє здатність орієнтуватися в обстановці. Треба пе­реконливо пояснювати, що знати і дотримуватися правил дорожнього руху повинні всі, - це створює спокійну ат­мосферу на вулиці, полегшує роботу водіїв транспорту. Навидимо конспект інтегрованого заняття-розваги з теми "Я крокую по дорозі"¹.

Мета: Збагатити знання дітей про автомобільний транспорт, дорожні знаки та дії пішоходів, уміння обережно поводитись на вулиці. Закріпити вміння складати речення, визначати кількість складів у словах, знаходити наголоше­ний склад, робити звуковий аналіз слів, розвивати мислення, увагу, пам'ять, мовлення. Використовувати раніше набуті знання. Виховувати вміння правильно поводитись на вулиці, прищеплювати інтерес до мови і мовлення.

Обладнання: Різні види автомобільного транспорту, макет вулиці; дорожні знаки, картки-схеми з грамоти та фішки на позначення звуків.

Хід заняття: Вихователь пропонує дітям відгадати загадки про автобус, тролейбус, трамвай. Проводить бесіду за запитаннями: як їх можна назвати одним словом? Чому автобус, тролейбус і трамвай називають пасажирським транспортом? Так, тому що цей транспорт перевозить паса­жирів. Які бувають машини за призначенням? (легкові, вантажні, спеціальні). Чому машини називають вантажни­ми? Які машини спеціального призначення ви знаєте? А тепер розглянемо наші автомобілі (легкова, вантажна, цис­терна, пожежна машина). Під час розглядання машин ви­хователь пропонує дітям звернути увагу на будову і при­значення машин.

Розповідь вихователя: "Автомобільний транспорт належить до наземного та їздить по дорогах. А як називається частина дороги, по якій їздять автомобілі? А та, де повинні ходити пішоходи? (хідник). Діти, закон вулиць дуже суворий, він

¹ Заняття записане в м. Миколаєві.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

не любить людей, які не виконують правила. Але саме цей закон зберігає життя багатьом людям". Пропонує помандру­вати чарівною країною дорожніх знаків. Розігрується сценка: Світлофор:

Як переходиш вулицю,

То завжди зупинись.

І перш за все з увагою

На мене подивись.

Я шлях вкажу надійний,

Де небезпек нема.

Трикольорові очі

Я маю недарма...

I дитина:

Світлофор вогнем палає, Він малят застерігає: Ось біжать автомобілі. — Чорні, сині, жовті, білі. Мчать тролейбуси, таксі... В русі небезпеки всі.

II дитина:

Як червоне світло сяє —

Швидше зупинись, не йди,

Як не хочеш ти біди. НІ дитина:

Загориться жовте світло,

Ніби сонечко розквітло,

Значить, скоро можна йти,

Перехрестя перейти.
IV дитина: і

А зелене як засяє,

Нас одразу привітає: (

"Вільний шлях, малята ч

йдіть і здоровими ростіть!" _ч

Гра "Спритний пішохід". Пішоходи повинні по черзі пе­реходити перехрестя. Перейти ~ означає на ходу закинути

Методика ознайомлення дітей з довкіллям___________________

м'яч у зелений отвір світлофора. Хто влучив у червоний -вибуває з гри, хто влучив у жовтий - має право кинути ще раз. Світлофор - фанерний ящик з отворами, круглими, діаметр яких більше діаметру м'яча. Вихователь:

Не говорить, а мовчить,

Тихо нищечком висить.

При дорозі на стовпі,

А розкаже все тобі.

Де спинитись, де звернути,

Де поїсти, де здрімнути,

Хто ж оце такий мастак?

Придорожній добрий знак. Дидактична мовна ситуація "Шляхова пригода". Під час читання тексту діти мають показати відповідний дорож­ній знак.

Водій гальмує тут уважно,

Ну, а за ним його сусід,

А люди йдуть собі поважно,

Бо пішохідний перехід!

А ось і інша небезпека -

Хто знає, що в собі таїть?

Обвал дороги недалеко:

Чи впало дерево й лежить?

