• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТИПИ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ

Є два типи лікувально-профілактичних закладів: амбу­латорія та стаціонар. В амбулаторіях надається допомога хво­рим, які знаходяться в домашніх умовах. У стаціонарах прово­диться лікування хворих, яких госпіталізують у відділення. До закладів амбулаторного типу належать фельдшерсько- акушерські пункти, амбулаторії, поліклініки, медико-санітарні частини, станції швидкої допомоги, диспансери, консультації, у поліклініці можна отримати кваліфіковану медичну допомогу у різних спеціалістів, тоді як в амбулаторії ведуть прийом лікарі лише основних спеціальностей. Медико-санітарна частина обслуговує хворих підприємств або військових частин. Основне її завдання - надання першої допомоги, профілактика захворювань, які пов'язані з процесом виробництва і лікування хворих зі встановленим діагнозом. Диспансери є закладами амбулаторного типу, але вузького профілю. До складу поліклінік входять консультації. Дитяча та жіноча консультації, крім лікування хворих, проводять спостереження за здоровими дітьми до 16 років і за вагітними жінками протягом усього періоду вагітності.

До закладів стаціонарного типу належать: госпіталі, клініки, лікарні (сільські, районні, міські, республіканські, обласні), санаторії.

Госпіталь - лікарня для військовослужбовців та інвалідів війни.

Клініка - лікувально-профілактичний заклад, у якому крім лікувальної роботи, ведеться навчання студентів та науково- дослідницька робота.

У санаторіях проводять лікування природними факторами із застосуванням дієтотерапії, фізіотерапії та лікувальної фізкультури.

Лікарня - лікувально-профілактичний заклад для хворих, що потребують постільного режиму, догляду та лікування.

Об'єднана лікарня складається з приймального відділення, стаціонару зі спеціалізованими лікувальними відділеннями, допоміжних відділень (рентгенологічних, патологоанато- мічних), лабораторії, кухні, аптеки, адміністративних та інших підсобних приміщень.

Для успішного лікування хворих, догляду за ними, запобігання можливих шкідливих впливів на хворих, профілактики внутрішньо-лікарняної інфекції у лікарні необхідно суворо дотримуватися лікарняного режиму. Лікарняний режим полягає у проведенні лікувально-охоронних і санітарно-протиепідемічних заходів.

ОСОБИСТА ГІГІЄНА ХВОРИХ

Дотримання правил особистої гігієни, зручне ліжко, чиста постіль створюють умови для прискорення одужання хворого. Чим важчий хворий, тим складніше за ним доглядати. Тому доглядальник повинен добре засвоїти методику проведення всіх маніпуляцій по догляду за хворими і вміти чітко їх виконувати.

Дотримання основних вимог особистої гігієни забезпечує правильний фізичний розвиток організму і сприяє послабленню несприятливих впливів зовнішнього середовища. Дотримання цих правил забезпечує збереження здоров'я та працездатності, продовження життя людини.

Положення хворого у ліжку може бути активним, пасивним і вимушеним. Активне положення займають хворі при легкому перебігу захворювань. Пасивне положення спостерігається у хворих у непритомному стані або у дуже ослаблених осіб. Вимушене положення займають хворі для полегшення свого стану і зменшення симптомів захворювання.

Якщо хворим забороняється вставати, сідати, а іноді повертатися в ліжку самостійного всі санітарно-гігієнічні заходи (вмивання, догляд за порожниною рота, носа, вухами, підмивання, зміна білизни) та годування хворим проводить у ліжку доглядальник.

Ліжко хворого та зміна білизни. Оскільки хвора людина більшу частину часу проводить у ліжку, дуже важливо, щоб воно було зручним. Ліжка можуть бути звичайними, з пружинною сіткою і функціональними, які дозволяють надавати хворому різного положення.

Постіль хворого повинна бути чистою, без складок і рубців. Перестеляти її потрібно двічі на день: вранці та ввечері, витрушувати, провітрювати її.

Ліжко застеляють таким чином: поверх сітки кладуть матрац з наматрацником, який часто чистять і дезинфікують. Зверху стелять чисте простирадло, край якого по всій довжині підгинають під матрац так, щоб воно не збиралося у складки. Під голову кладуть дві подушки: нижню кладуть прямо і вона трохи виглядає з-під верхньої, а верхня впирається у спинку ліжка. У кожного хворого в користуванні має бути два рушники - для обличчя і для ніг.

Зміна білизни. З метою запобігання передачі СНІДу в лікувальних закладах, заміну і збирання брудної білизни необхідно проводити в гумових рукавичках. Білизну, забруднену кров'ю або іншими рідкими виділеннями організму, необхідно згорнути забрудненою поверхнею досередини і транспортувати у щільних клейончастих мішках.

Постільну і натільну білизну змінюють по мірі забруднення, але не рідше одного разу на тиждень після купання.

Простирадло важкохворому можна змінювати двома способами: згортаючи його по ширині або по довжині.

Перший спосіб: піднявши голову і тулуб хворого, прос­тирадло скочують валиком досередини, в напрямку попереку. Поряд з ним на матрац кладуть згорнене двома паралельними валиками по ширині чисте простирадло, верхній валик якого розгортають під тулуб і голову хворого і опускають останнього на постіль, підклавши під голову чисту подушку. Після цього з-під попереку скочують до ніг використане простирадло, а слідом за ним розпрямляють на матрас чисте.

Другим способом користуються тоді, коли тулуб хворого не можна піднімати. Чисте простирадло згортають валиком по довжині досередини. Хворого повертають на бік, використане простирадло скочують у валик до середини ліжка по довжині, поряд з ним кладуть попередньо приготоване чисте, вільною половиною застеливши матрац. Тепер хворого можна перевернути на чисту половину ліжка, використане простирадло знімають повністю, а валик чистого розправ­ляють на ліжку.

При зміні сорочки чи білизни з рукавами, білизну знімають спершу зі здорової руки, а потім із хворої. Одягають чисте у зворотньому порядку: спершу ушкоджену руку, а потім здорову, так само і при одяганні і роздяганні кальсонів і штанів.

Білизна хворого повинна бути з тканин, що легко перуться і дезинфікуються, а також добре пропускають повітря.

Якщо хворому потрібен цілковитий спокій, то користуються сорочкою, яка має розріз уздовж усієї спини. Надягають її лише на руки, а краї заправляють під спину і розправляють.

Догляд за шкірою. Шкіра виконує ряд функцій у життє­діяльності організму. Якщо вона здорова і неушкоджена, то захищає організм від багатьох шкідливих чинників: меха­нічних, хімічних, фізичних, а також від проникнення мікроорганізмів. На чистій шкірі мікроби швидко гинуть через її здатність до самодезинфекції.

