• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ КОРПОРАЦІЇ

Ця таблиця поєднує географічні і структурні фактори фінансування розвитку компанії. Вибори 1 і 2 пов’язані з рухом капіталу в материнській країні, а 3 і 4 — в зарубіжних країнах. Вибір 1 потребує реінвестування прибутку, а 2 — випуску цінних паперів. Для того щоб скористатись джерелом 3 для фінансування штаб-квартири в материнській країні, доцільно мати філію з нерозподіленим прибутком. Саме в такому разі виникає міжнародний рух капіталу і починають діяти міжнародні джерела інвестування. Подібну таблицю можна скласти з позицій напрямів використання тимчасово вільних коштів.

Остаточний вибір як джерел капіталу для фінансування розвитку корпорацій, так і шляхів вкладення коштів як інвестицій залежить, з одного боку, від стратегічних пріоритетів корпорації, а з іншого, — від різноманітних обмежень. Таблиця дозволяє уточнити співвідношення між різними інвестиційними процесами та предметом курсу «Міжнародний менеджмент». Для цього запропонуємо деякі формули. Формула 1 Þ 1 означає, що внутрішні джерела інвестування використовуються для розвитку підрозділів у материнській країні. Цей інвестиційний процес не є міжнародним, оскільки не потребує валютних обмінів, а тому виходить за межі предмета курсу «Міжнародний менеджмент». Формули 1 Þ 3 та 3 Þ 1 означають рух інвестицій між материнською компанією та зарубіжними підрозділами однієї міжнародної корпорації. Це частина міжнародного потоку капіталів, яка потребує валютних обмінів, а тому входить до предмета курсу «Міжнародний менеджмент». Більше того, приймаючі країни більше зацікавлені в потоці 1 Þ 3, який є найбільш обнадійливим, оскільки саме з ним пов’язані прямі іноземні інвестиції, що реально сприяють піднесенню економіки. Міжнародний потік інвестицій можливий і всередині чверті 3, коли йдеться про використання зарубіжним відділенням країни «Х» інвестиційних ресурсів у країну «У». Тоді формула інвестиційного потоку матиме вигляд 3_У Þ 3_Х. Цей варіант широко вживається за умов стратегічного профілю регіоцентризм, який ґрунтується на регіональному перерозподілу прибутку. Міжнародний характер мають і потоки 2 Þ 3 і 3 Þ 2, тому вони входять до предмета курсу. Однак, варіант 3 Þ 2 є малоймовірним і складним, а варіант 2 Þ 3 ризикованим, оскільки цикл руху інвестицій на фондових ринках материнської країни та отримання віддачі від цих інвестицій у зарубіжних відділеннях ніколи не збігаються, що ускладнить узгодження фінансових потоків у різних валютах. Потоки 3 Þ 4 та 4 Þ 3 не входять до предмета курсу «Міжнародний менеджмент», якщо йдеться про одну країну. Однак, якщо це різні країни, то ситуація змінюється. Через складнощі фінансового менеджмента в цьому разі зазначені варіанти 3_Х Þ 4_У чи 4_У Þ 3_Х вживаються рідко, переважно в спекулятивних цілях. Одним з таких прикладів є операції хедж-фонду «Квантум» у серпні—вересні 1992 р. під керівництвом Дж. Сороса на кредитному валютному і фондових ринках Західної Європи та Японії проти фунта стерлінгів, які дозволили отримати дохід близько 2 млд дол. США.

Табл. 12.1 дає можливість проілюструвати важливий для розуміння теми парадокс Фельдстейна—Хоріоки, який полягає у тому, що, незважаючи на вільний міжнародний рух капіталу, його власники і менеджери транснаціональних корпорацій утримують більшу його частину вдома [1, с. 436; 9, с. 201]. На думку автора цієї концепції, гарвардського економіста Мартіна Фельд­стейна, мобільний у міжнародних масштабах капітал найчастіше полює за тимчасовим виграшем, а при зміні умов швидко входить до країн і виходить з них. Цей капітал дістав назву «гарячі гроші». Інший тип капіталу «терплячі гроші» підтримують міжнародні переміщення довгострокових інвестицій. Це положення підтверджується статистичними даними.

Міжнародні інвестиції мають суперечливу природу. У цьому зв’язку варто звернути увагу студентів на розбіжності між інтересами корпорації та країн, в яких вони діють. Інтереси корпорації полягають в отриманні додаткових прибутків від розміщення інвестицій за кордоном або здешевленні залучених інвестицій для розвитку корпорації. Материнська країна зацікавлена в розміщенні інвестицій на своїй території або ж у фінансових надходженнях від зарубіжних філій у вигляді частини прибутків. Зарубіжні країни зацікавлені не лише у зростанні обсягів виробництва і створенні робочих місць, а й в імпорті технологій, залученні сучасного досвіду ведення бізнесу, навчанні персоналу, піднесенні іміджу країни і т. ін. Для прийняття конкретних рішень у цьому зв’язку розроблені відповідні моделі, з якими студент може ознайомитись у підручнику Ф. Рута і А. Філіпенка [8, с. 687—690].

Доцільно зважувати і на певне ущільнення національного суверенітету країн, що залучають іноземні інвестиції. Адже приймаючі країни стосовно міжнародних корпорацій повинні дотримуватись загальноприйнятих норм взаємодії.

Нарешті, під час самостійного вивчення першого питання теми важливо зважувати на інвестиційні ризики, які виникають при розміщенні тимчасово вільних коштів за кордоном. Вони пов’я­зані із ситуацією в приймаючих країнах, а також з непередбачуваними змінами валютних курсів і цін на фондових ринках.

Друге питання теми є центральним, оскільки саме прямі інозем­ні інвестиції справляють реальний вплив на розвиток економіки приймаючих країн. Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10 % загального обсягу вкладень в об’єкт інвестування. Доцільно підкреслити випереджаюче зростання обсягів прямих іноземних інвестицій порівняно зі збільшенням валового національ­ного продукту у світі. Якщо в 1985 р. обсяг прямих інвестицій становив 58,4 млрд дол. США, а в 1991 р. — 183,0 млрд, то в 2001 р. ця цифра перевищувала 450 млрд дол. США. При цьому частка 12 розвинутих країн становить 92 % в джерелах інвестування.

Важливо звернути увагу студентів на те, що переважна частина інвестицій використовується також у розвинутих країнах. Частка 12 провідних країн-реципієнтів становить близько 70 %. У складі цих країн лише дві (Китай і Мексика) не належать до розвинутих. Це положення цілком відповідає наведеному вище парадоксу Фельд­стейна—Хоріоки.

Опрацьовуючи питання теми, потрібно звернути увагу на теоретичну розробку питання про прямі іноземні інвестиції. Адже за всіх інших умов вони є дорогим і ризикованішим способом одер­жання прибутку, ніж експорт і ліцензування.

