• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Співучасть у злочині

§ 1. Поняття та ознаки співучасті

1. Вчинення злочину однією особою (суб'єктом злочину) є типовою ситуацією. Але у практиці застосування кримінального закону досить часто трапляються випадки, коли у вчиненні одного злочину беруть участь дві або більше осіб, які діють сумісно (узгоджено) і спрямовують свої зусилля на вчинення одного й того самого злочину для досягнен­ня єдиного злочинного результату. В таких випадках йдеться про спів­участь у злочині. Тому невипадково у розділі VI КК встановлено низ­ку норм, які регулюють питання кримінальної відповідальності за співучасть у злочинні (статті 26-31). Ці норми визначають поняття співучасті у злочині, види співучасників, форми співучасті, а також кримінальну відповідальність співучасників і у своїй сукупності утво­рюють самостійний інститут кримінального права — співучасть у злочині, що має важливе як практичне, так і теоретичне значення.

Інститут співучасті дозволяє обґрунтувати кримінальну відпові­дальність не тільки осіб, які безпосередньо вчинили злочин (виконав­ців), а й осіб, які тією чи іншою мірою брали участь у вчиненні зло­чину, і хоча не були його виконавцями, але були організаторами, під­бурювачами чи пособниками вчинення злочину. Саме за допомогою норм даного інституту і вирішуються питання про кримінальну відпо­відальність цих співучасників злочину. Причому в такому разі засто­совуються як норми Особливої частини КК, так і норми, передбачені статтями 26-31 КК. За допомогою цього інституту вирішуються також питання і про відповідальність (підстави, межі та ступінь) осіб, які беруть участь у вчиненні злочинів організованими злочинними група­ми або злочинними організаціями. Отже, норми розділу VI Загальної частини КК є правовою базою боротьби з організованою злочинністю, що останнім часом набула значного поширення.

Вчинення злочину об'єднаними зусиллями двох чи більше осіб — за співучасті — завжди свідчить про підвищену суспільну небезпечність учиненого, оскільки співучасть завжди полегшує вчинення злочину

або його приховування, створює можливість багаторазової злочинної діяльності (множинність злочинів). Як правило, вона поєднується із заподіянням значної чи тяжкої (особливо тяжкої) шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам або ж створює можли­вість заподіяння такої шкоди. Злочинці при цьому діють більш зухвало й рішуче, у них з'являється ілюзія безкарності, можливості уникнути відповідальності.

У нормах Особливої частини КК учинення злочину у співучасті закріплюється у різний спосіб. В одних випадках воно є обов'язковою ознакою основного складу злочину, коли діяння визнається злочинним і піддягає покаранню за умови, що воно вчинене у співучасті, напри­клад, бандитизм (ст. 257 КК), створення злочинної організації (ст. 255 КК), групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масові заворушення (ст. 294 КК). В інших — виступає як кваліфікуюча, об­тяжуюча відповідальність обставина, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 статей 185,186,190 КК), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікований склад злочину (ч. 5 статей 185, 186, ч. 4 статей 187, 189 КК та ін.). В усіх зазначених ви­падках є підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у спів­участі, що відображено в санкціях статей Особливої частини КК, які передбачають більш сувору відповідальність. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті (статті 26-31 КК), поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчинені в спів­участі (незалежно від її форм).

2. У ст. 26 КК сформульовано поняття співучасті у злочині — це умисна спільна участь декількох суб 'єктів злочину у вчиненні умис­ного злочину. Аналіз законодавчого визначення співучасті як особли­вої форми злочинної діяльності дозволяє виділити такі основні її риси: а) участь декількох суб'єктів у вчиненні умисного злочину; б) їх спільна участь у вчиненні такого злочину; в) умисна участь у здійснен­ні умисного злочину. Всі вони можуть бути згруповані та віднесені до ознак більш загального порядку—до ознак об'єктивного й суб'єктивного характеру співучасті у злочині.

Об'єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що декілька суб'єктів злочину спільно вчиняють умисний злочин. Із цього визна­чення випливає, що:

207

Розділ XII

Співучасть у злочинах

а) співучасть у злочині — це вчинення групою осіб конкретного
суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), яке визнається
злочином. Цей злочин може бути простим або ускладненим: триваю­
чим, продовжуваним або складеним. При цьому злочин завжди повинен
мати конкретний характер і містити всі необхідні об'єктивні та
суб'єктивні ознаки певного складу злочину, передбаченого відповідною
статтею Особливої частини КК, і відповідати вимогам злочину, які
сформульовані у ст. 11 КК. Не може розглядатися як співучасть у зло­
чині сприяння з різних мотивів особам, які ведуть антигромадській
спосіб життя, наприклад, наркоманам, алкоголікам (у застосуванні
алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин) і
навіть тим, хто має нахил до злочинної діяльності, але дії яких не ви­
явилися у формі конкретного діяння, яке містило б ознаки складу
конкретного злочину. Не є співучастю у злочині також причетність у
вчиненні діянь, що підпадають під ч. 2 ст. 11 КК, оскільки злочину
(ч. 1 ст. 11 КК) через малозначність діяння тут немає і тому не може
бути й співучасті у ньому;

б) за співучасті у вчиненні злочину беруть безпосередню участь
декілька осіб (дві чи більше), які задовольняють вимогам, що ставлять­
ся до суб'єкта злочину — кількісна ознака співучасті. Тобто кожний
із них повинен бути особою фізичною, осудною, яка досягла віку кри­
мінальної відповідальності (статті 18, 19,22 КК). Це означає, що вчи­
нення злочину особою (суб'єктом злочину) з участю неосудного або
особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (шістнадця­
ти років, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 КК, — чотирнадцяти),
не утворює співучасті у злочині. Не утворює співучасті у злочині також
залучення до участі у вчиненні злочину іншої особи, яка хоч і має
ознаки суб'єкта злочину, але вчиняє суспільно небезпечне діяння вна­
слідок фізичного або психічного примусу, виконання наказу чи розпо­
рядження за наявності підстав, що виключають злочинність діяння
(див. статті 40, 41 КК), а також обману, коли особа, перебуваючи в
омані, впевнена, що вчиняє правомірні дії;

в) за співучасті всі співучасники злочину повинні діяти спільно —
якісна ознака співучасті. Спільність дій співучасників означає, що
злочин учиняється їхніми загальними й об'єднаними зусиллями. Кожен
із них робить свій внесок (докладає відповідних зусиль) у вчинення
злочину, при цьому спирається на допомогу та сприяння іншого (ін­
ших) співучасника або розраховує на це. Таким чином, спільність ді-
208

яльності співучасників полягає в тому, що вона має взаємодоповнюю­чий і взаємообумовлюючий характер — діяльність кожного із спів­учасників взаємопов'язана з діяльністю виконавця чи інших співучас­ників (організатора, підбурювача, пособника) і спрямована на вчинен­ня одного й того самого злочину, досягнення єдиного злочинного ре­зультату. Причому роль і функції кожного із співучасників можуть бути однаковими (наприклад, у процесі вчинення групових хуліганських дій (ч. 2 ст. 296 КК) винні завдають ударів потерпілому кулаками по голо­ві й грудях, чим спричиняють тілесні ушкодження) або істотно різни­тися між собою (наприклад, при заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 366 КК) особа вчиняє службове підроблення, що виступає засобом заволо-діння чужим майном, а бухгалтер і касир за змовою з цією посадовою особою незаконно заволодівають цим майном і привласнюють його — ст. 191 КК). Ще більше відрізняються функції співучасників у таких формах співучасті, як організована група і злочинна організація. Однак головне для співучасті інше: злочин повинен бути результатом спільної діяльності всіх співучасників і при цьому кожен із них докладає (біль­шою чи меншою мірою) своїх зусиль, тобто робить свій внесок у вчинення злочину виконавцем.