Шкіра є органом теплорегуляції. Звужуючись або розши­рюючись, її кровоносні судини сприяють нормалізації температури тіла. Через шкіру виділяється близько 80% тепла, утвореного в процесі обміну речовин.

Дихальна функція шкіри також має важливе значення. Через шкіру виділяється вуглекислий газ, солі натрію, калію, деякі продукти обміну (аміак, сечовина) та отруйні речовини, проникає кисень і випаровується до 500 г води за добу. Цю функцію виконують переважно потові та жирові залози, розміщені у товщі шкіри. За добу на поверхню тіла виділяється до 20 г жиру. Шкіра є важливим органом чуття завдяки розміщенню в ній різноманітних нервових закінчень (больових, температурних, дотикових та ін.).

Головними засобами очищення шкіри є вода та мило. Очищаючи шкіру від забруднення, водні процедури справ­ляють загальний оздоровчий вплив на організм людини, заспокоюють нервову систему, посилюють обмін речовин, дихання і кровообіг. Хворий, який не перебуває в постільному режимі, повинен приймати гігієнічну ванну чи душ не рідше одного разу на тиждень, а влітку - частіше. Хворим, яким призначено постільний режим, допомагає митися медична сестра та санітарка. Температура води має бути 35-40°С. Ослаблених хворих чи таких, які тривалий час перебували в ліжку, необхідно супроводжувати у ванну кімнату. Спочатку миють голову, тулуб, руки і нарешті ноги. Тривалість процедури 20-25 хв., якщо є можливість, то краще мити хворих під душем. Температура води 37-38°С, а при ополіскуванні 35-36°С. Температура в приміщенні, де купається хворий, має бути 20-22°С. Якщо ванна та душ протипоказані, хворих обтирають теплою водою з милом, починаючи з обличчя, шиї і закінчуючи кінцівками. Лежачим хворим для ранкового туалету в ліжко подають теплу воду й тазик. Змочену поверхню тіла витирають сухим рушником і розтирають до відчуття тепла. Руки миють кожного ранку перед тим, як поїсти, щоразу після забруднення, особливо після випо­рожнень. Ноги миють кожного дня на ніч теплою водою. Хворим, які прикуті до ліжка, ноги миють 2-5 рази на тиждень, поставивши на ліжко тазикь і постеливши клейонку.

Особливої уваги заслуговує туалет шкіри промежини та зовнішніх статевих органів. Хворі, які ходять, використовують для цього спеціальні унітази (біде) з подачею теплої води вертикально вгору, а лежачі хворі підмиваються 2-3 рази на день, особливо після фізіологічних відправлень. Для цього під таз хворого підкладають клейонку, підводять судно та пропонують зігнути ноги в суглобах колін і розвести їх у різні боки. Із глечика промежину поливають чистою водою або слабким розчином перманганату калію (температура води 30- 32°С). Потім стерильною ватною кулькою, що утримується корнцангом, проводять один раз у напрямку від статевих органів до заднього проходу. Протирають послідовно лобок, статеві губи, промежину, ділянку анального отвору. При цьому щоразу беруть чисту ватну кульку, а використану викидають у судно. Після цього сухими ватними кульками в тому самому напрямі промокальними рухами витирають шкіру. Потім змазують пахові складки та промежину вазеліном, щоб попередити появу опрілостей.

Спринцювання - промивання піхви з лікувальною метою водою чи розчином ліків: слабким розчином перманганату калію (2-3 крупинки на два літри води), ізотонічним розчином 0,9% хлориду натрію, розчином гідрокарбонату натрію (1-2 ч. л. на 1 літр води). Для спринцювання в кухоль Есмарха наливають 1 л. зазначеного розчину і прикріплюють її на підставці вище рівня ліжка на 70-100 см. Під час спринцювання хвора лежить у ліжку на судні із зігнутими колінами і розведеними стегнами. Статеві органи обмивають теплою водою з милом. Після цього двома пальцями лівої руки розсувають статеві органи (губи). Потім вводять піхвовий наконечник у статеву щілину по задній стінці піхви, одночасно випускаючи рідину і доводять його до заднього склепіння. Виймають наконечник обережно у напрямку до низу га вперед, щоб не зачепити сечовидільний канал. Після спринцювання хвора повинна в лежачому положенні на спині перебувати півгодини. Щоб уникнути опрілості, треба висушувати ділянки зовнішніх статевих органів. Перед використанням кухля Есмарха наконечник стерилізують шляхом кип'ятіння, пластмасовий наконечник промивають антисептичними розчинами. Після вживання кухоль Есмарха треба добре вимити водою, потім дезрозчином, наконечник опустити в банку з 3% розчином хлораміну чи борної кислоти.

Опрілості переважно бувають у повних людей. Найчастіше вони виникають у пахових складках, стегново-калитковій ділянці та під молочними залозами у жінок.

Профілактика опрілості полягає в підтриманні чистоти тіла. Названі частини тіла потрібно обмивати мильним розчином або 3% розчином борної кислоти, висушувати рушником, а потім припудрювати тальком.

Гігієна ротової порожнини. Навіть у здорових людей у порожнині рота постійно наявні мікроорганізми, які розмно­жуються, і на зубах утворюється м'які білувато-жовті нальоти. Крім цього, злущуються клітини слизової оболонки ротової порожнини, нагромаджується слиз, між зубами, скупчуються залишки їжі тощо. Тому хворі повинні чистити зуби 2-5 рази на день, особливо вранці, після сну, та ввечері перед нічним сном.

У дорослих оглядають ротову порожнину за допомогою шпателя чи чайної ложки. Знищення нальоту, який утворився за ніч, треба здійснювати за допомогою механічної чистки зубною щіткою вранці та ввечері.

Рухи зубної щітки роблять вертикальні, горизонтальні та кругові по відношенню до зубної осі, щоб вивільнити міжзубні проміжки від залишків їжі та зуби від нальоту. Зуби чистять протягом трьох хвилин. Потім зубну щітку промивають теплою водою з милом, намилюють та залишають до наступного користування. Рекомендується, щоб робоча частина щітки була у дорослих довжиною 23-27 мм шириною 7,5-11 мм.; для дітей - 18-22 мм та 7,6 мм. шириною. Міняти щітку з натуральної щетини необхідно через 3-4 місяці, а синтетичні - через 1-2 місяці.

Догляд за ротовою порожниною уважкохворих. Скла­дається з протирання, промивання, зрошення, щоб уникнути пошкодження слизової оболонки ясен при користуванні зубною щіткою. Хворого садять з нахиленою головою, щоб рідина не потрапила в дихальні шляхи. Шию та груди закривають клейончастими фартухами, а під підборіддя підкладають лоток. Кут рота відтягують шпателем і струменем рідини промивають спочатку загубні складки, а потім ротову порожнину, направляючи рідину на тверде піднебіння. Вставні протези на ніч знімають, промивають теплою водою, зберігають у склянці з охолодженою кип'яченою водою, щоб вони не деформувалися. Після блювання рот зовні витирають рушником, потім дають воду для полоскання рота, а при необхідності протирають його стерильною марлевою серветкою.

