Особистісна культура (мається на увазі культура конкретного інди­віда, або особисті).

У процесі порівняння різних культурних форм може утворитися дві тенденції. Перша з них — це судження про інші культури з позицій вищості своєї власної культури; така тенденція дістала назву етноцентризм, що буквально означає розміщення певної етнічної/націо­нальної культури в центрі соціокультурного простору. Друга має назву культурний релятивізм. її суть полягає у переконанні, що культуру можна зрозуміти лише на основі аналізу її власних цінностей. Українські соціологи, уникаючи цих крайнощів, зазначають, що насправді оцінка різновидів культур неможлива без порів­няльного аналізу, без урахування, з одного боку, універсальних елементів культури, а з другого — величезного розмаїття етнонаціональних культур.

Ще один аспект аналізу розмаїття культурних форм дозволяє зауважити у більшості європейських суспільств на початку XX ст. дві домінуючі форми: високу (або елітарну) та народну (або фольклорну) культури. Як зазначає Н. Смелзер,до високої культуриувійшли класичні музика, живопис, література, створені фахівцями висо­кого класу для найзаможніших верств суспільства (еліти). Народна куль­тура, до якої входили казки, фольклор, пісні і міфи, належала бідним. Але з появою засобів масової інформації (радіо, масових друкованих видань, телебачення) відбулося стирання меж між високою та народною культурами, внаслідок чого виникла масова культура, не пов'язана з регіональними, релігійними або класовими субкультурами. Культура стає масовою, коли її продукти стандартизують і поширюють серед широкої публіки. І україн­ські, і зарубіжні соціологи наголошують на тому, що масова культура, пов'язана з уніфікацією і стандартизацією духовного начала в особистості, в суспільстві, є поверхневою і меншою мірою збагачує духовно, ніж най­кращі взірці високої культури.

Закінчуючи аналіз головних понять і ка­тегорій соціології культури, наголосимо на соціальних функціях культури. Найбільш дослідженими з них є:

— пізнавальна (дослідження в галузі культури дають змогу адекватно думати про суспільство в цілому, його спільноти, групи й людину-особистість зокрема);

—функція соціальної пам'яті, або передання соціальної спадщини (куль­тура зберігає, передає і вдосконалює людський досвід);

—освітньо-виховна(саме культура робить людину людиною в процесі соціалізації, за допомогою навчання і виховання, через соціальну трансляцію набутого людством досвіду від старших поколінь до молод­ших; разом з тим набута й засвоєна культура є базою для творчої іноваційної діяльності);

—регулятивна(цінності, ідеали, норми й зразки поведінки певної куль­тури під час соціалізації стають частиною самосвідомості особистості, формують і регулюють її поведінку);

—комунікативна (від лат. communicatio — шлях сполучення, форма зв'язку, акт спілкування; саме культура є одним з найпоширеніших і ефективних засобів спілкування людей, дозволяє їм краще пізнати й зрозуміти одне одного);

—інтегративна та дезінтегративна(з одного боку, культура здатна згуртовувати людей, забезпечувати цілісність співтовариства, з друго­го — вона має властивість поділяти людей, протиставляти їх одне одному, іншим спільнотам, оскільки вони належать до різних суб­культур).

Стосовно суспільства загалом культура виконує двоєдину місію: з одного боку, вона через систему цін­ностей, норм, звичаїв, традицій, віровчення тощо стабілізує певний соціум, служить увиразненню його специфічних особливостей, надає йому сталості й довершеності. З другого боку, нові культурні програми, які формуються в тому чи іншому суспільстві зусиллями окремих видатних осіб, інтелек­туалів, еліт і/чи народних мас, виступають спонукальними чинниками соціальних змін. Тому суспільство, представники якого не здатні створювати нові культурні програми, приречене на стагнацію і просте відтворення соціального життя без переходу на вищі щаблі свого розвитку.