МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Авторський колективГлава 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М. Глава 2. Історія становлення кримінології та її сучасний стан в Україні доктор юридичних наук, професор МИХАЙЛЕНКО П.П. Глава 3. Злочинність та її основні характеристики кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник КУЛИК О.Г. Глава 4. Причини та умови злочинності кандидат юридичних наук, професор АЛЕКСАНДРОВ Ю.В. Глава 5. Кримінологічне вчення про особу злочинця кандидат юридичних наук, ГРИНЧАК В.М. Глава 6. Причини та умови конкретних злочинів кандидат юридичних наук, професор ТАРАРУХІН С.А. Глава 7. Проблеми віктимології та сущидальної поведінки кандидат юридичних наук, професор МОІСЕЄВ Є.М. Глава 8. Попередження злочинів Член-кореспондент АПН, професор КОНДРАТЬЄВ Я.Ю.; доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М. Глава 9. Віктимологічний аспект профілактики злочинів доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М., кандидат юридичних наук ВАСИЛЕВИЧ В.В. Глава 10. Методика та організація кримінологічних досліджень кандидат юридичних наук, доцент АНТИПОВ В.І. Глава 11. Прогнозування та планування заходів боротьби зі злочинністю кандидат юридичних наук, КРАВЧЕНКО Ю.Ф. Глава 12. Злочинність у зарубіжних країнах, концепції її детермінації та запобігання доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М.; координатор проектів Скармен центру Лестерського університету А. БЕК Додатки: доктор юридичних наук ДЖУЖА О.М.; кандидат юридичних наук ВАСИЛЕВИЧ В.В. Глава 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології § 1. Поняття кримінологи1 як соціально-правової науки, її предмет, завдання і функції § 2. Методологія і методи кримінологічних досліджень § 3. Місце кримінологи у системі наук, її зв'язок з юридичними та іншими науками § 4. Система науки кримінології § 1. Поняття кримінології як соціально-правової науки, її предмет, завдання та функції Жодна ідея не дістає свого розвитку, якщо немає відповідних суспільних умов і потреб. Кримінологія як галузь наукових знань виникла у XVIII ст. на базі кримінального права. її поява була пов'язана із загостренням соціальних суперечностей, що призвело до різкого зростання злочинності. За цих умов наука, що пояснювала злочинність як явище, почала здобувати дедалі більшу суспільну значимість1. Проблема злочинності й сьогодні є однією з найактуальніших і політично гострих. Довкола неї точиться чимало спорів. Етимологічно поняття "кримінологія"означає вчення про злочин (від лат. сгітеп — злочин та грец. Іо§оз — слово, вчення). Проте згодом це поняття набуло ширшого значення, і сьогодні воно означає науку про злочинність. У зарубіжній літературі, поряд з терміном "кримінологія", трапляються й інші — "кримінальна соціологія", "кримінальна біологія", "кримінальна етимологія", "соціологія злочинності", "кримінальна антропологія" тощо. У вітчизняній науці вживається лише термін "кримінологія". Межі кримінології часто пов'язують з її предметом і фактично зводять до переліку його складових частин. Разом з тим такий підхід є недостатнім, оскільки, незважаючи на вагомість предмета, визначення науки має містити у собі повнішу її характеристику, вказуючи, зокрема, на місце науки в загальній системі знань, найважливіші Див.: Джужа О. М. Яка кримінологія потрібна сьогодні? // Право України. — 2000. — № 6. - С. 65. методологічні підходи до об'єкта дослідження, на кінцеву мету та завдання дослідницьких пошуків. Вітчизняну кримінологіюможна визначити як комплексну науку про злочинність, її сутність та історичні форми прояву, детермінанти, стан, структуру і динаміку, особу злочинця, жертву злочину, а також про засоби протидії злочинності та іншим, пов'язаним з нею, антисоціальним проявам. Отже, кримінологія, як і будь-яка наука, вивчає закономірності певних явищ і на цій основі розв'язує завдання бажаного впливу на них. У