• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном.

Абсолютне зростання (зменшення) злочинності— показ­ник динаміки злочинності, що характеризує зростання (зниження) її обсягу за певний період на певній території.

Абсолютні показники кримінально-правової статистики—

величини, що кількісно характеризують загальний обсяг статистич­ної сукупності. У складі абсолютних значень фігурують два показ­ники: кількісний характер сукупності (наприклад, кількість справ, що надійшли для розслідування) і обсяг за певною ознакою (наприк­лад, термін позбавлення волі, вік злочинця). Необхідно зауважити, що абсолютні показники дають правильну характеристику суспіль­ним явищам тільки тоді, коли вони підраховані за однорідними та одноякісними даними.

"Авторитети"— особлива категорія професійних злочинців, яка займає чільне місце в кримінальному середовищі та справляє значний вплив на представників криміналітету.

Адміністративний нагляд— система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених із місць позбавлення волі, що здійснюється органами внутрішніх справ.

Алкоголізм— 1.(крим.) Тяжке захворювання, що настає у зв'язку зі зловживанням спиртними напоями і призводить до пору­шення норм поведінки в суспільстві; характеризується нестримним потягом до алкоголю, залежністю від нього. 2. (псих.) Найпошире­ніший вид наркоманії як психопатологічної потреби в спиртних на­поях, що призводить до сп'яніння; має три стадії: наслідування, звичка і хвороба.

Аморальна поведінка— вчинки, що об'єктивно суперечать нормам моралі, прийнятим певною спільнотою людей.

Аналіз статистичний— вивчення статистичних даних про явища або процеси для виявлення притаманних їм рис, закономір­ностей розвитку та їх взаємозв'язків. А. с. є останнім етапом ста­тистичного спостереження.

Анкетування у кримінологічних дослідженнях— різновид методу опитування, який використовується для отримання відомос­тей про думку та настрої осіб, рівень розуміння ними проблем та їх­ню правосвідомість, про нахили, уподобання та антипатії тощо. Роз­різняються анкети формою відповідей на питання: розгорнуті (віль-

ний виклад); стислі (передбачаються певні варіанти відповіді у фор­мі: "так", "ні", "знаю", "не знаю", "згоден", "не згоден"); напів-стислі (надається можливість відмовитися від вказаних варіантів та відповісти самостійно). Розрізняються між собою і самі питання:

прямі, що дають опис фактів і подій для того, щоб відповідь під­твердила або спростувала їх наявність;

опосередковані, що роз'єднують опис подій і опис пов'язаних з ними фактів для того, щоб не вимагати прямої "лобової" оцінки (яка є найбільш суттєвою).

Крім того, виділяють контрольні питання, що дозволяють пере­вірити обгрунтованість відповіді на головне питання, що дають мож­ливість з'ясувати, чому дана саме така, а не інша відповідь.

Аномія(від франц. anomie — безнормність) — несприйняття особою існуючих в суспільстві нормативних систем. За Дюркгей-мом А. — результат протиріч, що виникають в перехідні моменти розвитку суспільства та пов'язані з відставанням процесу формуван­ня всіх нормативних систем у відношенні до суспільних відносин, які швидко змінюються. За Мертоном А. — результат конфлікту між суспільно схваленими цілями та неможливістю їх досягти за­конними засобами.

Антисуспільна установка особи— дефект соціальної (мо­ральної) свідомості особи, який полягає або в наявності в неї анти-суспільних поглядів та звичок, або у відсутності позитивних погля­дів та звичок, що здатні утримувати її від антисуспільної поведінки навіть у несприятливих умовах. Перший різновид А. у. є результа­том соціальної деформації особистості, другий — її недостатньої со­ціалізації.

Антисуспільний тип— індивід, у якого вироблене негативне ставлення до інтересів суспільства з намаганням завдати йому шкоду.

Антропологічна теорія Ч. Ломброзо— вчення, що ствер­джує вічне існування злочинності у людському суспільстві та вважає, що його філософською основою є позитивізм, поєднаний з соціал-дарвіністськими ідеями. Ч. Ломброзо "злочинна людина" ви­вчена на основі антропології, судової медицини та тюрмознавства. Він висловив думку про те, що злочинна людина — це атавістичний тип, який має низку фізичних і психічних рис, що зближують його з дикунами і, навіть, тваринами.

Антропометрія— метод вивчення людського тіла у точному вимірі для встановлення особливостей фізичної будови (у кінці

XIX — на почату XX ст. застосовувалася система антропометричної реєстрації злочинців).

Арго— таємна мова замкненої соціальної групи, наприклад, "злодіїв у законі", що включає слова, невідомі широкому загалові.

Асоціальна поведінка— така, що суперечить нормам, прий-іятим у суспільстві; виражена в протиправних нахилах, вчинках і іроступках.

Асоціальний тип— індивід, у поведінці якого спостерігається эзходження між особистими та суспільними інтересами без яскра-їо вираженого негативного ставлення до суспільства.

Афект(від лат. affectus — душевне хвилювання) — короткотер­міновий стан людини, що розвивається і характеризується сильним і глибоким хвилюванням, яскравим зовнішнім виявом, звуженням свідомості та зниженням контролю за своїми діями. Розрізняють фі­зіологічний і патологічний А. Фізіологічний А. (лють, гнів, страх) хоч і впливає з великою силою на психіку, але не позбавляє людину можливості розуміти та контролювати свою поведінку. Патологіч­ний А. призводить до глибокого запаморочення свідомості та супро­воджується автоматичними безцільними діями. Особа, яка скоїла злочин у стані патологічного А., визнається неосудною.

Банда— організована озброєна злочинна група, що створюєть­ся для нападу на юридичних або фізичних осіб.

Біологічний напрямок у кримінології— вчення, що перено­сить закони біології на суспільні явища, у тому числі на пояснення причин злочинності. Родоначальник цього напрямку — італійський лікар-психіатр Ч. Ломброзо (1836—1900). Він створив теорію при­родженого злочинця й типів злочинців.

Боротьба зі злочинністю— сукупність заходів економічного, політичного, правового, психологічного, організаційного, технічного та іншого характеру, спрямованих на протидію злочинності (послаб­лення факторів, що її детермінують), розшук злочинців, здійснення правосуддя, виправлення осіб, які вчинили злочини, контроль за їхньою поведінкою після відбування покарання, а також на змен­шення негативних наслідків злочинів.

Бродяжництво— блукання особи, яка не має постійного місця проживання та існує на випадкові доходи, ухиляючись від суспільно корисної праці, переїжджаючи з одного населеного пункту до іншого або в межах одного міста (району).

Бутлегерство— поширення спиртних напоїв, особливо само­робного виготовлення, що контролюється організованою злочинною групою.

в

Валіднісь— ступінь відповідності даних дослідження реальним властивостям об'єкта вивчення.

Варіаційні групування— статистичні відомості про злочин­ність та інші пов'язані з нею явища, що використовуються для вивчення структури аналізованої сукупності за якоюсь змінною ознакою.

Ведення паразитичного способу життя— довготермінове проживання працездатної особи на тимчасові доходи з униканням суспільно корисної праці.

Взаємодія суб'єктів профілактики— узгоджена за метою, часом і місцем спільно керована, взаємопов'язана діяльність рівно­правних, адміністративно незалежних один від одного суб'єктів, що грунтується на законодавчих та підзаконних нормативних актах, з метою запобігання злочинам та іншим правопорушенням на терито­рії обслуговування; виділяють два основні види взаємодії: внутріш­ньовідомчі та міжвідомчі. За тривалістю взаємодія може бути як короткострокова, так і довгострокова.