Ознака «спільність» за співучасті передбачає також, що і злочин, і суспільно небезпечні наслідки (у злочинах з матеріальним складом) є єдиними і неподільними для всіх співучасників. Виходячи з цього, усі співучасники, незалежно від ролі, яку кожен із них виконував, мають відповідати за вчинений злочин у цілому. Так, при вбивстві на замов­лення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) відповідати за заподіяння смерті потерпі­лому буде і виконавець (убивця), і замовник убивства — організатор або підбурювач, і особи, які сприяли виконавцеві в інший спосіб (на­приклад, наданням знаряддя вбивства, збиранням і наданням інфор­мації про потерпілого: маршрути пересування, місце проживання, роботи, наявність охорони тощо). У кінцевому результаті всі співучас­ники відповідатимуть за злочин, який вчинив виконавець.

Спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і зло­чином, учинюваним виконавцем, є причинний зв'язок. Це означає, що: 1) дії кожного із співучасників у часі повинні передувати злочину, який вчиняє виконавець; 2) даний причинний зв'язок має генетичний харак­тер (зв'язок породження), оскільки кожен із співучасників (незалежно від ролі та ступеня участі) докладає відповідних зусиль, робить свій

Розділ XII

внесок у злочин, створює для нього необхідні умови, чим сприяє вч* ненню його виконавцем; 3) причинний зв'язок за співучасті має опс середкований характер, оскільки свідома діяльність виконавця, яки? вчиняє злочин, залежить від попередньої діяльності інших співуча ників. Останні своїми діями (активними або пасивними) створю* реальну можливість учинення злочину виконавцем, який перетворює цю можливість на дійсність виконанням складу злочину. У свою черг діяльність співучасників (організатора, підбурювача, пособника) на­буває злочинного характеру і перетворюється на співучасть у злочині шляхом вчинення злочину виконавцем. Відсутність причинного зв'язку свідчитиме про відсутність ознаки спільності в участі декількох суб'єктів у вчиненні злочину і про відсутність співучасті у злочині в цілому;

г) співучасть можлива на стадії незакінченого злочину — при під­готовці до злочину і замаху на злочин (див. ст. 14 КК). Неможлива співучасть при закінченому злочині, коли умисел доведено до кінця і у вчиненому є всі ознаки складу злочину. За цією ознакою співучасть слід відрізняти від причетності до злочину, зокрема таких його видів, як заздалегідь не обіцяне приховування злочину, знарядь і засобів учинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання або збут таких предметів (див. статті 198 і 396 КК).

Суб 'єктивні ознаки співучасті полягають в умисній спільній участі у вчиненні умисного злочину. Вони зводяться до такого: спів­участь можлива тільки в умисному злочині; усі співучасники злочину діють умисно. Це означає, що:

а) співучасть можлива тільки в умисному злочині, тобто тільки тоді,
коли виконавець діє умисно. Умисел при цьому може бути як прямим,
так і непрямим. Можливі також інші різновиди умислу: визначений і
невизначений; заздалегідь обдуманий і такий, що раптово виник. З ура­
хуванням тексту ст. 26 КК співучасть у необережних злочинах, тобто
злочинах, учинених виконавцем унаслідок злочинної самовпевненос­
ті або злочинної недбалості (див. ст. 25 КК), неможлива;

б) за співучасті не тільки виконавець, а й організатор, підбурювач,
пособник, тобто всі співучасники, повинні діяти умисно. Це означає,
що всі співучасники, безвідносно до їх ролі (виконавець, організатор,
підбурювач, пособник) і ступеня участі в злочині, який вчиняє вико­
навець, діють умисно, їх групова суспільно небезпечна поведінка ха­
рактеризується єдністю намірів (єдність умислу).

Співучасть у злочинах

Інтелектуальна ознака умисної вини за співучасті полягає в тому, що співучасники (організатор, підбурювач, пособник) усвідомлюють суспіль­но небезпечний характер дій, що вчиняються ними особисто, а також суспільно небезпечний і злочинний характер дій виконавця. Водночас виконавець повинен розуміти, що він діє разом і сумісно з іншими спів­учасниками, спирається на їх активні або пасивні дії, що вони тією чи іншою мірою сприяють йому в учиненні злочину, тобто усвідомлює, що діє з ними спільно. Отже, умисна форма вини за співучасті передбачає наявність взаємної поінформованості співучасників про спільний характер своїх дій і роль кожного з них у вчиненому злочині. Спільність умислу за співучасті найчастіше (але не обов'язково завжди, наприклад, при спів­участі без попередньої змови) об'єктивно виражається в угоді (змові) між співучасниками на спільне вчинення злочину. Така домовленість може бути словесною (вербальною), усною чи письмовою, висловлена за допо­могою технічних систем (по телефону, телетайпу, Інтернету та ін.), а також конклюдентними діями (мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсне волевиявлення особи: це жести, міміка, змістовні рухи, внаслідок яких співучасники досягають узгодженості думок і дій). За співучасті співучасники розуміють, що вони ставлять у причинний зв'язок свої дії із злочинними діями виконавця, передбачають, що внаслідок їх активних чи пасивних дій виконавець вчинить злочин.

Особливості інтелектуальної ознаки за співучасті такі: а) викона­вець не обов'язково повинен усвідомлювати злочинну діяльність усіх і окремо кожного із співучасників у повному обсязі. Це у низці випад­ків об'єктивно неможливе, особливо за таких форм співучасті, як вчинення злочину організованою групою чи злочинною організацією, де діяльність співучасників може мати досить таємний і законспірова­ний характер. Однак він повинен усвідомлювати хоча б найближчу «ланку» діяльності співучасників, які йому сприяють у вчиненні зло­чину; б) для співучасті не потрібно обов'язкового усвідомлення спів­учасниками всіх (у повному обсязі) індивідуально визначених рис злочину, вчинюваного виконавцем (місце, час, обстановка, засоби вчинення тощо). Достатньо того, щоб вони усвідомлювали хоча б у родових рисах властивості злочину, вчинюваного виконавцем, і розу­міли, що сприяють йому в цьому. Своєю чергою виконавець має хоча б у загальних (родових) рисах усвідомлювати діяльність інших спів­учасників - організатора, підбурювача, пособника і розуміти, що вони тією чи іншою мірою сприяють йому в учиненні злочину.

