• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 4. Основні філософські концепції сучасності

1. Позитивізм: еволюція й основні ідеї.

2. Марксизм і його місце в історії філософії.

3. Антропологічні школи у філософії.

Приступаючи до розгляду першого питання “Позитивізм: еволюція й основні ідеї”, студенту необхідно усвідомити, що позитивізм - це філософський напрямок, який стверджує, що джерелом справжнього (позитивного) знання можуть бути тільки окремі конкретні науки та їхні синтетичні поєднання, а філософія, як окрема наука, не може претендувати на самостійне дослідження дійсності.

Позитивізм, що сформувався в 30-40-х роках ХIХ століття, своєю появою зобов’язаний французу Огюсту Конту й англійцю Герберту Спенсеру.

Вони поставили за мету побудувати систему знання, що буде несуперечливим, точним, і знайти науковий метод, який дозволив би створити таку систему позитивного знання. Класичній німецькій філософії позитивізм протиставив “корисне” і “зручне” для застосування в житті знання, істина в якому осмислюється на основі точного експерименту чи досвіду. Філософію засновників позитивізму називають першим позитивізмом, або його першою історичною формою.

Представник другої історичної форми позитивізму Е.Мах (1838-1916), вважав, що речі є “комплексами відчуттів”. До суми відчуттів він зводив і людину. Послідовники Маха заявляли, що будь-яке позитивне (наукове) знання є знанням філософським, тому філософія не може мати окремого, відмінного від інших наук, предмета.

Третя форма позитивізму виникає в 20-х роках XX ст. й відома під спільною назвоюнеопозитивізм (гр. neos - новий+лат. positivus – позитивний, заснований на досвіді). Неопозитивізм поєднує різні теорії: логічний позитивізм, логічний емпіризм, логічний атомізм, філософію лінгвістичного аналізу, аналітичну філософію, критичний раціоналізм. Найбільш відомими його представниками є М.Шлік, Р.Карнап, А.Айєр, Б.Расел, Ф.Франк, Л.Віитгенштейн.

Основні ідеї неопозитивізму: а) Філософія повинна займатися аналітичною діяльністю, тобто з'ясуванням логічного сенсу мови конкретних наук; б) головним завданням філософії є не розробка методології пізнання, а тлумачення знань, отриманих конкретними науками.

Постпозитивізм - це поняття для позначення ряду сучасних західних філософських течій, що виникли у 50-70-х роках ХХ ст. внаслідок критики неопозитивізму. За змістом вони близькі до логічного емпіризму. Сюди відносять критичний раціоналізм К.Попера, прагматичний аналіз У.Куайна, методологію науки Т.Куна та ін.

Цей напрямок в сучасній філософії позначається послабленням уваги до формальної логіки, звертанням до історії науки, твердженням про відсутність твердих кордонів між емпірією і теорією, наукою і філософією.

Студенту варто пам'ятати, що сучасний позитивізм привертає увагу вчених, для яких пошук істини є головним питанням їхньої діяльності. В усіх його різновидах позитивізм виступає як форма вираження незадоволеності традиційними філософськими системами і свідчить про спробу своїх прибічників посилити опору філософії на досягнення науки через їх ототожнення й абсолютизацію.

Приступаючи до вивчення другого питання“Марксизм і його місце в історії філософії”, необхідно пам'ятати, що засновниками цього теоретичного напрямку Карлом Марксом (1818-1883) і ФрідріхомЕнгельсом(1820-1895) були творчо перероблені гегелівська діалектика, теорія утопічного соціалізму Сен-Симона (1760-1825), Ж.Фур'є (1772-1837) і Р.Оуена (1771-1858) та економічна теорія А.Сміта (1723-1790) і Д.Рикардо (1772-1823). У результаті К.Маркс і Ф.Енгельс створили діалектичний матеріалізм.

Застосувавши діалектико-матеріалістичні принципи до аналізу сфери соціальних відносин, вони виробили матеріалістичне розуміння історії (історичний матеріалізм) Головним внеском марксизму до філософсько-соціологічної теорії були:

а) розробка теорії формаційного підходу до розвитку суспільства;

б) ідея взаємозв'язку суспільного буття і суспільної свідомості при домінуючому впливі першого;

в) положення про спосіб виробництва як основу життя суспільства (його буття) і економічні відносини як основні й визначальні для всіх інших соціальних відносин.

