• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

У період становлення національних держав

Розвиток класичної школи політичної економії

З ім’ям Адама Сміта (1723-1790 рр.)пов’язано завершення процесу становлення політичної економії як особливої галузі знань і розквіт цієї школи в Англії. Головна його праця – „Дослідження про природу й причини багатства народів” (1776 р.).

Сміт спостерігав капіталізм епохи мануфактурного виробництва, тобто того періоду, коли капіталізм ще не розкрив достатньо об’ємно своїх потенцій і протиріч, тому А. Сміт неоднозначно підійшов до аналізу одних і тих самих категорій.

Однією з особливостей методології А.Сміта є дуалізм (від лат. duo – два), двоїстість. Це проявляється у використанні:

- екзотеричного (від грец. еxo – ззовні), методу описання. А. Сміт описує капіталізм і категорії політичної економії такими, якими він їх бачить в зовнішніх формах прояву;

- езотеричного (від грец. оisophagos – стравохід) методу проникнення вглиб явищ, пізнання їхньої внутрішньої сутності. Саме двоїстість методології зумовлює неоднозначність визначення А. Смітом одних і тих самих категорій.

Іншою особливістю методології А. Сміта був метафізичний (від грец. meta ta physika – після фізики) підхід до аналізу економічних явищ. Метафізика – це ототожнювання законів суспільства з законами природи. Значною мірою метафізичний підхід спостерігається у вченні про розподіл праці і обмін, а також у вченні про розподіл капіталу на основний та оборотний.

Третьою особливістю методології А. Сміта є антиісторичний підхід до аналізу економічних явищ і категорій. Проте, не можна повністю заперечувати історизм А. Сміта. Він вірно підкреслював природність, „об’єктивність” капіталізму, говорив про те, що капіталізм виник на певному ступені розвитку суспільства. Водночас, він розглядав капіталізм як кінцевий етап цього розвитку.

А. Сміт розпочав своє учення з аналізу розподілу праці й обміну, що само по собі є геніальним, оскільки історія товарного виробництва починається з розподілу праці. Однак, він помилково вважав, що обмін передує розподілу праці, тому що, на його думку, люди народжуються зі схильністю до обміну (в цьому і проявляється метафізичність підходу А. Сміта до вирішення питання про розподіл праці й обмін). В реальній же дійсності, історично і логічно, обмін може бути лише наслідком розподілу праці, оскільки він має сенс лише тоді, коли обмінюються різні продукти, тобто результати розподіленої праці.

А. Сміт зводить сутність грошей до їх функції як засобу обігу: „Гроші – величне колесо обігу, це величне знаряддя обміну і торгівлі”. Виникнення грошей А. Сміт пояснював технічними утрудненнями безпосереднього обміну товару на товар, але при цьому показав, що гроші – це особливий товар, який стихійно виділився зі всієї маси товарів.

В теорії вартостіА.Сміт просунувся набагато вперед порівняно з У. Петті та фізіократами. Він вважав, що вартість створюється працею в усіх галузях виробництва.

Однак у визначенні вартості А. Смітом були допущені й помилки:

- по-перше, він визначав вартість тільки витратами живої праці;

- по-друге, він вважав, що при капіталізмі вартість визначається працею, яка купується, а не витрачається;

- по-третє, він визначав вартість сумою доходів трьох класів суспільства – заробітної плати робітників, прибутку капіталістів й земельної ренти землевласників.

Учення про доходи (заробітну плату, прибуток, ренту)витікає з учення А. Сміта про вартість, а тому воно також є суперечливим. А. Сміт виділив три форми доходів у відповідності до трьох класів суспільства: заробітну плату, прибуток і ренту.

Заробітну плату А. Сміт визначив як частину вартості, яка створена працею робітника.

Далі А. Сміт намагався з’ясувати, як визначається частка робітника в створеному продукті. При вирішенні цієї проблеми він пов’язував заробітну плату з вартістю коштів існування робітників.

Вивчаючи фактори, що визначають величину заробітної плати, А. Сміт виділив фізіологічну її межу (мінімум коштів існування) і моральну (ту, яка забезпечує розвиток людини). До факторів підвищення заробітної плати він відносив ступінь важкості праці, рівень кваліфікації робітників тощо. А. Сміт підкреслив стимулюючу функцію заробітної плати: щедра винагорода за працю збільшує працелюбність, а надія на забезпечену старість спонукає робітника до напруження своїх сил. Таким чином, А. Сміт був прибічником підвищення заробітної плати. Однак, він пов’язував рівень заробітної плати з динамікою народонаселення і вважав, що в кінцевому підсумку заробітна плата завжди тяжіє до мінімуму, тому що її збільшення призводить до зростання народжуваності і пропозиції робочих рук, що й зумовлює зниження ціни на товар, який пропонується (працю).

