Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Народні свята осінньо-зимового циклу

Свято Покрови 14 жовтня виникло ще в X ст. У той час на Візантію напали араби. Оточивши Константинополь, сарацини (араби), намагалися поневолити городян. Першого жовтня (за старим стилем) константинопольці зібралися на всенощну відправу до церкви. Під час служби святий Андрій-юродивий та його учень Єпіфаній побачили в горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенні святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, а звідти й народна назва Покрова) і молилася. Таке видиво надало грекам упевненості у своїх силах, і вони вступили в бій. Чужинці змушені були відступити. З того часу свято стало всенародним.

Оскільки Київська Русь прийняла християнство з Константинополя, відповідно було запроваджено і свято Покрови. Щоправда, в побутовому житті воно значною мірою націоналізувалося. Крім того, це було жіноче, а точніше, дівоче свято. З особливим нетерпінням його чекали заручені або ті, які сподівалися на сватів.

У народі існує безліч легенд про те, як щедрує Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався й шанував батьків, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну і фізичну чистоту. Проте Покрова була непоступливою, якщо дівчина зневажала моральні звичаї, нехтувала традиційними законами суспільного життя. На Покрову влаштовувались весілля (шлюбний період був нетривалий — весілля справляли лише від Покрови і до Пилипівських започин — 27 листопада). З наближенням посту вже заборонялося одружувати дітей, а тому дівчата просили свою покровительку: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу, най ся в дівках не мучу», бо лише, як стверджувало інше прислів'я: «Покрова накриває траву листям, а дівчат — шлюбним вінцем».

Свято Покрови було й останнім терміном найманих робітників (строкачів), які мали працювати від весняного Миколи (22 травня) і до Покрови. Останній день був початком скріплення нової угоди на наступний рік. Тому на Покрову заробітчани влаштовували пишні колективні свята.

В Карпатах це був останній день повернення отар з полонин.

У багатьох селах на її вшанування будували й освячували храми, зводили села.

З Покровою пов'язано чимало метеорологічних спостережень, приказок. Пригадаймо найвідоміші: «Яка погода на Покрову, такою буде й зима», «Якщо в цей день сніг не покрив землю — не покриє в листопаді та грудні», «Якщо до цього дня не опаде листя з вишень — на теплу зиму, а звільниться — на сувору», «Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови».

І, нарешті, Покрова остаточно завершує осінні молодіжні «вулиці» — з цього часу законні права набирають «вечорниці» та «досвітки», а також весілля, на яких розважалися всі мешканці села, про що мовить відома приказка: «Настали жнива — лежить баба нежива, а прийшла Покрова — стала баба здорова». Свято Покрови дуже глибоко прийнялося в нас. І тому в розмовах з дітьми треба розказати їм про значення цього свята і провести тематичне заняття.

День Святого Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. Обряди в день цього святого мають давній дохристиянський характер.

З давніх-давен на Андрія дівчата ворожать, бажаючи дізнатися про свою долю: чи вийдуть заміж, чи доведеться дівувати ще весь рік. Існував звичай випікати в цей день балабухи — невеликі круглі тістечка і годувати ними собак. Чию балабушку першу з'їсть пес, та дівчина першою вийде заміж. Якщо дівчина хотіла дізнатися, як буде зватися її майбутній чоловік, напередодні Андрія виходила на вулицю і питала першого зустрічного чоловіка, як його ім'я, — так і зватиметься наречений.

Гра «Калита». Калита — це великий корж з білого борошна з маком і медом, який підвішується високо вгорі на стрічці. Хлопці по черзі підстрибують і намагаються вкусити його. Хто засміється, той програв, а того, кому вдасться відкусити калити, називають Андрієм, і він стає почесним гостем у цей вечір. Закінчується гра розподілом порівну між усіма учасниками калити, але за свій шматок хлопці мають заплатити гроші дівчатам, які випікали смачний корж.

Дитинство для кожного невід'ємно пов'язане зі святом Миколи-чудотворця — божого угодника, який піклується про дітей, направляє їх на праведну дорогу. Слухняним хлопчикам та дівчаткам Святий Микола один раз на рік (у ніч з 18 на 19 грудня) приносить гостинці, а неслухняним — різку.

Святий Микола вважається також покровителем моряків. В одній з легенд розповідається, що він палкою молитвою втихомирив збурене море. Це врятувало його супутників і корабель. Кажуть, міг він зцілювати і калік, і сліпих, і недужих.

Почесне місце у зимовому циклі належить різдвяним святам.

Починається Різдво з Святого вечора.

Святочна дія відкривалась церемонією добування нового вогню, яким розпалювали у печі 12 полін, а ці поліна готувалися протягом 12 днів.