Глибокий філософсько-економічний аналіз притаманний марксизму в трактуванні соціального відчуження, антигуманного характеру ринкових відносин.

Сьогодні існує цілий ряд моделей марксистської філософії: 1) автентичний (справжній) марксизм, узятий на озброєння соціал-демократичними партіями; 2) неомарксизм - переосмислення поглядів Маркса під впливом ідей екзистенціалізму, позитивізму, фрейдизму, неотомізму тощо; 3) окремий напрямок всередині марксизму, пов'язаний із критикою філософії Маркса ліворуч і праворуч; 4) сталінізм , що орієнтується на марксистські догми.

У цілому марксизм - вчення, що мало колосальний вплив на розвиток філософської думки. Студент повинен чітко розуміти, що ідеї марксизму, зокрема такі як про диктатуру пролетаріату, про безкласове суспільство й деякі інші, не витримали перевірки часом, виявилися утопічними.

При розгляді третього питання “Антропологічні школи у філософії”студенту слід мати на увазі, що сучасна філософія особливу уваги звертає на проблеми антропології, існування людини взагалі. Одна з таких антропологічних концепцій одержала назву“філософії життя”. Її засновниками були Ф.Ніцше(1844-1900), А.Бергсон(1859-1941), О.Шпенглер(1880-1936). У цій філософії головна увага приділяється питанням історії громадського життя, культурі, світогляду людини, “вічним питанням” про сенс життя, про природу всього сущого.

Найпомітнішою фігурою в цьому філософському напрямку був німецький філософ Ніцше. Він розвивав ідею про те, що сутністю і законом світу є воля до влади, панування сильних над більш слабкими. Ніцше висунув ідею“надлюдини”. У своїх роботах він створив ідеал такої людини, нареченою “білявою бестією, новим варваром, істотою, що віддалася інстинктам дикого звіра”. У своїй діяльності “надлюдина” керується не стільки розумними началами і нормами, скільки фізіологічними потребами і прагненням до влади. Одночасно, як вважає Ніцше, цей супермен наділений вищими чеснотами, досконалістю і повинен стати творцем більш досконалих форм життя і відносин у суспільстві, яке, у свою чергу, повинне стати розплідником по вирощуванню сильних особистостей.

Усе лихо суспільства, на думку Ніцше, у тому, що люди, сприйнявши вчення християнства про рівність перед Богом, вимагають рівності на Землі. Ідеї соціальної рівності він протиставляє міф про природну, фатальну нерівність людей. Існує раса панів, покликана повелівати, стверджує Ніцше, і раса рабів, що повинна коритися. Тому треба відмовитися від християнської моралі, “моралі рабів” і визнати “мораль панів”, що не знає жалості і жалю (сильному - усе дозволено).

Релігію Ніцше заміняє положенням “про смерть бога” і “вічне повернення” як існування безсмертної душі. Неприборкана воля до влади, волюнтаризм і переконання в ілюзорності всіх наукових і моральних уявлень. - головні ідеї цієї філософії.

Актуалізація ідей Ніцше, Дільтея й інших на початку ХХ ст. у Німеччині привела до формування антропологічного напрямку в філософії, або філософськоїантропології.Основними її представниками є М.Шелер (1874-1928), Г.Плеснер (1892-1985), А.Гелен (1904-1971). Цей філософський напрямок претендує на створення “синтетичної” концепції людини, відповідно до якої людина виступає як вільна, незалежна особистість, з поведінкою, обумовленою, в першу чергу, своєю внутрішньою сутністю.

У 20-ті роки ХХ ст. там же, у Німеччині, виникає екзистенціалізм (лат. ехsistеntia - існування). Його ідейними попередниками були С. Кіркегор, Ф.Ніцше, Э.Гусерль.

