МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
||||||||||||||||||||
Авторський колективПанов М. І. — керівник авт. кол., доктор юридичних наук, проф., академік АПрН України (підрозділ 6.3; розділ 10); Осипова Н. П. — доктор філос. наук, проф. (вступ, розділи 4, 5); Герасіна Л. М. — доктор соціол. наук, проф. (підрозділи 3.2, 3.3, 3.5; розділ 10); Клімова Г. П. — доктор філос. наук, проф. (підрозділи 6.1, 6.2); Сердюк О. В. — канд. філос. наук, доц. (розділи 2, 7); Воднік В. Д. — канд. філос. наук, доц. (розділ 1; підрозділи 8.1, 8.3, 8.4); Золотарьова Ю. І. — канд. філос. наук, доц. (підрозділи 3.1, 3.4;
розділ 9); — канд. юрид. наук, доц. (підрозділи 8.2, 8.4) доктор філософських наук, професор Н. П. Осипова С69 Соціологія права:Підручник для студентів юрид. спец, вищих навчальних закладів / М. І. Панов, Н. П. Осипова, Л. М. Герасіна та ін.; За ред. Н. П. Осипової. — К.: Концерн «Видавничий Дім фін Юре», 2003. — 276 с. 966-313-063-6 У підручнику висвітлюються складні питання соціологічного знання в теоретичному правознавстві, розкриваються сутність та зміст правового буття, визначається його вплив на юридичну практику та суспільні відносини, на функціонування і розвиток соціальних явищ. Для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. ББК 60.56я73
Колектив авторів. Керівник М. І. Панов, 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 вступ Протягом останніх років в Україні широкого розповсюдження набули соціальні дослідження права. «Право в дії» вивчають різні наукові колективи (у тому числі Академія правових наук України, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), соціологія права викладається у вищих юридичних навчальних закладах. Тобто вітчизняну правову школу, як і західну, цікавить право як соціальне явище і його вплив на суспільні відносини, на функціонування і розвиток різних соціальних явищ. Кількість емпіричних досліджень правових інститутів — судів, законодавчих, виконавчих, адміністративних органів — значно збільшилась. їх проводять як юристи-теоретики, так і вчені суспільствознавчих наукових дисциплін. Це означає, що зростаюча увага до фундаментальних теоретичних питань про природу права демонструє серйозний пошук точних наукових пояснень, а не просто практичних підказок щодо соціальних умов здійснення правової політики держави. Що ж являють собою соціологічні теорія і метод у вивченні права? Це досить легко зрозуміти на прикладі правового життя сьогоденної України. Набувають чинності нові законопроекти, створені у відповідній формі відповідними законодавчими інститутами. Далі юристи засвоюють зміни, що відбулися у зв'язку з новими правилами — ймовірно, будуть нові правила, принципи і де в чому концепція права. Зміни фіксуються у довідниках із законодавства, правових енциклопедіях, у періодичних виданнях, на них зважають у правозастосовчій діяльності. Проте чи обмежується цим введення нових норм? Які наслідки цей процес викликає у суспільстві? Часто юристи знають на подив мало про потенційні чи реальні наслідки закону. І що найбільш дивно: вони не завжди мають наміри систематично виявляти це. Такі практичні питання, що стосуються наслідків дії законів, забезпечили головний стимул для соціологічного вивчення права. Головним аргументом тут є положення, що пра- ■ Вступ Вступ
во занадто важливе соціальне явище, щоб його аналізувати за умов ізоляції від основних аспектів суспільства й неможливості розуміння складності його відносин з іншими соціальними явищами, його реальності як частини життя, а не тільки техніки професійної юридичної практики. Право пронизує усі сфери соціальної поведінки, його соціальна значущість відчувається у всіх проявах життя. Більше того, право в будь-якій соціальній системі є фактично фундаментальною основою природи усіх форм асоціацій та інститутів. Якщо ми знайомі з правом певного суспільства, то ми маємо уявлення про соціальну систему в цілому. Достеменно відомо, якщо ми розуміємо право як соціальне явище, ми краще знаємо суспільство, в якому воно діє. Характер сучасного права (численна постійно змінна система законодавчих правил, судових прецедентів, урегулювань, можливостей і розсудів-міркувань) такий, що всі ці необхідні раціоналізації часткові й обмежені. Вони слугують практичним цілям, вони — частина техніки організованого застосування права, практичні інструменти у побудові певного