МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 3 сторінкаЗа даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, Україна теж увійшла до країн з високим рівнем суїцидальної активності. Смертність серед чоловіків від самогубств у три рази вища, ніж серед жінок. Найбільший відсоток самогубств припадає на людей похилого віку. Серед чоловіків, яким виповнилося 70 років, добровільно розлучаються з життям 72,3 зі 100 тис. населення. Де ж ті чинники, які ведуть людину до добровільної смерті? Відповідь може бути такою: самогубство в усіх випадках є проявом складної взаємодії суїцидальних рис особи та соціального середовища. Ця теза стала переважною в сучасній суї-цидології. З-поміж її концепцій найбільшого поширення набула теорія соціально-психологічної дезадаптації. 6.13. Механізм суїцидальної поведінки У суїцидології створено спрощену схему суїцидальної поведінки, але вона дає змогу продемонструвати процес, що веде людину до самогубства. В основі механізму суїцидальної поведінкилежать два складники: негативні соціальні фактори й особистісні фактори людини. До соціально-негативних факторів слід віднести: розлучення, смерть рідних, нерозділене кохання, втрату роботи, неможливість отримати освіту тощо. До особистісних факторів належать: морально-психологічні ознаки особи (її характер, темперамент, вольові якості, психічні розлади тощо). Взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів призводить до внутрішнього конфліктулюдини. Вирішення конфлікту спрямовує подальшу поведінку в той або інший бік. Якщо особа не може впоратися зі своїм внутрішнім конфліктом, то це призводить до соціально-психологічної дезадаптації. Соціально-психологічна дезадаптація- це непристосованість, конфлікт особи із соціальним середовищем. Він може бути зовнішнім або внутрішнім. Об'єктивно дезадаптація проявляється в невідповідності поведінки особи її соціальній ролі та ситуації, що реалізується в компенсаторній формі поведінки. Суб'єктивно - це широка гама психоемоційних переживань. При перевищенні порогу дезадаптації відбувається неадекватна реакція особи. Несподіваний суїцид на тлі, здавалося б, зовнішнього добробуту може стати одним з її проявів. Такий підхід дає можливість охарактеризувати суїцид і споріднені з ним форми автоагресивної поведінки як крайній вияв соціально-психологічної дезадаптації індивіда. Отже, суїцидможна трактувати як неадекватну форму реагування на зовнішні обставини, спосіб "виходу з гри" при неможливості переходу на новий рівень адаптації. Поняття дезадаптації логічно об'єднує багато різних мотивів суї'цидальиої поведінки та надає можливість уникнути недоліків якогось однолінійного підходу. Конфлікт, який перейшов поріг дезадаптації, називається кризою чи кризовою ситуацією. Стержнем дезадаптації є крах базових ціннісних орієнтаційособи, що у повсякденності називається втраченим сенсом життя. Цей момент простежується як у випадках, віднесених до норми, так і за явних психічних аномаліях. Крах ціннісних орієнтацій - це і професійне фіаско, і втрата близької людини, і загроза здоров'ю чи сексуальнш потенції - явища завжди індивідуальні, але врешті-решт соціально значущі для особи. Цей стан призводить до втрати "точки опори" в житті особи. Після втрати такої опори, в людини проявляється мотиваційна готовністьдо самогубства. У стані мотиваційної готовності, особа не бачить жодної позитивної ситуації, котра б давали змогу розв'язати конфлікт позитивно. У такому стані особа може перебувати досить тривалий час, який не обов'язково закінчується суїцидом. У цій ситуації проблема може вирішитись сама-собою, чи особа може набути тривалого психічного розладу тощо. Вирішальну роль відіграють провокаційні фактори,до яких належать: погіршення соціально-економічної ситуації (затримку у виплаті заробітної плати, зростання цін на всі товари та послуги, безробіття, соціальну незахищеність тощо). Так, значна кількість самогубств в Україні відбувається на фоні кризових явищ у всіх сферах життя, що призвело до різкого зубожіння широких верств населення та дестабілізації морально-психологічного клімату в суспільстві.