Вибіркова сукупність— відібрана за спеціальними методика­ми частина генеральної сукупності, що максимально можливо від­творює її основні властивості.

Вивчення кримінальних справ, інших документів— один із методів кримінологічного дослідження, за яким вивчаються кримі­нальні справи. Воно проводиться за питаннями, які складають чоти­ри розділи. Перший містить питання про злочин: характер злочину, обставини вчинення, кваліфікація; другий — питання про особу зло­чинця, її соціально-демографічні, соціально-ролеві, морально-психо­логічні особливості, стан здоров'я; третій — питання про мету та мотиви злочинних дій, джерела, умови та процеси їх формування, у тому числі про минулу поведінку злочинця, використовувані раніше щодо нього засоби впливу; четвертий передбачає отримання інфор­мації про реалізацію виховного впливу судочинства, повноту з'ясу­вання причин та умов вчинення злочину, міру покарання та профі­лактичну роботу.

Випадковий необережний злочинець— особа, яка вперше вчинила необережний злочин під впливом спровокованої ситуації

;ібо особливого психофізіологічного стану (втоми, розгубленості, хвороби та ін.).

Випадковий тип злочинця— особа, яка вперше вчинила зло­чин внаслідок нестандартної ситуації, що склалася.

Виправленість особи— її здатність до перевиховання, відмо­ви в подальшому від протиправних вчинків.

Виправлення засудженого— результат його перевиховання, який усуває можливість повторення злочину.

Відмінності злочинності територіальні— специфіка зло­чинності, її окремих видів у певних регіонах, яка дає можливість ви­ділити стійку систему її кількісних та якісних характеристик у ре­гіонах з різними соціально-економічними і етнічними параметрами. В літературі також зустрічається термін "географія злочинності" (далі - Т").

Відносні показники кримінально-правової статистики— кількісна характеристика двох взаємопов'язаних величин (наприк­лад, коефіцієнт злочинності).

Відомості статистичні— систематизація, підрахунок та спів-ставлення статистичних даних, які отримані в результаті статистич­ного спостереження. Спочатку обчислюється загальна кількість усіх зібраних статистичних карток, потім картки розподіляються за пев­ною ознакою на однорідні групи (наприклад, за статтю, віком). Та­ким чином, статистичні відомості є підрахунком даних первинного обліку та зведенням їх у сукупності за певними ознаками. В. с. мо­жуть бути централізованими та децентралізованими.

Віктимізація— процес перетворення особи або групи осіб в жертву злочину, а також кінцевий результат такого процесу.

Віктимізація колективна— процес перетворення в жертву злочинних посягань підприємств, в основному малих, національних меншин, расових груп тощо.

Віктимізувати— перетворювати будь-кого у жертву злочину. Віктимізуватися— стати жертвою злочину. Віктимна профілактика індивідуальна— комплекс заходів, спрямованих на виявлення осіб, які, виходячи з їх поведінки або су­купності особистих якостей, можуть стати жертвами злочинців, для запобігання процесу віктимізації.

Віктимність— підвищена здатність людини чи групи осіб з огляду на соціальну роль і низку духовних та фізичних якостей за певних обставин ставати об'єктом злочинних посягань.

Віктимологія(від лат. victima — жертва і грец. — logos — наука) галузь кримінології, що вивчає в найрізноманітніших аспек­тах людей, які стали потерпілими від злочинних посягань, особу по­терпілого, її соціально-психологічні і моральні якості та роль у меха­нізмі злочинної поведінки.

Віктимологічна вина— психологічне ставлення особи, яка наражається на небезпеку, до своїх дій, наслідком яких є заподіяння їй моральної, фізичної чи матеріальної шкоди.

Віктимологічна обстановка— життєва ситуація, що склада­ється у зв'язку з особистими якостями чи поведінкою потенційної жертви за виникнення можливості спричинення їй шкоди.

ляється на однорідні за певними ознаками групи, кожна з яких ха­рактеризується системою статистичних показників. Своє конкретне вираження статистичні угруповання знаходять у групових та комбі­наційних таблицях. У. с. розподіляються на три види: а) типологіч­ні — коли розчленовується маса явищ на якісні однорідні типи (на­приклад, виділення розкрадань за галузями народного господар­ства); б) варіаційні — характеризують структуру сукупності за будь-якою кількісною ознакою (наприклад, вікова структура засу­джених); в) аналітичні, мета яких — встановлення взаємозалежнос­ті явищ, що вивчаються (наприклад, залежність між злочинністю та наркоманією).

Гемблінг— ігрова індустрія, що контролюється організованою злочинністю.

Генеральна сукупність— сукупність всіх можливих об'єктів, які підлягають вивченню в межах програми дослідження.

Геноцид(від грец. genos — рід, плем'я і лат. caedere — убива­ти) — один із видів міжнародних злочинів, який полягає в фізично­му знищенні цілих груп населення за расовими, національними, ет­нічними та релігійними ознаками.

Географія злочинності— просторово-часова розповсюдже-ність кримінально-караних діянь (за рівнем, структурою, динамі­кою), пов'язаних із специфікою різних регіонів світу, різних країн чи адміністративно-територіальних одиниць, однієї держави, із чи­сельністю, структурою та розселенням населення, із особливостями форм організації життя людей, умовами праці та відпочинку, куль­тури та побуту, національних традицій тощо.

Господарська злочинність— сукупність злочинів у сфері економічної діяльності, розподілу (перерозподілу) та споживання товарів і послуг, а також осіб, які їх вчинили.

Громадський вплив— виховно-попереджувальні заходи, які вживаються громадськими організаціями і трудовими колективами щодо правопорушників за місцем їх мешкання чи роботи.

Група злочинна— стійке об'єднання двох і більше осіб, які попередньо домовилися про вчинення злочинів.

Групова злочинність— 1.Злочинна діяльність групи людей. 2. Сукупність кримінально караних діянь, вчинених групою осіб.

Групування статистичні— метод обробки та аналізу статис­тичних даних, при якому сукупність явищ, що вивчаються розподі-

Девіація(від лат. deviatio — відхилення) — відхилення на ін­дивідуальному рівні від прийнятих у суспільстві норм поведінки. Д. обумовлена груповою нормативною системою, що знаходиться в протиріччі з нормативною системою суспільства.

Делінквент(від лат. delinquens — правопорушник, бунтів­ник) — особа, чия поведінка відхиляється від норм будь-якої галузі права.

Детермінанти злочинності— чинники (фактори) у різних сферах і на різних рівнях суспільного життя, що обумовлюють зло­чинність.

Детермінізм(від лат. determinaze — визначати) — закономір­на залежність певних явищ від факторів, що їх спричинюють.

Динаміка злочинності— 1.Зміни стану і структури злочин­ності за певний період та на певній території. 2. Кількісні та якісні показники зміни злочинності в цілому за певний проміжок часу (зниження або зростання, зміни в структурі тощо).

Ділки (цеховики)— категорія професійних злочинців, які вчиняють злочини в сфері економіки і фінансів.

Досвід злочинний— 1. У широкому розумінні — сукупність негативних звичок і норм поведінки, що грунтуються на антисус-пільній моралі, на основі яких у окремих осіб формуються професій­ні навички вчинення злочинів. 2. У вузькому розумінні — сукуп­ність знань про шляхи досягнення мети злочину та створення пере­шкод для його викриття.