Розділ XII

Вольова ознака умисної вини за співучасті характеризується на­явністю бажання у всіх співучасників учинення злочину виконавце\ чи свідомим допущенням цього. За загальним правилом співучасть злочині характеризується прямим умислом, коли спільна злочинна ді­яльність співучасників об'єднана єдиним умислом, спрямованим на досягнення єдиного для всіх них злочинного результату. Разом з тим за співучасті може бути й непрямий умисел (наприклад, при злочинній діяльності організатора і пособника, коли вони, свідомо сприяючи ви­конавцеві вчинення злочину з матеріальним складом, можуть не бажа­ти, але свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків злочинного діяння (дії чи бездіяльності) виконавця). З непрямим умис­лом може бути співучасть у злочині шляхом пособництва чи організа-торства, коли вказані співучасники не бажали, але свідомо допускали вчинення виконавцем внаслідок їх діяльності злочину з матеріальним складом. У злочинах же з формальним складом умисел може бути тільки прямим, оскільки всі співучасники, докладаючи зусиль до вчи­нення злочину виконавцем, не можуть не бажати вчинення ним діяння, яке є обов'язковою ознакою цього складу злочину.

Отже, для наявності співучасті з огляду на її суб'єктивні ознаки необхідні: а) усвідомлення кожним із співучасників факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину; б) передбачення, що в ре­зультаті їх спільних зусиль виконавцем буде вчинено злочин; в) бажання чи свідоме припущення настання єдиного і неподільного для всіх спів­учасників злочинного результату. Мотив і мета діяльності співучасників (виконавця, організатора, підбурювача, пособника) можуть збігатися або не збігатися, що для вирішення питання про наявність чи відсутність співучасті у злочині значення не має (хоча впливає на кваліфікацію).

Враховуючи викладене та зміст ст. 26 КК, слід констатувати, що «необережна співучасть» в умисному злочині так само, як і «умисна співучасть» у необережному злочині неможливі.

З огляду на це має вирішуватися й питання про відповідальність за необережне спільне спричинення злочинних наслідків двома або більше особами — співвиконавцями, особливо у сфері відносин «людина — техніка». Якщо вони, об'єктивно діючи, спільно заподіюють суспіль но небезпечні наслідки з необережності, то в такому разі немає об'єднання злочинної волі цих осіб, ні єдності умислу, ні співучасті вчиненні злочину. Кожен із заподіювачів шкоди з необережності лот нен відповідати за свої дії окремо і самостійно. 212

Співучасть у злочинах

§ 2. Види співучасників

При співучасті співучасники злочину можуть виконувати різні ролі (функції) — однорідні або різнорідні. В ч. 1 ст. 27 КК передбачено такі види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач і пособник. Усі вони виконують різнорідні функції з точки зору виконання складу злочину і тим не менш усі вони є співучасниками злочину.

Виконавцем (співеиконавцем) згідно з ч. 2 ст. 27 КК вважається особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підля­гають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила конкретний злочин. Із цього випливає, що з об'єктивної сторони виконавець свої­ми активними діями чи бездіяльністю безпосередньо виконує у повно­му обсязі або частково об'єктивну сторону конкретного складу зло­чину. Причому злочин може бути вчинено як одним, так і двома чи більше виконавцями (співвиконавцями).

Між співвиконавцями може бути й розподіл ролей у виконанні злочину. Однак цей розподіл завжди має «технічний» характер — у межах виконання об'єктивної сторони одного й того самого складу злочину. Наприклад, при розбої (ст. 187 КК) виконавцем злочину є не лише той, хто шляхом нападу протиправно заволодів чужим майном, а й той, хто в момент такого заволодіння застосовував насильство до особи, яка зазнала нападу, чи загрожував застосуванням такого на­сильства. Виконавцем у цьому злочині є і той, хто, наприклад, тільки тримав потерпілого за руки, позбавляючи його можливості пручатися. Усі ці особи — виконавці (співвиконавці) розбою, тому що кожен з них виконував певну частину об'єктивної сторони складу злочину (роз­бою). Отже, виконавцем (співвиконавцем) визнається особа, яка свої­ми діями разом з іншими співучасниками безпосередньо у повному обсязі чи частково виконала склад злочину, передбачений певною статтею Особливої частини КК. Без виконавця немає співучасті, бо він перш за все вчиняє злочин, спланований усіма співучасниками, реалі­зує умисел інших співучасників. І в цьому розумінні виконавець — ви­значальна, центральна фігура у співучасті.

Виконавцем згідно з ч. 2 ст. 27 КК визнається й особа, яка викорис­товує для вчинення злочину осіб, котрі не є суб'єктами злочину. В цих випадках має місце посереднє заподіяння (посередня винність), яке в Цілому виключає співучасть у злочині. Оскільки фактичним (так би

Розділ XII

Співучасть у злочинах

мовити, фізичним) виконавцем злочину виступає особа, яка не є суб'єктом кримінальної відповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності (наприклад, доросла особа залучає до вчинення крадіжок чужого майна малолітніх), ця особа, яка фактично вчинила злочин, не несе кримінальної відпові­дальності. Та ж особа, яка використовує неосудного або особу, котра не досягла віку кримінальної відповідальності, розглядається як ви­конавець учиненого злочину. Посереднє заподіяння відповідно до п. 9 ст. 67 КК розцінюється як обставина, що обтяжує покарання.

Як посереднє заподіяння треба розглядати і вчинення особою зло­чину внаслідок фізичного чи психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності обставин, що виключають злочинність діяння (статті 40, 41 КК). У таких випадках відповідальність як вико­навець несе особа, що застосовувала до фактичного виконавця зло­чину фізичний чи психічний примус або видавала наказ чи розпоря­дження, внаслідок чого злочин було вчинено. На тих самих підставах повинна відповідати і особа, яка ввела іншу особу в оману, і та вна­слідок цього вчинила злочин.

Організатор (ч. З ст. 27 КК) — це особа, яка організувала вчинен­ня злочину (злочинів) або керувала його (їх) вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організа­цію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої гру­пи або злочинної організації. Організатор посідає особливе місце серед співучасників, він головний серед них, як правило, ініціює, регулює і спрямовує всю їх злочинну діяльність. Діяльність організатора може бути спрямована на вчинення одного чи декількох злочинів (двох чи більше).

З об 'єктивної сторони організаторська діяльність має відповідати вимогам спільності як ознаки співучасті. Тому дії організатора завжди перебувають у причинному зв'язку з тим злочином (злочинами), який вчиняє виконавець (співвиконавець), а також із діями інших співучас­ників.

