• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Авторський колектив

Панов М. І. — керівник авт. кол., доктор юридичних наук, проф.,

академік АПрН України (підрозділ 6.3; розділ 10);

Осипова Н. П. — доктор філос. наук, проф. (вступ, розділи 4, 5);

Герасіна Л. М. — доктор соціол. наук, проф. (підрозділи 3.2, 3.3,

3.5; розділ 10);

Клімова Г. П. — доктор філос. наук, проф. (підрозділи 6.1, 6.2);

Сердюк О. В. — канд. філос. наук, доц. (розділи 2, 7);

Воднік В. Д. — канд. філос. наук, доц. (розділ 1; підрозділи 8.1,

8.3, 8.4); Золотарьова Ю. І. — канд. філос. наук, доц. (підрозділи 3.1, 3.4;

розділ 9); — канд. юрид. наук, доц. (підрозділи 8.2, 8.4)

доктор філософських наук, професор Н. П. Осипова

С69 Соціологія права:Підручник для студентів юрид. спец, вищих навчальних закладів / М. І. Панов, Н. П. Осипова, Л. М. Гера­сіна та ін.; За ред. Н. П. Осипової. — К.: Концерн «Видавничий Дім фін Юре», 2003. — 276 с.

966-313-063-6

У підручнику висвітлюються складні питання соціологічного знання в теоре­тичному правознавстві, розкриваються сутність та зміст правового буття, визна­чається його вплив на юридичну практику та суспільні відносини, на функціону­вання і розвиток соціальних явищ.

Для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів.

ББК 60.56я73

Колектив авторів. Керівник М. І. Панов, 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003

вступ

Протягом останніх років в Україні широкого розповсюдження набули соціальні дослідження права. «Право в дії» вивчають різні наукові колективи (у тому числі Академія правових наук України, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), соціологія права викладається у вищих юридичних навчальних за­кладах. Тобто вітчизняну правову школу, як і західну, цікавить право як соціальне явище і його вплив на суспільні відносини, на функціонування і розвиток різних соціальних явищ. Кількість ем­піричних досліджень правових інститутів — судів, законодавчих, виконавчих, адміністративних органів — значно збільшилась. їх проводять як юристи-теоретики, так і вчені суспільствознавчих на­укових дисциплін. Це означає, що зростаюча увага до фундамента­льних теоретичних питань про природу права демонструє серйозний пошук точних наукових пояснень, а не просто практичних підказок щодо соціальних умов здійснення правової політики держави.

Що ж являють собою соціологічні теорія і метод у вивченні пра­ва? Це досить легко зрозуміти на прикладі правового життя сього­денної України. Набувають чинності нові законопроекти, створені у відповідній формі відповідними законодавчими інститутами. Далі юристи засвоюють зміни, що відбулися у зв'язку з новими правила­ми — ймовірно, будуть нові правила, принципи і де в чому концеп­ція права. Зміни фіксуються у довідниках із законодавства, право­вих енциклопедіях, у періодичних виданнях, на них зважають у правозастосовчій діяльності. Проте чи обмежується цим введення нових норм? Які наслідки цей процес викликає у суспільстві? Часто юристи знають на подив мало про потенційні чи реальні наслідки закону. І що найбільш дивно: вони не завжди мають наміри систе­матично виявляти це. Такі практичні питання, що стосуються на­слідків дії законів, забезпечили головний стимул для соціологічно­го вивчення права. Головним аргументом тут є положення, що пра-

■

Вступ

Вступ

во занадто важливе соціальне явище, щоб його аналізувати за умов ізоляції від основних аспектів суспільства й неможливості розумін­ня складності його відносин з іншими соціальними явищами, його реальності як частини життя, а не тільки техніки професійної юри­дичної практики. Право пронизує усі сфери соціальної поведінки, його соціальна значущість відчувається у всіх проявах життя. Біль­ше того, право в будь-якій соціальній системі є фактично фундамен­тальною основою природи усіх форм асоціацій та інститутів. Якщо ми знайомі з правом певного суспільства, то ми маємо уявлення про соціальну систему в цілому. Достеменно відомо, якщо ми розуміємо право як соціальне явище, ми краще знаємо суспільство, в якому воно діє.