процесі розвитку вітчизняної кримінології пропонувалися різні визначення її поняття та предмета. Перші підручники1 з кримінології та деякі вчені2 розуміли кримінологію як науку про стан, динаміку, причини злочинності, методи її вивчення, шляхи та засоби боротьби з нею. П. І. Гришаєв вважає, що кримінологія — це наука, яка "досліджує сферу суспільних відносин, що виникають у зв'язку з існуванням злочинності як відносно масового соціального явища класового суспільства"3. Існує і низка інших визначень4. Певною мірою всі вони мають право на самостійне існування. Проте зазначимо, що визначення (дефініція) кожної науки має містити у собі якості, властиві саме цій науці. Тому, як справедливо зазначають автори "Курсу радянської кримінології", немає потреби включати у поняття кримінології положення, які є загальними для всіх наук (наприклад, що це відносно самостійна система знань і в той же час її складова, особлива форма діяльності людей, що об'єднує вчених і наукові заклади)5. Кримінологія є однією з суспільних наук і її місце — на межі філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях "злочин" і "злочинець", які відрізняються від адміністративно-правових понять "правопорушення" і "правопорушник". Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти зло- 1 Див.: Советская криминология. — М., 1966. — С. 8; Криминология. — М., 1968. — 2 Див.: Карпец И. И. Проблеми преступности. — М., 1969. — С. 3; Ковалев Н. И. 3 ГришаєвП. И. Советская криминология: Учебное пособие. — М., 1975. — С. 6. 4 Наприклад: Аванесов Г. А. Криминология, прогностика, упрапление. — Горький, 5 Див.: Курс советской криминологии: Предмет. МеТОДОїТОІ ия. Преступность и ее чинності, особа злочинця пов'язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обмежується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чисто правовою, а соціолого-правовою наукою. Проте невірно вважати кримінологію лише соціологічною наукою, як це робить О. Б. Саха-ров. Обґрунтовуючи свою позицію з цього питання, він пише: "Той факт, що кримінологія використовує кримінально-правові поняття і категорії і певною мірою грунтується на них, не доводить юридичний характер цієї науки. Правові поняття і категорії покладено, наприклад, в основу судової статистики, яка не є юридичною наукою"1. Більшість вітчизняних вчених не поділяє цього погляду і вважає кримінологію соціолого-правовою наукою. У процесі розвитку кримінології було окреслено її предмет, до якого нині входять чотири основні елементи: 1) злочинність як соціально-правове явище; 2) особа злочинця; 3) причини та умови (детермінанти) злочинності; 4) попередження злочинності2. У науковій літературі трапляються й інші визначення предмета кримінології3. У деяких працях воно ширше, в інших — вужче. Це пов'язано з тим, що предмет будь-якої науки — не застигла матерія. Він змінюється з розвитком самої науки, уточнюється, доповнюється новими елементами. Схожа еволюція помітна, зокрема, на проблемі особи злочинця, яка виокремилася в самостійну частину предмета кримінології лише на останніх етапах її розвитку. Те саме можна сказати і про віктимологію — частину кримінології, яка вивчає властивості жертв злочинів, без чого розуміння злочинності та її детермінант було б неповним. Сахаров А, Б. Некоторие принципиальнне вопросн советской криминологии // Криминология и уголовная политика. — М., 1985. — С. 26—27. Термін "попередження злочинності" не зовсім коректний. Запобігати або попереджати можна те, що ще не існує в дійсності. Злочинність вже існує, вона є об'єктивною реальністю. Тому з нею можна тільки боротися, протидіяти їй, долати її. Запобігти їм або попередити можна лише окремі, ще не вчинені злочини. На цей нюанс більшість радянських кримінологів чомусь не звертала уваги. Звідси плутанина таких термінів, як "попередження злочинності", "профілактика злочинності", "запобігання злочинності", "превенція злочинності". Всі вони