Екологічна злочинність— сукупність злочинів проти навко­лишнього природного середовища, а також осіб, які їх скоїли.

Експеримент— один з методів кримінологічного дослідження, за якого інформація здобувається шляхом моделювання певної си­туації. Прикладом може бути відтворення подій на місці злочину.

Експертиза кримінологічна— результат оцінки спеціаліста­ми характеру та ступеня впливу досліджуваного об'єкта (або окре­мих його сторін) на злочинність, особу злочинця, а також заходів боротьби зі злочинністю (наприклад, експертиза якогось законодав­чого акту).

Етапи розвитку кримінології— а) становлення кримінології (початок 20-х — середина 50-х років XX ст.); б) оформлення кримі­нології як самостійної науки (середина 50-х — середина 60-х років XX ст.); в) сучасна кримінологія.

Етіологія злочинності— сукупність науково-обгрунтованих уявлень про причини виникнення злочинності чи окремих її видів.

ж

Жаргон— позанормативне усне спілкування певної групи осіб (у тому числі злочинного середовища).

Жебрацтво— проживання особи на доходи, що добуваються шляхом випрошування у громадян грошей, продуктів харчування, одягу та інших матеріальних цінностей.

Жертва злочину— окрема людина або група людей, яким зло­чином прямо чи опосередковано заподіяна моральна, фізична чи ма­теріальна шкода.

Жертва злочину винна— стан особи, яка, будучи об'єктом злочинних посягань, виявляє негативне ставлення до інтересів сус­пільства та окремих осіб.

Жертва злочину латентна— особа, яка потерпіла від злочи­ну, але з певних причин цей факт залишився невідомим або прихо­ваним від офіційного обліку злочинів.

Жертва злочину випадкова— особа, яка зазнала злочинного посягання за випадкових обставин і вперше в своєму житті.

Жертва злочину рецидивна— особа, яка була об'єктом зло­чину більше одного разу.

Життєва ситуація криміногенна— сукупність обставин, які сприяють виникненню у конкретної людини рішучості вчинити зло­чин, спонукають її до цього.

Завдання кримінології— комплексний аналіз чинників, з якими пов'язане існування злочинності, і опрацювання проблем їх нейтралізації на основі вивчення закономірностей суспільного роз­витку.

Закон насичення злочинністю— соціологічний закон, відпо­відно до якого кожне суспільство має свій "поріг" злочинності та по­требу декриміналізації деяких кримінально Караних діянь.

Заходи профілактичного впливу— профілактичні бесіди, офіційні попередження, профілактичний облік, паспортизація під­приємств та організацій, кримінологічна експертиза, профілактич­ний припис тощо.

Злісний тип злочинця— особа, яка, незважаючи на поперед­ні покарання, вчиняє нові злочини.

Злісний необережний злочинець— особа, яка мала раніше судимість за вчинення злочинів, але свідомо допускає необереж­ність при їх повторенні.

Зловживання алкоголем— вживання алкоголю у великій кількості, що спричинює стан яскраво вираженої інтоксикації з по­рушенням координації рухів, мовлення, зміни в поведінці.

Злодійський закон— антисуспільні моральні норми, виконан­ня яких включає особу у відповідну референтну групу.

Злодійські традиції— навички, притаманні кримінальним структурам.

Злочинна рецидивна діяльність— систематичне вчинення злочинів певною особою чи групою осіб, незважаючи на попередні покарання, внаслідок набуття стійкої схильності до противоправ-них дій.

Злочинна субкультура— сукупність особливих правил пове­дінки, звичаїв, моралі, що склалися в злочинному середовищі та від­різняються антисуспільною спрямованістю.

Злочинний обіг наркотичних засобів— сукупність заборо­нених нормами національного та міжнародного кримінального права діянь, що виявляються у розкраданні, виробленні, зберіганні, транс­портуванні, придбанні, збуті та вживанні наркотиків.

I

Інверсія ролей— ситуація, в якій потенційна жертва злочину вчиняє злочин по відношенню до потенційного злочинця.

Індекс віктимізації— співвідношення всіх потерпілих від зло­чину осіб до загального числа осіб, які проживають на певній тери­торії за певний відрізок часу. І. в. розраховується за формулою:

їв= К п. з. / К н.,

де: К п. з. — кількість потерпілих від злочину; К н. — кіль­кість населення.

т

Індекс латентності злочинності— показник, що становить співвідношення незареєстрованої злочинності до зареєстрованої її частини.

Індексні злочини— показник, що означає групу найтяжчих та поширених злочинів, які за єдиною методикою реєструються на всій території США.

Індекс судимості— показник, що характеризується кількістю осіб, засуджених до кримінального покарання, за певний період на певній території у розрахунку на 100 тис. осіб віком понад 14 років, які мешкають на цій території. І. срозраховується за формулою-

І. с= Р х 100 000/ N,

де: Р — кількість осіб, які засуджені до кримінального покаран­ня (наприклад, протягом одного року); N — кількість населення ві­ком від 14 років, що мешкає на даній території.

Індивідуальна профілактика— система заходів цілеспрямо­ваної діяльності, об'єктом якої є особи з кримінальними нахилами, для запобігання вчинення ними злочинів, нейтралізації та ліквідації у них криміногенних якостей.

Інтенсивність злочинності— її поширеність серед усього на­селення або його окремих груп на певній території за певний промі­жок часу.

Інформація кримінологічна— дані про стан, структуру та динаміку злочинності, про причини злочинів, особу злочинців та за­ходи попередження злочинів. І. к. має відповідати таким вимогам: повноті, своєчасності, достовірності. Головними джерелами І. к. є статистична звітність про злочинність та результати боротьби з нею, дані кримінологічних досліджень.

К

Календар кримінологічний— розроблений на рік календар, у якому відображені місяці року, що є найкриміногеннішими з кон­кретних видів злочинів.

"Катали" (жарг.)— категорія професійних злочинців, що зай­маються азартними іграми. Організована діяльність карточних шах­раїв склалася наприкінці 60-х років, коли "законники" маскувалися під звичайних правопорушників ("мужиків"), але багато з них вико­нували функції охорони у авторитетних шулерів. Уже на той час "катали" збиралися на спеціальні "з'їзди", розподіляли сфери свого впливу.

Кіднепінг— викрадення людей з метою одержання викупу.

Класифікація злочинів— їх розподіл на групи за найсуттє­вішими ознаками, що властиві їм або якими вони відрізняються від інших. Загальну масу злочинів можна умовно поділити на три вели­кі групи: а) корисливі; б) насильницькі; в) необережні.

Класифікація злочинців— виділення груп осіб, що вчинили злочини, за їх окремими ознаками. К. з. може бути побудована за соціально-демографічними (стать, вік, рівень освіти, соціальний стан, рід занять, місце проживання) та правовими ознаками (харак­тер, ступінь тяжкості злочинів, вчинення злочину вперше чи вдруге, у групі чи самостійно, тривалість злочинної діяльності, об'єкт пося­гання, форма вини тощо).

Класифікація причин злочинності— їх розподіл за найсут­тєвішими ознаками. Причини злочинності поділяються за різними критеріями: а) рівнем їх функціонування (причини злочинності в ці­лому, причини різних груп злочинів, причини окремих видів злочи­нів); б) змістом (політичні, економічні, ідеологічні, організаційно-уп­равлінські та ін.); в) напрямком (одні з них детермінують негативне формування особи, інші пов'язані з зовнішніми щодо індивіда умова­ми та ситуаціями, що сприяють проявам антисоціальних поглядів та спонукань).