У законі вирізняють такі види організаторів злочину:

1) особа, яка організувала вчинення злочину, — це співучасник, який ініціює вчинення злочину, об'єднує інших співучасників, спрямовує їх дії, розподіляє ролі між ними, намічає і розробляє план певного зло­чину (декількох злочинів), координує діяльність співучасників, розпо-

діляє їх обов'язки та функції, визначає майбутню жертву чи предмети злочину. Організація злочину виявляється у формі змови, доручення, наказу. За обсягом дії організатора завжди ширші підбурювання і по-собництва. У багатьох випадках особа, яка організувала вчинення злочину, — це водночас і його ініціатор;

2) особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину, — це
співучасник, який виконує головну роль при підготовці або вчиненні
конкретного злочину. Дії організатора, який керує підготовкою зло­
чину, полягають в організаційних діях, спрямованих на добір співучас­
ників, віднайдення або пристосування засобів чи знарядь учинення
злочину, усунення перешкод, організацію і проведення змови на вчи­
нення злочину, на інші дії щодо умисного створення умов для вчинен­
ня злочину. Керуванням підготовкою злочину охоплюються також
розподіл обов'язків між співучасниками, розроблення плану, прихову­
вання злочину і його співучасників та ін.

Керування вчиненням злочину — це діяльність організатора, без­посередньо спрямована на виконання співучасниками об'єктивної сторони конкретного злочину (злочинів). Керуванням вчиненням зло­чину охоплюються: координація дій між співучасниками, їх інструктаж, визначення послідовності їх дій, організаційна діяльність щодо при­ховування злочину (злочинців). При цьому не обов'язково, щоб орга­нізатор як керівник вчинення злочину був на місці злочину: таке керу­вання може здійснюватися по телефону, радіозв'язку тощо. Головною ознакою цього виду організатора є те, щоб він своїми діями безпосе­редньо забезпечив (організував, скерував) підготовку чи виконання співучасниками конкретного складу злочину;

3) особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію
або керувала ними. Створення організованої групи чи злочинної орга­
нізації — це широкий комплекс дій щодо утворення з декількох осіб
(трьох і більше) спільного злочинного об'єднання — організованої
групи чи злочинної організації. Ці дії можуть виявлятись у підшукан­
ні співучасників, їх згуртуванні, підбурюванні до злочинної діяльнос­
ті, розподілі ролей, постановці завдань тощо.

Керування організованою групою чи злочинною організацією — Це керування діяльністю злочинного угруповання, забезпечення функ­ціонування, реалізація його цілей і завдань. Причому організатор може очолювати одну злочинну групу чи навіть керувати об'єднанням із двох або більше груп. Створення і керівництво групою можуть виражатися

Розділ XII

Співучасть у злочинах

у розробленні самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (як правило, у значних організованих злочинних групах, коли має місце своєрідне ідейне об'єднання організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами;

4) особа, яка забезпечує фінансування злочинної діяльності органі­
зованої групи чи злочинної організації, співучасник, який, наприклад,
фінансує (в повному чи частковому обсязі) дії інших співучасників —
виконавців, пособників, послуги охоронців, технічного персоналу, а
також виробництво чи транспортування заборонених предметів — зброї,
наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо. Джерела фінансу­
вання злочинної діяльності можуть бути різні — особисті гроші органі­
затора, інших осіб чи злочинних угруповань. Для визнання наявності
цього виду організаторства не має значення цільове призначення фінан­
сування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної органі­
зації - для забезпечення їх функціонування, вчинення конкретного
злочину чи інших цілей;

5) особа, яка організувала приховування злочинної діяльності ор­
ганізованої групи чи злочинної організації, співучасник, який виконує
специфічні функції пособницької діяльності у вигляді приховування
злочину, злочинців, засобів, слідів злочину, предметів, здобутих зло­
чинним шляхом, узагалі злочинної діяльності злочинних угруповань.
Це, наприклад, діяльність працівника правоохоронного органу, який
покриває діяльність організованої групи чи злочинної організації, не
викриває злочинців, приховує їх, схованки зброї, майна та грошових
коштів, а також майна, здобутого злочинним шляхом, тощо.

Із суб 'єктивної сторони умислом організатора охоплюються його особисті дії з організації злочину, а також той злочин (злочини), який (які) повинен вчинити виконавець (виконавці) чи інші співучасники. Організатор бажає чи свідомо допускає вчинення цього злочину і спрямовує свою діяльність на організацію його вчинення. В організо­ваних групах чи злочинних організаціях, що характеризуються ієрар хічними та різноманітними зв'язками, таємністю і конспіративністю, організатор може навіть і не знати особисто конкретного виконавця (співвиконавця) чи інших співучасників, але його умислом охоплюєть­ся (хоча б у загальних, родових рисах) вчинення певною (деякою) особою злочину(злочинів), що входить до плану відповідного злочин­ного угруповання. Він не тільки передбачає, що в результаті його ор­ганізаторських дій вчиняються або будуть вчинені відповідні злочини, а й бажає цього чи свідомо допускає. 216

Підбурювачем (ч. 4 ст. 27 КК) вважається особа, яка схилила ін­шого співучасника до вчинення злочину. Це означає, що підбурювач викликає у виконавця або в інших співучасників бажання і рішучість учинити злочин, тобто викликає (породжує) у співучасників умисел на вчинення злочину.

З об 'єктивної сторони підбурювач схиляє іншого співучасника до вчинення злочину і ставить свої дії у причинний зв'язок з тим злочи­ном, який буде вчинений виконавцем. Підбурювання можливе лише на вчинення конкретного злочину — вбивства, крадіжки, інших злочинів за конкретних об'єктивних обставин, хоча б у їх родових рисах. Вод­ночас не можуть розглядатися як підбурювання до злочину дії особи, яка схиляла іншу людину до пияцтва, застосовування наркотиків, ве­дення антигромадського, навіть злочинного способу життя чи ворожих відносин між людьми, ревнощів, навіть коли внаслідок цього злочин було вчинено. Але тут треба встановити, що підбурювач не схиляв підбурюваного (виконавця, пособника) до вчинення конкретних дій, які містили б склад конкретного злочину.

Підбурювання — це завжди активні дії, які впливають на інших співучасників і за допомогою яких підбурювач породжує у них (най­частіше у виконавця) рішучість і бажання вчинити злочин. Важливо, що підбурювач породжує в інших співучасників умисел на вчинення конкретного злочину.

Причому підбурюванню притаманне те, що ці дії не пригнічують волю підбурюваного (при погрозах насильством чи фізичному насиль­стві) і не фальсифікують її (при спонуканні до злочину шляхом омани). Остаточне рішення вчинити злочин належить особі, яку підбурюють. Однак бажання (умисел) вчинити його породжує в ній саме підбурювач. У цьому і виявляється спільність дій підбурювача з іншими співучас­никами.

Підбурювання з об'єктивної сторони може виявлятись у словесних (вербальних) діях, усній чи письмовій формі, конклюдентних діях — жестах, міміці, пантоміміці. За змістом ці дії можуть бути чітко визна­ченими або завуальованими, але вони повинні мати об'єктивну спря­мованість на вчинення іншим співучасником (виконавцем, пособником) певного злочину.

Формами підбурювання згідно з ч. 4 ст. 27 КК є: умовляння, підкуп, погроза, примус, інше схиляння співучасника до вчинення злочину.

