• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття та структура жертви злочину

Жертва злочину (потерпілий) є істотним елементом у процесах вчинення злочину. Ще в 1941 році німецький кримінолог Ганс фон Гентиг відзначив існування зв'язку між злочинцем і жертвою (на­приклад, взаємодія між шахраєм і обдуреним). Він виділив части­ну злочинності як «...процес, в якому антигромадські елементи пожирають один одного». Таким чином, дві сфери (злочинність і жертва) стають самостійними і пов'язані одна з одною, тобто по­терпілий і злочинець протиставляються залежно від обставин, що виникають у суб'єтивно-об'єктивних відносинах.

Отже, особа - це цілісна сукупність взаємопов'язаних рис, влас­тивостей і якостей учасника й носія суспільних відносин.

Деяка частина громадян характеризується антисуспільною зло­чинною поведінкою. Боротьба зі злочинністю не може бути ефек­тивною без глибокого знання про те, хто і чому вчинює злочин. Звідси виникає потреба виділити особу злочинця. Але, вивчаючи особу злочинця, розроблюючи методи такого вивчення, аж ніяк не можна обмежуватися лише констатацією тих демографічних, діло­вих, кримінально-правових, морально-психологічних особливос­тей, що характеризують людей, які вчинювали злочини. При цьому варто використовувати найповнішу й найрізнобічнішу інформацію про всі обставини підготовки або вчинення злочину, включаючи і дані не тільки про злочинців, а й про їх жертви, мотиви й мету дій усіх учасників кримінальних подій.

Не є перебільшенням те, що в низці цих відомостей дані про особу потерпілого мають значення не менше, ніж інформація про злочинців. Роль жертв у виникненні й розвитку ситуацій злочинів зазвичай дуже значна, тому необхідним є аналіз кримінологічно

значнихролей жертв і облік усіх віктимологічних обставин як вихідноїбази для конкретних висновків і узагальнень.

Знанняособи і поведінки потерпілих потрібно також для при­йняття рішень про забезпечення їх особистої безпеки.

Дослідження і облік характеристик осіб жертв і злочинів необ­хідно для недопущення віктимологічного рецидиву. Що ж містить у собі поняття «особа потерпілого»?

Особу потерпілого можна розглядати лише в тому випадку, якщо людині внаслідок суб'єктивного бажання злочинця або суб'єк­тивної обстановки було завдано фізичного, морального або матері­ального збитку від протиправної дії, незалежно від того, визнана вона у встановленому законом порядку потерпілою чи ні, і чи оці­нює вона себе такою суб'єктивно.

Поняття жертви зазвичай ототожнюється з поняттям потерпіло­го. Вважаємо, що така позиція не є цілком точною, адже потерпі-лий, згідно зі ст. 49 Кримінально-процесуального кодексу України,-це учасник кримінально-процесуальних відносин, який визнається ніким органами досудового розслідування і являє собою особу, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову (матері­альну) шкоду.

Жертва, у свою чергу, може і не бути учасником процесу, тому й може не визнаватися такою процесуально. Таким чином, поняття жертви в кримінології є ширшим за змістом, ніж потерпілого в кримінальному процесі.

Отже, під жертвою злочину, з точки зору кримінологічної вік-тимології, слід розуміти потерпілу від злочину фізичну особу не­залежно від того, чи визнана вона такою у кримінально-проце-суальному порядку і чи оцінює себе такою суб'єктивно.

Найбільш точним і повним визначенням, що відображає суть вищезазначеної дефініції, на наш погляд, є визначення жертви зочину, під якою слід розуміти особу або спільноту людей в будь-якій формі інтеграції (у тому числі народ, націю, суспільство зага­лом), яким злочином заподіяно шкоду.