Протирання зубів і язика виконують за допомогою затиснутої пінцетом марлевої чи ватної кульки, яка змочена 2% розчином гідрокарбонату натрію, або 0,5% розчином перекису водню, борної кислоти, слабким розчином перман­ганату калію, розчином бури. Протирають кожен зуб окремо, особливо біля його шийки. При протиранні зубів треба шпателем добре відтягувати щоку, щоб не занести інфекцію.

З цієї ж причини не рекомендується протирати слизову оболонку щік. Після протирання зубів та язика хворий добре полоще ротову порожнину. Протирання ротової порожнини виконують за допомогою гумового балона, шприца або кухля Есмарха із гумовою трубкою зі скляним наконечником. Для промивання використовують слабкі розчини соди (0,5%), хлористого натрію (0,9%), бури (2-5%), марганцевокислого калію (1:10000), перекису водню (0,5%).

Догляд за порожниною носа. Ніс - орган нюху і дихання. В носових ходах повітря очищається від забруднення пилом, зволожується і нагрівається. Тому важливо, щоб людина дихала через ніс.У носі можуть утворюватись кірочки із висохлого слизу, пилу, мікробів та інших виділень. Вони перешкоджають проходженню повітря, викликають задишку. Особливо тяжко переносять порушення носового дихання немовлята і хворі з ураженням серця і легенів. Тому потрібно слідкувати, щоб носові ходи у хворих завжди були чистими і вільно пропускали повітря, їх очищають тісно скрученими ватними джгутиками, попередньо вводять у кожну ніздрю трохи гліцерину, борного вазеліну чи звичайної рослинної олії (для немовлят її кип'ятять, стерилізують на водяній бані).

При нежиті ніс витирають м'якою носовою хустиною. Щоб запобігти подразненню шкіри виділеннями, що витікають з носа, її потрібно змащувати вазеліном.

Догляд за очима. Він необхідний у тому випадку, коли закисають вії та повіки, що особливо часто зустрічається у дітей.У такому разі простого протирання замало, а вимагається обережне промивання очей.

Для цього використовують 2% розчин борної кіслоти, 0,9% ізотонічний розчин, дистильовану воду, охолоджену кип'ячену воду. Промивання проводять за допомогою піпегки, вологої стерильної кульки. Перед процедурою миють зуки, потім струменем рідини промивають спочатку краї замьнутих повік очей, потім пальцями лівої руки відкривають повіки і промивають очні яблука, направляючи струмінь рідини від скроні до перенісся (від зовнішнього кута ока до внутрішнього), за ходом слізного канальця. Можна виконувати цю процедуру за допомогою стерильного ватного тампона.

Догляд за вухами. Досягається регулярним миттям їх теплою водою. Сірка, що виділяється в зовнішньому слуховому проході, може призводити до утворення сіркових пробок, які понижують слух. Видаляти сірку ні в якому разі не можна гострим предметом, тому що можна пошкодити барабанну перетинку чи стінки зовнішнього слухового проходу.

Для цього найліпше ввести в зовнішній слуховий прохід декілька крапель 3% розчину перекису водню та через 4-5 хв. протерти вушну раковину марлевою кулькою. При введені перекису водню у вухо голову хворого треба нахилити в протилежний бік, при цьому вушну раковину відтягують у дорослих вверх і назад, щоб випрямити зовнішній слуховий прохід, у дітей - вниз. Сіркові пробки видаляють струменем води з гумового балона, або зі спеціального шприца Жане. При цьому хворий сидить і гримає лоток під вухом. Медсестра однією рукою підтягує вушну раковину, а другою спрямовує в вухо сильний струмінь води.

Догляд за волоссям. Голову миють з милом один раз у 6-7 днів. Після миття волосся насухо витирають і розчісують, але не можна розчісувати волосся гребінцем з гострими з>бцями, особливо металевим. Він подразнює та пошкоджує шкіру. Коротке волосся розчісують, рухаючи гребінцем від поверхні шкіри у напрямку до кінців волосся. Довге волосся розчісують від кінця окремих пучків, а потім поступово переходять все ближче до шкіри. Не можна користуватися спільним гребінцем. Гребінці потрібно періодично протирати етиловим спиртом, мити в гарячій воді з додаванням гідрокарбонату натрію до 2% концентрації чи нашатирного спирту.

Догляд за нігтями. Нігті на руках і ногах хворим обрізують кожного тижня. Це краще робити після гігієнічної ванни або перед обтиранням. Причому на руках нігті обр зують закруглено, а на ногах - по прямій лінії.

Пролежні, їх профілактика. Пролежень - це поверхнева чи глибока виразка, що утворюється внаслідок порушення місцевого кровообігу. Спочатку спостерігається блідість шкіри з наступним почервонінням. Поява пролежнів - свідчення поганого догляду за хворим, при цьому важливе значення має загальний стан хворого. Причиною виникнення пролежнів є те чи інше здавлювання. Появу їх спричиняє незручна, нерівна постіль, яка рідко перестилається, при наявності складок і залишків їжі, рубці на сорочках і простирадлі, а також мацерація шкіри у важкохворих у результаті несистематичного обтирання та обмивання шкіри, що забруднені сечею.

Пролежні з'являються в основному у хворих, що страж­дають важкими виснажливими захворюваннями, які зму­шують їх довго перебувати в ліжку. Пролежні у таких хворих утворюються в місцях тривалого стиснення шкіри та підшкірної клітковини між виступами кісток і постіллю, тобто найчастіше пролежні локалізуються в ділянці криж, лопаток, потилиці, сідничних горбів, ліктів або п'яток та інших місцях, де м'які тканини стискуються між кісткою та постіллю.

Найкраща профілактика пролежнів - усунення причин, що їх викликають та належний догляд за хворими. А це:

1. Простирадло повинно бути чистим і без складок. Найкраще його прив'язувати стрічкою до матраца. Вранці та перед сном простирадла витрушують, усувають залишки їжі.

2. Дуже важливий туалет шкіри, особливо у важкохворих, у ділянках складок і в місцях, що найбільш небезпечні у відношенні до пролежнів. Після обмивання та обтирання теплою водою з милом шкіру висушують рушником, потім міняють білизну.

3. Особливо часто потрібно міняти білизну у важкохворих. Робити це потрібно своєчасно, а туалет шкіри здійснити відразу після забруднення не рідше двох разів на тиждень.

