• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 5 сторінка

' Див.: Цивільний процесуальний кодекс України : науково-практичиий коментар / за ред. В. В. Комарова. — X., 2001. - С. 393.

Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував судове доручення, прибудуть до суду, який розглядає справу, вони зобов'язані давати пока­зання у загальному порядку (ч. 5 ст. 132 ЦПК України).

Верховний Суд України наголосив, що не можуть бути використані як показання свідка їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (нап­риклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази. Разом з тим, суд вправі при повторному розгляді справи після скасування раніше ухваленого ріщення оголосити й оцінити в сукупності з іншими показаннями свідків, що маюіть значення для вирішення справи, допитаних у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, якщо участь таких свідків у ново­му судовому засіданні на підставі наданих доказів не вбачається можливою (внаслідок хвороби, тривалого відрядження тощо), за винятком випадку, якщо суд першої інстанції у своїй ухвалі зазначив, що мало місце порушен­ня норм процесуального закону при їх допиті (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуаль­ного законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Новелою ЦПК України є те, що пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників розцінюватимуть як докази лише тоді, коли їх одержані та дослідив суд у порядку, передбаченому для давання показань свідком. Тобто сторона, третя особа, їх представники можуть подати клопотання до суду про допит їх як свідків у розглядуваній цивільній справі. Суд має постановити журнальну ухвалу про допит зазначених осіб як свідків. Допит сторін, третіх осіб, їхніх представників як свідків здійснюють за правилами ст. 180-182 ЦПК України.

Дослідження письмових доказів відбувається у формі сприйняття і вив­чення відомостей про факти, що містяться в них". Додержуючи принципу ус­ності, письмові докази, зокрема одержані в порядку їх забезпечення, огляду на місці чи виконання судового доручення, потрібно оголосити (зачитати) в судовому засіданні повністю або в частині, яка містить відомості, що ма­ють значення для справи, та надані для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Ознайомившись із формою і змістом письмового доказу, особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цього доказу або протоколу його огляду. Особи, які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам. У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» вказано: коли докази, що є у справі, зібрано в порядку виконання судового доручення, суд може обґрунтовувати ними рішення

' Див.: Граждаїїское іюцессуальїгае право : учебішк / С. А. Алехииа, В. В. Блажеев и др. ; под ред. М. С. Шакаряи. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - С. 254.

лише за умови, якщо він оголосив їх у судовому засіданні і їх досліджено в сукупності з іншими матеріалами справи.

З метою охорони гарантованої Конституцією України таємниці особис­тих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб, зміст цих письмових доказів може бути оголошено і досліджено у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, власністю яких є зазначені документи. Без згоди цих осіб оголошення й дослідження таких доказів відбувається у закритому судовому засіданні, про що головуючий постановляє ухвалу. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ч. 2 ст. 185 ЦПК України). Правильно зазначають В. Кравчук та О. Угриновська, що ця норма не передбачає, як має діяти суд, якщо заява про фальшивість надійшла, але особа, яка подала документ, не просить його виключити з числа доказів або заперечує фальшивість. Погоджуємося з їхньою позицією, що в цьому випадку пот­рібно керуватися загальною нормою про те, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 61 ЦПК України). Оскільки сторона покликається на фальшивість документа, то вона й зобов'язана це доказати. У більшості випадків зробити це можна, провівши експертизу. Тому одночасно із по­данням такої заяви заінтерисована особа має подавати до суду клопотання про призначення відповідної експертизи. На думку А. Боннера, оскільки такий доказ не усуваються із числа доказів, він повинен бути досліджений і оцінений у сукупності з іншими доказами у справі^

З цього приводу Д. Лусненик зазначає, що доцільність ч. 2 ст. 185 ЦПК України є сумнівною. Вона фактично надає мол<ливість особі, яка подала фальшивий доказ, уникнути відповідальності за фальсифікацію у разі викриття цієї обставини. На думку суддів, у судовій практиці документ, щодо якого подано заяву про спір стосовно його фальшивості, не можна виключати з доказів, а навпаки, потрібно перевірити, дослідити й оцінити разом із наявними у справі доказами. Більше того, якщо буде підтверджено підроблення документа, суд вправі направити матеріали прокуророві для перевірки або порушення кримінальної справи^.

' Див.: Боннер, А. Т. Устаиовление обстоятельств граждаиских дел / А. Т. Бошіер. - М., 2000. - С. 251-280.

2 Див.: Луспеник, Д. Д. Розгляд судом заяв про фальшивість доказів відіговідіїо до нового Цивільного процесуальиого кодексу / Д. Д. Лусиеііик 11 Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 12. - С. 35.