До структури особи потерпілого входять:

1) соціально-демографічні якості (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо);

2) кримінально-правова характеристика (роль жертви в генезисі злочинної поведінки та у створенні криміногенної ситуації);

1) соціально-рольова характеристика, що включає в себе сукуп-

ність видів діяльності особи в системі суспільних відносин як гро­мадянина, сім'янина, члена трудового колективу тощо;

4) морально-психологічна характеристика, що відображає став­лення особи до соціальних цінностей і соціальних функцій, які во­на виконує. Вона виявляється у ставленні до держави, суспільства, громадянських обов'язків, колективу, оточуючих людей, себе то­що. Сюди ж належить і кримінально-правова система особи, тому що потерпілий зазвичай з'являється в процесі застосування кримі­нально-правових норм.

Сьогодні кримінологія, у тому числі й віктимологія, мають дані, що можуть бути основою для низки нових і важливих теоретичних та практичних висновків. Зокрема, емпіричний матеріал, отриманий у результаті віктимологічних досліджень у масштабі України, пока­зав, що контингент потерпілих від злочинів на окремій території характеризується статично сталим станом і структурою демогра­фічних, соціальних, соціально-психологічних, кримінально-право­вих ознак, що відрізняються від аналогічних показників - як контин­генту осіб, які вчинили злочин, так і населення в цілому. Окрім то­го, з окремих видів і категорій злочинів, а також за місцем, часом і мотивами вчинення, зазначені вище ознаки, що характеризують по­терпілих, мають статистично сталі показники. Виявлено значний вплив соціально-побутових зв'язків і взаємин між злочинцями і по­терпілими на виникнення і розвиток криміногенної ситуації.

Розглянемо названі підсистеми. Аналіз соціально-демографіч­них якостей потерпілих свідчить про те, що їх структура за віко­вими групами різко відрізняється від населення в цілому: індекс віктимізації найвищий серед вікових груп від 20 до 49 років, тобто найактивнішої частини населення. Найменшу вікову групу станов­лять особи похилого віку - 19,2%. Злочини стосовно цих осіб вчи­нювалися частіше - внаслідок конфліктів побутового характеру.

Однак і сам похилий вік, пов'язаний із послабленням фізичної сили, може виступати за певних умов (наприклад, незначний при­від з боку людини похилого віку для вчинення більш небезпечного злочину) обставиною, активізуючою злочинний намір людини. Підсилюється провокуючий ефект неправильної поведінки людей цього віку, їх обтяжливість.

Дослідженням установлено, що серед потерпілих майже трети­ну становлять неповнолітні. Низка психологічних особливостей віку неповнолітніх: довірливість, наївність, допитливість, невмін-

ня адекватно реагувати на ситуацію, що швидко змінюється, через незавершеність морального формування, відставання психічного розвиткувід фізичного, перевага в психічній діяльності процесів чбудження над процесами гальмування, а інколи і просто фізична слабкість тощо сприяють становленню жертв злочинів цього віку. Прирозподілі потерпілих за ознакою статі з'ясувалося, що частка чоловіків у їх структурі - 51,9%, жінок - 48,1%, тобто структура иоісрпілих мало чим відрізняється від структури населення країни.

І Іорівняльний аналіз даних про потерпілих показав, що жінки стають жертвами злочинів, учинених чоловіками, у 2,5 раза часті­ше, ніж жертвами злочинів, учинених жінками. Чоловіки потер­пають від злочинів, учинених чоловіками, в 11 разів частіше, ніж під злочинів, учинених жінками.

Це можна пояснити тим, що чоловіки вступають у значно біль­ше коло контактів з оточуючими людьми. Зважаючи на меншу зайня­тість у вільний від роботи час організацією побуту, вихованням дітей тощо, а також на те, що чоловіки частіше і більше вживають алкогольні напої, наркотичні речовини тощо, вони частіше і легше заводять випадкові й сумнівні знайомства, спричинюючи інколи несподівані конфлікти.

Становить інтерес структура потерпілих та індекс віктимізації за рівнем освіти. Найвищий індекс віктимізації спостерігається серед осіб із початковою і незакінченою середньою освітою (53,7%), а також серед осіб, які не мають освіти (46,3%).