Уплив зовнішніх провокаційних факторів веде особу до передсуїцидної поведінки, що полягає у виборі конкретного способу для самогубства. Способи позбавити себе життя в різних країнах мають свої варіації, однак підмічено й загальні тенденції. Повішання - основний спосіб суїциду в усьому світі. Наступний за поширеністю спосіб самогубства - це застосування вогнепальної зброї. Наприклад, у США, де ця зброя найбільш доступна, вона використовується в 60 % суїцидів. У Канаді, де вогнепальна зброя менш доступна, з її допомогою вчиняється ЗО % самогубств. Часто спостерігаються отруєння (наприклад, у США свідоме передозування лікарських препаратів використовується у 18 % самогубств). Дослідники також вважають, що певний відсоток дорожньо-траиспортних пригод з єдиною жертвою - це фактично приховані суїциди. Зауважимо, що, зазвичай, особи, що бажають позбавити себе життя, не заявляють про це навколишнім. Тільки 15-25 % людей, що вчиняють самогубства, залишають прощальні записки72. Якщо особі, для якої характерна передсуїцидна поведінка, не надати професійної психологічної допомоги, настає останній етап — суїцид. Досвід роботи служб соціально-психологічної допомоги як у нашій державі, так і за кордоном, показує, що самогубствам у багатьох випадках можна запобігти. Успіх цієї справи залежить від своєчасного виявлення осіб, схильних до суїциду, проведення з ними індивідуальної роботи, усунення факторів, які зумовлюють такі дії, надання таким особам відповідної соціальної та психологічної допомоги. 72 Курс кримінології: Підручник: У 2 кн. /За заг. ред. О. М. Джужи. -К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. Загальна частина: - С. 132. ТЕМА 7. Організація та методика кримінологічних досліджень 7.1. Поняття кримінологічного дослідження Кримінологічний аналіз злочинності дає можливість розробляти конкретні заходи, спрямовані па боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано та планомірно, правильно координувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тож вивчення злочинності, виявлення її детермінант дає змогу згодом проводити ефективний комплекс економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових заходів запобігання злочинності. Отже, кримінологічні дослідження дають змогу на основі комплексного вивчення стану злочинності розробити та втілити в правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності. Наукове дослідження в кримінології - це процес отримання нових знань про злочинність, причини й умови, що її зумовлюють, особу злочинця для розробки та реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи з метою запобігання злочинним проявам. У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи: 1) підготовчий; 2) збір первинної кримінологічної інформації; 3) упорядкування й обробка зібраної інформації; 4) аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій. Отож підготовка кримінологічного дослідження охоплює: - добір методології дослідження; - обґрунтування теоретичних засад і логічної послідовності дослідження; - вироблення інструментарію (анкети, бланки інтерв'ю тощо); - розробка методичних документів для збирання первинної інформації (поради інтерв'юерові, спостерігачеві тощо); - формування дослідницької групи відповідно до мети та завдань дослідження (розробників програми й інструментарію,
