• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття і види форми правління, форми державного устрою та форми державного режиму

Формa держави – це спосіб організації і здійснення державної влади.

Поняття форми держави необхідно для відповіді на питання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і з населенням, як територіально побудована державна влада, якими методами здійснюється державна влада.

Форма держави – це державно-правова конструкція, яка складається з трьох елементів: форми правління, форми державного устрою, форми державного режиму. Класифікація держав за їх формою здійснюється відповідно до цих елементів:

1) в залежності від форми правління розрізняють: монархічні та республіканські держави;

2) в залежності від форми державного устрою розрізняють: унітарні, федеративні та конфедеративні держави;

3) в залежності від форми державного режиму розрізняють демократичні та антидемократичні держави.

На форму держави впливають національний склад населення, територіальні розміри країни, історичні традиції народу. Наприклад, невеликі за територією держави і мононаціональні держави, зазвичай, є унітарними. Монархічні держави в сучасному світі – як правило, данина історичній традиції.

Форма правління – це організація, порядок створення і взаємодії вищих органів державної влади (парламенту, глави держави та уряду).

В залежності від порядку заміщення посади глави держави розрізняють два різновиди форми правління – монархію і республіку.

Монархія – це така форма правління, за якої главою держави є особа, що отримує і передає свою посаду і титул, як правило, у спадщину і довічно.

Ознаки монархії:

1) влада голови держави (імператора, царя, короля, великого герцога, еміра, султана) існує історично і не делегується йому народом;

2) влада монарха здійснюється безстроково (довічно) і передається, як правило, у спадщину;

3) монарх не відповідає за ухвалені ним політичні рішення.

На цей час у світі існує близько 30 монархій. Їх різновиди визначаються характером взаємовідносин монарха з іншими вищими органами влади – парламентом та урядом :

1) абсолютна монархія (Катар, Оман, Саудівська Аравія). У руках монарха зосереджена вся повнота влади, всі інші органи влади формуються монархом та діють під його керівництвом. В чистому вигляді зараз таких монархій немає: у більшості випадків вони хоча б формально мають конституцію;

2) дуалістична монархія (Бруней, Бутан, Тонга). Влада поділяється між парламентом і монархом. Парламент приймає закони, але в монарха є право абсолютного вето (відхилення законопроекту). Уряд призначається монархом, підпорядковується йому і відповідає тільки перед ним;

3) парламентарна монархія (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд, Швеція, Японія). Монарх юридично є главою держави, але участі в управлінні країною фактично не бере. У парламентарній монархії глава держави або не має права вето щодо законопроектів (наприклад, у Японії), або фактично не застосовує вето (наприклад, у Великобританії). Головна відмітна риса парламентарної монархії – формування уряду пар­ламентом і відповідальність уряду перед ним.

Низка монархій займає проміжне положення між дуалістичними і парламентарними (Йорданія, Марокко, Непал).

Республіка – це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється представницькими органами, що обираються населенням на певний строк.

Республіка має такі ознаки:

1) влада глави держави і вищих державних органів делегується їм народом;

2) повноваження глави держави обмежені визначеним строком;

3) глава держави несе політичну відповідальність за свою діяльність.

Більшість сучасних держав – республіки. Прийнято поділяти республіки на такі різновиди :

1) президентська (Бразилія, Мексика, США). Президент у такій республіці, зазвичай, обирається прямими виборами (виняток складають США, де президента обирає колегія вибірників, обрана виборцями). Він очолює не тільки державу, але й уряд. Уряд призначається президентом і відповідає тільки перед ним;

2) парламентська республіка (Індія, Італія, Німеччина, Угорщина). Президент обирається таким чином, щоб він не отримував свій мандат безпосередньо від громадян: парламентом або окремими зборами, сформованими винятково для виборів президента. Президент не є главою уряду і не є вільним у його формуванні. Фактично, главу і склад кабінету визначає парламент, точніше, партія, яка перемогла на парламентських виборах і має більшість у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом;

3) змішана (президентсько-парламентська чи парламентсько-президентська) республіка (Бєларусь, Україна, Перу, Росія, Франція). Цей різновид республіки поєднує риси парламентської і президентської республік. Вибори президента здійснюються всенародним голосуванням (як у президентській республіці), але президент не очолює уряд (як у парламентській республіці). Уряд призначається президентом, але призначення прем’єр-міністра потребує згоди парламенту. Уряд відповідає перед президентом, але і парламент має право висловити йому недовіру, що тягне відставку уряду. Для змішаної рес­публіки властиве виведення посади президента за тріаду законодавчої, виконавчої і судової влади: президент має самостійний статус.

Форма державного устрою –це спосіб територіально-політичного устрою держави, порядок взаємин між державою та її окремими частинами.

За формою державного устрою всі держави поділяються на прості (унітарні) і складні.

Проста (унітарна) держава – це єдина держава, яка складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, губерній).