Класична школа в кримінології— теорія, яка у центрі своєї уваги ставила злочин та наполягала на рівному покаранні за одна­кові провини. Відповідно до К. ш. "людина-гедоніст" намагається отримати задоволення та уникнути неприємних відчуттів, вона наді­лена свободою волі такою мірою, що має можливість вибирати між добром і злом.

Клінічна кримінологія— напрямок, пов'язаний з досліджен­ням біологічних і психічних властивостей особи злочинців, з'ясуван-

ням їх ролі в етіології злочинності та опрацюванням заходів медико-психологічної профілактики.

Коефіцієнт (індекс) злочинності— показник поширення злочинності в регіоні, що визначається відношенням кількості зло­чинів (злочинців) у розрахунку на 1,10,100 тис. населення у певний період. Визначається за формулою:

К= 3 х1 (10, 100 тис.)/ Н,

де: 3 — злочини (злочинці); Н — населення, регіону.

Коефіцієнт злочинності неповнолітніх— показник, який характеризується кількістю вчинених за певний період на певній те­риторії злочинів у розрахунку на 100 тис. осіб віком 14—18 років. Обчислюється за формулою:

Kn= In х 10⁵/ Nn,

де In — кількість злочинів, вчинених особами віком 14—18 ро­ків, зареєстрованих на певній території за певний період;

Nn — кількість населення віком 14—18 років, що мешкає на цій території.

Коефіцієнт "ураженості" злочинністю— відношення част­ки контингенту злочинців до всього населення, що входить до віко­вої групи, для якої законом за вчинення злочинів передбачена кри­мінальна відповідальність.

Концепція боротьби зі злочинністю— комплекс загально­теоретичних положень, спрямованих на розкриття сутності бороть­би зі злочинністю в конкретних історичних умовах шляхом науково обгрунтованого визначення її мети, завдань, принципів, форм, засобів.

Корислива злочинність— сукупність вчинених на певній те­риторії за певний період часу злочинів (осіб, що їх скоїли) з метою безоплатного задоволення майнових потреб. Розрізняють ненасиль­ницькі та насильницькі види корисливих злочинів.

Кримінологічна прогностика— галузь кримінології, що ви­вчає методику і закономірності прогнозування стану та динаміки злочинності, окремих її видів, а також заходів боротьби з нею.

Кримінальний професіоналізм— спеціалізація у злочинній діяльності будь-якого виду. Наприклад, квартирний злодій, шулер, "угонщик" автомобілів.

Кримінальна субкультура— норми неформальної поведінки, жаргонного мовлення, манер, татуювання та ін., притаманні злочин­ному середовищу.

Криміногенез— процес формування індивідуальної злочинної поведінки в конкретних умовах життєдіяльності.

Криміногенний фактор— чинник, який детермінує злочин-■іість в цілому або окремий її вид.

Кримінологічна характеристика— опис властивостей, зако­номірностей, тенденцій, факторів злочинності або окремих її видів, а також ознак особи злочинців (окремих їх типів).

Кримінологія(від лат. criminis — злочин і грец. logos — вчен­ня) — наука, яка вивчає злочинність, її детермінанти, особу злочин­ців, а також методи і форми протидії злочинам.

Л

Латентна злочинність— невиявлені або незареєстровані зло­чини, що не знайшли свого відображення в офіційній статистичній звітності.

Латентність природна— сукупність злочинів, відомих лише злочинцям.

Латентність штучна— сукупність злочинів, що приховуються посадовими особами, які відповідають за їх реєстрацію.

Лідер кримінальний— член злочинної групи, за яким вона визнає право приймати рішення у важливих для неї ситуаціях.

Лінійний коефіцієнт структурного зрушення злочинності—

відносний показник злочинності, що використовується для виявлен­ня відмінностей її структури у часі (динаміка) та просторі (терито­ріальний розподіл) і визначається як різниця питомої ваги окремих елементів порівнюваних структур.

м

Маргінальні явища— негативні соціальні явища, що слугу­ють фоном злочинності, наприклад, пияцтво, наркоманія, токсико­манія, проституція.

Мафія— одна з форм організованої злочинності, що має на­ступні ознаки: а) висока ступінь організації; б) сувора ієрархія; в) проникнення в органи державної влади на всіх рівнях; г) проник­нення в "тіньові" та легальні сфери економіки; д) наявність субкуль-турних нормативних приписів; є) усталені форми взаємозв'язків як всередині групи, так і поза її межами; ж) застосування таких мето­дів вирішення своїх завдань, як шантаж, залякування, корупція.

Метод експертних оцінок— узагальнення та статистичне оп­рацювання думок спеціалістів щодо перспектив розвитку того чи ін­шого явища.

Метод екстраполяції— вивчення показників злочинності на сучасному етапі та у ретроспективі і перенесення виявлених законо­мірностей на перспективу.

Метод узагальнюючих показників— перетворення абсо­лютних величин в так звані узагальнюючі показники (середні та від­носні величини), що характеризують одним числом найтиповіші сто­рони явищ, що вивчаються. Поширеним видом узагальнюючих по­казників є так звані коефіцієнти злочинності, тобто кількість злочи­нів на 10 або 100 тис. осіб. Ці коефіцієнти дають можливість порівняти злочинність на певних територіях з різною кількістю населення.

Методи статистичні— сукупність прийомів і способів кількіс­ного вивчення об'єктів кримінологічних досліджень, що грунтують­ся на застосуванні закону великих чисел і орієнтовані на виявлення вірогідних закономірностей злочинності та пов'язаних з нею явищ.

Методи кримінологічних досліджень— включають в себе: спостереження, вивчення документів, опитування, соціометрію та експеримент тощо.

Методи кримінально-правової статистики— зводяться до таких: а) метод масового спостереження; б) метод зведення і групу­вання; в) метод узагальнюючих показників.

Методи соціологічні— анкетування, інтерв'ювання, тесту­вання, вивчення документів, експертні оцінки.

Методика кримінологічних досліджень— сукупність кон­кретних прийомів, способів, засобів збирання, опрацювання та ана­лізу інформації про злочинність, її причини, особу злочинців, а та­кож боротьбу з нею.

Механізм злочинної поведінки— взаємодія особистісних факторів з зовнішнім середовищем в процесі формування злочинної поведінки особи, при якій виділяються такі її етапи: а) формування особи з антисуспільною орієнтацією; б) мотивація злочину; в) прий­няття рішення про його скоєння; г) реалізація цього рішення та на­стання суспільно небезпечних наслідків.

Механізм формування особи злочинця— спосіб взаємодії властивостей особи та елементів середовища, в результаті якого ви­никають негативні зміни особистості, що мають кримінально-право­ве значення.

Мотивація злочину— процес реалізації внутрішньої (пси­хічної) детермінації злочинної поведінки, що обумовлює вчинення злочину.

н

Наркобізнес— 1.Незаконний обіг наркотичних засобів з ме­тою наживи, що контролюється організованою злочинністю. 2. Су­купність заборонених нормами кримінального права діянь, пов'яза­них з наркотиками. Будучи складовою частиною незаконного обігу наркотиків, йому, крім того, характерні: широкомасштабність про­типравних дій з наркотиками; глибока конспіративність наркоділків; високий рівень організації злочинних угруповань; надприбутковість такого бізнесу.

