Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Народні свята осінньо-зимового циклу

 

Свято Покрови 14 жовтня виникло ще в X ст. У той час на Візантію напали араби. Оточивши Константинополь, сара­цини (араби), намагалися поневолити городян. Першого жовтня (за старим стилем) константинопольці зібралися на всенощну відправу до церкви. Під час служби святий Андрій-юродивий та його учень Єпіфаній побачили в горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенні святих тримала над віруючими християнами омофор (по­кров, а звідти й народна назва Покрова) і молилася. Таке видиво надало грекам упевненості у своїх силах, і вони всту­пили в бій. Чужинці змушені були відступити. З того часу свято стало всенародним.

Оскільки Київська Русь прийняла християнство з Кон­стантинополя, відповідно було запроваджено і свято Покро­ви. Щоправда, в побутовому житті воно значною мірою націо­налізувалося. Крім того, це було жіноче, а точніше, дівоче свято. З особливим нетерпінням його чекали заручені або ті, які сподівалися на сватів.

У народі існує безліч легенд про те, як щедрує Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався й шанував батьків, переймав неньчину науку до праці, охайнос­ті, підтримував духовну і фізичну чистоту. Проте Покрова була непоступливою, якщо дівчина зневажала моральні зви­чаї, нехтувала традиційними законами суспільного життя. На Покрову влаштовувались весілля (шлюбний період був не­тривалий — весілля справляли лише від Покрови і до Пилипівських започин — 27 листопада). З наближенням посту вже заборонялося одружувати дітей, а тому дівчата просили свою покровительку: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу, най ся в дівках не мучу», бо лише, як стверджувало інше прислів'я: «Покрова накри­ває траву листям, а дівчат — шлюбним вінцем».

Свято Покрови було й останнім терміном найманих робіт­ників (строкачів), які мали працювати від весняного Миколи (22 травня) і до Покрови. Останній день був початком скріп­лення нової угоди на наступний рік. Тому на Покрову заробіт­чани влаштовували пишні колективні свята.

В Карпатах це був останній день повернення отар з полонин.

У ба­гатьох селах на її вшанування будували й освячували храми, зводили села.

З Покровою пов'язано чимало метеорологічних спостере­жень, приказок. Пригадаймо найвідоміші: «Яка погода на Покрову, такою буде й зима», «Якщо в цей день сніг не по­крив землю — не покриє в листопаді та грудні», «Якщо до цього дня не опаде листя з вишень — на теплу зиму, а звіль­ниться — на сувору», «Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови».

І, нарешті, Покрова остаточно завершує осінні молодіжні «вулиці» — з цього часу законні права набирають «вечорни­ці» та «досвітки», а також весілля, на яких розважалися всі мешканці села, про що мовить відома приказка: «Настали жнива — лежить баба нежива, а прийшла Покрова — стала баба здорова». Свято Покрови дуже глибоко прийнялося в нас. І тому в розмовах з дітьми треба розказати їм про зна­чення цього свята і провести тематичне заняття.

День Святого Андрія Первозванного припадає на 13 груд­ня. Обряди в день цього святого мають давній дохристиянський характер.

З давніх-давен на Андрія дівчата ворожать, бажаючи дізна­тися про свою долю: чи вийдуть заміж, чи доведеться дівува­ти ще весь рік. Існував звичай випікати в цей день балабухи — невеликі круглі тістечка і годувати ними собак. Чию балабушку першу з'їсть пес, та дівчина першою вийде заміж. Якщо дівчина хотіла дізнатися, як буде зватися її майбутній чоловік, напередодні Андрія виходила на вулицю і питала першого зустрічного чоловіка, як його ім'я, — так і звати­меться наречений.

Гра «Калита». Калита — це великий корж з білого борошна з маком і медом, який підвішується високо вгорі на стрічці. Хлопці по черзі підстрибують і намагаються вкусити його. Хто засміється, той програв, а того, кому вдасться відкусити калити, називають Андрієм, і він стає почесним гостем у цей вечір. Закінчується гра розподілом порівну між усіма учасниками калити, але за свій шматок хлопці мають запла­тити гроші дівчатам, які випікали смачний корж.