образу дій. Теорія, що розвивається просто через раціоналізацію й осмислення правил, принципів, концепцій і цінностей, які безпосередньо або опосередковано присутні у правовій доктрині, може бути названа нормативною теорією права. Вона є серцевиною минулої й нинішньої правової філософії. Проте розуміння природи права потребує систематичного емпіричного аналізу не тільки правової доктрини й інститутів, але й соціального оточення, у якому існують правові інститути. Отже, право слід аналізувати як соціальний феномен. Проте яким чином це здійснити? Що являє собою соціологічна перспектива права? Певною мірою право і соціологія тотожні за своїми можливостями як форми професійної практики, хоча протилежні за методами і цілями. Право як професійна практика займається розробкою практичного мистецтва управління через правила. Йогошризначення — розпоряджуюче й технічне. Соціологія займається науковим вивченням соціальних явищ. її призначення — пояснююче й описове. Юрист — це людина, що веде справи, ввірені їй певними органами регуляції суспільних відносин. Соціолог же залишається неупере-дженим спостерігачем. Хоча ці стереотипи не завжди мають підтвердження на практиці, однак вони вказують на відмінності у поглядах, які є типовими, коли відповідні дисциплінарні статуси пра- ва й соціології визначені нечітко. Хоча і право, і соціологія мають справу з повним спектром значущих форм соціальних відносин і мають один і той самий базовий предмет дослідження, право — це практичне пристосування («пристрій», «прилад») систематичного контролю соціальних відносин та інститутів. Соціологія ж подібна до наукового виробництва, якому постійно потрібні систематичні знання про це. І в цьому сенсі в перспективі право і як механізм соціального регулювання, і як професія чи специфічна сфера знань і практики стають об'єктами дослідження, які потребують пояснення в соціологічних термінах. Усе вищезазначене доводить, що прогрес у розумінні складності соціального життя потребує усунення кордонів між існуючими науковими дисциплінами або систематичного заперечення автономності дисциплін. Міждисциплінарність уже довгий час є однією з найпродуктивніших форм інтелектуальної узгодженості. Водночас, соціологічна перспектива не вимагає від права, щоб воно було віднесене до частини академічної соціологічної теорії, але щоб воно розглядалося з соціологічним уявленням. Таке уявлення постійно вимагає інтерпретації детальних знань з права у більш широкому соціальному контексті, послідовно шукає стосунки між правовим розвитком і більш широкими соціальними змінами, намагається зрозуміти право як взаємодію у комплексі підходів разом з соціальним оточенням, яке воно має за мету регулювати.
Соціологія права як науковий напрям Розділ 1 СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА ЯК НАУКОВИЙ НАПРЯМ 1.1. Предмет, структура і метод соціології права Аналіз проблем будь-якої науки має починатися з визначення предмета даної галузі знань і відповідно з установлення її місця в системі наук. Предмет пізнання науки — це зафіксовані досвідом та включені до процесу практичної діяльності людини сторони, властивості та відношення об'єктів, які досліджуються з певною метою у конкретних історичних умовах. З даного визначення виходить, по-перше, що декілька наук можуть мати загальний об'єкт пізнання, в якому кожна з них виділяє свій власний предмет; по-друге, визнання історичної рухомості між різними галузями знання. Зазначені положення притаманні і предмету соціології права, бо право в тій чи іншій мірі служить об'єктом вивчення цілого комплексу наук. Будучи складним, багатогранним і різнорівневим суспільним явищем, право вивчається в межах соціальної філософії, соціології, політології, правознавства, соціальної психології, етнології, антропології й багатьох інших наук. Чи означає це, що зазначені науки з одних і тих же позицій досліджують право? Звичайно, ні. Кожна з них підходить до нього по-своєму, виходячи з власної, специфічної природи і характеру, що знаходить відбиття у визначенні її особливого предмета. Соціологія права — молода наукова дисципліна. її поява і розвиток не є випадковим. Це результат історичного розвитку знань людства, їх диференціації, відокремлювання. У 1962 р. на V Міжнародному соціологічному конгресі група юристів і соціологів поставила на обговорювання конгресу проблему «Зміст і метод