• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Шкала Бофорта

Топологічна група стихійних лих достатньо поширена в Україні.

В державі у 2008 році нараховувалось понад 1,1 тис. водосховищ, 28 тис. ставків, 7 великих каналів та 10 великих водоводів у водозабірних басейнах рр. Дніпра, Дністра, Дунаю, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я.

Основним чинником гідродинамічної небезпеки є стан гідротехнічних споруд - гребель, дамб, шлюзів, тобто інженерних споруд, за допомогою яких створюється і концентрується певний об'єм води.

У складі комплексу водозахисних споруд налічується 3,5 тис. км дамб, 1,2 тис. км берегоукріплення, понад 600 насосних та компресорних станцій для перекачування надлишків води, з них на р. Дніпро - 308 км дамб, 325 км берегоукріплювальних споруд, а також 31 насосна і 3 компресорні станції. Багато з них через брак коштів на експлуатацію втрачають надійність і створюють загрозу виникнення надзвичайних ситуацій.

Найбільшу гідродинамічну небезпеку для населення і навколишнього середовища становить каскад дніпровських водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське), а також Каховська ГЕС, Київська ГЕС, Кременчуцька ГЕС та Новоархангельська ГЕС. У 8 хвостосховищах, 5 накопичувачах та 8 шламонакопичувачах крупних підприємств накопичено більше 260 млн.куб.м відходів.

Негативні наслідки повеней і поводків проявляються на 27 % території України (165 тис. кв. кілометрів), де проживає майже третина населення. Найбільшої шкоди від цього стихійного лиха зазнають гірські та передгірські райони Карпат, Полісся, придунайські та придніпровські землі, а також Донбас.

Складна ситуація складається на гідротехнічних спорудах вздовж р. Дунай, більшість з яких побудовано у 60-х роках минулого століття. На сьогоднішній день вони не забезпечують гарантованого захисту від підтоплення території, деяких міських та сільських населених пунктів, сільськогосподарських угідь площею більше 85 тис.гектарів. Подальша експлуатація гідротехнічних споруд через невідповідність вимогам сучасних норм створює загрозу життєдіяльності портів на р. Дунай, рибогосподарських комплексів, рисових чеків, водозаборів питної води, міжнародних автотранспортних шляхів, ліній електропередач та може спричинити серйозні екологічні наслідки для Придунав'я.

Ризик формування паводків катастрофічними наслідками, у тому числі і внаслідок гідродинамічних аварій на захисних гідротехнічних спорудах, залишається реальним. Згідно з розрахунками, на створення надійного комплексу водозахисних споруд для захисту населення та економіки країни від руйнівної дії паводків і повеней на період до 2020 року необхідні кошти в обсязі близько 7,0 млрд. гривень. З метою здійснення заходів для забезпечення надійного захисту населення та економіки країни від руйнівної дії паводків і повеней, передбачених протипаводковими програмами, запобігання можливим гідродинамічним аваріям на гідротехнічних спорудах Держводгоспу України необхідно щорічно передбачати кошти в обсязі 200 - 250 млн, гривень.

Структура і величина санітарних втрат в ЗКЗ буде залежати від щільності населення в зоні затоплення, своєчасності оповіщення, відстані населених пунктів, розташування медичних закладів, висоти хвилі та швидкості її розповсюдження, температури води і оточуючого повітря, часу доби та інших факторів. В таблиці №11 подана характеристика можливих втрат за зонами затоплення в денний та , нічний час.

Таблиця 11.

Характеристика втрат за зонами затоплення (в % від населення)

Для більш ефективноговикористання сил та засобів служби екстреної медичної допомогина території повені виділяють наступні зони:

1. Зона катастрофічних повеней-утворюється в межах кількох річкових систем, де може затоплюватися більше 70% площі сільськогосподарських угідь.

2. Зона великих повеней - утворюється в межах одного річкового басейну, де може затоплюватися 50-70% сільськогосподарських угідь.

3. Зона високих повеней - утворюється в межах одного річкового басейну, де може затоплюватися 10-15% сільськогосподарських угідь.

4. Зона низьких повеней — затоплюється до 10% сільськогоспо- дарських угідь.

Зони затоплення класифікують залежно від швидкості течії води, висоти хвилі та відстані населеного пункту від гідроспоруди.

Перша зона (катастрофічного затоплення) — починається безпосередньо від гідроспоруди і продовжується на відстані 6-12 км, висота хвилі може досягати декількох метрів, швидкість – 30 і більше км/год, час проходження - 30 хвилин.

Друга зона (зона швидкої течії) - швидкість 15-20 км/год, поширеність - на 15-20 км від першої. Час проходження до 2-х годин.

Третя зона (зона середньої течії) - швидкість 10-15 км/год, поширеність- 30-35 км, час проходження 2-3 години.

Четверта зона (зона слабкої течії) - швидкість 6-10 км/год, поширеність - до 50-70 км.

Пожежі природного характеру. Площа лісового фонду України складає близько 10,8 млн, га (69% земель від загальної площі належить Держкомлісгоспу України). Найвищі показники ймовірності виникнення лісових пожеж та збитків від них характерні для хвойних молодняків, частка яких у галузі складас 29% (понад 800 тис. га) та середньовікових насаджень (40% або 2758 тис. га) півдня, сходу та Полісся України. Загальна площа таких насаджень становить понад 4 млн. га (по Держкомлісгоспу України - 2 млн. га). Найбільші їх площі знаходяться

в Рівненській (280 тис. га). Житомирській (270 тис. га). Волинській (200 тис. га), Київській (160 тис. га). Чернігівській (150 тис. га). Херсонській (60 тис. га), Черкаській (59 тис. га) областям. Відповідно, у лісах Полісся, півдня та сходу України виникало найбільше лісових пожеж (через кліматичні особлиності).

У середньому, щороку фіксується 3500 лісових пожеж на площі понад 5000 га лісу. Виникають вони внаслідок природно-кліматичних умов (блискавка, тривалий період сухої погоди низька відносна вологість повітря, високий температурний фон) та під впливом антропогенного фактора (необережного поводження людей з вогнем).

Пожежонебезпечний період 2006 року, порівняно із багаторічними показниками, був досить насиченим. На його початку (квітень-червень) основною причиною виникнення лісових пожеж залишалися випалювання сухої рослинності та її залишків поруч із лісовими масивами. Вітряна, тепла, без опадів погода також сприяла підвященню пожежної небезпеки, тому у цей період сталася найбільша кількість пожеж та пройдена вогнем значна площа лісів.