Характер сучасного права (численна постійно змінна система за­конодавчих правил, судових прецедентів, урегулювань, можливос­тей і розсудів-міркувань) такий, що всі ці необхідні раціоналізації часткові й обмежені. Вони слугують практичним цілям, вони — ча­стина техніки організованого застосування права, практичні інстру­менти у побудові певного образу дій. Теорія, що розвивається прос­то через раціоналізацію й осмислення правил, принципів, концеп­цій і цінностей, які безпосередньо або опосередковано присутні у правовій доктрині, може бути названа нормативною теорією права. Вона є серцевиною минулої й нинішньої правової філософії. Проте розуміння природи права потребує систематичного емпіричного аналізу не тільки правової доктрини й інститутів, але й соціального оточення, у якому існують правові інститути.

Отже, право слід аналізувати як соціальний феномен. Проте яким чином це здійснити? Що являє собою соціологічна перспекти­ва права?

Певною мірою право і соціологія тотожні за своїми можливостя­ми як форми професійної практики, хоча протилежні за методами і цілями. Право як професійна практика займається розробкою прак­тичного мистецтва управління через правила. Йогошризначення — розпоряджуюче й технічне. Соціологія займається науковим ви­вченням соціальних явищ. її призначення — пояснююче й описове. Юрист — це людина, що веде справи, ввірені їй певними органами регуляції суспільних відносин. Соціолог же залишається неупере-дженим спостерігачем. Хоча ці стереотипи не завжди мають підт­вердження на практиці, однак вони вказують на відмінності у по­глядах, які є типовими, коли відповідні дисциплінарні статуси пра-

ва й соціології визначені нечітко. Хоча і право, і соціологія мають справу з повним спектром значущих форм соціальних відносин і ма­ють один і той самий базовий предмет дослідження, право — це практичне пристосування («пристрій», «прилад») систематичного контролю соціальних відносин та інститутів. Соціологія ж подібна до наукового виробництва, якому постійно потрібні систематичні знання про це. І в цьому сенсі в перспективі право і як механізм со­ціального регулювання, і як професія чи специфічна сфера знань і практики стають об'єктами дослідження, які потребують пояснен­ня в соціологічних термінах.

Усе вищезазначене доводить, що прогрес у розумінні складності соціального життя потребує усунення кордонів між існуючими нау­ковими дисциплінами або систематичного заперечення автономнос­ті дисциплін. Міждисциплінарність уже довгий час є однією з най­продуктивніших форм інтелектуальної узгодженості. Водночас, соціологічна перспектива не вимагає від права, щоб воно було відне­сене до частини академічної соціологічної теорії, але щоб воно роз­глядалося з соціологічним уявленням. Таке уявлення постійно ви­магає інтерпретації детальних знань з права у більш широкому со­ціальному контексті, послідовно шукає стосунки між правовим розвитком і більш широкими соціальними змінами, намагається зрозуміти право як взаємодію у комплексі підходів разом з соціаль­ним оточенням, яке воно має за мету регулювати.

Соціологія права як науковий напрям

Розділ 1

СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА

ЯК НАУКОВИЙ НАПРЯМ

1.1. Предмет, структура і метод соціології права

Аналіз проблем будь-якої науки має починатися з визначення предмета даної галузі знань і відповідно з установлення її місця в системі наук. Предмет пізнання науки — це зафіксовані досвідом та включені до процесу практичної діяльності людини сторони, влас­тивості та відношення об'єктів, які досліджуються з певною метою у конкретних історичних умовах. З даного визначення виходить, по-перше, що декілька наук можуть мати загальний об'єкт пізнан­ня, в якому кожна з них виділяє свій власний предмет; по-друге, визнання історичної рухомості між різними галузями знання. За­значені положення притаманні і предмету соціології права, бо право в тій чи іншій мірі служить об'єктом вивчення цілого комплексу на­ук. Будучи складним, багатогранним і різнорівневим суспільним явищем, право вивчається в межах соціальної філософії, соціології, політології, правознавства, соціальної психології, етнології, антро­пології й багатьох інших наук. Чи означає це, що зазначені науки з одних і тих же позицій досліджують право? Звичайно, ні. Кожна з них підходить до нього по-своєму, виходячи з власної, специфічної природи і характеру, що знаходить відбиття у визначенні її особли­вого предмета.

