• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Авторський колектив

Глава 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М.

Глава 2. Історія становлення кримінології та її сучасний стан в Україні доктор юридичних наук, професор МИХАЙЛЕНКО П.П.

Глава 3. Злочинність та її основні характеристики

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник КУЛИК О.Г.

Глава 4. Причини та умови злочинності

кандидат юридичних наук, професор АЛЕКСАНДРОВ Ю.В.

Глава 5. Кримінологічне вчення про особу злочинця кандидат юридичних наук, ГРИНЧАК В.М.

Глава 6. Причини та умови конкретних злочинів кандидат юридичних наук, професор ТАРАРУХІН С.А.

Глава 7. Проблеми віктимології та сущидальної поведінки кандидат юридичних наук, професор МОІСЕЄВ Є.М.

Глава 8. Попередження злочинів

Член-кореспондент АПН, професор КОНДРАТЬЄВ Я.Ю.;

доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М.

Глава 9. Віктимологічний аспект профілактики злочинів доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М., кандидат юридичних наук ВАСИЛЕВИЧ В.В.

Глава 10. Методика та організація кримінологічних досліджень кандидат юридичних наук, доцент АНТИПОВ В.І.

Глава 11. Прогнозування та планування заходів боротьби зі злочинністю кандидат юридичних наук, КРАВЧЕНКО Ю.Ф.

Глава 12. Злочинність у зарубіжних країнах, концепції її детермінації

та запобігання

доктор юридичних наук, професор ДЖУЖА О.М.;

координатор проектів Скармен центру Лестерського університету А. БЕК

Додатки:

доктор юридичних наук ДЖУЖА О.М.;

кандидат юридичних наук ВАСИЛЕВИЧ В.В.

Глава 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології

§ 1. Поняття кримінологи¹ як соціально-правової науки, її предмет, завдання і функції

§ 2. Методологія і методи кримінологічних досліджень § 3. Місце кримінологи у системі наук, її зв'язок з юридичними та іншими науками

§ 4. Система науки кримінології

§ 1. Поняття кримінології як соціально-правової науки, її предмет, завдання та функції

Жодна ідея не дістає свого розвитку, якщо немає відповідних суспільних умов і потреб. Кримінологія як галузь наукових знань виникла у XVIII ст. на базі кримінального права. її поява була пов'я­зана із загостренням соціальних суперечностей, що призвело до різ­кого зростання злочинності. За цих умов наука, що пояснювала зло­чинність як явище, почала здобувати дедалі більшу суспільну значи­мість¹.

Проблема злочинності й сьогодні є однією з найактуальніших і політично гострих. Довкола неї точиться чимало спорів.

Етимологічно поняття "кримінологія"означає вчення про зло­чин (від лат. сгітеп — злочин та грец. Іо§оз — слово, вчення). Проте згодом це поняття набуло ширшого значення, і сьогодні воно означає науку про злочинність. У зарубіжній літературі, поряд з терміном "кримінологія", трапляються й інші — "кримінальна соціо­логія", "кримінальна біологія", "кримінальна етимологія", "соціоло­гія злочинності", "кримінальна антропологія" тощо. У вітчизняній науці вживається лише термін "кримінологія".

Межі кримінології часто пов'язують з її предметом і фактично зводять до переліку його складових частин. Разом з тим такий підхід є недостатнім, оскільки, незважаючи на вагомість предмета, визна­чення науки має містити у собі повнішу її характеристику, вказую­чи, зокрема, на місце науки в загальній системі знань, найважливіші

Див.: Джужа О. М. Яка кримінологія потрібна сьогодні? // Право України. — 2000. —

№ 6. - С. 65.

методологічні підходи до об'єкта дослідження, на кінцеву мету та завдання дослідницьких пошуків.

Вітчизняну кримінологіюможна визначити як комплексну науку про злочинність, її сутність та історичні форми прояву, детер­мінанти, стан, структуру і динаміку, особу злочинця, жертву злочи­ну, а також про засоби протидії злочинності та іншим, пов'язаним з нею, антисоціальним проявам.

Отже, кримінологія, як і будь-яка наука, вивчає закономірності певних явищ і на цій основі розв'язує завдання бажаного впливу на них. У процесі розвитку вітчизняної кримінології пропонувалися різ­ні визначення її поняття та предмета. Перші підручники¹ з криміно­логії та деякі вчені² розуміли кримінологію як науку про стан, дина­міку, причини злочинності, методи її вивчення, шляхи та засоби бо­ротьби з нею.