Основними представниками екзистенціалізму в Німеччині були К.Ясперс, М. Хайдегер , у Франції - Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, у Росії – М.Бердяєв, Л.Шестов. Представниками екзистенціалізму були й талановиті письменники А.Камю, С.Бовуар, Кафка й ін.

Доктрина екзистенціалізму поділяє світ на “несправжній”, відчужений, до якого людина приходить, щоб утекти від самої себе, і світ “справжній”, у якому вона сама себе вибирає, - світ індивідуального внутрішнього “ Я”.

“Існування” - основна категорія цієї філософії. Але мається на увазі не емпіричне буття людини, а надіснування - переживання, самосвідомість, тобто те, що є стимулом людської діяльності. Воно є глибоко індивідуальним і не піддається науковому визначенню. Існувати - значить вибирати, випробувати почуття, бути вічно заклопотаним самим собою.

Екзистенціалізм закликає людину бунтувати, знаходити в собі сили для боротьби з абсурдністю соціального світу. Жити - значить боротися, саме в цьому покликання людини.

Наука в екзистенціалізмі розглядається як загроза людському існуванню, основний упор робиться на філософію. Вона повинна повернутися до людини, допомогти уникнути деперсоналізації особистості.

Специфічно поставлена в екзистенціалізмі проблема свободи. У К.Ясперса свобода - це свобода волі, свобода вибору. Вона не може бути пізнаною, не може мислитися об'єктивно. Пізнання - справа науки, свобода - справа філософії. У Сартра свобода визначається як можливість людини діяти, а вибір мети - це вибір свого буття. Людина така, якою вона себе вибирає (боягуз, герой).

Студенту варто знати, що крім зазначених вище концепцій, проблема людини є центральною в теорії психоаналізу (неофрейдизму) і персоналізму.

Основоположником психоаналізу, або фрейдизму, був З.Фрейд (1859-1939). Головна проблема цього філософського напрямку - несвідоме. Психічне (несвідоме) для психоаналітиків виступає основою для розуміння сутності людського буття в його різноманітних вимірах.

Персоналізм (лат. persona - особистість, личина, маска) виник наприкінці XIX – початку ХХ ст. Основні представники - Б.Боун (1847-1910), В.Штерн (1871-1938), Е.Мунье (1905-1950). Згідно з поглядами персоналістів, особистість є первинною реальністю (духовним першоелементом буття) і вищою духовною цінністю.

В другій половині XX в. виникає філософіяпостмодерну(буквально - те, що йде за сучасною епохою). Найбільш яскравими представниками постмодерна є Ж.-Ф Ліотар (1924-1998),Ж.Бодріяр (нар. 1929), Ж.Делез (1925-1995),Ж.Дерріда(нар.1930), Ричард (Дік) Рорті (нар. 1931).

Вивчаючиідеї постмодернізму, студенти повинні звернути увагу на те, що це вчення, по-перше, є еклектичним напрямком (у ньому змішані ніцшеанські, марксистські ідеї, елементи психоаналізу та інші); по-друге, представники постмодерну відмовляється від філософії як світоглядної науки; по-третє, особливу увагу тут приділяють аналізу письмових текстів; по-четверте, абсолютизують невизначеність, плюралізм, відносність істини.

Так, Ж.Дерріда вважає, що “ніщо не існує поза текстом” і пропонує метод деконструкції, мету якої бачить у розгляді через призму знака всієї системи понять. По суті, усе буття розглядається ним як знак, текст. Ж.Бодріяр так само бачить в історії суспільства тільки історію розвитку позначень.

У XX ст. посилився вплив релігійних напрямків у філософії. До них відноситься філософія католицької церкви - неотомізм, філософія православ'я, філософія ісламу, різні східні релігійні вчення - буддизм, даосизм, філософія йоги та ін. Головне, що робить привабливою для людини модель релігійного мислення - це проблема богопізнання. Її значення визначається тим, що це не тільки спроба філософського осягнення Бога, але й предмет індивідуальної повсякденної свідомості.

Найбільш впливовим напрямком релігійної філософської думки є неотомізм (лат. neos – новий + Thomas - Хома). Відроджуючи і пристосовуючи до сучасних умов вчення середньовічного схоласта Хоми Аквінського, неотомісти проповідують ідею “гармонії віри і розуму”, вважають, що наука і релігія доповнюють одна одну, що метою науки є доказ буття Бога.