Значна частина концепцій ґрунтується на тому, що всі інші умови не є рівними. Серед цих умов — транспортні витрати, недосконалості ринку, «ефект наслідування» у фірм-конкурентів, життєвий цикл продукції, конкуренто-географічні переваги місця розташування. Інша теорія базується на ідеї стратегічної конкуренції між фірмами на глобальному ринку (Ф. Т. Кнікерброкер). В основі ще однієї концепції лежить теорія життєвого циклу товару, згідно з якою піонери в освоєнні певної продукції на якомусь етапі мають створювати за допомогою прямих іноземних інвестицій зарубіжне виробництво (Р. Вернон). Однак найпоширенішою є концепція кон­кретно-географічних переваг британського економіста Дж. Данін­га, відома під назвою OLI (Owner ship — власність, Location — місцезнаходження, Internalisation — інтерналізація). Відповідно до цієї концепції успіх прямого інвестування пов’язаний з поєднанням власних унікальних активів (технології, патенти, науково-до­слідні розробки та ін.), ресурсів та активів, об’єднаних певним міс­цем розташування, а також розвитком внутрішньокорпоративних відносин. У теорії прямого іноземного інвестування ця концепція була названа Дж. Денінгом електичною парадигмою.

Вивчаючи тему, студент має опанувати класифікацію прямих іноземних інвестицій, яка включає горизонтальні та вертикальні прямі іноземні інвестиції залежно від галузей у зарубіжних країнах, в які міжнародна корпорація вкладає кошти. Зазначені категорії повно розкриті в термінологічному словнику.

Наступне питання теми пов’язано з портфельними інвестиціями міжнародних корпорацій, предметом яких є цінні папери. До курсу «Міжнародний менеджмент» мають відношення рух цінних паперів, що пов’язаний з різними валютами, зокрема лістинг материнською корпорацією на зарубіжних ринках, купівля цінних паперів, емітованих в інших країнах і т. ін. У цьому зв’язку існують дві форми інвестиційного процесу: пряма (без посередників) і фондова (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Фондова форма міжнародного інвестиційного процесу

Доцільно звернути увагу студентів на те, що в основі практики портфельного інвестування лежить концепція міжнародної диверсифікації портфелів, що містить такі положення:

1. Модель оцінки капітальних активів.

2. Багатокраїнна модель.

3. Арбітражне ціноутворення.

4. Ефективність і недосконалість ринку.

5. Валютний фактор.

6. Раціональні очікування та оцінка міжнародних активів.

7. Лінія ринку капіталів.

8. Побудова портфелів.

9. Кореляція доходів між національними ринками акцій.

10. Скорочення портфельних ризиків шляхом міжнародної диверсифікації.

11. Розробка міжнародних портфельних стратегій.

12. Оцінка дохідності і ризику за портфелем.

Конкретніше уявлення про наведені вище положення студент може отримати з підручника М. В. Енга, Ф. А. Лиса, Л. Дж. Мауера [13, с. 640—681].

Однак з погляду курсу «Міжнародний менеджмент» важливіше значення має міжнародний портфельний менеджмент, що складається з трьох основних етапів:

1. Обґрунтування міжнародних інституціональних портфельних стратегій.

2. Управління міжнародним портфелем.

3. Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик.

З огляду на зазначені етапи в самостійному опануванні теми доцільно вивчити конкретні інструменти портфельного менеджменту, що використовуються міжнародними корпораціями на кожному з цих етапів.

Серед портфельних стратегій важливо виокремити три найпоширеніші:

· індексація портфеля з урахуванням крупних ринків;

· агресивне проникнення і вихід з ринкових секторів;

· глобальні стратегії.

Управління міжнародними портфелями будується на застосуванні таких підходів:

· пасивне управління, основою якого є гіпотеза про ринкову ефективність;

· активне управління з проведенням всебічного аналізу, складанням прогнозів та прийняттям рішень «тоб-даун» (згори донизу — відбір національних фондових ринків та диверсифікація) або ж «боттом-ап» (знизу нагору — відбір галузі і диверсифікація за галуззю);

· модифіковане активне управління на основі побудови кривої граничного рівня портфельної ефективності 20 і більше національних фондових індексів провідних акцій;

· міжнародне портфельне страхування на основі використання індексних опціонів.

Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик включає такі етапи:

· з’ясувати проблеми, що виникають у процесі оцінки (якість портфеля чи здібності менеджера, складність визначення ризику альтернативних портфелів, специфічні обмеження різних видів інвесторів);

· використання різних методів оцінки портфельного ризику (критерій органічного ризику Трейнора — перевищення доходу за портфелем над безризиковою ставкою, критерій сукупного ризику Шарпа — дохід на одиницю ризику та різниця в портфельній диверсифікації);

· побудова об’єднаних таблиць інституціональних інвесторів з урахуванням впливу ринку.

Конкретні приклади і проблеми використання інструментів міжнародного портфельного менеджменту в сучасній практиці студент може знайти у фундаментальному підручнику М. В. Ен­га, Ф. А. Лиса, Л. Дж. Мауера [13, с. 692—707] та курсі лекцій О. В. Мертенса [5, с. 367—387].

Оскільки управління міжнародними портфельними інвестиціями в сучасних умовах здійснюється інвестиційними компаніями, як це видно з рис. 12.1, у процесі самостійної роботи студента над темою важливо приділити належну увагу четвертому питанню теми, оскільки воно важливе для розуміння теми в цілому з трьох причин. По-перше, транснаціональні корпорації вдаються до послуг таких компаній для диверсифікації ризиків і вирівнювання валютних потоків. По-друге, ці компанії входять до об’єкта курсу, оскільки часто мають засновників у різних країнах і діють на міжнародних ринках. По-третє, ці компанії часто використовуються як джерело інвестиційних коштів для міжнародних корпорацій.

Найпоширенішими формами міжнародних інвестиційних ком­паній є інвестиційні фонди, що акумулюють кошти своїх вкладників шляхом випуску і продажу власних акцій. Переваги таких фондів: ефективність, інформаційна прозорість, диверсифікація, професійний менеджмент, ліквідність, зручність для інвесторів, податкові пільги, регулювання. Серед інших організаційних форм міжнародних інвестиційних компаній зазначимо пайові інвестиційні трасти, пенсійні фонди, закриті і відкриті фонди, регіональні фонди, міжнародні фонди, глобальні фонди і т. ін. Порівняльний аналіз зазначених організаційних форм міжнародних інвестиційних компаній міститься в підручнику «Международный менеджмент» [4, с. 474—490].

Завершуючи вивчення цього питання, варто звернути увагу студента на істотні особливості інвестиційних компаній у різних країнах. Насамперед доцільно ознайомитись з практикою діяльності таких компаній у Великобританії, які мають найбільший досвід. Окрім того, вони чітко організовані в галузеві асоціації і піддані жорсткому державному регулюванню. У США діє велика кількість міжнародних інвестиційних компаній, інвестиційні порт­фелі яких значною мірою формуються не лише за рахунок національних, а й зарубіжних цінних паперів, насамперед японських і канадських. Особливість Японії полягає в тому, що останнім часом у цій країні значно зросла кількість інвестиційних компаній, що пов’язано із серйозним зростанням обсягів фондового ринку. Окрім того, в Японії широко представлені зарубіжні інвестиційні компанії, особливо країн тихоокеанського регіону.

Завершальне питання пов’язано з особливостями діяльності зарубіжних інвесторів в Україні та інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств на світових фондових ринках. Слід підкреслити, що обсяг іноземних інвестицій в Україну станом на 01.04.2003 становив близько 5 млрд дол. США. Серед міжнародних корпорацій, що зробили найбільш значний внесок інвестицій, — російські корпорації «Лукойл» і «Тюменська нафтова компанія», американські корпорації «Кока-Кола», «Мак-До­нальдс» та ін. Однак цього недостатньо. Тому в лютому 2001 р. було прийнято Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України». При цьому головна увага має бути приділена створенню належного інвестиційного клімату.