Соціологія права — молода наукова дисципліна. її поява і розви­ток не є випадковим. Це результат історичного розвитку знань люд­ства, їх диференціації, відокремлювання.

У 1962 р. на V Міжнародному соціологічному конгресі група юристів і соціологів поставила на обговорювання конгресу проблему «Зміст і метод соціології права». У результаті дискусії був сформу­льований висновок, що сучасний інтелектуальний клімат, розвиток соціологічної теорії, а також методології суспільних наук визначи­ли необхідність інституціоналізації соціології права як науки. Цю пропозицію конгрес прийняв, і був створений Дослідний комітет со­ціології права, що діє у межах Міжнародної соціологічної асоціації.

Розвиток соціології права за останні роки обумовлений прагнен­ням підвищити ефективність впливу права на суспільні відносини, що регулюються ним, поставити на наукову основу діяльність пра­вових установ. Для сучасного розвитку нашої країни необхідним є, можливо, більш повне виявлення всіх взаємозв'язків держави і права у соціальній структурі, виявлення системи «спільників» і «супротивників»"держави і права у соціальній дійсності, їх взаємо­дії і протидії, розроблення загальної теорії прийняття оптимальних юридичних рішень, основ методики вивчення престижу права, ефе­ктивності правових норм.

Формування таких суміжних галузей знання, як соціологія пра­ва, філософія права тощо завжди супроводжується дискусіями що­до їх наукової належності та дисциплінарного статусу. Подібні суперечки сприяють уточненню позицій суміжних наук, конкрети­зації їх уявлень про предмет і метод нової дисципліни, більш осмис­леному і цілеспрямованому розвитку співробітництва між різними науками, поглибленню процесу наукового пізнання в цілому. За ос­танні роки серед фахівців, які працюють у цій галузі знань, окрес­лилося декілька різних підходів до трактування місця соціології права у системі суспільствознавства.

Питання про природу соціології права та її місце в системі су­спільствознавчого знання не набуло однозначної відповіді.

Так, серед соціологів домінує думка про те, що соціологія права — це соціологічна дисципліна. Деякі юристи трактують соціологію права як спеціальну юридичну дисципліну, яка нерозривно пов'яза­на з теорією права. Інші, поділяючи теоретичну та емпіричну соціо­логію права, відносять першу до загальної теорії права, а другу роз­глядають як самостійний напрям досліджень у межах правознавст­ва в цілому. Розібратися в дискусії з цього питання допоможе література¹.

¹ Варчук В. В. Социология права — отрасль социологии // Социс. — 1996. — № 10; Зимин А. И. Философия и социология права (к вопросу об истоках русского социально-правового сознания и методологии социального поз-нания // Социс. — 2000. — № 5; Керимов Д.А. Социология и правоведение // Государство и право — 1999. — № 8; Лапаева В. В. Социология права: в поисках новой парадигми // Государство и право — 1992. — № 7; Она же. Социология права в системе обществоведения // Государство и право — 2000. — № 4; Она же. Социология права как юридическая дисциплина? // Социс. — 1999. — № 7; Тадевосян 9. В. К вопросу о социологии права // Социс. — 1997. — № 11; Он же. Социология права и ее место в системе наук о праве // Государство и право — 1998. — № 1.

Розділ 1

І

Соціологія права як науковий напрям

Основним у всій цій проблематиці є вчення про ефективність правових приписів і діяльності державних установ, бо саме тут у найвищому ступені виступає на перший план практично-політичне значення соціології права.