соціології права». У результаті дискусії був сформульований висновок, що сучасний інтелектуальний клімат, розвиток соціологічної теорії, а також методології суспільних наук визначили необхідність інституціоналізації соціології права як науки. Цю пропозицію конгрес прийняв, і був створений Дослідний комітет соціології права, що діє у межах Міжнародної соціологічної асоціації. Розвиток соціології права за останні роки обумовлений прагненням підвищити ефективність впливу права на суспільні відносини, що регулюються ним, поставити на наукову основу діяльність правових установ. Для сучасного розвитку нашої країни необхідним є, можливо, більш повне виявлення всіх взаємозв'язків держави і права у соціальній структурі, виявлення системи «спільників» і «супротивників»"держави і права у соціальній дійсності, їх взаємодії і протидії, розроблення загальної теорії прийняття оптимальних юридичних рішень, основ методики вивчення престижу права, ефективності правових норм. Формування таких суміжних галузей знання, як соціологія права, філософія права тощо завжди супроводжується дискусіями щодо їх наукової належності та дисциплінарного статусу. Подібні суперечки сприяють уточненню позицій суміжних наук, конкретизації їх уявлень про предмет і метод нової дисципліни, більш осмисленому і цілеспрямованому розвитку співробітництва між різними науками, поглибленню процесу наукового пізнання в цілому. За останні роки серед фахівців, які працюють у цій галузі знань, окреслилося декілька різних підходів до трактування місця соціології права у системі суспільствознавства. Питання про природу соціології права та її місце в системі суспільствознавчого знання не набуло однозначної відповіді. Так, серед соціологів домінує думка про те, що соціологія права — це соціологічна дисципліна. Деякі юристи трактують соціологію права як спеціальну юридичну дисципліну, яка нерозривно пов'язана з теорією права. Інші, поділяючи теоретичну та емпіричну соціологію права, відносять першу до загальної теорії права, а другу розглядають як самостійний напрям досліджень у межах правознавства в цілому. Розібратися в дискусії з цього питання допоможе література1. 1 Варчук В. В. Социология права — отрасль социологии // Социс. — 1996. — № 10; Зимин А. И. Философия и социология права (к вопросу об истоках русского социально-правового сознания и методологии социального поз-нания // Социс. — 2000. — № 5; Керимов Д.А. Социология и правоведение // Государство и право — 1999. — № 8; Лапаева В. В. Социология права: в поисках новой парадигми // Государство и право — 1992. — № 7; Она же. Социология права в системе обществоведения // Государство и право — 2000. — № 4; Она же. Социология права как юридическая дисциплина? // Социс. — 1999. — № 7; Тадевосян 9. В. К вопросу о социологии права // Социс. — 1997. — № 11; Он же. Социология права и ее место в системе наук о праве // Государство и право — 1998. — № 1. Розділ 1 І Соціологія права як науковий напрям
Основним у всій цій проблематиці є вчення про ефективність правових приписів і діяльності державних установ, бо саме тут у найвищому ступені виступає на перший план практично-політичне значення соціології права. Соціологія права є однією зі спеціальних соціологічних теорій. її метою є дослідження феномена права з позиції соціології. Об'єктивною підставою для виокремлення такої особливої галузі знань соціології служить те, що право — це важливий не тільки політичний і юридичний, але й соціальний інститут, якому належить найважливіша роль у соціальному контролі та соціальному регулюванні. Правові явища і процеси не можуть бути глибоко і всебічно вивчені поза їх зв'язком із суспільством як соціальною системою, тобто поза соціальними зв'язками. Соціологію права можна визначити як науку про загальні та специфічні соціальні властивості, закономірності І механізми взаємодії суспільства як соціальної системи і права як його підсистеми, як засобу соціального регулювання. Для соціології права можливе виділення принаймні трьох рівнів аналізу суспільних явищ, а саме: 1) співвідношення індивідуума, особистості з її безпосереднім со 2) співвідношення зазначених правових норм (системи права) з 3) нарешті, співвідношення з метою аналізу всієї сукупності па При розгляді першого із зазначених рівнів може бути показано, як зміни, що відбуваються у соціальному середовищі, у змісті правових