НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ХІУ-ХУІ ст.

Ідеї Відродження і Реформації не обминули й Україну. Однак тут їх вияв мав певну специфіку, оскільки формувалися вони у процесі складного взаємопроникнення різних культур. У нашаруванні художніх стилів важко виокремити «чисту готику» або «чистий Ренесанс», тому краще говорити про існування української культури польсько-литовської доби. Деякі дослідники, узагальнюючи ознаки культур українського, білоруського, литовського та польського пограниччя, називають період ХІУ-ХУІ ст. східнослов'янським Відродженням (подібно до Північного Відродження в західноєвропейських країнах, яке підхопило цей напрям від італійського, так званого Високого Відродження). У цей час на українські терени хвилею покотилися західні ідеї, змінивши візантійські художні орієнтації на ренесансно-гуманістичні.

Ідеали й тематика світського музичного мистецтва європейських країн майже не знайшли в Україні сприятливого ґрунту, адже світська художня культура ще була недостатньо поширеною в містах і панських маєтках. Певною мірою ренесансні ідеї виявилися в церковній музиці, в надрах якої зароджувався музичний професіоналізм. На народну творчість, яка мала потужні традиції минулого, значний вплив почало справляти козацтво - нова верства української людності, що вийшла на суспільну арену поряд із духівництвом, міщанством та селянством.

У фольклорі спадкоємний зв'язок із давньоруськими традиціями по змогла перервати навіть монголо-татарська навала. Пісенна творчість досягла нових вершин у новому оригінальному епічному жанрі – думах. У середовищі XV-XVI ст. як художнє відображення героїко-патріотичних устремлінь поневоленого народу. Поетика і мелодика цих творів генетично пов'язані з билинами і мають певну спорідненість із плачами й голосіннями (наприклад, в епізодах оспівування смерті козака). Розвивали думні традиції українського народу козаки-кобзарі.

Головна тематика дум – відображення героїчних сторінок української історії, а також морально-етичні аспекти й непересічні події суспільного життя. Герої епічних творів завжди були носіями високої моральності, виразниками національних інтересів, патріотами, які безмежно любили рідну землю (як, наприклад, персонажі «Думи про козака Голоту», «Думи про Марусю Богуславку», «Плачу невільників», «Втечі трьох братів із города Азова»).

Українські думи поділяють на три основні групи:

■ давні думи про турецько-татарську неволю;

■ новіші думи про національно-визвольну війну проти польсько-шляхетського панування (що набули поширення за козацько-гетьманської доби);

■ «моралізаторські» думи на родинно-побутову тематику.

З-поміж інших фольклорних жанрів думи вирізняються своєрідністю поетичної мови. Для них характерні нерівноскладовість віршованих рядків і нерівнострофічність тексту. У текстах часто вживаються метафори, порівняння, нерідко - прийоми гіперболізації, образи-символи.

Музичний стиль українських дум також оригінальний: речитативна за характером мелодія завжди підпорядковується тексту. За композицією думи складаються із заспіву («заплачки»), циклу «уступів» і завершення («славослів'я»). Ладовою окрасою творів цього жанру є прийом «додавання жалощів», що полягає у постійному підвищенні IV щаблю в мінорі.

Оповідно-драматичний характер дум потребував інструментального супроводу, який би значно доповнював їх мелодичну виразність. Виконавці дум мали бути не лише гарними співаками, а й віртуозними імпровізаторами, вміти використовувати різні технічні прийоми (глісандо), ілюстративні «прикраси» (наприклад, для імітації бурі на морі, запеклої битви з ворогами).

Упродовж свого історичного розвитку, боротьби за національне і соціальне визволення український народ створив чимало дум – високохудожніх зразків музичного епосу. Разом з історичними піснями, баладами й співанками-хроніками вони утворюють цінний епічний масив. Думи є джерелом вивчення історії і культури України, адже інколи вони з документальною точністю і конкретністю відображують події нашої славної минувшини.

Український народ створив багатий і самобутній музичний інструментарій. Найулюбленішим інструментом була кобза (пізніше її замінила бандура). Сліпі співці-музиканти окрім кобзи часто грали на колісній лірі. У побуті тогочасної української верхівки усталилася традиція виконавства на торбані – струнно-щипковому інструменті.

Пізніше виникли й набули поширення багато різновидів українських інструментів: на західноукраїнських землях – струнно-ударний інструмент цимбали, на сході – струнно-смичкові басоля (що нагадує віолончель), бас, або козобас (подібний до контрабасу), на всій території – скрипка. Побутували різні ударні інструменти (бубон, решето, бугай, тулумбас, барабан). Серед них виділялися шумові (підкова, деркач, рубель, качалка, затула). З-поміж духових, окрім сопілки, популярною була коза (або дуда), споріднена із європейською волинкою.

З давніх-давен в Україні побутували ансамблі народних інструментів – «троїсті музики», які супроводжували весілля, свята, обряди. Типові склади «троїстих музик» такі: сопілка – скрипка – бубон; скрипка – басоля – бубон; скрипка – цимбали – бубон та ін,

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ГРАФІКА	\|	ЦЕРКОВНИЙ СПІВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.