Усе, звичайно може бути:

Аварія чи кавардак.

Не можна і на мить забути

Цей попереджувальний знак.

Круглі знаки, наче очі,

У червонім обідку.

Видно вдень і серед ночі

Через строгість ось таку.

Що вони забороняють

Те й позначено на них

Серединку білу мають

І стосується усіх.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

А один - увесь червоний,

Прямокутник білий мли.

Знак цей дуже заборонний -

Ти в'їжджати туди облиш! Вихователь знайомить дітей із знаками служб сервісу: "Місце служб відпочинку", "Телефон", "Пункт першої ме­дичної допомоги". Діти виконують завдання: скласти ре­чення зі словом світлофор; зробити звуковий аналіз слова дорога.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

1. Які правила пожежної безпеки мають засвоїти діти стар­шого дошкільного віку?

2. Проаналізуйте спрямованість системи занять з ознайом­лення дітей з правилами пожежної безпеки.

3. Які методи доцільно застосовувати для ознайомлення дітей з правилами пожежної безпеки?

4. Схарактеризуйте специфіку занять з ознайомлення дітей з правилами дорожнього руху.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Зробіть добірку методичних статей і розробок часо­писів "Дошкільне виховання" та "Джміль" з теми ознайом­лення дітей з правилами пожежної безпеки для організації цілеспрямованої роботи в дошкільному закладі.

2. Доберіть дидактичні ігри (не менше 3-х) з ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з правилами дорожнього руху і підготуйтесь до їх проведення.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Гураш Л. Розумна обережність - запорука безпеки // Дошкільне виховання. - 2003. - №7. - С. 7-10.

2. Гарбар Л. Азбука дорожнього руху // Дошкільне вихован­ня. - 2003. - №2. - С. 16-18.

Розділ 7. Діти в соціальному довкіллі

7.1. Дитинство як педагогічна категорія

Дитинство - найважливіший період у житті людини. Доля будь-якої нації, держави, спільноти в майбутньому залежатиме від того, якими виростуть ці діти. Тож інвести­ції, вкладені в дитинство сьогодні, обов'язково повернуться суспільству сторицею: гуманізмом, демократією, грома­дянськістю, цивілізованістю.

Дитинство, як це не дивно звучить, - усім добре відоме, але водночас мало зрозуміле явище соціального світу, яке відрізняє специфічна за змістом і формами прояву куль­тура, дитяча субкультура - близька й природна для дитини та складна для її об'єктивної оцінки з боку дорослих. Дитинство - особливий світ, нерідко закритий для більшої частини дорослого суспільства.

Дитинство як соціально-педагогічна категорія завжди привертала увагу філософів, етнографів, психологів, педа­гогів, культурологів, соціологів. Його тлумачення, а відтак, і ставлення до дітей визначалось характером соціокуль-турного розвитку певного суспільства. Так, у роботах етно­графа Ф^Арієса описано ставлення дорослого населення і

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

соціальні настанови щодо дітей і дитинства в різні історич­ні епохи¹, що можна простежити через відображення обра­зів дітей у літературних творах, на художніх полотнах, у музиці тощо. Американський учений Л.Демоза поділяє всю історію розвитку дитинства на шість періодів, кожному з яких відповідає певний стиль виховання й форма взаємин між батьками та дітьми.

Інфантицидний стиль(зі стародавності до IV ст. н. є.) відзначався негативним ставленням до маленьких дітей, які розцінювались як перешкода дорослому суспільству. Масові дітовбивства навіть не каралися владою, а ті діти, які виживали, часто теж ставали жертвами насильства дорослих.

Стиль ігнорування,(ІУ-ХШ ст.) характеризувався виз­нанням наявності в дитини душі, але водночас прагненням віддалитися від неї (годувальниця, виховання в монастирі або в чужій родині), ігноруванням її інтересів, бажань, проблем (занедбаність, пригнобленість - характерні риси ставлення до дитини в родині).

