Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Глава II. Судово-психологічна експертиза індивідуально психологічних особливостей особистості обвинуваченого (підсудного) і мотивів його протиправних дій

Облік особистісного фактора у скоєнні злочинів має важливе юридичне значення і повинен активно використовуватися в кримінальному та виправному процесах. Однак слід зазначити, що юристами, психіатрами та психологами поняття «особистість» найчастіше трактується по-різному, та і в психологічній літературі існує велика кількість різноманітних і не завжди сумісних підходів до даної проблеми, що, природно, перешкоджає повноцінному та ефективному використанню професійних знань про особистості обвинувачених у кримінальному процесі.

Проблема особистості є центральною в діяльності судового психолога-експерта. Психологічне дослідження особистості підекспертного необхідно практично у всіх предметних видах експертизи. Так, особливості мотиваційної і смислової сфери особистості свідків можуть впливати на їх здатність правильно сприймати що мають значення для справи обставини і давати про них правильні показання; діагностика фізіологічного афекту чи іншого емоційного стану, що робить істотний вплив на поводження обвинувачуваного, не практикується без оцінки ролі особистості в їх виникненні та розвитку, визначення рівня особистісного та інтелектуального розвитку має вирішальне значення при дослідженні здатності неповнолітніх потерпілих з сексуальних правопорушень правильно розуміти характер і значення скоєних з ними дій або чинити опір злочинцеві. У той же час судово-психологічна експертиза особистості обвинувачених є і самостійний предметний вид експертизи.

Спеціаліст-психолог може бути запрошений для участі у слідчій дії для дачі висновку у всіх тих випадках, коли є підстави вважати, що бере участь в ньому особа може повідомляти недостовірні відомості. Очевидним достоїнством висновку спеціаліста-психолога є те, що воно дозволяє порівняно швидко отримати докази, які б якісній оцінці показань учасників розслідування.

За останні роки з'явилася низка публікацій з описом випадків призначення психологічної експертизи для вирішення нетрадиційних для неї питань, пов'язаних з розкриттям злочинів.

У зв'язку з цим потрібно згадати практику складання так званого проспективного психопатологічного портрета невідомого злочинця (розшукуваної особи). Суть справи в наступному. При вчиненні в певному регіоні невідомою особою серії тяжких злочинів (частіше сексуальних) до діяльності слідчо - оперативної бригади залучається судовий психіатр або сексопатолог. Пов'язано це з тим, що на підставі наявних даних висувається версія про можливе скоєння злочинів особою, що страждають відхиленнями у психічній (сексуальної) сфері. Психіатр (сексопатолог) складає "психопатологічний портрет" невідомого, що оформляється іноді у вигляді висновку експерта.

Так, в одній зі справ про сексуальні злочини відносно неповнолітніх у висновку експерта - сексопатолога зазначалося три обставини: розшукуваний злочинець, ймовірно, страждає певною формою сексуального збочення; з приводу свого розлади він міг звертатися до лікаря - сексопатолога, хворі із подібними сексуальними відхиленнями нерідко вибирають рід занять, пов'язаний з постійним спілкуванням з дітьми.

Неважко помітити, що такі висновки носять імовірнісний характер. Тому їх не можна вважати доказами, тим більше обвинувальними. «Ймовірне висновок експерта не може бути покладено в основу вироку» 18.

На мою думку, "психопатологічний портрет" розшукуваного слід застосовувати лише в якості джерела оперативно - розшукової інформації. Якщо така інформація сприяла пошуку підозрюваного, то надалі питання про його причетність до розслідуваних діянь потрібно встановлювати за допомогою допитів, впізнання, очних ставок, висновків криміналістичних і судово - медичних експертів тощо "Психопатологічний портрет" не має фігурувати в процесуальному доведенні з побоювання його використання в тій чи іншій формі для доведення винності.

Факт здійснення конкретними суб'єктами конкретних дій намагаються іноді підтвердити не тільки з допомогою психологічних кваліфікацій окремої особистості, але залучити також експертно - психологічні висновки про характер стійких взаємин, які склалися в групі людей.

