Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Постмодернізм як культурний феномен сучасного світу

Постмодернізм - складне, досить еклектичне й неоднорідне явище, що виникло в західноєвропейській культурі останньої чверті XX століття. Перші ідеї постмодерністської філософії актуалізувалися наприкінці 60-х років і були пов'язані із критичною рефлексією соціокультурних і філософських контекстів сучасної цивілізації. У буквальному значенні слова "постмодернізм" - це те, що слідує за сучасною епохою, за модернізмом, і пов'язане з осмисленням стильових змін у європейській філософії.

У межах постмодернізму сьогодні працюють багато філософів, соціологів, лінгвістів, філологів, мистецтвознавців. До найбільш відомих представників даного напрямку варто віднести Жана-Франсуа Ліотара, Жана Бодрійара, Жиля Дельоза, Жака Дерріду, Фелікса Гваттарі та інших.

У точному значенні філософії постмодернізму не існує: постмодерністська рефлексія спрямована на доказ неможливості філософії як такої, неможливості вироблення нового філософського стилю мислення, що розуміється як створення цілісної пояснюючої світоглядно-теоретичної системи. Постмодернізм принципово не претендує на створення філософської універсальної теорії, приділяючи увагу не поясненню загального, а опису гри відмінностей. Він пов'язаний з осмисленням ситуації fin de siecle ("кінця століть"), яка характеризується сумнівами у непорушності світу й культури, переконаністю у тому, що те, із чим має справу людина, є – ілюзією.

Постмодернізм претендує на зміну філософських парадигм, що пов’язані з глибокою й різнобічною критикою панлогізму, раціоналізму, об'єктивізму й історизму, властивих попередній західноєвропейській традиції.

При цьому в онтологічному плані для постмодернізму характерний поступовий перехід від установки "пізнання світу з метою його переробки" до вимоги деконструкції світу. Постмодернізм повністю відмовляється від прагнення перетворити світ шляхом його раціональної організації, констатуючи глибинний "опір речей" цьому процесу. Тому проголошується відмова від пізнання світу й, отже, його перетворення веде до ігнорування значимості істини, до затвердження множинності й суб'єктивності істин, до тези про значення розуміння, а не знання. У цьому випадку будь-яка систематизація знання втрачає сенс, ідеалом виступає єдність предметних полів, знищення предметної визначеності. Звідси вимога поєднання науки й мистецтва, філософії й філології, філософії й релігії тощо. Переконаність у тому, що "події завжди випереджають теорію", веде до заперечення всіх претензій науки й філософії на повноту й цілісність картин світу.

Розвиток ідей постмодернізму обумовлений дослідженнями представників постструктуралізму. Найбільший інтерес представляє творчість сучасного французького філософаЖака Дерріди – засновника деконструктивізму.

Основні засади нового методу викладені в його відомій книзі "Граматологія" (1967) і включають критичну рефлексію традиційної метафізики. На його думку, західноєвропейське мислення не може вийти з обраного кола проблем, намагаючись відповісти на ті ж самі питання, вирішити ті ж самі завдання. Філософія Західної Європи обумовлена попередніми ідеями й способами їхнього вираження й обґрунтування. Це проявляється у філософських категоріях та у системі їхньої субординації. Саме категорії задають методи опису, розгляду, поясненню, визначаючи предмет, об'єкт і суб'єкт. Тому єдиний спосіб вийти за межі нав'язаних змістів - їхня деконструкція за допомогою глибинного аналізу мови. Це відкриє можливість спонтанного мислення, вільної комбінаторики категорій, знаходження змістів у процесі філософствування. Деконструкція спрямована на знищення "привнесених" ідеалів, обумовлених історичною й культурною традиціями. Вона націлена проти лінійності історичного прогресу. Історія в деконструктивізмі тотожна мові, практиці, пам'яті, контексту.

Головна мета деконструкції – прийняти те, що джерелом змісту є авторська присутність. Дерріда виступає проти структурності, відстоюючи волю імпровізації, гри без надії на кінцевий результат, на кінцеве знаходження знання.

Дерріда підкреслює, що класична філософія грішила тим, що знання зводила до понять тотожності, єдності, цілісності, тотальності, підкоряючи їм все різноманіття видів знань. Тим часом справжнє філософствування повинне сконцентруватися на темі різнорідностей, точніше, "відмінностей". Не можна допускати зведення одного явища або стану до іншого, урівнювати відтінки їхньої відмінності.

Деконструкція Дерріди націлена, в першу чергу, на рефлексію тих галузей, які пов'язані із мовними проблемами (філософія, література), на глибинний аналіз текстів гуманітарної культури для виявлення в них "опорних понять буття". Деконструкція включає три "кроки": 1) відкриття того, що текст "говорить" інше, ніж те, що здається на перший погляд; 2) прийняття безлічі змістів, закладених у текст і не пов'язаних з його автором; осмисленням того, що текст вступає в протиріччя із самим собою; 3) прийняття висновку про те, що в остаточному підсумку неможливо створити абсолютно деконструктований текст, «звільнений» від будь-якої метафізики.