Амбівалентний стиль(ХІУ-ХУП ст.) відзначався підви­щенням статусу дитинства. До дітей починали ставитися з увагою передусім у фізичному догляді, однак їм ще відмовляли в самостійному духовному існуванні, кожен рух дитини жорстко контролювався та регламентувався.

Нав'язливийстиль (XVII ст.). Залишалася домінуючою контролююча позиція дорослих до дитинства, що виявля­лось у нав'язливому прагненні цілком контролювати не тільки поведінку, але й внутрішній світ, думки й волю дитини. Це підсилювало конфлікти батьків і дітей.

Стиль, що соціалізує(XIX - середина XX ст.). На цьому етапі метою виховання було не стільки завоювання та підпо­рядкування дитини, скільки тренування її волі, підготовка

¹ Ариес Ф. Возрастьі жизни // Философия и метод ологияистории / Ред. И.С.Кон. -М., 1977.

домайбутнього самостійного життя. У дитині вбачали об'єкт виховного впливу, який розглядався як єдино можливий спосіб набуття позитивного соціального досвіду.

Стиль,що допомагає (із середини XX ст.). Основна ідея його полягає в усвідомленні дорослими суб'єктності вибору життєвого шляху, для чого кожній дитині необхідно макси­мально розвинути індивідуальність, набути власного соціаль­ного досвіду. Звідси - прагнення батьків до емоційної близькості з дітьми, розуміння, емпатії тощо. Водночас зазначимо, що трагедія останньої, сьогоденної, стадії по­лягає у тому, що поряд з рівнем високого осмислення фаси-літаційної місії дорослої частини людства поширюється, на жаль, принципово відмінна позиція, пов'язана з безвідпо­відальним ставленням до культури дитинства, наслідком чого стає занадто раннє занурення дитини у світ дорослої культури.¹

Як бачимо, дитинство тісно пов'язано із соціально-культурним розвитком суспільства. На кожному з історич­них етапів суспільство намагалося знаходити відповідні завданням свого часу способи взаємодії з дітьми, визначало найбільш ефективні засоби впливу на їхній розвиток. Складні взаємовідносини між дитинством і дорослим жит­тям відомий філософ і соціолог І.Кеш передає такими сло­вами: "Дорослий не може повернутись у залишену країну свого дитинства, світ дитячих переживань часто видається йому таємничим і закритим. Водночас кожен дорослий несе своє дитинство й не може навіть при бажанні звільнитися від нього. У свою чергу, дитина не може ні фізично, ні пси­хологічно існувати без дорослого. Почуття і переживання похідні від життєвого досвіду дорослих. Парадокс, вираже­ний формулою "хлопчик - батько чоловіка", повторюється у науках про суспільство: суспільство не може зрозуміти

¹ Діти і соціум: Монографія / Наук. Ред. А.М.Богуш. - Луганськ: Альма-матер, 2(ГО6.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

себе, не пізнавши закономірностей свого дитинства, і воно не може зрозуміти світ дитинства, не знаючи історії й особли-востей дорослої культури".¹

Проблема дитинства як наукова категорія - у полі зору багатьох наук, зокрема філософії, соціології, історії, психо­логії, культурології, фізіології тощо.

Соціологія розглядає дитинство як частину соціальної структури суспільства. Дитинство не може існувати поза широким соціокультурним контекстом, що враховує ево­люцію способів виробництва, статевої та вікової стратифі­кації, типів родини, системи міжособистісних відносин, а також ціннісних орієнтацій культури. Відтак, соціологічні дослідження суттєво збагачують науку про дитинство. Як об'єкт спеціального соціологічного аналізу дитинство в його структурному вираженні перебуває в центрі уваги зарубіжних дослідників (В.В.Абраменкова, Дж.Гарбаріно, К.Девіс, Дж.Квортруп, І.С.Кон, В.Т.Кудрявцев, М.В.Осоріна, Д. І.Фельдштейн, С.Фріс). Над цією проблемою працюють також українські вчені: І.М.Богданова, Л.О.Варяниця, І.Д. Звєрєва, О.Л.Караман, О.Л.Кононко, В.Г.Кузь, С.М.Ку-рінна, С.А.Литвиненко, І.П.Печенко, Р.С.Пріма та інші.