Треба визнати, що деякі соціально - психологічні закономірності, що випливають з склалися в групі відносин, дають підстави для досить надійних суджень з приводу конкретних поведінкових актів членів групи. Наприклад, злочинна група (банда) характеризується строгою ієрархією, чітким розподілом ролей і владних повноважень, суворими методами підтримання відносин. Якщо, наприклад, слідчому відомо, що суб'єкт займав низьке місце у злочинній ієрархії і не користувався авторитетом серед спільників, то він може без великої остраху помилитися відкинути свідчення про розподіл ролей, організаторів банди і т.д.

Підіб'ємо підсумок сказаному. Психологічні та психіатричні кваліфікації особистості, а також психологічні характеристики стійких групових відносин не можуть, на мій погляд, служити доказом вчинення конкретних дій. Використання для цієї мети зазначених кваліфікацій і характеристик здатне спотворити істину і привести до слідчих і судових помилок. Тому у випадках, коли зібраних слідчим (судом) доказів факту скоєння того чи іншого діяння недостатньо, такий факт слід визнати недоведеним. Неприпустимо заповнювати наявний пробіл психологічними і психіатричними кваліфікаціями, що носять імовірнісний характер. 19

Крім того, висновок спеціаліста-психолога є додатковим способом отримання доказової інформації у справі. В особі фахівця, який бере участь у виробництві слідчих дій і на цій основі формуючого своє письмовий висновок, законодавець надав слідству додаткове джерело отримання доказів, за рахунок якого може бути забезпечено дублювання способів фіксації такої інформації. У зв'язку з цим повної підтримки заслуговує думка В.В. Степанова, що чим більше таких можливостей буде реалізовано наслідком при розслідуванні, тим менша ймовірність того, що отримані докази будуть потім зганьблені стороною захисту 20.

Юридичною основою даного виду експертизи є ст. 73 КПК Росії, в якій серед обставин, що підлягають доведенню, зазначають «... інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого». Оскільки, згідно зі ст. 74 КПК Росії, висновок експерта є доказом у кримінальній справі, у багатьох випадках виникає необхідність призначення експертизи особистості обвинуваченого, яка може проводитися в рамках судово-психологічної якої комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.

З кримінально-правової точки зору поняття «особистість злочинця (обвинуваченого)» необхідно розглядати:

· для вирішення питань, що стосуються визначення підстав кримінальної відповідальності;

· для індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.

Розглянемо, які ж характеристики особистості злочинця включені законодавством до складу злочину, що є підставою кримінальної відповідальності. Це перш за все загальні та спеціальні ознаки суб'єкта злочину - вік кримінальної відповідальності, громадянство, посадове становище та ін - тобто ті властивості особистості (в юридичному її розумінні), які не є предметом психологічного дослідження, а являють собою переважно соціально-демографічні характеристики. У той же час не можна однозначно стверджувати, що при визначенні підстав кримінальної відповідальності не існує необхідності залучати висновок експерта-психолога. На наш погляд, експертиза особистості обвинуваченого у багатьох випадках сприяє правильному встановленню мотивів злочину, які можуть бути необхідною ознакою складу злочину або виступати в якості кваліфікуючої обставини - зрозуміло, встановлення шуканих мотивів є прерогативою суду.

Для вирішення питань про індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання використання психологічних знань при встановленні обставин, що характеризують особу обвинуваченого, стає більш значущим. У цьому аспекті для судово-слідчих органів науково обгрунтована оцінка особистості обвинуваченого виступає, по-перше, в якості передумов встановлення обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності, тобто пом'якшують або обтяжуючих обставин (ст. 61, 63 КК Росії). Звичайно ж, не всі обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності, відносяться до особистісних характеристик, але слід мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 61 КК Росії судом «при призначенні покарання можуть враховуватися в якості пом'якшуючих та обставини, не передбачені частиною першою цієї статті», а як показує багаторічна практика судочинства - як таких часто виступають обставини, що характеризують особу винного. По-друге, судово-психологічна оцінка особистості обвинуваченого допомагає суду більш повно розкрити причини і умови, що сприяли вчиненню злочину (ст. 73 КПК Росії). По-третє, повне дослідження особистості винного сприяє правильному вирішенню питання про призначення виду покарання (ч. 3 ст. 60 КК Росії). Законодавцем вказується, що при призначенні засудженим виду покарання підлягає проявляти індивідуальний підхід з урахуванням, в числі інших обставин, і особи винного. Про велику роль судово-психологічної експертизи особистості обвинуваченого свідчить той факт, що неповне з'ясування обставин, що характеризують особу обвинуваченого, розглядається у судовій практиці (при неможливості заповнити цю прогалину в судовому засіданні) як підставу направлення справи для додаткового розслідування.

