Процес становлення української незалежної держави.

Ранньофеодальна українська держава — Київська Русь почала формуватися у ІХ-Х ст., тобто одночасно з іншими європейськими державами. В часи свого розквіту Київська, а потім Галицько-Волинська державамала значний міжнародний авторитет та широкі міждержавні зв'язки. У результаті переможної національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького в середині XVII ст. на теренах України створюється Козацько-гетьманська держава,яка проіснувала до другої половини XVIII ст. Наступною спробою здобуття незалежності було утворення Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, які 22 січня 1919 року об'єдналися в єдину соборну українську державу — Українську Народну Республіку. Але при потуранні держав Антанти агресивні сусіди — Росія, Польща, Чехословаччина і Румунія знову четвертували українські землі. У 1922 році було утворено СРСР - державу із жорстким тоталітарним режимом.

Кінець 1980-х — початок 1990-х років у політичному житті України, як і в житті інших республік колишнього СРСР, характеризувався, з одного боку, процесами послаблення тоталітарного режиму, політичної монополії КПРС-КПУ та поглибленням кризи радянської імперії, а з іншого - бурхливим наростанням національно-визвольних рухів. По всій Україні створюються громадсько-політичні організації, товариства, клуби, які стали каталізаторами боротьби українського народу за демократію і національне відродження. Серед них слід назвати Українську Гельсінську Спілку, Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, товариство "Меморіал", Спілку незалежної української молоді, "Товариство Лева", Християнсько-демократичний фронт, товариство "Спадщина" тощо. В 1989 році було створено наймасовішу і найвпливовішу громадсько-політичну організацію — Народний Рух України, який відіграв визначну роль в боротьбі за незалежну Українську державу. Розпочався процес формування партій демократичного спрямування.

В березні 1990 рокунаціонально-демократичні сили, об'єднані в Демократичний блок, домоглися значного успіху на виборах до Верховної Ради, здобувши — в умовах жорсткого пресингу з боку владних структур — 27 відсотків депутатських мандатів. У парламенті була сформована опозиційна Народна Рада на чолі з академіком І. Юхновським, до складу якої увійшло 125 депутатів.

Народна Рада розгорнула активну діяльність з підготовки проекту Декларації про державний суверенітет України.Цей надзвичайної ваги документ був прийнятий Верховною Радою 16 липня 1990 року (355 депутатів проголосувало за, 4 — проти, 1 — утримався). Декларація проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством, самостійне створення банкової, цінової, фінансової, митної і податкової систем. Україна заявила про своє право мати власні Збройні Сили, власні внутрішні війська та органи державної безпеки. В Декларації наголошувалося, що свої відносини з іншими радянськими республіками Україна має намір будувати на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Саме цими принципами Україна мала керуватися, розглядаючи питання про підписання нового союзного договору, який розроблявся і готувався у Москві під керівництвом М. Горбачова. Подальший розвиток подій показав, що принципи Декларації про державний суверенітет України були несумісні з проектом „нового” договору. Україна фактично відмовилась від участі у призначеній на 20 серпня церемонії підписання Союзного Договору, що було одним з найголовніших поштовхів до створення в Москві так званого Державного Комітету з Надзвичайного Стану (ДКНС, російською — ГКЧП), який перебрав на себе усю повноту влади і оголосив про намір вводити надзвичайний стан в різних частинах СРСР. Партійному керівництву республік були розіслані вказівки, як себе поводити, а непокірним державним керівникам погрожували збройною силою.

Заколот ДКНС 19-22 серпня в Москві показав усю глибину небезпеки для України залишитися у складі СРСР і 24 серпня 1991 року Надзвичайна сесія Верховної Ради проголосила повну державну незалежність України. Для підвищення легітимності цього акту було проведено всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, на якому рішення Верховної Ради дістало всенародне схвалення. На запитання: „Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?” 90,9 відсотка голосуючих дали ствердну відповідь.

Одночасно з референдумом відбулися вибори першого Президента України. Перемогу на них одержав тодішній Голова Верховної Ради, під керівництвом якого розгортались усі перипетії боротьби з центром навколо союзного договору, Леонід Кравчук, який набрав 61,59 відсотка голосів. Самостійність була підкріплена підписанням у грудні 1991 р. угоди в Біловезькій Пущі (Білорусія) між керівниками Білорусії, Росії і України про припинення існування СРСР і перехід усієї повноти влади до республіканських урядів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Додаткова література	\|	Конституційні засади розбудови системи державного правління в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.061 сек.