За останні 100 років верхня межа дитинства піднялась з 11 до 17-18 років. Науковці відзначають раннє дитинство (від народження до 3-х років), перше дитинство (від 3-х до 6-7 років), тобто дошкільний період; це не споконвічна гомо-генна група індивідів, яка перебуває на шляху дорослішання, а структурний компонент суспільства, що відображає основні його соціальні та культурні зміни². Характеристика поняття дитинства в історико-культурному аспекті дає можливість визначити його як соціокультурний прошарок суспільства

^хКон И.С. Ребенко и общество. - М.: Педагогика, 1988. - С. 84.

² Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Словарь по педагогике. - М.;

Ростов- на-Дону: Март, 2005. - С. 25.

3 притаманними йому культурними вимогами, традиціями,
нормами та правилами, які існують у межах цієї вікової
групи. Науковці з прикрістю відзначають, що, чим більш
соціально значущим стає дитинство, тим гострішою стає
проблема "духовної прірви" між дорослим та дитячим
світом.

Педагогіка приречена на дослідження проблем дитинст­ва за своєю суттю. Видатні педагоги надають дитинству особливого значення, підтверджуючи його самоцінність у житті окремої людини. В.О.Сухомлинський визначає ди­тинство як найважливіший період людського життя, не підготовку до майбутнього життя, а реальне, яскраве, само­бутнє, неповторне життя¹. Цю думку продовжує Ш.О.Амо-нашвілі, зазначаючи, що дитинство - не просто віковий період, коли дитині хочеться грати, стрибати, бігати й ката­тися, коли вона ще безтурботна, а це ще процес дорослішан­ня, це життя людини, що переходить з одного якісного стану в інший, більш високий². Науковці наголошують на необхідності повноцінного, яскравого, багатогранного про­живання кожного епізоду дитинства. Погоджуємося з вис­ловом В.Т.Кудрявцева, який вказує, що в іншому випадку людина обов'язково "зависає" на межі дитинства й дорос­лості.³ Аналогічну думку знаходимо у працях К.М.Вентце-ля, який також стверджує, що дитині слід надати можли­вість "зжити дитинство" в усій його повноті життєвих запитів і властивих йому прагнень⁴.

У працях педагогів визначається зміст дитячих видів діяльності, форми, способи спілкування та взаємодії, особли-

¹Овчарова Р.В. Технологии практического психолога. - М., 2000 - С. 295. ²Ажонашвили ПІ А. Размьішления о гуманной педагогике. - М., 1995. — С. 52.

³Кудрявцев В.Т. Дети в перевернутої» мире // Допік, воспитание. - 1996. -№1.-С. 57.

⁴ Вентцель К.Н. Теория свободного воспитания и детский сад. - М., 1918.
-С. 29. _/

Алла Богуш, Наталія Гавриш

вості мовлення, дитячої творчості, проблеми навчання та виховання дітей (Л.В.Артемова, І.Д.Бех, А.М.Богуш, М.С.Вашуленко, Т.О.Пироженко, О.Я.Савченко).

Ґрунтовне визначення дитинства дає Д.І.Фельдштейн. На його думку, дитинство - це "особливий стан розвитку людини в суспільстві й водночас узагальнений суб'єкт, що цілісно протистоїть дорослому світові та взаємодіє з ним на рівні суб'єкт-суб'єктних відносин¹. Учений розуміє дитинство як складний, самостійний організм, який є невід'ємною частиною суспільства і "виступає як особливий узагальне­ний суб'єкт різнопланових, різнохарактерних відносин, у яких воно об'єктивно ставить завдання й цілі взаємодії з дорослими, визначаючи (як не парадоксально це звучить) напрями їх діяльності з ним, розвиває свій суспільно значу­щий світ".²

