• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 8. вказівники

Державний захист сім'ї та дитинства.

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р. встановлює гаранто­ваний державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми через надання державної допомоги з ураху­ванням складу сім'ї, її прибутків, віку, стану здоров'я дітей тощо.

Передбачена цим законом державна допомога спря­мовується на соціальний захист сімей з дітьми. Закон складається з 3 розділів, 10 глав (85 статей). Розділ 1. Загальні положення. — Сім'ї мають право на державну допомогу з вагітності й пологів, за наро­дження дитини, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за хворою дитиною і за дитиною-інвалідом та в інших випадках і на умовах, передба­чених цим законом та іншими нормативними актами (ст.1).

Існують різні види державної допомоги. Порядок призначення та виплати її сім'ям визначається Кабі­нетом Міністрів України (ст. 2).

Фінансування державної допомоги проводиться з Фонду соціального страхування України, Пенсійного фонду України, коштів державного й місцевих бюдже­тів та інших коштів (ст. 6).

Державна допомога, що надається сім'ям з дітьми, не підлягає оподаткуванню (ст. 7).

Розділ 2. Державна допомога сім'ям з дітьми. — У цьому розділі встановлюються категорії сімей, які мають право на державну допомогу, умови призначен­ня та розмір допомоги різним категоріям сімей, строки виплати допомоги, органи, які призначають і здійснюють виплату різних видів допомог та ін.

Існують такі види державної допомоги:

1) допомога з вагітності й пологів виплачується жін­кам протягом 70 днів до пологів і 56 днів після них та становить для працюючих 100% їхнього заробітку, для зареєстрованих як безробітні протягом понад 10 місяців — одну мінімальну зарплату. Допомога спла­чується за місцем роботи, а безробітним — органами соціального забезпечення за місцем проживання на підставі виданого в установленому порядку лікарня­ного листка (статті 10—21);

2) одноразова допомога за народження дитини при­значається й сплачується впродовж шести місяців від дня народження дитини та становить чотири міні­мальні зарплати на кожну народжену дитину (стат­ті 16—21);

3) допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця одному з батьків, що доглядає за дитиною, і становить одну мі­німальну зарплату (статті 22—33);

4) допомога матерям, зайнятим доглядом трьох та більше дітей віком до 16 років, призначається, якщо середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї не перевищує трьох мінімальних зарплат і ста­новить одну—дві мінімальні зарплати залежно від кількості дітей (статті 34—51);

5) допомога з догляду за дитиною-інвалідом надає­ться раз на місяць одному з непрацюючих праце­здатних батьків або особі, яка їх заміщує, на підставі виданого в установленому порядку медичного виснов­ку (статті 40—44);

6) допомога з тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною віком до 14 років надається працюючій особі на строк не більше 14 днів у розмірі від 60 до 100% доходу залежно від трудового стажу особи, яка здійснює догляд за дитиною (стат­ті 45—51);

7) допомога на дітей віком до 16 років у розмірі 50% мінімальної зарплати на кожну дитину, якщо се­редньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї не перевищує трикратного розміру мінімальної зарплати (статті 52—57);

8) допомога на дітей одиноким матерям надається жінкам, якщо у свідоцтві про народження дитини від­сутній запис батька, в розмірі однієї мінімальної зар­плати, а також удовам із дітьми 50% мінімальної зар­плати. Допомога виплачується до досягнення дити­ною 16-річного віку на підставі виданих у встановле­ному порядку довідок (статті 58—63);

9) допомога на дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням, становить 200% мінімальної зарплати на кожну дитину, якщо розмір одержуваних на цих Дітей аліментів, пенсій і допомоги на місяць не перевищує двократного розміру мінімальної зарплати (статті 70—74).

Розділ 3. Відповідальність місцевої державної адмі­ністрації, виконавчих комітетів, сільських, селищних і міських рад, підприємств, установ, організацій і гро­мадян. — Стаття 82 встановлює відповідальність громадян за достовірність даних і документів, виданих для призначення державної допомоги. Одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, які призначають державну допомогу, про всі обставини, що впливають на виплату допомоги. У разі невиконання цього обов'язку та одержання зайвих сум державної допомоги громадяни повинні відшко­дувати заподіяну шкоду (ст. 83).

Суми державної допомоги, надміру виплачені вна­слідок зловживань із боку громадян, стягуються на підставі рішень органів, які призначають державну допомогу (ст. 84).