Видається, що питання про фальсифікацію доказу можна порушити не тільки щодо письмових, але й речових доказів, звуко- й відеозаписів, поданих як докази. Під фальсифікацією доказу потрібно розуміти умисне спотворення його форми і змісту.

Дослідження речових доказів здійснюють шляхом безпосереднього огля­ду судом або дослідження в інший спосіб і пред'являють для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а у випадках - свідкам, експертам і спе­ціалістам. Під час проведення огляду можливим є використання різних тех­нічних засобів. Особи, які беруть участь в огляді речового доказу, можуть звертати увагу суду на характерні особливості досліджуваних предметів, па окремі особливості, які з'ясовуються під час огляду. Такі зауваження обов'язково зазначають у журналі судового засідання.

Речові докази, які оглядали поза судовим засіданням під час здійснення підготовчих дій у порядку виконання судового доручення або забезпечення доказів, досліджують у судовому засіданні шляхом оголошення результатів протоколу їх огляду. Особи, які беруть участь у справі, після оголошення цих протоколів мають право давати пояснення.

Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали (ч. З от. 187 ЦПК України).

Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертають особам, від яких їх одержано, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Речові докази, що є об'єктами, які вилучено з цивільного обороту або обмежено оборотоз- датні, передають відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть передати їм на використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Речові докази повертають особам, від яких їх одержано, або передають особам, за якими суд визнає право на ці речі після набрання рішенням суду законної сили.

Звуко- чи відеозаписи досліджують через прослуховуванпя чи перегляд. Відтворення запису здійснюють або в залі судового засідання, або у спеціально обладнаному для цього приміщенні. У журналі судового засідання вказують оз­наки відтворюваних джерел доказів і час відтворення. Після цього суд заслухо­вує пояснення осіб, які беруть участь у справі, які можуть звернути увагу суду й інших осіб на окремі фрагменти запису. У будь-який момент дослідження запису, його відтворення може бути повторено повністю або в окремій частині за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 ЦПК України, з метою з'ясувати відомості, що містяться у матеріалах звуко- й відеозапису, а також у зв'язку з над­ходженням заяви про їх фальшивість суд може залучити спеціаліста або призначити експертизу.

При дослідженні в судовому засіданні таких доказів потрібно додержу­ватися конституційних положень про недоторканність приватної власності, право на особисту і сімейну таємницю, недопустимість розголошення ві­домостей про приватне життя особи без її згоди. Тому під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їхнього дослідження застосовують правила ЦПК України щодо оголошення і дослідження змісту особистих паперів, записів теле­фонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції (ст. б, 186 ЦПК •України).

Якщо у справі проведено експертизу, суд зобов'язаний у судовому засі­данні дослідити і цей доказ. Експерт дає свій висновок у письмовій формі, який потрібно оголосити на судовому засіданні. Участь експерта у судовому засіданні є необов'язковою. Проте, керуючись ч. 2 ст. 189 ЦПК України, ек­сперта можуть викликати на судове засідання для роз'яснення і доповнення висновку. З приводу цього йому можуть бути поставлені питання. Першою ставить запитання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі (черговість запитань має бути аналогічна до дачі пояснень особами, які беруть участь у справі). Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і (або) його представник.

Суд має право з'ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які бе­руть участь у справі, а також ставити питання експертові після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі (ч. З ст. 189 ЦПК України).

Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку долучають до справи.

Висновок експерта досліджують під час судового засідання поряд з іншими доказами. Він не має для суду наперед встановленої сили. Незгода суду з висновком експерта мусить бути мотивованою у рішенні суду. У випадках, передбачених у ст. 150 ЦПК України, ухвалою суд може при­значити додаткову або повторну експертизу.

Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консульта­ціями або письмовими роз'ясненнями спеціалістів. Відразу зазначимо, що консультації та роз'яснення спеціаліста, відповідно до цивільного проце­суального законодавства, не є доказами у цивільному судочинстві. Проте у процесуальній науці з цього приводу висловлено протилежну думку - не можна не визнавати доказового значення за консультацією, яка містить відомості довідково-інформаційного чи досвідного характеру. Такі кон­сультації, занесені до протоколу судового засідання і приєднані до нього, виконують роль своєрідного письмового доказу. У випадках, коли спеціаліст надає допомогу суду у здійсненні певних процесуальних дій, наприклад під час фотографування, складення планів і схем, результати його діяльності самостійного доказового значення не мають.

