• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Мотивація діяльності

Мотивація або спонукання — це такі функціональні стани організму, при яких людина прагне робити дії, спрямовані на досягнення визначених потреб і результатів.

У діяльності людини виявляються 5 основних мотивів: вигода, безпека, зручність, задоволеність, нівелювання (бути не гірше інших).

Зазначені мотиви нерідко вступають у протиріччя між собою. Тому важливо знати закономірності, яким підкоряється мотивація діяльності.

Звернемо увагу на одну закономірність мотивації, що досліджував американський психолог Дж. Аткінсон (1957). Він вивчав, як впливають труднощі завдання на силу мотивації до його виконання. Дослідження показало, що при виконанні найпростіших завдань, де імовірність успіху була близька до одиниці, мотивація була близька до нуля. Мотивація падала до нуля і при виконанні особливо важких завдань, де імовірність досягнення мети була дуже мала і надій на успіх майже не було. Найбільша сила мотиву, як показали дослідження Дж. Аткінсона, виникала до виконання дій середніх труднощів, де малося досить надій на успіх, але де були присутні і труднощі, що роблять такий успіх привабливим.

У тім же дослідженні було показано, що характер зв'язку між труднощами дії і силою мотиву до його виконання залежить від індивідуальних особливостей людей і, зокрема, від властивостей нервової системи. Так, випробувані, які відрізняються більш слабкою нервовою системою, як правило, були сильніше мотивовані на виконання більш простих дій, чим інші. У таких людей максимум мотивації виявлявся в задачах, де імовірність недосягнення мети складала р < 0,5, тобто де малося більше надії на успіх. Випробувані ж, що відрізняються більш сильною нервовою системою, навпроти, були схильні прагнути до виконання дій такого ступеня труднощі, що перевищувала середню. У них максимум мотивації був у задачах, де імовірність неуспіху складала р > 0,5.

У цих дослідженнях виявився і такий зв'язок: випробувані більш слабкого типу, поряд з більш простими задачами, нерідко віддавали перевагу і задачам дуже високої складності. Такий, здавалося б, несподіваний факт порозумівається в такий спосіб. Люди подібної категорії досить чуттєві до оцінки їхніх особистісних якостей у суспільній думці, до погрози їхньої репутації. Якщо вибирається дуже складна задача і не вдається її вирішити, то така невдача їхньої репутації не загрожує. Нерозв'язання ж задачі середньої складності, а тим більше простої уже може служити свідченням недоліку їхніх індивідуальних якостей. Острах прояву такої неспроможності і штовхає іноді дану категорію людей на вибір задач особливо високої складності.

У діях людини психологи виділяють три функціональні частини: мотиваційну, орієнтовну і виконавчу. Порушення в кожній з цих частин спричиняє порушення дій у цілому.

Людина порушує вимоги безпеки з наступних причинах:

- через незнання цих вимог;

- із-за небажання виконувати відомі йому вимоги безпеки;

- у зв'язку з невмінням виконати вимоги;

- у зв'язку з неможливістю виконати вимоги (із причин, що не залежать від людини).

У психологічній класифікації причин виникнення небезпечних ситуацій і нещасних випадків можна виділити три класи.

Порушення мотиваційної частини дій. Виявляється в небажанні виконувати визначені дії (операції). Порушення може бути відносно постійним (людина недооцінює небезпеку, схильна до ризику, негативно відноситься до трудових і (або) технічних регламентацій) і тимчасовим (людина в стані депресії, алкогольного сп'яніння).

Порушення орієнтовної частини дій. Виявляється в незнанні правил експлуатації технічних систем і норм з безпеки праці і способів їхнього виконання.

Порушення виконавчої частини. Виявляється в невиконанні правил (інструкцій, розпоряджень, норм і т.д.) унаслідок невідповідності психічних і фізичних можливостей людини вимогам роботи. Така невідповідність, як і у випадку з порушенням мотиваційної частини дій, може бути постійною (недостатня координація, погана концентрація уваги, невідповідність росту габаритам устаткування, що обслуговується, і т.д.) і тимчасовою (перевтома, зниження працездатності, погіршення стану здоров'я, стрес, алкогольне сп'яніння).

Ця класифікація надає реальну можливість відповідно до кожної групи причин виникнення небезпечних ситуацій і нещасних випадків призначити групу профілактичних заходів у кожній частині: мотиваційна частина — пропаганда і виховання; орієнтована — навчання, відпрацьовування навичок; виконавча — профвідбір, медичне обстеження.