4. Місця, де найчастіше утворюються пролежні, розтирають стерильною серветкою, змоченою 10% розчином камфорного спирту, одеколоном, 0,5% розчином нашатирного спирту не менше одного разу на добу, роблять легкий масаж. Щодня кварцують шкіру спини та сідничних ділянок.

5. Ділянки почервоніння шкіри в місцях стиснення обробляють 5-10% розчином перманганату калію. При цьому утворюється кірка, яка захищає шкіру від зволоження та інфікування.

10. Періодично погрібно нагадувати хворим про необхідність змінити положення та допомогти їм у цьому (через рожні 2 години).

11. Під місця найбільшого тиску підкладають надувніггумові круги, на які надягають наволочки, а під лікті та п'ятки-вватно- марлеві круги. Слабо надутий круг використовуюсь при пролежнях у крижово-куприкових місцях.

12. Особливо обережно потрібно підкладати суднсо при пролежнях у крижово-куприковій ділянці. В таких випадках належить користуватися гумовим судном.

13. Хворим з нетриманням сечі застосовують гумовес^УДно. Надувають його за допомогою насоса. При нетриманні сечі користуються також сечоприймачами, які прикріплююсь до пояса і стегон хворого пряжками. Широкого застосування набули за останні роки памперси для дорослих.

14. Якщо утворилися пухирі, їх змащують діамант °тим зеленим, потім накладають суху асептичну пов'язку. Шри обмеженому некрозі змертвілі тканини вилущують,ЗДКЦЗИ-вають стерильною серветкою, змоченою розчином фурациліну. В міру очищення рани переходять на мазеві пов’язки (1% синтоміцинова мазь, 10% стрептоцидова мазь) .

Приєднання інфекції у таких хворих може призвести до сепсису, стати причиною смерті.

ТЕМПЕРАТУРА ТІЛА, ПУЛЬС, АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК, ДИХАННЯ. МЕТОДИКА IX ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОЦІНКА

Цінне діагностичне значення в обстеженні хворого має вимірювання температури тіла, артеріального тису та визначення пульсу на периферійних артеріях.

Температура тіла відображає ступінь реактивоості організму хворого, тому вона є цінним показником його таніну в боротьбі з інфекцією.

Причиною підвищення температури тіла може бу^и н не тільки інфекція, але й розпад тканин при злоякісних пух-'і^на:вах, некрозі тканини (наприклад при інфаркті), крововилив * У тканину, швидкому руйнуванні в крові еритроцитів, чододі зустрічається лихоманка при захворюваннях ЦНС. Стіннінь підвищення температури тіла значною мірою залежить від стану організму хворого: при однаковій інфекційній хворобі у різних людей вона може бути різною. Наприклад, при пневмонії у молодих людей температура досягає 40° С і вище, а у похилому віці та у виснажених осіб такого значного підвищення не спостерігається.

У здорової людини температура тіла постійна з незначним коливанням у ранкові та вечірні години (36,6-37°С). Вранці температура нижча на декілька десятих градуса, а ввечері вища. Вона не повинна перевищувати 37° С, а коливання знаходяться в межах від 0,5 до 1°С.

Температуру вимірюють двічі на день (о 7-8 годині ранку і о 17-19 годині вечора) медичним термометром зі шкалою, градуйованою за Цельсієм від 34 ⁰ до 42° з поділками по 0,1°.

Температуру тіла вимірюють переважно в підпаховій впадині протягом 10 хвилин. Можна вимірювати температуру тіла у паховій складці протягом 10 хвилин, а у грудних дітей та у ослаблених хворих - у ротовій порожнині та у прямій кишці (протягом 5 хв.) Потрібно пам'ятати, що температура в прямій кишці та в ротовій порожнині на 0,5-1 °С вища, ніж при вимірюванні її в підпаховій ямці та у паховій складці.

Порядок вимірювання температури тіла:

1. Термометр необхідно протерти етиловим спиртом, витерти насухо і струсити, щоб стовпчик ртуті опустився нижче 35°С.

2. Перед вимірюванням температури необхідно насухо витерти підпахову ямку, щоб не було випаровування поту, що веде до зниження температури.

3. В ділянці, де проводять вимірювання температури, не повинно бути запальних процесів, подразнень шкіри.

4. Термометр повинен щільно прилягати до шкіри ртутним резервуаром, щоб ямка була закрита.

5. Білизна не повинна попадати з підпахову ямку в момент вимірювання в ній температури гіла.

6. Хворий повинен лягти на спину чи на бік, притиснути термометр, привівши зігнуту в ліктьовому суглобі руку і поклавши передпліччя на груди. Якщо хворий не може це зробити, то медсестра повинна допомогти. Дітям руку потрібно також притримувати.

7. Необхідно пересвідчитись, що поряд немає ні грілки, ні пузиря з льодом, що може маскувати справжню температуру тіла.

Перед вимірюванням температури тіла в прямій кишці необхідно спочатку зробити хворому очисну клізму, повер­нути його на лівий бік, новонароджена дитина може лежати на спині із зігнутими в колінних і кульшових суглобах ногами, тому термометр перед введенням змащують вазеліном.

9. Після вимірювання температури термометр миють, дезин­фікують і зберігають у склянці чи банці, наполовину запов­неній дезинфікуючим розчином. На дно банки потрібно покласти шар вати.

Потрібно пам'ятати, що у здорової людини температура тіла 36-36,9°С, у дітей на 0,5-1 °С вища, а в людей похилого віку відповідно нижча, що пояснюється підвищенням окислювально- відновних процесів у дітей і зниженням їх у людей похилого віку.

Фізіологічні коливання температури, пов'язані з роботою чи вживанням їжі, в нормі не перевищують 1 °С.

Лихомаика - це пристосувальна реакція організму на дію шкідливого агента і є зміною теплової регуляції з накопиченням тепла й підвищенням температури тіла. Підвищення темпе­ратури на 1°С супроводжується прискоренням ритму серця на 10 ударів, дихання прискорюється на 4-5 разів за 1 хвилину.

Розрізняють температуру по висоті:

- субнормальна 35° -36°С

- нормальна 36°-36,9°С

- субфібрильна 37°-38°С.

Лихоманка:

- помірна 38°-39°С

- висока 39°-40°С

- зверхвисока 40°-41°С

- гіперпіретична вище 41 °С, небезпечна для життя.

За тривалістю лихоманка може бути:

- короткочасна - від декількох годин до 1 - 2 днів

- підгостра - до 6 тижнів

- хронічна - більше 6 тижнів.

У перебігу лихоманки виділяють три стадії:

1. Наростання температури - короткочасна, характеризується переважанням теплопродукції над тепловіддачею. Охолодження поверхневого шару шкіри рефлекторно викликає дрижашня, а відчуття холоду пояснюється подразненням нервових заксінчень шкіри внаслідок пониження її температури, зумовліеного спазмом поверхневих судин. Стадія може продовжуватись від декількох годин до декількох діб.