Додатковий матеріал з цього питання студенти можуть знайти в рекомендованих виданнях [7, 9, 11].

Приклади з господарської практики

Кейс: ВАТ «Миколаївцемент»*

Наприкінці 90-х років Миколаївський цементний завод (м. Миколаїв Львівської області) опинився на межі банкрутства. Бартер був панівною формою господарських відносин, устаткування — вкрай зношеним, заборгованість по різних платежах становила десятки мільйонів гривень. Зарплата виплачувалась невчасно. Саме тоді в 1999 р. на вторинному ринку акцій 82 % акцій відкритого акціонерного товариства «»Миколаївцемент» придбала французька фірма «Лафарж» — один зі світових лідерів у виробництві цементу, взявши на себе інвестиційне зобов’язан­ня: вкласти в розвиток заводу протягом п’яти років 7 млн дол. США. Ці зобов’язання компанія виконала достроково — за три роки. Реалізація цієї інвестиції докорінно змінила підприємство завдяки здійсненню комплексної реструктуризації заводу.

Здійснення реконструкції відбулося в кілька етапів. На попередньому етапі було проведено виробничо-технологічний і соціаль­но-економічний аудит заводу, здійснено атестацію кадрів, розроблено стратегічний план розвитку підприємства на 10 років і складено інвестиційний проект. На другому етапі за інвестиційним проектом було проведено технічну, фінансово-економічну і кадрову реструктуризацію заводу, що дозволило за три роки ви-
йти на прибуткову роботу. Усі доходи спрямовувались на розвиток заводу. «Лафарж» як господар не вилучав за цей період ніяких коштів на свою користь.

Модернізація виробничих процесів поєднувалась зі створенням сприятливих умов праці. Було впроваджено чимало нових пристроїв, зокрема рентгенівський спектрометр виробництва Швеції, який дозволяє контролювати всі фази виробництва. За три роки капіталовкладення збільшились у 10 разів, а продуктивність праці — втричі. Під гарантії «Лафаржу» завод взяв кредит у розмірі 12 млн грн, що дозволило за три роки розрахуватись з боргами і отримати в 2002 р. 5,4 млн грн прибутку, сплативши 12,6 млн грн податків, що становить 70 % районного бюджету.

Звичайно, у процесі комплексної реструктуризації довелось вирішувати чимало проблем. Одна з найболючіших — скорочення персоналу, кількість якого набагато перевищувала нормативи. Була розроблена і реалізована спеціалізована програма добровіль­ного звільнення. Ті, кого було звільнено, за домовленістю отримали 2 млн грн компенсації. За досвідом французького партнера було впроваджено сучасну систему кадрової роботи, нову мотивацію праці, систему інструментів менеджменту, що відповідають вимогам ринкової економіки. Поступово комбінат наближається до світових виробничих, соціальних та екологічних стандартів. Звичайно, чимало проблем модернізації доведеться вирішувати і в майбутньому. Адже в перспективі планується залишити лише одну модернізовану технологічну лінію потужністю 1 млн т цементу на рік.

Виходячи з досягнутих результатів, місцеві органи влади вважають, що здійснені фірмою «Лафарж» заходи гарантують «Миколаївцементу» перспективу на 30—40 років. Тож, невипадково фірма «Лафарж» стала лауреатом регіонального конкурсу «Інвестор року — 2002».

Контрольні запитання

1. Що являють собою міжнародні інвестиції?

2. У чому полягають вигоди приймаючих країн від зарубіжних інвестицій?

3. У чому полягає виклик міжнародних корпорацій для приймаючих країн?

4. У чому різниця прямих і портфельних інвестицій?

5. Які існують теоретичні концепції прямих іноземних інвестицій?

6. Що таке горизонтальні прямі іноземні інвестиції?

7. Які сфери застосування вертикальних прямих іноземних інвес­тицій?

8. Як виглядає менеджмент портфельних зарубіжних інвестицій?

9. У чому різниця в оцінці ризиків портфельних інвестицій за критеріями Трейнора і Шарпа?

10. Назвіть організаційні форми міжнародних інвестиційних компаній.

Навчальні завдання для самостійної роботи

1. Виявіть взаємозв’язок прямих іноземних інвестицій і платіжного балансу країни.

2. Обґрунтуйте сильні і слабкі сторони критерію відмінності між прямими і портфельними іноземними інвестиціями.

3. Знайдіть приклади горизонтальних прямих інвестицій зарубіжних корпорацій в Україну.

4. Обґрунтуйте типи прямих іноземних інвестицій «Лукойл» у модернізацію Одеського нафтопереробного заводу та придбання мережі АЗС.

5. Запропонуйте аргументи «за» і «проти» використання міжнародними корпораціями портфельних зарубіжних інвестицій.

6. Виявіть слабкі і сильні сторони використання концепції Дж. Данінга в практиці міжнародного менеджменту.

7. Знайдіть приклади діяльності українських компаній на зарубіжних інвестиційних ринках.

8. У чому полягає мотив фірми «Лафарж» у купівлі контрольного пакета акцій ВАТ «Миколаївцемент»?

9. У чому секрет успіху інвестиційного проекту ВАТ «Миколаївцемент»?

10. Сформулюйте пропозиції менеджменту ВАТ «Миколаївцемент» для підвищення ефективності діяльності.

Тести

Одиничний вибір (правильно — помилково)

1. Критерієм відмінності між прямими і портфельними інвестиціями є об’єкт купівлі — відповідно матеріальні активи і цінні папери.

2. Міжнародні інвестиції відрізняються від інвестицій міжнародних корпорацій.

3. Горизонтальні прямі іноземні інвестиції пов’язані із входженням міжнародної корпорації до інших галузей у зарубіжних країнах порівняно з галуззю у материнській країні.

4. Форвардні вертикальні прямі іноземні інвестиції є менш поширеними, ніж зворотні вертикальні прямі іноземні інвестиції.

5. Портфельні іноземні інвестиції є більш важливими в діяльності міжнародної корпорації «Кока-Кола», ніж прямі.

Множинний вибір

1. Автором еклектичної парадигми є ...

а) Кнікерброкер;

б) Трейнор;

в) Шарп;

г) Данінг;

д) інший.

2. Якщо міжнародна корпорація «Брітіш Петролеум» вкладає кошти в російську компанію «Тюменська нафтова компанія» з метою забезпечення сировиною своїх нафтопереробних підприємств, то ми маємо справу з ... ... прямими іноземними інвестиціями.

а) горизонтально інтегрованими;

б) зворотними вертикальними;

в) форвардними вертикальними;

г) стратегічними портфельними;

д) стратегічними форвардними.

3. Критерій віднесення іноземних інвестицій до прямих чи портфельних у розвинутій ринковій економіці вважається ...% загального обсягу вкладень в об’єкт інвестування.

а) 5;

б) 10;

в) 25;

г) 50;

д) 75.

4. Пріоритетним регіоном для інвестування мультинаціональ­них корпорацій в 90-х роках була...

а) Азія;

б) Латинська Америка;

в) Центральна і Східна Європа;

г) Південна Африка;

д) Україна.

5. Яка з наведених формул інвестиційного потоку не має міжнародного характеру?