Соціологія права є однією зі спеціальних соціологічних теорій. її метою є дослідження феномена права з позиції соціології.

Об'єктивною підставою для виокремлення такої особливої галузі знань соціології служить те, що право — це важливий не тільки по­літичний і юридичний, але й соціальний інститут, якому належить найважливіша роль у соціальному контролі та соціальному регулю­ванні.

Правові явища і процеси не можуть бути глибоко і всебічно ви­вчені поза їх зв'язком із суспільством як соціальною системою, тоб­то поза соціальними зв'язками.

Соціологію права можна визначити як науку про загальні та спе­цифічні соціальні властивості, закономірності І механізми взаємодії суспільства як соціальної системи і права як його підсистеми, як за­собу соціального регулювання.

Для соціології права можливе виділення принаймні трьох рівнів аналізу суспільних явищ, а саме:

1) співвідношення індивідуума, особистості з її безпосереднім со­
ціальним середовищем, коли цінності, настанови, характеристики
особистості зіставляються з соціальними нормами, цінностями,
втіленими в окремі, конкретні соціальні інститути — насамперед у
систему правових норм суспільства;

2) співвідношення зазначених правових норм (системи права) з
іншими, більш широкими за своїм обсягом соціальними категорія­
ми — суспільною правосвідомістю, мораллю тощо;

3) нарешті, співвідношення з метою аналізу всієї сукупності па­
нуючих у даному суспільстві політичних, правових, морально-етич­
них та інших норм і цінностей з провідними соціально-економічни­
ми характеристиками суспільства, його соціальною структурою.

При розгляді першого із зазначених рівнів може бути показано, як зміни, що відбуваються у соціальному середовищі, у змісті пра­вових норм, спричиняють відповідні зміни у поведінці особистості (що розуміється як сукупність соціально обумовлених властивостей і характеристик), що призводять до коригування цієї поведінки від­повідно до вимог норм права.

За своєю сутністю зв'язок між явищами і процесами має харак­тер взаємодії, коли ці явища і процеси складаються у певні систе­ми, взаємно впливаючи й обумовлюючи один одного. Виділивши й описавши конкретні риси подібної взаємодії, установивши її струк­туру, ми зможемо проникнути углиб конкретного явища, заглянути далі «явної очевидності» конкретних фактів, виявляючи їх внут­рішній зв'язок і взаємозалежність, проаналізувати характер, тип цього зв'язку.

Відомо, що як об'єкт дослідження, специфічний для соціології, обираються соціальні дії. До них належать як групові дії (тобто дії суспільних груп, верств, класів тощо), так й індивідуальні дії — дії окремих осіб, що мають суспільне значення.

Це положення важливе і для соціології права, для визначення її предмета. Так, якщо для правової науки головну роль відіграє ви­вчення відповідної галузі права, яка втілена у систему законодавст­ва, то для соціології права головне полягає у вивченні закономірно­стей у діяльності осіб: а) які приймають закони; б) які застосовують закони; в) на поведінку яких впливають норми права.

Поведінка зазначених осіб визначається (як і взагалі поведінка індивідуумів у суспільстві) на двох рівнях — матеріальному (відно­сини у сфері виробництва, економіки) і похідному від нього — ідеа­льному рівні (приписані правила і норми, цілі, форми і способи дія­льності).

Для соціології права, що вивчає соціальне функціонування пра­вових норм, ближчим є саме другий аспект регулювання соціальної діяльності.

Для соціологічних досліджень в праві суттєво, що соціальна дія, тобто діяльність, яка відбувається у суспільстві, являє собою вза­ємодію.

Соціологія права виходить з примату суспільних відносин над правовідносинами та юридичною нормою. Характер суспільних від­носин визначає і систему правових норм, і ступінь їх порушення (до-;ержання), і «форму» реагування суспільства на правопорушення.