Протягом серпня-жовтня сформувався аномально засушливий період, з повною відсутністю опадів у деяких районах південних та східних областей. Крім того, виникненню лісових пожеж сприяло різке зростання відвідування лісів населенням і порушення ним вимог пожежної безпеки. Серед лісових масивів або поруч з ними нерідко розташовані великі промислові центри, лінії електропередач, нафто- та газопроводи, розвинута мережа шляхів, що також сприяє загрозі пожеж.

У 2006 році на території України виникло 3842 пожежі у лісовому фонді (за даними Держкомлісгоспу, в лісах підприємств галузі – 3263 пожежі) то 150 пожеж на торфовищах. Кількість лісових пожеж зменшилася на 381 (10%), торф'яних - навпаки збільшилася на 23 (18%), ніж у 2005 році. Внаслідок цих пожеж було не тільки знищено лісові масиви та торфовища на значних площах, але й завдано великої шкоди довкіллю, а державі – відчутні економічні збитки.

Найбільша кількість лісових та торф'яних пожеж протягом 2006 року виникла в Херсонській – 448 випадків (12% загальної кількості), Волинській – 355 (9%), Харківській - 346 (9%), Чернігівській - 272 (7%), Луганській - 272 (7%) областях. Середня площа лісової пожежі на один випадок по Держкомлісгоспу України становить 0,5 га.

Незважаючи на те, що кількість лісових пожеж у 2006 році зменшилася на 10%, площі пройдені пожежами, збільшилися в 1,6 раза. Найбільші площі, охоплені пожежами, зафіксовані у Волинській області - 1738 га, що складає 40,6% усіх лісових земель країни, що зазнали шкоди від пожеж. Лісовими масивами вкрито 32% території області. Найнебезпечнішими щодо пожеж є ліси Камінь-Каширського, Маневицького, Любомльського, Любешівського районів. Практично щороку виникають пожежі на торфовищах.

Залежно від виду лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. А залежно від площі, яка постраждала, на: першого класу (вогонь забирає 0,1-0,2 га), другого – мала пожежа (0,2-2,0 га), третього - невелика (2,1-20,0 га), четвертого – середня (21,0-200,0 га), п’ятого – велика (201,0 – 2000,0 га), шоста – катастрофічна (більше 2000,0 га).

Для боротьби з лісовими пожежами в державному лісовому фонді функціонує 18 лісопожежних станцій, задіяні 28 пожежних автомобілів, 3 мотопомпи, 9 бульдозерів, 73 плуги, 6 пожежних цистерн, 80 колісних тракторів, 31 автомобіль підвищеної прохідності, 89 патрульних автомобілів, 24 ранцеві вогнегасники, 22 переносні радіостанції та інше протипожежне обладнання й інвентар.

Аналіз пожеж останніх років свідчить, що у середньому майже кожна п'ята лісова пожежа ліквідувалась за участю пожежно-рятувальних підрозділів. У 2006 році пожежно-рятувальні підрозділи МНС України брали участь у гасінні понад 1300 лісових та торф'яних пожеж, на які були задіяні близько 6,4 тис. чол. особового складу та понад 1,5 тис. одиниць пожежної та аварійно-рятувальної техніки.

Наступна група стихійних лих – тектонічна. До неї належать землетруси, вулканінчі вибухи, зсуви тощо.

Землетрус - це коливання земної кори, яке виникає внаслідок вибухів в глибинних шарах землі. Енергія, яка звільнюється при цьому, розповсюджується у вигляді сейсмічних хвиль, які викликають руйнування земної кори та її поверхні. Щорічно у світі реєструють більше 1 млн. сейсмічних поштовхів. В зв'язку з цим виникає одне катастрофічне, 10 сильних руйнівних, 100 руйнівних і 1000 пошкоджуючих землетрусів.

У XX столітті на планеті нараховувалося більше 340 сильних та руйнівних землетрусів. Особливо катастрофічними були землетруси в Китаї (1976 р.) - загинуло 650 тис. людей, в Японії (1923 р.) загинуло 140 тис. людей, в Перу (1970 р.) - загинуло 70 тис. людей, у Вірменії (1988р.) загинуло за неофіційними даними більше 120 тис. чоловік.

В науці і практиці існує так звана шкала Ріхтера інтенсивності прояву землетрусу на поверхні Землі (за іменем американського сейсмолога, який запропонував її у 1935 році).

1 бал. „Невідчутний землетрус". Інтенсивність коливань лежить нижче порога чутливості людей. Струс грунту реєструється тільки сейсмічними приладами.

2 бали. „Ледь відчутний землетрус". Коливання відчувається окремими людьми, які знаходяться всередині приміщення в стані повного спокою.

3 бали. „Слабкий землетрус". Відчувається невеликою кількістю людей, які знаходяться всередині приміщення в стані повного спокою. Коливання схожі зі струсом, який буває, коли за вікном проїжджає легкова машина.

4 бали. „Помітний землетрус ". Відчувається багатьма людьми, які знаходяться всередині приміщення. Коливання схожі зі струсом, який буває, коли за вікном проїжджає вантажна автомашина.

5 балів. „Пробудження ". Землетрус відчувається всіма людьми, що знаходяться всередині приміщення. Сплячі прокидаються. Висячі предмети коливаються, деякі з них падають чи зсуваються з місця. З повної відкритої посуди виплескується рідина.

6 балів. „Переляк". Землетрус відчувається всіма людьми, що знаходяться всередині приміщення, і більшістю людей поза ним. Багато людей відчувають страх і вибігають на вулицю. Пошкоджуються споруди сільського типу.

Привертає на себе увагу той факт, що перші шість балів оперують відчуттям людей, а останні шість характеризують пошкодження споруд та будівель.

7 балів. „Переляк". Значна кількість людей відчуває страх і вибігає на вулицю. В сільських спорудах — важкі пошкодження. В міських цегляних — помірні, залізобетонних — легкі пошкодження.

8 балів. ,, Сильні пошкодження споруд ". У сільських спорудах руйнуються внутрішні стіни, в міських цегляних - важкі, залізобетонних - помірні пошкодження. В ґрунті щілини досягають декількох сантиметрів. Змінюється дебіт джерел та рівень води в криницях.

9 балів. „ Загальне пошкодження споруд ". У сільських спорудах у багатьох випадках повне руйнування. У міських цегляних - пошкодження до повного руйнування, залізобетонних – важкі пошкодження. Розрив частини підземних комунікацій, в окремих випадках - пошкодження проїжджої частини шляхів. Щілини в ґрунті - до 10 см.