В Україні у повсякденній свідомості так само спостерігається процес формування теологічної моделі мислення. Це виражається в пошуках (насамперед, частиною молоді)божественної реальності,у спробах уявити її ставлення до світу і людини. Звідси інтерес не тільки до православ'я, католицизму, протестантизму, іудаїзму, але й до східних теорій - буддизму, йоги, конфуціанства й ін.

Студенту слід мати на увазі, що в наш час у суспільстві проявляється інтерес і до філософсько-релігійних концепцій В.Соловйова, М.Бердяєва, С.Булгакова, М.Федорова, П.Флоренського, Ф.Достоєвського, М.Лоського тому що, у творах цих філософів і письменників звучать ідеї пошуку людиною сенсу життя через Бога в добрі і пізнанні.

Завершуючи розгляд питань теми, можна відзначити, що все нове, що з’явилося в сучасній філософії, так чи інакше пов'язано з людиною, з визначенням місця особистості в суспільстві, з аналізом можливостей і умов суспільного прогресу.

^* _* ^*

Для більш змістовного знайомства з темою рекомендується звернутися до такої літератури:

Історія філософії. - К.: 2002.

История философии. - М.: 1999.

Современная западная философия. Словарь - М.: 1991. Ст.: “Неопозитивизм”, “Неомарксизм”, “Неотомизм” и др.

Новаяфилософская энциклопедия. В 4-х т. - М.: 2001. Ст.: “Позитивизм”, “Неопозитивизм”, “Герменевтика”, “Неомарксизм”, “Психоанализ”, “Постмодерн”, “Философская антропология” и др.

Філософський енциклопедичний словник. - К.: 2002. Ст.: “Неопозитивізм”, “Екзистенціалізм”, “Неофройдизм”, “Антропологічний напрям у філософії”, “Персоналізм”, “Томізм” та ін.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. Модуль I *

КОНТРОЛЬНА ЧАСТИНА:

Модуль I**.

1.1. Матеріалізм – це визнання:

- первинності свідомості, вторинності матерії,

- матеріальних благ,

- первинності матерії й вторинності свідомості?

____________________

Примітка*. Відповіді на практичну частину модуля дивиться :у тексті

теоретичної частини даної роботи або в рекомендується литературе, що.

Примітка**. У пропонованих тестах укажіть правильну відповідь.

1.2. Філософський напрямок, який вважає, що мислення, розум є первинною основою буття:

- монізм,

- матеріалізм,

- ідеалізм,

- пантеїзм?

1.3. Яке з наведених висловлень правильне:

- матеріалізм - це визнання того, що світ складається з однакових часток: атомів, протонів, електронів і т.п.,

- матеріалізм - це визнання матеріальних благ,

- матеріалізм - це визнання первинності матерії і вторинності свідомості,

- матеріалізм - це визнання первинності свідомості, вторинності матерії.

1.4. Ідеалізм - це:

- далекі від життя міркування,

- спроба забути «про прозу» життя, прагнення обґрунтувати значення ідеалів у житті людей,

- доказ того, що ідеї, думки існують реально,

- визнання первинності свідомості, вторинності матерії?

1.5. Мир є непізнаванним, так вважають:

- сенсуалісти ,

- раціоналісти,

- агностики,

- дуалісти,

- матеріалісти?

1.6. Існує переказ, що першою людиною, що назвав себе

філософом був:^:

- Аристотель,

- Геракліт,

- Демокрит,

- Піфагор,

- Платон?

1.7. У центрі уваги перших давньогрецьких філософів був:

- бог,

- космос,

- людина,

- наука,

- міф?

1.8. Першим філософом античності вже в стародавності вважали:

- Аристотеля,

- Геракліта,

- Платона,

- Фалеса,

- Демокрита?

1.9. Найбільшим енциклопедистом стародавності був:

- Сократ,

- Протагор,

- Анаксимен,

- Аристотель,

- Платон,

- Фалес?