2.4.2. Сучасний тероризм

В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

О.М. Морозов[94] вважає, що багаторічні міжнародні зусилля з формулювання визначення тероризму показують, що майже всі варіанти висвітлюють це поняття однобоко. Частина з них – із політичним підтекстом, інша – з релігійним. Прийнятні визначення терору і тероризму можуть бути вироблені в тому випадку, якщо оцінювати їх тільки як явище, тільки як самостійний агресивний акт без територіального, етнічного, політичного, релігійного, економічного або іншого підтексту. Для встановлення тероризму ідеальним є безцінне визначення, що відображає виключно сутність самого явища як такого.

Тероризм (terror – залякування, лат.) - цілеспрямована діяльність, яка пов’язана зі здійсненням системи спланованих акцій залякування.

Запропоноване визначення не обмежують розміри терору. Коливання розмаху окремої терористичної акції або цілої її серії можуть бути від найменшого, побутового, рівня до розмірів державного тероризму.

За думкою О. М. Морозова [95] коли йдеться про тероризм, то, як правило, мається на увазі той або інший вид фізичної дії: постріл, вибух, підпал, вбивство, зараження навколишнього середовища отруйними, радіоактивними речовинами, збудниками хвороб, захоплення заручників тощо. Проте слід звернути увагу на те, що існує тероризм психологічний, який не використовує засоби фізичної дії на суперника і розрахований на дію інформації, що призводить до ефекту залякування. Часто фізичні та психологічні дії поєднуються. Кожний з цих видів тероризму – фізичний і психологічний –розглянемо окремо.

Фізичний тероризм.Визначити чіткі критерії, що відрізняють фізичну терористичну акцію від військової операції, досить важко. Значна частина військових операцій, особливо локального характеру, мають відтінок терористичних акцій, а терористичні акції, що набувають систематичності на компактній території, стають схожими на військові дії. Прикладом терористичної війни може слугувати конфлікт у Чеченській Республіці. Тут регулярні федеральні війська і провладна адміністрація зустрічаються з системою терактів, характерних для партизанської війни.

Зустрічаються дві основні форми фізичних терористичних актів:

- захоплення заручників;

- диверсійний акт терористичного змісту.

При захопленні заручників переслідується мета політичного або іншого торгу з суперником перед страхом знищення захоплених людей. Захоплення заручників, як правило, супроводжується висуненням вимог, за якими розгортаються переговори.

Диверсійний акт терористичного змісту, на відміну від військової диверсії, переслідує не тільки і не стільки нанесення військового або матеріального збитку, скільки залякування, досягнення значного суспільного резонансу, нанесення політичного, морального збитку, приниження гідності суперника, примушення його до переговорів. Примушення суперника до переговорів може здійснюватися не тільки через захоплення заручників, а й у разі захоплення техногенно – небезпечних об’єктів.

В окремих випадках диверсійні терористичні акти можуть носити виключно гоміцидний характер, тобто бути спрямованими на знищення людей, особливо духовних, політичних, релігійних лідерів, видатних особистостей, здатних вести за собою маси.

Терористичний акт із захопленням заручників і диверсійний акт терористичного змісту можуть поєднуватися або переходити один в інший. Так, прикриття відходу з небезпечної зони, група, яка здійснила диверсійний акт терористичного характеру, може захопити заручників.

Наступним кроком після вироблення визначень терору, теракту, тероризму і терориста є висвітлення характерних рис терористичної акції. Визначення переліку характерних рис терористичної акції дозволяє конкретизувати також поняття тероризму і терору.

До стабільних характерних ознак фізичної терористичної акції можна віднести такі:

1. Матеріальні збитки, руйнування комунікацій, будівель, об’єктів життєзабезпечення, релігійних святинь і культурних цінностей, знищення людей не є основною метою терористичної акції, а є способом досягнення основної мети терору – залякування.

2. Відсутність або мінімальна воєнна доцільність і максимально виражений елемент психологічної дії залякування.

3. Непередбачуваність за локалізацією: ніколи немає можливості точно передбачити місце здійснення теракту, навіть якщо район дій обмежений.

4. Несподівана за часом: терористичний акт завжди виявляється несподіваним за часом, навіть якщо його чекали.

5. Екстериторіальність: терористичний акт може бути здійснений на території третьої країни (проти громадян суперника, його посольства тощо), проти третьої країни, її громадян і технічних об’єктів.

6. Відсутність лінії фронту, відсутність лінії протистояння і зіткнення з суперником, невидимість його обличчя: терорист може діяти на своїй території, в тилу суперника, в третіх країнах, нейтральних водах, повітряному та космічному просторі.

7. Відносна швидкоплинність: теракт, як правило, швидкоплинний (вибух, підпал, вбивство), в окремих випадках може затягнутися на дні й тижні.

