• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИННОСТІ

6.1. Поняття і система віктимологічної профілактики

Світова стратегія боротьби зі злочинністю в нашій країні пере­ходить до системного впливу на неї. Тобто, втілюються в життя комплексні програми загальносоціальних та кримінально-право-вих заходів протидії цьому негативному явищу. Вітчизняні кримі­нологи зробили вагомий внесок у результати таких розробок. Але поки що їхні зусилля спрямовані переважно на опрацювання захо­дів впливу на злочини та осіб, які їх вчиняють. Жертва ж злочину, як правило, залишається поза увагою. Як наслідок, до цього часу нема повного обліку потерпілих, а тому не вивчаються їх соціаль-но-демографічні, соціально-рольові, морально-психологічні, пси­хічні та правові характеристики, роль у генезисі злочинної поведі­нки, розмір заподіяних їм збитків тощо. Заходи віктимологічної

профілактики часто мають фрагментарний характер, а особа поте­рпілого розглядається лише як джерело інформації про злочин і злочинця та як сторона кримінального процесу.

Проте, у зарубіжних країнах із кінця 40-х років XX століття послідовно втілюється у життя ідея захисту жертв злочинів від протиправних дій злочинців та свавілля державних чиновників. Бенджаміном Мендельсоном, Гансом фон Хентігом, Генрі Еллен-бергером у той час були започатковані дослідження механізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспектів¹. Вони сформулювали новий науковий напрям - віктимологію як систему знань про жертву злочину.

Виникненню віктимології сприяли такі обставини:

а) соціальні та політичні зміни, що сталися після Другої світової
війни;

б) руйнування традиційних інститутів соціальної солідарності
внаслідок урбанізації та міграції;

в) зміна ролі сім'ї у суспільстві;

г) зростання безробіття (як легального, так і прихованого);

д) зменшення гарантованих законом можливостей особи для
компенсації шкоди від злочинних посягань;

е) обмеженість традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців ².

Остання обставина спонукала правоохоронні органи якомога активніше використовувати можливості віктимологічної профі­лактики, головною метою якої є зниження ризику стати жерт­вою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих тощо. Наприклад, у ФРН - це широко відоме громадське об'єд­нання «Біле кільце», у США - Національна асоціація з надання допомоги жертвам та комітет «Жінки в боротьбі з погрозами зґвалтування». На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимо-

¹ Див.: Ellenberger H.Psychological rela tionships bet ween the criminal and his victim

// Revue internationale de Criminologie et de police technique.-1954; Mendelsohn B.Rape

in criminology // Justicia penal.-1940; Mendelsohn B.The victimology // Etudes internationals

de Psych-Sociologie criminalle.-1956; Hentig H., The criminal and his vitime/- New

Haven Ct.: Yale universiyy press,1948.

² Див.: Туляков В. А. Виктимология: социальньїе и виктимологические
проблеми.- О., 2000.- С. 10.

логічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів тощо. В Україні 1997 року також був створений правозахисний центр «Ла Страда - Україна», що є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками. Головною метою центру є запобіжна ро­бота серед жінок, які збираються за кордон, стосовно того, як не потрапити в тенета секс-бізнесу і не стати жертвами торгівців людьми¹.

Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схва­лення і в Організації Об'єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 року затвердила Декларацію основних принци­пів правосуддя для захисту жертв злочинів і зловживання владою. Крім тлумачення термінів «жертва злочину» та «жертва зловжи-вань владою», Декларація визначила такі головні напрями підтри­мки потерпілих:

1) упровадження в національне законодавство держав, членів ООН, міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи пра-восуддя та державної підтримки;

2) кримінально-правова реституція жертвам, їх сім'ям або утри­манцям;

3) компенсації жертвам із державних і недержавних фондів;

4) надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місцевих джерел².

Більшість розвинених країн ухвалила низку нормативно-право-вих актів, спрямованих на захист прав жертв злочинів. У Європі з 1950 року щорічно 22 лютого проводиться День їх підтримки. Саме цього дня в Англії була опублікована Хартія підтримки потерпілих від злочинів. У США закон про права потерпілих від злочинів бу­ло прийнято у 1980 році. Згідно з цим законом вони мають право: одержувати всю потрібну інформацію про види допомоги; вносити свої пропозиції про розміри і форми компенсації шкоди. Жертви злочину мають право не лише на відшкодування збитків самим мийним, а й у порядку державної компенсації.

¹Див.: Полиция и борьба с преступностью за рубежом (информационный сборник).- М., 1991; Квашис В. Е. Основи виктимологии. Проблеми защиты прав потерпевших от преступлений.- М., 1999; Українсько-американський регіональний семінар з правоохоронних питань у сфері боротьби з торгівлею жінками та дітьми.- К., 2000.