10 балів.,,Загальне руйнування споруд ". У сільських спорудах —в усіх випадках повне руйнування. У міських цегляних - в багатьох випадках повне руйнування, в залізобетонних - в окремих випадках до повного руйнування. Небезпечні пошкодження гребель і дамб, серйозні пошкодження мостів, підземних комунікацій. Руйнування асфальту, щілини в грунті - до 1 м.

11 балів. „ Катастрофа ". Переміщення ґрунту в горизонтальному та вертикальному напрямках. Руйнування та значне пошкодження мостів, підземних комунікацій.

12 балів. Радикальні зміни земної поверхні, змінюються русла річок, виникають нові озера.

Землетрус силою до 2 балів називають мікроземлетрусом, до 4 - слабким. Землетрус силою більше 6 балів розцінюють як сильний, 10 і вище - як катастрофічний.

Наслідки землетрусів надзвичайно небезпечні. Вони викликають загибель і травмування людей, пошкодження та руйнування споруд, пожежі, вибухи, викиди шкідливих речовин, транспортні аварії, вихід з ладу систем життєзабезпечення.

Залежно від інтенсивності коливань ґрунту розрізняють 4 зони руйнувань;

А - зона повних руйнувань - 100% пошкодження (11-12 балів).

Б-зона сильних руйнувань - 50-90% пошкоджень (9-10 балів).

В - зона середніх руйнувань - 30-50% пошкоджень ( 7-8 балів)

Г —зона слабких руйнувань - 10-30% пошкоджень (5-6 балів).

Проблемним питанням залишається ситуація із зсувами в Україні.

Зсув — зміщення гірських мас вниз по схилу під дією сили ваги. Зсуви утворюються в різних породах внаслідок порушення їхньої рівноваги або послаблення міцності. Вони спричинюються як природними, так і штучними (антропогенними) чинниками. До природних чинників відносять збільшення кута нахилу схилів, підмивання їхніх основ річковими водами, сейсмічні поштовхи та інші. Штучними чинниками є руйнування схилів дорожніми роботами, надлишковий вивіз ґрунту, вирубка лісу і т.д. Згідно із сучасними уявленнями до 80% зсувів пов'язані з антропогенним фактором.

Станом на 01.01 2007 на території України зафіксовано більше 21,8 тис. зсувів.

Найбільш інтенсивна активізація зсувів відмічається:

• у Закарпатській області із загальної кількості 2880 зсувів активними є 800, на забудованій території щорічно зафіксовується 60 зсувів у межах 10 населених пунктів. Найбільш активними є зсуви в Тячівському, Хустському, Рахівському та Міжгірському районах. Особливу небезпеку становлять зсуви в зоні Тереблянського водосховища;

• в Івано-Франківській області зафіксовано 769 зсувів, з них 15 - в активній стадії. На забудованій території 8 населених пунктів спостерігаються 378 зсувів, які загрожують 38 об'єктам економіки. Найбільш небезпечними зсувні процеси є в районі мм, Косів, Калуш, Снятин, с.Чорногузи, Лопушна;

• у Чернівецькій області 240 зсувів (із загальної кількості 1622) - в активному стані. Небезпеку 10 населеним пунктам становлять 129 зсувів, що зафіксовані на забудованій території.

У м. Чернівці активізація зсувів спостерігається на правому схилі долини р. Прут у мікрорайоні Руський, вул. Гостелло -Ушакова, Нагірної тощо. Активізація зсувів спостерігається в районі автошляхів Чернівці-Сторожинець (с.Кам'яна), Глиниця-Сторожинець (с.Ясени), Чернівці-Хотин. Продовжується активізація у межах сс. Щербинці, Подвірне, Лунка, Маморниця, Великосілля,

Радгоспівка;

• у Львівській області 868 зсувів із загальної кількісті 1289 - активні. Їх активізація спостерігаються в басейні рр. Вишні і Кам'янка, в районі Стрийського водосховища, в бортах Язівського і Роздільського сірчаних кар'єрів, в районі м. Сколе, сс. Кам'янка-Буська, Сторона. Загроза надзвичайної ситуацій існує для нафтопроводу "Дружба", ЛЕПу високої напруги;

Дані моніторингу екзогенних геологічних процесів на узбережжі Чорного та Азовського морів свідчать про активний стан зсувів у прибережній зоні Кримського півострова, де на забудованій території зафіксовано 409 зсувів:

• у Запорізькій області найбільша активність зсувів спостерігається в техногенних умовах на забудованих територіях м. Бердянськ, Дніпрорудне, Василівка, Приморське, Кам'янка-Дніпровська та в природних умовах у межах

Обіточної та Бердянської заток. Активізація зсувів у м. Бердянську на площі 0,08 кв.км створює загрозу заводу "Азовкабель", житловому селищу заводу "Азмол", його виробничим спорудам та центральній частині м. Бердянська;

• у Миколаївській області зсуви розвинені на 7,8% території області. Тут продовжується активізація зсувних деформацій (130 активних зсувів від загальної кількост 1313), яка на узбережжі Чорного моря досягає 30%. Найбільша активізація спостерігається у Бережанському районі між с. Рибаковка та Карабушським лиманом, в межах м. Миколаїв та Очаків, на схилах Бузького лиману. На забудованій території зафіксовано 42 зсуви;

• в Одеській області зафіксована найбільша кількість зсувів - 5 718, з них 640 є активними. На сьогодні в зоні дії зсувних процесів перебуває більше 100 населених пунктів, 50 зон відпочинку, нафто - і газопроводи державного значення. Найбільше активізувались зсуви на узбережжі моря від Сухого до Тилігульського лиманів, їх активізація сягає 50%. На забудованій території 7 населених пунктів зафіксовано 197 зсувів, зсувонебезпечні схили спостерігаються в містах Одеса - на площі 0,84 кв.км, Ананьїв - 0,043 кв.км , Іллічівськ - 0,06 кв.км, Кодима - 0,05 кв.км, Котовськ - 0,82 кв.км . Найбільша активізація спостерігалася в Овідіопольському районі у с.Санжейка, де до зсувного процесу втягнута ділянка узбережжя загальною площею біля 2 тис.кв.м, а також в Комінтернівському районі між смт. Южний та Григор'євським лиманом - 2,5 тис. кв.м і в районі с.Фонтанка - 350 кв.м;

• в АР Крим з 1548 зсувів в активному стані перебуває 530, які становлять загрозу "близькі 3000 житловим будинкам.