виконавців досліджень, аналітиків для підготовки підсумкового звіту); - навчання спеціалістів досліджень (інтерв'юерів, спостерігачів та ін.); - розробка програми обробки даних. 7.2. Мета й завдання кримінологічного дослідження Як і при будь-якому дослідженні, при вивченні злочинності важлива роль відводиться визначенню мети та завдань дослідження. Мета визначає загальну орієнтацію дослідження. Кримінологічне дослідження проводиться, щоб отримати нові знання: про рівень, структуру, динаміку, характер злочинності в регіоні за визначений відрізок часу, про осіб, винних у вчиненні злочинів, розробити наукові рекомендації щодо усунення чи нейтралізації криміногенних факторів, підвищення ефективності запобігання їй. Завдання дослідження злочинності витікають з поставленої мети. До них належать: - вивчення кількісних і якісних показників злочинності (рівень, структура, динаміка, характер, географія); - вивчення причин й умов злочинності; - дослідження тих обставин, які формують особу злочинця; - дослідження системи заходів, що здійснюються правоохоронними органами з метою встановлення ефективності їхньої діяльності. Наукове дослідження в кримінологіївиконує чотири основних функції:описову, пояснювальну, прогностичну й регулятивну. 1. Описова функція — це повна й об'єктивна фіксація характеристик об'єктів дослідження та наявних між ними зв'язків і відносин. 2. Пояснювальна функція — це теоретичний аналіз причиново-наслідкових зв'язків, виявлення закономірностей виникнення, розвитку й функціонування злочинності. 3. Прогностична функція - це наукове передбачення розвитку явищ злочинності, визначення тенденцій і закономірностей її розвитку в перспективі. 4. Регулятивна функція - полягає в розробці та реалізації рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення практики боротьби зі злочинністю на основі конкретного емпіричного матеріалу, отриманого в процесі кримінологічного дослідження. 7.3. Об'єкти та суб'єкти кримінологічного Складовими елементами кримінологічного дослідження є об'єкти та суб'єкти дослідження. Об'єкти - це суспільні відносини об'єктивного характеру, що існують поза та незалежно від людської свідомості. Найбільш загальними об'єктами кримінологічних досліджень є такі: - злочинність; - причини й умови здійснення злочинів; - особа злочинця; - заходи, яких вживають державні органи та громадські організації для запобігання злочинам. Суб'єктамикримінологічного дослідження є конкретні організації, установи чи конкретні особи, що вивчають злочинність. До них належать: - правоохоронні органи, суди, науково-дослідні інститути; - творчі колективи та конкретні наукові працівники, а також працівники навчальних закладів. До вивчення злочинності можуть залучатися й інші відомства та установи (приміром, представники контрольно-ревізійних органів, державного технічного нагляду, фахівці інших галузей знань). 7.4. Види кримінологічних досліджень Кримінологічні дослідження заведено класифікувати зй кількома підставами: 1) метою; 2) системою вибору одиниць сукупності; 3) методами; 4) принципом охоплення об'єктів вивчення; 5) масштабом; 6) видами злочинів, які вивчаються.
1. За метою (за цільовою спрямованістю) кримінологічні • теоретичні - спрямовані на розвиток кримінологічної теорії; • прикладні - спрямовані на вдосконалення практики боротьби зі злочинністю. 2. За системою вибору одиниць сукупності розрізняють • суцільні - охоплюють вивчення всіх одиниць генеральної сукупності (наприклад, всі злочини, здійснені на території обслуговування); • монографічні - спрямовані на поглиблене вивчення одного виду злочинності чи явища, що пов'язане зі злочинністю; • вибіркові — вивчають певну частину генеральної сукупності (використовуються для економії сил і засобів, вибірка робиться за допомогою спеціальних методів). 3. За методами (пізнавальним інструментарієм) ви • монодисциплінарні - проблема, що досліджується, належить до предмета кримінології та вивчається за допомогою суто кримінологічних засобів і методів; • комплексні - використовують засоби й методи інших наук (скажімо, психології, педагогіки тощо). 4. За принципом охоплення об'єктів вивчення криміно • територіальні - злочинність вивчається на визначеній території (район, місто, область, держава загалом); • галузеві - злочинність вивчається у визначених галузях народного господарства чи визначеного міністерства, відомства (торгівля, побутове обслуговування, будівництво тощо). 