а) 1 Þ 3;

б) 1 Þ 1;

в) 3 Þ 1;

г) 2 Þ 3;

д) 3 Þ 2.

6. Найбільші ризики притаманні такій формі організації міжнародного бізнесу, як...

а) лізингові угоди;

б) експорт;

в) імпорт;

г) прямі іноземні інвестиції;

д) міжнародні контракти на управління.

7. Яку назву в міжнародних масштабах дістав капітал, який полює за тимчасовим виграшем, а при зміні умов швидко входить до країн і виходить з них?

а) «терплячі» гроші;

б) міжнародні інвестиції;

в) портфельні інвестиції;

г) «гарячі» гроші;

д) іншу.

8. Найбільш поширеними формами міжнародних інвестиційних компаній є ...

а) регіональні фонди;

б) інвестиційні фонди;

в) транснаціональні корпорації;

г) міжнародні банки;

д) інше.

9. Яке з наведених положень входить до складу концепції міжнародної диверсифікації портфелів?

а) модель оцінки капітальних активів;

б) арбітражне ціноутворення;

в) ефективність і недосконалість ринку;

г ) кореляція доходів між національними ринками акцій;

д) усе наведене.

10. Корпорації якої країни зробили найбільш значний внесок інвестицій в Україну?

а) Німеччини;

б) Китаю;

в) Казахстану;

г) Канади;

д) Росії.

Збіг

Завершення

1. Одним з прикладів ... ... ПІІ є придбання німецьким концерном «Фольксваген» великої кількості американських компаній ... з метою організації ... на ринок США.

2. Згідно з концепцією електичної парадигми успіх прямого
інвестування пов’язаний з поєднанням ... ... ..., ресурсів та акти-
вів, об’єднаних з певним місцем розташування, а також розвит-
ком... ... .

3. Найбільш поширеними формами міжнародних інвестиційних компаній є інвестиційні фонди, що акумулюють кошти ... ... шляхом випуску і продажу ... .... .

4. Зворотні вертикальні прямі іноземні інвестиції — одна з форм ... прямих іноземних інвестицій, коли міжнародна корпорація вкладає кошти в такі галузі зарубіжних країн, які забезпечують ... ... для виробництва у країні ... .

5. Інвестиційна діяльність міжнародних корпорацій означає використання ... ... ... для придбання ... і ... активів, що мають принести доходи в майбутньому.

Термінологічний словник ключових понять

Вертикальні прямі іноземні інвестиції — різновид міжнародних інвестицій, що вкладаються в інші галузі економіки зарубіжних країн порівняно з материнською країною.

Горизонтальні прямі іноземні інвестиції — різновид міжнародних інвестицій, що вкладаються в ту саму галузь економіки, в якій материнська компанія діє на вітчизняному ринку.

Еклектична парадигма Данінга — положення про доцільність спрямування прямих іноземних інвестицій для створення виробничих потужностей там, де зовнішні активи у вигляді ресурсів країни поєднуються з унікальними активами фірми.

Екстерналії — «переливи» знання.

Зворотні вертикальні прямі іноземні інвестиції — одна з форм вер­тикальних прямих іноземних інвестицій, коли міжнародна корпорація вкладає кошти в такі галузі зарубіжних країн, які забезпечують вхідні ресурси для виробництва у країні походження.

Інвестиційний аналіз — різновид аналізу, що використовується інвестиційними компаніями для виявлення найбільш привабливих активів для вкладення коштів і засобів усунення впливу змін валютних курсів та уникнення інших ризиків.

Інвестиційні стимули — мотиви, що спонукають міжнародні корпорації до зарубіжного інвестування; пов’язані з політикою і діями приймаючого уряду у формі податкових пільг, тарифних поступків і субсидій.

Міжнародний ринок інвестицій — сукупність економічних відносин між учасниками міжнародного бізнесу, що пропонують інвестиції або потребують їх.

Міжнародні інвестиційні компанії — фінансові посередники міжнародного бізнесу, що акумулюють кошти фізичних і юридичних осіб і розміщують їх у різних країнах з метою отримання доходів.

Міжнародні інвестиційні проекти — сукупність взаємозв’язаних дій, спрямованих на досягнення пріоритетних цілей міжнародних корпорацій шляхом розміщення в інших країнах прямих чи портфельних інвестицій.

Міжнародні інвестиційні ризики — ймовірність отримання збитків інвесторами внаслідок непередбачених змін середовища в приймаючих країнах, на фондових ринках і валютних курсів.

Міжнародні інвестиції — вкладення вільних у даний момент коштів учасників бізнесу однієї країни в майнові цінності, цінні папери іншої країни з метою отримання доходу в майбутньому.

Міжнародні фонди — інвестиційні компанії, портфель яких містить активи багатьох країн усіх частин світу.

Портфельні іноземні інвестиції — інвестиції фізичних осіб, компаній і державних органів в іноземні фінансові інструменти.

Прямі іноземні інвестиції — довгострокові безпосередні інвестиції у вигляді ресурсів у бізнес-операції в іншій країні, які забезпечують володіння та /або контроль за діяльністю зарубіжної господарської одиниці і дозволяють отримувати прибуток від цих операцій.

Регіональні фонди — інвестиційна компанія, портфель якої включає активи кількох країн одного регіону.

Форвардні вертикальні ПІІ — один з видів вертикальних ПІІ, пов’язаний з інвестуванням міжнародної корпорації в ті галузі зарубіжних країн, які забезпечують продаж у цих країнах продукції, виробленої корпорацією у материнській країні.

Рекомендована література до теми

1. Гіл, Чарлз В. Л. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку: Пер. з англ. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — С. 242—270.

2. Дэниелс Дж. Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: Внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело Лтд, 1994. — С. 189—222, 503—538.

3. Лук’яненко Д. Г., Мозговий О. М., Губський Б. В. Основи міжнародного інвестування. — К.: КНЕУ, 1998. — 260 с.

4. Международный менеджмент: Учеб. для вузов / Под ред. С. Э. Пивоварова, Д. И. Баркана, Л. С. Тарасевича, А. И. Майзеля. — СПб.: Питер, 2000. — С. 447—494.

5. Мертенс А. В. Инвестиции: Курс лекций по совр. финан. теории. — К.: Киев. инвестиц. агентство, 1997. — 416 с.

6. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 1998. — С. 121—200.

7. Панченко Є. Г., Гаврилюк О. Г., Сіденко С. В. Стратегія розвитку міжнародного підприємництва та іноземних інвестицій в Україні. — К.: Ін-т світової економіки і міжнар. відносин АН України, 1992. — 38 с.

8. Рут Ф. Р., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції: Пер. з англ. — К.: Основи, 1998. — 743 с.

9. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д-ра екон. наук, проф. Д. Г. Лук’яненка. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 195—214.

10. Транснаціональні корпорації: Навч. посібник / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін. — К.: Таксон, 2001. — С. 84—117.

11. Україна і світове господарство: Взаємодія на межі тисячоліть / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. — К.: Либідь, 2002. — С. 100—131.

12. Хэррис Дж. Мэнвилл. Международные финансы: Пер. с англ. — М.: Инф.-изд. дом «Филинъ», 1996. — С. 219—230.

13. Энг М. В., Лис Ф. А., Мауер Л. Дж. Мировые финансы: Пер. с англ. — М.: Изд.-консалтинговая компания «ДеКА», 1998. — 768 с.

