Невербальна комунікація та її види

Схема захисту від маніпуляцій (за Е.Доценком).

Особливості маніпулятивної поведінки.

На противагу маніпуляторові актуалізатор (цей термін запозичений автором у А. Маслоу) — це людина, яка виявляє свої внутрішні потенції активніше, ніж середній індивід, і тому живе більш повним і багатим життям.

Е. Шостром звертає увагу на те, що стиль життя маніпулятора характеризують чотири основні чинники:

• неправда (маніпулятор ламає комедію і грає ролі, що мають справити враження);

• неусвідомленість (маніпулятор не усвідомлює справжнього значення життя, бачить і чує лише те, що хоче);

•Низька самооцінка (маніпулятор відчуває неповноцінність, лякається критики, має низьку самоповагу). Лише людина з адекватною самооцінкою може бути актуалізатором.

• контроль (маніпулятор здається спокійним, однак тримає себе та інших під постійним контролем, приховуючи від них свої мотиви);

• цинізм (маніпулятор не довіряє собі й іншим, вважає, що у стосунках між людьми наявні лише дві можливості: керувати чи бути керованим).

Американський психотерапевт Е. Берн помітив, що в різних ситуаціях життя люди займають різні позиції, які він умовно назвав "Батько", "Дитина", "Дорослий".

"Батько" — це той, хто весь час вимагає, оцінює, вчить, керує, критикує, підпорядковує. Для нього характерним є ставлення до всього з позиції: "правильно — неправильно", "можна — не можна".

"Дитина" — це той, хто незалежно від віку виявляє безпорадність, беззахисність, підлеглість. Він виходить із принципу: "хочу — не хочу", "цікаво — не цікаво".

"Дорослий" — це людина, яка характеризується розсудливістю, орієнтується на корисність та можливість.

Як поводиться кожний із них у тій самій ситуації, видно з такого прикладу: "Одна із співробітниць не може знайти потрібний документ і запитально дивиться на колег. Вони говорять так:

А — "у тебе завжди все губиться" (позиція "Батька");

В — "не дивися на мене, я нічого не брала" (позиція "Дитини");

В — "давай подивимося у шафі, мені здається, документ знаходиться там" (позиція "Дорослого").

Названі психологічні механізми так чи інакше впливають на поведінку людей, сприяють або заважають встановленню між ними взаєморозуміння.

Поряд із словесними засобами мовленнєвими на культуру спілкування впливають жести співрозмовників, інтонація, паузи, рухи тіла тощо. Якщо раніше як у теоретичному, так і в практичному аспекті невербальній комунікації відводилася допоміжна, другорядна роль порівняно з вербальною, то за останні десятиріччя інтерес різних наук і галузей психології до вивчення саме цього виду спілкування дедалі підвищується. Причин цьому багато. Одна з них — протест людства проти образу "раціональної людини", імідж якої створено. Невербальна (несловесна) комунікація— це система знаків, що використовуються у процесі спілкування, і відрізняються від мовних засобами та нормою виявлення. Науковими дослідженнями, зокрема, доведено, що за рахунок невербальних засобів відбувається від 40 до 80% комунікації. Причому 55% повідомлень сприймається через вирази обличчя, позу, жести, а 38% — через інтонацію та артикуляцію голосу.

Чому ще донедавна недооцінювалось значення цього виду спілкування? Одна з причин полягає в тому, що невербалістика найчастіше проявляється на несвідомому рівні, а люди знають про це мало і не вміють її адекватно розпізнати. Водночас саме невербалістика несе якби правдиву інформацію, ніж вербальні засоби. З її допомогою передаються емоції, ставлення суб'єктів одне до одного, до змісту розмов.

Вербальні та невербальні засоби спілкування можуть підсилювати або ослаблювати взаємодію. Тому інтерпретувати ці сигнали потрібно не ізольовано, а в єдності з урахуванням контексту. Та бажано розвивати здатність читати невербальні сигнали, які нерідко мимовільно передає іншим наше тіло. Так, якщо співрозмовник говорить одне, а невербальні засоби свідчать про інше, тобто різні сигнали не є конгруентними, можна припустити, що суб'єкт щось приховує або просто говорить неправду. Характерно, що здебільшого люди надають перевагу саме тій інформації, яку одержують через невербальні засоби.

Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали, чутливі до них, інші або нічого не знають про цю сферу або не мають досвіду їх фіксації та розшифрування. Вважається, жінки більш здатні до сприймання та інтуїтивного розуміння невербальних засобів, аніж чоловіки. Розвитку цієї здатності сприяє передусім спілкування матері з дитиною. Перші роки після народження дитини мати і малюк користуються переважно невербальними сигналами. З усіх засобів спілкування вони з'являються перші, стають важливою основою розвитку дитини. Проте більшість невербальних засобів набуті людиною за її життя і зумовлені культурним середовищем. |

Доцільно зауважити, що невербальна комунікація справді залежить від типу культури. Існують, звичайно, жести, експресивні, які майже однакові в усіх народів (посмішка, сердитий погані насуплені брови, хитання головою тощо). Водночас досить невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Невербальні сигнали, що в різних народів несуть різну інформацію. Наприклад, більшість європейських народів передають згоду, кивком голови згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці — лише підтверджують, що уважно слухають співрозмовника. Популярний жест "коло", утворене пальцями руки, більшістю англомовних народів, а також в Європі та Азії застосовують з метою передавання інформації про те, що все гаразд, усе правильно. Але у Франції, наприклад, цей жест означає "нічого , в Японії — "гроші". На особливості невербальної символіки, як і вербальної, впливають окрім зазначених також інші фактори. Відомо, що соціальне становище людини, її престиж залежать від кількості жестів, якими вона користується. Якщо суб'єкт займає високе соціальне становище, він, як правило, користується переважно мовними засобами. Людина, яка менш освічена і має нижчий професійний статус, в розмові частіше покладається на жести, а не на слова. Загалом чим вище соціально-економічне становище людини, тим менше у неї розвинута жестикуляція й бідніші рухи тіла для передавання інформації.

Серед невербальних засобів спілкування першим слід назвати оптико-кінетичну систему, що складається з жестів, міміки і пантоміміки, рухів тіла (кінесики). Далі виокремлюють паралінгвістичну та екстралінгвістичну системи. Паралінгвістична система — це вокалізації, тобто якості голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична система — це темп, паузи, різні вкраплення в мову (плач, сміх, кашель тощо). Традиційно вважалося, що ці види засобів є навколомовними прийомами, які семантичне значущу інформацію. Зауважимо, що різні спеціалісти в термін "паралінгвістична та екстралінгвістична комунікація" вкладають різний зміст.

Серед невербальних засобів особливою є система організації простору і часу спілкування — проксеміка. Ідеться про розміщення учасників зустрічі та доцільні, прийняті в різних ситуаціях і культурах часові характеристики різних форм спілкування, зокрема монологу та діалогу.

Нарешті, специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є контакт очей, який є основним засобом візуального спілкування.

Невербальна комунікація нерідко слугує як для підсилення, так і Для ослаблення семантичного значення слів. (Можна сказати: "Я прошу тебе йти у своїх справах" так, що голос і благальний вираз очей говоритимуть протилежне.) Ці дані перебувають у руслі так званого лінгвоцентризму, що передбачає вивчення будь-яких видів комунікації на зразок людського мовлення. Вважається, що його основи заклав відомий лінгвіст Е. Бенвеніст. Він пише: "...всі інші системи комунікації — графічні, жестові, візуальні і т. ін. — є похідними від мови і передбачають її існування".

Невербальна комунікація виокремилась у самостійний науковий напрямок нещодавно — у 50-ті роки XX ст. Водночас слід зазначити, що позитивний практичний досвід, наукові спостереження та узагальнення з цієї проблеми описано в багатьох працях минулого (у риториці, хірології, антропології). Усім знайома фізіогноміка -учення про розпізнавання характеру людини за її зовнішністю.

Найвиразнішим і найуживанішим засобом невербалістики є жест. Саме класифікації і характеристиці жестів присвячено чи не найбільші праць з проблеми цього виду комунікації. Встановлено, що жестикуляція збільшується при емоційному піднесенні. Вона підсилюється тоді, коли суб'єкти мають поганий зворотний зв'язок і певні труднощі при передаванні інформації один одному.

Виокремлюються жести, якими користуються разом із мовою, і такі, що називаються само стимулюючими, а їхнє чергування роботі спілкування цікавішим та емоційнішим. Щоб визначити, чи відвертий і чесний у розмові співбесідник варто подивитися на його долоні. Коли людині нічого приховувати долоні найчастіше відкриті (повністю чи частково). Для досягненні успіху при спілкуванні важливо, щоб долоні були відкритими. Це стимулюватиме інших довіряти вам і бути щирим. Треба звертати увагу, зокрема чоловікам, на положення долонь під час вітання. Якщо той, хто простягає руку, тримає її відкритою догори, він демонструє свою доброзичливість і довіру. Якщо долоня повернута донизу, у людини, якій її простягнуто, виникає відчуття залежності, можливо, навіть і ворожого ставлення. Таке розшифрування сигналів здебільшого відповідає дійсності. Проте є винятки: хвороба, соціокультурні та індивідуальні відмінності. Тому завжди за допомогою якихось інших засобів потрібно перевіряти, чи адекватним є розшифрування отриманих сигналів.