Спеціаліст є самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовід­носин, який сприяє здійсненню правосуддя. Спеціаліст - це особа, яка во­лодіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Як спеціалістів на судове засідання можуть викликати, наприклад, фотографів, відеооператорів, оцінювачів. Спеціаліст бере участь у здійсненні процесуальних дій, проте самостійного дослідження, спрямованого на одержання нових знань про фактичні обставини справи, на відміну від експерта, він не проводить. Його завдання полягає у наданні безпосередньої технічної чи довідково-консуль­таційної допомоги суду під час здійснення певних процесуальних дій.

Як правило, потреба залучати спеціаліста виникає під час дослідження доказів у суді: огляду письмових і речових доказів, відтворення звуко- і відеозаписів, призначення експертизи, допиту свідків. Його допомога може бути потрібна суду також під час здійснення інших процесуальних дій, наприклад, у разі оцінки майна.

Особа, викликана як спеціаліст на судове засідання, має з'явитися до суду, відповідати на поставлені їй запитання, давати консультації та роз'яснення, за потреби надавати суду технічну допомогу. Такі дії є фор­мами участі спеціаліста у цивільному судочинстві. Відповідальності за дачу завідомо неправдивих консультацій та роз'яснень для спеціаліста не перед­бачено, проте йому можуть заявити відвід з підстав та в порядку, визначених у ст. 20, 22-24 ЦПК України. Про залучення спеціаліста суд постановляє ухвалу. Як правило, це питання вирішують під час проведення підготовчих дій суду на стадії провадження у справі до судового розгляду.

Консультації спеціаліст дає усній, а роз'яснення - письмово. Роз'яснення, надані у письмовій формі і підписані спеціалістом, потрібно оголосити на су­довому засіданні і приєднати до матеріалів цивільної справи. Консультації, надані усно, - занести до журналу судового засідання.

Спеціалістові можуть поставити питання по суті наданих усних кон­сультацій чи письмових роз'яснень. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі (черговість запитань має бути аналогічна до дачі пояснень особами, які беруть участь у справі). Якпхо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, першим ставить запитання спеціалістові позивач і / або його представник.

Суд має право з'ясовувати суть відповіді спеціаліста на питання осіб, які беруть участь у справі, а також давати запитання спеціалістові після закінчення його опитування особами, які беруть участь у справі.

У контексті висвітлення питання про дослідження доказів у цивільно­му судочинстві окремої уваги потребує розгляд питання про дослідження висновків, наданих органами державної влади та органами місцевого са­

моврядування згідно зі ст. 46 ЦПК України. Варто зазначити, що ЦПК України не містить окремої регламентації, яка давала б відповідь, як, у якому порядку і коли потрібно дослідити такі висновки. Видається, що за розсудом суду їх досліджують поряд із письмовими доказами у справі, або суд встановлює окремиіі порядок їх дослідження. Такі висновки треба оголосити в судовому засіданні та надати для ознайомлення всім особам, які беруть участь у справі. Представник органу державної влади та органу місцевого самоврядування має право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

Заслухавши висновок органу державної влади або органу місцевого самоврядування, головуючий має з'ясувати в осіб, які беруть участь у справі, чи не бажають вони виступити з додатковими поясненнями та чи є у них питання до представників зазначених органів (черговість запитань має бути аналогічна до дачі пояснень особами, які беруть участь у справі). Суд має право ставити запитання представникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування з приводу наданого ними висновку після закінчення його опитування особами, які беруть участь у справі.

Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головую­чий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. У зв'язку з додатковими поясненнями особи, яка бере участь у справі, суд може ставити питання іншим особам, залученим до розгляду цивільної справи.

Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд постановляє журнальну ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Судові дебати - це самостійна частина стадії судового розгляду, у якій особи, які беруть участь у справі, у своїх усних промовах і репліках аналі­зують, оцінюють усі докази, перевірені та досліджені у судовому засіданні, і на основі цього висловлюють свої прохання до суду. У цій частині особи, які беруть участь у справі, дають правову оцінку фактам, обґрунтовують свою позицію у справі, висловлюють міркування про те, чи підлягає заявлена вимога задоволенню. Так підсумовується дослідження фактичних обставин і доказів, що допомагає суду повно і всебічно розглянути справу.

Процедура судових дебатів допомагає суду з різних позицій проаналі­зувати досліджені обставини справи, зіставити різні позиції стосовно до­сліджених доказів, прав та обов'язків учасників спірних матеріальних правовідносин, застосування належних норм регулятивного законодавства, сформувати своє внутрішнє переконання з приводу цих питань. Завданням цієї частини є надати допомогу суду у правильному встановленні фак­тичних обставин справи та юридичної кваліфікації спірних матеріальних правовідносин.