1. Умовляння — це прохання (переконання) особи про необхідність Учинення злочину. Ці дії можуть мати систематичний характер або бути одноразовими.

Розділ XII

Співучасть у злочинах

2. Підкуп — це схиляння особи до вчинення злочину шляхом обі­
цянки надати їй матеріальну чи іншу майнову вигоду в разі вчинення
нею злочину (надання грошей, майна, житла, передавання чи збере­
ження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо).

3. Погроза — це схиляння особи до вчинення злочину шляхом за­
лякування заподіянням фізичної шкоди їй чи близькій їй особі (вбивство,
тілесні ушкодження, зґвалтування), знищення, пошкодження майна чи
вчинення інших протиправних дій, які визнаються злочином.

4. Примус — це домагання іншої особи вчинити злочин особою, яка
перебуває у службовій чи матеріальній залежності від підбурювача.

5. Схиляння до злочину іншим чином — це вчинення інших, крім
зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схиляє співучасника
до вчинення злочину. Притаманною всім цим діям ознакою є те, що
підбурювач породжує у виконавця чи іншого співучасника умисел на
вчинення злочину.

Ступінь впливу підбурювача на співучасника не має значення. Головне те, що він повинен породжувати у нього умисел на вчинення злочину. Якщо підбурювач, схиляючи співучасника до вчинення зло­чину, вчинить інший злочин, наприклад, погрозу вбивством (ст. 129 КК), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), усе скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів.

Із суб 'єктивної сторони підбурювач діє з прямим умислом, бажає вчинення виконавцем певного злочину. Він усвідомлює, що викликає у виконавця (іншого співучасника) рішучість на вчинення злочину, породжує у нього умисел на його вчинення, передбачає розвиток при­чинного зв'язку між своїми діями і діями виконавця та бажає вчинен­ня ним цього злочину. Причому, виходячи із законодавчого визначення підбурювання до злочину, треба дійти висновку про те, що особа, яку підбурюють до вчинення злочину (виконавець, пособник чи навіть організатор), повинна усвідомлювати, що підбурювач схиляє її саме до вчинення злочину, яке хоча б у родових рисах усвідомлювалося цією особою. Схиляння іншої особи до вчинення аморальних дій, антигро­мадського способу життя (пияцтво, хуліганство, зловживання нарко­тиками та ін.), навіть якщо внаслідок цього вона вчинила злочин, не можна розглядати як підбурювання до вчинення злочину.

Пособником згідно з ч. 5 ст. 27 КК є особа, яка порадами, вказів­ками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, заздалегідь обіцяла пере-

ховати злочинця, знаряддя, засоби, сліди вчинення злочину, предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати, збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Об'єктивні ознаки пособництва. 1. Сприяння вчиненню злочину порадами, вказівками полягає в наданні іншій особі тієї чи іншої ін­формації щодо найбільш прийнятних способів, прийомів і засобів учинення злочину, а також місця, часу, обставин та об'єктивної об­становки його вчинення. Причому ці поради і вказівки надаються особі, яка вже має намір вчинити злочин.

2. Надання засобів, знарядь злочину полягає у передаванні іншим
співучасникам засобів, знарядь учинення злочину, наприклад, зброї,
інших предметів матеріального характеру для вчинення тих чи інших
злочинів, які найчастіше характеризуються руйнуванням матеріальних
(фізичних) об'єктів або предметів. Однак поняттям «засоби, знаряддя
злочину» охоплюються й носії комп'ютерної інформації при вчиненні,
наприклад, злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних
машин (див. розділ XVI КК). Засоби та знаряддя призначені полегшу­
вати вчинення злочину винуватцеві і досягати злочинного результату.

3. Усунення перешкод полягає в ліквідації перешкод, що заважають
реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може бути виражене
в активних діях (наприклад, учинення службового підроблення (ст. 366
КК), відключення сигналізації охоронюваного об'єкта) або бездіяль­
ності, невиконанні особою покладених на неї обов'язків (наприклад,
невключення сигналізації чи засобів зв'язку тощо).

4. Переховування злочинця, знарядь, засобів, слідів учинення злочину
чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання чи збут
таких предметів утворюють співучасть у злочині і є пособництвом у
разі, коли вони були обіцяні виконавцеві або співучасникові злочину ще
до початку виконання злочину чи під час його вчинення.

5. Переховування злочинця має виявлятися у наданні йому помеш­
кання, іншого притулку, підроблених документів, зміні зовнішнього
вигляду тощо.

6. Переховування знарядь, засобів, слідів учинення злочину або пред­
метів, здобутих злочинним шляхом, означає знищення зазначених
предметів чи їх приховування, зберігання речей, майна, які були пред­
метом вчинення злочину, придбання або продаж майна, здобутого
злочинним шляхом, тощо. При цьому виді пособництва співучасник,
обіцяючи надати певну допомогу злочинцеві, ставить свої дії в при-

Розділ XII

Співучасть у злочинах

чинний зв'язок зі злочином, який вчиняється виконавцем, що й дає підставу визнати його співучасником злочину. Форма, в якій іншому співучасникові було обіцяно надати допомогу, може бути різною (усною чи письмовою, що значення для визначення пособництва не має).

Якщо зазначені дії відбулися за відсутності обіцянки до початку злочину (чи на момент його вчинення), вони можуть розглядатися як пособництво (співучасть у злочині) лише у випадках, коли ці дії вчи­няються систематично (наприклад, систематичне придбання або про­даж майна, здобутого злочинним шляхом, систематичне зберігання грошей, майна, які були предметом злочину, тощо). У таких випадках унаслідок систематичного вчинення перелічених дій виконавець має підстави розраховувати на подібне сприяння з боку пособника й у майбутньому, і тому між діями останнього і виконавця злочину є як необхідний причинний зв'язок, так і єдність умислу на спільне вчи­нення злочину.

7. Заздалегідь надана обіцянка приховати злочин іншим чином — це обіцянка вчинити будь-які інші дії, крім зазначених у ч. 5 ст. 27 КК. Суттєвою їх ознакою є те, що вони спрямовані на приховування зло­чину і були обіцяні заздалегідь до його вчинення (обіцянка не порушу­вати кримінальної справи, знищення чи закриття кримінальної справи, знищення чи фальсифікація доказів справи, обіцянка підкупити по­садовців правоохоронних органів тощо).

Найбільш істотною ознакою усіх зазначених у ст. 27 видів пособ­ництва є те, що пособник (у всіх випадках) сприяє вчиненню злочину іншими співучасниками, що означає таке: а) його дії перебувають у причинному зв'язку із злочином, який вчиняють інші співучасники; б) дії пособника зумовлюють цей злочин. Ця ознака об'єднує всі види пособництва і відображає його сутність.