Дитинство для кожного невід'ємно пов'язане зі святом Миколи-чудотворця — божого угодника, який піклується про дітей, на­правляє їх на праведну дорогу. Слухняним хлопчикам та дівчаткам Святий Микола один раз на рік (у ніч з 18 на 19 грудня) приносить гостинці, а неслухняним — різку.

Святий Микола вважається також покровителем моряків. В одній з легенд розповідається, що він палкою молитвою вти­хомирив збурене море. Це врятувало його супутників і кора­бель. Кажуть, міг він зцілювати і калік, і сліпих, і недужих.

Почесне місце у зимовому циклі належить різдвяним святам.

Починається Різдво з Святого вечора.

Святочна дія відкривалась церемонією добування нового вогню, яким розпалювали у печі 12 полін, а ці поліна готува­лися протягом 12 днів.

Готували не менше 12 страв. На Гуцульщині їх подавали в такому порядку:

· боби,

· риба,

· пироги кількох сортів,

· голубці,

· сли­ви,

· пшенична кутя з медом і горіхами,

· картопля з товченим часником,

· узвар,

· горох з олією і часником,

· ячмінна каша з олі­єю або медом,

· вершки з квасолею,

· капусняк,

· варена кукурудза.

Будь-яка робота в цей день неприпустима. Все мусить бути приведене до ладу, має бути на своїх місцях. Ніщо не повинно ночувати цієї ночі поза домом, у чужих руках, позичене. Навіть на своєму подвір'ї ніщо не повинно десь стирчати на кілках, висіти на грядках. Усі члени родини теж мусять бути в зборі. «Боже борони в людях ночувать, тоді будеш цілий рік блукать», — так говорять у народі. Не можна сваритись, а навпаки, треба помиритись навіть з ворогами, щоб у новому році було мир­но. При цьому затикали травою або клоччям дірки в лавах або в'язали вузли на шнурку, примовляючи: «Не дірки зати­каю (не вузли зав'язую), але роти моїм ворогам, аби їх напас­ті не ловили мене через цілий сей рік».

Під вечір господар заносить до хати сіно, солому. Госпо­диня бере трохи сіна чи соломи і притрушує стіл перед тим, як покрити скатертиною. Потім на Йордан дадуть його з'їсти коровам (аби відьми не змогли присмоктатися до молока), щоб молочними були, і під квочку кілька стеблин, щоб яєць порожніх не було, ще й дере­вину в саду обв'язують, щоб урожайнішою була.

Під скатертиною на сіно клали зерно, часник і гроші: час­ник — щоб злі сили не приступали до хати, зерно — щоб був урожай гарний, а гроші — щоб у хаті трималися і позичати їх не доводилося.

Під стіл інколи клали різне залізо, на яке треба було сту­пити босими ногами, щоб вони були міцними.

На покуті ставили перев'язаний перевеслом прикрашений сніп — символ достатку. Біля нього клали ярмо від плуга, чепіги та ін.

Стіл накривають білою вишитою скатертиною. На скатер­тину викладають різні страви. Господиня з господарем обхо­дять усю господу з хлібом і кутею, обкурюють усе ладаном, а потім господар «зарубує» поріг, щоб звір не міг приступити до хати. Господар благословляє хлібом усю худобу, доторкаю­чись тричі до голови:

— Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіра не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!

Господиня в цей час годує вареною пшеницею — кутею — всіх гусей, курей та іншу птицю, щоб добро велося. Після цього господар тричі закликає:

— Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти.

Після третього разу, погрожуючи бичем, господар про­мовляє:

— Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку паш­ницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби!

З подібними словами звертається господар до сірого вов­ка, злих хурделиць і сильних вітрів.

Потім господар входить до хати, щільно зачиняє двері, і вже до закінчення вечері ніхто не виходить з хати.

Сідали вечеряти, коли на небі з'являлася перша зірка.