Таким чином, найбільш загальними підставами призначення судово-психологічної експертизи індивідуально-психологічних особливостей обвинуваченого для судово-слідчих органів є: потреба у встановленні обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності, з'ясуванні мотивів і механізму злочину, розкритті причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також у визначенні адекватного виду покарання з урахуванням індивідуального підходу в тих випадках, коли досягнення цього важко без всебічної і глибокої оцінки особистості обвинуваченого, яка не може бути досягнута звичайними засобами, що перебувають у розпорядженні слідчого або суду, а вимагає застосування спеціальних знань в психології.

Основне питання судово-слідчих органів, вирішується цим видом експертизи: «Які індивідуально-психологічні особливості обвинуваченого (підсудного)?»

Чому вживається термін «індивідуально-психологічні особливості», а не, приміром, «особистість» або «характер» тощо? Справа в тому, що якщо в життєвому свідомості поняття особистості нерідко ототожнюється з уявленням про людину, то в науковій психології в багатьох теоріях особистість розуміється як більш вузьке освіта, наповнене певним психологічним змістом. У сучасній психології існує безліч визначень особистості. Людина ж може бути описаний не тільки за допомогою поняття особистості, а й характеру, темпераменту та інших істотних

В даний час стало загальновизнаним і не вимагає особливих доказів фактом реальне існування психічних розладів і станів, що обумовлюють обмеження здатності усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними при вчиненні суб'єктом протиправних вчинків. Проте в рамках судово-психіатричної експертизи визнання цього факту в онтологічному плані до останнього часу не призводило до будь-яких значущим практичним правових наслідків: юридичне значення мали тільки взаімополярние експертні висновки - міг чи не міг обвинувачений віддавати собі звіт у своїх діях або керувати ними внаслідок психічного розладу.

У ст. 22 КК Росії, введеного в дію з 1 січня 1997 р., враховується також і обмежена здатність осудної особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок психічного розладу. Правові наслідки аналізованої обмеженою здібності є складними, що складаються щонайменше з двох елементів 21. Перший з них - облік обмеженої осудності при призначенні покарання - відноситься перш за все до здатності бути суб'єктом кримінальної відповідальності і виражається, зокрема, у кваліфікації обмеженої осудності як обставини, що пом'якшує відповідальність. Другий елемент позначений у КК Росії як поєднання застосування покарання з примусовими заходами медичного характеру, тобто враховується і здатність людини бути суб'єктом відбування покарання. Засуджений з психічними аномаліями потребує застосування додаткових медико-психологічних заходів не тільки і не стільки тому, що в минулому, у момент здійснення злочину наявні психічні розлади обмежували його здатність до усвідомлення і керівництву своїми вчинками (а саме до цього зводяться критерії обмеженої осудності), а скоріше тому, що до часу відбування покарання його психічні відхилення будуть ускладнювати застосування «звичайних», стандартних виправних заходів, перешкоджаючи тим самим досягненню цілей покарання. Тому не випадково в назві ст. 22 КК Росії не згадується поняття «обмеженої осудності» - дана стаття регулює питання кримінальної відповідальності осіб з психічними розладами, що не виключають осудності. Очевидно, що для вирішення цих питань необхідні спеціальні знання у галузі судової психіатрії.

Разом з тим, існують фактори, які не зводяться до хворобливих психічних розладів, не є в строгому сенсі психопатологічними (як цього вимагає медичний критерій обмеженої осудності), але в той же час можуть також зумовити у людини, яка вчинила правопорушення, обмеження здатності до повноцінного безпідставного і усвідомленому контролю своїх дій. Аналізом цих факторів і займається судово-психологічна експертиза.

Розглянемо, які ж психологічні чинники, не досягають психопатологічного рівня, можуть обмежувати здатність обвинуваченого до усвідомлення та регуляції своєї поведінки.

