Принципи, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності об’єктів навчання

Принцип мотивації навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Аналіз досвіду сучасних педагогів-новаторів показує, що найбільш ефективним напрямком підвищення якості будь-якого навчання, у тому числі й військово-професійного, є створення таких психолого-педагогічних умов, в яких об’єкт навчання спроможний зайняти активну особистісну позицію і найбільш повною мірою. розкритися не тільки як об’єкт навчальної діяльності, а й як суб’єкт. Активне життя дитячої думки В.О.Сухомлинський вважав найголовнішою передумовою свідомого ставлення до навчання, і міцних, глибоких знань, і делікатних інтелектуальних взаємовідносин у колективі. Бути суб’єктом для того, хто навчається, означає його перетворення із пасивної істоти в активну, тобто архітектора власних навчально-пізнавальних дій і зацікавленого учасника їх здійснення.

Відокремлення цього принципу означає, що в центр уваги як загальної, так і військової дидактики ставиться людина, тому що однією з причин кризи у військовій дидактиці є відсутність живої істоти з її проблемами, переживаннями взагалі, з її ставленням до тих навчальних дій, які її стосуються зокрема. Визнання цього принципу означає, що об’єкт навчання стає зацікавленим, активним і повноправним учасником військово-дидактичного процесу.

Окрім цієї фундаментальної причини введення цього принципу існують і інші. Наприклад, зміст військової служби і труднощі, які виникають під час її проходження громадянами України; падіння престижу військової служби у суспільстві та, відповідно, небажання певної частини молоді служити у лавах Збройних сил України; падіння мотивації військової служби, яка є важливою складовою частиною будь-якої суспільної діяльності, у тому числі й військової служби, основний зміст якої становить військово-професійна освіта; гуманізація і демократизація військово-професійної освіти.

І останнє, напевно, невміння врахувати наслідки недотримання цього принципу під час організації та проведення бойової та гуманітарної підготовки пояснює незацікавленість особового складу у ряді випадків у результатах навчальної діяльності. У зв’язку з цим глибоке опрацювання технології формування навчальної мотивації у об’єктів навчання становить важливе завдання військової дидактики та педагогічної психології.

У психології під мотивацією розуміються певні спонукання, які викликають активність організму і визначають її спрямованість. Мотивація навчальної діяльності складається sз сукупності певних мотивів. А мотив - це предмет діяльності, за яким завжди стоїть певна потреба. У свою чергу, потреба викликає певне переживання, інтерес, спонуку, надає смисл навчальній діяльності. Отже, для того, щоб військовослужбовець активно включився до навчально-пізнавальної діяльності, необхідно, щоб мета і зміст військової служби не тільки були внутрішньо прийняті ним, але й набули для нього особистісного смислу, викликали у нього позитивні переживання, намагання і прагнення та стали підвалиною його навчально-пізнавальних дій й військово-професійної спрямованості.

Безперечно, навчально-пізнавальна діяльність воїнів завжди полімотивованою, тобто в структурі його навчальних мотивів сполучаються зовнішні та внутрішні мотиви. До внутрішніх мотивів відносяться прагнення отримати певний розвиток у військовій службі, набуття нових знань, взаємодій з іншими воїнами. Усвідомлення навчально-пізнавальних дій, ролі військово-професійних знань, навичок і вмінь як у військовій, так і в цивільній діяльності, намагання отримати певні заохочення за успіхи в бойовій та гуманітарній підготовці є прикладами зовнішніх мотивів навчально-пізнавальної діяльності воїнів. Хоча також можуть мати місце й нейтральні, а іноді й негативні зовнішні мотиви. Наприклад, навчання як вимушена поведінка, навчання як намагання бути лідером або отримати престиж, прагнення бути в центрі уваги, бажання отримати тільки заохочення (воїни з такою мотивацією навчально-пізнавальної діяльності після отримання відпустки різко змінюють в негативний бік своє ставлення до навчально-пізнавальних дій). Тому військовий педагог має навчитися розпізнавати істинні мотиви навчально-пізнавальних дій військовослужбовців, що сприятиме більш цілеспрямованій та змістовній його роботі з кожним військовослужбовцем.

Мотиви учіння чи навчально-пізнавальної діяльності відносно до структури навчальних мотивів можна класифікувати за двома групами: пізнавальні та досягнення.

Пізнавальні мотиви, чи мотиви, які закладені в самій навчально-пізнавальній діяльності, грунтуються на інтересі воїнів до змісту (намагання пізнати щось нове, корисне і необхідне у навчально-пізнавальній діяльності, опанувати військово-професійні навички та вміння, розуміти сутність різних військово-професійних явищ тощо) і процесу (намагання виявляти розумову активність, обмірковувати та обгрунтовувати певні проблеми тощо) пізнавальних дій.