Готували не менше 12 страв. На Гуцульщині їх подавали в такому порядку:

· боби,

· риба,

· пироги кількох сортів,

· голубці,

· сливи,

· пшенична кутя з медом і горіхами,

· картопля з товченим часником,

· узвар,

· горох з олією і часником,

· ячмінна каша з олією або медом,

· вершки з квасолею,

· капусняк,

· варена кукурудза.

Будь-яка робота в цей день неприпустима. Все мусить бути приведене до ладу, має бути на своїх місцях. Ніщо не повинно ночувати цієї ночі поза домом, у чужих руках, позичене. Навіть на своєму подвір'ї ніщо не повинно десь стирчати на кілках, висіти на грядках. Усі члени родини теж мусять бути в зборі. «Боже борони в людях ночувать, тоді будеш цілий рік блукать», — так говорять у народі. Не можна сваритись, а навпаки, треба помиритись навіть з ворогами, щоб у новому році було мирно. При цьому затикали травою або клоччям дірки в лавах або в'язали вузли на шнурку, примовляючи: «Не дірки затикаю (не вузли зав'язую), але роти моїм ворогам, аби їх напасті не ловили мене через цілий сей рік».

Під вечір господар заносить до хати сіно, солому. Господиня бере трохи сіна чи соломи і притрушує стіл перед тим, як покрити скатертиною. Потім на Йордан дадуть його з'їсти коровам (аби відьми не змогли присмоктатися до молока), щоб молочними були, і під квочку кілька стеблин, щоб яєць порожніх не було, ще й деревину в саду обв'язують, щоб урожайнішою була.

Під скатертиною на сіно клали зерно, часник і гроші: часник — щоб злі сили не приступали до хати, зерно — щоб був урожай гарний, а гроші — щоб у хаті трималися і позичати їх не доводилося.

Під стіл інколи клали різне залізо, на яке треба було ступити босими ногами, щоб вони були міцними.

На покуті ставили перев'язаний перевеслом прикрашений сніп — символ достатку. Біля нього клали ярмо від плуга, чепіги та ін.

Стіл накривають білою вишитою скатертиною. На скатертину викладають різні страви. Господиня з господарем обходять усю господу з хлібом і кутею, обкурюють усе ладаном, а потім господар «зарубує» поріг, щоб звір не міг приступити до хати. Господар благословляє хлібом усю худобу, доторкаючись тричі до голови:

— Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіра не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!

Господиня в цей час годує вареною пшеницею — кутею — всіх гусей, курей та іншу птицю, щоб добро велося. Після цього господар тричі закликає:

— Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти.

Після третього разу, погрожуючи бичем, господар промовляє:

— Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби!

З подібними словами звертається господар до сірого вовка, злих хурделиць і сильних вітрів.

Потім господар входить до хати, щільно зачиняє двері, і вже до закінчення вечері ніхто не виходить з хати.

Сідали вечеряти, коли на небі з'являлася перша зірка.

Живі, пам'ятаючи про своїх померлих родичів, ставили на вікнах кутю та узвар, щоб душі померлих могли підживитись. А ще, сідаючи па стілець чи лаву, обов'язково продували місце — «щоб не привалити собою мертвої душі», бо в цей вечір «мертвих душ з'являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавах, на вікнах, на столі та під столом».

Господар запрошує всі мертві душі на Святу Вечерю. Разом з макітрою і запаленою свічкою він обходить тричі «за сонцем» навколо столу і ставить макітру з кутею і свічку на стіл. Потім уся родина молиться, а після молитви починають вечеряти. Найстарший член сім'ї перехрещує кутю в макітрі, сам куштує, а вже потім кутю куштують інші члени сім'ї.

Після вечері починаються забави. Малі діти тішаться ялинкою, залазять під стіл і квокчуть там, щоб кури неслися, мекають, мукають, бекають, щоб худоба велася. А мати їм за це кидає в солому горішки, яблука, цукерки, дрібні гроші.

У Східній Україні діти носять вечерю до своїх родичів, хрещених батьків, вітають їх зі Святою Вечерею і Різдвом.

В інші дні свят починається коляда. Колядують і дорослі і діти, йдучи від хати до хати, зичать господарям усяких гараздів.

В Україні слово коляда має три значення.

· Коляда — це Різдвяні свята: «Будьте здорові з Колядою!».

· Коляда — це пісня, яка співається під час Різдвяних свят: «Пустіть його до хати, він вам буде Коляду співати!».

· Коляда — це винагорода за величальну пісню: «Он і пан іде, коляду несе, коробка вівса, зверху ковбаса!».

Колядувати починають не одночасно в різних місцевостях України: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір, на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та на Гуцульщині — в перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться богослужіння. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день Свят-ранком. Колядують діти, парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди.

