Творчість

В творчості письменника можна виділити три періоди. Перший – кінець 30-х – середина 40-х років. На той час формуються світогляд і політичні переконання письменника. В 1842 році виходить памфлет «Лекції місс Тікльтобі з історії Англії», в яких офіційне тлумачення історії знаходить сатиричне осмислення. Крім того, свій твір Теккерей видав із злими карикатурами, які свідчили про непорядність і аморальність монархів і аристократів. Щоправда розповідь закінчилась на сторічній війні, очевидно редактор злякався вільного поводження молодого автора з авторитетами національної історії. Так, описуючи війну, письменник не забуває про страждання, які вона приносить народу. В «Книзі ірландських нарисів» він ділиться сумними враженнями від соціального становища ірландського народу, наголошуючи, що ірланці позбавлені елементарних людських прав.

Суттєву роль у формуванні поглядів письменника мала співпраця у «Фрезерс мегезін», де він вміщував нариси про відомих романістів. Виступаючи проти політичної орієнтації «Молодої Англії», Теккерей засуджує принцип відродження нації через християнство, гостра сатира письменника направлена і проти мілітаристської політики країни, і проти представників романтичного роману. Полемізуючи з романами Дюма, він доводить, що сучасна доба негероїчна, тому романтичних героїв в ній існувати не може. Герої романів Теккерея цього періоду підкреслено заземлені. Це жорстока власниця трактиру Катерина Хейс, яка вбила чоловіка заради вигідного шлюбу, і зубожілий англійський дворянин ХVІІІ ст. Баррі Ліндон, який торгує титулом, зброєю, батьківщиною, але всюди досягає успіху.

Другий період творчості письменника – середина 40-х років – 1848 рік. Відкривається він збіркою сатиричних есе «Книга снобів» (1846-1847), що має типово нарисовий характер, але при загальній нарисовості окремі її розділи відрізняються за настроєм, тональністю, формальними прийомами. Одні нагадують завершене сюжетне оповідання, інші схожі на памфлет або фельєтон. Вони можуть бути смішними, жартівливими або саркастичними, в'їдливими, гнівними. Письменник змальовує типові постаті з усіх суспільних верств, вони дуже різні за всіма своїми особливостями, але мають одну спільну рису. Всі вони сноби, всі страждають на огидний снобізм, що, як пошесть, розповсюджується в Англії. Саме слово «сноб» у Теккерея має особливе значення. Первинний його смисл - «помічник чоботаря», потім воно стало жаргонним словом, що означало невиховану людину, письменник конкретизує це поняття, надавши йому соціального змісту. За його власним визначенням, сноб – це індивід, що схиляється, плазує перед тим, хто стоїть на суспільній драбині вище за нього, і дивиться зверхньо на тих, хто стоїть нижче. Снобів можна зустріти в будь-якому прошарку суспільства. І багатії, і бідняки знаходять чим бундючитися, чим хизуватися перед своїми ближніми. Автор «Книги снобів» точно діагностував суспільну хворобу, яка, на жаль, не викорінена й досі. В книзі 52 розділи, і кожен є сатирою на певний вид снобів, починаючи від коронованих осіб, аристократичних, клерикальних, університетських, воєнних, літературних, сільських, ірландських снобів. Безглуздість снобізму показана поряд з системою суспільних стосунків, які формують цю державну структуру. Критику індивідуальних вад Теккерей пов'язує із засудженням суспільних устоїв, а головним джерелом зла є для нього британська конституція. Те, що письменник не може виразити словом, довершують сатиричні малюнки. Для передачі мови різноманітних персонажів Теккерей використовує великі можливості англійської мови. Так, жаргоном користуються обивателі, модними словами – клубні сноби, примітивними словами – воєнні сноби. Численні побутові деталі роблять світ, створенний письменником, реальним. «Книга снобів» являє собою не тільки широку панораму англійського суспільства першої половини ХІХ ст., але й своєрідну енциклопедію літературного, культурного життя, інформацію про духовний стан англійської нації в період розквіту.

Нарисовість твору вписувала його в дуже широку літературну, жанрову течію, що з 30-х років XIX ст. розповсюдилася в пресі всієї Європи. Портрети «типових представників» різних соціальних верств, груп, професій тощо створювали в молоді роки і Бальзак, і Діккенс, і безліч інших літераторів. На цих нарисах вони вчилися реалістичній спостережливості й майстерності. Для Теккерея «Книга снобів», як і інші твори, була тим трампліном, з якого він злетів у вищі сфери художньої літератури, створивши свій шедевр «Ярмарок суєти», який завершує другий етап творчості письменника.