підходять тільки до ще не вчинених злочинів, а не до злочинності як уже існуючого соціального явища. Див.: Терцензон А. А. Введение в советскую криминологию. — М., 1965. — С. 22; Криминология. — М., 1966. — С. 8 та ін. Розходження у визначенні предмета кримінології спричинені різним розумінням суті предмета науки, ототожненням його з її змістом, завданнями тощо. Показовим тут є погляд, згідно з яким "все, Що вивчає та чи інша наука, входить до її предмета"1. За такого підходу предмет кримінології визначається дуже широко, фундаментальні теоретичні проблеми науки стають поряд з прикладними питаннями. Для глибшого усвідомлення -предмета кримінології та його меж доцільно зіставити і розмежувати предмет кримінології з її об'єктом. Розмежування цих категорій є важливим теоретико-пізнавальним принципом у методології комплексних досліджень, бо "все те, що пізнається, є об'єктом дослідження, оскільки воно ще не пізнане і суперечить знанню. Ті самі речі, явища, процеси, їх сторони і відношення, оскільки вони вже відомі, зафіксовані з певної сторони у тій чи іншій формі знань, "дані" у ній, але підлягають подальшому дослідженню, є предметом... Предмет обумовлюється об'єктом і є його стороною, зафіксованою у певній формі. У такому об'єктивному вигляді він протистоїть людині та її знанням"2. Таким чином, об'єкт кримінологи відтворює специфічне об'єктивне явище — злочинність та особливі форми реакції на неї, які полягають в усуненні детермінант злочинності. Предметом кримінології є конкретні сторони і прояви цього об'єкта. При цьому проблеми, що їх вивчає кримінологія, з погляду їх значимості для науки і практики, не рівнозначні. Одні з них є центральні, створюють власне предмет кримінології або його "ядро". Інші мають прикладне, допоміжне значення, стають умовою або засобом глибокого і всебічного пізнання цього предмета. Розглянемо докладніше ці елементи. 1) Головним елементом предмета кримінології є сама злочин 2) Особа злочинця виступає як система демографічних, соціаль 1 Стручков Н. А. Вступительная часть // Бухгольц 3., ЛекшасДж., Хартман Р. Социа- 2 Садовский В. Н. Метододогические проблеми исследования обт>ектов, представ- нів. Зазначимо, що злочин — це акт вольовий, свідомо обраний. Це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм злочинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на вчинення злочину. 3) Причини та умови злочинності, об'єднані родовим понят 4) Протидія злочинності є системою державних і громадських Звичайно, розглянуті вище основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання дискусійне у зв'язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Коротко розглянемо їх. 1) Прогнозування злочинності, а також планування заходів 2) Кримінально-правова статистика, яка є основою аналізу 1 Див.: Гринчак В. М. Кримінологія і сучасність // Науковий вісник НАВСУ. — 2000. — № 2. - С. 27. ронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби зі злочинністю. 3) Методика вивчення злочинності. При проведенні криміно 4) Супутні злочинності негативні соціальні явища. Ці про 5) Жертва злочину. Для означення цього аспекту в науковій лі 6) Суїцидальна поведінка (проблема самогубства). Частина Основними завданнями кримінології є: 1) здобуття достовірних знань про те, що становить її предмет; 2) виявлення та аналіз факторів (чинників), які детермінують 3) встановлення процесу формування особи злочинця та жертв 4) розробка засобів протидії злочинності та запобігання злочин З цих завдань випливають такі функції кримінології: а) описова. Кримінологія виявляє і фіксує певні факти соціаль б) пояснювальна. Розкриваючи на основі емпіричних даних і 1 Див.: Карпец И. И. Современньїе проблеми криминологии. — М., 1982. — С. 133; Зе/шнский А. Ф. Криминология. — Харьков, 2000. в) прогностична. Вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно г) практично-перетворювальна. Кримінологічні описання, § 2. Методологія