Скаргу на рішення органу, який призначає держав­ну допомогу, може бути подано до районного (місько­го) народного суду.

Розуміння і правильне використання вказівників дуже важливо для створення гарних програм на мові С. Вказівники необхідні для успішнго використання функцій і динамічного розподілу пам'яті. Крім того, багато конструкцій мови C++ вимагають застосування вказівників. Однак із вказівниками варто працювати обережно. Використання в програмі неіціалізованого, або "дикого" (wild), вказівника може привести до "зависання" комп'ютера. При неакуратному використанні вказівників у програмі може виникнути помилка, яку дуже важко знайти. Але й обійтися без вказівників у програмах на мові С не можна.

Оголошення вказівників

Вказівник - це змінна, що містить адресу деякого об'єкта. Тут мається на увазі адреса в пам'яті комп'ютера. Взагалі це просто ціле число. Але не можна трактувати покажчик як змінну або константу цілого типу. Якщо перемінна буде вказівнииком, то вона повинна б відповідним чином бути оголошена. Вказівник оголошується в такий спосіб:

тип *<ім'я змінної>;

У цьому оголошенні тип - деякий тип мови С, що визначає типоб'єкта, на який вказує вказівник (адресу якого містить); * - означає, що наступна за ном змінна є вказівником.

Наприклад:

char *ch;

int *temp, i, *j;

float *pf, f;

Тут оголошені покажчики ch, temp, j, pf, змінна i типу int і змінна f типу float.

Операції над вказівниками

З покажчиками зв'язані дві спеціальні операції: & і *.

Обидві ці операції є унарними, тобто мають один операнд, перед якими вони ставляться. Операція & відповідає операції "взяти адресу". Операція * відповідає словам "значення, розташоване по зазначеній адресі".

Особливість мови С перебуває в тому, що знак * відповідає двом операціям, що не мають одна до іншої ніякого відношення: арифметичної операції множення й операції взяти значення. У той же час сплутати їх у контексті програми не можна, тому що одна з операцій унарна (містить один операнд), інша - множення - бінарна (містить два операнда). Унарні операції & і * мають найвищий пріоритет.

У оголошенні зміннної, що є вказівником, дуже важливий базовий тип. Звідкіля компілятор знає, скільки байтів пам'яті займає перемінна, на якій вказує даний покажчик? Відповідь проста: із базового типу вказівника. Якщо вказівник має базовий тип int, то змінна займає 2 байти, char - 1 байт і т.д.

Найпростіші дії з покажчиками ілюструються наступною програмою:

# include <stdio.h>

/* Приклад 27. */

/* Робота з покажчиками */

main()

{

float x=10.1, у;

float *pf;

pf=&x;

y=*pf;

printf(“x=%f у=%f”, х, у);

*pf++;

printf(“x-%f у=%f”, х, у);

y=l+*pf*y;

printf(“x=%f у=%f”, х, у);

return 0;

}

До вказівників можна застосувати операцію присвоювання. Вказівники того самого типу можуть використовуватися в операції присвоювання, як і будь-які інші змінні.

Розглянемо приклад.

# include <stdio.h>

/* Приклад 28. */

main()

{

int x=10;

int *p, *g;

p=&x;

g=p;

printf("%p", p); /* друк вмісту р */

printf("%p", g); /* друк вмісту g */

printf("%d %d", х, *g); /* друк розміру х і розміри за адресою g*/

}

У цьому прикладі приведена ще одна специфікація формату функції printf() %р.Цей формат використовується для друку адреси пам'яті в шістнадцятковій формі.

Не можна створити змінну типу void, але можна створити вказівник на тип void. Вказівнику на void можна привласнити вказівник будь-якого іншого типу. Однак при зворотному присвоюванні необхідно використовувати явне перетворення вказівника на void;

void *pv;

float f, *pf;

pf=&f;

pv=pf;

pf=(float*)pv;

У мові С припустимо привласнюється вказівнику будь-якої адреси пам'яті. Однак, якщо оголошений покажчик на ціле

int *pi;

а за адресою, що привласнений даному вказівнику, знаходиться змінна х типу float, то при компіляції програми буде видане повідомлення про помилку в рядку

р=&х;

Цю помилку можна виправити перетворюючи вказівник на int до типу вказівника на float явним перетворенням типу:

p=(inf*)&x;