П. І. Гришаєв вважає, що кримінологія — це наука, яка "дослі­джує сферу суспільних відносин, що виникають у зв'язку з існуван­ням злочинності як відносно масового соціального явища класового суспільства"³. Існує і низка інших визначень⁴. Певною мірою всі во­ни мають право на самостійне існування. Проте зазначимо, що ви­значення (дефініція) кожної науки має містити у собі якості, влас­тиві саме цій науці. Тому, як справедливо зазначають автори "Курсу радянської кримінології", немає потреби включати у поняття кримі­нології положення, які є загальними для всіх наук (наприклад, що це відносно самостійна система знань і в той же час її складова, особлива форма діяльності людей, що об'єднує вчених і наукові за­клади)⁵.

Кримінологія є однією з суспільних наук і її місце — на межі фі­лософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях "злочин" і "злочинець", які відрізняються від адміністративно-правових по­нять "правопорушення" і "правопорушник". Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти зло-

¹ Див.: Советская криминология. — М., 1966. — С. 8; Криминология. — М., 1968. —
С. 7; Криминология. — М., 1976. — С. 70.

² Див.: Карпец И. И. Проблеми преступности. — М., 1969. — С. 3; Ковалев Н. И.
Основи криминологии. — М., 1970 та ін.

³ ГришаєвП. И. Советская криминология: Учебное пособие. — М., 1975. — С. 6.

⁴ Наприклад: Аванесов Г. А. Криминология, прогностика, упрапление. — Горький,
1975. - С. 14.

⁵ Див.: Курс советской криминологии: Предмет. МеТОДОїТОІ ия. Преступность и ее
причини. Преступник. — М., 1985. — Т.1. — С. 4—5.

чинності, особа злочинця пов'язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обме­жується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чис­то правовою, а соціолого-правовою наукою. Проте невірно вважати кримінологію лише соціологічною наукою, як це робить О. Б. Саха-ров. Обґрунтовуючи свою позицію з цього питання, він пише: "Той факт, що кримінологія використовує кримінально-правові поняття і категорії і певною мірою грунтується на них, не доводить юридич­ний характер цієї науки. Правові поняття і категорії покладено, на­приклад, в основу судової статистики, яка не є юридичною нау­кою"¹. Більшість вітчизняних вчених не поділяє цього погляду і вва­жає кримінологію соціолого-правовою наукою.

У процесі розвитку кримінології було окреслено її предмет, до якого нині входять чотири основні елементи:

1) злочинність як соціально-правове явище;

2) особа злочинця;

3) причини та умови (детермінанти) злочинності;

4) попередження злочинності².

У науковій літературі трапляються й інші визначення предмета кримінології³. У деяких працях воно ширше, в інших — вужче. Це пов'язано з тим, що предмет будь-якої науки — не застигла матерія. Він змінюється з розвитком самої науки, уточнюється, доповнюєть­ся новими елементами. Схожа еволюція помітна, зокрема, на проб­лемі особи злочинця, яка виокремилася в самостійну частину пред­мета кримінології лише на останніх етапах її розвитку. Те саме мож­на сказати і про віктимологію — частину кримінології, яка вивчає властивості жертв злочинів, без чого розуміння злочинності та її де­термінант було б неповним.

Сахаров А, Б. Некоторие принципиальнне вопросн советской криминологии // Криминология и уголовная политика. — М., 1985. — С. 26—27.

Термін "попередження злочинності" не зовсім коректний. Запобігати або попере­джати можна те, що ще не існує в дійсності. Злочинність вже існує, вона є об'єктивною реальністю. Тому з нею можна тільки боротися, протидіяти їй, долати її. Запобігти їм або попередити можна лише окремі, ще не вчинені злочини. На цей нюанс більшість радян­ських кримінологів чомусь не звертала уваги. Звідси плутанина таких термінів, як "по­передження злочинності", "профілактика злочинності", "запобігання злочинності", "превенція злочинності". Всі вони підходять тільки до ще не вчинених злочинів, а не до злочинності як уже існуючого соціального явища.

Див.: Терцензон А. А. Введение в советскую криминологию. — М., 1965. — С. 22; Криминология. — М., 1966. — С. 8 та ін.