та методи кримінологічних досліджень Наукова достовірність досліджень та їх результатів- значною мірою залежить від методологічної бази1. Загальноприйнятим є положення, що метод визначається предметом і завданнями дослідження. Разом з тим багато залежить не лише від предмета, а й від його розуміння, тобто від теорії предмета. Тому не випадково, що кожній теорії властивий свій метод, що метод — це не лише спосіб дослідження, а й теорія. Наприклад, залежно від розуміння суті і структури особи злочинця, детерміністської природи злочинної поведінки вирішальною мірою визначається метод дослідження. Це характерно і для інших проблем кримінології. Глибоко й достовірно пізнати соціальні явища дають можливість діалектичний та історичний підходи. Вони сприяють правильному вирішенню таких дуже важливих для кримінології проблеми, як співвідношення буття і свідомості, фізичного і духовного, соціального й біологічного, необхідного і випадкового, загального зв'язку явищ у їх постійному розвитку, єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні тощо. Діалектико-історичний метод орієнтує дослідника на потребу розглядати злочинність та інші кримінологічні явища у порівняльно-історичному аспекті — у розвитку й зміні їх соціальних зв'язків та обумовленостей, застерігає від суб'єктивізму й однобічного підходу, забезпечує системність дослідження. Проте хибною є думка, що лише на підставі загальних 1 Див.: Мельник Л., Ківенко Н., Лановенко І. Методологічні проблеми розвитку кримінологічної науки в Україні // Науковий вісник ДПА України. — 2000. — № 2 (8). — С. 7.
філософських положень можна пояснити всі явища і суперечності, з якими стикається кримінологія. Завдання будь-якого кримінологічного дослідження полягає в тому, щоб за допомогою законів і категорій діалектики обрати такий метод дослідження, який би дав можливість розкрити суть явища, встановити закономірності його розвитку, історичні форми прояву. Діалектичний метод лежить в основі методології будь-якої науки, а діалектичний матеріалізм становить загальну методологію, тобто теорію пізнання. Філософи глибоко проникли в розуміння того, яким шляхом розвивається наукове пізнання, які найважливіші закономірності його руху від зовнішніх ознак явищ, що вивчаються, до їх внутрішньої суті. Отже, завдання науки в тому, щоб видимий у явищі рух звести до дійсного внутрішнього руху, бо якби форма прояву і суть речей збігалися, то наука була б зайвою. Зазначимо, що наукове пізнання проходить три фази: від вивчення початкового цілого, тобто розвитку предмета у всій його складності, як безпосередньо даного, через розгляд різних складових і аспектів предмета, що пізнається, шляхом створення відповідних абстракцій до їх зв'язку між собою для абстрактного відтворення початкового предмета в його цілісності й конкретності. Неможливо пізнати ціле інакше, як спочатку розкласти його на окремі елементи, з'ясувати їх функції та взаємозв'язки, що в свою чергу обумовлені функціонуванням системи в цілому. В цьому суть діалектики. Вся історія природознавства і суспільствознавства є наочним підтвердженням наведених положень. Філософи обгрунтували науковий метод, що враховує діалектичну суперечність пізнання і спирається на принцип розвитку, метод сходження від абстрактного, тобто нерозвинутого, зачаткового, не наповненого визначеннями, до конкретного, тобто розвинутого, збагаченого визначеннями. При цьому хід абстрактного мислення від простого до складного відповідає дійсному історичному процесові та стану речей. Сказане вище цілком стосується пізнання явищ, які входять до предмета науки кримінології. Але ці вимоги не вичерпують усіх правил пізнання. При вивченні того, що становить предмет кримінології, велике значення мають такі філософські закони, як закон єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення, а також категорії причини і наслідку, загального, особливого й одиничного, необхідного і