8. Максимальна прихованість підготовчої фази: підготовка терористичного акту проводиться в глибокій таємниці, інакше він втрачає сенс.

9. Максимальний розголос наслідків теракту (найчастіше): після успішного теракту розгортається потужна пропагандистська кампанія, яка є його продовженням, нарощує ефект залякування і легалізує мету його проведення.

10. Локальна спрямованість на найважливіші техногенно небезпечні, соціально резонансні, військові, промислові або цивільні об’єкти: теракт завжди здійснюється локально і спрямований на такі об’єкти цивільного або військового призначення, руйнування яких спричинить масштабні катастрофи і загибель людей, матиме суспільний та політичний резонанс.

11. Переважна спрямованість теракту проти цивільного населення: особливо уразливим є беззахисне мирне населення, особливо в місцях скупчення людей – потяги, літаки, автобуси, морський та річковий транспорт, будівлі й зали, лікарні, дитячі садки, базари. Тут завжди можна чекати великої кількості жертв і відчувати себе в безпеці, прикрившись заручниками.

12. Захоплення заручників чи техногенних об’єктів і висунення вимог (часто): загрожуючи знищенням заручників, підривом об’єкта, терорист залякує і вимагає виконання своїх вимог, маніпулює громадською думкою, привертає увагу до себе й організації, яку представляє.

13. Здійснення цивільними особами, членами нерегулярних і недержавних збройних формувань (найчастіше): терористична діяльність не характерна для регулярних військових формувань, іноді може здійснюватися, а частіше спрямовуватися, спецслужбами.

14. Рикошетна спрямованість вектора дії через третю сторону на суперника (часто): теракт залучає непрямих, але зацікавлених учасників, дозволяє їм втручатися у процес вирішення проблеми, чинити тиск.

15. Не спрямований на досягнення остаточної перемоги: найчастіше переслідує локальну мету.

16. Власне терористичний акт завжди здійснюється відносно малими силами (одинаки, малі групи людей), за винятком терористичних війн, і розрахований на досягнення максимального ефекту залякування.

17. Терористичні акти найчастіше здійснюються психічно здоровими людьми при здоровому розумі та добрій пам’яті. Іноді для здійснення терористичного акту можуть використовуватися психічно хворі люди або особи, які тимчасово перебувають у стані обмеженої або повної неосудності.

Психологічний тероризм.Акції залякування суперника не пов’язані з фізичною дією на нього, а спрямовані на використання психологічної дії, в першу чергу через засоби масової інформації. Такі акції набули значного поширення в другій половині двадцятого століття. Наукою доведено, що свідомістю можна вільно маніпулювати, а люди зі зміненою свідомістю з легкістю віддадуть усі свої матеріальні та духовні блага і до того ж, самі себе знищать, вимовляючи при цьому заздоровниці на адресу завойовника. Протистояння двох світових систем перейшло в нову фазу. Окрім суперництва у військовій та економічній сфері, почалося суперництво у сфері індивідуальної і масової психології. Некомпетентний геронтократичний уряд СРСР, який керувався у своїх діях марксистською міфологією, сформований за принципом партійної лояльності, нічого не зміг протиставити жорсткому та прагматичному супернику в психологічній війні. Розгром СРСР відбувся в першу чергу на інтелектуальному рівні, а після цього завалилася ідеологія, політика, економіка, кордони.

Результати психологічного залякування і матеріальні, і фізичні. Згідно із статистичними даними, втрати народонаселення колишнього СРСР у період з 1992 по 1999 роки, тобто за період демократизації і державного самовизначення республік, можна порівняти з втратами СРСР у Великій Вітчизняній війні. Відчуття тривоги за завтрашній день, за життя, здоров’я і майбутнє своїх дітей, безвихідності, безперспективності, відсутності можливості позитивних змін життя, своєї третьосортності, расової нерівності стали основою зміненої свідомості.

Метою психологічного тероризму, як і фізичного, є отримання ефекту залякування. Для досягнення цієї мети необхідно послідовне вирішення таких основних завдань:

- обмеження доступу будь-якої несанкціонованої терористом інформації шляхом стримування, а при нагоді й повного знищення її джерел (технічних, людських);

- максимальне обмеження вільного переміщення людей за межі зони, що перебуває під психологічним впливом;

- ізоляція і “демонізація” (формування негативного образу) небажаних лідерів суперника, які впливають на маси;

- організація безперервного радіо- і телемовлення, випуску друкарської продукції, ініціювання чуток необхідного змісту;

- пошук колабораціоністів (осіб, схильних до співпраці з суперником), інтенсивне створення образу борців за щастя народу і поширення через них необхідної інформації;

- створення винятково позитивного, героїчного, фантастичного, недосяжного образу терориста (суперника, завойовника);

- створення у населення комплексу нікчемності, ідей самоприниження, відчуття провини, формування тривожно-депресивного стану, неминучої необхідності й доцільності підкоритися насильству.