Ступінь віктимізації залежить і від такого чинника, як значна річниця в освітньому рівні подружньої пари. При поєднанні «не-освічений чоловік - освічена жінка», а також «освічений чоловік -неосвічена жінка» можливість стати жертвою підвищується, тобто при цьому дається взнаки низька культура спілкування та емоцій, невміння або небажання проникнути у внутрішній світ протилеж­ної сторони.

Серед соціальних груп населення індекс віктимізації такий: серед робітників - 57,4%, серед службовців - 31,0% та серед кол-госпників - 11,6%.

З-поміж потерпілих майже половина постраждала від побутових злочинів. Статистика свідчить, що кожний п'ятий вбитий - родич убинці. Соціально-побутовий зв'язок потерпілих із зазіхачами тіс­ніший у жінок. Злочини, що вчиняються на побутовому ґрунті, зде­більшого спостерігаються у квартирно-дворових умовах.

Дуже вагомим чинником для скоєння злочину є стан сп'яніння, у якому може перебувати потерпілий у момент вчинення злочину. Відомо, що на осіб, які перебувають у нетверезому стані, через їх послаблений опір, легше вчинити зазіхання. Крім того, такі люди порівняно легко зав'язують випадкові знайомства і зазвичай ста­ють ініціаторами сварок і бійок. У 2005 році, наприклад, у Києві наряди міліції щомісяця понад 900 разів змушені були виїжджати на побутові конфлікти, кожний четвертий з яких відбувся після спільного пияцтва. Інколи такі випадки закінчуються трагічно. На­приклад, жителька Солом'янського району м. Києва Л., 1965 р. н., будучи в гостях у подруги, після випивки посварилася з 38-річним П. і нанесла йому кухонним ножем смертельне поранення.

Серед потерпілих, які сприяли вчиненню вбивства, виявилося лише 21,8% осіб, які перебували у тверезому стані, і 72,8% - у не­тверезому. У багатьох випадках потерпілі до злочину пиячили ра­зом зі злочинцем. Так, при вбивствах батьків кількість жертв, які перебували у стані алкогольного сп'яніння, у сім разів вища, ніж серед злочинців. Загалом у цій групі злочинів у 60% випадків вина за виникнення передкримінальної ситуації лежить на жертвах.

Велике значення у вивченні особи потерпілого' має морально-психологічна характеристика особи, зокрема її соціальний статус (сукупність прав і обов'язків у межах кримінального процесу) і, що важливо для віктимології, її відносини з іншими особами, втя­гнутими в боротьбу зі злочинною діяльністю; позиція жертви, тобто особливості відносин між «співпотерпілими», між ними і третіми особами, або свідками злочину, а також між жертвою і злочинцем. Так, у структурі морально-психологічного складу потерпілих, які негативною поведінкою сприяли вчиненню злочинів, характерни­ми виявилися такі якості, як: агресивність, деспотизм до близьких, сварливість, схильність до вживання алкоголю, статева розбеще­ність, недбалий вибір знайомих. У морально-психологічній харак­теристиці ситуаційних злочинців можна виділити групу осіб, які характеризуються підвищеною збудливістю, гарячковістю, не­стриманістю, що свідчить про соціальну неадаптованість. Розгля­немо прояви деяких із цих якостей.

Агресивність, властива потерпілому, має «розвитковий» харак­тер. Вона може проявлятися за сприятливих обставин і стосовно будь-якої людини з її найближчого оточення, а також до сторонніх людей. До групи потерпілих, які мають ці якості, входять як потер-

пілі від сторонніх осіб, так і потерпілі від злочинів, що стали на­слідком хронічних напружених конфліктів у родинно-побутових стосунках.

На відміну від «агресивних» потерпілих, особи, які виявили дес­потизм до близьких, як правило, не конфліктують із сторонніми і бувають навіть м'якими і нехоробрими, а також такими, які легко підкоряються чужому тискові. Такі особи мучать тільки членів своєї сім'ї; деяким з них притаманні й інші негативні схильності, такі, як вживання алкоголю, моральна неохайність тощо.

