Трансформація наукового знання в сучасну епоху

Сучасна наука ґрунтується на принципах нової раціональності, а саме - нерівноваги, нестійкості, які проявляються у наступних положеннях:

- нестабільність, еволюція й флуктуація як фундаментальні характеристики природних і соціальних процесів;

- перехід до дослідження відкритих складних систем, що володіють здатністю самоорганізації й еволюції;

- фіксація в синергетиці різних сценаріїв еволюції;

- виникнення в складних системах когерентного руху, який приводить від хаосу до порядку й до утворення структур;

- наявність біфуркацій, тобто крапок перебудови системи, де якийсь параметр системи перевищує критичне значення, де фіксується множинність можливих шляхів еволюції й здійснюється вибір траєкторій еволюції системи.

Формування синергетики й теорії когерентних структур дозволило побудувати моделі самоорганізації, в яких враховувалися б не тільки порушення принципу суперпозиції, але й виявлялися б ті сильні ефекти, які обумовлені спрямованою флуктуацією одного з факторів. Саме завдяки синергетиці в центр науки було поставлене дослідження незворотних процесів, що характеризують і природу, і суспільство, і людську культуру.

Стратегія «тоталізації», що лежить в основі наукового пошуку, кардинальним чином змінилася. Наукове знання розглядається як безперервний потік інновацій. Тому ядром сучасної філософії науки є аналіз процесу наукового дослідження. Замість орієнтації класичного способу думки на побудову єдиної, узагальненої системної теорії, постнекласична наука висуває на перше місце проблемно-орієнтовані дослідження. Вони спрямовані на вирішення соціально значимих цілей, важливих з позицій внутрішньої логіки науки. Але кожного разу наукові дослідження сконцентровані навколо тієї або іншої проблеми, припускають координацію діяльності вчених різних спеціальностей відповідно до розбивки загальної проблеми на підпроблеми різного рангу, акцент на процедурах і методах їхнього вирішення, на евристичному статусі знання, що відкриває нові обрії невирішеного й потребуючого свого рішення питань.

Ці нові інноваційні моделі й стратегії знаходять своє вираження в зміні пріоритетів філософії науки. На перший план висуваються нові установки, а саме - осмислення росту наукового знання, побудова концепцій і моделей розвитку наукового знання як сукупності інновацій, що зводяться в наукові дослідницькі програми. Якщо вважати за основу філософії науки проблему росту науки й побудову моделей розвитку наукового знання, то теоретичне знання постане як момент дискурсивної практики, а базисні допущення й моделі як певні диспозиції і складові актів мислення – спостереження, виміру, пошуку правил відповідності між емпіричною й теоретичною мовами і т.п. У такому випадку пізнання виявиться взаємодією різних факторів – членів наукового співтовариства, сполученого з іншими співтовариствами – інженерів, техніків, експериментаторів і ін., а об'єкт дослідження - артефактом, їхня взаємодія – дискурсом, тобто надфразовою цілісністю, що представлена насамперед у мові, в обміні інформацією, у спільних зусиллях з пошуку нової інформації.

Крім того, сучасна філософія науки виходить із мультипарадигмальності наук, множинності засобів поясненнядосліджуваних процесів і явищ, мультиваріативності науково-раціонального дискурсу. Постнекласична наука відстоює ідею принципової множинності описів і пояснень, наполягаючи лише на ясності й методологічній прозорості вихідних принципів і посилань, на послідовності й аргументованості наукового дискурсу, що здійснюється в діалозі й критиці інших принципів і способів мислення. Наукове знання трактується як побудова ймовірних гіпотез, що випливають із безлічі статистичних рішень, динамічних порівнянь і точок біфуркацій – вибору траєкторій подальшої еволюції знання. Це означає, що затверджується ймовірнісне трактування наукового знання й пробабілізм як фундаментальна концепція, у якій дається оцінка й інтерпретація знання й ймовірнісних методів його досягнення. Змінилися критерії науковості: ідея істини як регулятива наукових пошуків замінюється ідеєю правдоподібності гіпотез і теоретичних конструкцій.

Філософія науки, постає динамічною теорією наукової раціональності, виходить із іншого розуміння статусу знання:знання споконвічно піддається помилкам, у ньому чимало є омани, оскільки воно є лише наближенням до істини. І емпіричне, і теоретичне знання мають певний ступінь правдоподібності: оцінка його надійності завжди дискусійна, відносна, у ній зберігається можливість помилки, критиці наукових досягнень.

Постнекласична наука досліджує не тільки складні, складно організовані системи, але й надскладні системи, відкриті й здатні до самоорганізації. Об'єктом науки стають і "людиномірні" (глобально-екологічні, медико-біологічні й т.п.) комплекси, невід'ємним компонентом яких є людина. Увага науки змістилася з явищ повторювальних і регулярних на явища неповторювальні і неупорядковані, вивчення яких приводить до винятково важливих висновків. На зміну таким постулатам класичної науки, як простота, стабільність, детермінованість, висуваються постулати складності, ймовірності, нестійкості. Результатом вивчення різних складно організованих систем, здатних до самоорганізації (від фізики й біології до економіки й соціології), є формування нового нелінійного мислення, нової "картини світу". Її основні характеристики - нерівновага, нестійкість, незворотність. Разом з поняттями флуктуації, біфуркації й когерентності вони утворять нову базову модель світу й пізнання, дають науці нову мову.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Постмодернізм і постнекласична наука	\|	Наука в Україні: орієнтири і ресурси виживання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.