Сель- бурхливий болотно-кам'яний потік, який раптово виникає в руслах гірських річок внаслідок інтенсивних злив, танення снігу та льоду, землетрусів, вулканічних вибухів і т.п. За основу класифікації цього явища беруться причини його виникнення: дощовий, сніговий, льодовиковий, вулканогенний, сейсмогенний, антропогенний.

Обвал - відрив та падіння великих мас гірських порід. У 80% випадків сучасні обвали пов'язані з антропогенними факторами. Вони виникають в основному при будівництві та в гірських розробках.

Основними ушкоджуючими факторами зсувів, селів, обвалів є удари рухомої маси гірських порід, а також завал вільного простору. Внаслідок цього виникають руйнування споруд, об'єктів народного господарства і навіть цілих населених пунктів, загибель людей і тварин.

Навчальний елемент 2.2.6. Загрози медико - біологічного характеру.

За статистикою 1997-2006 років, серед надзвичайних ситуацій природного характеру максимальна кількість та найбільші людські втрати припадають на ситуації медико-біологічного характеру,негативна тенденція прояву яких зберігатиметься і в подальші роки, і прямо залежить від епідемічної та санітарно-гігієнічної ситуації в державі.

Враховуючи низький рівень добробуту та санітарної культури населення, незадовільну якість харчових продуктів та питної води, відсутність вітчизняних препаратів для діагностики ряду гострих кишкових інфекцій (особливо екзотичних, які можуть бути завезені) та високий ступінь забруднення довкілля збудниками інфекційних хвороб ймовірність виникнення таких надзвичайних ситуацій досить високий у будь-якому регіоні України. За статистичними даними, найбільший ризик виникнення НС медико-біологічного характеру у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській та Одеській областях.

Згідно з класифікатором у 2006 році виникло 78 НС медико-біологічного характеру, що на 8,4% менше, ніж у 2005 році. Внаслідок цих подій загинуло 69 осіб (в тому числі 9 дітей) та постраждало 750 осіб (в тому числі 361 дитина). Порівняно з 2005 роком кількість загиблих зменшилася на 11,5% (кількість загиблих дітей не змінилася), постраждалих - зменшилася на 41,7% (по дітях зменшення у 2 рази).

У структурі інфекційних захворювань, що призвели до виникнення надзвичайних ситуацій, переважають захворювання на сальмонельоз (44%), що спостерігалися у Вінницькій, Волинській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській і Черкаській областях, та гепатит-А (32%), яке було зафіксоване у Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Чернігівській та Чернівецькій областях.

На гострі кишкові інфекції (у тому числі дизентерія), що спричинили виникнення надзвичайних ситуацій в Сумській, Львівській, Одеській областях та АР Крим припадає 16%, на екзотичні та особливо небезпечні інфекційні захворювання (сказ, туляремія), що виникли у Чернігівській та Волинській областях, - 8% від загальної кількості НС, пов'язаних із інфекційною захворюваністю населення.

У 2006 році виникло 34 НС, пов'язані з випадками отруєння людей, що на 12,7% менше, ніж у 2005 році. Внаслідок цих подій загинуло 68 осіб (з них 8 дітей та постраждало 227 осіб (з них 154 дитини).

Серед отруєнь домінують отруєння чадним та побутовим газом (64,7% від загальної кількості отруєнь), з якими пов'язано 85% загиблих внаслідок НС медико-біологічного характеру та харчові отруєння (26,6%).

Харчові отруєння спостерігалися у Житомирській (2 НС), Вінницькій, Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Львівській, Миколаївській та Черкаській (по 1 НС) областях.

Отруєння чадним та природним газом зареєстровано у Дніпропетровській (4 НС), Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, (по 2 НС), Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Сумській, Тернопільській областях та АР Крим (по 1 НС).

Найбільшу кількість загиблих від отруєнь чадним газом (13 осіб) зафіксовано у Дніпропетровській області, постраждалих унаслідок харчових отруєнь (49) - у Житомирській області.

З 19 НС пов'язаних з інфекційною захворюваністю сільськогосподарських тварин, 15 спричинені поодинокими захворюваннями на сказ великої рогатої худоби в сільськогосподарських товариствах Запорізької, Київської, Житомирської та Чернігівської (де зафіксовано переважну більшість захворювання худоби на сказ) областей, 1 – з поодиноким захворюванням на сибірку в приватному господарстві Хмельницької області.

Причиною ще чотирьох ситуацій з інфекційної , захворюваності та отруєння с/г тварин стало захворювання свійської птиці у с. Піски Буринського району Сумської області, захворювання худоби на емфізематозний карбункул (падіж 53 голів великої рогатої худоби) у Донецькій області, а також масова загибель внаслідок отруєння кормами власного виробництва 12 тис. курчат у с. Старовіровка Шевченківського району Харківської області та отруєння кормами 130 голів свиней у фермерському господарстві с. Кодима Артемівського району Донецької області.

Станом на 01.01.2007 р. внаслідок отруєння дикорослими грибами постраждало 742 особи, з них 117 дітей, померло 47 осіб, з них 3 дитини (відповідно у 2005 році - 412 осіб, з них 84 дитини, померло 49 осіб, з них 13 дітей). Найбільшу кількість отруєнь грибами зареєстровано у Київській (102 особи). Кіровоградській (90), Чернігівській (54), Тернопільській (46), Вінницькій, Волинській (43) областях та м. Києві (75).

З медико-біологічних загроз найбільшу небезпеку становлять інфекційні захворювання населення, масові отруєння (неінфекційні захворювання) людей, інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин, масове розповсюдження шкідників сільськогосподарських рослин.

Аналіз захворюваності .на інфекційні хвороби в Україні за останні роки виявляє тенденцію до її зниження. Проте, незважаючи на зниження захворюваності, інтенсивний показник смертності від інфекційних хвороб виріс у 2,5 рази (у порівнянні з 1995 роком).

В Україні офіційно реєструється 52 нозологічні форми інфекційних хвороб, щорічно на них хворіє від 8 до 10 млн. осіб, з яких 15 тис. помирає.

У 2006 році по медичну допомогу у зв'язку з інфекційними хворобами звернулось 7,8 млн. громадян, що на 11,0% менше, ніж у 2005 році (8,8 млн.), по 44 нозологічних формах, у тому числі грип та ГРВІ 7,5 млн. випадків, або 96,0% загальної кількості інфекційних захворювань.