Тема 13. Етика і соціальна відповідальність
міжнародних корпорацій

Основні питання до вивчення

1. Визначити особливості етики в міжнародних корпораціях.

2. Проаналізувати основні етичні проблеми в контексті національних культур.

3. З’ясувати роль жінок у міжнародному менеджменті.

4. Порівняти аргументи на користь соціальної відповідальності міжнародних корпорацій.

5. Представити різні напрями екологічної діяльності міжнародних корпорацій в умовах глобалізації.

6. З’ясувати особливості соціальної відповідальності міжнародних корпорацій в Україні.

Методичні поради до вивчення теми

Під час самостійного вивчення теми студентами доцільно зважувати на зростання актуальності проблем етики і соціальної відповідальності в діяльності транснаціональних корпорацій, які справляють дедалі більший вплив на соціально-економічний розвиток приймаючих країн. Тому останнім часом збільшується
кількість публікацій і літератури навчального характеру із зазначеної теми, частина яких наведена в рекомендованому списку праць.

Конспективне викладення теми міститься в навчальному посібнику Є. Г. Панченка [10]. Певний матеріал з етичних аспектів міжнародного бізнесу студент може знайти в підручнику «Международный менеджмент» [8]. Системний виклад етичних проблем бізнесу включено до посібника Т. М. Герет та Р. Дж. Клоноскі [2], який є одним з найпопулярніших в американських університетах. Ця робота представляє також бібліографію англомовних видань з етики бізнесу. Додатковий матеріал щодо практичних аспектів дотримання етичних норм у діяльності транснаціональних корпорацій міститься у перекладених навчальних виданнях [3, 6, 9, 11]. У книзі «Менеджмент для керівників» [7] студент може знайти виклад теоретичних і практичних положень щодо соціаль­ної відповідальності. У монографії за редакцією О. Г. Білоруса висвітлені результати досліджень соціальної та екологічної безпеки в умовах глобалізації [4], врахування яких набуває дедалі більшого значення в діяльності міжнародних корпорацій. У цій книзі висвітлюються також етичні та соціальні наслідки діяльності транснаціональних корпорацій в Україні. І, нарешті, в деяких рекомендованих джерелах [1, 5] висвітлюються питання управління екологічною діяльністю міжнародних корпорацій. Це стосується популярної у світі моделі німецького дослідника і бізнесмена Георга Вінтера [1], що ґрунтується на міжнародних стан­дартах серії ISO-14000, а також фундаментального довідкового видання В. В. Гончарова [5], в якому висвітлюється досвід управ­ління природоохоронною діяльністю провідних міжнародних компаній Західної Європи, США та Японії.

При самостійному вивченні першого питання теми важливо звернути увагу студентів на те, що практичну діяльність у кожній організації здійснюють конкретні менеджери і виконавці відповід­но до своїх функцій і посадових обов’язків, які можуть бути зафіксовані в документах (посадових інструкціях) або ж становити предмет усних домовленостей. Але досвідчені фахівці добре знають: жодна найретельніша інструкція не може визначити всі аспекти діяльності. Тому нерідко всупереч інструктивним документам чи постановам працівники керуються власними уявленнями і цінностями під час виконання тієї чи іншої роботи. Тут ми і підійшли до етичних аспектів менеджменту, котрі відображають ще один надзвичайно важливий механізм взаємодії суспільства й менеджменту.

Далеко не завжди ті самі вчинки, дії, форми поведінки в різних країнах набувають однакової етичної поведінки. Так, американське законодавство хабарі вважає злочином, але допускає їх певною мірою з боку американських фірм за кордоном. Так звані підмазки — невеликі виплати іноземним державним чиновникам з боку американських компаній для того, щоб прискорити прийняття рішень, — не тільки не вважаються злочином, а й нерідко звільняються від оподаткування. Тобто наполовину підпільні подачки готівкою вираховуються із сум, які підлягають оподаткуванню. Сума таких виплат, за даними американської статистики, становить щорічно 98,3 млрд дол. Ці витрати спрямовуються на дрібні подарунки, чайові, виплати митному персоналу за прискорення проходження митних формальностей, прийняття рішень, але не можуть використовуватись на підтримку збуту, започаткування нового бізнесу тощо.

Інший приклад досить типової етичної проблеми стосується дотримання антидемпінгового законодавства США металургійними підприємствами України, що експортували в 1996 р. близько 0,5 млн т сталевого високоякісного вуглецевого обрізного листа на суму близько 200 млн дол. Департамент торгівлі США в результаті антидемпінгового процесу, який було порушено двома американськими компаніями, установив з 1 липня 1997 р. нові ставки ввізного мита для українських підприємств: для «Азовсталі» вони становлять 100 %, для комбінату ім. Ілліча — 177 %, а для решти підприємств — 238 %. Для наших менеджерів дане рішення було цілком несподіваним і, як вони вважають, несправедливим. Адже рівень рентабельності відносно собівартості дорівнює лише 7—10 %. І начебто, на перший погляд, підстав для того, щоб вважати демпінговими ціни на українську металопродукцію, немає. Однак американська сторона мала для цього певні підстави.

По-перше, українські підприємства близько 100 тис. т металопродукції поставили через фірми-посередники з південноазіатських країн, що вважається піратськими поставками. Це негативно позначилося на іміджі українських підприємств. Зараз фірми-посередники збанкрутували або ж були ліквідовані, а питання українського металу існує.

По-друге, і це головне, українська економіка не має статусу ринкової, а вважається перехідною. Це дає можливість американському департаменту торгівлі вдаватися до широких маніпуляцій під час визначення «реальних» цін.

Етика — система моральних принципів, яка зобов’язує відрізняти правильну поведінку від неправильної.

Як видно з цього визначення, розуміння ділової етики багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів і виконавців.

Важливо розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем.

Щодо організаційної та зовнішньої етики взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем, то можна скористатися вимогами, яких дотримуються провідні міжнародні компанії у своїй діяль­ності, за оцінками Гарвардської школи бізнесу.

Етика відносин зі споживачами:

· безпечність товарів (послуг, робіт);

· надання інформації про товари і технологію їх виготовлення;

· право вибору покупцем товарів (послуг, робіт);

· урахування вимог споживачів;

· спонсорування освітніх програм безпечного використання продукції;

· поліпшення пакування і маркування;

· підвищення споживчої цінності продуктів;

· зменшення забрудненості продуктів.

Етика відносин зі співробітниками:

· відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості;

· особливий статус працівників з обмеженою дієздатністю;

· охорона здоров’я і техніка безпеки;

· навчання і розвиток персоналу;

· обговорення кар’єри;

· «дитячий день» для працюючих батьків;

· програми оздоровлення і стрес-менеджменту.

Етика довкілля:

· контроль забруднення;

· захист середовища;

· збереження природних ресурсів;

· утилізація (переробка) відходів.

Екологічна етика:

· уникнення несприятливого впливу фірми на природне середовище;

· дотримання екологічних стандартів;

· участь у поліпшенні екології.

Етика відносин із партнерами:

· дотримання зобов’язань;

· недопущення маніпулювання інвестиціями;

· урахування інтересів партнерів під час розподілу прибутку.

Етика взаємовідносин із конкурентами:

· запобігання таємних угод на ринках;

· використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки конкурентних стратегій;

· вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем.