Наркоманія— хворобливий психічний стан, зумовлений хро­нічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засоба­ми, що віднесені до таких конвенціями ООН чи Комітетом з контро­лю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України, і ха­рактеризується психічною чи фізичною залежністю від них.

Наркотизм— 1. Соціальне явище, пов'язане з наркоманією, а також пияцтвом, алкоголізмом, токсикоманією та тютюнокурінням. 2. Негативне соціальне явище, що являє собою сукупність антису-спільних діянь (осіб, що їх вчинили), зумовлених хворобливою за­лежністю людського організму від наркотичних засобів.

Наркотичні засоби— рослини та речовини, що класифіковані в цій якості у міжнародних конвенціях, а також інші рослини та ре­човини, які є небезпечними для здоров'я населення з огляду на їх дію на організм або зловживання ними, віднесені до наркотичних Комітетом по контролю за наркотиками України.

Нестійкий тип злочинця— особа, яка вчинила злочин вперше, але раніше допускала різні правопорушення та аморальні вчинки.

Об'єкти кримінологічного прогнозування— злочинність, особа злочинця, детермінанти та наслідки злочинності, заходи бо­ротьби з нею.

Обстановка віктимологічна— життєва ситуація, що склала­ся у зв'язку з особистими якостями або провокаційною поведінкою жертви, при якій виникає можливість заподіяння їй шкоди.

Ознаки злочинності— характеристики, що розкривають суть певного явища. Синтезуючи ознаки, якими у кримінології наділяєть­ся злочинність, можна стверджувати, що вона являє собою соціаль­не, історично мінливе, масове, суспільно-небезпечне, кримінально-правове явище.

Організація кримінологічного дослідження— вивчення наявних документів, висунення гіпотези, складання плану чи робо­чої програми, де визначаються мета та завдання дослідження, обсяг та методика його проведення, порядок опрацювання інформації, реа­лізації підсумків дослідження. При розробленні плану (робочої про­грами) необхідно брати до уваги, що кримінологічне дослідження, як правило, поділяється на п'ять послідовних етапів: 1) підготовчий етап включає в себе уточнення мети та завдань дослідження, роз­роблення робочої гіпотези, визначення місця, способу, обсягу та ме­тодики дослідження робочого інструментарію; 2) пілотажне (про­бне) дослідження, тобто апробація в обмеженому обсязі матеріалу, анкет, опитувальних листів та інших документів програмованого збору інформації; 3) збирання емпіричного матеріалу; 4) опрацюван­ня зібраного емпіричного матеріалу, тобто зведення, групування, складання таблиць з використанням як абсолютних, так і відносних величин, обчислення різного роду коефіцієнтів та інших узагаль­нюючих показників; 5) аналіз результатів кримінологічного дослі­дження та підготовка вихідних документів, надання практичних ре­комендацій замовнику.

Організована злочинність— об'єднання злочинців зі стійкою внутрішньою структурою та ієрархічними зв'язками, створювані для заняття злочинним бізнесом шляхом підкупу представників влади, насилля і залякування, а в низці випадків домовленості з іншими угрупованнями для встановлення свого контролю у певних сферах діяльності і на окремих територіях з метою отримання надпри­бутків.

Організована злочинна група— стійка група осіб, що зазда­легідь об'єдналася для вчинення одного або кількох злочинів і має в своєму складі організатора чи керівника.

Особа злочинця— сукупність індивідуальних особливостей людини, яка вчинила кримінально-каране діяння.

Особа ситуативного злочинця— сукупність індивідуальних особливостей людини, яка вчиняє злочин внаслідок вирішального впливу ситуації, що виникла не з її вини, а в зв'язку з порушенням іншими суб'єктами моральних і правових норм.

Особа засудженого— сукупність індивідуальних якостей лю­дини, що відбуває покарання за вчинений злочин.

Особа криміногенна— особа з достатньо стійкими негативни­ми особливостями характеру, що складаються в результаті неспри­ятливих умов життя і зумовлюють підвищену імовірність злочинної поведінки.

п

Перверсії— статеві збочення (протиприродні форми статевого потягу): 1) садизм — статеве задоволення, поєднане з заподіянням болю об'єкту потягу; 2) мазохізм — прагнення зазнати болю, який спричинює сексуальний партнер; 3) гомосексуалізм — статевий потяг до осіб своєї статі; 4) педофілія — статевий потяг до дітей; 5) фетишизм — статевий потяг, спрямований на певну частину тіла або предмет туалету сексуального партнера.

Пияцтво— систематичне надмірне вживання алкогольних на­поїв, що знижує рівень соціальної активності особи та негативно впливає на її здоров'я.

Підліток бездоглядний— неповнолітній, який допускає в своїй поведінці відхилення від загально прийнятих норм внаслідок перебування в неблагополучному соціальному середовищі.

Планування кримінологічне— опрацювання мети та зав­дань у сфері боротьби зі злочинністю, напрямків, шляхів і засобів вирішення цих завдань, їх нормативного, інформаційного, організа­ційного, методичного і ресурсного забезпечення на певний період.

Поведінка девіантна(від лат. deviatio — відхилення) — сис­тема вчинків, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам.

Позитивістська школа в кримінології— детерміністська теорія, відповідно до якої злочинна поведінка не обирається право­порушником вільно, а зумовлюється біологічною спадковістю та не­гативними соціальними факторами.

Показник інтенсивності злочинності— відношення числа зареєстрованих злочинів до кількості населення певного регіону.

Показник злочинної активності населення— відношення кількості осіб, які вчинили злочини, до кількості населення певного регіону.

Показник криміногенної активності— відношення числа злочинів до кількості осіб, що їх вчинили.

Попередження індивідуальне— конкретизація загально со­ціальних та спеціально-кримінологічних заходів щодо окремої особи.

Попередження злочинності— комплекс взаємопов'язаних заходів, що вживаються державними органами і громадськістю з метою зниження рівня злочинності та усунення причин, що її по­роджують.

Предмет кримінології— те, що вона вивчає. До основних елементів П. к. відносяться: злочинність як суспільно небезпечне соціально-правове явище, її тенденції та закономірності, що оціню-

ються з точки зору минулого, теперішнього та майбутнього; причи­ни злочинності та окремих її видів; особа злочинців та механізм зло­чинної поведінки; запобігання злочинності. До додаткових елемен­тів П. к. відносять методику аналізу злочинності, "фонові явища", історію кримінології, проблеми віктимології та суїцидальної поведін­ки, планування і прогнозування профілактичної діяльності.

Предмет профілактики злочинів— включає в себе: поняття профілактичної діяльності, її види, форми та рівні, суб'єкти і об'єк­ти, організаційні та правові засади, тактику і методику профілакти­ки окремих видів злочинів.

Причини злочинності— сукупність взаємопов'язаних чинни­ків, що обумовлюють її існування.

Причина конкретного злочину— результат взаємодії нега­тивних особистісних факторів, що склалися під впливом несприят­ливих умов морального формування індивіда, та зовнішніх криміно­генних обставин.

Прогноз кримінологічний— імовірне припущення щодо май­бутнього стану злочинності, її детермінанти та можливості профі­лактики, що включає в себе якісну оцінку передбачуваних змін і зазначення приблизних строків.

Програма кримінологічного дослідження— документ, в якому описана сукупність послідовних операцій, що забезпечують:

а) опис характеристики злочинності та заходів боротьби з нею;

б) висновки про рівень, структуру, динаміку, причини злочинності,
ефективність заходів боротьби з нею; в) прогнози змін; г) рекомен­
дації щодо підвищення ефективності діяльності правоохоронних та
інших державних органів і громадських організацій.