Прибуток він вважав відрахуванням від продукту праці робітника. На його думку, прибуток утворюється внаслідок того, що робітник працював понад час, який необхідний для створення еквіваленту його заробітної плати. А. Сміт аналізував прибуток як форму доходу, що створюється неоплаченою працею в будь-якій галузі, де застосовуються витрати праці. В той же час він розглядав прибуток як складову вартості, як підприємницький доход, який пов’язаний із винагородою за ризик і є результатом продуктивності капіталу.

Рента у А. Сміта – результат неоплаченої праці сільськогосподарських робітників. Він вважав, що рента пов’язана з приватною власністю на землю.

Однак, у А. Сміта є й інші погляди на ренту. Він характеризував її як складову частину вартості та як результат дії природи.

Учення про капітал і його розподіл на основний та оборотний. З одного боку, А. Сміт історично підійшов до аналізу капіталу, підкресливши, що капітал виникає на тому етапі розвитку, коли запаси, які спрямовані у виробництво, приносять доход. З іншого боку А. Сміт розумів капітал тільки як запас, тобто розглядав не суспільну сторону капіталу, а лише натурально-речову, і, таким чином, увіковічнив капітал, тобто припустився антиісторичного підходу до його аналізу.

А. Сміт розвинув вчення фізіократів про розподіл капіталу на основний та оборотний. Розвиток полягав у тому, що цей розподіл А. Сміт не обмежував лише сільським господарством, а розповсюдив його на капітал, який функціонує в будь-якій галузі виробництва. Разом з тим, критерієм розподілу капіталу на основний та оборотний А. Сміт вважав фізичне переміщення його частин (в цьому проявляється метафізичний підхід). На його думку, основний капітал не обертається (не рухається і залишається у певній формі), а оборотний – обертається (йде від володаря в одній формі і повертається до нього в іншій).

Учення А. Сміта про продуктивну і непродуктивну працю розкриває, що під продуктивною працею він розумів працю, яка створює прибуток, а непродуктивна праця прибутку не створює.

У А. Сміта є й інше визначення продуктивної і непродуктивної праці. Продуктивною він вважав будь-яку працю, результатом якої є товар, а непродуктивною – працю з надання послуг.

Закінчуючи аналіз поглядів А. Сміта, необхідно звернути увагу на практичний бік його теорії. Він сформулював низку положень щодо економічної політики держави. В цьому він був прихильником свободи економічної діяльності господарюючих суб’єктів, вважав свободу головною умовою зростання багатства суспільства. Державі відводив функції охорони країни від зовнішніх ворогів і турботи про безпеку громадян, здійснення правосуддя та створення суспільних організацій.

Епоха Давида Рікардо (1772-1823 рр.)була епохою промислового перевороту, тому він чітко сформулював інтереси промислової буржуазії: відкрито виступав за високі темпи нагромадження капіталу, розглядав робітничий клас як клас, що виробляє багатство.

Головна праця Д. Рікардо „Начала політичної економії й оподаткування” (1817р.)тричі перевидавалася за життя автора.

Основним завданням політичної економії і метою свого дослідження Д. Рікардо вважав вивчення законів розподілу створеного продукту між класами суспільства.

Перевагою методології Д. Рікардо було використання езотеричного методу пізнання, тобто методу проникнення в сутність явищ. Це є метод абстракцій. Д. Рікардо відкинув екзотеричний метод А. Сміта, тому його теорія виглядає більш завершеною й цілісною.

Д. Рікардо розглядав капіталізм як єдиний можливий стан суспільства. Навіть засіб праці первісної людини він вважав капіталом, тому його метод характеризується як антиісторичний.

Перевагою методології Д. Рікардо порівняно з методологією А. Сміта був системний аналіз економічних категорій. Рікардо виділив працю як системоутворюючий фактор: вартість він визначив виключно працею, а всі категорії розглядав як похідні від вартості.

Заслугою Д. Рікардо було усвідомлення того, що величина вартості не може визначатися індивідуальними витратами праці.

Д. Рікардо підкреслював, що вартість товарів визначається не тільки результатами живої праці, але включає і вартість використаних засобів праці.