По всій Україні першими йдуть колядувати діти, радіючи копійкам і пампушкам. У перший день Різдвяних свят колядують і парубки — вони вже ходять із «звіздою» та дзвоником.

«Звізду» роблять з дерев'яної обечайки й тоненьких дощечок — сім шалівок. «Звізда» декорується кольоровим папером, стрічками. Посередині — образок «Народження Христа» і свічка.

Ватага колядників з п'яти осіб: «береза», звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.

Колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна і «береза» гукає ( або усі хором): «Пане господарю, благословіть Христа славити!»

— Просимо! — відгукується з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під дзеленькання дзвоника співають.

За колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу як бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять (довго не сидять) і постоять у пошані перед господарем.

«Береза» віншує: «За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»

Усі колядники низько вклоняються господареві, господині. Отак, поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Увечері, як стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата прив'язують до довгої тички, щоб здалека було видно: дівоча ватага йде! До хати вони не заходять: співають надворі під вікном:

Ой сивая та зозуленька

Усі сади облітала,

А в одному та й не бувала,

А в тім саду три тереми:

В першому — красне сонце,

В другому — ясен місяць,

В третьому — дрібні зірки.

Ясен місяць — пан господар.

Красне сонце — жона його,

Дрібні зірки — його дітки.

Добрий вечір!

13 січня святкували Меланку, або Щедрий Вечір. В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом щедрості, багатства. На Щедрий Вечір печуть

· пироги з м'ясом,

· смажать гречаники на свинячому смальці,

· печуть бублики,

· ліплять вареники.

У цей вечір щедрують, водять «козу» та «Меланку». У гурті хлопців за «Меланку» обирається парубок, що добре жартує. «Меланка» має свій «почот»: орач, сівач, дід, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт. Парубоча «Меланка» заходить до хати.

Водять «Меланку» й дівчата. Вибирають найкращу з-поміж себе і вдягають її «молодою»: вінок, стрічки, намисто. Другу дівчину вдягають за «молодого», що зветься Василем: жупан, шапка, шаровари, чоботи. Дівоча «Меланка» щедрує під вікнами, до хати не заходить.

14 січня — перший день Нового року, день святого Василя. Як тільки починає розвиднятися на Новий, рік, діти схоплюються з ліжка, швиденько вдягаються, вмиваються, беруть пшеницю, горох, жито, ячмінь і йдуть посівати з хати до хати, приказуючи: «На щастя, на здоров'я, на Новий рік, щоб родило краще, як торік — жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!»

Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджували».

Зерно після посівальника збирають і віддають курям — «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною вилуплених курчат «загодовують» цим горохом — «щоб великі росли».

19 січня — Водохрещі. Напередодні Водохрещів святкується Голодна кутя, або другий Свят-Вечір. Цілий день віруючі люди нічого не їдять — постують. Коли засяє вечірня зоря, сідають вечеряти. На вечерю подаються лише пісні страви:

· смажена риба,

· вареники з капустою,

· гречані млинці на олії,

· кутя,

· узвар.

Після вечері діти проганяють кутю, виходять з хати і палицями б'ють у причільний кут, промовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,

А узвар — іди на базар,

Паляниці, лишайтесь на полиці,

А «дідух» — на теплий дух,

Щоб покинути кожух.

Увечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха» і спалюють його, а попіл несуть на город, «щоб огірки родили».

Ще за тиждень перед Водохрещами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою й обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували (теж з льоду) «престол». Все оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Ранком у церкві відбувається богослужіння. Після нього весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...». На річці біля хреста весь похід зупиняється.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест.

З настанням лютого у народі кажуть: «Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмар». 15 лютого Зима зустрічається з Літом — це Стрітення. У цей день зима, кажуть, іде туди, де було літо, а літо — де була зима. З цим днем пов'язано багато прикмет: «Вітер — погана ознака», «Якщо півень нап'ється води, то набереться хазяїн біди». Та для дітей й молоді це було свято. Проганяли Зиму, яку виводив старший Дід Мороз. Зима — це стара, зігнута баба, трясеться, ледве йде, кожух у латках, чоботи подерті, хустка з діркою, з неї сиве волосся виглядає. В руках Зима несе надщерблений горщик з льодом, а через плече в неї — порожнісінька торба.

У Літа (молодої дівчини) — вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, в руках у неї серп і сніп жита або пшениці.

На Стрітення в церквах України святили воду, набирали її в нову, ще невживану посудину. Цій воді приписували магічну, цілющу силу. Разом з водою святили й свічки, називали їх «громичними», бо вони оберігали від грози домівку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Народні свята літнього циклу	\|	Гюстав Флобер

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.