Професійна злочинність— відносно самостійний вид злочин­ності, що включає сукупність злочинів, які вчинили злочинці-профе-сіонали.

Професіоналізм злочинний— властивість особи, яка харак­теризується стабільністю злочинної діяльності та її спеціалізацією, специфікою кримінальних традицій і субкультури.

Профілактика злочинності— система заходів, спрямованих на виявлення, обмеження або нейтралізацію криміногенних факто­рів і суспільної небезпеки особи злочинців.

Профілактика віктимологічна— система заходів, спрямова­них на зниження у населення і окремих громадян ризику стати жертвами злочинних посягань.

Профілактичний вплив— сукупність різного роду дій, спря-юваних на послаблення та усунення антисуспільних намірів у сві­домості осіб, які вчиняють або потенційно здатні допустити право-юрушення.

Психологічна теорія злочинності— концепція, що грунту­ється на гіпотезі незмінності олігофренічного характеру особи зло­чинця. Одним із засновників вважається американський вчений |. Гаддард.

Психічні аномалії— відхилення від норми у психіці особи у іежах осудності, тобто здатності розуміти характер своїх дій та ке-зувати ними.

Реєстрація кримінально-правова— система обліку злочин­ів, людей, що пропали безвісти та невпізнанних трупів, облік мате-зіалів трасологічних експертиз (відбитків пальців, куль та гільз, вик-заденої зброї та ін.).

Рекет— 1.Вид злочинної діяльності, коли винні накладають да-іину на тих чи інших осіб і одержують від них постійно гроші чи іатеріальні цінності. 2. Шантаж, здирництво в значних розмірах, j.0 здійснюються шляхом залякування і насильства членами органі­зованої злочинної групи.

Репрезентативність(від фр. representatif — достатність) — властивість вибіркової сукупності відтворювати основні ознаки ге­неральної сукупності. В соціології Р. досягається за допомогою такої побудови вибіркової сукупності (тобто об'єкту безпосереднього ана­лізу), за якої така сукупність найкращим чином презентує генераль­ну сукупність (тобто об'єкт в цілому) і, таким чином, дозволяє об­грунтовано переносити наукові висновки, що отримані під час ана­лізу вибіркової сукупності, на всю генеральну сукупність.

Рецидив злочинів(від лат. recidivus — той, що відновлюється, повертається) — сукупність суспільно-небезпечних діянь, які послі­довно вчинені однією особою. Прийнято розрізняти три поняття ре­цидиву: а) законодавче (кримінально-правове) — повторне вчинення злочину після засудження за попередній злочин за умови, що судимість не погашена або не минув термін давності; б) кримі­нологічне — сам факт вчинення другого і більше злочинів, неза-пежно від того, чи був винний засуджений за перший злочин; з) пенітенціарне — повторне перебування злочинця в місцях позбавлення волі.

8 1—370

Рівень віктимності— певна кількість осіб від загальної кіль­кості населення, які стали об'єктом злочинних посягань протягом певного періоду.

Рівні організованої злочинності— ступені об'єднання зло­чинців для виконання спільних завдань. їх, за оцінкою спеціалістів, три: перший — найнижчий — включає стійкі організовані групи, які здійснюють розкрадання державного майна, а також займаються шахрайством, вимаганням, розбоями, грабежами та крадіжками. У цих групах, незважаючи на їх стійкість, немає складної структури та ієрархії; другий — більш складний рівень — являє собою ієрар­хічну побудову певних груп, інколи їх конгломерат (за кордоном їх називають "злочинними синдикатами", а у нас "злочинними об'єд­наннями")- Ці спільноти мають вже корумповані зв'язки з представ­никами господарських або адміністративних органів; третій рі­вень — злочинне середовище більш організоване, лідери його значно більшою мірою консолідовані, в ньому завершується відок­ремлення функцій керівництва злочинною діяльністю від безпосе­редньої співучасті у вчиненні конкретних злочинів.

Рівні профілактики— а) індивідуальна профілактика; б) про­філактика в соціальних групах і колективах; в) загально-соціальна профілактика, тобто попереджувальна діяльність, що здійснюється у суспільстві в цілому.

Ряди розподілу— метод вивчення даних кримінально-право­вої статистики. Використовуються такі ряди: 1. Динамічні — для виявлення закономірностей та тенденції розвитку злочинності, су­димості. В свою чергу, вони поділяються на: а) миттєві, що склада­ються з показників, що характеризують явище, яке вивчається за станом на певну дату; б) інтервальні, які складаються з показників, що характеризують явища, які вивчаються за певні періоди. Необ­хідні умови порівняння динамічних рядів — рівні та одноякісні пе­ріоди. 2. Варіаційні — використовуються для виявлення закономір­ностей та тенденцій у тих випадках, коли групування, які лежать у їх основі, можна варіювати. Варіаційні ряди поділяють на: а) безпе­рервні, у яких можна весь час змінювати ряди варіанта (наприклад, розподілу засуджених за певними строками позбавлення волі); б) дискретні, варіанти яких тільки цілі числа (наприклад, розподіл за числом засуджених за одну кримінальну справу).

Середні статистичні величини— різновид узагальнюючих показників, що характеризують сукупність досліджуваних явищ не

за якісними, а кількісними ознаками і виражаються найменування­ми, а не абстрактними числами.

Ситуаційний тип злочинця— особа, яка вчинила злочин під впливом несприятливої зовнішньої ситуації при загальній соціально позитивній спрямованості, якою характеризується вся її попередня поведінка.

Ситуація злочину— сукупність усіх обставин, що вплинули на рішення особи обрати злочинний варіант поведінки. За обсягом своєї дії ситуація може бути локальною, якщо виникають умови для вчинення злочину тільки щодо однієї особи чи вузького кола осіб, та універсальною, що стосується багатьох. За джерелом виникнення прийнято розрізняти ситуації, створені людьми, і ті, що викликані стихійними силами природи. Можливі також змішані'ситуації — пов'язані як з діями людей, так і виявом природних сил (наприклад, автоаварія, вчинена особою, яка перебуває в стані сп'яніння на ді­лянці дороги за умови поганої видимості).

СНІД (синдром набутого імунодефіциту)— вірусне захво­рювання, що призводить до глибокого ураження імунітету людини з наступними психічними розладами; передається статевим або ін­шим шляхом від вірусоносія до здорової людини. Свідоме поширен­ня цього захворювання карається у кримінально-правовому порядку.

Соціогенна теорія злочинності— вчення, що розглядає зло­чинність як продукт соціального середовища і називає причинами соціальну дезорганізацію, конфлікт норм, відчуженість особи, від­сутність роботи, обмеження доступу до освіти, професійного зрос­тання та інші соціальні чинники.

Соціологічний напрямок у кримінології— концепція, яка при з'ясуванні причин злочинності приділяє основну увагу екзоген­ним факторам, а також вивченню масових соціальних явищ. Пред­ставники цього напрямку дотримуються дво- або тричленної класи­фікації причин (факторів) злочинності: індивідуальні (стать, вік, ра­са та ін.); фізичні (географічне середовище, пора року, клімат та ін.); соціальні (безробіття, рівень цін на продукти, заробітна платня тощо).

