• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Виробничий травматизм в Україні за період 1980–2004 рр.

Рік

Чисельність

працюючих

Травматизм Непрацездатність,

загальний смертельний людино1днів

1980 23581989 147475 2838 3111808

1985 23621764 124610 2335 2770644

1990 22614835 139600 2640 2847840

1995 17951806 80450 2195 2122203

1997 15794245 54510 1646 1527059

1999 14300370 39844 1388 1250563

2001 12651907 30992 1399 1028583

2002 12297260 26168 1285 894001

2003 11954815 24929 1230 859730

2004 11954094 22691 1164 839475

Якщо в перші роки зменшення кількості нещасних випадків було

зумовлене в першу чергу такими обставинами, як падіння обсягів

виробництва, зменшення чисельності працюючих, можливим прихо1

вуванням нещасних випадків від реєстрації, особливо на малих під1

приємствах, то аналіз стану виробничої безпеки за останні роки пока1

зує, що в Україні набула тенденція зниження виробничого травматиз1

му при стабілізації кількості працюючих і зростанні виробництва в

народному господарстві (рис. 1), що не в останню чергу зумовлено

реалізацією принципів, закладених до Закону України «Про охорону

праці».

Рис. 1. Динаміка валового внутрішнього продукту

та виробничого травматизму в Україні

Основними причинами нещасних випадків в нашій країні є пору1

шення технологічного процесу, трудової та виробничої дисципліни,

вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів, незадовільне

утримання і недоліки в організації робочих місць, незадовільна орга1

нізація виконання робіт, невикористання засобів індивідуального

захисту.

Разом з тим слід відмітити, що у зв’язку з погіршенням економіч1

ної ситуації і матеріально1технічної бази підприємств, що спостеріга1

лось протягом минулих майже двох десятиліть, умови праці на біль1

шості з них також погіршились. В промисловості, сільському госпо1

дарстві, будівництві на транспорті зросла кількість робочих місць, що

не відповідають санітарно1гігієнічним нормам і правилам. В серед1

ньому 20–25% працюючих постійно знаходяться під впливом шкід1

ливих умов праці.

Із загальної кількості технічних засобів, які експлуатуються в кра1

їні, під облік потрапляє лише 30%. З них біля 50% вичерпали перед1

бачений паспортом ресурс роботи, 20% не відповідають вимогам нор1

мативних актів охорони праці і лише 30% мають сертифікат.

Згідно оцінок, що наведені в Програмі розвитку України до 2010 ро1

ку, біля 2/3 основних виробничих фондів країни протягом найближчих

10 років в більшій своїй частині стануть зношеними. Обумовлено це

тим, що критичного зносу досягнуть не лише фонди, яким зараз 15–

20 років, а й ті, яким 10–14 років. В той же час за своїми потенційними

можливостями Україна разом з іноземними інвесторами не зможе здій1

снити їх повне оновлення. Через це слід очікувати, що значно збіль1

шиться кількість техногенних аварій, катастроф, нещасних випадків з

людськими жертвами і травматизмом. В таких умовах необхідно

прискорити процеси реструктуризації і модернізації перспективних та

консервації, закриття і ліквідації мало перспективних та найнебезпечні1

ших підприємств. В цьому процесі особливу роль відіграє охорона

праці як система, яка має спрямовувати свої зусилля на забезпечення

належного рівня безпеки праці та виробничого середовища.

Спостерігається суттєва (в кілька десятків разів) різниця по кіль1

кості травмованих та загиблих на виробництві в окремих регіонах кра1

їни. Найбільший виробничий травматизм має місце в Донецькій, Лу1

ганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, а найменший – в

Чернівецькій, Закарпатській, Тернопільській областях (табл. 2).

Вирішення проблем охорони праці вимагає взаємодії відповідних

органів влади та громадськості. Реалізація відповідних державних

програм, спрямованих на покращання умов і охорони праці, дозво1

лить розробити і впровадити науково обґрунтовану державну систему

наглядової, навчально1методичної та контрольної діяльності у сфері

охорони праці; адаптувати нормативно1правову базу з питань

охорони праці до вимог директив Європейського Союзу; вирішити

питання науково1методичного та інформаційного забезпечення з

питань охорони праці на національному та регіональному рівні та

багато іншого, що дозволить здійснити комплексне вирішення задач

охорони праці, забезпечити пріоритет життя і здоров’я працюючих по

відношенню до результатів виробничої діяльності і створити безпечні

та здорові умови праці на підприємствах і в організаціях усіх форм

власності.

Для вирішення зазначених задач в Україні існує достатній науко1

во1технічний потенціал. Перед усім – це Національний науково1дос1

лідний інститут охорони праці. Крім того понад 500 організацій і під1

приємств займаються питаннями охорони праці. Серед них відомі

своїми розробками інститути НАН України, такі як Інститут економі1

ки промисловості, ІЕЗ ім. Є. О. Патона, Інститут медицини праці;

галузеві організації: МакНДІ (м. Макіївка), НВО «Респіратор»

(м. Донецьк), ДержНДІТБХП (м. Сіверськодонецьк), ДержНДІБПГ

(м. Кривий Ріг); вищі навчальні заклади: НТУУ «Київський політех1

нічний інститут», Державний університет «Львівська політехніка»,

Криворізький державний університет та ряд інших закладів.

Області

2004 р. 2003 р. Різниця, +/–

Всього У т. ч.

«смерт.»

Всього У т. ч.

«смерт.»

Всього У т. ч.

«смерт.»

Україна 22691 1164 24929 1230 12238 166

Авт. Республіка Крим 555 45 528 50 27 15

Вінницька 523 28 525 33 12 15

Волинська 524 21 499 20 25 1

Дніпропетровська 2024 97 2134 136 1110 139

Донецька 7182 235 8322 214 11140 21

Житомирська 383 24 337 27 46 13

Закарпатська 122 14 130 17 18 13

Запорізька 977 58 1041 45 164 13

Івано1Франківська 278 26 257 18 21 8

Київська 406 63 441 38 135 25

Кіровоградська 389 15 404 21 115 16

Луганська 3201 90 3593 93 1392 13

Львівська 701 40 819 42 1118 12

Миколаївська 290 21 357 30 167 19

Одеська 403 49 533 55 1130 16

Полтавська 508 31 601 29 193 2

Рівненська 254 15 303 15 149 0

Сумська 586 21 597 22 111 11

Тернопільська 181 25 173 27 8 12

Харківська 821 52 738 52 83 0

Херсонська 310 19 379 20 169 11

Хмельницька 361 36 353 37 8 11

Черкаська 250 20 245 21 5 11

Чернівецька 104 12 113 11 19 1

Чернігівська 333 21 470 30 1137 19

м. Київ 897 79 912 120 115 141

м. Севастополь 128 7 125 7 3 0

Таблиця 2

Читайте також:

1. I період – адаптаційний.
2. I. Грецький період (друга половина VII — середина
3. II. ПЕРІОД РОЗКВІТУ
4. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
5. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
6. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
7. Авангард в Україні
8. Автогенератори гармонічних коливань на аперіодичних
9. Автоматизація банківської діяльності в Україні
10. Автоматизовані системи управлінні охороною праці, обліку, аналізу та дослідження травматизму
11. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 431