З усіх інфекційних хвороб, що реєструються в Україні, найбільший вплив на стан здоров'я населення мають - грип та гострі інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні гепатити, гострі кишкові захворювання, туберкульоз, ВІЛ/СНІД, інфекції, керовані засобами специфічної профілактики, паразитози.

Щорічно в Україні реєструються спалахи захворювань на кишкові та інші інфекції, в тому числіі в лікувально-профілактичних закладах.

У період з 1995 по 2006 роки сталося 474 спалахи, під час яких постраждало 19790 осіб, з них 12742 (64%) - діти. Найбільше всього постраждалих зареєстровано у 2001 році (3143 особи, з них 2277 дітей), з урахуванням масового спалаху ротавірусної інфекції у м. Одесі, пов'язаного із забрудненням питної води та централізованого водопостачання.

Особливо привертає на себе увагу те, що найбільша кількість спалахів відмічалась з 1997 по 2006 роки. За останні два роки відмічено зростання кількості спалахів на сальмонельози, гепатит А.

У 2006 році було зареєстровано 45 спалахів інфекційних захворювань, під час яких постраждало 1034 особи, у тому числі 662 дитини (64%).

Спалахи виникали: у дошкільних закладах (3 спалахи - постраждало 32 особи, з них 31 дитина), школах (8 спалахів - 228 осіб, з них 209 дітей), вищих навчальних закладах (2 спалахи – 17 осіб, з нихі дитина), лікарнях (2 спалахи - 36 осіб, з них 36 дітей), об'єктах громадського харчування (35 спалахів - 66 осіб, з них 7 дітей), у побуті (17 спалахів, під час яких постраждало 389 осіб, з них 132 дитини).

Найчастішою причиною, що призвела до виникнення спалахів гострих кишкових інфекційних захворювань та харчових отруєнь, є порушення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних вимог при приготуванні та зберіганні продуктів на масових родинних святах (6 випадків із 20, які виникли у побуті).

В Україні за 1995-2006 роки намітилась тенденція до зниження усіх нозологічних форм кишкових інфекцій за винятком ротавірусної, яка на цей час є найбільш актуальною проблемою, ріст якої особливо відмічено в останні роки (з 635 випадків у 1995 році до 2389 у 2006 році, що у 4,5 раза більше).

Такою же актуальною у країні залишається захворюваність на гострі вірусні гепатити. У структурі всіх інфекційних захворювань вірусні гепатити складають 1,8% у роки максимального епідемічного підйому та 0,3% у роки спаду, а без грипу та ОРЗ - відповідно 27% та 3,5%. У загальній кількості гострих вірусних гепатитів питома вага вірусного гепатиту А (ВГА) складає у середньому 69,6%, вірусного гепатиту В (ВГВ) - 21,9%, гепатиту С - 6,1%, а на долю інших, етіологічна не розшифрованих гепатитів, припадає 2,4%.

Останнім часом відмічається загальна тенденція до зниження захворюваності на гострі вірусні гепатити. У період з 1994 по 2006 рік захворюваність знизилась у 10 разів (з 172969 випадків до 16738), інтенсивний показник з 333,53 до 35,54 на 100 тис. населення.

Відповідно до класифікації ВООЗ Україна відноситься до регіонів із середньою ендемічністю у відношенні ВГА (Меморандум конференції ВООЗ, ulletin WHO,1995). Такий тип епідемічного процесу характеризується високою інтенсивністю циркуляції вірусу ВГА, значною чисельністю сприйнятливих до інфекції дітей більш старшого віку і підлітків, а також високими показниками захворюваності. Проте за рівнем захворюваності на ВГА Україна посідає одне з перших місць серед країн Європи. Питома вага зареєстрованих випадків ВГА в Україні складає у різні роки від 23 до 30% всієї захворюваності в Європейському Союзі.

Напруженості епідемічного процесу з ВГА сьогодні сприяють серйозні недоліки в забезпеченні населення доброякісною питною водою. У системах централізованого водопостачання до 12,2% проб питної води не відповідає нормам ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая" за санітарно-хімічними та до 5,4%-за бактеріологічними показниками.

Внаслідок споживання недоброякісної питної води щорічно реєструються спалахи ВГА. Так, за 2006 рік було зареєстровано 5 спалахів вірусного гепатиту А, пов'язаних з уживанням недоброякісної питної води, під час яких постраждало 134 особи.

Вірусний гепатит в Україні характеризується нерівномірністю розповсюдження та неоднозначністю напруженості епідемічного процесу на окремих адміністративних територіях. У 2006 році зниження ВГА реєструвалось на 22 адміністративних територіях, в той час як у 5 областях відбулося зростання захворюваності - Закарпатській (на 33,1% - з 69,2 до 92,3 на 100 тис. населення). Рівненській (54,9%- з 33,7 до 52,3), Київській (на 9,0% - з 28,5 до 31,3), Кіровоградській (на 2,0% - з 19,8 до 20,4) областях, м. Києві (у 2,5 раза - з 16,4 до 40,1 на 100 тис. населення).

Досить гострою в Україні є захворюваність на вірусний гепатит В (ВГВ), що обумовлено значним поширенням, важким перебігом, схильністю до хронічного перебігу хвороби та розвитком ускладнень.

Захворюваність на вірусний гепатит В за період 1995 -2006 років знизилась більш ніж у 3,5 раза: з 13096 випадків до 3663, інтенсивний показник – з 25,44 до 7,78 випадку на 100 тис. населення.

Сьогодні світове співтовариство стоїть перед загрозою можливої нової пандемії грипу, викликаної штамом Н5N1 пташиного грипу. Сумісними діями вищих органів державної влади, міністерствами охорони здоров'я, агропромислової політики та інших заінтересованих відомств розроблено і запроваджено комплекс міжвідомчих протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження розповсюдження пташиного грипу на території України.

Враховуючи безпосередню близькість України до загрозливих територій, в державі вживаються заходи щодо мінімізації можливих медичних та соціальних наслідків хвороби, недопущення подальшого поширення пташиного грипу на території України та попередження можливого зараження збудником пташиного грипу населення. За весь період з моменту реєстрації в Україні пташиного грипу не зареєстровано жодного випадку захворювання людей.