З урахування принципу диспозитивності ЦПК України (ст. 193) виз­начає черговість виступів із промовами в судових дебатах осіб, які беруть участь у справі. Суд заслуховує промови осіб, які беруть участь у справі, у такій послідовності: 1) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самовряду­вання, фізичні та юридичні особи - якщо провадження у справі відкрито за їхньою заявою, поданою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів; 2) позивач, його представник (за клопотанням позивача пояснення може давати тільки представник), третя особа, яка бере участь на стороні позивача, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник); 3) відповідач, його представник (за клопотанням відповідача пояснення може давати тільки представник), третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, ї"ї представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник); 4) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник).

Промова особи, яка бере участь у справі, передбачає розгорнутий аналіз одержаної під час судового засідання інформації з позиції власних інте­ресів. По суті, промова особи має включати проект майбутнього рішення, обґрунтування своєї правової позиції і критику позиції протилежної сторони. Як правило, виступаючи в судових дебатах, позивач добивається визнання чи задоволення позовних вимог до відповідача, а відповідач намагається заперечити, нейтралізувати вимоги позивача.

У процесуальній науці у змісті виступів осіб, які беруть участь у справі, в судових дебатах виділяють такі моменти:

1) аргументація законності вимоги чи заперечення сторони (третьої особи) - його правової позиції;

2) пропозиція власного варіанту оцінки досліджених в судовому за­сіданні доказів на предмет їх допустимості і належності, достатності й достовірності, як таких, що обґрунтовують позицію у справі, так і таких, що підривають довіру до версії протилежної сторони;

3) обґрунтування правильності вибору тої чи іншої регулятивної норми, оскільки саме її диспозиція найбільше підходить до фабули конкретної спра­ви, і на їх комплексному застосуванні побудована повна позиція у справі.

Суть промови може бути іншою, ніж початкове звернення до суду. Цивільне процесуальне законодавство надає особам, які беруть участь у справі, широкий спектр прийомів, які дозволяють заявляти і змінювати свою позицію (наприклад, зустрічний позов, зміна предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог тощо). Сторони можуть відмовитись від власних позицій і шляхом взаємних поступок, виро­бивши єдину позицію, заявити її у формі мирової угоди. Всі ці розпорядчі

дії заінтересованих осіб можуть відобразитися у промовах, оголошуваних у судових дебатах.

Формально суд не може обмежувати тривалість судових дебатів виз­наченим часом. Проте головуючий може зупинити промовця тоді, коли він виходить за межі справи, яку розглядає суд, оскільки учасники судових дебатів у своїх промовах не вправі посилатися на обставини, які судом не з'ясовувались, і докази, які не досліджувались у судовому засіданні. Крім цього, головуючий має право зупинити промовця, якщо той повторюється. Зміст усіх промов фіксують у журналі судового засідання.

Із дозволу суду після виступів учасники дебатів можуть обмінюватися репліками. Репліка - це повторний виступ осіб, які беруть участь у справі, з усіх питань, які обговорено раніше. Репліка - це коротка відповідь на почуте у судовій промові протилежної сторони. Репліка стосується конк­ретної особи. Видається, що оскільки такий виступ завжди пов'язаний із сказаним раніше, то правом на репліку може скористатися тільки особа, яка виступала в дебатах. Право останньої репліки завжди належить від­повідачеві та його представникові (ч. 7 ст. 193 ЦПК України).

Якщо під час судових дебатів виникає потреба з'ясувати нові обставини, що мають значення для справи, або дослідити нові докази, суд постановляє журнальну ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводять у загальному порядку (ст. 194 ЦПК України).

Ухвалення і проголошення рішення - це завершальна частина стадії судового розгляду. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнане для ухвалення судових рішень приміщення - наразі таким приміщенням, як правило, є кабінет судді) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

Порядок ухвалення рішення суду побудовано так, щоб гарантувати законне і обґрунтоване вирішення цивільної справи. Рішення ухвалюють тільки в нарадчій кімнаті. Присутність інших осіб, крім суддів, які входять до складу суду, не допускається. До ухвалення рішення суддям (судді), які перебувають у нарадчій кімнаті, заборонено який-небудь контакт з ін­шими суддями чи іншими особами (наприклад, по телефону, прийняття і передання будь-яких письмових матеріалів тощо). Водночас справедливи­ми є зауваження з цього приводу, висловлені у науковій літературі. Так, А. Федіна' правильно зазначає, що цивільне процесуальне законодавство не регламентує поведінки суду у випадках, коли ухвалення рішення вимагає затрати значного часу. За рамками закону залишаються питання: де може і мусить перебувати суддя весь цей час, вправі суд у той період розглядати

' Див.: Граждаиское процессуальїіое право : учебіїик / ііод ред. ироф. Л. В. Тумаїювой. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. - С. 309.