2. Стадія постійно підвищеної температури - характе­ризується встановленням на певному рівні тепловідщачі і теплопродукції. Баланс між продукцією і віддачею теши а буде на більш високому рівні ніж у здорової людини.

3. Стадія зниження температури - характеризується зни­женням продукції тепла і наростанням його віддачі. Зниження температури протягом декількох годин називається кризою, а протягом декількох діб - лізісом.

Догляд за хворими при лихоманці. Догляд за ними потрібно здійснювати в усі періоди лихоманки.

При підвищенні температури тіла, тобто в першій стадії, у хворого з'являється ниючий біль в усьому тілі, головний біль, ціаноз губ./)Хворому потрібно забезпечити спокій, вкласти його в ліжко, накрити ковдрою, до ніг прикласти грілку, напоїти гарячим чаєм, слідкувати за всіма фізіоло­гічними відправленнями.

Протягом другого періоду у хворого можливе марення. В організмі порушується обмін речовин, зменшується доступ по­живних речовин, руйнуються білки, вуглеводи, втрачається ріди­на. Тому слід годувати хворого 6-7 разів на добу напіврідкою та рідкою їжею, яка багата на вітаміни, поживні речовини якої легко засвоюються організмом. Для покращення виведення шкід­ливих речовин з організму, необхідно знати і давати пити велику кількість рідини, особливо лужні розчини, щоб не утворювались пісок і каміння в сечовивідних каналах. У стані марення потрібно слідкувати, щоб хворий не завдав собі непоправної шкоди.

Третій період може мати різний перебіг. При критичному зниженні температури різко падає судинний тонус, арте­ріальний тиск, пульс стає ниткоподібним, виражена різка слабкість, підвищується потовиділення. Кінцівки холодні на дотик, губи ціанотичні, шкіра вкрита холодним липким потом. У цей період хворого потрібно накрити для зігрівання, обкласти грілками, напоїти гарячим чаєм.

При значному потовиділенні хворого насухо витирають, змінюють натільну, а при потребі і постільну білизну. Потрібно вводити в організм хворого велику кількість рідини з метою профілактики зневоднення, слідкувати за фізіологічними відправленнями для попередження закрепів.

У більшості випадків температура знижується літично, що супроводжується появою невеликого випаровування на тілі і слабкістю. Після зниження температури хворий засинає, б удати його не варто.

Пульс - поштовхоподібні коливання стінок артерій, викликані рухом крові, що надходить у судини при скороченні серця. Пульс характеризується ритмом, частотою, наповнен­ням, напругою, визначається пульсацією.

Пульс можна визначити на таких артеріях:

- скроневій ;

- променевій;

- стегновій;

- сонній;

- підколінній;

Найчастіше пульс визначають на променевій артерії. При цьому рука хворого повинна лежати вільно, щоб напруження м'язів і сухожиль не заважало пальпації. Обстеження пульсу на променевій артерії потрібно проводити на обох руках, і тільки при відсутності різниці у властивостях пульсу можна обмежитись у подальшому обстеженням його на одній руці. Кисть хворого вільно захоплюють правою рукою в ділянці променево-зап'ястного суглоба. Великий палець розміщується на тильній стороні передпліччя, а решта пальців на передній його поверхні. Знайшовши пульсуючу артерію, з помірною силою притискують її до внутрішньої сторони променевої кістки так, щоб не зникла пульсова хвиля.

Пульс рахують протягом 1 хвилини, можна рахувати і протя­гом ЗО секунд, але тоді визначену кількість треба збільшити вдвічі. Частота пульсу залежить від таких фізіологічних факторів:

а) від віку ( у немовлят 130-140 скорочень за 1 хв., у 6 місяців 110-130 скорочень на 1 хв., у 3-5 років - 90-100, у 7-10 років - 85-90 на 1 хв., у дорослих 60-80 на 1 хв.);

б) від статі ( у жінок на 6-10 скорочень на 1 хв. більше ніж у чоловіків) ;

в) від періоду доби (під час сну пульс сповільнюється);

г) від фізичних навантажень (під час роботи м'язів пульс прискорюється) ;

д) від тренування ( у спортсменів пульс рідший);

ж) від положення тіла (у вертикальному положенні пульс частішій, ніж у горизонтальному);

з) від нервово-психічного стану (під час страху, гніву, болю пульс частіший);

і) підвищення температури зовнішнього середовища, прийом їжі, спиртних напоїв, кави, міцного чаю прискорює пульс. При лихоманці, інфекційних захворюваннях, розладах ендокринних залоз (щитовидної, надниркової), хворобах серцево-судинної системи частота пульсу змінюється.

Тахікардія - це збільшення частоти пульсу (більше 80 ударів за 1 хв.)

Брадікардіїя - це сповільнення пульсу (менше 60 ударів за 1 хв).

Властивості пульсу. Розрізняють ритмічний та аритмічний пульс. Якщо між пульсовими ударами однакові проміжки часу, то кажуть, що пульс правильний або ритмічний. При аритміч­ному (неправильному) пульсі проміжки між пульсовими хви­лями та їх сила різні.

Найбільш часті порушення ритму - аритмії - екстрасистолія та мерехтлива аритмія. Позачергова пульсова хвиля меншої сили називається екстрасистолою.

Мерехтлива аритмія характеризується відсутністю певного порядку в ритмі пульсу, пульсові хвилі мають різну величину, йдуть одна за одною з різними проміжками. При цьому деякі систоли настільки слабкі, а пульсова хвиля відповідно настільки мала, що не доходить до периферії і не прощупується. З'являється різниця між кількістю систол під час прос- луховування серця і кількістю пульсових хвиль, яка на­зивається дефіцитом пульсу. Чим більший дефіцит пульсу, тим гірший прогноз.

Напруга пульсу визначається силою, яка потрібна для перетискання стінки артерії, щоб припинилася пульсація. За ступенем напруги пульсу можна приблизно судити про величину максимального артеріального тиску: чим він вищий, тим більша напруга пульсу.

Наповнення пульсу залежить від систолічного об'єму крові (60 - 80 мл) викинутої серцем кровообігу, а також від сили серцевих скорочень, тонусу судин загальної кількості крові в організмі та її розподілу. При хорошому наповненні можна прощупати високу пульсову хвилю, а при поганому, що буває при крововтратах, наповнення пульсу зменшується, пульсові хвилі малі, слабкі. Тоді кажуть про слабкий, ниткоподібний пульс.

Дихання. Частота дихальних рухів у дорослої людини коли­вається від 16 до 20 на одну хвилину, а у жінок - на 2-4 дихальні рухи на 1 хвилину більше, ніж у чоловіків. У новонароджених дітей - 40-60 на 1 хвилину, у віці 6 місяців - 35-40 на 1 хвилину, в 1 рік - 30-35, у 5 років - 25-30, у 10 років - 18-20 на 1 хвилину. Частота дихальних рухів до числа серцевих скорочень відноситься як 1:4.