випадкового, можливості і дійсності, змісту і форми, суті і явища тощо. Разом з тим філософські закони і категорії не вичерпують усіх засобів пізнання. До арсеналу кримінологічних досліджень входять й інші методи, які у своїй сукупності становлять методологію науки. Під методологією слід розуміти систему певних теорій, які виступають як керівний принцип, знаряддя наукового аналізу, засіб реалізації вимог цього аналізу1. Філософське розуміння методології вказує на її нерозривний зв'язок з методами. На її основі розробляються загальнонаукові та спеціальні методи. Всі вони дістають широке застосування у кримінології. В них проявляються методологічні засади матеріалістичної діалектики. Методи дослідження реалізують ці засади на практиці. Отже, враховуючи сказане, можна зробити висновок, що в основі методології лежить загальний метод пізнання — діалектичний та історичний матеріалізм. Це — база як для загальнонау-кових (логічного, абстрактного мислення, висунення гіпотез, аналізу й синтезу, спостереження, експерименту, експертних оцінок), так і спеціальних методів (соціологічних, статистичних, математичних, психологічних, педагогічних тощо). Останні методи не є кримінологічними, але свою специфіку вони отримують через особливості предмета і завдань саме кримінологічних досліджень. При їх проведенні найчастіше застосовують такі методи: 1. Конкретно-соціологічні: анкетування, інтерв'ювання, ви 2. Статистичні: масового спостереження (закон великих чи 3. Історико-порівняльний метод допомагає визначити пере 4. Психолого-педагогічні методи: спостереження, самоспосте 1 Див.: Стефанов Н. Теория и метод в общественннх науках. — М., 1967. — С. 138. формування антисоціальних властивостей у її структурі, виникнення злочинного наміру та його реалізації, мотивації злочинів, ресоціа-лізації злочинців і т.п. 5. Системного аналізу. Цей метод використовується найчастіше. Він дає змогу розглядати злочинність як систему, для якої характерні певні зв'язки і відношення між складовими її елементами, з одного боку, а з другого — зв'язки злочинності з іншими соціальними явищами і процесами, які впливають на неї1. Кожний з названих методів передбачає певну процедуру (техніку) дослідження, вибір якої залежить від програми, цілей і завдань конкретного дослідження. Як правило, кримінологічні пошуки проводяться з поєднанням кількох методів, що значно розширює їх базу і підвищує результативність. § 3. Місце кримінології у системі наук, її зв'язок з юридичними та іншими науками Для розкриття суті кримінології як науки важливо визначити не лише її предмет, методологію й методику, а й місце у системі наук. Кримінологія відрізняється від усіх інших юридичних наук тим, що більшість розроблюваних нею проблем має комплексний характер і перебуває на межі філософії, політології, соціології, правознавства, психології, педагогіки, демографії, економіки, статистики тощо. Безперечно одне — кримінологія належить до класу суспільних наук2. Але яке її місце, чи становить вона самостійну галузь знань, чи це лише частина іншої науки, чи це комплексна наука? З цього приводу існують різні точки зору як у нашій державі, так і в зарубіжних країнах. Нині у науковій літературі утвердилися чотири основні погляди. 1. Кримінологія є частиною кримінального права. Вперше таку думку висловив відомий російський кримінолог М. М. Гернет, який у 1906 р. назвав кримінологію проблематикою кримінального права. Аналогічну позицію відстоювали О. А. Герцензон (частина кримінального права)3, А. А. Піонтковський (кримінологія не самостійна наука і виділення її в таку "принципово неприпустимо")4. 1 Маноха О. Є. Методологічна функція кримінології: Монографія. — К., 1998. — 2 Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку. — Харьков: Право, 1998. — 3 Див.: Герцензон А. А. Введение в советскую криминологию. — М., 1965. — С. 32. 4 Курс советского уголовного права. — М., 1970. — Т. І. — С. 28.