У практиці експертизи не часто, але зустрічаються випадки, коли без наявності хворобливого психічного розладу людина, що здійснює протиправну дію, не може повною мірою розуміти значення своїх вчинків і нормально їх контролювати. Такого роду випадки освоєні практикою судово-психологічної і психолого-психіатричної експертизи, в рамках яких судово-слідчі органи часто задають питання про суттєвий вплив особистісних особливостей обвинувачуваного на його поведінку при скоєнні інкримінованих йому діянь. В даний час не існує психологічних теорій, які б заперечували, що вчинки людини визначаються взаємодією особистісних і ситуаційних чинників. А предметом експертного дослідження судового психолога є тільки ті особливості психіки, які мають юридичне значення і тягнуть за собою певні правові наслідки. З цієї точки, зору судово-психологічне експертний висновок про те, що індивідуально-психологічні особливості обвинуваченого справляють істотний вплив на його поведінку (а не просто відображаються в поведінці), є виправданим лише в тому випадку, коли вони обмежують його здатність до смислової оцінки та вольовому контролю своїх протиправних вчинків, тобто здатність повною мірою усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. З юридичної точки зору, експертне визнання такого впливу істотним, тобто обмежуючим довільність поведінки, його підконтрольність і усвідомленість, може бути значущим для вирішення питань про індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.

Розглянемо наступний приклад, Б-ра засуджений за вбивство двох осіб, вчинене в стані афекту при наступних обставинах. 1 січня 2002 Б-ра, проїжджаючи на автомашині повз будинок 12 по вул. Калініна м. Селенги, побачив свою дружину, яка входила у другий під'їзд будинку разом з двома чоловіками і жінкою. Увійшовши слідом за дружиною в під'їзд, Б-ра побачив, що вона на майданчику третього поверху обіймається і цілується з незнайомим йому О-ном, після чого вони зайшли в квартиру. Піднявшись слідом за ними, увійшовши в квартиру, Б-ра виламав двері ванної і завдав перебувала там дружині удари рукою по обличчю, став висувати їй претензії з приводу перебування її зі сторонніми чоловіками.

Після цього Б-ра, уникаючи конфлікту, запропонував дружині вийти, сам з квартири пішов і сів у машину. Через деякий час О-н і С-н підійшли до машини, запропонували Б-ре вийти з неї. О-н сказав Б-ре, що його дружина гарна в ліжку, після чого почалася бійка, в ході якої Б-ра підібрав випав у О-на або С-на малогабаритний пістолет "ІЖ-74" калібру 5,45 мм і в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло і викликаного тяжкою образою з боку О-на, з метою позбавлення життя зробив постріли в область голови та грудей потерпілих.

У вироку зазначено, що висловлювання О-на про достоїнства дружини Б-ри в ліжку суд розцінив як тяжка образа Б-ра. Цей висновок суду грунтується на свідченнях Б-ри в судовому слідстві, раніше він про це не говорив, у тому числі і при проведення щодо нього судово-психіатричної та судово-психологічної експертиз. В актах експертиз експерти в одному випадку вказали як дії, що викликав афект, "грубу поведінку", а в іншому - саме "поява" потерпілих біля машини.

Тим часом відповідно до ст. 107 КК РФ необхідно, щоб сильне душевне хвилювання було викликане насильством, знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого або іншими протиправними або аморальними діями (бездіяльністю) потерпілого, а так само тривалої психотравмуючої ситуацією, що виникла у зв'язку з систематичним протиправним чи аморальним поведінкою потерпілого.

В актах експертиз жодне з цих обставин не вказано, а що мається на увазі під "грубою поведінкою" і "появою" як останньою краплею, що призвела до афективну спалах, суд не дослідив незважаючи на те, що ці формулювання ставлять під сумнів обгрунтованість висновків.

Суд не досліджував причину зміни Б-рій показань, оскільки раніше, в тому числі і при проведенні експертиз, він не говорив про те, що його образили. Замість цього суд безмотивно визнав достовірними показання Б-ри в судовому засіданні, вказавши у вироку, що О-н тяжко образив Б-ру.

Судом не встановлено мотив вбивства потерпілого С-на, який не ображав Б-ру. Описова частина вироку не містить опису тілесних ушкоджень потерпілих, лише зазначено, що Б-ра зробив постріли в область голови та грудної клітини О-на і С-ну. Між тим, на тілі С-на виявлені вогнепальні кульові поранення, в тому числі і в області спини.

Також не встановлено час вчинення злочину, хоча ця обставина істотно впливає на висновок про наявність чи відсутність афекту у Б-ри. Висновок суду про те, що потерпілі були виявлені в другому і четвертому під'їзді будинку 12, не відповідає змісту протоколів, з яких випливає, що вони виявлені в під'їздах будинків 12 і 14.