1.10. Ті давньогрецькі філософи, які, осмислюючи світ, бачили

його першооснову у воді, вогні, повітрі, землі називалися:

- реалістами,

- ідеалістами,

- матеріалістами,

- дуалістами,

- номіналістами?

1.11. Вчення про воду як першооснові буття розвивав:

- Фалес,

- Аристотель,

- Геракліт,

- Демокрит,

- Платон,

- Сократ?

1.12. Вчення про вогонь як першооснову буття розвивав:

- Аристотель,

- Демокрит,

- Геракліт,

- Сократ,

- Фалес?

1.13. У центрі уваги філософії середніх століть був:

- космос,

- людина,

- бог,

- гуманізм,

- антропологізм,

- метод пізнання?

1.14. Напрямок середньовічної філософії, що затверджує, що загальні поняття (універсалії) мають реальне існування й передують існуванню одиничних речей, називається:

- раціоналізм,

- реалізм,

- сенсуалізм,

- номіналізм,

- дуалізм.

- герменевтика?

1.15. Положення про подвійність істини, тобто що в науки істина

одна, а в релігії інша висунув:

- Ібн Рушд (Авероес),

- Августин Блаженний,

- Ібн-Сина (Авіцена),

- Николай Кузанський?

1.16. Епоха Відродження відтворювала основні філософські ідеї:

- Древнього Китаю,

- античної Греції й Рима,

- Нового часу,

- середньовіччя?

1.17. В епоху Відродження в центрі уваги філософів були питання:

- про бога,

- про людину,

- про природу,

- про метод пізнання?

1.18. У філософії Нового часу на перший план вийшла проблема:

- бога,

- природи,

- методу,

- людини,

- теософії,

- пантеїзму?

1.19. Першим філософом у Київській Русі був:

- митрополит Петро Могила,

- Юрій Дрогобич (Котермак),

- Григорій Сковорода,

- митрополит Іларіон,

- Тарас Шевченко?

1.20. У якому навчальному закладі України філософія вперше початку вивчатися окремо від теології:

- Острозької академії,

- Львівському університеті,

- Києво-Могилянської академії,

- Харківської колегії?

1.21. Хто є родоначальником філософської думки України епохи Освіти (ХVIII в.):

- Т.Шевченко,

- М. Сковорода,

- М..Драгоманов,

- І.Франко,

- В.Вернадський?

1.22. Український мислитель, родоначальник одного з найважливіших етапів розвитку філософської думки в Україні, що вважав, що мир являє собою макрокосмос або Всесвіт, мікрокосмос або людину й символічну реальність, ідеальним відбиттям якої є Біблія:

- митрополит Петро Могила,

- митрополит Іларіон,

- Юрій Дрогобич,

- Станіслав Ориховський,

- Григорій Сковорода,

- Леся Українка?

1.23. Яка із сучасних філософських концепцій, відкидаючи науку, наголошує на філософському осмисленні буття людини:

- структуралізм,

- психоаналіз,

- неопозитивізм,

- екзистенціалізм,

- неотомізм?

1.24. Яка із сучасних філософських концепцій, є офіційною філософською доктриною Ватикану, відроджуючи навчання одного із середньовічних схоластів:

- неопозитивізм,

- екзистенціалізм,

- неотомізм,

- психоаналіз,

- постмодернізм?

1.25. Сучасна філософська концепція стверджуюча, що всі

філософські проблеми - це псевдопроблеми, що наука сама собі

філософія:

- екзистенціалізм,

- неотомізм,

- неофрейдизм,

- неопозитивізм,

- структуралізм?

1.26. Яке з філософських навчань сучасності вважає, що їхня система

не суперечить догмам віри, що одкровення й розум перебувають у повному

згоді один з одним як дві половини єдиної істини:

- постмодернізм,

- неотомізм,

- неопозитивізм,

- екзистенціалізм,

- феноменологія?

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. II. Основні засоби
3. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
4. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
5. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
6. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
7. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
8. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
9. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
10. Артеріальний пульс, основні параметри
11. Базові концепції ООП
12. Банківська система та її основні функції

Переглядів: 2370