Розходження у визначенні предмета кримінології спричинені різ­ним розумінням суті предмета науки, ототожненням його з її зміс­том, завданнями тощо. Показовим тут є погляд, згідно з яким "все, Що вивчає та чи інша наука, входить до її предмета"¹. За такого під­ходу предмет кримінології визначається дуже широко, фундамен­тальні теоретичні проблеми науки стають поряд з прикладними пи­таннями.

Для глибшого усвідомлення -предмета кримінології та його меж доцільно зіставити і розмежувати предмет кримінології з її об'єктом. Розмежування цих категорій є важливим теоретико-пізнавальним принципом у методології комплексних досліджень, бо "все те, що пізнається, є об'єктом дослідження, оскільки воно ще не пізнане і суперечить знанню. Ті самі речі, явища, процеси, їх сторони і відно­шення, оскільки вони вже відомі, зафіксовані з певної сторони у тій чи іншій формі знань, "дані" у ній, але підлягають подальшому дос­лідженню, є предметом... Предмет обумовлюється об'єктом і є його стороною, зафіксованою у певній формі. У такому об'єктивному ви­гляді він протистоїть людині та її знанням"².

Таким чином, об'єкт кримінологи відтворює специфічне об'єк­тивне явище — злочинність та особливі форми реакції на неї, які по­лягають в усуненні детермінант злочинності. Предметом криміноло­гії є конкретні сторони і прояви цього об'єкта. При цьому проблеми, що їх вивчає кримінологія, з погляду їх значимості для науки і прак­тики, не рівнозначні. Одні з них є центральні, створюють власне предмет кримінології або його "ядро". Інші мають прикладне, допо­міжне значення, стають умовою або засобом глибокого і всебічного пізнання цього предмета. Розглянемо докладніше ці елементи.

1) Головним елементом предмета кримінології є сама злочин­
ність як історично мінливе, соціальне і кримінально-правове явище,
що являє собою сукупність усіх злочинів, вчинених у державі за
певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показ­
никами, як стан, рівень, структура, динаміка, характер та географія.
Правопорушення, які не є злочинами, але тісно пов'язані з ними
(наприклад, пияцтво, проституція, наркоманія), розглядаються кри­
мінологією як "фонові" явища.

2) Особа злочинця виступає як система демографічних, соціаль­
но-рольових, психологічних та інших властивостей суб'єктів злочи-

¹ Стручков Н. А. Вступительная часть // Бухгольц 3., ЛекшасДж., Хартман Р. Социа-
листическая криминология. — М., 1975. — С. 13.

² Садовский В. Н. Метододогические проблеми исследования обт>ектов, представ-
ляющих собой системи // Социология в СССР. — М., 1966. — Т. 1. — С. 181.

нів. Зазначимо, що злочин — це акт вольовий, свідомо обраний. Це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм зло­чинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу зло­чинця, вплив її індивідуальних властивостей на вчинення злочину.

3) Причини та умови злочинності, об'єднані родовим понят­
тям "детермінанти" або "криміногенні фактори", є сукупністю еко­
номічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, орга­
нізаційно-управлінських та інших чинників, які обумовлюють (де­
термінують) злочинність як свій наслідок. Причини та умови (детер­
мінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочинності в
цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

4) Протидія злочинності є системою державних і громадських
заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію детермінант
злочинності та корекцію поведінки осіб, схильних до правопору­
шень. Деякі дослідники, розглядаючи злочинність як соціальне яви­
ще, зазначають, що головним у боротьбі з нею є прогресивні со­
ціально-економічні перетворення. Поряд з цим важливе значення
мають і спеціальні кримінологічні заходи запобігання тим чи іншим
злочинам, які застосовуються правоохоронними органами і громад­
ськими формуваннями. Кримінологія мовби синтезує в собі все те
цінне, що накопичене з проблеми протидії злочинності іншими нау­
ками, і дає цілісне знання про весь цей процес¹.

Звичайно, розглянуті вище основні елементи предмета криміно­логії не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефек­тивніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання дискусійне у зв'язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Коротко розгля­немо їх.

1) Прогнозування злочинності, а також планування заходів
протидії їй. Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю
неможливе без відповідного прогнозування, а також планування
цього процесу. Тому ця проблематика має бути включена до предме­
та кримінології.