Висновок суду про те, що пістолет випав у потерпілих, а не був у Б-ри, як було пред'явлено звинувачення, заснований на свідченнях Б-ри і його дружини, безмотивно визнаних достовірними. Між тим у своїх первинних свідченнях дружина Б-ри про пістолет нічого не говорила.

Суд касаційної інстанції вирок скасував, направив справу на новий розгляд зі стадії судового розгляду. 22

Юридичною основою проведення судово-психологічної експертизи емоційних станів обвинуваченого є ст. ст. 107 і 113 КК Російської Федерації, які містять поняття афекту (сильного душевного хвилювання), що є одним з компонентів кваліфікації афективних злочинів. В основі відмежування сильного душевного хвилювання від звичайного (важко уявити собі злочин, скоєний осудним особою, яка не супроводжується будь-яким емоційним напруженням, тобто душевним хвилюванням) або, іншими словами, афекту (що включає фізіологічний, кумулятивний афекти, афект на тлі простого алкогольного сп'яніння і емоційні реакції і стани, що роблять істотний вплив на свідомість і поведінку), від емоційних реакцій, що не досягають глибини афекту, лежить зниження можливості регуляції своїх дій внаслідок часткового аффектогенной звуження свідомості, тобто в кінцевому рахунку все те ж обмеження здатності до усвідомлення значення своїх дій або керівництва ними. При встановленні судом інших ознак (умисний характер злочинних дій, наявність протиправних дій потерпілого) він може здійснити перекваліфікацію злочину на ті статті КК Росії, які передбачають істотне пом'якшення міри покарання. (Ст. 107, ст. 113 КК Росії).

Окрему проблему афективних деліктів становлять випадки, коли обвинувачувана особа вчиняє злочин у стані афекту, що виник і розвинувся у відповідь не на протиправні дії потерпілого, а під впливом інших особистісних і ситуативних факторів (виключаючи стану наркотичного або алкогольного сп'яніння). Такі ситуації не відображені в статтях КК Росії, що пом'якшують відповідальність. У чинному кримінальному законі диференційовані заходи покарання передбачені в явному вигляді тільки до матерів, які вчинили вбивство новонародженої дитини в умовах психотравмуючої ситуації або в стані психічного розладу, не виключає осудності (ст. 106 КК. Росії). Як показує практика виробництва експертизи, у ряді випадків у психотравмуючих умовах у матерів при пологах розвивається стан емоційної напруги, істотно обмежує їх можливість повною мірою усвідомлювати свої дії і регулювати їх, і саме в цей період часу вони і чинять вбивство новонародженого.

Найбільші складнощі викликає юридична кваліфікація «психотравмуючої ситуації». Ні одна ситуація сама по собі не може виступати як фрустрирующая, що надає негативний вплив на психіку людини, - її можна розцінити як психотравматичну тільки після ретельного аналізу взаємодії особистості і ситуації, де вирішальне значення набуває те психологічне значення ситуативних впливів, яке формується у свідомості суб'єкта. Наприклад, вимога чоловіка позбутися майбутньої дитини буде глибоко травмуючим фактором для вагітної жінки, що бажає народити і виховати дитину, а для жінки, яка страждає на хронічний алкоголізм і характеризується морально-етичної деградацією, така позиція дружина може виступати як нейтральна обставину або навіть як підкріплення власної позиції.

У ситуаціях, дійсно носять психотравмуючий характер, фрустрирующие впливу призводять до накопичення (кумуляції) негативних переживань і обумовлюють зростання емоційної напруженості. У стані вираженої емоційної напруженості поведінка матері визначається багато в чому афективної мотивацією, яка знижує її можливість адекватно оцінювати навколишній і свої дії, обмежує здатність контролювати свої вчинки і прогнозувати їх можливі наслідки. Тому завданням психолого-психіатричної експертизи є не визначення психотравмуючого характеру ситуації, в якій перебуває мати-дітовбивця, а оцінка ступеня виразності емоційного стану, виникнення і розвиток якого викликано психотравмуючими впливами, тобто відповідь на наступне питання судово-слідчих органів:

«Чи перебувала обвинувачена (підсудна) під час вчинення інкримінованих їй діянь у стані емоційного напруження, викликаному психотравмуючої ситуацією і істотно вплинула на її свідомість і поведінку?»