На відміну від юридичного підходу (правові норми — судова фактика), соціологічний прагне розкрити більш глибинні зв'язки, ікі відбивають суть правових явищ: суспільні відносини — право — )ункціонування правових норм у суспільстві — їх соціальна ефек-пивність.

Розділ 1

Право — відносно самостійне суспільне явище, і в цьому розу­мінні воно є предметом юридичної науки. Право — сторона суспіль­ства, і в цьому розумінні воно є предметом соціології права.

Оскільки право породжене суспільством, то усі юридичні явища тією чи іншою мірою є соціальними. Однак зворотне було б невір­ним: не усякий соціальний феномен є правовим. Існує неправове со­ціальне, наприклад, те, що називається звичаями. Коли, обідаючи у ресторані, людина починає з супу, закінчує десертом, а потім вима­гає рахунок — це приклад феномена звичаїв, а не феномена права (коли людина почуває себе пов'язаною договором)¹.

До предмета дослідження соціології права відноситься взаємодія юридичних і неюридичних чинників, взаємозв'язок лравових і не-правових явищ.

Отже, правові явища (правові чинники) мають інтерес для соціо­логії права (на відміну від традиційної юриспруденції) не самі по со­бі, а в їх зв'язках з неюридичними чинниками, а неюридичні чинни­ки значущі для соціології права (на відміну від загальної соціології) лише у зв'язках, впливах, взаємодії з правовими явищами.

Соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а та­кож механізм і закономірності такої взаємодії і є предметом соціо­логії права.

Такий підхід орієнтує конкретні дослідження на пошуки нових неюридичних чинників, що впливають на право або зазнають його впливу, на з'ясування нових механізмів і напрямів взаємозв'язку юридичних і неюридичних чинників, виявлення нових тенденцій і в остаточному підсумку закономірностей у відповідній сфері су­спільного життя.

Соціологічний підхід до дослідження права передбачає вивчення юридичних явищ у трьох основних напрямах.

Перший напрям дослідження охоплює вивчення тих особливос­тей соціально-економічних умов життя, що потребують юридичного врегулювання суспільних відносин в кримінально-, цивільно-, ад­міністративно-правових та інших формах. Тут набувають свого мате­ріального обґрунтування всі юридичні інститути та норми. Іншими словами, в ході дослідження, яке проводиться в цьому напрямі, ви­являються потреби суспільства в певному виді правового регулюван­ня і дається пояснення вибору юридичних засобів їх задоволення.

¹ Карбон-ье Ж. Юридическая социология. — М., 1986. — С. 30—31.

Другий напрям охоплює дослідження соціального, соціально-психологічного і юридичного механізмів дії правової норми. Ви­вчення соціального і соціально-психологічного механізмів передба­чає визначення відповідних чинників, які впливають на виконання юридичних норм і побудову ряду моделей поведінки, які дозволя­ють досліджувати сукупну дію усіх цих соціально і юридично зна­чущих чинників, які зведені до єдиної системи. Його результати стають теоретичною базою для науково обґрунтованих рекоменда­цій органам, що застосовують право, та для удосконалення законо­давства шляхом збагачення його соціального змісту за рахунок від­биття у правових нормах економічних, політичних, соціально-психологічних та інших моментів. У свою чергу, дослідження юри­дичного механізму приводить до створення теоретичного фундамен­ту для поліпшення структури власне правових норм, більш чіткого відбиття їх юридичного змісту шляхом уточнення прав і обов'язків учасників правовідносин і для раціоналізації законодавчої техніки.

Третій основний напрям включає вивчення ефективності право­вих норм, в процесі якого виявляється достатність або недостат­ність юридичних засобів, обраних для досягнення поставлених цілей.

Соціологія права як науковий напрям має основні, саме їй прита­манні проблеми.

Структурно соціологія права складається з таких головних роз­ділів:

— загальні теоретичні та методологічні питання;

— спеціальні проблеми та конкретні соціально-правові дослі­
дження;

— методика та техніка соціально-правових досліджень.