2) Кримінально-правова статистика, яка є основою аналізу
стану злочинності у суспільстві. Ця статистика допомагає правоохо-

¹ Див.: Гринчак В. М. Кримінологія і сучасність // Науковий вісник НАВСУ. — 2000. — № 2. - С. 27.

ронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби зі злочинністю.

3) Методика вивчення злочинності. При проведенні криміно­
логічних досліджень використовують методи інших наук — соціоло­
гічні, статистичні, математичні, психологічні, пристосовуючи їх до
проблеми, що вивчається. Це дає змогу проникнути у суть дослі­
джуваних явищ та успішно розв'язувати поставлені завдання.

4) Супутні злочинності негативні соціальні явища. Ці про­
яви в кримінології називають "фоновими", а в соціології — "асоці­
альними". Кримінологія не може не брати їх до уваги, оскільки вони
мають великий вплив на злочинність. Крім того, попередження зло­
чинів є найефективнішим тоді, коли воно починається на стадії ран­
ньої профілактики, тобто дозлочинної асоціальної поведінки.

5) Жертва злочину. Для означення цього аспекту в науковій лі­
тературі з'явився термін "віктимологія" (від лат. уісііта — жертва
і грец. 1о£о$ — слово) — вчення про жертву злочину. У криміноло­
гічних дослідженнях до недавнього часу основна увага приділялася
особі злочинця. Разом з тим потерпілий є другою стороною, причет­
ною до злочину. Саме він взаємодіє зі злочинцем, а тому ця пробле­
ма становить неабиякий інтерес для кримінологів.

6) Суїцидальна поведінка (проблема самогубства). Частина
вчених виступає проти включення цього питання до предмета кри­
мінології¹, проте є й протилежні думки. На наш погляд, ця проблема
має міждисциплінарний характер, вона стосується психіатрії, психо­
логії, кримінального права, але має і кримінологічний аспект.

Основними завданнями кримінології є:

1) здобуття достовірних знань про те, що становить її предмет;

2) виявлення та аналіз факторів (чинників), які детермінують
(обумовлюють) злочинність;

3) встановлення процесу формування особи злочинця та жертв
злочинів;

4) розробка засобів протидії злочинності та запобігання злочин­
ній поведінці з боку окремих осіб.

З цих завдань випливають такі функції кримінології:

а) описова. Кримінологія виявляє і фіксує певні факти соціаль­
ної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їх властивості й
ознаки, дає їх науковий опис;

б) пояснювальна. Розкриваючи на основі емпіричних даних і
теоретичних положень суть досліджуваних об'єктів, кримінологія
дає їм наукове пояснення;

¹ Див.: Карпец И. И. Современньїе проблеми криминологии. — М., 1982. — С. 133; Зе/шнский А. Ф. Криминология. — Харьков, 2000.

в) прогностична. Вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно
значущих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній
стан;

г) практично-перетворювальна. Кримінологічні описання,
пояснення і прогнозування так чи інакше підпорядковані інтересам
наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з проти­
дією злочинності. Тому боротьба зі злочинністю у широкому розу­
мінні фокусує всі інші проблеми, що вивчаються кримінологією.
У цьому полягає практично-перетворювальна функція науки, оскіль­
ки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони
озброюють суб'єктів профілактики злочинів, слугують їм керівни­
цтвом до дій.

§ 2. Методологія та методи кримінологічних досліджень

Наукова достовірність досліджень та їх результатів- значною мі­рою залежить від методологічної бази¹. Загальноприйнятим є поло­ження, що метод визначається предметом і завданнями досліджен­ня. Разом з тим багато залежить не лише від предмета, а й від його розуміння, тобто від теорії предмета. Тому не випадково, що кожній теорії властивий свій метод, що метод — це не лише спосіб дослі­дження, а й теорія. Наприклад, залежно від розуміння суті і струк­тури особи злочинця, детерміністської природи злочинної поведінки вирішальною мірою визначається метод дослідження. Це характер­но і для інших проблем кримінології.