Спостереження статистичне— реєстрація та збирання за заздалегідь розробленою програмою окремих ознак певного явища та його властивостей. Розрізняють кілька видів С. с: 1. За обліком фактів у часі воно може бути: а) поточне (безперервне), коли фак­ти реєструються постійно, в міру їх вияву (наприклад, реєстрація заяв про злочини у чергових частинах ОВС); б) перервне, за якого реєстрація фактів не пов'язана з часом їх виникнення, а відображає

їх стан на певний момент (наприклад, стан злочинності за квартал). 2. За повнотою обсягу одиниць сукупності виділяють: а) суцільний, тобто повний облік усіх одиниць сукупності; б) частковий, за якого реєстрації підлягає тільки частина одиниць сукупності.

Спрямованість особи— сукупність стійких мотивів, що ви­значають діяльність особи і характеризуються виявом її інтересів, схильностей, переконань, ідеалів.

Спрямованість особи антисуспільна— домінування в структурі мотиваційної сфери особи опозиції до права і моралі, інте­ресів і цілей суспільства, що проявляється в її антисоціальній по­ведінці.

Стан злочинності— абсолютна кількість злочинів і осіб, які їх вчинили, на певній території за певний відрізок часу.

Статистика правова— наука, що кількісно вивчає різноманіт­ні сторони правопорушень: їх структуру, динаміку, причини, сукуп­ність заходів боротьби з ними. С. п. поділяється на три самостійні галузі: а) кримінально-правову, що має своїм об'єктом кількісну сто­рону злочинності та заходи щодо її запобіганню; б) цивільно-право­ву, що має своїм об'єктом правопорушення, що розглядаються в су­дах, арбітражі, нотаріаті; в) адміністративно-правову, об'єктом якої є кількісна сторона адміністративних порушень та заходи боротьби з ними.

Стигматизація(від лат. stigma — знак, тавро) — процес (або результат) нав'язування державою особі, що вчинила суспільно небезпечні діяння, статусу злочинця. На думку основоположника цієї теорії Ф. Танненбаума, людина стає злочинцем не тому, що по­рушує закон, а завдяки стигматизації, за допомогою якої влада на­дає їй цей статус.

Стійкість злочинності— співвідношення рецидивної та пер­винної злочинності.

Структура злочинності— частка окремих видів злочинів у за­гальній їх кількості за певний відрізок часу на певній території.

Суб'єкти профілактики злочинів— державні органи, юри­дичні особи та фізичні особи, які прямо чи опосередковано беруть участь у протидії злочинності.

Сугестивні мотиви злочинної поведінки— спонукання, що формуються під впливом осіб антисуспільної спрямованості. Харак­терні для соціально незрілих, морально нестійких та психопатичних особистостей.

Суїцид— свідомий добровільний вихід із життя, пов'язаний з самотністю, відчуженістю, занепадом моральних, духовних і релігій­них устоїв.

Суїцидологія— вчення про самогубство, як соціальне явище з урахуванням його зв'язків зі злочинністю.

Суспільна небезпека злочинності— властивість, що виявля­ється у її здатності завдавати шкоду суспільству.

Суспільна небезпека особи злочинця— одна з основних її властивостей, що проявляється в характері та ступені тяжкості вчиненого злочину.

Таблиці статистичні— спосіб викладення і узагальнення ві­домостей про суспільні явища за допомогою цифр, розміщених у певному порядку.

Теорія диференційованого зв'язку— вчення, що стверд­жує, ніби злочинній поведінці окремі індивіди навчаються в тих, з ким вони зв'язані. Чим частіші та стійкіші такі зв'язки, тим більша ймовірність того, що індивід може стати злочинцем.

Теорія відчуження— вчення, за яким злочинність є поро­дженням крайньої форми аномалії в поведінці особи, відходу її від нормального життя в суспільстві.

Теорія факторів злочинності— полягає в тому, що визнає причиною вчинення злочинів не одне явище, а велику групу явищ (факторів): фізичних, кліматичних, економічних, соціальних, психо­логічних та ін.

Теорія конституціональної схильності— вказує на прямий зв'язок між будовою тіла та психологічними рисами особи, тому ан­тисоціальна поведінка людини визначається її фізичною конститу­цією.

Теорія науково технічного прогресу— вважає індустріаліза­цію, урбанізацію, міграцію, автомобілізацію тощо, криміногенними явищами, що сприяють злочинній поведінці.

Теорія соціального інтеракціонізму— вчення, за яким деві-антну поведінку визначає група, що диктує норми такої поведінки. Прихильники цього вчення сформулювали два теоретичні положен­ня: по-перше, кожне суспільство само визначає поведінку, що квалі­фікується як девіантна та оголошується небажаною; по-друге, реак­ція з боку суспільства, навіть за великого поширення девіантності,

може бути спрямована не на всі, а лише на окремі види такого роду поведінки.

Теорія аномії— концепція, що пояснює деякі види злочинно­сті, приділяючи основну увагу особі, на відміну від теорії диферен­ційованого зв'язку, об'єктом якої є умови соціального оточення.

Теорія близнюків— один із різновидів спадкової теорії, що пов'язує злочинність з генетичними факторами і доводить однакову спадкову схильність до злочинності у ідентичних (однояйцевих) близнюків і різну в неідентичних близнюків.

Теорія небезпечного стану— перманентна (змінна) та іма­нентна (внутрішня) властива людині схильність до вчинення злочи­нів. Прихильники цієї теорії вважають, що небезпечний стан — яви­ще не юридичне, а медичне, що розкривається головним чином клі­нічними методами.

Теорія соціальної превенції злочинності— вчення, що стверджує, ніби реальним засобом боротьби зі злочинністю є засто­сування жорстокого покарання.

Типологія кримінальних об'єднань— розмежування зло­чинних спільнот за істотними критеріями. На думку спеціалістів, в основу їх типології доцільно покласти два критерії: ступінь та харак­тер організованості та спрямованість дій таких угруповань.

Токсикоманія— пристрасть до речовин (синтетичних, біоло­гічних, рослинних) або лікарських засобів, що не належать до реєст­ру наркотиків, для досягнення одурманюючого ефекту.

Транснаціональна злочинність— сукупність вчинених за певний період злочинів та осіб, що їх вчинили, які завдали шкоди інтересам двох і більше держав, і відповідальність за які передбаче­на в актах міжнародного права чи нормах національного криміналь­ного законодавства.

Умови злочинності— сукупність явищ, що не породжують злочинність, але сприяють її виникненню та існуванню.

Установка кримінальна— зумовлена попереднім життєвим досвідом готовність людини, яка має антисуспільну спрямованість до вчинення злочинів.

Установка асоціальна— деформація свідомості особи, внаслі­док чого вона не в змозі утриматися від протиправної поведінки.

Фактори злочинності— криміногенні явища і процеси, які де­термінують злочинність та її відтворення.

Фасилітація— готовність особи виконати певні дії у присут­ності інших людей, у тому числі кримінальні разом з членами зло­чинної групи.

Форми взаємодії суб'єктів профілактики— 1)спільне ви­вчення стану злочинності та інших правопорушень на території об­слуговування; 2) розроблення і вживання спільних заходів із запобігання злочинам; 3) спільні перевірки стану боротьби зі зло­чинністю на окремих об'єктах; 4) спільні виїзди до населених пунк­тів, навчальних закладів, на підприємства для подання допомоги в запобіганні злочинам; 5) підвищення кваліфікації осіб, які здійсню­ють попереджувальну діяльність; 6) обговорення результатів вжи­вання заходів із запобігання правопорушень; 7) обмін інформацією, що становить взаємний інтерес.