На відміну від А. Сміта, який вважав, що вартість складається з доходів, Д. Рікардо підкреслював, що вартість не складається, а розпадається на доходи, і є первісною щодо доходів: спочатку необхідно створити багатство, а тільки потім розподіляти його між класами суспільства.З цього положення логічно випливає, що зі збільшенням заробітної плати робітників вартість не змінюється, а зменшуються лише інші форми доходів, зменшується прибуток капіталістів.

В ученні про заробітну плату та прибуток Д.Рікардо зробив важливий висновок про протилежність руху заробітної плати і прибутку (чим більша заробітна плата, тим менший прибуток в межах створеної працею вартості), а також висновок щодо протистояння капіталістів і робітників та суперечливість їхніх інтересів.

Під заробітною платою Д. Рікардо розумів доход найманих працівників, що створюється їхньою працею. Однак, він вважав, що робітники продають капіталістам свою працю, а тому заробітна плата виступає як ціна праці. Але ціну праці він, як і А. Сміт, пов’язував з вартістю життєвих коштів робітників. Д. Рікардо поставив питання про співвідношення заробітної плати й прибутку.

ПрибутокД. Рікардо характеризував як надлишок вартості над заробітною платою, як продукт неоплаченої праці.

Учення про земельну ренту є досягненням Д.Рікардо. Він підкреслював, що єдиним підґрунтям ренти є праця сільськогосподарських робітників, і що рента утворюється у відповідності до закону вартості, а не є наслідком сил природи. Д. Рікардо вважав, що єдиною підставою для отримання ренти є власність на землю.

Здобуток Д. Рікардо – аналіз диференціальної ренти. Він правильно зазначив різницю в родючості і розташуванні земель відносно ринку, що зумовлює виникнення ренти. Д. Рікардо розкрив механізм утворення диференціальної ренти, характеризував ренту як надлишок вартості над середнім прибутком, пояснив діалектику ціни на сільськогосподарські продукти та ренти.

Проблема грошей й грошового обігу також розглядалась ним. Д. Рікардо підкреслив, що основою грошової системи є золото. Вартість золота він визначав як і вартість всіх інших товарів – витратами праці. Д. Рікардо розрізняв вартість і ціну товарів, як вираження вартості в грошах, і підкреслював взаємозв’язок кількості грошей в обігу із сумою товарних цін. Однак, як і його попередники, він так і не розкрив до кінця природу й сутність грошей. Як і А. Сміт, він фактично визнавав тільки одну функцію грошей – як засобу обігу.

Місце Д.Рікардо в історії економіки та економічної думки обумовлено наступними здобутками:

- розвитком теорії трудової вартості;

- визначенням вартості витратами праці;

- вимірюванням витрат праці робочим часом;

- аналізом економічних категорій як похідних від вартості;

- постановкою питання про суперечливість класових інтересів.

В цілому, місце класичної школи політичної економії визначається тим, що вона досліджувала виробництво, визначила вартість працею, визнала об’єктивність економічних законів, а також обумовила подальшу еволюцію буржуазної економічної науки і стала однією з теоретичних основ марксизму.

За умов економічної відсталості держави та аграрного характеру господарства з елементами феодальних пережитків, формувалась класична школа політичної економії у Франції, засновником якої став П’єр Буагільбер (1646-1714 рр.).

Головна праця П. Буагільбера„Трактат про природу багатства” (1707 р.).Він сформулював положення про об’єктивність законів господарського життя, підкреслив, що ці закони не можна безкарно порушувати. На відміну від меркантилістів, П. Буагільбер вважав джерелом багатства виробництво, а не обмін. Торгівлю ж він розглядав, як умову розвитку виробництва.

Вважається, що П. Буагільбер, незалежно від У. Петті, в буржуазній політекономії поклав початок теорії трудової вартості. Він розрізняв „істинну вартість”, яку визначав витратами праці, і ринкову ціну.

П. Бугальбер вважав метою капіталістичного виробництва – споживання. А обмін він розглядав як механізм, за допомогою якого відбувається задоволення потреб, що і вплинуло на його трактування грошей. Оскільки для задоволення потреб, на думку П. Буагільбера, достатньо обміну продукту на продукт, то обмін можна здійснювати без грошей. Гроші ж порушують природну рівновагу товарного обміну, тобто обміну за „істинною вартістю”. Вони полегшують обмін, але він з успіхом може відбуватись без участі золота і срібла.

Читайте також:

1. I період – адаптаційний.
2. I. Грецький період (друга половина VII — середина
3. II Державна дума
4. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
5. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
6. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
7. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
8. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
9. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
10. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
11. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
12. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави

Переглядів: 734