При цьому, під текстом може бути зрозуміле все. Текст не має єдиного принципу структурності, значення його знаків визначається контекстами, воно нескінченно мінливо. Будь-який знак може бути процитований, породжуючи нескінченну безліч інтерпретацій, нових значень.

Ж.Дельоз обґрунтовує тотожність між літературним і нелітературним дискурсом, роблячи висновок про те, що думка може трактуватися як художня творчість, а література - як частина економіки й історії "виробництва бажання".

Тому провідними ідеями постструктуралізму слід вважати наступні:

увесь світ представлений текстом, а традиційні суб'єкт, об'єкт і засоби пізнання - його частинами;

позамовна реальність невідома або недоречна, і згадування про неї - данина подвоєнню світу (за схемою: суб'єкт - об'єкт, матеріальне - ідеальне, явище - сутність);

причиною такого стану служить непереборна опосередкованість текстом будь-якої діяльності, у тому числі пізнавальної. Свідомо штучний і суперечливий характер текстів надає уявлення про хитку реальність, тому можливість пізнання реальності сумнівна й фактично відкидається.

Будь-який людський досвід організується вибраними жанрами оповідання (нарративом): реалізмом, фантастикою, детективом, науковим знанням, містикою тощо. Кожний жанр оповідання використовує свої метафори й аналогії. Оскільки образність, метафоричність найбільш розвинена в літературній творчості, то літературне зображення світу найбільше повне, а всі інші види творчості в своїй глибині є літературними. Починаючи з цієї ідеї, постструктуралізм і постмодернізм стають нерозрізненими, тому можна вважати дані терміни синонімічними.

Передумови знання розширюються до невисловлених заперечень (Ж.Дерріда); головним вважається не те, що сказано, а те, про що не сказано. Зокрема, наукове знання обумовлюється не явними посилками, що виключають беззмістовність й суперечливість, а прихованими, неясними й суперечливими за змістом (у філософії - навіть хаотичними). І ця обставина розвінчує винятковість науки і європейської раціональності в цілому (втім, усякій раціональності, яка протиставляється ірраціональності).

Першореальність для філософії й науки одна - хаос, у якому панує не дійсність як сукупність закінчених форм, а віртуальність як становлення, у якій можливі всі форми.

Наука ж споконвічно вибирає дійсне (лінію актуальності) і створює зріз закінчених форм у хаосі, де можливо співвіднесення знаків і значень. Так що філософія про науку може говорити тільки натяками, а наука про філософію - лише як про щось мрійне (Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі).

До інших ідей постструктуралізму й постмодернізму можна віднести ідею маргінальності, «граничності», периферійності індивіда. Люди стають соціальними істотами лише засвоюючи мову. Існування суб'єкта визначається тільки мовою (дискурсом) (Ж.Лакан). Оскільки мова є грою знаків, остільки індивід, що соціалізується, не знаходить будь-яких стійких характеристик. Він умовний, перебуваючи на межі переходу можливостей у дійсність і являє собою лише тимчасовий стан тексту. Він завжди частковий, розірваний, збентежений, позбавлений цілісності. В контексті такої мовної картини зображені й інші явища дійсності.

Постмодерністи піддають аналізу життя окремої людини з позиції домінанти в ній не тільки раціонального і свідомого, але й позасвідомого, що разом з інтуїцією стає в центр досліджень сучасної антропології.

Постструктуралізм, таким чином, займається дослідженням складних питань, породжених, з одного боку, кризовими явищами в сучасній культурі, а з іншого - розвитком засобів масової комунікації.

Не претендуючи на створення глибокої теорії, постмодернізм досліджує "поверхні", грає частковостями. Не маючи власної культурної домінанти, але намагаючись виразити дух часу, даний напрямок претендує на створення "нового мислення", "нової ідеології", завданням якої є розмивання підвалин, цінностей і кордонів традиційного філософського європейського знання.

В цілому постструктуралізм як філософська течія є суперечливим і складним для сприйняття, проте він загострює питання про шляхи, розвитку і долю філософії.


Читайте також:

  1. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.
  2. Болонський процесс як засіб інтеграції у вищу освіту європейських країн.
  3. Боротьба українського народу за національну освіту й рідну мову
  4. В орбіті кочового світу. Полтавщина, як частина Дешт-і-Кипчака.
  5. В українському інформаційному просторі аналітична журналістика також повинна відіграти вже зараз видатну роль: збудувати духовну будівлю українського національного світу.
  6. Видатки бюджетів на загальну освіту
  7. Виділяють класичну наукову картину світу, і некласичну (сучасну) наукову картину світу.
  8. Визначення економічного збитку від забруднення лісу, рослинності і тваринного світу.
  9. Визначні художні феномени, епохи і стилі ХІХ ст.
  10. Вимоги до проведення сучасного уроку
  11. Вимоги, які пред'являються до сучасного менеджера
  12. Виникнення грошей у державах Стародавнього світу




Переглядів: 896

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Постпозитивістська традиція в філософії науки | Постмодернізм і постнекласична наука

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.