До ознак унітарної держави належать:

1) наявність єдиних вищих органів державної влади - представницьких, виконавчих і судових; місцеві органи влади наділені самостійністю;

2) діє одна конституція, єдина система права і законодавства, громадянство, грошова податкова система, кредитна політика;

3) її складові частини характеризуються однаковим юридичним статусом щодо центральних органів – не мають своїх законодавчих органів, військових формувань, зовнішньополітичних органів тощо. Винятком є асиметричні держави з територіальними автономіями – адміністративною чи місцевою (у Китаї) і політичною або законодавчою (Аландські острови у Фінляндії);

4) унітарна держава у міжнародних відносинах виступає одноособово, має єдину державну символіку, єдині збройні сили, керівництво якими здійснюється центральними органами державної влади.

На цей час більшість держав світу — унітарні держави (Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У багатьох унітарних державах (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.

Різновиди унітарних держав:

· централізовані. Регіональні органи цих держав формуються шляхом призначення зверху (Казахстан, Нідерланди, Франція);

· децентралізовані. Регіональні органи утворюються незалежно від центру, зазвичай, за допомогою виборів (Великобританія, Італія, Нова Зеландія).

Серед складних держав розрізняють федерації і конфедерації.

Федераціястановить добровільне об’єднання кількох самостійних держав (суб’єктів федерації) у єдину союзну державу. Федерацію визначають такі ознаки:

1) територія має власний адміністративно-територіальний поділ (штати, кантони, землі, республіки);

2) існує два рівні державної влади: федеральна (союзна) влада має повноту зовнішнього суверенітету і значну частину внутрішнього суверенітету, а влада суб’єкта федерації характеризується внутрішнім суверенітетом. Вища державна влада належить федеральному президенту, уряду парламенту, судам. Суб’єкти федерації мають свої законодавчі (парламенти), виконавчі (самостійні органи управління) і судові органи;

3) наявність конституції і законодавства федерації, а також конституцій і системи законодавства її суб’єктів у межах установленої компетенції;

4) існує подвійне громадянство, громадянство всієї федерації так і її суб’єктів (ФРН, Австрія); дворівнева система податків;

5) наявність єдиних збройних сил, поліції, служб безпеки, митниці, що підпорядковуються центральному апарату;

6) суб’єкти федерації не наділені повним суверенітетом і не є суб’єктами міжнародного права, проте в договірним міжнародних відносинах може виступали як федерація загалом, так і кожний з її суб’єктів.

Різновиди федерацій:

· територіальні (Бразилія, Німеччина, США);

· національні (Бельгія, Індія);

· змішані (Росія).

Сьогодні в світі існує 24 федеративних держави, більшість з яких — досить великі за територією і чи­сельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, США, Німеччина).

Історично відома ще одна форма державного устрою — конфедерація (наприклад, США в початковий період свого існування, Німецький союз у 1815–1866 рр.).

Конфедерація – це тимчасовий союз держав, створений для досягнення певної мети (наприклад, виборення незалежності).

1) конфедерація – це об’єднання міжнародно-правового характеру, оформлене відповідним договором;

2) конфедерація, власне, не створює нової держави: це союз незалежних самостійних держав;

3) конфедерація не передбачає єдиної території створюваного об’єднання, кожен з її членів має абсолютний територіальний суверенітет;

4) конфедерація передбачає різний характер громадянства, тобто в конфедерації стільки громадянств, скільки складових об’єднання;

5) конфедерація передбачає різний характер верховних органів цих державних об'єднань. Конфедерація не має єдиної централізованої влади, рішення якої обов'язкові для всіх членів об’єднання. Кожен з них здійснює законодавство в межах своєї території. Будь-який член конфедерації має право нуліфікації, тобто право скасувати рішення загальноконфедеративного органу влади;

6) джерела доходів конфедерації формуються з надходжень, які відраховуються її учасниками; у конфедерації відсутня єдина грошова і податкова системи;

7) конфедерація передбачає різний характер збройних сил. В конфедерації кожний її член має власну армію, об’єднану спільним командуванням.

В цьому випадку держави поєднують лише окремі напрями своєї діяльності (наприклад, оборону, зовнішню політику, зовнішню торгівлю). Розвиток конфедерації підкоряється «залізному історичному закону»: вона або розпадається на окремі держави (Об’єднана Арабська Республіка 1958-1961 рр., яка розпалася на Єгипет та Сирію), або еволюціонує в федерацію (США).

На цей час риси конфедерації має Європейський Союз. У 2003 р. була утворена конфедеративна держава Сербії та Чорногорії, яка проіснувала недовго і розпалася на дві самостійні держави уже в 2006 р.

Історично відома ще одна форма державного устрою – імперія. Складається з метрополії – центру держави, в підпорядкуванні якої перебувають колонії. Владні повноваження належать виключно метрополії. Для правового статусу як колонії, так її населення характерна дискримінація – обмеження у правах.

До числа найбільших відносились Британська, Французька, Іспанська імперії. Національно–визвольний рух у колоніях цих держав призвів до появи нових національних держав та розпаду імперій.

Форма правління і форма державного устрою надають уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інститутів держави, дійсний стан демократії відбиваються в понятті «державний режим».

Форма державного режиму –це сукупність прийомів і методів здійснення державної влади.

Існує безліч класифікацій державних режимів, з яких найбільш розповсюджена – розподіл держав на демократичні й антидемократичні (авторитарні й тоталітарні).