Живі, пам'ятаючи про своїх померлих родичів, ставили на вікнах кутю та узвар, щоб душі померлих могли підживи­тись. А ще, сідаючи па стілець чи лаву, обов'язково продува­ли місце — «щоб не привалити собою мертвої душі», бо в цей вечір «мертвих душ з'являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавах, на вікнах, на столі та під столом».

Господар запрошує всі мертві душі на Святу Вечерю. Разом з макітрою і запаленою свічкою він обходить тричі «за сонцем» навколо столу і ставить макітру з кутею і свічку на стіл. Потім уся родина молиться, а після молитви почина­ють вечеряти. Найстарший член сім'ї перехрещує кутю в макітрі, сам куштує, а вже потім кутю куштують інші члени сім'ї.

Після вечері починаються забави. Малі діти тішаться ялин­кою, залазять під стіл і квокчуть там, щоб кури неслися, мека­ють, мукають, бекають, щоб худоба велася. А мати їм за це кидає в солому горішки, яблука, цукерки, дрібні гроші.

У Східній Україні діти носять вечерю до своїх родичів, хрещених батьків, вітають їх зі Святою Вечерею і Різдвом.

В інші дні свят починається коляда. Колядують і дорослі і діти, йдучи від хати до хати, зичать господарям усяких га­раздів.

В Україні слово коляда має три значення.

· Коляда — це Різдвяні свята: «Будьте здорові з Колядою!».

· Коляда — це пісня, яка співається під час Різдвяних свят: «Пустіть його до хати, він вам буде Коляду співати!».

· Коляда — це винаго­рода за величальну пісню: «Он і пан іде, коляду несе, короб­ка вівса, зверху ковбаса!».

Колядувати починають не одночасно в різних місцевостях України: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір, на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та на Гуцульщині — в перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться богослужіння. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день Свят-ранком. Колядують діти, парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди.

По всій Україні першими йдуть колядувати діти, радіючи копійкам і пампушкам. У перший день Різдвяних свят ко­лядують і парубки — вони вже ходять із «звіздою» та дзво­ником.

«Звізду» роблять з дерев'яної обечайки й тоненьких до­щечок — сім шалівок. «Звізда» декорується кольоровим папером, стрічками. Посередині — образок «Народження Христа» і свічка.

Ватага колядників з п'яти осіб: «береза», звіздоноша, дзво­нар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхо­ноші.

Колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна і «береза» гукає ( або усі хором): «Пане господарю, благословіть Хрис­та славити!»

— Просимо! — відгукується з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають пе­ред образами і під дзеленькання дзвоника співають.

За колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й за­прошує всю ватагу до столу як бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять (довго не сидять) і постоять у пошані перед господарем.

«Береза» віншує: «За цим віншуємо вас, чесний та велич­ний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і ста­лося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та дру­гих у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в га­разді оставайтеся!»

Усі колядники низько вклоняються господареві, господи­ні. Отак, поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Увечері, як стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ва­тага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліх­тар дівчата прив'язують до довгої тички, щоб здалека було видно: дівоча ватага йде! До хати вони не заходять: співають надворі під вікном:

Ой сивая та зозуленька

Усі сади облітала,

А в одному та й не бувала,

А в тім саду три тереми:

В першому — красне сонце,

В другому — ясен місяць,

В третьому — дрібні зірки.

Ясен місяць — пан господар.

Красне сонце — жона його,

Дрібні зірки — його дітки.

Добрий вечір!

13 січня святкували Меланку, або Щедрий Вечір. В Украї­ні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирога­ми — символом щедрості, багатства. На Щедрий Вечір пе­чуть

· пироги з м'ясом,

· смажать гречаники на свинячому смальці,

· печуть бублики,

· ліплять вареники.

У цей вечір щедрують, водять «козу» та «Меланку». У гурті хлопців за «Меланку» обирається парубок, що добре жа­ртує. «Меланка» має свій «почот»: орач, сівач, дід, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт. Парубоча «Мелан­ка» заходить до хати.