Але при цьому втрачається інформація про те, на який тип вказував вихідний покажчик:

# include <stdio.h>

/* Приклад 29. */

/* Неправильні дії з вказівниками */

main()

{

float х=10.1, у;

int *p; р=&х; /* Потім замінимо на p=(int*)&x; */

y=*p;

printf("x=%f y%f \n, x, у);

}

У результаті роботи цієї програми не буде отримана та відповідь, що очікувалася. Змінній у не буде привласнене значення змінній х, тому що будуть оброблятися не 4 байти, як покладено для змінної типу float, а тільки 2 байти, тому що базовий тип вказівника - int.

Як і над іншими типами змінних, над вказівниками можна робити арифметичні операції: додавання і віднімання. (Операції ++ і -- є окремими випадками операцій додавання і віднімання.) Арифметичні дії над покажчиками мають свої особливості. Виконаємо найпростішу программу

# include <stdio.h>

/* Приклад 30. */

main()

{

int *p;

int х;

p=&x;

рrintf("%р %р", p, ++р);

}

Після виконання цієї програми ми побачимо, що при операції ++р значення покажчика р збільшилося не на 1, а на 2. І це правильно, тому що нове значення вказівника повинно вказувати не на наступну адресу пам'яті, а на адресу наступного цілого. А ціле, як ми пам'ятаємо, займає 2 байти. Якби базовий тип вказівника був не int, a double, то були б надруковані адреси, що відрізняються на 8, саме стільки байт пам'яті займає змінна типу double, тобто при кожній операції ++р значення покажчика буде збільшуватись на кількість байтів, що займають змінну базового типу вказівника.

Операції над вказівниками не обмежуються тільки операціями ++ і --. До вказівників можна додавати деяке ціле або віднімати ціле. Нехай вказівник р має значення 2000 і вказує на ціле. Тоді в результаті виконання оператора

р=р+3;

значення вказівника р буде 2006. Якщо ж вказівник р1=2000 був би вказівником на float, то після застосування оператора

р1=р1+10;

значення р1 було б 2040.

Загальна формула для обчислення значення вказівника після виконання операції р=р+n; буде мати вигляд

<р>=<р>+n*<кільк. байт пам'яті базового типу вказівника>

Можна також віднімати один вказівник від іншого. Так, якщо р і p1 - вказівники та елементи того самого масиву, то операція р - р1 дає такий же результат, як і віднімання індексів відповідних елементів масиву.

Інші арифметичні операції над вказівниками заборонені, наприклад не можна скласти два вказівники, помножити вказівник на число і т.д.

Вказівники можна порівнювати. Застосовнао всі 6 операцій:

<, >, <=, >=, = , == і !=.

Порівняння р < g означає, що адреса, що знаходиться в р, менше адреси, що знаходиться в g.

Якщо р и g вказують на елементи одного масиву, то індекс елемента, на який вказує р, менше індексу масиву, на який указує g.

Зв'язок вказівників і масивів

У мові С існує важливий зв'язок між масивами і вказівниками. У мові С прийнято, щоб ім'я масиву - це адреса пам'яті, починаючи з якої розташований масив, тобто адреса першого елемента масиву. Таким чином, якщо був оголошений масив

int plus[10];

то plus є вказівником на масив, точніше, на перший елемент масиву. Оператори

p1=plus;

і

p1=&plus[0];

приведуть до тому самому результату.

Для того щоб одержати значення 6-го елемента масиву plus, можна написати

plus[5] або *(р1+5).

Результат буде той самий. Перевага використання другого варіанта в тому, що арифметичні операції над вказівниками виконуються швидше, якщо ми працюємо з елементами масива, що йдуть підряд. Якщо ж вибір елементів масиву випадковий, то швидша і більш наочна робота з індексами.

Дуже часто доводиться працювати над опрацюванням текстів, тобто з масивами рядків. Як ми пам'ятаємо, у мові С рядок - це масив символів, що закінчується нульовим байтом. Розглянемо дві програми, що реалізуют практично, ті самі дії.