Характерними ознаками форми демократичного режиму є те, що :

· органи державної влади формуються на основі воле виявлення народу;

· владні повноваження поширені між державними органами, взаємини яких будуються за принципом поділу влади та відповідно до системи стримувань і противаг;

· представницькі органи влади займають провідне місце у системі державних органів, оскільки безпосередньо формуються народом і можуть виступити від його імені;

· права і свободи особи гарантуються і реалізуються;

· право має верховенство у державних справах та у суспільному житті;

· армія, поліція й інші каральні структури функціонують у суворо визначених правових межах, а їхня діяльність спрямована на охорону особи та країни від усяких зазіхань, на забезпечення суспільної безпеки та громадського порядку;

· судова влада незалежна, здійснює справедливе правосуддя;

· громадяни і їхні об'єднання реально беруть участь у державному і суспільно-політичному житті, територіальним громадам забезпечено широке самоврядування, партійно-політичним силам – плюралізм;

· позадержавні і неполітичні (нелегітимні) соціальні сили відстороненні від процесу здійснення політичної влади;

· основні способи вирішення соціальних і політичних конфліктів у суспільстві: компроміс, перемови; такі методи, як примус та насильство можуть застосовуватись у виняткових та суворо окреслених законом випадках.

Антидемократичний режиму характеризується тим, що:

· органи державної влади формуються без участі народу, але якщо він допущений до процесу формування державних органів за допомогою виборів, то це відбувається під жорстким контролем влади;

· величезні владні повноваження зосереджені в руках виконавчої влади, як правило, глави держави або уряду;

· представницькі органи влади або відсутні, або їх роль зведена до положення суто формальних інститутів;

· судова влада не відокремлена від виконавчої (якщо формально відокремлена) залежна від неї;

· відсутні права і свободи громадян у випадках, коли вони декларовані, немає конкретного механізму їх реалізації;

· роль права в житті суспільства й у вирішенні державних справ істотно обмежена;

· армія, поліція й інші каральні структури посідають особливе місце в державному механізмі, оскільки стоять понад владною верхівкою;

· реальна участь громадян і їх об’єднань у державному і суспільно-політичному житті, в управлінні державою загалом відсутня або істотно обмежена;

· ступінь впливу недержавних і неполітичних (аристократичних, олігархічних та інших) соціальних сил на здійснення політичної влади суттєвий, іноді надмірний;

· основні способи вирішення соціальних і політичних конфліктів у суспільстві: заборона, примус, насильство.

Характер державного режиму визначається не тільки правовими нормами, але й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної і правової культури населення. Однак визначальним фактором для державного режиму служить характер державної влади.

Розрізняють такі різновиди форм державного режиму:

1) демократичний режим, якому властиві: реальність особистих і політичних прав і свобод громадян; політичний та ідеологічний плюралізм; формування органів влади шляхом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність і влади, і опозиції в виключно конституційних рамках.

Такий різновид державного режиму є типовим для держав Західної, Північної і Центральної Європи, Північної Америки. Окремі параметри демократичного режиму досягнуті постсоціалістичними країнами;

2) ліберальний режим, для якого характерні: визнання автономії (незалежності) людини від держави, захист природних прав людини, причому пріоритет віддається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втручання держави до сфери економічних відносин, розподіл державної влади, верховенство закону.

В сучасній державний практиці ліберальний режим збігається з демократичним. Відмінність між ними полягає, передусім, у стані забезпеченості соціальних прав трудящих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдання не на державу, а інституції громадянського суспільства (наприклад, благодійні організації, недержавні пенсійні фонди тощо);

3) авторитарний режим, якому властиві: обмеження обсягу політичних прав і свобод; обмежений політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозволено існування тільки двох партій); фактична, а часом і формальна відсутність розподілу влади; недемократичний характер виборів (відсутність у виборців реальної можливості вибору).

Авторитарний режим є характерним для низки країн, що розвиваються (Індонезія, Малайзія, Таїланд), хоча окремі його елементи можуть виявлятися і у традиційно демократичних державах (наприклад, у Великобританії часів Другої світової війни).

4) деспотичний режим, для якого характерні: ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його цілковита сваволя, крайня централізація влади і безправність підданих. Класичні деспотії – стародавні (Вавилон, Ассирія, Єгипет) та середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави;

5) тоталітарний, якому властиві: принципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона існування опозиції; наявність загально­обов’язкової державної ідеології; формальний і декоративний характер виборів; принципове заперечення розподілу влади; вождізм.

Тоталітарний режим можливий як у високорозвиненому, так і слаборозвиненому суспільстві та державі (нацистська Німеччина, фашистська Італія, СРСР і країни соціалістичного табору, деякі сучасні африканські й азіатські держави). У більшості випадків тоталітарні й авторитарні режими співпадають.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
4. А) Заробітна плата її форми та системи.
5. А) Заробітна плата, її форми та системи.
6. А/. Поняття про судовий процес.
7. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
8. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
9. Автоматизовані форми та системи обліку.
10. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
11. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
12. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,

Переглядів: 3878