Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



ЕПОХА ІДЕОЛОГІЧНИХ МІФІВ СОЦРЕАЛІЗМУ

На жаль, із насильницьким упро­вадженням соціалістичного реалізму увесь калейдоскоп театрального нова­торства в Україні, увесь перелік драма­тургів, до якого входили Я. Мамонтов, І. Кочерга, І. Дніпровський, М. Куліш, Ю. Яновський, Л. Первомайський, які сперечалися та дискутували між со­бою, фактично було замінено єдиною постановочною формулою та єдиним ім'ям - О. Корнійчук.

На відміну від авангардистської те­атральної моделі, за якої всі основні засоби сценічної виразності (сцено­графія, світло, акторська гра, пласти­ка, музика тощо) були підпорядкова­ні ідеї створення концептуального ви­довища, що візуально не нагадувало реальний світ, театр доби соцреалізму прагнув до так званої ілюзіоністської сценічної моделі, де все певною мірою було подібне на справжнє життя. «Життєподібна» театральна форма (най­краще її унаочнювали сценографія з ретельно відтворюваними інтер'єрами та екстер'єрами) стала носієм тоталі­тарного ідеологічного міфу, виробле­ного в радянській державі, - міфу про світле майбутнє, безтурботне жит­тя, мудрість партійних керівників, злочинність класових ворогів тощо.

Головним драматургом-міфотворцем, чиї п'єси «Платон Кречет», «Прав­да», «Богдан Хмельницький», «В сте­пах України» не просто мали обов'яз­ково з'являтися на сцені, а тиражува­лися буквально всіма театрами Украї­ни та за її межами, був уже згадува­ний Олександр Корнійчук.Саме на основі його драматургії в Україні ви­творилася модель соцреалістичного театру, що завдяки сконструйованим драматургом псевдожиттєвим ситуаці­ям утверджував конкретну міфологему. А відтак роль режисури із концептуально-інтерпретативної, для якої принциповим був розгляд парадигми"1 «людина і світ», було зведено до ролі оздоблювача ідеологічного міфу.

Основними втілювачами цього міфу стали видатні українські актори 30-50-х років А. Бучма, О. Ватуля, Н. Ужвій, В. Добровольський, Д. Мілютенко, Ю. Шумський, Г. Юра, Д. Антоно­вич, І. Мар'яненко, М. Крушельницький, О. Сердюк, В. Чистякова та ін. Більшість із них працювали в Київ­ському театрі ім. І. Франка, Харків­ському театрі ім. Т. Шевченка.

Отже, можна стверджувати, що ук­раїнський театр 30-х - початку 60-х років - це насамперед театр визначних акторів. Рівень виконавської майстер­ності цих митців, більшість з яких бу­ли або учнями, або сподвижниками Ле­ся Курбаса, досягає в ці роки апогею. Створені ними, передусім у класичній драматургії, образи: А. Бучма - Ми­кола і Н. Ужвій - Анна («Украдене щастя» І. Франка), Д. Антонович -Тихон і В. Чистякова - Катерина («Гроза» О. Островського), Л. Гакке-буш - леді Макбет («Макбет» В. Шекспіра), М. Крушельницький - король Лір («Король Лір» В. Шекспіра), Г. Юра - Стьопочка Крамарюк («Жи­тейське море» І. Карпенка-Карого) вражали детальною психологічною розробкою, тонким мімічно-пластич­ним малюнком, а головне, - сильною гуманістичною енергетикою.

В умовах жорстокого тоталітарного режиму світлі сценічні постаті, ство­рювані акторами в спектаклях, в яких ідеологічний міф виступав замінни­ком реальності, ставали для більшо­сті глядачів своєрідним стимулом до життя, ковтком свіжого повітря, допо­магали не зневіритися, не втратити сподівання на майбутнє. Власне, ці позаестетичні чинники, що належать до соціально-суспільних функцій те­атру, перетворили радянське мистец­тво на культову творчість і дали йому змогу досягти значних висот. Водно­час, хоча вершинні здобутки тогочас­ного українського театру пов'язані са­ме з акторською школою, слід згадати й плідну роботу в ці роки таких режи­серів, як В. Василько, Б. Романицький, І. Юхименко, Б. Тягно, Г. Ігнатович, І. Чабаненко та ін.


Читайте також:

  1. I. Епоха Відродження
  2. Антична епоха в українському контексті.
  3. Епоха великих географічних відкриттів
  4. Епоха великого переселення народів та східні слов'яни
  5. Епоха Відродження. Макіавеллі
  6. Епоха еллінізму і Римської імперії
  7. Епоха паперових (неповноцінних) грошей
  8. ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА — КУЛЬТУРНО-ПОЛІТИЧНИЙ КОНТЕКСТ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ
  9. Усвідомлення власних соціальних міфів і установок
  10. Формування системи соціального захисту в Україні за нових політико-ідеологічних та соціально-економічних умов
  11. Формування системи соціального захисту в Україні за нових політико-ідеологічних та соціально-економічних умов




Переглядів: 923

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
НОВАТОРСЬКІ ТЕАТРАЛЬНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ ЛЕСЯ КУРБАСА | СТУДІЙНІ ПОШУКИ СУЧАСНОГО ТЕАТРУ НА ЗЛАМІ СТОЛІТЬ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.