У ряді загальних проблем важливе місце посідають такі, як со­ціальні джерела права, соціальна система і соціальний механізм функціонування правових інститутів, система соціальних функцій права, правові проблеми соціального планування, взаємодія права і громадської думки, престиж права й юридичних професій у су­спільстві.

Що стосується спеціальних проблем, то можна визначити такі, нк соціогендерний аспект у соціології права, соціологічні проблеми нормотворчості та діяльності щодо застосування права, соціологіч­ний підхід щодо дослідження судової діяльності, інститутів і норм

Розділ 1

Соціологія права як науковий напрям

кримінального права тощо (про спеціальні проблеми соціології пра­ва йдеться у відповідних розділах підручника).

Соціологія права досліджує юридичні явища у межах загальної соціологічної теорії, зосереджуючи свою увагу на праві як соціаль­ному інституті, його зв'язках з іншими соціальними інститутами (економікою, політикою, моральністю тощо).

Соціологія права прагне пізнати фактичну соціальну дійсність у тому обсязі, в якому вона пов'язана з правовим чинником.

Вона намагається з'ясувати, за допомогою якого способу право змінює соціальну дійсність або за допомогою якого способу соціаль­на дійсність формує право.

Соціологія права прагне пізнати право в його дії — виявити га­лузь, в якій швидкі або повільні правові зміни є ефективними; вона намагається визначити, якого роду правовий інструментарій приво­дить до відповідних змін у політичній свідомості, сфері господарсь­ких відносин або в стосунках між людьми, намагається виявити по­середні або побічні негативні наслідки, які право може створити.

Соціологія права прагне визначити, в якій галузі функціонують необґрунтовані уявлення у зв'язку із застосуванням права, якою мірою вони погоджуються з дійсністю, які причини таких необгрун­тованих уявлень.

Соціологія права вивчає дію права насамперед для того, щоб да­вати рекомендації, які сприятимуть раціональному та ефективному формуванню соціальної дійсності.

Співвідношення, взаємозв'язок і взаємодія права, його інститу­тів і норм із соціальною дійсністю є центральною проблемою соціо­логії права. Вона вивчає не все в праві й не право, взяте само по собі, а соціальне у праві, взаємодію соціального і правового, тобто соціа­льну обумовленість права, соціальні умови й основи його дії та со­ціальну роль права.

Іншими словами, в задачу соціології права входить дослідження права як важливого елемента соціальної системи, його взаємодії з іншими соціальними структурами, тобто з'ясування, зокрема, того, як, з одного боку, у суспільстві виникає і визріває соціальна потре­ба у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин і як у процесі такого регулювання відбиваються особистісні, групові й суспільні інтереси, а з іншого — як здійснюються соціальні функції права, яким чином і наскільки ефективно під впливом права у сус­пільстві відбуваються ті чи інші соціальні зміни.

Соціологія права прагне додати своїм висновкам такої форми, щоб вони були придатні для впровадження у соціальну практику.

Так, наприклад, висновки, пов'язані з проблемами злочинності, мають бути сформульовані таким чином, щоб вони змогли надати можливість дослідникам-практикам перевести теоретичні концеп­ції на мову їх професійної діяльності. І хоча така практика перебу­ває тільки на початковому етапі, проте вона вже позитивно відбива­ється на збагаченні тими чи іншими способами теоретичних знань практичним досвідом і, навпаки, практики — теорією.

Соціологія права аналізує дійсність, прагне емпірично її розкри­ти та дати найбільш повну та виразну картину цієї дійсності.

Соціологія права має не тільки власне теоретичну частину, набір спеціальних проблем, які складають її теоретичну основу, але й складний комплекс питань, які стосуються методології та процеду­ри дослідження.

Структуру соціології права на емпіричному рівні складають фак­ти та емпіричні закони, а також методика і техніка конкретних до­сліджень.

Емпірична соціологія права накопичує той фактологічний мате­ріал, на базі якого розвивається при відповідному теоретичному узагальненні уся соціологія права.