Глибоко й достовірно пізнати соціальні явища дають можливість діалектичний та історичний підходи. Вони сприяють правильному вирішенню таких дуже важливих для кримінології проблеми, як співвідношення буття і свідомості, фізичного і духовного, соціально­го й біологічного, необхідного і випадкового, загального зв'язку явищ у їх постійному розвитку, єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні тощо. Діалектико-історичний метод орієнтує дослідника на потребу розглядати злочинність та ін­ші кримінологічні явища у порівняльно-історичному аспекті — у розвитку й зміні їх соціальних зв'язків та обумовленостей, застері­гає від суб'єктивізму й однобічного підходу, забезпечує системність дослідження. Проте хибною є думка, що лише на підставі загальних

¹ Див.: Мельник Л., Ківенко Н., Лановенко І. Методологічні проблеми розвитку кри­мінологічної науки в Україні // Науковий вісник ДПА України. — 2000. — № 2 (8). — С. 7.

філософських положень можна пояснити всі явища і суперечності, з якими стикається кримінологія. Завдання будь-якого кримінологіч­ного дослідження полягає в тому, щоб за допомогою законів і кате­горій діалектики обрати такий метод дослідження, який би дав мож­ливість розкрити суть явища, встановити закономірності його роз­витку, історичні форми прояву.

Діалектичний метод лежить в основі методології будь-якої науки, а діалектичний матеріалізм становить загальну методологію, тобто теорію пізнання. Філософи глибоко проникли в розуміння то­го, яким шляхом розвивається наукове пізнання, які найважливіші закономірності його руху від зовнішніх ознак явищ, що вивчаються, до їх внутрішньої суті. Отже, завдання науки в тому, щоб видимий у явищі рух звести до дійсного внутрішнього руху, бо якби форма прояву і суть речей збігалися, то наука була б зайвою.

Зазначимо, що наукове пізнання проходить три фази: від вивчен­ня початкового цілого, тобто розвитку предмета у всій його склад­ності, як безпосередньо даного, через розгляд різних складових і аспектів предмета, що пізнається, шляхом створення відповідних абстракцій до їх зв'язку між собою для абстрактного відтворення початкового предмета в його цілісності й конкретності. Неможливо пізнати ціле інакше, як спочатку розкласти його на окремі елемен­ти, з'ясувати їх функції та взаємозв'язки, що в свою чергу обумов­лені функціонуванням системи в цілому. В цьому суть діалектики. Вся історія природознавства і суспільствознавства є наочним під­твердженням наведених положень.

Філософи обгрунтували науковий метод, що враховує діалектич­ну суперечність пізнання і спирається на принцип розвитку, метод сходження від абстрактного, тобто нерозвинутого, зачаткового, не наповненого визначеннями, до конкретного, тобто розвинутого, зба­гаченого визначеннями. При цьому хід абстрактного мислення від простого до складного відповідає дійсному історичному процесові та стану речей.

Сказане вище цілком стосується пізнання явищ, які входять до предмета науки кримінології. Але ці вимоги не вичерпують усіх пра­вил пізнання. При вивченні того, що становить предмет криміноло­гії, велике значення мають такі філософські закони, як закон єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, запе­речення, а також категорії причини і наслідку, загального, особли­вого й одиничного, необхідного і випадкового, можливості і дійснос­ті, змісту і форми, суті і явища тощо. Разом з тим філософські зако­ни і категорії не вичерпують усіх засобів пізнання. До арсеналу кри­мінологічних досліджень входять й інші методи, які у своїй

сукупності становлять методологію науки. Під методологією слід розуміти систему певних теорій, які виступають як керівний принцип, знаряддя наукового аналізу, засіб реалізації вимог цього аналізу¹.

Філософське розуміння методології вказує на її нерозривний зв'язок з методами. На її основі розробляються загальнонаукові та спеціальні методи. Всі вони дістають широке застосування у кримі­нології. В них проявляються методологічні засади матеріалістичної діалектики. Методи дослідження реалізують ці засади на практиці.

Отже, враховуючи сказане, можна зробити висновок, що в осно­ві методології лежить загальний метод пізнання — діалектич­ний та історичний матеріалізм. Це — база як для загальнонау-кових (логічного, абстрактного мислення, висунення гіпотез, аналі­зу й синтезу, спостереження, експерименту, експертних оцінок), так і спеціальних методів (соціологічних, статистичних, математич­них, психологічних, педагогічних тощо). Останні методи не є кримі­нологічними, але свою специфіку вони отримують через особливості предмета і завдань саме кримінологічних досліджень. При їх прове­денні найчастіше застосовують такі методи:

1. Конкретно-соціологічні: анкетування, інтерв'ювання, ви­
вчення документів, експерименту, експертних оцінок тощо. Ці мето­
ди дають змогу глибше пізнати соціальний аспект явищ, процес їх
детермінації, зібрати великий емпіричний матеріал, що характери­
зує як стан і динаміку злочинності в цілому, так і окремих її видів,
предметніше з'ясувати детермінанти злочинності та розробити захо­
ди боротьби з нею.

