У найзагальнішому розумінні — це частина суверенної території країни, що має вільний режим вкладання іноземного капіталу, для чого тут створюються пільгові економічні умови. ВЕЗ має особливий юридичний статус, місцева влада в ній відносно самостійна щодо центрального уряду країни в прийнятті економічних рішень. У межах ВЕЗ використовуються різноманітні стимули: 1) пільги для підприємницької діяльності як іноземного, так і національного капіталу, 2) податкові знижки, 3) низькі (або нульові) митні ставки, 4) особливий валютний режим тощо.
Створення сприятливих економічних умов має зацікавити іноземний капітал і національних підприємців в активній підприємницькій діяльності в межах зони, що потім позитивно вплине на економіку всієї країни. Завдяки створенню ВЕЗ у національній економіці поширюються передові технології, досвід управління, збільшуються валютні надходження тощо.
Зони сприяють піднесенню економіки окремих регіонів і країни в цілому, встановленню тісних економічних і торговельних міжнародних зв’язків. ВЕЗ — це важлива ланка в здійсненні принципів відкритої економіки,лібералізації і активізації зовнішньоекономічної діяльності.
Існує дві концепції створення ВЕЗ. Перша — територіальна, коли умови вільної економічної зони поширюються тільки на певну конкретну територію, де діють пільгове митне та податкове законодавство, пільговий режим для іноземних інвесторів тощо.
Друга концепція ВЕЗ — функціональна (режимна), за якої підприємства та організації зони не відділяються кордоном від решти території країни (тобто не концентруються на чітко визначеній території), а діють на всій території країни. Проте вони мають свій локальний пільговий режим оподаткування, фінансування, оплати праці, матеріально-технічного забезпечення.
Залежно від мети, об’єктивних можливостей, місця країни у світовому господарстві можуть створюватися різноманітні типи (моделі) ВЕЗ. Зобразимо це на схемі.