² Див.: Міжнародні акти про права людини // 36. док.- М., 1998.

У США створено Національну організацію допомоги жертвам злочинів, при Міністерстві юстиції функціонує Департамент до­помоги таким жертвам. У 1984 році було засновано Федеральний фонд допомоги жертвам для додаткового фінансування двох основ­них національних програм. Перша програма розрахована на утри­мання державних, громадських і приватних служб; друга - на за­безпечення штатів додатковими коштами для виплати потерпілим державної компенсації за шкоду, заподіяну злочином¹.

Деяке просування в цьому напрямі відбувається і в Україні. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потер­пілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшко­дування збитків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак в умовах економічної не­стабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються в повному обсязі. Подібну ситуацію могло б змінити на краще створення державного фонду для відшкодування збитків потерпілим від злочинів. Це по­силило б соціальну захищеність людини, оздоровило моральну ситуацію в суспільстві, підвищило авторитет держави та її право­охоронних органів.

Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 року законів України «Про забезпе­чення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочин­стві» та «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». У названих законах визначені не лише права й обов'язки осіб, стосовно яких здійснюються відповідні заходи безпеки, а й названі види цих заходів і порядок їх здійснення. Крім того, Ком­плексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 роки, за­тверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 року, містить низку заходів стосовно захисту життя, здоров'я, честі й гідності особи, її майна від злочинних посягань. Програма визна­чає, що основними напрямами такої діяльності є:

- виявлення каналів незаконного обігу і крадіжок вогнепаль­ної зброї, боєприпасів і вибухових речовин із метою запобігання злочинним посяганням проти особи і суспільства, терористичним актам;

Див.: Гошовський М. І., Кучинська О. П. Потерпілий у кримінальному процесі України.- К.: Юрінком Інтер, 1998.

- посилення контролю за суб'єктами господарювання, що ма­ють ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

- проведення обліку житла, де проживають особи похилого ві­ку, самотні, визнані недієздатними, психічно хворі, хворі на нар­команію і алкоголізм, із метою запобігання фактам знущання над ними, незаконного відчуження їх житла;

- розроблення заходів запобігання порушенням діяльності страхових, інвестиційних, пенсійних фондів, які залучають кош­ти громадян;

- проведення паспортизації під'їздів багатоповерхових жилих будинків і гуртожитків з метою вирішення питань щодо їх охоро­ни, технічного захисту, системи термінового зв'язку постів охоро­ни з міліцією тощо.

Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 року законів України «Про забезпе­чення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та «Про державний захист працівників суду і правоохоронних ор­ганів». У цих законах визначені не лише права й обов'язки осіб, стосовно яких здійснюються відповідні заходи безпеки, а й названі види цих заходів і порядок їх здійснення.

Проблема захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, своєчасного від­шкодування шкоди, заподіяної вчиненим злочином, як свідчать результати аналізу законодавства та практики його застосування, залишається надзвичайно актуальною.

З метою вдосконалення правового та організаційного механізму захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, Указом Президента України від 28 грудня 2004 року № 1560/2004 була схвалена «Концепція забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів». Вона визначає основні напрями забезпечення захисту законних прав та інтересів потерпі­лих, а саме: упровадження міжнародних принципів захисту закон­них прав та інтересів потерпілих, визначених Декларацією основ­них принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою (Резолюція 40/34 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листо­пада 1985 року) та Європейською Конвенцією щодо відшкоду-вання збитків жертвам насильницьких злочинів (від 24 листопада 1983 року); упровадження в новому Кримінально-процесуальному

кодексі України норм, які передбачають розширення процесуальних прав потерпілих відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи Я (85)11 щодо становища потерпілого в рамках кримі­нального права та процесу; розроблення закону з питань забезпе­чення відшкодування потерпілим шкоди, в якому, зокрема, визнача­тимуться умови і порядок надання їм правової, медичної, соціаль­ної і матеріальної допомоги, а також допомоги їх родичам та утриманцям, залежно від характеру і наслідків злочину, способу його вчинення, майнового стану потерпілого та інших обставин; розроблення механізму реалізації права потерпілого на відшкоду­вання заподіяної злочином шкоди; встановлення обсягів відповід­ного бюджетного призначення у загальному фонді державного бюджету; розроблення та законодавче закріплення умов та поряд­ку компенсаційної підтримки потерпілих за рахунок різноманітних форм обов'язкового та добровільного страхування; сприяння ство­ренню громадських організацій і благодійних фондів надання до­помоги потерпілим; активізація роботи щодо профілактики віктим­ної поведінки населення.