Для підрахунку дихальних рухів необхідно покласти руку на грудну клітину хворого або на верхню частину живота і впродовж однієї хвилини рахувати кількість вдихів. Най­зручніше рахувати дихання візуально, спостерігаючи за рухами грудної клітини або черевної стінки. Необхідно пам'ятати, що хворий може мимоволі затримувати та прискорювати дихання,

тому підрахунок потрібно робити непом ітно для хворого, найкраще під час пальпації пульсу.

Частота дихання зменшується до 12-14 з;а 1 хв. під час сну, а при фізичних навантаженнях, емоційному збудженні, після значного прийому їжі зростає.

Патологічне зростання частоти пульсу та дихання може бути при:

- звуженні просвіту дрібних бронхів у результаті спазму або запалення їх слизової оболонки;

- зменшенні дихальної поверхні легень при запаленні та туберкульозі, спаданні легені;

- недостатності глибини дихання.

Патологічне сповільнення дихання буває при зниженні функції дихального центру та його збудженні.

Порушення частоти, глибини, ритму дихання називається задишкою. Задишка може бути фізіологічна, наприклад, при підйомі на висоту, а також патологічного - при захворюваннях серцево-судинної та дихальної систем. Якщо задишка пов'язана з порушенням вдиху, то вона називається інспіраторною (вдихувальною). Задишка, пов'язана з порушенням видиху, називається експіраторною (видихувальною).

Для забезпечення дихання під час задухи потрібно звільнити грудну клітку від стискуючого, незручного одягу, надати хво­рому наиівсидячого положення, збільшити прилив свіжого повітря.

Задухою називається задишка, яка є дуже сильною і швидко розвивається, що може привести до задушення хворого.

Асфіксія - зупинка дихання, зумовлена кисневим голо­дуванням та надлишком вуглекислоти в крові та тканинах.

Астма - приступи задухи, зумовлені легеневими та серце­вими хворобами.

Дихання вважається ритмічним тоді, коли глибина і тривалість фаз вдиху і видиху однакові.

Розрізняють такі типи дихання:

- грудний;

- черевний;

- змішаний.

Якщо під час вдиху грудна клітка помітно розширюється і піднімається за рахунок скорочення міжреберних м'язів, то це грудний тип. Він зустрічається переважно у жінок.

При черевному диханні дихальні рухи здійснюються переважно діафрагмою. При цьому зміщується черевна стінка. Цей тип дихання більше властивий чоловікам.

При змішаному типі дихальні рухи здійснюються як за рахунок скорочення міжреберних м'язів, так і діафрагми.

Глибина дихання визначається об'ємом вдихуваного та видихуваного повітря в спокійному стані. У дорослої людини об'єм коливається від 300 до 900 мл., в середньому - 500 мл. Тому розрізняють глибоке і поверхневе дихання. Поверхневе дихання частіше буває при збільшенні частоти дихання, коли вдих і видих стають коротшими.

Частіше поверхневе дихання можливе при захворюваннях - легень, плеври.

Вимірювання артеріального тиску. Його проводять у плечовій артерії за допомогою тонометра. Хворий при цьому сидить або лежить спокійно. Руку оголюють до ліктьового суглобу та кладуть на рівні серця долонею вгору. Апарат кладуть на одному рівні з рукою:

1. На плече накладають манжет так, щоб під нього можна було підвести палець, а нижній край манжета був вище ліктьового суглоба (ямки) на 2-3 см.

2. Промацують пульс на плечовій артерії в ліктьовій ямці і на цьому місці прикладають фонендоскоп.

3. Поступово накачують гумовою грушею повітря в манжет, гіри цьому вловлюють момент зникнення пульсових ударів. Зникнення звуків свідчить про те, що артерія повністю стиснута манжетом. Проте у манжет накачують ще повітря ЗО - 40 мл.

4. Злегка відкривають гвинт і повільно випускають повітря і уважно слідкують за показником. Як тільки тиск в манжеті стане нижче тиску крові в артерії і кров пройде в стиснуту ділянку, з'являється перший поштовх - він відповідає систолічному тиску.

В момент поштовху, коли він зникає фіксують показник діастолічного тиску. Записують показники артеріального тиску в вигляді дробу:

- систолічний гиск

- діастолічний тиск

Нормальним для здорової дорослої людини умовно вва­жають систолічний тиск - 100 - 140 мм. рт. ст., діастолічний - 60 - 90 мм. рт. ст.

Показники артеріального тиску, які вищі від систолічного 140 і 90 діастолічного, називають гіпертонією.

Якщо систолічний тиск нижчий 100 мм і діастолічний - нижчий за 60 мм, такий стан називають гіпотонією.

ЗАСОБИ ВПЛИВУ НА КРОВООБІГ

В лікуванні багатьох хвороб використовують допоміжні методи такі як: постановку гірчичників, банок, компресів, грілок, примочок, пузиря з льодом. їх дія полягає в тому, що вони впливають на кровообіг, на судини, на нервову чутливість.

Застосування гірчичників базується на дії ефірного гірчичного масла, яке проникає через шкіру. Внаслідок цього розширюються поверхневі кровоносні судини і більше крові припливає до відповідних ділянок, шкіра яких стає червоною. Гірчиця має також відволікаючу, подразнюючу та зне­болюючу дію.

Гірчичники - це листки цупкого паперу прямокутної форми, розміром 8x12,5см, з одного боку вкриті тонким шаром гірчиці. Інший вид гірчичників - це також листок цупкого паперу прямокутної форми зверху вкритий тонким папером, який не щільно до нього прилягає/Між ними знаходиться суха гірчиця, яка й діє на організм хворого. При змочуванні гірчичника теплою водою виділяється гострий специфічний запах гірчичної олії. Гірчичники можна приготувати і самому в домашніх умовах. Для цього потрібно взяти порівну гірчичного порошку і муки та змішати. В дану суміш повільно вливати теплу воду (38 - 40°С), помішуючи до утворення кашкоподібної маси. Масу витримують 30хв., після чого наносять її на тканину тонким шаром (до 0,5см) і зверху накривають другою половиною тканини. Дані гірчичники значно сильніші за фабричні. Гірчичники використовують при:

- болях в серці (на ділянку серця);

- підвищеному артеріальному тиску (на потилицю і литкові м'язи);

- запальних процесах дихальної системи (між і під лопатками);

- запаленні м'язів, нервів (на відповідні ділянки).

Заборонено використання гірчичників при:

- підвищеній чутливості до гірчиці;

- температурі тіла вище 38°С;

- захворюванні шкіри;

- вагітності;

- кровотечах і схильності до них;

- новоутвореннях;

- туберкульозі легень;

- вираженому загальному виснажені.