В останні роки епідемічна ситуація з лептоспірозу, сибірки, сказу, та туляремії залишалася нестійкою. Особливо небезпечна ситуація склалося з туляремією. У зв'язку з відсутністю вітчизняного виробництва туляремійної вакцини, щеплення населення практично припинено, що призводить до зниження імунного прошарку і створює реальну загрозу виникнення епідемічних ускладнень.

Ситуація з малярією в Україні в останні роки також залишається нестійкою. Завіз малярії в нашу країну відбувається щорічно і збільшується приблизно у 1,5 рази. Групами ризику є пілоти, моряки, військовослужбовці, трудові мігранти, біженці, нелегали, туристи, які повертаються в Україну з країн, ендемічних з малярії. Завіз малярії супроводжується епідеміологічними і клінічними наслідками. До тяжких клінічних наслідків можна віднести зростання летальності від тропічної малярії до 7% (1999-2006 рр.) порівняно з 1,1% у 1993-1998 роках. Це пов'язано з пізнім зверненням хворих по медичну допомогу, пізньою клінічною і лабораторною діагностикою малярії. Крім того, в країні відсутні тест-системи для експрес-діагностики малярії і достатня кількість препаратів для її лікування. Епідемічним наслідком завозу є поява в останні роки трьох місцевих (вторинних від завізних) випадків малярії - вівакс, які не реєструвалися в країні з 1990 року.

За останні роки в Україні підтримується стабільна, благополучна епізоотична ситуація. Державною службою ветеринарної медицини здійснюється контроль за особливо небезпечними заразними хворобами тварин, в першу чергу, спільними для тварин і людей.

На сьогоднішній день Державна служба ветеринарної медицини контролює понад 130 хвороб тварин. Найбільш небезпечними з них залишаються сказ, лейкоз великої рогатої худоби (ВРХ), лептоспіроз, туберкульоз, сибірка, пташиний грип.

При проведенні протиепізоотичних заходів Державним департаментом ветеринарної медицини приділяється значна увага профілактиці туберкульозу і оздоровленню тваринництва.

Покращується ситуація з лейкозом ВРХ. Поступово збільшується кількість і питома вага благополучних по лейкозу господарств. На початок 2007 року налічувалось 496 неблагополучних господарств, виявлено за 12 місяців - 105, що на 54 менше, ніж за аналогічний період 2006 року, оздоровлено 240 (+ 17). Станом на 01.01.2007 залишилось - 359 неблагополучних господарств, що на 137 менше ніж на початок минулого року. Залишається напруженою епізоотична ситуація щодо лептоспірозу сільськогосподарських тварин. Так у 2006 році було зареєстровано 135 неблагополучних пунктів (на 49 більше ніж у 2005 році), в яких захворіло 3525 тварин, в яких проводилися заходи комплексно і цілеспрямовано - дератизація, вакцинація, стерилізація тварин за допомогою антибіотиків.

Щодо сибірки епізоотична ситуація контролюється завдяки цілеспрямованій роботі фахівців на місцях. У 2006 році в Україні було досягнуто найкращих показників за всі повоєнні роки. На сьогодні практична ветеринарна медицина цілком забезпечена вітчизняною вакциною проти сибірки.

На початок 2007 року в Україні реєструвалось 486 неблагополучних пунктів щодо сказу тварин, за 12 місяців зареєстровано 1624 неблагополучних пунктів, у яких захворіло 2035 тварин. Із них протягом року оздоровлено 1645 пунктів, залишається неблагополучними 465 пунктів у яких вживаються відповідні заходи.

В структурі неблагополучних пунктів найбільша кількість припадає на сказ диких тварин, основним переносником якого є червона лисиця. В грудні 2006 року розпочато пероральну імунізацію диких тварин у Чернігівській області.

Зважаючи на складну епізоотичну ситуацію в світі в Україні робиться усе можливе, щоб не допустити виникнення захворювань на високопатогенний грип птиці. Слід зазначити, що заходи, проведені в АР Крим, Сумській області, в тому числі застосування стемпінгоуту, дали можливість ліквідувати високопатогенний грип птиці (9 березня 2006 року було знято карантинні обмеження з останнього неблагополучного пункту в АР Крим, 12 травня з Одеського державного зоологічного парку загальнодержавного значення, 19 липня з с. Піски Буринського району Сумської області, 9 серпня знято карантин з системи островів озера Сиваш Генічеського району Херсонської області).

З метою забезпечення безпечності харчових продуктів тваринного походження служба ветеринарної медицини здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за діяльністю потужностей (об'єктів) щодо забою тварин; виробництвом, переробкою та обігом необроблених харчових продуктів тваринного походження.

Загалом у 2006 році в Україні спеціалістами ветеринарної медицини при здійсненні ветеринарно- санітарного контролю та нагляду за безпечністю харчових продуктів тваринного походження, які виробляються та реалізуються в Україні було проведено 235,9 млн. експертиз (партій) відповідних досліджень різних видів продукції. При цьому не допущено до реалізації 3,7 тис. тонни небезпечної сировини та готових харчових продуктів. Це дало можливість уникнути харчових отруєнь, не допустити ускладнення епізоотичної та епідеміологічної ситуації в державі та забезпечити споживачів якісною продукцією.

На державному рівні з метою комплексного розв'язання проблеми захисту тваринництва і людей від пріонних інфекцій в інтересах безпеки суспільства та довкілля виконувалася Програма запобігання і ліквідації проявів захворювання великої рогатої худоби на губчастоподібну енцефалопатію та інших пріонних інфекцій на території України на 2001-2010 рр.

Щорічні втрати від шкідливих комах, хвороб і бур'янів, за даними наукових установ Української академії аграрних наук, становлять 25-30% валових зборів зерна, цукрових буряків, соняшнику, іншої сільськогосподарської продукції.

Посівам сільськогосподарських рослин, плодоягідним, лісовим, лісопарковим насадженням, продукції рослинництва завдають шкоду понад 400 видів шкідливих комах; рослини уражують 200 збудників небезпечних хвороб; поля засмічують 300 видів бур'янів. Усі вони мають біологічні особливості життєвого циклу, за якими вибудовується система заходів їх знешкодження.

Через агрокліматичні умови відбувається стриманий розвиток і поширення розповсюдження шкідників сільськогосподарських рослин.

Найбільшу загрозу становлять:

· мишовидні гризуни та грунтові шкідники (повсюдно, в цілому по країні - 35%, в Лісостепу й на Поліссі - 48% орних земель);

· клоп шкідлива черепашка;

· стебловий метелик ;

· саранові, на 65% італійський прус .