О.Л.Кононко розглядає період дошкільного дитинства як "етап виникнення та становлення особистості, закладан­ня її ціннісного фундаменту, формування первинних світо­глядних уявлень". Науковець відзначає значні зміни у поглядах на особистість, на її становлення у ранньому онто­генезі за останнє століття: "Від сприйняття її як суми рис до реалізації системного підходу; від погляду на дитину як об'єкт засвоєння зовнішніх впливів до утвердження її як суб'єкта життєдіяльності; від визначення пріоритету однієї з детермінант розвитку (біологічної чи соціальної) до усві­домлення важливості в ньому кожної з них та власної ак­тивності особистості як фундаментальної здатності ста­вати і бути автентичним суб'єктом життя".³

С.А.Литвиненко і В.М.Ямницький у понятті "дитинст­во" вбачають процес підготовки до відтворення майбутнього

¹ Фельдштейн Д.И. Социальное развитие в пространстве времени
Детства. - М., 1995. _г С. 45.

² Там само. - С. 47.

³ Кононко О.Л. Про базову програму розвитку дошкільника "Я у світі" //
Дошк. виховання. - 2008. - № 8. - С. 29.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

------------- _------------------------------------------------ 1------------------------- ;-------- і-------------- 1------------ ;----------------------------- :--------- .------------------------------------------------------------ і----------- _:------------ _:------------------------- _:--------------------------------- і. / -■_.:'_. . -------------- .

суспільства; процес постійного фізичного зростання, на­копичення психічних новоутворень, освоєння соціального простору, рефлексії усіх стосунків у цьому просторі, визна­чення у ньому себе.

Нестандартний підхід до розуміння простору дитинства як "машини дитинства" представлено у праці Є.В.Суб-ботського "Дитина відкриває світ". Автор тлумачить ди­тинство як своєрідну машину, або організм, складний, роз­галужений. Як і у всякого організму, у нього є свої "легені", "серце"...Він дихає, рухається, хворіє, словом, живе.¹ Учений називає такі елементи "машини дитинства": здібності дити­ни як сума знань, умінь навичок, якими на певний момент свого розвитку володіє дитина, плюс ті можливості, які їй дані від природи; суспільна оцінка здібностей і як сама дитина оцінює свої здібності, її самоусвідомлення. Науко­вець підкреслює роль суспільних вимог до дитини, об'єктив­ного і доброзичливого ставлення дорослих до дитини у становленні її самосприйняття. У протилежному випадку суспільство матиме "не людей, а пасивні автомати з глад­кою відточеною на "конвеєрі дитинства" психікою, людей зі штампованими бажаннями й потребами, з однаковим мислен­ням, людей, не здатних до творчих нестандартних рішень".²

Отже, аналіз культурологічних, філософських, психо­логічних, педагогічних джерел з проблеми дитинства дозво­ляє виділити його специфічні риси:

• дитинство - період життя людини, у якому закладаєть­ся підґрунтя особистісної активності та особистісні власти­вості, цінності, що визначають якості майбутнього життя;

• це період, коли людина найбільш вразлива, незахи-щена від впливів довкілля, соціального, психологічного й фізичного насильства;

• на всіх етапах існування дитинство характеризується постійною орієнтацію на дорослий світ, потребою бути залу­ченим до соціуму, взаємодіяти з ним;

¹ Субботсткий Е.В. Ребенок открьівает мир. - М., 1991. - С. 198.

² Там само. ^ С. 197.

■

Алла Вогуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

• дитинство - виражена в діях і мові сукупність об'єктів, подій, процесів, соціальних інститутів і соціальних прак­тик стосовно дітей; ця сукупність формується й підтри­мується суспільством, а також постійно відновлюється у процесі життєдіяльності дітей, які засвоюють соціальні уявлення та інтегруються у соціум.¹

