• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СТУДІЙНІ ПОШУКИ СУЧАСНОГО ТЕАТРУ НА ЗЛАМІ СТОЛІТЬ

ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА 60-80-х років

Післясталінська політична відлига кінця 60-х років дала змогу вітчизня­ному театрові певною мірою вийти за межі «прокрустового ложа» тоталі­тарного мистецтва. Із забуття повернулися імена багатьох визначних теат­ральних діячів, репресованих у 30-х роках. Було здійснено, кілька постано­вок за п'єсами М. Куліша, видано спогади про Леся Курбаса, реконстру­йовано його виставу «Гайдамаки».

Наприкінці 60-х - у середині 70-х років формується нове покоління українських акторів і режисерів, серед яких С. Данченко, Б. Ступка, В. Івченко, Ф. Стригун. Саме цьому поко­лінню належить провідна роль у теат­ральному процесі 70-80-х років, що увійшли в історію як «застійні». Того­часна українська драматургія (О. Коломієць, М. Зарудний) позначена продовженням традицій О. Корнійчу­ка. Однак попри ідеологічні обмежен­ня та репертуарний голод на сценах українських театрів з'являлися виз­начні постановки: «Кассандра» Київ­ського театру ім. І. Франка, «Камін­ний господар» Харківського театру ім. Т. Шевченка, «Земля» Чернівець­кого театру ім. О. Кобилянської, «Ук­радене щастя» Львівського театру ім. М. Заньковецької.

Кінець 80-х - початок 90-х років XX ст. став у театральному мистецтві України часом шукань, значних орга­нізаційних змін. Було створено низку нових театрів і так званих театрів-студій, з'явилася велика кількість експе­риментальних вистав. Український театр увійшов в епоху постмодернізму (режисери В. Козьменко-Делінде, В. Малахов, О. Більченко, О. Ліпцин). Така «оксамитова» революція передбачала відмову від ілюзіоніст­ського, життєподібного типу театру, пошуки принципово нової знакової те­атральної мови, студійне виховання актора.

Невеличкі театри-студії, що пере­важно працювали в камерних залах, а інколи у підвальних приміщеннях, га­ражах, галереях, попри їхні скромні реальні можливості сприяли станов­ленню нового покоління українських режисерів-експериментаторів, які зреш­тою зуміли кинути виклик старим те­атральним схемам. На їх сценах з'я­вився особливий репертуар - раніше заборонена драматургія абсурду, спектаклі-колажі за культовою про­зою XX ст. (Дж. Джойс, Ф. Кафка, П. Зюскінд), своєрідно інтерпретува­лася національна класика.

Один із найвідоміших експеримен­тальних, авангардних театрів Украї­ни - Львівський театр ім. Леся Курбаса під керівництом Володимира Кучинського.Цей режисер, обравши для свого театру ім'я творця україн­ського сценічного авангарду 20-х ро­ків, спробував відновити театр-лабо­раторію, театр-майстерню, головну мету якого він вбачав у створенні за­собами театру особливої творчої мате­рії, здатної вивести на поверхню жит­тя людського духу.

На початку 90-х років в Україні з'явилася когорта молодих режисерів, які творили альтернативне мистецтво не в студійних колективах, а в систе­мі державних театрів. На малій сцені Національного академічного драматич­ного театру ім. І. Франка поставив свою першу виставу нині відомий у сві­ті А. Жолдак, Державний угорський театр у Береговому очолив А. Віднянський - тепер головний режисер Націо­нального театру в Будапешті, в Київ­ському державному театрі драми і ко­медії на лівому березі під керівниц­твом Е. Митницького виросла ціла ко­манда режисерів-експериментаторів - Д. Богомазов, Ю. Одинокий, Д. Лазорко, які нині успішно працюють у різних театрах України і за кордоном. Кілька спроб створити новий тип аван­гардного театрального колективу від­булося в Харкові, зокрема на малій сцені Харківського театру ім. Т. Шев­ченка, свого часу очолюваного Лесем Курбасом, що дістав назву «Бере­зіль». Одна з кращих постановок на цій сцені - вистава «Маклена Граса» за М. Кулішем режисера С. Пасічника. Нині в Україні працюють чотири театри, що мають статус національних: Національна опера України ім. Т. Шев­ченка, Національний академічний дра­матичний театр ім. І. Франка, Націо­нальний Львівський академічний те­атр ім. М. Заньковецької та Націо­нальний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, а також по­над десяток академічних колективів і велика кількість державних театрів й антреприз.