Водять «Меланку» й дівчата. Вибирають найкращу з-по­між себе і вдягають її «молодою»: вінок, стрічки, намисто. Другу дівчину вдягають за «молодого», що зветься Василем: жупан, шапка, шаровари, чоботи. Дівоча «Меланка» щедрує під вікнами, до хати не заходить.

14 січня — перший день Нового року, день святого Васи­ля. Як тільки починає розвиднятися на Новий, рік, діти схоп­люються з ліжка, швиденько вдягаються, вмиваються, беруть пшеницю, горох, жито, ячмінь і йдуть посівати з хати до хати, приказуючи: «На щастя, на здоров'я, на Новий рік, щоб роди­ло краще, як торік — жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!»

Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і пер­шим «полазником» — приносить до хати щастя. На Слобо­жанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджували».

Зерно після посівальника збирають і віддають курям — «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Вес­ною вилуплених курчат «загодовують» цим горохом — «щоб великі росли».

19 січня — Водохрещі. Напередодні Водохрещів святкується Голодна кутя, або другий Свят-Вечір. Цілий день віруючі люди нічого не їдять — постують. Коли засяє вечірня зоря, сідають вечеряти. На вечерю подаються лише пісні страви:

· смажена риба,

· вареники з капустою,

· гречані млинці на олії,

· кутя,

· узвар.

Після вечері діти проганяють кутю, виходять з хати і па­лицями б'ють у причільний кут, промовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,

А узвар — іди на базар,

Паляниці, лишайтесь на полиці,

А «дідух» — на теплий дух,

Щоб покинути кожух.

Увечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха» і спалюють його, а попіл несуть на город, «щоб огірки родили».

Ще за тиждень перед Водохрещами колись парубоча гро­мада, а пізніше окремі господарі прорубували на річці опо­лонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою й обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували (теж з льоду) «престол». Все оздоб­лювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Ранком у церкві відбувається богослужіння. Після нього весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду не­суть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Го­лос Господній...». На річці біля хреста весь похід зупиняє­ться.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест.

З настанням лютого у народі кажуть: «Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмар». 15 лютого Зима зустрічається з Літом — це Стрітення. У цей день зима, ка­жуть, іде туди, де було літо, а літо — де була зима. З цим днем пов'язано багато прикмет: «Вітер — погана ознака», «Якщо півень нап'ється води, то набереться хазяїн біди». Та для дітей й молоді це було свято. Проганяли Зиму, яку виводив старший Дід Мороз. Зима — це стара, зігнута баба, трясеться, ледве йде, кожух у латках, чоботи подерті, хустка з діркою, з неї сиве волосся виглядає. В руках Зима несе надщерблений горщик з льодом, а через плече в неї — порожнісінька торба.

У Літа (молодої дівчини) — вінок на голові, сорочка, кві­тами мережена, зелена плахта, в руках у неї серп і сніп жита або пшениці.

На Стрітення в церквах України святили воду, набирали її в нову, ще невживану посудину. Цій воді приписували ма­гічну, цілющу силу. Разом з водою святили й свічки, назива­ли їх «громичними», бо вони оберігали від грози домівку.

 

 


Читайте також:

  1. Арифметичні цикли. Оператор циклу For – Next
  2. Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню стану міського середовища .Аналіз циклу життя споруди
  3. Будова циклу
  4. Взаємозв'язок інноваційної стратегії з фазами життєвого циклу продукту
  5. Взаємозв'язок реклами і життєвого циклу товару
  6. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
  7. Види прийомів, які існують в міжнародній практиці
  8. Визначення виробничого циклу складного процесу
  9. Вихідні дані для аналізу життєвого циклу товару
  10. Від стадії життєвого циклу підприємства
  11. Відпочинок та виконання робочого циклу
  12. Вплив процесу глобалізації на міжнародні відносини




Переглядів: 1702

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Народні свята літнього циклу | Гюстав Флобер

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.