Зазначимо, що тривалий час педагогічна позиція мало чим відрізнялася від загальної позиції дорослої частини суспільства щодо абсолютного переконання в обов'язко­вості побудови взаємин з дітьми в моделях "передавання досвіду старшого покоління", "трансляції норм і ціннос­тей", "прищеплення позитивних якостей особистості". За влучним висловом Н.Голованової, педагогічна спільнота ще не зовсім розпрощалася з уявленням про дитину як "чисту дошку" в руках вихователя. Тільки в останні роки окремі науковці та найбільш передові педагоги починають визнавати за дитиною право бути самим собою: мати власний, не залежний від процесу навчання соціальний досвід, самовизначатись у культурі, виявляти свою індиві­дуальність у колі ровесників та дорослих, усвідомлювати своє життя як цінність, відчувати потребу виражати себе та шукати для цього соціально визнані способи. Нова філософія освіти все активніше висуває ідею про відмову від розуміння мети освіти як результату сформованості, до­сягнення певного рівня особистісної досконалості, навпаки підкреслює безкінечність цього процесу.

Проблема дитинства, до якої останніми роками зверну­лося чимало вчених, волею обставин сколихнула людське суспільство, яке нарешті почало усвідомлювати вимогу під­вищеної уваги до дитинства взагалі й до кожної дитини зокрема. Сьогодні дитинство як соціально-культурний фе­номен та особливий значущий віковий період є предметом полідисциплінарного дослідження, у зв'язку з чим окресли-

¹ Діти і соціум. - Луганськ, 2006.

лись історичний, соціогенетичний, етнографічний та пси-холого-педагогічний аспекти його вивчення. У колі науковців сьогодення існує погляд на дитинство як на самоцінний, самобутній і неповторний період життя особистості. Резуль­тати соціально-психологічних досліджень останніх років (І.Д.Бех, А.М.Богуш, А.Й.Капська, О.Л.Кононко, В.Г.Кузь, С.А.Литвиненко, Т.І.Поніманська, О.В.Сухомлинська, О.Я.Савченко) констатують загальне несприятливе стано­вище дітей у суспільстві. І хоча захист прав дітей в Україні регу-люється цілою низкою законів України ("Про охорону дитинства", "Про попередження насильства в сім'ї", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Кодексом про шлюб і сім'ю тощо), правова захищеність дитинства має більш декларативний і показовий, ніж практичний характер. Спектр розбіжностей такого ставлення був досить широким і залежав від сприйняття дитинства як суб'єкта або об'єкта культури, суспільства.

До усвідомлення того, що дитина має такі самі права, як і дорослі люди, людство прийшло наприкінці XIX - на по­чатку XX століття. Першочергово розглядалися не питання забезпечення прав дітей у цілому, а тільки попереджувальні заходи, які необхідно було здійснити для недопущення рабства, експлуатації дитячої праці, торгівлі жінками й дітьми тощо. Соціальний стан дитинства в його узагаль­неному розумінні в сучасному соціумі визначають переду­сім як вирівнювання у правовому статусі дитини й до­рослого. Ратифікація Україною у 1991 р. Конвенції ООН про права дитини, на основі якої було розроблено й прийнято у 1996 р. власну Національну програму "Діти України", створила правову основу для функціонування дитини повноправним членом суспільства й дозволила на зако­нодавчому рівні захищати її права й свободи дитини. Конвенцією про права дитини було визначено нову кон­цепцію: забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей

' 297

____________________ Алла Богуш, Наталія Гавриш

є обов'язком держави й суспільства. Протягом останніх років питання практичного забезпечення прав та інтересів дітей в Україні вирішувалися з урахуванням розвитку соціально-економічних процесів, що відбуваються сьогодні в державі, та відповідно до норм міжнародного права в цій галузі. Певною мірою увага приділялася виробленню механізмів забезпечення прав дітей.

Отже, у Сімейному кодексі, який набув чинності з першого січня 2004 року, вперше визначено й конкретизовано поняття "дитина". Так, правовий статус дитини має "особа до досягнення нею повноліття". Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповно­літньою - у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Сучасним законодавством також забороняються будь-які види експлуатації дітей, фізичні покарання, а також інші види покарань, які принижують гідність дитини. Дитина, у свою чергу, має право чинити опір неналежному виконанню батьками своїх обов'язків, поодинокі факти чого наявні в сучасній юридичній практиці. Беззаперечно, створення законодавства, що забезпечує захист прав дитини, засвідчує усвідомлення соціальних вимог підвищеної уваги до ди­тинства взагалі й до кожної дитини зокрема. Утім, як зазначають науковці, найгострішою залишається проблема відсутності інтеграційного підходу до дитинства як до соціального суб'єкта.