5. За масштабами кримінологічні дослідження поділя • республіканські; • регіональні (економічні райони); • місцеві (місто, мікрорайон, сільська рада, адміністративна ділянка); • об'єктові (підприємство, установа тощо). 6. За видами злочинності кримінологічні дослідження ви злочинність, злочинність неповнолітніх, молоді, чоловічу, жіночу, групову, організовану та професійну злочинність тощо. 7.5. Поняття кримінологічної інформації Достовірність наукового дослідження в кримінології може проявити себе тільки на основі збору, опрацювання, аналізу й інтерпретації різноманітної інформації про рівень, структуру, динаміку, характер і географію злочинності, криміногенний контингент, криміногенні та аптикриміногенні фактори, результати роботи державних органів і громадських організацій щодо запобігання цим протиправним явищам у нашому суспільстві. Під кримінологічною інформацієюрозуміють сукупність відомостей про злочинність, її причини й умови, про особу злочинця, шляхи та заходи запобігання правопорушенням, про діяльність правоохоронних органів та інших суб'єктів профілактичної діяльності. До кримінологічноїінформації висувається низка вимог: повнота, точність, достовірність, корисність, оптималь-ність, своєчасність73. Повнота інформації означає, що явище, яке вивчається, повинно бути охарактеризоване з усіх боків у визначених просторово-часових межах. Точність характеризує ступінь деталізації інформації, адекватне відображення її оригіналу. Достовірність (репрезентативність) інформації -це об'єктивно правильне відображення якогось явища, котре свідчить, що злочинність виникає внаслідок дії як суб'єктивних, так і об'єктивних причин. Оптимальність інформації означає, що в ній міститься така кількість відомостей, які дають можливість отримати правильне уявлення про стан злочинності й пов'язані з нею явища, розібратися в суті проблеми й прийняти раціональне рішення. Зіставність (стабільність) інформації полягає в зборі однотипних відомостей за єдиною програмою, що протягом 73 Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. / Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г. та ін. - Кн. 1.: Загальна частина. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 35.
однакових періодів часу дає можливість їх класифікувати, порівнювати, робити обґрунтовані висновки. Своєчасність (оперативність) полягає у швидкому отриманні, обробці та використанні відомостей для практичних рекомендацій. Доступність кримінологічної інформації означає відкритість її для суспільства, можливості публікації в засобах масової інформації способів і видів вчинення злочинів з метою запобігання таким ситуаціям у майбутньому. 7.6. Види кримінологічної інформації У науковій юридичній літературі кримінологічну інформацію, зазвичай, класифікують за правовим значенням і характером змісту. За правовим значенням інформація поділяється на офіційну та неофіційну. • Офіційноює інформація, що надається державними - нормативно-правову (закони, кодекси, постанови, накази, розпорядження); - звітну (офіційна державна та відомча звітність); - процесуальну (кримінальні справи, матеріали про відмову в порушенні кримінальних справ); - оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документація з оперативно-розшукової роботи органів внутрішніх справ); - довідкову (картотеки, книги обліку подій, аналітичні довідки); - методичну (огляди, методичні пропозиції); - організаційно-службову (перспективні та поточні плани, типові плани проведення операцій, схеми розстановки сил і засобів тощо). • Неофіційна інформація- це свідчення, що надходять Необхідно зазначити, що всі названі види інформації перебувають у тісному зв'язку та доповнюють один одного, це необхідно брати до уваги при дослідженнях. За змістом розрізняють кримінологічну інформацію статистичну, оперативну та допоміжну.