2. Статистичні: масового спостереження (закон великих чи­
сел), групування, аналіз узагальнених показників тощо. Вони дають
можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою
отриманих статистичних показників встановити закономірності і
взаємозалежності їх розвитку, зробити узагальнення, перейти від
випадкового й одиничного до стійкого, масового, закономірного, по­
бачити якісні ознаки досліджуваного явища.

3. Історико-порівняльний метод допомагає визначити пере­
важні тенденції розвитку злочинності, зміни її стану і структури за
той чи інший період, без чого неможливо розробити ефективні захо­
ди протидії їй.

4. Психолого-педагогічні методи: спостереження, самоспосте­
реження, тестування застосовують для вивчення співвідношення
об'єктивного і суб'єктивного в поведінці особи злочинця, процесу

¹ Див.: Стефанов Н. Теория и метод в общественннх науках. — М., 1967. — С. 138.

формування антисоціальних властивостей у її структурі, виникнен­ня злочинного наміру та його реалізації, мотивації злочинів, ресоціа-лізації злочинців і т.п.

5. Системного аналізу. Цей метод використовується найчасті­ше. Він дає змогу розглядати злочинність як систему, для якої ха­рактерні певні зв'язки і відношення між складовими її елементами, з одного боку, а з другого — зв'язки злочинності з іншими соціаль­ними явищами і процесами, які впливають на неї¹.

Кожний з названих методів передбачає певну процедуру (техні­ку) дослідження, вибір якої залежить від програми, цілей і завдань конкретного дослідження. Як правило, кримінологічні пошуки про­водяться з поєднанням кількох методів, що значно розширює їх базу і підвищує результативність.

§ 3. Місце кримінології у системі наук, її зв'язок з юридичними та іншими науками

Для розкриття суті кримінології як науки важливо визначити не лише її предмет, методологію й методику, а й місце у системі наук. Кримінологія відрізняється від усіх інших юридичних наук тим, що більшість розроблюваних нею проблем має комплексний характер і перебуває на межі філософії, політології, соціології, правознавства, психології, педагогіки, демографії, економіки, статистики тощо. Без­перечно одне — кримінологія належить до класу суспільних наук². Але яке її місце, чи становить вона самостійну галузь знань, чи це лише частина іншої науки, чи це комплексна наука? З цього приво­ду існують різні точки зору як у нашій державі, так і в зарубіжних країнах. Нині у науковій літературі утвердилися чотири основні погляди.

1. Кримінологія є частиною кримінального права. Вперше таку думку висловив відомий російський кримінолог М. М. Гернет, який у 1906 р. назвав кримінологію проблематикою кримінального права. Аналогічну позицію відстоювали О. А. Герцензон (частина кримі­нального права)³, А. А. Піонтковський (кримінологія не самостійна наука і виділення її в таку "принципово неприпустимо")⁴.

¹ Маноха О. Є. Методологічна функція кримінології: Монографія. — К., 1998. —
С. 9-Ю.

² Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку. — Харьков: Право, 1998. —
С. 36.

³ Див.: Герцензон А. А. Введение в советскую криминологию. — М., 1965. — С. 32.

⁴ Курс советского уголовного права. — М., 1970. — Т. І. — С. 28.

2. Кримінологія — самостійна наука, яка перебуває на межі со­
ціології і права.

3. Кримінологія — загальнотеоретична наука про злочинність.

4. Кримінологія — самостійна галузь юридичної науки, складова
частина системи юридичних наук (Г. А. Аванесов, І. І. Карпець та
ін.). Ця думка була висловлена в першому підручнику з криміно­
логії¹ .