Сварливість найчастіше виявляється в осіб, які проживають у комунальних квартирах. Вони є ініціаторами можливих конфлік­тів за місця спільного користування, мають і суб'єктивне уявлення про «неправильну» поведінку сусідів тощо. Такі люди з найменшо­го приводу розпочинають сварки, постійно підтримують конфлікт­ний стан і, навіть, нагнітають напруження. Деякі з них ці якості виявляють і в сімейних стосунках, не даючи спокою своїй родині.

Часте вживання алкоголю, яке стало морально-психологічною якістю особи, призводить до порушення її нормальних соціальних звязків. Ця прихильність позначається на всьому складі особи й віддзеркалюється, головним чином, на міжособистісних стосунках, що існують у первинних соціальних групах: у сім'ї, серед друзів тицо.

Така вада тягне за собою низку інших: невиконання сімейних обов'язків; пошук додаткових коштів на купівлю спиртного; зву­ження кола інтересів; втрата професійних навичок, зниження пра­цездатності, а отже, і продуктивності роботи. Внаслідок цього, людина шукає подібну до себе компанію, в якій відбувається її по­дальша деградація. Хоча в цій компанії її цінують більше, ніж на роботі чи в колі колишніх друзів і близьких, стан пригніченості не проходить. Така людина легко піддається тиску, її легше залучити до протиправної чи аморальної справи.

Алкогольне сп'яніння діє на психіку, стимулює процеси збу­дження, що ставить людину в провокаційну ізоляцію: пробуджує в ній агресивність, статевий інстинкт, управління якими послаблю-ється через процеси гальмування. Ця провокаційна позиція висту­пає постійним криміногенним фактором.

Статева розбещеність потерпілих може бути основою як для провокації зґвалтувань, так і вбивства чи заподіяння тілесних ушкод­жень. Нерозбірливість під час знайомства - найхарактерніший

чинник для зґвалтувань. У таких випадках жінка, яка зовсім не знає чоловіка, який підходить до неї, дає згоду, щоб той її проводжав, розпочинає з ним розмову. Справжні наміри цього чоловіка вона може зрозуміти дуже пізно. Подальший розвиток подій визначає характер поведінки потерпілої в цій ситуації. Якщо вона іде з чоло­віком до нього додому, особливо якщо не знає, що там «інтимне» середовище, чи запрошує до себе - вона робить крок у ризиковану для себе ситуацію. Особливо це стосується випадків, коли дівчата знайомляться з чоловіками, які перебувають у нетверезому стані.

Нерозбірливість потерпілих у виборі знайомих може сприяти вчиненню інших злочинів, наприклад пограбувань, крадіжок.

На Київському вокзалі транзитний пасажир з Луганська Г. по­знайомився з двома місцевими жителями й охоче прийняв їх за­прошення зайти в гості. У під'їзді будинку № 8, що на вул. Уриць-кого, новоявлені «приятелі» відібрали в дуже довірливого туриста всі гроші й портфель з речами.

Четверо незнайомців, яких 32-річний житель Солом'янського району м. Києва П. впустив до себе в квартиру, побили господаря і відібрали у нього речі. Всього за шість місяців (1992 року) у Києві було зареєстровано понад 200 крадіжок із квартир", учинених зло­вживання довірою громадян.

Для правильної організації віктимологічної профілактики по­трібні знання психології потерпілого. Внутрішній світ людини, тобто його «психіка», включає в себе три групи психічних явищ: психічні процеси, властивість і стан. При цьому треба з'ясувати, які, по-перше, особливості мислення і пам'яті, повнота сприйняття і апперцепція*, мова потерпілого тощо; по-друге,- його емоції (стра­хи, афекти, настрої); психічні процеси (вольова активність, рішу­чість, стриманість) і, по-третє, темперамент, характер тощо.

У судово-слідчій практиці велике значення має, зокрема, пи­тання про те, чи вміє потерпілий правильно думати, узагальнювати отриману інформацію.