• Статистична інформація- це матеріали офіційної державної статистики про стан злочинності, охорону громадського порядку та результати роботи правоохоронних органів. У встановлені терміни й за єдиною програмою вона направляється до вищих органів і Державного комітету статистики України. • До оперативної інформаціїналежать відомості про поточний стан оперативної ситуації та вживані заходи для її оздоровлення (щодобові оперативні зведення про скоєні злочини й інші правопорушення, які в органах внутрішніх справ готують чергові частини; цільові повідомлення до вищестоящих органів внутрішніх справ про скоєння найбільш тяжких кримінальних злочинів; відомості про стан правопорядку, що надходять до державних установ). • Під допоміжноюкримінологічною інформацією Згідно із запропонованою класифікацією, джерелами кримінологічної інформаціїможуть бути: - офіційна статистична звітність органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів про стан боротьби зі злочинністю; - кримінальні справи, матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи, адміністративне провадження; -криміналістичні й інші обліки органів внутрішніх справ; - різні службові документи, наявні в правоохоронних органах з питань боротьби зі злочинністю та забезпечення громадського порядку (аналітичні довідки, акти інспекторських перевірок); - матеріали спеціально проведених кримінологічних і соціологічних досліджень з проблем боротьби з правопорушеннями; - плани соціально-економічного розвитку різних регіонів і галузей народного господарства, комплексні плани профілактики правопорушень у містах, районах, областях, інші організаційно-правові документи; -матеріали, що містять відомості про сили та засоби органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів і громадських організацій, котрі ведуть боротьбу зі злочинністю (ДНД, загони допомоги міліції, товариські суди тощо); -інформація з питань охорони правопорядку, що опублікована в пресі, передана по радіо чи телебаченню;
-законодавчі й інші нормативно-правові акти; -наукова література з правових, соціологічних, психологічних і педагогічних проблем. Наведений перелік інформації, безумовно, не є вичерпним. Залежно від мети, характеру та обсягу дослідження необхідні відомості можуть бути отримані й з інших джерел. 7.8. Програма кримінологічного дослідження Програма кримінологічного дослідження- це науковий документ, який містить схему логічно обгрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване явище до використання інструментарію та виконання дослідницьких процедур (збирання, обробки й аналізу інформації). Вона є стратегічним документом, який дає змогу дійти висновків щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати результативність дослідження. У програмі визначається тема, мета та завдання дослідження; дається його обґрунтування; формулюється гіпотеза, котру необхідно перевірити; вказується характер і обсяг необхідної інформації до теми дослідження; описуються методи та наукові знаряддя дослідження; визначаються форми подання висновків і шляхи їх втілення; визначається склад дослідницької групи та загальні терміни проведення дослідження. 7.9. Класифікація методів збору кримінологіч Застосування сукупності методів зумовлює отримання достовірної повної інформації та відповідно сприяє отриманню обгрунтованих висновків, підвищенню ефективності й обгрунтованості рекомендацій і пропозицій. А. Зелінський пропонує всі методи поділяти за: - обсягом; - джерелами отримання інформації; -способами обробки й аналізу кримінологічної інформації; - дисциплінарною приналежністю74. 74 Зелінський А.Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 96. За обсягом кримінологічне дослідження може бути: суцільним, коли досліджується весь масив, так званої, генеральної сукупності, чи вибірковим, коли дослідження охоплює тільки певну частину генеральної сукупності. За джерелами отримання інформації розрізняють: опитування, спостереження, вивчення документів, експеримент, експертні оцінки, а також психологічні й економічні методи збирання інформації. За способами обробки й аналізу кримінологічної інформації виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження, як: статистика, типізація (класифікація), системио-структурний метод, математичне моделювання та загальнонаукові методи, що застосовують для опису й аналізу фактів, обґрунтування висновків і рекомендацій. За дисциплінарною приналежністю (за початковим походженням) методи кримінології можуть бути: статистичними, соціологічними, психологічними, математичними, кібернетичними й економічними. 7.10. Метод анкетування Опитування- метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт підчас безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога та респондента через реєстрацію відповідей респондентів на сформульовані запитання. Методи опитування поділяються, в свою чергу, на: анкетування й інтерв'ювання. Анкетування- це збирання кримінологічної інформації письмовим заповненням заздалегідь розроблених анкет. Відповідно, анкета - це тиражований, упорядкований за формою та змістом набір запитань у формі опитувального листка Анкетування має суттєву перевагу: опитування максимально формалізується, й таким чином забезпечується висока порів пильність відомостей та їх машинне опрацювання; анкетування забирає часу менше, ніж інтерв'ю, не потребує залучення великої кількості осіб, які його здійснюють, анкети можна роздавати через представників адміністрації чи вислати поштою; витримується вимога анонімності відповідей, що підвищує