Визнання кримінології як частини науки кримінального права має сьогодні мало прибічників. Зв'язок кримінального права з кри­мінологією незаперечний, але він не виключає самостійності остан­ньої. Безперечно, кримінологія зародилася і розвивалася у надрах кримінального права, але це не може бути достатнім аргументом для визнання її частиною цієї науки. Історія свідчить, що проблемою злочинності цікавилося багато мислителів минулого, які були далекі від кримінального права, зокрема Аристотель, Ж.-Ж. Руссо, Т. Кам-панелла, К. Сен-Сімон, Т. Мор, О. М. Радищев, В. Г. Бєлінський, Ф. М. Достоєвський. Це свідчить про те, що кримінологія виникла і розвинулася як загальнополітична теорія і лише потім "з'єдналася" з юриспруденцією і стала загальнотеоретичною наукою про зло­чинність.

Самостійність кримінології стосовно кримінального права пояс­нюється і різними методами цих наук, специфічністю їх безпосеред­ніх цілей і завдань². Якщо предметом кримінального права є окре­мий склад злочину, кримінальне покарання за нього, види злочинів, поняття особливо небезпечного рецидивіста тощо, то предметом кримінології — злочинність як соціальне явище, її детермінанти, особа злочинця, заходи запобігання злочинам. Якщо завданням кри­мінального права є покарати винного за вчинений злочин, то кримі­нології — не допустити самого формування особи з антисуспільною спрямованістю поведінки. Разом з тим зазначимо, що кримінологи користуються багатьма поняттями і положеннями науки криміналь­ного права. І навпаки, кримінальне право широко використовує вис­новки кримінології, особливо щодо особи злочинця та її покарання, вироблення кримінальної політики, декриміналізації діянь.

Питання про зв'язок кримінології з іншими науками є складовою частиною питання про її предмет. Комплексний характер криміноло­гії визначає і безліч її зв'язків з іншими як суспільними, так і при­родничими науками. Суспільні науки, з якими кримінологія безпосе-

¹ Криминология. — М., 1966.

² Див. Зелінський А. Ф. Перспективи подальшого розвитку кримінології // Право
України. - 2001. - № 1. - С. 107-109.

редньо пов'язана, можна класифікувати у такому порядку: філософ­сько-соціологічні, юридичні, психолого-педагогічні, економічні.

Зв'язок кримінології з філософією виявляється у тому, що зако­ни і категорії останньої є обов'язковими для кримінологічних дослі­джень, дають можливість вірно розкрити суть і зміст злочинності, її зв'язки з іншими соціальними явищами. Особливо тісним є зв'язки з соціологією, яка збагачує кримінологію безліччю емпіричних да­них про суспільні явища та їх розвиток (міграція, урбанізація, соці­альна активність людей, умови й спосіб їхнього життя і т. п.). Крім того, кримінологія широко застосовує методи соціології при прове­денні своїх досліджень (опитування, тестування, спостереження). У свою чергу кримінологічні висновки збагачують і соціологію, роб­лять її більш всеохоплюючою.

Найтісніше пов'язана кримінологія з юридичними науками, особливо з кримінальним правом. Низка понять, якими оперує кри­мінологія, є кримінально-правовими: злочин, кримінальна відпові­дальність і покарання, судимість, рецидив тощо. Розглядаючи зло­чинність, кримінологія спирається на кримінальне законодавство, оскільки зміни в ньому (криміналізація чи декриміналізація діянь) завжди ведуть до кількісних та якісних змін самої злочинності. З ін­шого боку, кримінологічна інформація дає змогу визначити ті сус­пільні відносини, які потребують або не потребують кримінально-правового захисту.

Кримінально-правова статистика забезпечує кримінологію емпі­ричними даними про злочини та осіб, які їх вчинили, а також реп­резентативність досліджень.

Зв'язок науки кримінально-процесуального права з криміноло­гією полягає у визначенні процесуальних вимог щодо виявлення причин та умов злочинів (статті 23 і 23^і КПК України), а також форм реагування на них. Кримінологічні ж дослідження допомага­ють удосконалювати у цьому напрямі кримінально-процесуальне за­конодавство.

У різних аспектах можна простежити зв'язок кримінології з кри­міналістикою. З одного боку, теоретичні висновки про детермінанти злочинів, відпрацьовані кримінологією, мають визначальне значення для методики і тактики розслідування злочинів, з іншого — кримі­налістичні засоби розкриття злочинів застосовують у кримінології при вивченні проблем їх профілактики.