2. Кримінологія — самостійна наука, яка перебуває на межі со 3. Кримінологія — загальнотеоретична наука про злочинність. 4. Кримінологія — самостійна галузь юридичної науки, складова Визнання кримінології як частини науки кримінального права має сьогодні мало прибічників. Зв'язок кримінального права з кримінологією незаперечний, але він не виключає самостійності останньої. Безперечно, кримінологія зародилася і розвивалася у надрах кримінального права, але це не може бути достатнім аргументом для визнання її частиною цієї науки. Історія свідчить, що проблемою злочинності цікавилося багато мислителів минулого, які були далекі від кримінального права, зокрема Аристотель, Ж.-Ж. Руссо, Т. Кам-панелла, К. Сен-Сімон, Т. Мор, О. М. Радищев, В. Г. Бєлінський, Ф. М. Достоєвський. Це свідчить про те, що кримінологія виникла і розвинулася як загальнополітична теорія і лише потім "з'єдналася" з юриспруденцією і стала загальнотеоретичною наукою про злочинність. Самостійність кримінології стосовно кримінального права пояснюється і різними методами цих наук, специфічністю їх безпосередніх цілей і завдань2. Якщо предметом кримінального права є окремий склад злочину, кримінальне покарання за нього, види злочинів, поняття особливо небезпечного рецидивіста тощо, то предметом кримінології — злочинність як соціальне явище, її детермінанти, особа злочинця, заходи запобігання злочинам. Якщо завданням кримінального права є покарати винного за вчинений злочин, то кримінології — не допустити самого формування особи з антисуспільною спрямованістю поведінки. Разом з тим зазначимо, що кримінологи користуються багатьма поняттями і положеннями науки кримінального права. І навпаки, кримінальне право широко використовує висновки кримінології, особливо щодо особи злочинця та її покарання, вироблення кримінальної політики, декриміналізації діянь. Питання про зв'язок кримінології з іншими науками є складовою частиною питання про її предмет. Комплексний характер кримінології визначає і безліч її зв'язків з іншими як суспільними, так і природничими науками. Суспільні науки, з якими кримінологія безпосе- 1 Криминология. — М., 1966. 2 Див. Зелінський А. Ф. Перспективи подальшого розвитку кримінології // Право
редньо пов'язана, можна класифікувати у такому порядку: філософсько-соціологічні, юридичні, психолого-педагогічні, економічні. Зв'язок кримінології з філософією виявляється у тому, що закони і категорії останньої є обов'язковими для кримінологічних досліджень, дають можливість вірно розкрити суть і зміст злочинності, її зв'язки з іншими соціальними явищами. Особливо тісним є зв'язки з соціологією, яка збагачує кримінологію безліччю емпіричних даних про суспільні явища та їх розвиток (міграція, урбанізація, соціальна активність людей, умови й спосіб їхнього життя і т. п.). Крім того, кримінологія широко застосовує методи соціології при проведенні своїх досліджень (опитування, тестування, спостереження). У свою чергу кримінологічні висновки збагачують і соціологію, роблять її більш всеохоплюючою. Найтісніше пов'язана кримінологія з юридичними науками, особливо з кримінальним правом. Низка понять, якими оперує кримінологія, є кримінально-правовими: злочин, кримінальна відповідальність і покарання, судимість, рецидив тощо. Розглядаючи злочинність, кримінологія спирається на кримінальне законодавство, оскільки зміни в ньому (криміналізація чи декриміналізація діянь) завжди ведуть до кількісних та якісних змін самої злочинності. З іншого боку, кримінологічна інформація дає змогу визначити ті суспільні відносини, які потребують або не потребують кримінально-правового захисту. Кримінально-правова статистика забезпечує кримінологію емпіричними даними про злочини та осіб, які їх вчинили, а також репрезентативність досліджень. Зв'язок науки кримінально-процесуального права з кримінологією полягає у визначенні процесуальних вимог щодо виявлення причин та умов злочинів (статті 23 і 23і КПК України), а також форм реагування на них. Кримінологічні ж дослідження допомагають удосконалювати у цьому напрямі кримінально-процесуальне законодавство. У різних аспектах можна простежити зв'язок кримінології з криміналістикою. З одного боку, теоретичні висновки про детермінанти злочинів, відпрацьовані кримінологією, мають визначальне значення для методики і тактики