Прийоми, за допомогою яких здійснюється управління поведінкою окремої людини або маси людей, засновані на навіювані та брехні. Прийоми навіювання необхідної інформації відомі давно і добре відпрацьовані. Серед них можна відзначити такі:

- використовуючи спеціально розроблені аудіо, візуальні, аудіовізуальні інформаційні ряди, привчити населення до засобів масової інформації як до чогось повсякденного, без чого неможливо обходитись як без сигарети, горілки, сексу. Характерною особливістю цих інформаційних програм є їхня легкість для сприйняття, поверхневість, банальність. Вони привчають людину бездумно сприймати практично будь-яку інформацію. Прикладами таких програм, які притуплюють людську психіку і ліквідують критику, є численні нескінченні серіали, цілодобові радіопрограми, на яких малоосвічені діджеї пропонують примітивну й абсолютно одноманітну музику в стилі “бум-ца-ца”, низки газетних статей про те, хто з ким живе, хто і як швидко розбагатів, як швидко схуднути, поглинаючи багато їжі і нічого не роблячи, про користь пива, джин-тоніка, куріння та горілки тощо. Найважливішою умовою ефективності такої дії є тотальність і безперервність, виключення надходження несанкціонованої інформації;

- після нівелюючої підготовки населення починають з’являтися програми, розраховані на маніпулювання суспільною свідомістю. Головним чинником впливу таких програм є брехня, що подається різними витонченими способами. Брехливу інформацію необхідно не тільки виготовити відповідними чином, але й подати у формі, зручній для сприйняття, і хто подає плітки, теж повинен мати благовидний вигляд;

- занурення в інформаційне поле, що складається з суцільних регульованих потоків брехні, здійснюється за рахунок прямої грубої брехні (для швидкого вирішення короткострокових завдань), брехні, що подається за допомогою спеціальних лінгвістичних прийомів (для вирішення середньострокових завдань), і брехні, яка оснащується “науковим обґрунтуванням” , історичними екскурсами, яскравими прикладами, що подаються в спотвореному вигляді, думкою дутих авторів, які є, як правило, співробітниками або завербованими агентами спецслужб, агентами впливу, психічно неврівноваженими людьми або людьми, схильними до співпраці з противником (для досягнення довгострокової мети);

- найважливішим важелем пригнічувальної дії на маси є релігійна пропаганда. Впровадження в свідомість маси ідеї упокорювання, самообмеження, пошуках щастя в загробному світі перетворює людей на легко керовану масу;

- увесь комплекс інформації, розрахований на маніпулювання суспільною свідомістю, подається з використанням фізіологічних і психологічних законів її сприйняття. Використовуються спеціально змонтовані відеоряди, особлива побудова текстів, особливий темп і модуляція мови.

Таким чином, психологічною основою загрозливого впливу на людину через засоби масової інформації є маніпулювання індивідуальною та суспільною свідомістю. Маніпулювання свідомістю здійснюється шляхом занурення людей у певний керований інформаційний простір, в якому створюється вигадана, уявна, віртуальна картина світу.

2.4.3. Прояви тероризму

Більшість фахівців (В.Ф. Антипенко, К.В. Жариков, О.М. Монарха) визначають тероризм як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

• напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

• захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

• захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація - звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація - вимога викупу);

• насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або з пропагандистською метою);

• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в'язнів, форма самофінансування);

• політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

• вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

Таким чином, можна зробити висновок, що тероризм у минулому столітті:

- став одним з найнебезпечніших викликів міжнародній безпеці;

- перетворився на глобальну проблему;

- став соціально небезпечнішим для суспільства, багатогранним за цілями і видами проявів;

- одержав можливість використовувати у своїх злочинних цілях досягнення науки і техніки;

- у ряді випадків став проводитися за участю державних органів, одержав "статус" державного тероризму.

Можна з високою вірогідністю передбачати, що поруч із "тероризмом знизу", коли загроза виходить від окремих осіб або групи людей, розвиватиметься "тероризм зверху", коли терористичні акти організовуватимуть на державному рівні.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
5. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
7. Автоматизація метрологічної діяльності
8. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
9. Ад’юнкт (аспірант) як суб’єкт наукової діяльності
10. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
11. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
12. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.

Переглядів: 550