Гірчичники кладуть так: хворий займає зручне положення в ліжку, гірчичники придатні для використання змочують у воді (40 - 45°С), ставлять на відповідні ділянки хворому гірчичним боком на 10-15 хвилин, дітям на 5-7 хвилин. При правильному накладанні гірчичників через деякий час з'являються пекучість і почервоніння шкіри. Маленьким дітям і дорослим з підвищеною чутливістю шкіри, між шкірою і гірчичником кладуть зволожену марлю або цигарковий папір. Газету не можна застосовувати, бо гірчиця та її олія через неї не діє на шкіру.

Після зняття гірчичників шкіру протирають серветкою, змоченою теплою водою, і протирають насухо, щоб не було залишків гірчиці. Хворого укутують теплою ковдрою, і він протягом години повинен знаходитись у ліжку.

При запальних процесах верхніх дихальних шляхів, при підвищеному артеріальному тиску застосовують ножні гірчичні ванни. Для цього у воду , температура якої 50°С, додають 50 гр гірчиці на відро води. Тривалість ванни 20- 30хв. Після процедури ноги обливають теплою водою і витирають насухо. Хворого вкладають у ліжко.

Гірчичні обгортання застосовують у тих же випадках, що й гірчичники. Столову ложку гірчиці (сухої) розводять в 0,5 л води, температура якої 40-50°С., перемішують і змочують великий відрізок тканини (рушника, простирадло, пеленка). Добре викручують і обгортають хвору ділянку. Зверху накладають теплий рушник або ковдру. Через 15 хв. тканину знімають, а відповідну ділянку обмивають теплою водою від залишків гірчиці і витирають насухо. Хворого укутують.

Банки рефлекторно впливають на кровообіг, поліпшують розсмоктування запальних процесів, зменшують біль. При їх накладанні підвищується приплив крові і лімфи до шкіри, розриваються капіляри у товщі шкіри, а вилита кров розпадається. Продукти її розпаду всмоктуються в кровоносне русло, покращуючи життєдіяльність органів і тканин.

Банки застосовують при:

- запальних явищах в органах грудної клітини;

- запаленнях м'язів (міозити);

- запалення нервових, стовбурів (неврити, радикуліт).

Шкідливість їх використання при:

- захворюваннях шкіри, різкої її чутливості;

- туберкульозі легень;

- кровотечі;

- новоутвореннях;

- вираженому виснаженні хворого,

- сильному збудженні із судомами.

Методика накладання банок. Банки - це скляні посудини із потовщеними краями і напівкруглим дном, об'ємом 30 - 60 мл. Перед використанням банки ретельно миють і витирають насухо, перевіряють цілість їх країв. Хворий повинен лежати в ліжку. На металевий стержень довжиною 12-15см намотують гігроскопічну вату, змочують спиртом або ефіром, які легко загораються, але так, щоб не було лишньої рідини, інакше можна обпекти хворого, шкіру хворого обмивають теплою водою і змащують вазеліном, щоб край банки щільно прилягав, якщо є волосся то його збривають. Вату на металевому стержні запалюють. Банку тримають у лівій руці недалеко від тіла хворого, а правою на короткий час вводять у банку запалений тампон, після чого її швидко прикладають до тіла. За рахунок розрідження простору в банку втягується шкіра, і вона міцно прикріп­люється до гіла. Відстань між банками повинна бути 2-Зсм. Хворого треба добре вкрити. На шкірі банки знаходяться 15-20 хвилин.

Для зняття банки її однією рукою ледь нахиляють у бік, а пальцями другої руки натискають на шкіру з протилежного боку біля краю банки. Після цього шкіру витирають ватним тампоном або серветкою від вазеліну, хворого укутують і він повинен лежати не менше 30 хвилин.

Дітям до трьох років банки бажано не ставити, тому що вони можуть злякатися вогню і самого процесу втягування шкіри в банку. У них досить чутлива шкіра, тому ставити їм банки треба на 7-10 хв., щоб не було опіків.

Якщо банки поставлено правильно, то на їх місці з'являються крововиливи.

Після використання банки витирають і складають в окрему коробку, де зберігається також вазелін і спирт.

Компреси - відволікаюча процедура. Вони поділяються на: зігріваючі, холодні та гарячі.

Зігріваючі компреси застосовують при гострих і хронічних запальних процесах, при болях різного походження, для розсмоктування ущільнень після ін'єкцій. Зігріваючі компреси можна ставити на будь-яку ділянку тіла. Вони викликають тривале розширення шкірних і більш глибоко розміщених кровоносних судин, що сприяє приливу крові до даного місця, розсмоктуванню запального процесу та зменшенню болю.

Забороняється їх ставити при високій температурі тіла, гнійничкових хворобах шкіри. Зігріваючі компреси поділяють на сухі і вологі. Сухий компрес складається з таких шарів: шар марлі, зверху товстий шар вати, закріплений бинтом навколо хворої ділянки. Для зігрівання може використовуватись сухий пісок, кукурудзяна мука, попередньо нагріті до температури 45°С і насипані у полотняний мішечок, який прикладають до пошкодженого місця і зафіксовують.

Вологий зігріваючий компрес готують так: марля, складена в декілька шарів, або іншу тканину змочують у воді температури 40 - 50°С, викручують і прикладають до пошкодженої частини.

Зверху закривають клейонкою або вощеним папером. Далі - товстий шар вати і все це прибинтовують. Кожен наступний шар повинен бути ширшим за попередній на 2см, щоб не пропускати тепло. Як зігріваючу рідину, крім води, можна використовувати горілку, наполовину розведений водою спирт, медичний жовч, слабкий розчин оцту (1 чайна ложка на 0,5л води), камфорну олію , рослинну олію.

Компрес ставлять на 10-12 год. Хворий повинен відчувати тепло. Через 2 години перевіряють правильність накладання компресу. Для цього акуратно просовують вказівний палець під нижній шар. Він повинен бути вологим, відчувається тепло. Якщо компрес приготовлено правильно, то при його знятті нижня марля повинна бути вологою.

Гарячі компреси складаються з таких самих шарів. Вода повинна бути підігріта до 50-60°С. Змінюють компрес через кожні 10 -15хв. Вони сприяють швидкому розсмоктуванню запального вогнища, а також зменшують біль.

Холодні компреси (примочки) кладуть при травмах, кровотечах протягом 1-2 діб після травми. Вони сприяють звуженню й охолодженню кровоносних судин, зменшують біль. Для приготування примочки беруть шматочок марлі або полотна, складають у декілька шарів, змочують холодною водою, викручують і прикладають до хворого місця на 2-Зхв. Коли компрес зігрівається, його замінюють новим.