Етика відносин із суспільством:

· збереження і розширення зайнятості;

· соціальна відповідальність;

· урахування місцевих традицій, звичаїв;

· дарування коштів, продуктів, послуг, робочого часу працівникам;

· спонсорування проектів соціального добробуту;

· підтримування освіти і мистецтва;

· підтримування громадських рекреаційних програм;

· участь у громадських роботах, проектах.

Етика відносин з державою:

· дотримання законодавства;

· добросовісна звітність;

· виконання державних замовлень у зазначені строки;

· уникнення хабарництва у взаємовідносинах із державними службовцями.

Міжнародна етика:

· вироблення етичних стандартів, прийнятих у всьому світі;

· урахування національної культури;

· залучення місцевого персоналу;

· підтримування країн, що розвиваються, шляхом розвитку фірм з міжнародними конкурентними стратегіями;

· дотримання відповідальності між країнами в умовах вимушеного закриття підприємств.

Причини неетичної поведінки:

· недостатність законодавчої та нормативно-правової бази;

· значний обсяг «тіньової» економіки;

· конкурентна боротьба, що відсуває на далекий план етичні міркування;

· зростаюче прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі коротші періоди, тобто в кожному квартальному звіті;

· відсутність належного стимулювання етичної поведінки керівників;

· загальне зниження ролі етики в суспільстві;

· певний тиск на рядових працівників з боку організації з метою пошуку компромісів між їхніми цінностями і цінностями вищого керівництва;

· низькі моральні якості членів суспільства.

Інструменти поліпшення етичності поведінки в організаціях:

· етичні стандарти (кодекси), які описують загальну систему цінностей, етичні правила, яких мають дотримуватися працівники компанії;

· комітети з етики, які роблять повсякденну оцінку практики з позиції етичних вимог. Деякі компанії замість таких комітетів, до складу яких включаються авторитетні працівники, запроваджують посади адвоката з етики;

· соціальні ревізії, які проводяться для аналізу й оцінки звітів і програм соціальної відповідальності компанії;

· навчання етичній поведінці керівників і рядових працівників.

Підбиваючи підсумки самостійного вивчення першого питання теми, важливо підкреслити такі особливості етики в міжнарод­них корпораціях:

1. Менеджмент має враховувати відмінність культурних вимірів етичної поведінки однієї тієї самої компанії в різних країнах.

2. Нормативні вимоги щодо етичних аспектів дій менеджерів у приймаючій країні з боку законодавства материнської країни і штаб-квартири менш жорсткі, ніж у своїй країні, тобто існують подвійні етичні стандарти.

3. Діяльність міжнародних корпорацій спричиняє політичні страхи в країнах — реципієнтах (загроза реалізації в процесі зовнішньої торгівлі інтересів країн-донорів, а не приймаючих країн, вплив країн походження через транснаціональні корпорації на політичні процеси в приймаючих країнах, загрози політичній безпеці).

4. Загроза виникнення суперечностей між тими приймаючими країнами, в яких інтереси міжнародної корпорації можуть конфліктувати, наприклад, при переведенні бізнесу з однієї країни в іншу і втратою нею робочих місць і джерел податків, незважаючи на прагнення корпорацій зберегти основний капітал за будь-яку ціну.

5. Поширеною є практика хабарів місцевим чиновникам органів державної влади й управління з боку міжнародних корпорацій за сприяння компанії всупереч вимогам законодавства приймаючої країни. Дослідженням взаємозв’язку між корупцією та економічним розвитком, проведеним у 70 країнах світу, встановлено, що корупція справляє значний негативний вплив на темпи економічного розвитку країни [3, с. 110]. При цьому хабарі не лише погіршують інвестиційний клімат країн-реципієнтів, а й вражають тих, хто платить, а отже, руйнують менеджмент транснаціональних корпорацій.

6. Дискусії щодо етичних аспектів міжнародного менеджменту часто мають емоційний характер. Адже, з одного боку, етичні норми різних міжнародних компаній відрізняються між собою. З іншого боку, далеко не всі факти неетичних дій міжнародних кор­порацій стають відомими широкій діловій громадськості і стають підставою для відповідного покарання, тому в цій сфері виникає багато чуток.

Важливо звернути увагу студентів на складність розмежування хабарів від звичайних людських дружніх стосунків. У цьому зв’язку цілком доречним буде навести думку доктора Джонсона — однієї з найбільш товариських особистостей Англії XVIII ст. — про те, що «дружбу треба безперервно ремонтувати» [9, с. 352]. А в міжнародному бізнесі такий ремонт набуває форм розваг, подарунків, взаємних послуг та інших проявів поваги і дружби. Тому у випадках отримання подарунків чи запрошень на розваги варто зважити на два запитання: що стоїть за запрошенням і що вас будуть просити в обмін на подарунки? У деяких культурах обмін подарунками — це необхідна прелюдія до бізнесу. Однак існують і продиктовані прагматичними міркуваннями правила щодо форми відмови, на які варто звернути увагу.

Одним з найбільш відомих прикладів неетичної поведінки є виплата в 70-х роках минулого століття президентом американської корпорації «Локхід» Карлом Кочіаном 20 млн дол. хабарів японським високим урядовим чиновникам за поліпшення безнадійних фінансових умов виробництва літаків та розширення ринку своєї продукції в Японії [2, с. 202]. Прагнення США уникнути подібних випадків сприяло прийняттю в 1977 р. Акта про практику корупції в іноземних країнах. Цей закон спрямований на кон­троль і усунення виплат, сплачуваних американськими корпораціями чиновникам в інших країнах для сприяння власному бізнесу. Втім, у багатьох інших країнах подібних законів немає. Тому міністри торгівлі та фінансів держав — членів організацій з економічного співробітництва та розвитку, а також ділові асоціації 20 найрозвинутіших країн світу працюють над розробкою конвенції, яка зобов’яже держави — члени вважати сплату хабарів державним посадовим особам інших країн кримінальним злочином.

Під час вивчення теми важливо засвоїти три основоположних принципи міжнародної ділової етики: утилітаризм, дотримання прав людини та справедливості [11, с. 139—140].

Утилітаризм виходить з того, що «правильні» рішення приносять значну користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень на всі зацікавлені сторони, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків.

Концепція дотримання прав людини ґрунтується на добровіль­но взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей та уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому разі не примушуватиме інших діяти всупереч їхнім релігійним або етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.

Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитись однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, ця концепція базується на поняттях порядності і чес­ності.

При самостійному вивченні теми важливо звернути увагу на категорію «міжнародний діловий етикет». Використовуючи нор­ми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. Особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в міжнародному бізнесі, оскільки крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов’язаних зі сліпим копіюванням чужих манер? Кращі помічники тут — такт і вірність національному менталітету та бізнес-етикету (добре, що нині панує міжнародний бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону).

Міжнародний бізнес-етикет — поняття досить містке і не обмежується питаннями ділової субординації та переговорним процесом. Основними його складовими є:

1. Правила привітання.

2. Правила звертання.

3. Правила представлення.

4. Організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, прийомів, ділового листування).

5. Ділова субординація.

6. Рекомендації щодо формування зовнішнього обліку ділової людини.

7. Етичні норми грошових відносин.

8. Правила обміну подарунками і сувенірами.

9. Прийнятність чайових.