Усі наведені в ч. 5 ст. 27 КК види дій пособництва за їх характером (з точки зору зовнішнього прояву) поділяються на фізичне й інтелек­туальне пособництво. Фізичне пособництво полягає в наданні засобів або знарядь злочину чи усуненні перешкод вчиненню злочину. Інте­лектуальне пособництво полягає у наданні порад і вказівок, а також у заздалегідь наданій обіцянці переховування злочинця, знарядь, засобів, слідів учинення злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання або збут цих предметів, іншим чином сприяти приховуван­ню злочину. Інтелектуальний вид пособництва слід відрізняти від дій підбурювача, який своїми діями схиляє виконавця чи інших співучас-

ників до вчинення злочину, породжує у них умисел. Навпаки, інтелек­туальне пособництво лише зміцнює у співучасника рішучість, умисел вчинити злочин, який сформувався у свідомості співучасника (перш за все виконавця) ще до дій пособника.

Із суб'єктивної сторони пособництво характеризується умисною формою вини — пособник усвідомлює, що він сприяє вчиненню зло­чину іншому співучаснику і бажає цього чи свідомо це допускає.

У реальній дійсності в діях співучасників можливий збіг відразу декількох ролей (функцій). Наприклад, підбурювач може одночасно бути підбурювачем-організатором, підбурювачем-пособником тощо. Такий збіг функцій на боці одного учасника впливає на оцінку суспіль­но небезпечних дій, а також на призначення покарання.

§ 3. Форми співучасті

Для більш поглибленого аналізу співучасті у злочині в науці кри­мінального права, судовій практиці та чинному КК виділяють форми співучасті у злочині. Форми співучасті — це об'єднання співучасників, які різняться між собою за характером виконуваних ними ролей (пер­ший критерій класифікації) і за ступенем стійкості суб'єктивних зв'язків між ними (другий критерій класифікації). Виходячи із змісту ч. 1 ст. 27, яка визначає, що співучасниками є виконавець, організатор, підбурювач та пособник, а в ч. 2 цієї статті названо і співвиконавця, можна зробити висновок про те, що співучасть з точки зору ролей, які виконують співучасники, можна поділити на дві форми: просту — без розподілу ролей і складну — з розподілом ролей.

1. Проста форма співучасті (в літературі цю форму співучасті
називають «співвиконавство» чи «співвинність») має місце там, де всі
учасники є виконавцями (співвиконавцями) злочину. Тут співучасники
виконують однорідну роль: усі вони безпосередньо виконують повніс­
тю або частково об'єктивну сторону складу злочину, описаного в дис­
позиції статті Особливої частини КК. При цьому між співвиконавцями
може бути розподіл функцій, але такий, що, як раніше відзначалося,
має «технічний» характер з погляду повноти й обсягу виконання
об'єктивної сторони того самого складу злочину.

2. Складна форма співучасті, тобто співучасть із розподілом ролей,
полягає у тому, що учасники виконують різнорідні ролі. У цьому разі

Розділ XII

має місце розподіл ролей — один (чи декілька) виконавець, інші — організатор, підбурювач, пособник. Причому така складна форма співучасті може мати різні комбінації та охоплює дії виконавця й орга­нізатора, виконавця і пособника тощо. Однак у будь-якому разі тут завжди є виконавець та інший співучасник: організатор, підбурювач чи пособник (розподіл ролей).

У статті 28 КК передбачено форми співучасті, виділені залежно від стійкості суб'єктивних зв'язків між співучасникам. Залежно від цього вирізняють такі форми співучасті: 1) вчинення злочину групою осіб; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 3) вчинення злочину організованою групою; 4) вчинення злочину зло­чинною організацією.

1. Вчинення злочину групою осіб, передбачене ч. 1 ст. 28 КК, має
місце тоді, якщо в ньому беруть участь декілька (два або більше) ви­
конавців без попередньої змови між собою. За цієї форми співучасті
всі виконавці (співвиконавці) — два чи більше суб'єктів злочину —
виконують у повному обсязі чи частково об'єктивну сторону складу
злочину. В цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до
вже розпочатої діяльності іншого (інших) у процесі вчинення злочину,
коли злочин уже розпочався, але ще не закінчився (об'єктивну сторону
складу злочину в повному обсязі ще не виконано). При цьому змова
може бути, але не до початку злочину, а в перебігу його виконання.
Для визнання такої форми співучасті у злочині треба встановити всі
об'єктивні і суб'єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні ді­
яти спільно, спиратися у своїх діях і зусиллях один на одного, між їх
діями має бути причинний зв'язок, їм належить усвідомлювати, що
спільними діями вони вчиняють злочин, і бажати чи свідомо допус­
кати настання суспільно небезпечних наслідків. Таку форму спів­
участі передбачено в деяких статтях КК як кваліфікуючу ознаку
злочину (при зґвалтуванні - ч. З ст. 152 КК, хуліганстві — ч. 2 ст. 296
КК, непокорі — ч. 2 ст. 402 КК та ін.). Розрізнені, не пов'язані між
собою злочинні дії декількох осіб, які хоча й збігаються у місці і часі,
але не пов'язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу,
не становлять співучасті в цілому, в тому числі у формі, передбаченій
ч. 1 ст. 28 КК.

2. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Цій фор­
мі співучасті притаманне таке: а) у вчиненні злочину беруть участь дві
чи більше особи, які задовольняють вимоги суб'єкта злочину; б) між

Співучасть у злочинах

цими особами ще до початку злочину відбулася змова про його спіль­не вчинення.

Форма змови — вербальна (словесна) — усна чи письмова або у формі конклюдентних дій - для наявності співучасті не має значення. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення зло­чину чи прямо перед його вчиненням, але до замаху на нього. Ступінь стійкості відносин між співучасниками не має значення. Змова між співучасниками може стосуватися місця, часу, способу вчинення зло­чину тощо. Ця форма співучасті може бути як простою (співвиконання), так і складною, тобто з розподілом ролей.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпечність учинюваних дій порівняно з першою формою співучасті. Тому в Особливій частині КК значна кількість статей перед­бачає вказану форму співучасті як кваліфікуючу ознаку. Передусім це корисливі злочини проти власності, злочини у сфері обігу наркотичних засобів тощо. Крім того, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в статтях Особливої частини КК, визнається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).