розслідування злочинів, з іншого — криміналістичні засоби розкриття злочинів застосовують у кримінології при вивченні проблем їх профілактики. Очевидним є взаємозв'язок кримінології і науки кримінально-виконавчого права, яка широко використовує висновки кримінології у процесі виправлення і перевиховання засуджених осіб, попередження вчинення ними нових злочинів тощо. У свою чергу кримінологія враховує пенітенціарний досвід для вирішення завдань боротьби зі злочинністю. Вивчення проблем протидії злочинності неможливе без використання комплексу знань зі сфери конституційного, державного, адміністративного, цивільного, сімейного, трудового та інших галузей права. Правовідносини, що їх вивчають ці юридичні науки, теж є об'єктом злочинних посягань, а отже і предметом кримінологічних досліджень. Кримінологія тісно пов'язана з психолого-педагогічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх властивостей особи, які визначають механізм індивідуальної злочинної поведінки. Вивчення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливо без поглибленого аналізу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і характерологічних ознак осіб, які вчинили злочини, їх антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб у свою чергу вимагає знань педагогіки, її методів впливу. Зв'язок кримінології з економічними науками виявляється не лише при вивченні злочинності у сфері економіки і корисливої злочинності, а й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у генезисі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окремих галузях народного господарства. Останніми роками дедалі змінюється зв'язок кримінології з математикою і кібернетикою. Праці ряду кримінологів (Г. А. Аванесова, Ю. Д. Блувштейна, С. Є. Віцина, А. Ф. Зелінського, В. В. Панкра-това та ін.) показали можливість плідного співробітництва кримінології з цими науками. Математичні методи істотно підвищують точність кримінологічних досліджень та їх висновків (наприклад, при визначенні рівня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогнозуванні). Таким чином, можна зробити висновок, що кримінологія є самостійною, комплексною загальнотеоретичною наукою про злочинність. § 4. Система науки кримінології Кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему. Система кримінології перебуває у прямій залежності від її предмета, відображає його структуру, оскільки особливістю наукових знань є їх логічно впорядкований систематизований виклад. Система науки кримінології базується на двох підставах: предметі дослідження і рівні узагальнення науково-практичної інформації. За предметом дослідження кримінологія складається з чотирьох частин: а) вчення про злочинність; б) вчення про детермінацію злочинів; в) вчення про особу злочинця та жертву злочинів; г) вчення про засоби протидії злочинності. За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на Загальну і Особливу (спеціальну) частини. Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми злочинності. Це — поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій. Центральне місце в Загальній частині посідають проблеми злочинності, особи злочинця, детермінант злочинності, віктимології і суїциду, організації та методики досліджень, кримінологічного планування та прогнозування, протидії злочинності. Особлива частина кримінології вивчає окремі види злочинності, їх детермінанти та заходи боротьби з ними. Кримінологія має як загальнотеоретичний, так і прикладний аспекти. Загальнотеоретичний аспект полягає у розробці наукових основ злочинності як соціально-правового явища та його подолання, прикладний має своїм завданням розробку конкретних заходів, спрямованих на запобігання окремим видам злочинів. Водночас треба мати на увазі, що кримінологія, як і будь-яка інша наука, не є чимось застиглим, раз і назавжди запрограмованим. У процесі свого розвитку вона у певних межах може доповнюватися й уточнюватися. Питання для самоконтролю 1. В чому полягає комплексність науки кримінології? 2. Як співвідносяться предмет і об'єкт кримінології? 3. В чому полягають особливості кримінологічних знань? 4. В яких напрямках розвивається предмет науки кримінології? 5. Що таке система науки та система дисципліни кримінології? 6. Яке місце кримінологічних знань в практичній правоохоронній ді Читайте також:
|
||||||||
|