Грілки. Вони бувають електричні та гумові. їх застосо­вують при хронічних запальних процесах (холецистит), для зменшення болю (невралгія, міозіт, артрит), для роз­смоктування запального процесу та ущільнень після підшкірного та внутрішньом'язового введення ліків, для зігрівання хворого.

Протипокази при використанні грілки:

- кровотечі;

- набряки, туберкульоз;

- гострі запальні процеси в черевній порожнині;

- тромбофлебіт;

- пухлини;

- травми (в першу добу).

Гумова грілка - резервуар ємністю 1-1,5л зі щільною пробкою. Грілку заповнюють на 3/4 її об'єму водою, температура якої становить 50-60°С, потім випускають повітря, натиснувши на неї і добре закручують пробкою отвір. Перевертають грілку вниз пробкою, перевіряючи її на герметичність, витирають насухо, обмотують рушником і прикладають до хворої ділянки. Якщо грілка гаряча, то її спочатку кладуть на ковдру, під простирадло, а згодом безпосередньо на тіло. Тримати її потрібно до охолодження. Електричну грілку можна використовувати замість водяної, температура нагрівання в ній регулюється реостатом. Користуватися нею можна з перервами. Обережно вико­ристовувати грілку потрібно важкохворим та для хворих у безсвідомому стані.

Холод. У медичній практиці широко використовують місцеву дію холоду. Місцеве застосування холоду викликає звуження кровоносних судин, зменшує кровонаповнення, знижує збудження нервових закінчень, що сприяє зменшенню запальних процесів, зупинці кровотеч, зменшенню болю.

Показання для застосування холоду:

- кровотечі;

- травми (протягом першої доби);

- гострі місцеві запальні процеси;

- післяопераційний період;

- лихоманка.

Пузир з льодом, у якому низька температура зберігається тривалий час, використовують для місцевої дії холоду^ Це гумовий мішечок, отвір в якому закривається пробкою. Його до половини наповнюють невеликими шматочками льоду і щільно закривають пробкою, витиснувши повітря. Для попередження переохолодження хворої ділянки пузир обмо­тують рушником або простирадлом, складеним вчетверо. Пузир можна прикладати протягом доби з перервами на 10- 15хвилин. Воду, що утворилася внаслідок танення льоду, зливають, а в пузир добавляють нові шматочки льоду.

ХАРЧУВАННЯ ХВОРИХ. ДОГЛЯД ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ТРАВНОГО ТРАКТУ ТА СЕЧОВИВІДНОЇ СИСТЕМИ

ХАРЧУВАННЯ ХВОРИХ

Харчування є однією з основних фізіологічних потреб організму. З їжею людина отримує речовини, необхідні для нормальної діяльності: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, воду, вітаміни, мікроелементи. Правильне харчування дає можливість організму видужати. Необхідно забезпечити хворому лікувальне харчування.

Лікувальне харчування - це харчування, яке задовольняє фізіологічні потреби в харчових речовинах і терапевтично впливає на перебіг захворювання. Змінюючи склад їжі, кулінарну обробку продуктів, можна вплинути на функ­ціональний стан організму. Лікувальне харчування є обов'язковою складовою частиною в комплексному лікуванні різних захворювань. Дієтотерапія - це використання харчу­вання з лікувальною метою. Вона передбачає в першу чергу хімічне, термічне та механічне щадіння хворого органа, заміну одних продуктів іншими або введення харчових речовин, яких не вистачає організму хворого. При організації харчування хворих у домашніх умовах потрібно визначити необхідну кількість складових частин їжі (білків, жирів, вуглеводів та ін.), необхідний набір продуктів, характер кулінарної обробки продуктів, час, ритм та спосіб прийому їжі. У медичних закладах використовують дієти або столи від 1 до 15.

Існує харчування активне, примусове і пасивне.

При активному харчуванні хворий може сісти до стола. Якщо він перебуває в постільному режимі, то йому надають зручне положення в ліжку для прийому їжі. Під голову підкладають 2-3 подушки, щоб створити підвищене (напівсидячи) положення. Шию і груди покривають серветкою. Лівою рукою трохи піднімають голову з подушкою, а правою підносять ложку або поїльник. Рідку їжу (супи, каші, компоти та ін.) рекомендовано давати в поїльнику.

Коли хворі не можуть самостійно приймати їжу, їм призначають пасивне харчування. Порції повинні бути невеликими, температура їжі не менше 10 і не вище 60°.

При неможливості їсти через рот (захворювання порожнини рота, щелепно-лицеві травми та ін.) використовують штучне годування.

Годування через зонд. Пацієнту надають напівсидячого положення, грудну клітку закривають серветкою. Тонкий гумовий зонд діаметром 0,5-0,8 см стерилізують, охо­лоджують, змащують вазеліном або гліцерином і вводять через ніс. Упевнившись, що він знаходиться в шлунку, фіксують його лейкопластирем на спинці носа. Шприцом Жане їжу вво­дять через зонд. Для (введення через зонд) цього використо­вують молоко, сирі яйця, бульйон, слизисті супи, фруктові соки та ін. Об'єм їжі на один прийом повинен складати 0,5-1 л. Зонд промивають водою, закривають пробкою вільний кінець зонда і залишають до наступного годування.

Їжу можна вводити в зонд за допомогою лійки, крапельниці.

Годування через гастростому. При ураженні стравоходу (опіки, травми, пухлини) харчування через зонд неможливе. Тоді робиться гастростома (отвір у порожнині шлунка через передню черевну стінку), в якій фіксується зонд. Під час году­вання до зонда прикріплюється лійка або шприц Жане і вво­диться рідка їжа.

Харчові клізми. Див. клізми.

Парентеральне харчування. Якщо ентеральне харчування не забезпечує хворого всім необхідним або неможливе, використовується парентеральне харчування. Воно широко застосовується у хворих перед операціями, з сепсисом, крововтратами, опіками, коли не відбувається всмоктування їжі з травного тракту (важкі дизентерія, холера), при повній відсутності апетиту. Для цього застосовують спеціальні препарати - білкові, жирові, вуглеводні. Препарати для парентерального харчування вводяться крапельно через стерильні системи. Перед введенням їх підігрівають на водяній бані до температури тіла (37-38 С.)

Читайте також:

1. Вищих навчальних закладів
2. Вищих навчальних закладів
3. Орієнтовна кількість страв та напоїв в меню закладів ресторанного господарства
4. Проєктування оздоровлюючого освітнього середовища в умовах навчально-виховних закладів.
5. Розділ 10. Загальні підходи щодо розробки меню для різних типів закладів ресторанного господарства
6. Та протиепідемічних вимог щодо утримання та експлуатації стоматологічних закладів
7. Цивільно-правова відповідальність лікувально-профілактичних закладів

Переглядів: 2744