Одним з найважливіших завдань, яке вирішується соціологією права, є пояснення емпіричних даних.

Предметом емпіричної соціології права є фактична поведінка лю­дей у сфері дії права. Це пояснюється тим, що соціально-правові фак­ти виявляються як реальні дії людей.

Предмет дослідження тієї чи іншої науки нерозривно пов'язаний з її методом. Метод науки — це шлях наукового пізнання соціальної дійсності. Соціологія права використовує різні загальнонаукові ме­тоди:

— діалектичний метод — виходить з принципів єдності і бороть­
би протилежностей як джерела розвитку, єдності логічного й істо­
ричного у пізнанні, включаючи сходження від абстрактного до кон­
кретного, поєднання аналізу і синтезу;

— метод системного аналізу — спрямований на дослідження об'­
єкта як частини цілого і як цілого, яке складається з частин, як сис­
темної цілісності, робить акцент на виявленні механізмів забезпе-

Розділ 1

Соціологія права як науковий напрям

чення цілісності об'єкта, на аналізі зв'язків між різними елемента­ми системи;

— метод структурно-функціонального аналізу — один із напря­
мів системного підходу, який розглядає об'єкт дослідження як
структурно розчленовану цілісність, в якій кожний елемент струк­
тури має своє функціональне призначення;

— статистичні методи — математичні методи досліджень масо­
вих явищ випадкового характеру;

— методи соціально-психологічних досліджень — насамперед
різні способи тестування тощо.

Особливе місце посідають соціологічні методи емпіричних до­сліджень — методи збирання емпіричної інформації (спостережен­ня, опитування, аналіз документів, експеримент).

Конкретні соціологічні дослідження у праві націлені на вивчен­ня як соціальної обумовленості, так і соціальної дії, ефективності дії права та його інститутів, розкриття впливу права на суспільні від­носини, на практику і зворотної дії соціальних чинників на право.

Отже, у межах зазначеної спільності (у найширшому розумінні) об'єкта пізнання різних наук про право не можна не бачити своєрід­ності підходу соціології, насамперед соціології права, до його ви­вчення. Соціологія, соціологія права досліджують соціологічне у праві, тобто розглядають право як одну із соціальних підсистем, як соціальний інститут. Це означає, що право вивчається з погляду ви­явлення у ньому насамперед інтересів, цінностей і норм, дії і вза­ємодії особистостей, соціальних груп і суспільства в цілому. Тому в більш вузькому, конкретному розумінні безпосереднім об'єктом со­ціології права є не власне право, а його взаємозв'язок і взаємодія з соціумом, що знаходить своє відбиття як у соціальній обумовленос­ті права, так і у впливі права на соціальну реальність. І тут питання про об'єкт соціології права немов зливається з питанням про його предмет.

Отже, соціологія права є певним чином структурованою систе­мою соціальних знань про право як особливий соціально-юридич­ний феномен в його генезисі, а також дії, тобто як соціальне діюче (соціально спрямоване) явище, процес. Соціологію права можна визначити як міждисциплінарну галузь наукового знання, що об'єд­нує в собі пізнавальні ресурси юриспруденції як системи наук про

право та державу і загальної соціології як науки про закономірності формування, розвитку й функціонування суспільства.

Саме така формула предмета соціології права є оптимальною і відбиває те загальне, що зближує позиції вчених як юристів, так і соціологів, незважаючи на нюанси, які є в їх міркуваннях.

Читайте також:

1. V. Робоче проектування та авторський нагляд.
2. Авторський колектив
3. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.
4. Блок 6. Соціально-психологічний клімат у трудових колективах.
5. Взаємодія органів публічної влади з трудовими колективами, підприємствами, установами, організаціями
6. Види та характеристики колективів (груп) працівників
7. Використання засобів індивідуального та колективного захисту персоналу
8. Виховний вплив колективу
9. Вплив колективу на особистість дитини.
10. Вплив колективу на поведінку працівників.
11. Група і колективна взаємодія

Переглядів: 869