Очевидним є взаємозв'язок кримінології і науки кримінально-ви­конавчого права, яка широко використовує висновки кримінології у процесі виправлення і перевиховання засуджених осіб, попереджен­ня вчинення ними нових злочинів тощо. У свою чергу кримінологія

враховує пенітенціарний досвід для вирішення завдань боротьби зі злочинністю.

Вивчення проблем протидії злочинності неможливе без викорис­тання комплексу знань зі сфери конституційного, державного, адмі­ністративного, цивільного, сімейного, трудового та інших галузей права. Правовідносини, що їх вивчають ці юридичні науки, теж є об'єктом злочинних посягань, а отже і предметом кримінологічних досліджень.

Кримінологія тісно пов'язана з психолого-педагогічними наука­ми. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх властивостей особи, які визна­чають механізм індивідуальної злочинної поведінки. Вивчення мо­рально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливо без поглибленого аналі­зу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і характе­рологічних ознак осіб, які вчинили злочини, їх антисуспільної спря­мованості. Ресоціалізація таких осіб у свою чергу вимагає знань пе­дагогіки, її методів впливу.

Зв'язок кримінології з економічними науками виявляється не ли­ше при вивченні злочинності у сфері економіки і корисливої злочин­ності, а й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у гене­зисі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окре­мих галузях народного господарства.

Останніми роками дедалі змінюється зв'язок кримінології з мате­матикою і кібернетикою. Праці ряду кримінологів (Г. А. Аванесова, Ю. Д. Блувштейна, С. Є. Віцина, А. Ф. Зелінського, В. В. Панкра-това та ін.) показали можливість плідного співробітництва криміно­логії з цими науками. Математичні методи істотно підвищують точ­ність кримінологічних досліджень та їх висновків (наприклад, при визначенні рівня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогно­зуванні).

Таким чином, можна зробити висновок, що кримінологія є са­мостійною, комплексною загальнотеоретичною наукою про зло­чинність.

§ 4. Система науки кримінології

Кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему. Система кримінології перебуває у прямій залежності від її предмета, відобра­жає його структуру, оскільки особливістю наукових знань є їх логіч­но впорядкований систематизований виклад.

Система науки кримінології базується на двох підставах: предме­ті дослідження і рівні узагальнення науково-практичної інформації.

За предметом дослідження кримінологія складається з чоти­рьох частин: а) вчення про злочинність; б) вчення про детермінацію злочинів; в) вчення про особу злочинця та жертву злочинів; г) вчен­ня про засоби протидії злочинності.

За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кри­мінологія поділяється на Загальну і Особливу (спеціальну) частини.

Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми злочин­ності. Це — поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвит­ку кримінології та аналіз її основних теорій. Центральне місце в За­гальній частині посідають проблеми злочинності, особи злочинця, детермінант злочинності, віктимології і суїциду, організації та мето­дики досліджень, кримінологічного планування та прогнозування, протидії злочинності.

Особлива частина кримінології вивчає окремі види злочиннос­ті, їх детермінанти та заходи боротьби з ними.

Кримінологія має як загальнотеоретичний, так і прикладний ас­пекти. Загальнотеоретичний аспект полягає у розробці наукових ос­нов злочинності як соціально-правового явища та його подолання, прикладний має своїм завданням розробку конкретних заходів, спрямованих на запобігання окремим видам злочинів. Водночас тре­ба мати на увазі, що кримінологія, як і будь-яка інша наука, не є чи­мось застиглим, раз і назавжди запрограмованим. У процесі свого розвитку вона у певних межах може доповнюватися й уточню­ватися.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає комплексність науки кримінології?

2. Як співвідносяться предмет і об'єкт кримінології?

3. В чому полягають особливості кримінологічних знань?

4. В яких напрямках розвивається предмет науки кримінології?

5. Що таке система науки та система дисципліни кримінології?

6. Яке місце кримінологічних знань в практичній правоохоронній ді­
яльності?

Читайте також:

1. V. Робоче проектування та авторський нагляд.
2. Авторський колектив
3. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.
4. Блок 6. Соціально-психологічний клімат у трудових колективах.
5. Взаємодія органів публічної влади з трудовими колективами, підприємствами, установами, організаціями
6. Види та характеристики колективів (груп) працівників
7. Використання засобів індивідуального та колективного захисту персоналу
8. Виховний вплив колективу
9. Вплив колективу на особистість дитини.
10. Вплив колективу на поведінку працівників.
11. Група і колективна взаємодія

Переглядів: 876