Мислення людини - це узагальнене й опосередковане відобра­ження дійсності через поняття, кожне з яких виражається словом або фразою. Воно допомагає потерпілому правильно продумати ситуа­цію, що склалася, виявити швидке мислення, знайти вихід із конф­ліктної ситуації, проаналізувати свої дії і причини вчинення злочинів.

* Апперцепція (лат.) - залежність сприяння від попереднього досвіду лю­дини, її знань і т. ін.

Особлива форма мислення - розуміння усної і письмової мови - дає інформацію про культуру, грамотність і розум потерпілого.

Психологічно вивчити особу потерпілого неможливо без оцінки його пам'яті, різні прояви якої потребують, насамперед, запам'ято-вування, «зафарбування» сприйнятого матеріалу, а потім зберіган­ня його у свідомості протягом деякого (інколи дуже тривалого) часу. Потерпілий запам'ятовує сприйняття предмета (знаряддя злочину, крадені речі, прикмети зовнішності злочинця), вчинки і дії.оточуючих його людей (злочинців, очевидців), свої думки і від-чутгя (про небезпеку в цій ситуації, характер шкоди), може з намі­ром запам'ятати деякі обставини, що сталися (добровільне за­пам'ятовування). Скажімо, потерпілий після пограбування непо­мітно для злочинця деякий час спостерігає за ним, слідкує, куди йде грабіжник, намагається запам'ятати прикмети. Інколи потерпілий запам'ятовує факти без будь-якої мети (мимовільне запам'ятову-вання). Наприклад, потерпілий в дорожньо-транспортній пригоді під час допиту пояснив, що все сталося дуже швидко, але він встиг запам'ятати колір і марку автомобіля, що збив його, хоча й не ста­ни в собі це за мету. Психологи вважають, що для таких випадків характерне запам'ятовування, яке сталося від дії сильних емоцій, хвилювань.

До психічних процесів належать не тільки мислення та пам'ять, а й сприйняття. Воно завжди цілісно і предметно залежить від ста­ну органів відчуттів, досвіду, знань, уваги, спостереження, здатно­стей розумового розвитку потерпілого, уміння послідовно спри­ймати й оцінювати різні сторони того, що сталося з ним.

Інколи фізичні, фізіологічні й психологічні причини можуть викликати перекручення дійсності - ілюзії (так, у нічний час може здатися, що злочинець був у чорному костюмі, а насправді -у темно-коричневому). Сприйняття залежить від досвіду людини, його освіти, професії, потреб і мотивів (апперцепція). На основі життєвого досвіду потерпілий може назвати предмети і явища (одяг, знаряддя, характер обставин тощо), пов'язані з тим, що сталося. Наприклад, потерпіла докладно розповіла, який одяг був на злочинцеві, пояснила точність своїх відомостей тим, що вже бачила таке пальто в магазині й може описати фасон, колір тка­нини тощо.

Сприймання, як будь-який процес пізнання, залежить також від властивостей особи, яка сприймає, її знань та інтересів. Так, при

з'ясуванні причин дорожньо-транспортної пригоди потерпілий за­значив, що під час руху автобуса він звернув увагу на низку техніч­них несправностей автомашини: перебої в роботі двигуна, уповіль­нене спрацьовування гальма тощо.

Цілісні предметні сприйняття виникають на основі відчуттів. Потерпілий, який має абсолютно чутливий нюх, зір, дотик, може реагувати на найменший подразник, тому їх повідомлення бува­ють найповнішими. Наприклад, потерпіла на допиті пояснила, що від чоловіка, який мав намір її зґвалтувати, пахло бензином; інший потерпілий говорив, що грабіжники зникли з місця події на авто­мобілі, у якого правий задній підфарник горів яскравіше, ніж лівий (пізніше було встановлено, що червоне скло ліхтаря автомобіля незадовго до злочину було замінено на малинове).

Особлива риса психологічної характеристики потерпілого - стій­кість, увага, зокрема зосередженість, обсяг, розподільність тощо.