Форми профілактичної діяльності органів внутрішніх справ— 1)реєстрація та своєчасне розкриття злочинів, а також розшук злочинців; 2) ведення справ профілактичного обліку осіб, схильних до правопорушень; 3) індивідуальні бесіди з ними; 4) вживання необхідних заходів впливу (попередження, штраф, ад­міністративний арешт, направлення на лікування, притягнення до кримінальної відповідальності); 5) проведення різноманітних опера­цій, рейдів з метою виявлення антисуспільних елементів, причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів і вжиття заходів для їх лікві­дації; 6) проведення правової пропаганди серед населення.

Функції кримінології— 1)діагностична, тобто виявлення і фіксація певних фактів соціальної дійсності, відображення їх власти­востей; 2) пояснювальна (етіологічна), тобто пояснення на основі емпіричних даних та теоретичних положень суті об'єктів, що вивча­ються, зокрема, закономірностей злочинності, її причин, формуван­ня особи злочинця, функціонування системи попередження злочин­ності; 3) прогностична, тобто передбачення тенденцій розвитку кримінологічно значущих явищ та процесів, особливостей їх проті­кання в майбутньому; 4) прикладна, тобто озброєння усіх суб'єктів профілактики злочинів науковими знаннями.

— стійкі коливання її рівня залежно від

Хромосомна теорія— вчення, що визнає наявність зв'язку між обумовленою статевою хромосомою аморальністю та злочинністю.

ш

"Шестірки"— категорія професійних злочинців, які стоять на нижчій сходинці ієрархії кримінального світу.

Школа соціального захисту— теорія, що виступає проти принципу помсти, вважаючи, що злочинність зумовлена як особою злочинця, так і загальним станом суспільства. Тому проблеми, пов'язані зі злочинами, не вичерпуються покаранням правопоруш­ників.

ю

Ювенальна кримінологія— напрямок цієї науки, предметом якої є злочинність неповнолітніх, її специфічні фактори, особливості цих злочинів, а також заходів її попередження.

Юридична конфліктологія— галузь знань, що вивчає приро­ду, причини та динаміку розвитку правових конфліктів, механізми їх попередження та розв'язання.

Ядро злочинності— сукупність певних видів злочинів, що за­лишаються стабільними чи мало змінюються в часі та просторі.

Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном.

Стан справ з охороною праці у світі стає все більш актуальною проблемою як для профспілок, так і для міждержавних структур, на­самперед Міжнародної організації праці. МОП розглядає цю тему як частину своєї Програми гідної праці.

До сфери безпеки праці все більшою мірою залучаються пи­тання, пов'язані з самопочуттям працівника, і фактори, що побічно впливають на трудову діяльність,— вживання алкоголю, наркотиків і навіть інтернетозалежність (за дани­ми Стенфордського університету, в США 14% жителів мають таку за­лежність).

Згідно з даними МОП, щороку в світі реєструється приблизно 270 млн. нещасних випадків, пов'язаних з тру­довою діяльністю людини, і 160 млн. професійних захворювань. На ви­робництві гине майже 354 тис. пра­цівників, з них у країнах з розвине­ною ринковою економікою — 16,2 тис, у колишніх соцкраїнах — 21,4 тис, у Китаї — 73,6 тис, в Ін­дії — 48,2 тис, в інших країнах Азії і Тихого океану — 83 тис. Близько 12 тис. загиблих — діти.

Кількість профза­хворювань у 2004 р. становив 2,2 млн. осіб, причому се­ред захворювань 32% становили онкологічні, 23% — серцево-судинні, 19% — травматологічні, 17% — ін­фекційні.

Щодня у світі відсутні на робо­чому місці внаслідок хвороби (тим­часової непрацездатності) близько 5% робочої сили. Через витрати, пов'язані з нещасними випадками на виробництві, втрачається до 1250 млрд. доларів США, або май­же 4% світового валового внутріш­нього продукту.

Велика кількість нещасних випад­ків на виробництві стається на дріб­них і середніх приватних підприєм­ствах. У Бельгії, наприклад, полови­на нещасних випадків зі смертельни­ми наслідками і 40% профзахворювань припадає на підприємства з кількістю працівників до 100 осіб. В Австрії в 2001 р. створено спеціаль­ний' підрозділ (Всесвітня служба страхування від нещасних випадків на виробництві — AUVA) для обслу­говування підприємств з чисельністю працюючих менш як 50 осіб.

Багато уваги приділяється питан­ням охорони праці та здоров'я на виробництві у Європейському Сою­зі і країнах, що входять до нього. У структурі ЄС є кілька органів, які спеціально займаються пробле­мамитрудового життя, особливо пробле­мою стресів на робочому місці, як «негативно забарвле­ну емоційнуреакцію на трудовий процес, що виникає внаслідок пси­хічних перенавантажень працівни­ків, у тому числі через надмірні вимо­ги до роботи, авторитарного керів­ництва, конфліктів на робочому міс­ці, насильства імоббінгу» (третиру­вання з боку колег — Прим. автора). До «класичних» факторів стресу віднесено такожшуми, вібрацію та монотонність праці. До 40 млн. працівників у країнах ЄС страждають на захво­рювання, пов'язані зі стресом.

На наслідки стресів припадає 25% ро­бочих днів, пропущених через хворобу, а витрати тільки з оплати лі­карняних у зв'язку з цим становлять 20 млн. евро на рік. У цілому ж еко­номічні втрати від стресу оцінюються в 150 млн. евро.

Комісія ЄС прийняла рішення розробити Європейську стратегію з питань трудового середовища на період до 2012 р. Європейська кон­федерація профспілок (ЄКП) запро­понувала включити до неї превен­тивні заходи в галузі безпеки праці, ввести в країнах ЄС регіональних уповноважених з охорони праці та посилити санкції стосовно робото­давців, винних у порушенні правил безпеки на виробництві, а також по­ширити положення цієї стратегії на працюючих у рамках нетипової зай­нятості.

Серйозно ставляться у ЄС до проблеми вживання алкоголю і нар­котиків як до фактора, що негативно впливає на продуктивність і безпеку праці. Хоча в країнах ЄС алкогольно залежними вважаються лише 5% працівників, зловживання алкоголем є головною причиною смерті молоді у віці 15—19 років і 30—50% дорож­ньо-транспортних подій.

Найбільш «питущими» країнами визнано Ір­ландію (12,3 л чистого алкоголю на рік на одного дорослого жителя), Ру­мунію (11,7 л) і Швецію (10 л). У Фін­ляндії з причин, пов'язаних із вжи­ванням алкоголю, щороку втрача­ється близько 5 млн. робочих годин, або 2,5 робочого дня на одного працівника.

За даними ВООЗ, у 2002 р. у країнах ЄС із вживанням алкоголю було пов'я­зано 600 тис. нещасних випадків на виробництві зі смертельними наслідками, їх серед­ньорічне зростання перевищує 7%.

Ще кілька цифр по ЄС: на нічних роботах у країнах ЄС у 2004 р. бу­ло зайнято близько 20 млн. працю­ючих

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
2. Або продукція підприємств, що знаходяться за кордоном.
3. Авангард в Україні
4. Автоматизація банківської діяльності в Україні
5. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
6. Автоматизовані системи управлінні охороною праці, обліку, аналізу та дослідження травматизму
7. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
10. Адаптація працівників.
11. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
12. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції

Переглядів: 587