Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Задум та композиція твору

Твір має підзаголовок «Роман без героя». Задум письменника – показати негероїчну особистість, змалювати сучасні смаки верхівки середнього класу. В романі дуже бага­то старанно виписаних персонажів, долю яких автор уважно простежує протягом багатьох років. Однак усі вони за мірою до них авторського інтересу і відведеним їм місцем у романі приблизно однакові. Жодного з них письменник не виокремлює своїм особистим ставленням, своєю симпатією або любов'ю. Жоден із персонажів не наділений автором такими позитивними рисами, які б допомогли йому стати справжнім героєм у морально-етичному плані, стати прикладом для наслідування. В романі багато героїв у літературному розуміні цього слова, але немає жодного позитивного героя з великої літери. Хоча один персонаж вибивається на чільне місце і знаходиться у центрі всіх конфліктів і подій. Це Ребекка Шарп – «антигероїня» роману. Є в романі і персонаж безперечно позитивний, людина – добра, безкорислива, безмежно скромна, вірна і віддана в любові. Це закоханий капітан (потім – полковник) Доббін. Навіть найприскіпливіше око не знайде в його вдачі якихось відразливих, неприємних рис. Негарний і бідний Доббін – дуже симпатична людина, але всупереч мужності й душевній силі героєм його назвати не можна. Надто дрібній меті присвятив він своє життя, надто блідий і пересічний його внутрішній світ. Для Теккерея бути героєм – означає тверезо дивитись на оточення, боротися з недосконалістю світу, а не просто плисти за течією.

Вже у вступному слові Теккерей наголошує на умовності своїх персонажів, називає їх ляльками ярмар­кового театру маріонеток, які рухаються не з власної волі, а відповідно до того, за яку ниточку смикнув їх лялькар. «Світ – театр, а люди в ньому – актори», нагадує автор. У вступі він у такій образній формі втілив своє філософське розуміння суті історії та суспільного розвитку. Теккерей усвідомлював, що людина залежить від історичного процесу. Історія впливає на людську долю, обста­вини життя формують особистість, тим часом як окрема людина дуже мало або зовсім не має впливу на історію, не може докорінно змінити навіть обставини свого існування. Ця песимістична точка зору була зумовлена тим, що письменник чітко бачив, яким важким тягарем лягає на люди­ну, спотворюючи її, вся сукупність буржуазного світопорядку, як мало може залежна людина (її можна назвати звичайною, бідною, невпливовою) вирішити у справах суспільства, в політиці держави.

Великою заслугою Теккерея було й те, що він хоча і не дав широко розгорнутої картини політичних подій доби, але тонко й переконливо показав, як війна, конкуренція, конфлікти в різних сферах соціально-політичного життя безпосередньо чи в опосередкованій формі визна­чають життєвий шлях людей. Це зовсім не означає, що в їхній осо­бистій поведінці, в їхніх вчинках, рішеннях вони зовсім невільні. Теккерей був мудрим знавцем життя і прекрасно розумів, що хоч якою підневільною є людина у світі, від неї самої залежить, буде вона поряд­ною чи обере нечесний шлях у житті. Так герої роману не схожі на маріонеток, вони мають сильні почуття і властиві людям протиріччя. Беккі Шарп свої таланти повертає на зло, а в її чоловікові, шахраї, навпаки, виявляються привабливі риси, добрій Емілії Седлі не чужий егоїзм.

Головний образ, який виступає не лише в назві твору, а й пояс­нюється в тексті в авторських відступах майже півсотні разів, - це образ «ярмарку суєти», чи «ярмарку марнославства». Цю метафору Теккерей запозичив із великого англійського прозового твору XVII ст. «Шлях паломника» Джона Беньяна. В цій християнсько-релігійній алегорії письменник розповідав про важкий шлях пілігріма Христіяна «з цього світу в інший», йдучи яким йому довелося зупиня­тися на станціях «Ярмарок Суєти», «Болото Відчаю», «В'язниця Сумнівів». У Теккерея образ ярмарку життєвої суєти, біблійний за своєю основою, втрачає абстрактно-алегоричний характер місця страждань грішної людини, перетворюється на цілком конкретний реалістичний і дуже місткий образ світу, де панує гонитва за грішми. Слово «суєта» набуває значення соціальної хвороби, засуджується письменником як людська вада.