20 квітня 2005 р. № 110-р було затверджено план заходів щодо реалізації Концепції забезпечення захисту законних- прав та інте­ресів осіб, які потерпіли від злочинів, на 2005-2006 роки. Ос­новні положення зазначеного плану передбачають: підготувати проект Закону України «Про відшкодування шкоди особам, які потерпіли від злочинів»; забезпечити проведення соціологічних та кримінологічних досліджень з проблем захисту прав потерпі­лих; забезпечити інформування населення через друковані засоби масової інформації та Інтернет про причини й умови злочинності та способи захисту від злочинців, правила поведінки в екстремаль­них ситуаціях, а також надання порад щодо захисту особистого майна тощо.

На наш погляд, слід також згадати про проект Закону України «Про охорону прав жертв злочинів», який визначає охорону прав жертв злочинів в Україні як національний пріоритет, з метою за­безпечення реалізації прав жертв злочинів на життя, охорону здо­ров'я, інформацію, захист, реституцію та компенсацію, підтримку та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної полі­тики у цій сфері.

Основними завданнями цього Закону є захист прав і законних інтересів громадян, суспільства й Української держави від злочин-

них посягань, а також створення механізму протидії віктимізацн громадян.

Оскільки виникненню злочинного наміру та вчиненню злочину

здебільшого сприяють особистісні характеристики потерпілого, його поведінка і взаємини зі злочинцем, під час розроблення та реалізації запобіжних заходів мають бути враховані проблеми зниження віктимної схильності окремих осіб. Поведінка людини й окремих груп населення за своєю природою може бути віктимною, тобто ризикованою, необачною, легковажною, розпутною, прово­каційною, нарешті, небезпечною для самих себе. Тому не викликає сумніву той факт, що потенційні потерпілі також потребують про­філактичного впливу.

Віктимологічну профілактику, на наш погляд, можна визначити як систему взаємопов'язаних, організаційно забезпечених держав­них, громадських й індивідуальних заходів, спрямованих на вияв­лення та усунення або нейтралізацію чинників, які формують осо­бисту чи масову можливість стати жертвою злочину.

Залежно від цілей і завдань, віктимологічна профілактика має три рівні: загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний.

Загальносоціальний рівень включає заходи, пов'язані з вирішен­ням соціально-економічних і культурно-виховних завдань, спрямо­ваних на усунення чи нейтралізацію факторів, що сприяють процесу віктимізації людей.

Спеціальний рівень - це здійснення державними органами, гро­мадськими об'єднаннями й окремими громадянами заходів, які ма­ють своєю спеціальною метою попередження злочинів шляхом недо­пущення реалізації віктимних властивостей окремих груп осіб (під­літків, людей похилого віку, представників окремих професій тощо).

Індивідуальний рівень охоплює профілактичні заходи стосовно осіб, які, враховуючи їх поведінку або сукупність особистіших харак­теристик, можуть із великою ймовірністю стати жертвами злочинів. Такі заходи спрямовані на підвищення захисних реакцій, а також забезпечення особистої, майнової та іншої безпеки цих громадян.

Об'єктом віктимологічної профілактики є: фактори, що форму­ють індивідуальну чи масову віктимність; обставини віктимної ситуації та процес віктимізації.

Систему суб'єктів віктимологічної профілактики становлять:

- органи державної влади й місцевого самоврядування. Вони визначають основні напрями, завдання та функції профілактичної

діяльності, забезпечують функціонування та реалізацію регіональ­них і місцевих програм;

- правоохоронні органи всіх рівнів. Вони забезпечують безпо­середнє здійснення заходів спеціальної та індивідуальної віктимо­логічної профілактики (особиста охорона, охорона житла, майна тощо);

- підприємства й установи різних форм власності, громадські формування та окремі громадяни.

Усі суб'єкти віктимологічної профілактики об'єднані єдиними цілями, а також інформаційними, координаційними і правовими зв'язками.

Читайте також:

1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
2. АНАЛІЗ І ПРОФІЛАКТИКА ПРОФЗАХВОРЮВАНЬ ТА ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ
3. Аналіз і профілактика травматизму, профзахворюваності на виробництві.
4. Аналіз, прогнозування, профілактика травматизму та професійної захворюваності в галузі
5. Антенатальна профілактика стоматологічних захворювань
6. Безпека в умовах кримінальної злочинності
7. Взаємозв’язок корупції та організованій злочинності.
8. Віктимологічна профілактика окремих видів злочинів
9. Гасіння та профілактика пожеж на об’єктах галузі.
10. Глава 4. Причини та умови злочинності
11. ГОСТРА АНАЕРОБНА ІНФЕКЦІЯ. ПРОФІЛАКТИКА ГАЗОВОЇ ГАНГРЕНИ, ПРАВЦЯ.
12. Дитячі інфекційні хвороби та їх профілактика

Переглядів: 538