Вчинення злочину організованою групою. Згідно з ч. З ст. 28 КК така форма співучасті має місце тоді, коли в підготовці злочину або його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відо­мого всім учасникам групи. Із цього випливає, що:

а) для організованої групи потрібна участь трьох чи більше осіб
(для групи, що діє за попередньою змовою, достатньо двох учасників),
які відповідають вимогам суб'єкта злочину;

б) організованій групі притаманне те, що її учасники зорганізува­
лися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших, тобто
Двох чи більше) злочинів. Стійкість групи — поняття оціночне і має
встановлюватися щоразу з урахуванням конкретних обставин справи.
Стійкість організованої групи як її ознака свідчить про те, що між
співучасниками існують досить стабільні відносини у зв'язку з під­
готовкою або вчиненням цього та іншого (інших) злочинів. Для визна­
ння групи організованою тяжкість злочину, до якого готується ця
група чи вчиняє його, не має значення;

Розділ XII

Співучасть у злочинах

в) організована група завжди повинна також характеризуватися
такими ознаками, як об'єднання всіх дій співучасників єдиним планом,
причому їх діяльність спрямована на досягнення останнього, тобто на
підготовку і вчинення злочинів як кінцевої мети плану цієї групи;

г) організована група повинна також характеризуватися такою озна­
кою, як розподіл функцій учасників групи. Це може бути як розподіл
функцій з точки зору ст. 27 КК, коли, крім виконавців, співучасниками
злочину є організатор, підбурювач, пособник, так і розподіл технічних
функцій вчинення злочину між співвиконавцями;

д) для наявності організованої групи потрібно, щоб план її діяль­
ності був відомий усім учасникам групи. Отже, йдеться про те, що
кожен з учасників організованої групи має усвідомлювати план її ді­
яльності;

є) організовану групу слід вважати утвореною з моменту досягнен­ня її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за на­явності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинни­ми об'єднаннями»)¹;

ж) вчинення злочину організованою групою свідчить про підви­щену суспільну небезпечність цього злочину і тому вказується у бага­тьох статтях КК як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака.

3. Вчинення злочину злочинною організацією. Відповідно до ч. 4 ст. 28 КК під злочинною організацією розуміють учинення злочину стійким ієрархічним об'єднаннями декількох осіб (п'ятьох чи більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи осо­бливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, керівництва чи ко­ординації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціону­вання як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинній організації з об 'єктивної сторони притаманні такі основ­ні ознаки:

а) це особлива злочинна група, яка згідно із законом має високий ступінь стійкості, згуртованості та низку інших ознак. З огляду на зміст закону можна стверджувати, що злочинна організація — це передусім наявність п'ятьох чи більше співучасників, які відповідають вимогал суб'єкта злочину;

Вісн. Верхов. Суду України. - 2006. - № 1 (65).

б) злочинна організація — це завжди стійке ієрархічне об'єднання
осіб. її стійкість свідчить про те, що діяльність учасників злочинної
організації (як і вони між собою) тісно пов'язана. Ця організація утво­
рилася заздалегідь та існує відносно тривалий час.

Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти чинникам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керів­ника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недодержання правил безпеки щодо дій пра­воохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середови­щу тощо). На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезоргані-зуючим чинникам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкуван­ня, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочин­ної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досяг­нення. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочин­ному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення та використання тощо. Набуття організованою групою, крім ознак внутрішньої, ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію.

Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок керу­вання таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників або структур­них частин при здійсненні спільної злочинної діяльності (пункти 11, 12 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України);

в) злочинна організація як особлива форма співучасті має певну
мету — безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів
учасниками цієї організації (двох чи більше), або керівництво чи ко­
ординацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функці­
онування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

г) злочинна організація завжди має певних керівників (керівника)
Щодо розгалуженої системи управління і координації діяльності учас­
ників угруповання чи окремих угруповань або їх підрозділів;

° Кримінальне право України 225

Розділ XII

д) злочинній організації притаманне, на відміну від організованої групи, те, що вона може утворюватися на базі декількох організованих груп і такі групи можуть входити в злочинну організацію. Причому злочинна організація може утворюватися не тільки для вчинення зло­чинів, а й для координації злочинних угруповань щодо вчинення ними злочинів;

є) особи, причетні до діяльності злочинної організації тим чи іншим чином, але виконують другорядні, лише допоміжні дії, наприклад, офіці­анти, повари, перукарі та ін., не можуть визнаватися членами злочинної організації, якщо вони не виконували дій для вчинення того чи іншого злочину (злочинів) цією організацією і не виконували функцій з керівни­цтва чи координації дій інших осіб або не забезпечували функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

ж) важливою ознакою злочинної організації є те, що саме створення злочинної організації і участь у ній утворюють самостійний і закінчений злочин, передбачений в Особливій частині КК. Так, у ст. 255 КК вста­новлено відповідальність за створення злочинної організації, керівни­цтво нею чи участь у ній або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також за організацію, керівництво чи сприяння зустрічам (сходкам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів і матеріаль­ного забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. Уже саме створення зло­чинної організації для вчинення одного чи декількох тяжких або осо­бливо тяжких злочинів вважається закінченим злочином.

Спеціальними видами організованих груп (ч. З ст. 28 КК) та зло­чинних організацій (ч. З ст. 28 КК) можуть бути визнані при відповід­них необхідних умовах: створення або участь у банді (ст. 257), ство­рення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258³), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних фор­мувань (ст. 260). У статтях 43, 255, 258³ та 260 КК передбачено заохо­чувальні норми, що звільняють за наявності відповідних підстав від кримінальної відповідальності учасників організованих груп та зло­чинних організацій.

Із суб 'єктивної сторони всі учасники злочинної організації повинні усвідомлювати, що вони є членами цієї організації і виконують певні дії з метою безпосереднього вчинення цією організацією тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації або виконують 226

Співучасть у злочинах

керівні чи координаційні дії щодо злочинної діяльності інших осіб, або забезпечують функціонування як злочинних організацій, так і органі­зованих груп.

§ 4. Кримінальна відповідальність співучасників

1. Співучасть як різновид злочинної діяльності не створює якихось
особливих і самостійних підстав кримінальної відповідальності.
В ч. 1 ст. 2 КК встановлено, що підставою кримінальної відповідаль­
ності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить
склад злочину, передбачений цим Кодексом. Із цього випливає, що
підставою кримінальної відповідальності за співучасть є наявність
специфічного складу співучасті у злочині в діях усіх співучасників.

Згідно із законом (ч. 1 ст. 29 КК) виконавець (співвиконавець) під­лягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин. Тут діє загальне правило щодо підстав кримінальної відповідальності і кваліфікації вчиненого злочину. Отже, посилатися при цьому на ч. 1 ст. 29 чи ч. 2 ст. 27 КК немає необхідності.

2. Специфічні правила кримінальної відповідальності за співучасть
у злочині мають місце лише у випадках, коли поряд із виконавцем у
вчиненні злочину беруть участь інші співучасники: організатор, підбу­
рювач, пособник (складна форма співучасті). Розподіл ролей між спів­
учасниками, виконання ними різних функцій у вчиненні злочину обу­
мовлюють і специфічні підстави їх кримінальної відповідальності. Ці
підстави визначаються, по-перше, статтею Особливої частини КК, за
якою настає кримінальна відповідальність виконавця (співвиконавця);
по-друге, ч. 2 ст. 29 КК, а також частинами 3-5 ст. 27 КК. Отже, у цьому
разі підставою кримінальної відповідальності організатора, підбурюва­
ча та пособника є специфічний склад співучасті у злочині, котрий ви­
значається статтями Особливої частини, за якими кваліфікуються сус­
пільне небезпечні діяння виконавця, і ст. 27 КК (ч. З, 4 або 5).