# include <stdio.h>

# include <ctype.h>

/* Приклад 31. */

main()

{

char str[]=”String From Letters in Different Registers";

/* Рядок, що складається з Літер Різних Регистрів"; */

int i;

printf(" Рядок Буде Надрукований Заголовними Літерами");

while (str[i])

printf(“%c”, toupper(str [ i++]));

}

# include <stdio.h>

# include <ctype.h>

/* Приклад 32 б. */

main()

{

char str[]=" String From Letters in Different Register";

/* "Рядок, що складається з Літер у Різних Регистрах"/ рrintf("Рядок буде надрукований малими літера");

p=str;

while(*p)

printf(“%c”, tolower(*p++));

}

Якщо в цих прикладах замінити рядок англійською мовою на набрану російськими літерами, то ніякого перетворення літер у рядкові або, навпаки, у прописні не відбудеться. Це зв'язано з тим, що стандартні функції toupper() і tolowеr() аналізують значення аргументу і повертають те ж саме значення, якщо він не є відповідно рядковою або прописною літерою латинського алфавіту. Якщо ж аргумент є мала літера латинського алфавіту, то значенням функції toupper() буде відповідна прописна літера (точніше, код цієї літери). Функція tolower() змінює код лише прописних літер латинського алфавіту. Прототипи цих функцій знаходяться в заголовному файлі ctype. h.

Масиви вказівників

Вказівники, як і змінні будь-якого іншого типу, можуть об'єднуватися в масиви. Оголошення масиву вказівників на 10 цілих чисел має вид

int *x[10];

Кожному з елементів, масивуможна привласнити адресу; наприклад, третьому елементу привласнимо адресу цілої змінної в:

х[2]=&у;

щоб знайти значення змінної у, можна написати *х[2].

Приведемо приклад використання масиву вказівників.Частіше усього це буває зручно при опрацюванні масиву рядків.

#include <stdio.h>

#include <string.h>

#include <stlib.h>

#include <conio.h>

/* Приклад 33 */

main()

{

char ext[]={exe", "com", "dat", "c", "pas", "cpp")

char ch, s1[80];

for(;;)

{ do

{ рrintf(“Файли з розширенням:\n");

printf(“l. exe\n");

printf("2. com\n");

printf("3. dat\n");

printf("4. c\n");

printf("5. pas\n");

printf("6. cpp\n");

printf("7. guit\n");

printf("Baш вибір: \n");

ch=getche();

printf(\n);

{

while ((ch<'l'||(ch>'7'));

if (ch==’7') break;

strcp(s1, "dir*.");

strcat(s1, ext[ch-1]);

system(s1);

}

}

Тут функція system() - бібліотечна функція, що змушує операційну систему DOS виконати команду, що є аргументом цієї функції.

Дуже часто масив вказівників використовується, якщо треба мати поcилання на стандартний набір рядків. Наприклад, якщо ми хочемо зберегти повідомлення про можливі помилки, це зручно зробити так:

char *errors[]={"Cannot open file ",

"Cannot close file" ,

"Allocation eiror ",

"Syaem error "

};

При такому оголошенні рядкові константи будуть занесені в розділ констант у пам'яті, масив вказівників буде перебувати з чотирьох елементів під який буде виділена пам'ять, і ці елементи будуть ініціалізовані адресами, що вказують на початок цих рядкових констант.

Взагалі рядкова константа в мові С асоціюється з адресою початку рядка в пам'яті, тип рядка утворюється char* (вказівник на тип char). Тому можливо й активно використовується наступне присвоювання:

сhar *pc:

рс = "Hello, World ! ";

У мові С можлива також ситуація, коли покажчик вказує на покажчик. У цьому випадку опис буде мати наступний вигляд:

int **point;

Вказівник Вказівник Змінна

point має тип вказівник на вказівник на int. Відповідно, щоб одержати цілочисельне значення змінної, на якій вказує point, треба у виразі використовувати **point.

Приклад використання:

#include <sidio.h>

/* Приклад 32. */

main()

{

int i, pi, ppi;

i=7;

pi=&i;

ppi=&pi;

printf(“i=%d pi=%р ppi=%р \n", i, pi, ppi);

*pi++;

printf(“i=%d pi=%p ppi=%p \n", i, pi, ppi);

*ppi=12;

printf("i=%d pi=%p ppi=%р \n", i, pi, ppi);

return 0;

}

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вказівники на функції. Масиви вказівників на функції
7. Вказівники типу near і far
8. Вступна лекція
9. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
10. ІГ мініатюри – піктограми, іконки, вказівники
11. Клітинна селекція рослин.
12. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху

Переглядів: 1840