Однією з форм недостатньої уваги є розсіяність. Люди з підви­щеною неуважністю найчастіше стають об'єктами злочинних зазі­хань (наприклад, при крадіжках особистого майна). Неуважність властива дітям, а інколи й дорослим, підліткам, які легко переклю­чають увагу з об'єкта на об'єкт, що зазвичай призводить їх до тра­гічної загибелі (наприклад, при дорожньо-транспортній пригоді).

Велике значення для розуміння поведінки потерпілого в мо­мент учинення злочину має вивчення його вольових якостей. Во­льовий характер дії або вчинку виявляється в тих випадках, коли для досягнення мети доводиться долати внутрішні і зовнішні пе­решкоди, людина примушує себе зробити щось, незважаючи на перешкоди. Але вона може й утриматися від виконання дії чи здійснення вчинку.

Потерпілі, які мають слабкі вольові якості, потрапляючи у важ­кі ситуації, ідуть на компроміс, поступаючись своїми моральними переконаннями. Вони боязливі, нерішучі, швидко йдуть на поступ­ку злочинцеві, виявляють слабкодухість у хвилини небезпеки. Тому в судовій практиці трапляються кримінальні справи, коли потерпі­лими стають особи, які фізичною силою переважали злочинця, але в момент нападу не чинили опору.

Особи із сильними вольовими якостями, навпаки, у важких си­туаціях виявляють мужність, стійкість, сміливість. Вони здатні мобілізувати всі сили на чинення опору злочинцеві. Такими якос­тями мають володіти працівники органів внутрішніх справ.

Важливе значення при психологічному вивченні особи потерпі-лого мас оцінка її емоційного стану, емоцій.

'Зазвичай потерпілі перебувають у стані, який називається в пси­хології стресовим. Стрес слід відрізняти від інших близьких станів, якими є: бентежність (внутрішній неспокій, неврівноваженість), фрустрація (внутрішня напруга, роздратованість), дискомфорт (не-відповідність фізіологічних і психічних функцій) тощо.

Вивчаючи роль емоцій у кожному конкретному випадку, варто аналізувати злочинні види, ситуацію, що спричинила хвилювання потерпілого в момент вчинення злочину; вплив інтуїції на заподія­ну потерпілому шкоду. При цьому слід пам'ятати, що одні потер­пілі швидко забувають невдачі й неприємності (вони звичайно до­кладно розповідають про те, що сталося), інші довго пам'ятають образу, зберігають почуття злості на особу, яка вчинила злочин.

Якщо емоції регулюють взаємовідносини людини (як організму) із середовищем, то відчуття регулюють її ставлення (як особи) до інших людей, суспільства і виявляються у ставленні потерпілого до праці, себе та інших людей. Наприклад, більшість потерпілих негативно ставляться до порушників громадського порядку.

Особливе значення слід надавати вивченню темпераменту по­терпілого. Наприклад, потерпілий із твердим і врівноваженим ха­рактером може допомогти слідчому на очній ставці: ґрунтовно розповісти про те, що сталося, відновити подію злочину. Мелан­холік через свою вразливість може замкнутися і не повідомити всіх відомих йому даних, що особливо характерно для дівчат та жінок (у справах про зґвалтування). Відчуття сорому, небажання бачити насильника роблять потерпілих мовчазними, замкненими. У таких випадках слід підготувати їх до очної ставки, попередити про необхідність давати правдиві показання. Сангвінік під час до­питу може швидко реагувати на поставлені запитання, інколи йо­му навіть не треба часу на їх обмірковування, він здатний оператив­но переключати свою увагу. Флегматику, навпаки, потрібний час на обмірковування запитань, його варто підбадьорити добрим сло­вом, заспокоїти, вселити надію на те, що злочин буде розкрито, а винного - покарано. Відчуваючи, що холерик перебуває в на­пруженому стані чи дуже схвильований, слідчий може, не прини­жуючи гідності потерпілого, зняти з нього напругу.

Особливості характеру потерпілого виявляються в його діяль­ності, спілкуванні з людьми, а їх сукупність дає повне уявлення про характер потерпілого.