Юридичне значення експертного визначення стану емоційної напруженості, що виникла і розвинувся в умовах психотравмуючої ситуації, полягає в кваліфікації ст. 106 КК Росії в тих випадках, коли вбивство скоєно протягом одного місяця з моменту народження дитини (тут використовується вже не судово-медичний, а педіатричний критерій визначення тривалості періоду новонародженості. Вбивство дитини, хоча і в умовах психотравмуючої ситуації, але по закінченню зазначеного терміну , підлягає кваліфікації за ст. 105 КК Росії. У цьому випадку психотравматична ситуація може бути визнана обставиною, пом'якшувальною покпокарання (ч. 2 ст. 61 КК Росії).

Якщо вплив особистісних і емоційних чинників на здатність обвинуваченого повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними встановлюється судово-психологічної експертизи, виходячи зі змісту статей Кримінального кодексу, що регулюють ці предметні види експертизи, то встановлення впливу психічного недорозвинення на ту ж здатність передбачено законом безпосередньо в ч. 3 ст. 20 КК Росії. У цьому предметному вигляді експертизи питання стоїть не стільки в площині визначення судом осудність-неосудність обвинуваченого, скільки у встановленні його можливості бути суб'єктом кримінальної відповідальності. При експертному висновку про наявність у неповнолітнього обвинуваченого відставання в психічному розвитку, не пов'язаного з психічним розладом, такий неповнолітній не підлягає кримінальній відповідальності, але за умови, що він не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій або здійснювати їх вольову регуляцію і контроль.

Таким чином, при всій розмаїтості психологічних непатологічних факторів, що впливають на структуру і динаміку мотивації протиправної поведінки, можна виділити як найбільш узагальнений ознака судово-психологічної експертизи обвинувачених дослідження впливу описаних факторів на здатність повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними . У залежності від об'єкта експертного дослідження (повнолітні або неповнолітні обвинувачені) і виділення основного психологічного чинника (особистісного, емоційного чи онтогенетичного) експертні висновки психолога будуть мати різне юридичне значення.

Судовий психолог при експертизі індивідуально-психологічних особливостей обвинуваченого одночасно реалізує два підходи до діагностики особистості.

Перший з них передбачає експериментально-психологічне дослідження із застосуванням психодіагностичних методів. Основне місце серед експериментальних методів займають тести, спрямовані на вивчення різних сторін особистості. У кожній конкретній експертизі можуть застосовуватися найрізноманітніші методики залежно від психологічного аналізу фабули кримінальної справи. Головним орієнтиром для експерта-психолога є уявлення про те, які аспекти, сторони та рівні особистості можна діагностувати тим чи іншим методом. Так, об'ємні особистісні опитувальники, типу MMPI і 16-факторного особистісного опитувальника Кеттелла використовують для визначення загальної структури будівлі особистості. Для дослідження мотиваційної та вольової сфери, виявлення особливостей смислового сприйняття і оцінки різних ситуацій застосовують проективні методи (ТАТ, тест Роршаха), різні варіанти репертуарних решіток Келлі. Такі методики, як «Рівень домагань», «Самооцінка», «Локус контролю», дають цінну інформацію про особистісні передумови цілеутворення, цілепокладання, прийняття рішень. Особливості особистісного реагування на фрустрацію, типові способи вирішення конфліктних ситуацій досліджуються тестом Розенцвейга. Крім того, застосовується спрямована клініко-психологічна Гюседа, спостереження та експериментальне дослідження особливостей пізнавальної діяльності (мислення, уваги, пам'яті) випробуваного.

Другий підхід грунтується на психологічному аналізі матеріалів кримінальної справи (а в рамках комплексної психолого-психіатричної експертизи - і медичної документації). Природно, останній підхід пред'являє особливі вимоги до джерел інформації, що надається судово-слідчими органами в розпорядження експертів. З цих джерел психолог, як правило, дістає чотири групи даних про особу обвинуваченого.

Першу з них складають відомості про особливості розвитку підекспертного особи. Важливо в кримінальній справі відобразити весь життєвий шлях особистості, в першу чергу - особливості раннього психічного розвитку (поява мови, емоційні особливості, соціальна ситуація розвитку, стиль батьківського виховання тощо), індивідуально-психологічні особливості, рівень інтелекту, особливості соціальної взаємодії з однолітками та дорослими в підлітковому віці. Ці дані можуть міститися в показаннях батьків, близьких родичів, вихователів дошкільних установ, шкільних вчителів, однокласників та інших свідків.