Лялькар є режисером розігруваного на ярмарці спектаклю, де все продається і купується – люди збагачуються і стають бідними, одружуються і помирають, втрачають надії. Це обізнаний автор ХVІІІ ст., його вихід починає і завершує дію роману, обрамлює події, що відбуваються в ньому. Одночасно з лялькарем інший автор, розумний, спостережливий, об’єктивний, подорожує разом зі своїми героями, дає їм характеристики. Така копмозиція підкреслює типовість і значущість зображуваних подій. Сам письменник, моралізатор і обвинувач, не позбавлений, однак, і співчуття до деяких своїх персонажів. Він пише: «По мірі того, як ми вводитимемо наших дійових осіб, я, за правом людини і брата, хочу попросити дозволу не тільки відрекомендовувати їх вам, а й часом сходити зі сцени та гово­рити про них; і якщо вони добрі й ласкаві, то хвалити їх і тиснути їм руки, якщо не дуже розумні, то часом тихенько сміятися з них разом із читачами, а якщо лихі й жорстокі, ганити їх найсуворішими словами, які лише допускає пристойність».

Перша чатина «Ярмарку суєти» може називатись історичним романом. Події розпочинаються з 1812 року. Наполеон розгромлений в Росії, що викликає піднесення у всій Англії. Героїні йдуть разом з друзями і знайомими на перегляд панорами «Пожежа Москви», яка зібрала багато глядачів, слухають співачку, що виконує кантату «Бородінська битва». Далі Теккерей зображує знаменитий Брюссельський бал, який було переважно панікою, спричиненою битвою при Ватерлоо (червень 1815 року). Молодим англійським офіцерам, які щойно танцювали, довелось прощатися з нареченими і дружинами і йти в бій. Більшість з них не повернулась. Такою була доля красеня Джоржа Осборна, чоловіка Емілії.

В інтерпретації Теккерея історія втрачає героїчний характер. Письменник відмовлявся розуміти історію як діяння «героїв», крім того, тема народу відсутня в творах письменника. В його очах події особистого життя мають не менше значення, ніж великі воєнні баталії, а доля непримітної людини може сказати про свою епоху більше, ніж опис дій великого полководця. Теккерея цікавлять не батальні сцени, а те, що відбуваєься в тилу. Свою увагу він приділяє людям, які не брали участі у військових подіях, але наслідки великих подій вплинули на їхню долю. Так битва при Ватерлоо зруйнувала щастя Емілії.

Батальні сцени і епізоди, що їм передують, мають сатирико-іронічний характер. Це картини нескінченних розваг знаті, яка знаходилась в Брюсселі напередодні битви, це і лаконічний опис самої битви, зауваження щодо воєначальників. Теккерей засуджує війну з її страшними наслідками. Зелені пасовиська Бельгії вкрилися сотнями червоних мундирів, а тим часом Наполеон «готував новий напад, який мав кинути цих мирних людей у вир шаленства і крові і для багатьох з них закінчитись смертю».

Друга частина роману безпосередньо з історією не пов’язана і має соціально-психологічний характер: пройшло 15 років, героїні стали старшими, вони живуть в Англії кінця 20-х-початку 30-х років.

Структура роману відзначається майстерним переплетінням окремих людських доль, події у ньому розгортаються цікаво й напружено. Побудова твору – природна, як природний плин людського життя. В ній немає нічого умовного, надуманого, холодно-конструктивного. В романі дуже багато контрастних персонажів і ситуацій, починаючи з двох жіночих характерів – Ребекки й Емілії, або характерів двох чоловіків, доля яких пов'язана з долею Емілії Седлі, - Джорджа Осборна і Доббіна. Таких антитез у тексті можна знайти чимало. Автор діє за законами зіставлення протилежностей, контрастних барв, при­мушуючи кожну ставати яскравішою. Контрастне зіставлення – могутній засіб підсилення художнього ефекту, і письмен­ник володіє ним бездоганно.


Читайте також:

  1. N Придумати продовження до твору тощо.
  2. Відновлення пластмасовими композиціями
  3. Вступ, його композиція
  4. Заголовок – назва словесного твору, яка відображає його основну ідею і є важливим елементом його структури.
  5. Задум і здійснення
  6. Інженерно-геологічні дослідження для обґрунтування вибору створу проектованого гідровузла
  7. Композиція
  8. Композиція бесіди: етикетне взаємозвернення, експозиція, зав’язка, розвиток діалогу, фінал.
  9. Композиція відображень
  10. Композиція двох випробувань
  11. Лексико-семантичний спосіб словотвору




Переглядів: 2160

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Творчість | Сюжетні лінії роману

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.