Риси характеру потерпілого можуть допомогти при висуненні тих чи інших версій. Наприклад: якщо убита була боязливою, сто­роннього в квартиру вона не впустила б, тому слідчий припускає, що вбивство вчинила людина, яка раніше була знайома з нею.

Дуже важливо з'ясувати особливості характеру потерпілих у справах про зґвалтування, тілесні ушкодження, замах на вбивст­во, хуліганство. Зазвичай людина стає потерпілою через свої пси­хічні якості, її свідчення бувають суперечливі та мінливі. Поведінка потерпілого визначається врівноваженістю характеру. Неврівнова-жений потерпілий, як правило, своєю поведінкою допомагає на­станню злочинного результату, частіше за інших вчинює нерозумні дії, ображає оточуючих його людей, несправедливий до родичів, друзів і близьких товаришів.

Водночас жодний комплекс особистих якостей «потенційно­го» потерпілого не може свідчити про його фатальну схильність ставати жертвою. Він може свідчити лише про те, що людина, яка ним володіє, здатна на це за певних умов. Учинення злочину стосовно потенційного потерпілого залежить від низки інших взаємодіючих віктимогенних і криміногенних факторів, які є компонентами злочинної ситуації. У цій взаємодії зростає зна­чення негативної поведінки потерпілого як умови, що призводить до вчинення злочину, якщо йому сприяє місце і час підготовки до злочинних дій. Наприклад, однією з умов, що сприяють учинен­ню крадіжок, пограбувань і розбоїв, є аморальна поведінка самих потерпілих.

Суть різних механізмів взаємодії в таких дозлочинних ситуа­ціях зводиться до «віктимної провокації», під якою слід розуміти наявність у поведінці жертви, яка причиново пов'язана зі злочи­ном, елементів, об'єктивно шкідливих, що є вирішальним чинни­ком, обумовленим відповідною, небезпечною для суспільства реа­кцією іншої особи.

Певною мірою роль негативної поведінки потерпілого у вчи­ненні злочину набула відображення в законі - як визнання за нею значення пом'якшуючих відповідальність обставин. Оскільки перелік цих обставин, наведений у ст. 44 Кримінального кодексу України, не є закінченим, суд може визнати такими негативну, аморальну поведінку потерпілих, що сприяє вчиненню злочину, чи зовні негативну поведінку потерпілих, яка може бути умовою злочинного посягання.

Узагальнення й аналіз даних, отриманих у процесі дослідження потерпілих осіб шляхом їх опитування, показали, що весь цей кон­тингент складається із трьох груп: перша - особи, здатні критично оцінити не лише дії і вчинки інших осіб, а й свої; друга - особи, які вагаються, і третя - потерпілі, які послідовно виявляють непра­вильну орієнтацію стосовно можливої поведінки в суспільстві. Нони позитивно оцінюють свою негативну поведінку. Крім того, частина потерпілих цієї групи вважає, що у подібній ситуації вчи­нили б так, як вчинили злочинці.

Отже, основним методом отримання психологічної інформації про потерпілого є дослідження матеріалів кримінальної справи в частині показань свідків, підозрюваного, обвинувачуваного, самого потерпілого, відомості з місця їх роботи і проживання у вигляді ви­робничих (службових) характеристик, довідок, аналізів перевірок, обстежень тощо; проведення судово-медичного огляду потерпілих, а також судових експертиз (психологічних, психіатричних тощо); постійний нагляд за поведінкою і станом потерпілого під час прове­дення окремих процесуальних дій з його участю (допитів, слідчих експериментів, очної ставки тощо), використання власних спеціаль­них психологічних знань, а також залучення спеціаліста-психолога для збору й аналізу даних, що стосуються особи потерпілого.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
4. VІ. План та організаційна структура заняття
5. А) Структура економічних відносин.
6. А. Жертви преступлений
7. А/. Поняття про судовий процес.
8. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
9. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
10. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
11. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
12. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.

Переглядів: 2165