норм, спричиняють відповідні зміни у поведінці особистості (що розуміється як сукупність соціально обумовлених властивостей і характеристик), що призводять до коригування цієї поведінки відповідно до вимог норм права. За своєю сутністю зв'язок між явищами і процесами має характер взаємодії, коли ці явища і процеси складаються у певні системи, взаємно впливаючи й обумовлюючи один одного. Виділивши й описавши конкретні риси подібної взаємодії, установивши її структуру, ми зможемо проникнути углиб конкретного явища, заглянути далі «явної очевидності» конкретних фактів, виявляючи їх внутрішній зв'язок і взаємозалежність, проаналізувати характер, тип цього зв'язку. Відомо, що як об'єкт дослідження, специфічний для соціології, обираються соціальні дії. До них належать як групові дії (тобто дії суспільних груп, верств, класів тощо), так й індивідуальні дії — дії окремих осіб, що мають суспільне значення. Це положення важливе і для соціології права, для визначення її предмета. Так, якщо для правової науки головну роль відіграє вивчення відповідної галузі права, яка втілена у систему законодавства, то для соціології права головне полягає у вивченні закономірностей у діяльності осіб: а) які приймають закони; б) які застосовують закони; в) на поведінку яких впливають норми права. Поведінка зазначених осіб визначається (як і взагалі поведінка індивідуумів у суспільстві) на двох рівнях — матеріальному (відносини у сфері виробництва, економіки) і похідному від нього — ідеальному рівні (приписані правила і норми, цілі, форми і способи діяльності). Для соціології права, що вивчає соціальне функціонування правових норм, ближчим є саме другий аспект регулювання соціальної діяльності. Для соціологічних досліджень в праві суттєво, що соціальна дія, тобто діяльність, яка відбувається у суспільстві, являє собою взаємодію. Соціологія права виходить з примату суспільних відносин над правовідносинами та юридичною нормою. Характер суспільних відносин визначає і систему правових норм, і ступінь їх порушення (до-;ержання), і «форму» реагування суспільства на правопорушення. На відміну від юридичного підходу (правові норми — судова фактика), соціологічний прагне розкрити більш глибинні зв'язки, ікі відбивають суть правових явищ: суспільні відносини — право — )ункціонування правових норм у суспільстві — їх соціальна ефек-пивність.
Розділ 1 Право — відносно самостійне суспільне явище, і в цьому розумінні воно є предметом юридичної науки. Право — сторона суспільства, і в цьому розумінні воно є предметом соціології права. Оскільки право породжене суспільством, то усі юридичні явища тією чи іншою мірою є соціальними. Однак зворотне було б невірним: не усякий соціальний феномен є правовим. Існує неправове соціальне, наприклад, те, що називається звичаями. Коли, обідаючи у ресторані, людина починає з супу, закінчує десертом, а потім вимагає рахунок — це приклад феномена звичаїв, а не феномена права (коли людина почуває себе пов'язаною договором)1. До предмета дослідження соціології права відноситься взаємодія юридичних і неюридичних чинників, взаємозв'язок лравових і не-правових явищ. Отже, правові явища (правові чинники) мають інтерес для соціології права (на відміну від традиційної юриспруденції) не самі по собі, а в їх зв'язках з неюридичними чинниками, а неюридичні чинники значущі для соціології права (на відміну від загальної соціології) лише у зв'язках, впливах, взаємодії з правовими явищами. Соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а також механізм і закономірності такої взаємодії і є предметом соціології права. Такий підхід орієнтує конкретні дослідження на пошуки нових неюридичних чинників, що впливають на право або зазнають його впливу, на з'ясування нових механізмів і напрямів взаємозв'язку юридичних і неюридичних чинників, виявлення нових тенденцій і в остаточному підсумку закономірностей у відповідній сфері суспільного життя. Соціологічний підхід до дослідження права передбачає вивчення юридичних явищ у трьох основних напрямах. Перший напрям дослідження охоплює вивчення тих особливостей соціально-економічних умов життя, що потребують юридичного врегулювання суспільних відносин в кримінально-, цивільно-, адміністративно-правових та інших формах. Тут набувають свого матеріального обґрунтування всі юридичні інститути та норми. Іншими словами, в ході дослідження, яке проводиться в цьому напрямі, виявляються потреби суспільства в певному виді правового регулювання і дається пояснення вибору юридичних засобів їх задоволення. 