Під час вивчення другого питання теми слід виходити з того, що найкращим етичним орієнтиром у всі часи у всіх країнах вважалось «золоте правило» Старого та Нового Заповіту, а також біль­шості релігій, яке приписує поводити себе стосовно інших так, як ми хотіли б, щоб вони ставились до нас [8, с. 560].

Однак у різних національних культурах етичні виміри набувають специфічного забарвлення. Наприклад, для США актуальними є такі етичні проблеми:

1. Внутрішні торговельні проблеми і розвиток соціального маркетингу.

2. Боротьба з хабарами у світлі вимог закону про переслідування зарубіжних підкупів 1977 р.

3. Відродження довіри до контролю діяльності вищого менеджменту корпорацій у зв’язку зі скандалом «Енрон» у 2002 р.

4. Усунення будь-якої дискримінації.

5. Забезпечення права людини на приватне життя.

6. Подолання «МАД-синдрому» (Mergers — злиття, Acquisi­tions — придбання, Divestitures — позбавлення прав), що загрожує розвитку міжнародного бізнесу.

Саме ці проблеми турбують ділову громадськість США та перебувають у центрі уваги засобів масової інформації.

Як один з численних прикладів неетичного маркетингу можна навести дії однієї з провідних тютюнових компаній світу «Філіп Морріс», яка вводила в оману споживачів, стверджуючи у своїй рекламі, що так звані легкі цигарки менш шкідливі для тих, хто палить. Проти компанії було подано груповий позов до суду штату Іллінойс, згідно з рішенням якого у березні 2003 р. корпорація мала сплатити постраждалим 7,1 млрд дол. США та штраф 3 млрд дол. США (Украинская инвестиционная газета, 01.04.2003, с. 24). У зв’язку з подібними випадками постає питання про розвиток соціального маркетингу, що зобов’язує корпорації виявляти і враховувати у своїй діяльності загальнолюдські універсальні цінності та моральні норми. Варто звернути увагу також на законодавче забезпечення інтересів споживачів у США, де перші закони щодо контролю якості м’яса, інших харчових продуктів та медикаментів було прийнято ще в 1906 р. [11, с. 137].

Самостійно опрацьовуючи особливості етики менеджменту у США, важливо звернути увагу на боротьбу з дискримінацією та захистом приватного життя шляхом розробки програм позитивної дії, адаптації персоналу, допомоги працівникам у навчанні і розвитку і т. ін. Оскільки провести чітку лінію розподілу між трудовою діяльністю й особистим життям не завжди можливо, то у випадках незадовільного виконання персоналом своїх службових обов’язків етично налаштовані компанії намагаються виявити причини такої поведінки, щоб випадково не втратити цінних співробітників. З одного боку, обмежується доступ до інформації щодо подій в особистому житті, які впливають на зниження рівня службового виконання. З іншого боку, у разі необхідності для надання допомоги працівнику приводиться в дію розроблена кор­порацією програма підтримки.

Етичні проблеми японського менеджменту включають таке:

1. Політичні ділові скандали на фондовому ринку, ринку нерухомості та інших ринках за участю високих урядовців, політиків, біржових брокерів, що належать до мафіозних угруповань (якудза).

2. Зміна соціального клімату в Японії в напрямі розширення обміну послугами між керівництвом транснаціональних корпорацій та дотримання високих стандартів і етичної поведінки.

3. Упередження і дискримінація, пов’язані із сексуальними домаганнями на роботі шляхом використання порнографічних матеріалів, притисненням неповнолітніх працівників та представ­ників інших національностей, збереження відчутних расових стереотипів.

4. Посилення лобіювання інтересів японських корпорацій в інших країнах, насамперед у США.

Доцільно звернути увагу студентів і на етичні проблеми в Європі, які істотно відрізняються від США та Японії. Європейські менеджери, на відміну від американських, вважають хабарі цілком етичним інструментом, які являють собою плату за розвиток бізнесу. Правові обмеження, на думку більшості європейських менеджерів, не є єдиною підставою для визначення етичності ділової поведінки. Цих менеджерів більше турбують їхні ділові успіхи, ніж правові питання. Для більшості менеджерів європейських транснаціональних корпорацій найбільш важливими є етичні питання, пов’язані з культурою, особистими цінностями, стимулами й очевидними правовими обмеженнями.

Для Китаю, як і багатьох інших країн з перехідною економікою, головною етичною проблемою є інтелектуальне піратство, незаконне використання чужих авторських прав. Зокрема, питома вага піратських продажів на ринку аудіозаписів становить у Китаї близько 50 %, Польщі — 60, Кенії — 80 %.

При самостійному опрацюванні третього питання теми важливо розрізняти дві основні моделі управлінської поведінки жінок у міжнародних корпораціях: модель рівноправності та компліментарно-внескова модель. Перша ґрунтується на рівних можливостях чоловіків і жінок в управлінській кар’єрі. Головний наголос у цій моделі пов’язується з усуненням бар’єрів, які заважають жінкам-менеджерам виявити свої здібності. Ця модель поширена в американських корпораціях. Компліментарно-внеско­ва модель полягає у виявленні найбільш сприятливої сфери діяльності чоловіків і жінок, в яких вони можуть зробити найбільший внесок у розвиток корпорації. Ця модель поширеніша в Європі.

З огляду на розглянуті моделі доцільно визначити і бар’єри на шляху залучення жінок до менеджменту. Серед цих бар’єрів: культура, стереотипи, організаційні бар’єри, освіта, законодавство, брак довіри і т. ін. Один з найбільш поширених бар’єрів просування жінок у менеджменті міжнародних корпорацій — це так звана скляна стеля, тобто обмеження у заміщенні вищих управлінських посад. Головною причиною при цьому є переконання в тому, що жінки менше цікавляться роботою і більше прив’язані до сім’ї, ніж їхні колеги-чоловіки. У деяких культурах, зокрема мусульманській, це переконання має характер традиції, згідно з якою призначення жінки взагалі виключає роботу в бізнесі чи інших сферах, а обмежує її діяльність сімейним колом.

Сучасні погляди на проблему просування жінки по щаблях менеджерської кар’єри в міжнародних корпораціях включають два основних методи боротьби із зазначеним вище переконанням: «швидкий» і «материнський». «Швидкий» підхід до кар’єри ґрунтується на визнанні рівних можливостей між чоловіками і жінками в службовому просуванні, що тягне за собою визнання жінками роботи найвищим пріоритетом на етапі посадового зростання, утворення ними сім’ї і народження дітей у більш зрілому віці. «Материнський» підхід до кар’єри означає більш рівномірний розподіл часу між роботою і сім’єю. У такому разі сприятливішим вважається гнучкий графік роботи, можливість витрачати більше часу на сім’ю, нехай навіть і за повільнішого просування по службі.

Доцільно звернути увагу студентів при опануванні теми ще на одну делікатну для міжнародних корпорацій тему, а саме сексуальні домагання. Адже статеві відносини по-різному будуються у різних національних культурах. Згідно з визначенням Комісії із забезпечення рівних можливостей зайнятості, утвореної Конгресом США в 1964 р., сексуальні домагання проявляються у двох формах:

· очевидна вимога поступитись сексуальному тиску, який однозначно пов’язується із заохоченням чи покаранням на роботі (залежно від відповіді жертви);

· прихована форма, тобто створення такої атмосфери, в якій службовці відчувають себе незатишно через непристойні жарти, зауваження, пози [11, с. 161].

