Обмежена реалізація в Україні можливостей спільних підприємств вимагає від держави значного удосконалення економічної політики у цій сфері, створення ефективного механізму заінтересованості іноземних інвесторів, піднесення на якісніший рівень організаційно-правового режиму створення і функціонування СП.
Вільні економічні зони(ВЕЗ), як і спільні підприємства, є однією з найхарактерніших ознак сучасної світової економіки, важливою формою міжнародного підприємництва. Нині у світі налічується близько 900 ВЕЗ, які дають 8 — 10% загального світового торговельного обороту зі щорічним обсягом експорту в 20 млрд. дол. США. За оцінками спеціалістів, з початком третього тисячоліття через ВЕЗ має проходити до 30% світового товарообороту.
Коротка історична довідка
ВЕЗ мають свою передісторію, їхнім прообразом були центри вільної торгівлі з часів Римської імперії, вільні міста середньовіччя, а також вільні порти (Генуя, Мальта, Аден і ін.), де практикувалося безмитне складування товарів. В Україні перший вільний порт було створено в Одесі (1817 р.). Згодом такі порти переростали у вільні економічні зони.
Особливо інтенсивно ВЕЗ почали створюватися у країнах Європи та Америки в 50-х роках нинішнього століття, а у 70-ті роки вони вже набули великого поширення. У США нині функціонує близько 300 ВЕЗ, які охопили певні частини території багатьох міст (Нью-Йорка, Чикаго, Сан-Франциско, Бостона та ін.). Вони стали атрибутом таких розвинутих країн Тихоокеанського регіону, як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. ВЕЗ також поширились у країнах, що розвиваються (Мексика, Шрі-Ланка, Ямайка, Тринідад і Тобаго, Гана, Об’єднані Арабські Емірати). ВЕЗ успішно прижилися в Китаї, існують в Угорщині, Польщі, Румунії.
У практиці існує понад 20 термінів, що виражають суть, різновиди й окремі особливості явища “вільна економічна зона”. Зокрема, це такі терміни, як безмитна, безмитна експортна промислова, експортна вільна, експортна промислова вільна зона та ін.