їхню достовірність. Анкетування - найбільш поширений і ефективний метод збору первинної інформації. При розробці анкетнеобхідно дотримуватися таких правил: • зміст запитань повинен відповідати темі та завданням дослідження; • форма запитань має відповідати портретові передбачуваного респондента; • запитання повинні бути короткими, зрозумілими, доступними для опитуваних; • анкета має бути охайно оформленою; • бажано її складати так, щоб вона надалі була придатною для комп'ютерного опрацювання. Запитання в анкеті слід розбивати на групи (смислові блоки), забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення. Наприклад, група запитань, які стосуються особи злочинця; група запитань щодо злочину та покарання; група запитань про причини й умови вчиненого злочину; група запитань про заходи, вжиті для запобігання йому. Анкета, що застосовується для збору кримінологічно значущої інформації, складається зтаких частин: 1) вступної - містить звернення до досліджуваного, де пояснюється мета дослідження та порядок заповнення бланка; 2) статусної- формулюються запитання, відповіді на які дають уявлення про соціально-демографічну характеристику особи; 3) основної- це питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження; 4) заключної - надається можливість у вільній формі ви За структуроюзапитання анкети класифікують на: • відкриті - це запитання, на які опитуваний може дати самостійну відповідь у вільній формі (не запропоновано жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд); • напівзакриті- дають можливість респондентові чи обрати відповідь запропонованого набору варіантів відповідей, чи доповнити своїм варіантом відповіді (в переліку запропонованих відповідей наявні позиції "інше" або "щось іще?"); За формою виділяють: • прямі запитання - дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента ("Чи задоволені Ви діяльністю органів внутрішніх справ?"); • непрямі запитання використовують, коли від респондента необхідно одержати критичну думку про людей, негативні явища життя, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, що не вимагає самооцінки конкретно його рис і обставин його діяльності. Загалом анкетування має кілька різновидів: - очне та заочне, - суцільне й вибіркове, - відкрите та анонімне. Очне анкетування передбачає одержання анкети безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні. Заочне анкетування полягає в розсиланні анкет й отриманні на них відповідей поштою. Воно дає змогу одночасно провести опитування на великій території. Водночас заочне анкетування має чимало недоліків: неповне повернення анкет, отримання відповіді не від тих, кому надсилались анкети, групове заповнення, використання порад інших осіб. При суцільному анкетуванні бланки заповнюють усі особи визначеної категорії, а при вибірковому -тільки певна частина таких осіб. Достовірність в останньому випадку досягається через випадковий добір одиниць вибіркової сукупності та рівні можливості для кожної одиниці генеральної сукупності увійти до вибірки. При відкритому анкетуванні респонденти вказують відомості про свою особу (прізвище, імя, по-батькові, час і місце народження, місце проживання, посаду), тож можливий елемент нещирості. При анонімному анкетуванні особа респондента залишається невідомою, що дає їй змогу бути більш щирою, а це підвищує репрезентативність інформації про неї.
7.11. Метод інтерв'ювання Інтерв'ю - метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника75. Порівняно з анкетуванням, інтерв'ю має певні переваги та недоліки. По-перше, інтерв'ю надає можливість більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можливо встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, що збирається за допомогою інтерв'ю, надходить більш швидко й повно; вона, зазвичай, є безпосередньою та яскравою. Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, котрий ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує та спрямовує бесіду з кожною людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. Для одержання одного й того ж обсягу інформації при використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу та засобів, ніж при анкетуванні. Додаткових витрат вимагають добір і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їхньої роботи. За технікою проведення розрізняють: • вільне - тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань; • спрямоване (стандартизоване) - спілкування інтерв'юера та респондента регламентовано детально розробленим питальником й інструкцією інтерв'юера, котрий зобов'язаний точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, звичайно, переважають закриті запитання; Читайте також:
|
||||||||
|