Другу групу становлять мотиви досягнення, в основі яких, за Д.Аткінсоном, лежить прагнення до успіху і уникнення невдач . Це можуть бути: широкі соціальні мотиви (мотиви обов’язку перед народом України, товаришами по службі тощо), мотиви самовизначення (розуміння ролі військово-професійних знань, навичок і вмінь для майбутньої професійної діяльності та досягнення успіхів у ній тощо), мотиви вдосконалення; вузькокорисні мотиви: намагання отримати заохочення, високі оцінки (мотивація благополуччя), прагнення бути найкращим серед товаришів по службі (мотивація престижу); негативні мотиви: намагання уникнути неприємних відносин з командирами, товаришами по службі (мотивація уникнення неприємностей).

Безперечно, будь-який військовий педагог повинен прагнути формувати у першу чергу мотивацію пізнавальних дій, тому що воїнів у цьому разі цікавить сам зміст, смисл і процес навчально-пізнавальних дій, а у випадку мотивації досягнень - тільки прагматичний результат. Пізнавальна мотивація, як свідчить педагогічна психологія, підвищує активність воїнів у навчальній діяльності, сприяє перебудові психічних процесів, підвищує ефективність їх функціонування і, відповідно, їх розвиває. Тобто, головною проблемою для воїна у дидактичному процесі повинно бути не отримання високих оцінок (мотивація досягнення), а система глибоких і всебічних військово-професійних знань, навичок і вмінь. Умілий розвиток пізнавальної чи внутрішньої мотивації учіння забезпечує поступове просування воїнів уперед, тому що відбувається зсув зовнішнього мотиву на мету учіння.

Отже, пізнавальна мотивація виступає не стільки виявленням стійкої особистої якості, скільки відбиттям заданих умов діяльності. Для цього сприятливі умови у дидактичному процесі, в першу чергу, створюють активні методи навчання, проблемність дидактичних заходів і матеріалів, які вивчаються. Безумовно, сприятливий вплив на формування мотивації пізнання справляє характер спілкування суб’єктів і об’єктів навчання, уміння педагога зацікавити воїнів змістом і процесом навчально-пізнавальної діяльності.

Безперечно, мудро роблять ті військові педагоги, які мотивацію пізнання використовують для формування професійної мотивації та військово-професійної спрямованості особистості майбутнього спеціаліста. Тому у навчальному процесі повинні чітко окреслюватися контури і характер майбутньої військово-професійної діяльності.

Для ефективної реалізації цього принципу можна сформулювати такі правила:

формування широкого кругозору щодо різноманітних проблем суспільного життя народу України взагалі та Збройних сил України зокрема;

перетворення воїнів у зацікавлених та активно діючих осіб життєдіяльності військового підрозділу і співучасників їх успіхів у бойовій та гуманітарній підготовці, підтриманні постійної бойової та мобілізаційної готовності;

формування всебічного інтересу до військової служби в лавах Збройних сил України, до конкретного військового фаху;

зацікавлення воїнів у результатах своєї військової праці і показ цих результатів для досягнення успіху у власній військово-професійній діяльності та військового підрозділу;

визначення конкретних цілей і завдань навчальної діяльності, кожного навчального заходу;

надання особистісного смислу і конкретного змісту навчальній діяльності воїнів;

широке застосування активних методів навчання;

особлива увага сучасним дидактичним концепціям;

формування пізнавальних мотивів і на їх основі мотивів військово-професійних досягнень тощо.

Отже, урахування цього принципу під час навчальної діяльності означає: 1) поворот військової дидактики до конкретної людини з усіма її проблемами та переживаннями; 2) урахування людського фактора, як одне із основних умов досягнення успіхів у навчальній діяльності; 3) показник зрілості військового педагога і, відповідно, розуміння вимог сучасної дидактичної системи; 4) об’єкт навчання стає активним і повноправним учасником військово-дидактичного процесу.

Принцип активності, свідомості та самостійності об’єктів навчання. Це надзвичайно важливий дидактичний принцип, який є немовби похідним від принципу мотивації. Не даремно народна мудрість підкреслює, що “Хто думає, той і розум має”. Процес навчання - це двоєдиний процес, основними складовими якого є викладання і учіння і, відповідно, взаємодія суб’єкта і об’єкта навчання. Однією з умов досягнення успіху у навчальній діяльності є перетворення об’єктів навчання на активні постаті. В основі цієї активності лежить змістовна свідома мотивація, яка спрямована на активну участь у навчально-пізнавальній діяльності. Ця активність виражається у тому, що воїни усвідомлюють цілі навчання, планують і організовують свою діяльність, уміють контролювати власні навчально-пізнавальні дії, виявляють інтерес до військово-професійних знань, ставлять питання та уміють їх вирішувати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Закони і закономірності навчання військовослужбовців.	\|	Принципи, що стосуються контрольно-оцінювальних функцій військово-дидактичного процесу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.