За даними Головної державної інспекції з карантину рослин України, у 2007 році найбільш шкодочинними карантинними видами були: американський білий метелик, західний кукурдзяний жук, золотиста картопляна нематода, рак картоплі, бактеріальний опік плодових, ризоманія буряку, амброзія полинолиста, гірчак рожевий, ценхрус якірцевий.

В цілому фітосанітарний стан посівів сільськогосподарських культур, передусім озимих зернових, залишається складним, і його поліпшення вимагає активізації розробки сучасних методів нагляду та обліку шкідливих організмів, економічної оцінки доцільності та ефективності захисних заходів.

Основними причинами виникнення НС медико- біологічного характеру є неякісна питна вода та аварійний стан систем водопостачання, порушення правил експлуатації побутових газових приладів, безпеки життєдіяльності, технології виготовлення харчової сировини, санітарно- гігієнічних норм при приготування їжі державними установами та приватними особами на масових родинних обідах, незадовільний рівень санітарно- просвітницької роботи, зниження контролю за виконанням протиепізоотичних заходів.

Можна надати цілий перелік проблем, які мають вирішувати фахівці гігієнічного напрямку в майбутньому, але тільки первинна профілактика дозволить зберегти здоров'я населення і природне середовище, особливо коли попереджувальні заходи впроваджувати в життя на тлі скорочення соціальних витрат і зменшення можливостей вторинної (лікарської) профілактики, що є в Україні в наш час.

Навчальний елемент 2.3.Аварії на атомних електростанціях та радіаційно-небезпечних об’єктах. Основи радіаційного захисту

2.3.1. Аналіз загроз радіаційної небезпеки в Україні.

На території України експлуатуються 4 атомні електростанції: Запорізька, Південно-Українська, Хмельницька та Рівненська. На майданчику Запорізької АЕС задіяні 6 енергоблоків з реакторами типу ВВЕР-1000, Південно-Української АЕС - 3 енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000, Рівненської АЕС – 4 енергоблоки з них два з реакторами типу ВВЕР-440 та два з реакторами типу ВВЕР-1000, Хмельницької АЕС - 2 енергоблоки з реакторами типу ВВЕР-1000 уніфікованого проекту В-320.

Для оцінки ситуацій, що можуть виникати при експлуатації ядерних реакторів, в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні, застосовується Міжнародна шкала подій на АЕС, котра була розроблена спеціалістами МАГАТЕ. Суть цієї шкали полягає в тому, що за наслідками для оточуючого середовища (величина радіоактивного викиду по йоду-ІЗІ) і населення (доза опромінення), а також для ядерного реактора і персоналу станції всі події на АЕС поділяються на 7 класів: 1-й - незначна подія; 2-й - подія середньої тяжкості; 3-й - серйозна подія; 4-й - аварія в межах АЕС; 5-й - аварія з ризиком для оточуючого середовища; б-й – важка аварія і 7-й - глобальна аварія.

Події І-го і 2-го класу не призводять до переопромінення як персоналу станції, так і населення, Події 3-го класу супроводжуються переопроміненням тільки персоналу станції, а події від 4-го до 7-го класу викликають переопромінення як персоналу станції, так і населення. 3а: цією шкалою аварія на Чорнобильській АЕС відноситься до 7-го клacy подій.

У 2006 році на діючих АЕС України сталося 33 порушення, з них 10 - на Запорізькій АЕС, 9 - на Рівненській, 9 - на Хмельницькій, 5 - на Південно-Українській. Окремо враховувались порушення на Чорнобильській АЕС, число яких у 2006 році досягло 5. Жертв та постраждалих внаслідок цих НС не було. Радіаційний та протипожежний стан на станціях залишався у межах допустимих норм.

Слід відмітити, що, починаючи з 2000 року, відслідковується стабільне зменшення кількості подій на всіх АЕС, лише у 2003 році на Південно-Українській

АЕС зафіксовано незначне збільшення (3 НС у 2003 р. проти 2 НС у 2002 р.). Збільшення загальної кількості подій на АЕС у 2005 році сталося за рахунок пуску двох нових енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС. Найбільш поширеними причинами порушень у роботі енергоблоків АЕС є такі, що пов'язані з відмовою обладнання через його недостатню надійність, функціональні якості під час експлуатації, фізичне зношення.

В останні роки для додаткового контролю за режимами експлуатації та ремонтом обладнання енергоблоків та попередження виникнення аварійних ситуацій на АЕС встановлені адміністративно-технологічні рівні викидів та скидів радіоактивних речовин у навколишнє середовище. Впровадження таких заходів дозволяє також удосконалити систему нагляду за параметрами радіаційної безпеки енергоблоків АЕС та радіаційного захисту персоналу.

Ґрунтуючись на інформації про радіаційну обстановку на АЕС для окремих приміщень, санітарно-захисної зони та зони спостереження з метою планування заходів щодо захисту персоналу та населення, оперативного контролю за радіаційним станом встановлено контрольні рівні, за дотриманням яких Держатомрегулювання України здійснює постійний контроль..

З метою попередження аварійних ситуацій, що можуть статися під час експлуатації сховищ для зберігання рідких радіоактивних відходів, та реалізації станційних Програм мінімізації радіоактивних відходів, погоджених в установленому порядку регулюючими органами (Міністерством охорони здоров'я України і Держатомрегулювання України), на АЕС впроваджуються технологічне устаткування, призначене для попередження випадків виливу (виходу) рідких радіоактивних відходів зі сховищ у навколишнє середовище.

Стан об'єктів, які використовують джерела іонізуючих випромінювання. Радіаційно-небезпечні об’єкти.

В Україні, як і в інших країнах світу, широко застосовуються джерела іонізуючого випромінювання (більше 25 тис. джерел) у промисловості, медицині, науково-дослідній роботі та інших галузях. Наприклад, якість зварних з'єднань нафтопроводів контролюється за допомогою приладів, що мають джерела іонізуючого випромінювання, разове медичне обладнання стерилізуються на гамма-установках, такі джерела використовуються у технологічних процесах на цукрозаводах, тютюнових фабриках, заводах безалкогольних напоїв, ефективним є їх застосування для діагностики та лікування цілого ряду захворювань, в тому числі онкологічних.

До радіаційно небезпечних об’єктів належать: атомні станції (ядерні реактори, сховища відпрацьованого ядерного палива, сховища радіоактивних відходів), підприємства з виготовлення ядерного палива (уранові рудники та металургійні заводи, підприємства зі збагачення урану та виготовлення твелів), підприємства з переробки відпрацьованого ядерного палива та поховання радіоактивних відходів, дослідні та експериментальні реактори, транспортні ядерно-енергетичні організації (судна з ядерними установками, кораблі ВМС, космічні кораблі), стаціонарні військові об’єкти.