Сьогодні в Україні існують певні розбіжності між науко­вими підходами до дитинства як самоцінного періоду життя людини та реальним становищем дітей у суспільстві. Подо­лання цих розбіжностей передбачає створення суспільст­вом належних умов для розвитку та життєдіяльності кожної дитини. Це насамперед охорона життя й зміцнення здоров'я дітей, забезпечення відповідного рівня матеріаль­ного добробуту, зміст освіти та засоби педагогічного впливу, соціалізуючі можливості сім'ї, суспільна та державна тур­бота про дітей і законодавчі норми, що захищають і від-

Методика ознайомлення дітей з довкіллям____________________

стоюють права й інтереси дитинства. Утім, реальне становище дітей дає змогу фіксувати значні обмеження, недостатнє забезпечення тих чи тих матеріальних і духовних ресур­сів, які є необхідними для повноцінної життєдіяльності су­часних дітей. Раніше таке явище, як дитяча безпритуль­ність, було поодиноким. Нове тисячоліття наша держава зустріла занадто низьким віковим рівнем "дітей вулиці", "дітей бомжів". Останніми роками кількість дітей, які з різних причин залишають батьківські домівки, невпинно збільшується. Понад двісті тисяч дітей в Україні є безпритуль­ними, виростають без догляду, турботи й любові, збіль­шуючи кількість правопорушників. При цьому найбільш вражаючим є те, що дітей дошкільного віку серед них нараховується 15% (за даними соціальних органів). Отже, перебудову ціннісної системи дорослих потрібно починати саме з перебудови поглядів на дитинство.

Парадоксальним у нашому сьогоденні є те, що держава не несе прямої відповідальності за кожну дитину зокрема, хоча саме це ніби-то мають на увазі всі державні програми, що стосуються дитинства. Дитина оцінюється лише з пози­ції виконання завдань держави, яка має сприяти соціально­му розвитку нових поколінь. Суспільство створило різні структури й передало їм свої виховні функції, власне все більшою мірою відмовляючись від дитинства як від своєї частини. Дитяче співтовариство сприймається лише як сукупність підростаючих людей, яких потрібно виховувати, навчати й впливати на них за допомогою соціально доцільних засобів. Очевидним є серйозний дефіцит уваги, поваги до дитини. Гідність дитини не береться до уваги; їй відмовлено у праві бути особистістю, цінність сьогодніш­нього життя дитини є незначною, її готують до життя завтра. Визнання державою пріоритету особистісно-зорієнтованої моделі освіти передбачає відмову педагогів від звичних стереотипів педагогічної діяльності. Натомість лише незначний

298

Алла Богуш, Наталія Гавриш

відсоток педагогів та управлінців розуміють, що іннова­ційна система несе зміни не тільки й не стільки у змісті освіти, але й у розмаїтті інших аспектів. На практиці спостерігаємо, що переважна більшість педагогів намага­ються подолати й викорінити все, що є волею й свободою дитини, все, що вимірюється її вимогами й намірами.

Читайте також:

1. Аліментні обов’язки батьків і дітей
2. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ
3. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
4. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.
5. Видатні діячі культури про роль книги у вихованні дітей.
6. Види та жанри образотворчого мистецтва, методика ознайомлення з ними у початковій школі.
7. Види та методи контролю за динамікою розвитку і станом здоров’я дітей.
8. Визначення готовності дітей до навчання у школі
9. Визначення готовності дітей до навчання у школі
10. Визначення готовності дітей до навчання у школі.
11. Визначення площі опіків у дітей
12. ВИКОРИСТАННЯ ІГОР ПІД ЧАС ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПРИРОДОЮ

Переглядів: 11110