Національний академічний драма­тичний театр ім. І. Франка з 1979 по 2001 р. очолював режисер Сергій Данченко.За час його керівництва в теат­рі утвердилися й зміцніли кращі тра­диції акторської школи, сформувало­ся нове покоління провідних акторів української сцени: Б. Бенюк, А. Хостікоєв, Н. Сумська, Л. Кубюк, Л. Смородіна, О. Задніпровський. Кращі вистави з творчого доробку С. Данченка - «Украдене щастя» І. Франка, «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта, «Енеїда» за І. Котляревським, «Тев'є-Тевель» за Шолом Алейхемом, «Ко­роль Лір» В. Шекспіра, «За двома зайцями» М. Старицького - досі збе­рігаються в репертуарі франківців. Нині художній керівник театру - Бог­дан Ступка.

З 1987 р. головним режисером На­ціонального Львівського академічного театру ім. М. Заньковецької є Федір Стригун.За останнє десятиріччя на сцені театру з'явилися такі вистави, як «Павло Полуботок» К. Буревія, «На­родний Малахій» М. Куліша, «Натал­ка Полтавка» І. Котляревського, «Ха­зяїн» І. Карпенка-Карого, «Ісус, син Бога живого» В. Босовича, «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра.

У репертуарі Національного акаде­мічного театру російської драми ім. Лесі Українки вистави «Школа скандалу» Р. Б. Шерідана, «Ревізор» М. Гоголя, «Пані міністерша» Б. Нушича, в яких беруть участь провідні актори театру Т. Назарова, Ю. Мажуга, В. Заклунна, Л. Кадочникова, О. Бондаренко, В. Задніпровський, Ю. Гребельник та ін.

На початку нового тисячоліття те­атральне мистецтво України знову опинилося на роздоріжжі. Стара ме­режа державних театрів, створена ще в 30-х роках XX ст., потребує рефор­мування, утверджується також новий тип видовища, виникають нові органі­заційні театральні форми. Так, у Ки­єві було створено перший приватний театр «Браво» (художній керівник Л. Титаренко), виникли театральні агентства, антрепризи, актори дер­жавних театрів почали працювати за контрактом.

Проте головне - кардинально змі­нюється сам театр. Відтак, у сучасно­му театральному процесі помітні дві основні тенденції: з одного боку, те­атр вбирає в себе дедалі більше еле­ментів розважальних видів мистецтв - шоу, естради, цирку, з іншого, - , він стає елітарнішим, тяжіє до камерності й втрачає риси масового мистецтва, такого, яким він був упродовж бага­тьох років.

Читайте також:

1. Архітектура Грецького театру
2. Види театру. Види театрального спектаклю.
3. Вимоги до проведення сучасного уроку
4. Вимоги, які пред'являються до сучасного менеджера
5. Виникнення і характеристика сучасного організованого молодіжного руху в Україні
6. Вплив глобалізаційних процесів на культуру сучасного світу.
7. Геополітична структура сучасного світу.
8. Демографічні проблеми сучасного світу і завдання демографічної науки.
9. Дефекти сучасного ринку і функції держави
10. Досягнення сучасного геодезичного приладознавства
11. Економічна система сучасного капіталізму
12. Економічний розвиток України на рубежі ХIХ-ХХ століть: промисловий переворот, індустріалізація, аграрні реформи, торгівля, фінанси і кредит

Переглядів: 783