Одним із чинників небезпеки є наявність на таких об’єктах значної кількості відпрацьованих високоактивних джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), які за різних обставин не були передані на збереження на спеціалізовані підприємства

Найбільш техногенно напруженими регіонами щодо кількості підприємств, які використовують ДІВ, є Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Луганська, Миколаївська, Одеська області.

Cистема державного регулювання безпеки та збереженості джерел іонізуючого випромінювання в Україні спрямована на виконання таких основних завдань:

• забезпечення реалізації державної політики у сфері використання ядерної енергії та забезпечення додержання вимог радіаційної безпеки;

• ліцензування виробництва та використання ДІВ; боротьба з незаконним обігом ДІВ та запобігання радіологічному тероризму;

• державна реєстрація, облік та контроль ДІВ;

• аварійне реагування;

• державний нагляд за радіаційною безпекою на радіаційних об'єктах;

• виконання державних експертиз з ядерної та радіаційної безпеки проектів ДІВ.

Зберігання радіоактивних відходів

Збирання, транспортування та зберігання радіоактивних відходів (далі - РАВ), які утворюються при використанні джерел іонізуючого випромінювання в народному господарстві, виконує Українське державне об'єднання "Радон" (далі - УкрДО "Радон"), яке має у своєму складі 6 державних міжобласних спеціалізованих комбінатів (далі - ДМСК): Київський, Донецький, Одеський, Харківський, Дніпропетровський, Львівський.

За кожним спецкомбінатом закріплена зона обслуговування декількох областей України. До спецкомбінатів передаються тверді РАВ (далі - ТРВ), забруднені радіоактивними речовинами, біологічні відходи, а також відпрацьовані ДІВ, які збираються і зберігаються протягом визначеного чинним законодавством терміну в місцях утворення до передачі на ДМСК.

Біологічні РАВ захоронюються окремо від ТРВ у спеціально призначених сховищах із застосуванням технології пошарового цементування.

Усі спецкомбінати мають у своєму складі станції дезактивації спецодягу і засобів індивідуального захисту, забруднених радіоактивними речовинами (спецпральні).

Відповідно до законодавства спецкомбінати УкрДО "Радон" здійснюють свою діяльність щодо поводження з РАВ на підставі ліцензій, виданих Держатомрегулювання України. Ліцензії, видані спецкомбінатам, визначають обсяг дозволеної діяльності та особливі умови її виконання, що встановлюються з метою підвищення рівня безпеки при проведенні такої діяльності.

Об'єкти з видобування та переробки уранових руд

На території України видобуток та переробка уранових руд здійснюється на державному підприємстві "Східний гірничозбагочувальний комбінат", м. Жовті Води Дніпропетровської області (далі - ДП "СхідГЗК"). Видобування уранової руди здійснюється підземним способом на Смолінській то Інгульській шахтах, а переробка проводиться на Гідрометалургійному заводі (далі - ГМЗ). Складування відходів переробки уранових руд проводилося в два хвостосховища: "Кар'єр бурих залізняків" (далі - КБЗ) та в балці "Щербаківська".

Основними радіаційно небезпечними чинниками цих підприємств є викид альфа-випромінюючих аерозолів тривалоіснуючих радіонуклідів уранового ряду (рудного пилу) під час роботи основних цехів заводу та вилив пульпи на поверхню з пульпопроводу при порушенні його цілісності. В санітарно-захисній зоні та цехах заводу постійно проводиться радіаційний моніторинг об'єктів та дозиметричний контроль персоналу.

Складування відходів переробки уранових руд здійснюється на хвостосховищі балки "Щербаківська, яке розташоване в 1,5 км на південь від м. Жовті Води, Складування відходів у вигляді хвостової пульпи відбувається під шаром води. На хвостосховищі та у межах його санітарно-захисної зони ведеться постійний радіаційний контроль за станом навколишнього середовища. Під хвостосховище "КБЗ", розташоване в 2 км від північної околиці м. Жовті Води, використано відпрацьований кар'єр бурих залізняків без застосування спеціальних протифільтраційних заходів. Складування хвостового матеріалу проводилося в період з 1964 по 1982 роки шляхом гідроналиву. Хвостосховище "КБЗ" з 1996 року не експлуатується і перебуває у стадії консервації.

До 1989 року на ДП "СхідГЗК" видобування урану здійснювалася також способом підземного вилуговування. У результаті відпрацювання родовищ підземні води виявилися забрудненими як природними радіонуклідами, так і розчинами, що використовувалися при видобуванні урану. У межах майданчиків полігонів підземного вилуговування до цього часу ведуться режимні спостереження за станом ореолів забруднення.

До 1991 року переробкою уранових руд з метою виробництва уранового концентрату для військового і мирного використання також займалося виробниче об'єднання "Придніпровський хімічний завод" (далі - ВО "ПХЗ") у м.Дніпродзержинську Дніпропетровської області. Після розпаду Радянського Союзу через відсутність сировини виробництво було зупинено. За час існування на підприємстві накопичилось близько 42 млн. тонн радіоактивних відходів, що зберігаються у 9 сховищах. Після 1991р. ВО "ПХЗ" було реструктуризовано і утворено більше 10 спеціалізованих підприємств різного профілю, діяльність яких пов'язана з переробкою уранових руд. Інженерні споруди та хвостосховища були залишені без належного нагляду, що негативно позначилося на їх технічному обслуговуванні, оперативному дозиметричному і моніторинговому контролі за навколишнім середовищем, ґрунтовими і поверхневими водами тощо.

Читайте також:

1. Електромагнітні хвилі. Шкала електромагнітних хвиль
2. Європейська шкала оцінок
3. Забороняється навантажувати вимірювальні прилади більше за граничні значення, зазначені на їхніх шкалах.
4. Приклад 1: Історична шкала часу
5. П’ятибальна шкала тестування сили м’язів по Ловетту
6. Рейтингова шкала для визначення класу позичальника
7. Рейтингова шкала для визначення класу позичальника.
8. Тема 3. Міжнародна геoхронологічна шкала
9. ШКАЛА БОФОРТА
10. Шкала Бофорта для визначення сили вітру
11. Шкала вимірювання підвищеного тонусу м’язів Ашворда

Переглядів: 815