Третій період творчості письменника охоплює твори, написані після 1848 року. Це «Ньюкоми», «Історія Пенденніса», «Історія Генрі Есмонда», «Віргинці». Романи є різними варіантами пошуків письменником героїв-сучасників. Іронія і викривальний пафос приглушуються в цих творах мотивами примирення.

В «Історії Пенденніса» (1848-1850) багато автобіографічного, образ матері героя навіяний матір'ю Теккерея. В ньому присутні традиції попередніх творів, але зявляється й нове. Тема снобізму стикається з темою втрачених ілюзій і обманутих надій. В новому романі Теккерея снобізм показаний як активна сила в боротьбі за особистість, яка підсвідомо протистоїть йому, але все ж таки капітулює. Запеклішим ворогом героя стає він сам.

Пенденніс – син небагатого поміщика, який мріє про титул сквайра, і йому вдається його отримати. Спочатку герой купує собі родовід. Головним вчителем стає його дядько майор Пенденніс, мораль якого заснована на розрахунку, він радить племіннику зробити кар’єру, забезпечити собі статки і належати до порядного товариства. Оповідь в романі ведеться від особи Пена, який має зробити певний вибір в житті. Зовні він слідує вказівкам дядька: навчається в Оскбріджі, товаришує з сином пивного короля Гаррі Фокером. Пен відкидає кохання до актриси, бо воно суперечить настановам дядька. Але снобізм іноді звільняє місце його порядності і чесності, Пен знаходить в собі сили відмовитись від фіктивного шлюбу, але врешті-решт пересвідчується, що навіть кращі люди страждають снобізмом. Відкривши суспільство снобів, він пересвідчується в його ницості і пустоті, а боротьба з індивідуальним снобізмом стає головною темою твору письменника.

«Історія Генрі Есмонда» (1852) вважається кращим твором письменника. В основі його сюжету – мемуари, нотатки полковника Есмонда, який переселився з Англії в Америку. Теккерей пропонує свій варіант історичного роману і звертається до улюбленої епохи – часів королеви Анни. Тема снобізму в романі відходить на другий план. Генрі Есмонд – з породи героїв, він відмовляється від титулу спадкоємця маєтку Каслвуд на користь дітей коханої жінки. Його особисте життя переплітається з історичними і політичними подіями. Генрі бере участь у війні за іспанський спадок і розвінчує її антигуманний характер, ставши виразником позиції самого автора щодо цих подій. Роман характеризується глибоким знанням людини і людства.

«Ньюкоми» (1855) за жанром – сімейна хроніка. Письменник зображує дві нетипові фігури – старого полковника Ньюкома і його сина Клайва, який стає художником. Клайв – рідний брат Артура Пенденніса. Герої займаються професіями, які не личать справжньому джентльмену, це свідчить про те, що письменник не втратив віри в можливість існування позитивних персонажів, не схожих на снобів. Але ці герої не показані в розвиткові. Полковник Ньюком бореться за новий варіант реформ, але його діяльність безуспішна, він мало знає життя, тому його ідеї мають утопічний характер.

«Пригоди Філіппа» (1862) розповідає про життя журналіста Філіппа Ферміна. В основі його сюжету – захоплююча історія кар’єри батька героя, авантюриста і брехуна. Інші персонажі роману не схожі на типових представників ярмарки суєти, вони скоріше нагадують позитивних героїв Діккенса («Крихітка Дорріт», «Великі сподівання»).

Останній роман «Дені Дюваль» залишився незавершеним. Він написаний за традицією морського пригодницького роману, де звучать ідеї про привабливість морської служби, романтику подвигу. В своїх пошуках письменник звертається до роману, характерного для Дюма, творчість якого раніше критикував.

Новаторство творчості письменника полягає в тому, що ніхто ніколи до нього так послідовно, логічно й чітко, критично та скептично не підходив до суспільства і людини. Це якісно новий рівень критицизму в реалізмі, небачений до нього в світовій літературі. Теккерей – єдиний письменник серед ранніх вікторіанців, який в теорії та на практиці свідомо прагнув відмежуватись від усього, що суперечить реалізму.

«Ярмарок суєти» (1847-1848)

«Ярмарок суєти» – вершина творчості письменника, роман, який закріпив за Теккереєм ім'я реаліста, який зобразив смаки і звичаї англійського суспільства, безпристрасно проаналізував характери людей. Твір має епічний характер, події відбуваються у 10-30-і роки XIX ст. не тільки на Британських островах, а й на континенті.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Життєвий шлях	\|	Задум та композиція твору

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.