Відомо також, що не лише долоні, а й взагалі руки в певному положенні підтверджують наше ставлення до співрозмовника. Так, руки схрещено на грудях - це знак захисту, бар'єру, спроба сховатися від інших, відгородитися від них. Дослідження показали, що той, хто слухає лекцію або промову зі схрещеними на грудях і міцно стисненими руками, засвоює на 35% менше інформації, ніж той, хто сидить розслаблено, вільно, склавши руки, не закинувши ногу за ногу. Якщо ми хочемо позитивно вплинути на співбесідника, треба подавати такі сигнали, які свідчили б про нашу відкритість. Для прикладу розглянемо жести, що свідчать про чесність, відкритість, доброзичливість. Вони дають змогу зафіксувати гуманістичну комунікативну установку суб'єкта, який спілкується.

Довірливому, емпатійному співпереживаючому спілкуванню, звичайно, сприяють експресія людського обличчя, міміка та пантоміміка. Під останньою розуміють виразні рухи всього тіла. Поза людини є сигналом упевненості або невпевненості в собі, свідченням настороженості чи спокою. Якщо людина всім тілом повернута до інших, нахилена до співрозмовника, голову тримає прямо, погляд відкритий, посадка активна (не на краєчку стільця), то вона уважно, зацікавлено сприймає того, з ким спілкується.

Експресивно-мімічні засоби спілкування також несуть багато інформації. Передусім вони свідчать про емоційний стан людини і дають змогу поєднати передачу індивідуального переживання з прийнятою в даному суспільстві системою еталонів. Тому такі сигнали зрозумілі для більшості людей. І, нарешті, експресивно-мімічні засоби є певним індикатором ставлення однієї людини до іншої.

5. Поняття про психологічну сумісність.

Сумісність– це ефект взаємодiї людей, який характеризується можливою задоволенiстю один одним.Сумісність групова- соцiально-психологiчний показник єднання групи, який вiдображає можливiсть безконфлiктного спiлкування i узгодження дiй її членiв в умовах спільної дiяльностi. У колективi сумiснiсть групова утворює iєрархiю рiвнiв. Нижнiй рiвень сумiсностi групової утворює психофiзична сумiснiсть темпераментiв i характерiв членiв групи, сенсомоторна узгодженiсть при виконаннi ними спiльних дiй, згрупованiсть, яка виражається в iнтенсивностi комунiкативних внутрiгрупових зв’язкiв i взаємностi соцiометричних виборiв. На бiльш високому рiвнi сумiснiсть групова виступає як узгодженiсть функцiонально-рольових очiкувань – уявлень членiв групи про те, що саме i в якiй послiдовностi повинен робити кожен при реалiзацiї суспiльно-значущої i загальної для всiх мети. Вищий рiвень сумiсностi групової характерний тiльки для колективу. Вiдображається в предметно-цiльовiй i цiннiсно-орiєнтацiйнiй єдностi, колективiстськiй iдентифiкацiї, у взаємнiй референтностi членiв групи.

Сумісність міжособистісна - взаємне сприйняття партнерами по спiлкуванню i спiльнiй дiяльностi, яке базується на оптимальнiй подiбностi i взаємодоповненні цiннiсних орiєнтацiй, соцiальних установок, iнтересiв, мотивiв, потреб, характерiв, темпераментiв, темпiв i ритму психофiзичних реакцiй та iнших значущих для мiжособистiсної взаємодiї iндивiдуально-психологiчних характеристик. Критерiєм сумiсностi мiжособистiсної є високе безпосереднє задоволення партнерiв результатом i процесом взаємодiї, коли кожен з них виявився на висотi. Вона супроводжується виникненням взаємної симпатiї, поваги. Особливого значення сумiснiсть мiжособистiсна набуває в складних умовах сумiсної життєдiяльностi, тобто тодi, коли досягнення загальної мети проходить при дефiцитi засобiв, часу, простору, кiлькостi учасникiв, необхiдних для їх реалiзацiї.

Рівні сумісності:

1. Фізіологічна.

2. Психологічна.

3. Соціально-психологічна.

Фізіологічна сумісність базується на взаємодії особливостей темпераменту, потреб індивідів.

Психологічна сумісність передбачає взаємодію характерів, інтелектів, мотивів поведінки.

Соціально-психологічна сумісність має передумовою узгодження соціальних ролей, інтересів, ціннісних орієнтацій учасників.

Між цими видами сумісності немає чітких меж, тоді як крайні рівні сумісності, наприклад, фізіологічної та соціально-психологічної, мають очевидні відмінності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Активний маніпулятор	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.