1 Карбон-ье Ж. Юридическая социология. — М., 1986. — С. 30—31. Другий напрям охоплює дослідження соціального, соціально-психологічного і юридичного механізмів дії правової норми. Вивчення соціального і соціально-психологічного механізмів передбачає визначення відповідних чинників, які впливають на виконання юридичних норм і побудову ряду моделей поведінки, які дозволяють досліджувати сукупну дію усіх цих соціально і юридично значущих чинників, які зведені до єдиної системи. Його результати стають теоретичною базою для науково обґрунтованих рекомендацій органам, що застосовують право, та для удосконалення законодавства шляхом збагачення його соціального змісту за рахунок відбиття у правових нормах економічних, політичних, соціально-психологічних та інших моментів. У свою чергу, дослідження юридичного механізму приводить до створення теоретичного фундаменту для поліпшення структури власне правових норм, більш чіткого відбиття їх юридичного змісту шляхом уточнення прав і обов'язків учасників правовідносин і для раціоналізації законодавчої техніки. Третій основний напрям включає вивчення ефективності правових норм, в процесі якого виявляється достатність або недостатність юридичних засобів, обраних для досягнення поставлених цілей. Соціологія права як науковий напрям має основні, саме їй притаманні проблеми. Структурно соціологія права складається з таких головних розділів: — загальні теоретичні та методологічні питання; — спеціальні проблеми та конкретні соціально-правові дослі — методика та техніка соціально-правових досліджень. У ряді загальних проблем важливе місце посідають такі, як соціальні джерела права, соціальна система і соціальний механізм функціонування правових інститутів, система соціальних функцій права, правові проблеми соціального планування, взаємодія права і громадської думки, престиж права й юридичних професій у суспільстві. Що стосується спеціальних проблем, то можна визначити такі, нк соціогендерний аспект у соціології права, соціологічні проблеми нормотворчості та діяльності щодо застосування права, соціологічний підхід щодо дослідження судової діяльності, інститутів і норм Розділ 1 Соціологія права як науковий напрям
кримінального права тощо (про спеціальні проблеми соціології права йдеться у відповідних розділах підручника). Соціологія права досліджує юридичні явища у межах загальної соціологічної теорії, зосереджуючи свою увагу на праві як соціальному інституті, його зв'язках з іншими соціальними інститутами (економікою, політикою, моральністю тощо). Соціологія права прагне пізнати фактичну соціальну дійсність у тому обсязі, в якому вона пов'язана з правовим чинником. Вона намагається з'ясувати, за допомогою якого способу право змінює соціальну дійсність або за допомогою якого способу соціальна дійсність формує право. Соціологія права прагне пізнати право в його дії — виявити галузь, в якій швидкі або повільні правові зміни є ефективними; вона намагається визначити, якого роду правовий інструментарій приводить до відповідних змін у політичній свідомості, сфері господарських відносин або в стосунках між людьми, намагається виявити посередні або побічні негативні наслідки, які право може створити. Соціологія права прагне визначити, в якій галузі функціонують необґрунтовані уявлення у зв'язку із застосуванням права, якою мірою вони погоджуються з дійсністю, які причини таких необгрунтованих уявлень. Соціологія права вивчає дію права насамперед для того, щоб давати рекомендації, які сприятимуть раціональному та ефективному формуванню соціальної дійсності. Співвідношення, взаємозв'язок і взаємодія права, його інститутів і норм із соціальною дійсністю є центральною проблемою соціології права. Вона вивчає не все в праві й не право, взяте само по собі, а соціальне у праві, взаємодію соціального і правового, тобто соціальну обумовленість права, соціальні умови й основи його дії та соціальну роль права. Іншими словами, в задачу соціології права входить дослідження права як важливого елемента соціальної системи, його взаємодії з іншими соціальними структурами, тобто з'ясування, зокрема, того, як, з одного боку, у суспільстві виникає і визріває соціальна потреба у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин і як у процесі такого регулювання відбиваються особистісні, групові й суспільні інтереси, а з іншого — як здійснюються соціальні функції права, яким чином і наскільки ефективно під впливом права у суспільстві відбуваються ті чи інші соціальні зміни. Соціологія права прагне додати своїм висновкам такої форми, щоб вони були придатні для впровадження у соціальну практику. Так, наприклад, висновки, пов'язані з проблемами злочинності, мають бути сформульовані таким чином, щоб вони змогли надати можливість дослідникам-практикам перевести теоретичні концепції на мову їх професійної діяльності. І хоча така практика перебуває тільки на початковому етапі, проте вона вже позитивно відбивається на збагаченні тими чи іншими способами теоретичних знань практичним досвідом і, навпаки, практики — теорією. Соціологія права аналізує дійсність, прагне емпірично її розкрити та дати найбільш повну та виразну картину цієї дійсності. Соціологія права має не тільки власне теоретичну частину, набір спеціальних проблем, які складають її теоретичну основу, але й складний комплекс питань, які стосуються методології та процедури дослідження. Структуру соціології права на емпіричному рівні складають факти та емпіричні закони, а також методика і техніка конкретних досліджень. Емпірична соціологія права накопичує той фактологічний матеріал, на базі якого розвивається при відповідному теоретичному узагальненні уся соціологія права. Одним з найважливіших завдань, яке вирішується соціологією права, є пояснення емпіричних даних. Предметом емпіричної соціології права є фактична поведінка людей у сфері дії права. Це пояснюється тим, що соціально-правові факти виявляються як реальні дії людей. Предмет дослідження тієї чи іншої науки нерозривно пов'язаний з її методом. Метод науки — це шлях наукового пізнання соціальної дійсності. Соціологія права використовує різні загальнонаукові методи: — діалектичний метод — виходить з принципів єдності і бороть — метод системного аналізу — спрямований на дослідження об' Розділ 1 Соціологія права як науковий напрям
чення цілісності об'єкта, на аналізі зв'язків між різними елементами системи; — метод структурно-функціонального аналізу — один із напря — статистичні методи — математичні методи досліджень масо — методи соціально-психологічних досліджень — насамперед Особливе місце посідають соціологічні методи емпіричних досліджень — методи збирання емпіричної інформації (спостереження, опитування, аналіз документів, експеримент). Конкретні соціологічні дослідження у праві націлені на вивчення як соціальної обумовленості, так і соціальної дії, ефективності дії права та його інститутів, розкриття впливу права на суспільні відносини, на практику і зворотної дії соціальних чинників на право. Отже, у межах зазначеної спільності (у найширшому розумінні) об'єкта пізнання різних наук про право не можна не бачити своєрідності підходу соціології, насамперед соціології права, до його вивчення. Соціологія, соціологія права досліджують соціологічне у праві, тобто розглядають право як одну із соціальних підсистем, як соціальний інститут. Це означає, що право вивчається з погляду виявлення у ньому насамперед інтересів, цінностей і норм, дії і взаємодії особистостей, соціальних груп і суспільства в цілому. Тому в більш вузькому, конкретному розумінні безпосереднім об'єктом соціології права є не власне право, а його взаємозв'язок і взаємодія з соціумом, що знаходить своє відбиття як у соціальній обумовленості права, так і у впливі права на соціальну реальність. І тут питання про об'єкт соціології права немов зливається з питанням про його предмет. Отже, соціологія права є певним чином структурованою системою соціальних знань про право як особливий соціально-юридичний феномен в його генезисі, а також дії, тобто як соціальне діюче (соціально спрямоване) явище, процес. Соціологію права можна визначити як міждисциплінарну галузь наукового знання, що об'єднує в собі пізнавальні ресурси юриспруденції як системи наук про право та державу і загальної соціології як науки про закономірності формування, розвитку й функціонування суспільства. Саме така формула предмета соціології права є оптимальною і відбиває те загальне, що зближує позиції вчених як юристів, так і соціологів, незважаючи на нюанси, які є в їх міркуваннях. Читайте також:
|
|||||||||||||||||||||
|