3. Кваліфікація злочинних дій виконавця є підставою для кваліфіка­
ції і дій інших співучасників, оскільки це випливає із сутності інституту
співучасті, за яким усі співучасники відповідають за вчинений виконав­
цем злочин, котрий для організатора, підбурювача, пособника поряд із

8* 227

Розділ XII

Співучасть у злочинах

виконавцем є єдиним і неподільним. Проте оскільки організатор, під­бурювач, пособник своїми діями безпосередньо не виконують об'єктивної сторони злочину, то і кваліфікація їх дій, крім статті Особливої частини, за якою кваліфікують дії виконавця, потребує додаткового застосування ч. З, 4 або 5 ст. 27 КК. Якщо ж організатор, підбурювач чи пособник одночасно виконували і функції співвиконавця злочину, то правила ква­ліфікації їх дій за ч. 2 ст. 29 КК не застосовуються, їх дії достатньо кваліфікувати тільки за статтею Особливої частини, як співвиконавців.

4. Відповідно до ч. З ст. 29 КК ознаки, що характеризують особу
окремого співучасника злочину, наприклад, як службову особу, вій­
ськовослужбовця, раніше судиму особу та ін., і впливають на кримі­
нальну відповідальність даної особи, ставляться у вину лише цьому
співучаснику. В цьому відображається принцип індивідуалізації від­
повідальності співучасників, коли інші співучасники: організатор,
підбурювач, пособник, з одного боку, виконавець — з другого не мо­
жуть нести (більш сувору чи більш м'яку) відповідальність, ніж той
співучасник, який має такі додаткові ознаки. Інші обставини, що об­
тяжують відповідальність і передбачені в статтях Особливої частини
цього Кодексу як ознаки об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що
характеризують злочин, наприклад, стосовно предмета, способу чи
засобів учинення злочину, суспільно небезпечних наслідків, мотиву,
мети злочину тощо, можуть ставитися у вину іншим співучасникам,
але лише за наявності обов'язкової умови — усвідомлення співучасни­
ками зазначених обставин. Відсутність такого усвідомлення виключає
можливість ставлення у вину цих обставин іншим співучасникам.

5. Згідно з ч. 4 ст. 29 КК співучасники злочину (організатор, під­
бурювач, пособник) за наявності незакінченого злочину в діях вико­
навця (так звана безнаслідкова співучасть) підлягають відповідаль­
ності за співучасть у незакінченому злочині, тобто за певною статтею
Особливої частини КК, за якою кваліфікують дії виконавця, і за ч. 3,4
або 5 ст. 27, а також за ст. 14 КК (готування до злочину) чи ст. 15 КК
(замах на злочин), іншими словами, за ту стадію, на якій було пере­
рвано або зупинено злочин виконавця.

6. Співучасники відповідають тільки за діяння, вчинені у межах
угоди, яка відбулася між ними. Вчинення дій, які не охоплюються
прямим чи непрямим умислом інших співучасників, не є співучастю у
злочині. Тут має місце ексцес виконавця', при якому співучасники не

¹ Докладніше про ексцес виконавця див § 5 цього розділу.

підлягають відповідальності за вчинене виконавцем при цьому діяння. Отже, інші співучасники відповідають тільки у межах угоди, тобто лише за ті дії виконавця, які охоплювалися їх умислом. Виконавець же, який допустив ексцес, відповідає на загальних підставах у повному обсязі за все ним скоєне.

7. За ч. 1 ст. ЗО КК організатор організованої групи чи злочинної ор­ганізації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією за умови, що ці зло­чини охоплювались його умислом. У цьому разі йдеться про злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, у виконанні яких брали участь усі співучасники таких об'єднань чи хоча б деякі з них. Підставою об'єктивного характеру для інкримінування організатору за­значених злочинів є те, що злочини були вчинені внаслідок його дій з організації злочинних об'єднань (організованої групи чи злочинної орга­нізації), керівництва ними чи координації злочинної діяльності або забез­печення функціонування як самої злочинної організації, так і інших зло­чинних груп. Підставою суб'єктивного характеру цієї відповідальності організатора є те, що він усвідомлював учинення злочинним угрупован­ням певного злочину (злочинів) і бажав цього чи свідомо допускав.

На відміну від організаторів інші учасники організованої групи чи злочинної організації (виконавець, підбурювач, пособник) відповідають лише за ті конкретні злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони бра­ли участь (ч. 2 ст. ЗО КК). При цьому роль, яку вони виконували у вчиненні цих злочинів, для вирішення питання про кримінальну від­повідальність не має значення. Інші злочини, у підготовці чи вчиненні яких ці учасники злочинного угруповання не брали участі, інкриміну­ватися їм у вину не можуть.

§ 5. Спеціальні питання відповідальності за співучасть у злочині

Крім проаналізованих загальних питань відповідальності співучас­ників злочину, виникає низка так званих спеціальних питань відпові­дальності за співучасть у злочині. До них належать: 1) співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом; 2) провокація злочину; 3) ексцес виконавця; 4) невдале підбурювання або пособництво; 5) добровільна відмова співучасників. Розглянемо ці питання докладніше.

Розділ XII

Співучасть у злочинах

1. Співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом. Поряд із за­гальним суб'єктом (ч. 1 ст. 18) чинний КК виокремлює і спеціального суб'єкта злочину (ч. 2 ст. 183), під яким розуміється фізична, осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності і при цьому разом із вказаними загальними ознаками має спеціальні (додаткові) ознаки, як-то: а) службова особа (у злочинах у сфері службової діяль­ності); б) військовослужбовець (у злочинах проти порядку несення військової служби); в) громадянин України (при державній зраді) та ін. Злочини зі спеціальним суб'єктом можуть учинюватися лише осо­бами, наділеними ознаками спеціального суб'єкта. Але при цьому виникає запитання: чи можлива співучасть у названих злочинах осіб, які не мають ознак спеціального суб'єкта? Відповідь на нього випливає зі змісту ст. 26 КК, яка не містить заборони співучасті у злочинах, що вчиняються лише спеціальними суб'єктами. Більше того, це положення розвивається у деяких статтях Особливої частини КК. Так, ч. З ст. 401 КК встановлює, що особи, не зазначені в цій статті, за співучасть у вій­ськових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу (розділ XIX «Про військові злочини»). Виходячи з викла­деного, можна зробити висновок про те, що у злочинах зі спеціальним суб'єктом можлива також співучасть осіб,

Читайте також:

1. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
2. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
3. Взаємодія органів слідства з підрозділами, уповноваженими здійснювати оперативно-розшукову діяльність, при розслідуванні злочинів
4. Види злочинів
5. Види злочинів за безпосереднім об'єктом
6. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина та їх загальна характеристика.
7. Види злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення
8. Види злочинів. Відповідальність за окремі злочини
9. Види рецидиву злочинів.
10. Види та загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки
11. Використання матеріалів ОРД для попередження, припинення і розслідування злочинів, розшуку зло­чинців та осіб, які безвісно зникли
12. Виховна мета:сприяти формуванню професійних якостей спеціаліста правоохоронної сфери діяльності з розкриття та розслідування злочинів.

Переглядів: 4442