Другу групу складають стійкі, які у різних ситуаціях, індивідуальні особливості: система відносин, основні ціннісні орієнтації, провідні мотиви, установки, особливості міжособистісної взаємодії, риси особистості, характеру та темпераменту. Для діагностики цих особливостей психолог повинен мати у своєму розпорядженні показання найбільш близьких до підекспертного осіб (родичів, друзів, товаришів по службі). У даних показаннях можуть бути відображені характеризують обвинуваченого відомості: життєві устремління, способи досягнення нею своїх цілей, характерологічні особливості, його відносини зі свідками, його ставлення до роботи або навчання, особливості його поведінки в побуті і на службі, особливості його емоційного реагування в конфліктних ситуаціях , рівень його інтелектуального розвитку тощо Ці ж дані можуть містити й службові характеристики, які корисно доповнювати неформальними відомостями про підекспертного, отриманими від його безпосередніх начальників і колег за місцем роботи.

Третю групу даних про особу обвинуваченого складають особливості його самосвідомості, інформацію про яких для психологічного аналізу експерт може витягти зі свідчень самого обвинуваченого, що стосуються своєї самооцінки, його сприйняття ситуації, що склалася, оцінки своїх можливостей і здібностей, планів на майбутнє і пр.

І, нарешті, четверту, і найбільш значущу для досягнення цілей експертизи, групу даних становлять відомості про актуальний стан обвинуваченого під час вчинення інкримінованих йому діянь. У даному випадку важлива інформація не тільки про його поведінку і висловлюваннях, яка може міститися в показаннях безпосередніх очевидців події , в матеріалах слідчого експерименту, виходу на місце події, але й про динаміку суб'єктивних переживань підекспертного, особливості його осмислення ситуації в цілому і сприйняття дій потерпілого, свідків злочину, особливості осмислення своїх дій, емоційних реакцій, контролю і прогнозу своїх дій. Для можливості психологічного аналізу суб'єктивної сторони поведінки обвинуваченого у цікавить слідство і суд ситуації в свідченнях самого обвинуваченого повинна бути відображена не тільки фабула його поведінки, але і його почуття, думки, переживання, які супроводжують його власні дії, його емоційні реакції на дії оточуючих, зміни обстановки і т.д.

Висновки експерта-психолога про індивідуально-психологічних особливостях обвинуваченого або про його емоційний стан, або про відставання в психічному розвитку, а головне - про міру їх впливу на його поведінку під час вчинення інкримінованих йому діянь - повинні грунтуватися на узагальненні даних, отриманих як при експериментальному психодіагностичне обстеження, так і при психологічному аналізі матеріалів кримінальної справи.

Таким чином, обмеження здатності обвинуваченого або підсудного повною мірою усвідомлювати суспільну небезпеку і фактичний характер своїх дій або керувати ними може бути наслідком як психопатологічних, так і психологічних (не досягають психопатологічного рівня) чинників.

Обумовленість обмеження аналізованої юридично значимої здібності якимось психічним розладом (медичним критерієм) розглядається в рамках судово-психіатричної експертизи, враховується судом при призначенні покарання і може служити підставою для призначення примусових заходів медичного характеру. До компетенції судово-психологічної експертизи входить дослідження впливу непатологічних психологічних чинників на можливість обвинуваченого адекватно усвідомлювати і довільно регулювати свою поведінку.

Констатація впливу особистісного чинника значима для вирішення питань про індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Встановлення впливу емоційного фактора важливо для кваліфікації «афекту» (сильного душевного хвилювання).

Коли причиною обмеження здатності до усвідомлення та регуляції поведінки виступає фактор психічного недорозвинення (не пов'язаний з психічним розладом), особа, яка вчинила правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності.

Експертні висновки психолога про міру впливу названих чинників на поведінку обвинуваченого під час вчинення інкримінованих йому діянь повинні грунтуватися на узагальненні даних, отриманих як при експериментальному психодіагностичне обстеження, так і при аналізі матеріалів кримінальної справи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Глава I. Предмет і види судово-психологічної експертизи	\|	Глава III. Особливості судово-психологічної експертизи неповнолітніх обвинувачених (підсудних)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.