Існує два основних інструменти, за допомогою яких можна боротись із сексуальними домаганнями: зовнішні — судові процеси, внутрішні — корпоративні процедури. У судових процесах США, наприклад, широко використовується критерій «розумної жінки», кваліфікація якої в ситуації як неприйнятної є часто цілком достатньою для визнання судом факту сексуального домагання. На відношення суду впливає також існування в корпорації ефективної процедури розгляду скарг, яка б давала можливість працівникам компанії висувати звинувачення, не побоюючись негативних наслідків. У зв’язку з цим чимало міжнародних корпорацій розробили і вдосконалюють програми, спрямовані проти сексуальних домагань. Серед складових зазначених програм — просвітницька діяльність, відповідні посібники, проведення конференцій, які, наприклад, використовуються такими корпораціями США, як «Дюпонт», «Ханівел», «Корнінг». У корпорації «АТ & Т» заохочуються добровільні навчальні семінари безпосередньо на робочих місцях, які вважаються найбільш ефективними. Керівництво корпорації попереджає своїх службовців, що за сексуальні домагання вони можуть бути звільнені з роботи [11, с. 161].

Важливим у самостійному вивченні теми є розуміння соціальної відповідальності міжнародних корпорацій. При цьому треба взяти до уваги, що менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність: юридичну і соціальну.

Юридична відповідальність — додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація.

Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.

Соціальна відповідальність — певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми.

Соціальна і юридична відповідальність притаманні сучасній моделі бізнесу. Кожен з видів відповідальності має свої критерії.

Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., але й досі стосовно цієї проблеми не вщухають дискусії. З одного боку, до Великої депресії 1920—1933 рр. панувала концепція, що бізнес має лише один обов’я­зок — приносити прибуток. Відомий залізничний магнат Уїльям Вандербілд у цьому зв’язку в 1918 р. за допомогою газет «Нью-Йорк Таймс» та «Нью-Йорк Гералд» оприлюднив цей підхід крилатим висловом: «До чорта народ! Я працюю на акціонерів» [11, с. 137]. Серед прихильників цієї позиції — відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1976 р.) Мільтон Фрідман, який вважав, що доктрина соціальної відповідальності як ніщо інше може підірвати основи вільного суспільства. Єдина відповідальність корпорації полягає у вилученні прибутку для акціонерів [12, с. 75].

З іншого боку, чимало бізнесменів прагнуло зробити особистий внесок у розв’язання болючих соціальних проблем суспільства. Дуже часто при цьому згадують ім’я Е. Карнегі. Ендрю Карнегі — провідний бізнесмен у виробництві сталі — видав у 1990 р. «Євангеліє процвітання», де виклав доктрину капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн дол. у соціальні програми і побудував понад 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн дол. і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Ще одним прихильником соціальної відповідальності ділових організацій став Роберт Вуд — президент торговельної фірми «Сірс Рьобак енд К», який у звіті за 1936 р. нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов’язання організації.

Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним — від сприятливого до ворожого.

Слід врахувати наявність аргументів «за» і «проти» соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

· сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;

· зміна потреб і сподівань широкої громадськості;

· залучення додаткових ресурсів для надання допомоги в розв’язанні соціальних проблем;

· моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

· порушення принципу максимізації прибутку;

· додаткові витрати на соціальну відповідальність;

· недостатня звітність широкій громадськості;

· недостатня кваліфікація у розв’язанні соціальних проблем.

Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 р. Вона охоплює п’ять ключових положень:

1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2. Бізнес повинен діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого — бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання тієї чи іншої послуги.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в остаточному підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їх діяльності.

Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній і, навпаки, уникнення соціальної відповідальності звужує можливості успіху організацій. Це дало змогу сформулювати «залізний закон відповідальності», згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу. Цей закон було підтверджено і в обстеженні Гарвардського та інших американських, а також британських університетів у 1997—2000 рр. Компанії, що втілювали в життя концепцію соціальної відповідальності, мали в 2—4 рази вищі темпи зростання, ніж конкуренти, що обмежують свої цілі вилученням прибутку [12, с. 74].

При самостійному опрацюванні питання про соціальну відповідальність транснаціональних корпорацій студенту важливо
закцентуватись на прагненні міжнародних організацій сформулювати загальноприйнятні принципи корпоративної соціальної відповідальності. У цьому зв’язку заслуговує на увагу кодекс поведінки соціально відповідальної компанії — «Загальні принципи Саллівана», запропонований у 1977 р. відомим американським правозахисником і громадським діячем преподобним Леоном Салліваном. Значний внесок у розробку кодексу поведінки міжнародних корпорацій у 1997—1999 рр. зробила недержавна організація «Глобал репортинг інішиатив», яка заснована крупними корпораціями, громадськими об’єднаннями, університетами різних країн та ООН. Важливо зазначити, що саме Організація Об’єднаних Націй є головним пропагандистом ідей корпоративної соціальної відповідальності. Цілком закономірним у цьому зв’язку є проект Всесвітньої угоди щодо дотримання провідними міжнародними корпораціями принципів соціальної відповідальності. Цей проект було проголошено генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном на Всесвітньому Економічному Форумі, який проходив у Давосі 31 грудня 1999 р. Він включає такі де­в’ять принципів корпоративної соціальної відповідальності [12, с. 75]:

1. Підтримувати міжнародні права людини в рамках діяльності корпорації.

2. Суворо стежити за дотриманням цих прав місцевими відділеннями і партнерами корпорації.

3. Визнавати за трудовими колективами право на створення асоціацій та укладання колективного договору.

4. Усувати всі форми примусової праці.

5. Не вдаватись до дитячої праці.

6. Боротись з усіма видами дискримінації у трудовому колективі.

7. Підтримувати заходи із запобігання глобальним екологічним катастрофам.

8. Сприяти більшій екологічній відповідальності.

9. Заохочувати впровадження екологічно безпечних технологій.

Всесвітня угода не є договором для підписання, а розглядається як базовий документ, прихильники якого можуть взяти на себе зобов’язання щодо виконання зазначених зобов’язань і стати своєрідним членом клубу соціально відповідальних компаній.

У процесі самостійного вивчення теми важливо засвоїти питання щодо екологічної діяльності міжнародних корпорацій, яке набуває дедалі більшої актуальності у зв’язку з глобалізацією бізнесу, з одного боку, та все ширшим використанням високих технологій — з іншого. Ці технології за умов соціальної безвідповідальності можуть справляти значний негативний вплив на життя людства. У кейсі «Чорнобильська АЕС» показана роль упущень менеджменту в найбільшій техногенній катастрофі минулого століття. З погляду екологічної діяльності, ліквідації наслідків вибуху четвертого реактора ціл­ком виправдано розглядати Чорнобильську АЕС як міжнародну компанію, хоча юридично вона є національним енерг

Читайте також:

1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
2. Автономну, незалежну від будь1якої іншої, систему фінансування.
3. Адекватна реалізація принципів міжнародної економіки можлива лише в стабільному політичному середовищі.
4. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
5. Альтернативні варіанти довгострокового фінансування діяльності підприємства
6. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
7. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
8. Аналіз співвідношення активів із джерелами їх фінансування
9. Аналіз фінансової звітності корпорації
10. Антропогенне забруднення природного середовища. Джерела забруднень
11. Антропологічні джерела
12. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система

Переглядів: 1060