іншу справу, які права у судді є в такій ситуації. У ЦПК України (ч. 2 ст. 196) зазначено, що під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Отже, якщо суддя ухвалює рішення протягом одного місяця у конкретній цивільній справі (а це цілком реально на практиці), то протягом усього цього часу він не має права розглядати інші справи. Але чи так це є на практиці? Напевно, що ні.

Однак заради справедливості варто зазначити, що закон орієнтує суд на потребу негайного ухвалення рішення і таким чином фактично зобов'язує суддів обмежуватися проголошенням вступної та резолютивної частин, залишаючи, у виняткових випадках, його складання в кінцевому вигляді на наступні 5 днів від дня закінчення розгляду справи (ч. З ст. 209 ЦПК України).

Рішення, відповідно до принципу безпосередності, мають ухвалити судді (суддя), які розглядали справу від початку до кінця. Рішення ухвалюють іменем України негайно після закінчення судового розгляду судді більшіс­тю голосів і оформлюють письмово. Якщо розгляд справи відбувається у колегіальному складі, головуючий голосує останнім. Під час прийняття рішення з кожного питання, зокрема ухвалення рішення суду чи постанов- лення ухвали, жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Суддя, не згодний із рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цього документа не оголошують на судовому засіданні, але його мусять долучити до справи. Він є відкритий для ознайомлення.

Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті, зокрема власні, навіть ті, які не знайшли ві­дображення у судовому рішенні. Це правило гарантує незалежність суддів. Таємницю нарадчої кімнати потрібно зберігати і після того, як рішення про­голошено. Порушення таємниці обговорення справи суддями є безумовною підставою для скасування рішення.

Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину через повторний допит свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судо­вого розгляду. На нашу думку, таку ухвалу варто оформлювати як окремий процесуальний документ і не піддавати оскарженню. У таких випадках розгляд справи відбувається виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки. Після закінчення поновленого розгляду справи суд, залежно від його результатів, відкриває судові дебати з при­воду додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошує перерву (ч. 2-4 ст. 195 ЦПК України).

Після ухвалення і підписання рішення суд повертається до зали су­дового засідання, головуючий проголошує рішення суду або його вступну та резолютивну частини. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарлсення. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. Рішення суду проголошується публічно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні (у таких випадках рішення про­голошують також у закритому судовому засіданні). Зміст проголошуваного рішення заслуховують стоячи усі особи, присутні у залі судового засідання, за винятком тих, кому суд дозволив відступити від цього правила.

Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити рішення (ч. 2 ст. 218 ЦПК України).

16.3. Відкладення розгляду справи, оголошення перерви в розгляді справи. Зупинення провадження у справі

Не завжди цивільну справу можна розглянути у визначений час, в одно­му безперервному процесі. Часто виникає потреба перенести розгляд справи на інший час. У цивільному судочинстві під час розгляду справи можуть виникати обставини, які є підставами для відкладення розгляду цивільної справи, для оголошення перерви в розгляді цивільної справи або для зу­пинення провадження у цивільній справі. Загальні правила відкладення розгляду цивільної справи сформульовано у ст. 191 ЦПК України.

Відкладення розгляду справи - це перенесення її розгляду в іншому судовому засіданні, призначеному судом на точно визначений час.

Суд може відкласти розгляд справи у випадках, встановлених ЦПК України, а також у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідніс­тю замінити відведеного суддю або залучити до участі у справі інших осіб.

Так, відповідно до ст. 158 ЦПК України, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Це означає, що зазначеним суб'єктам треба обов'язково завчасно повідомити про майбутнє судове засідання, яке має відбуватися за участі всіх осіб, які беруть участь у справі. Але оскільки забезпечити реальну участь усіх цих осіб не завжди вдається, законодавець врегулював це питання, включивши у ЦПК України ст. 169, де визначив правові наслідки неявки на судове засідання особи, яка бере згчасть у справі.

Це стосується й випадків неявки в судове засідання свідка, експерта, спе­ціаліста, перекладача (ст. 170 ЦПК України).

Суд відкладає розгляд справи у разі зміни позивачем підстав або предме­та позову (ч. З ст. 224 ЦПК України), призначення подружжю строку для примирення у справі про розірвання шлюбу (ч. 5 ст. 191 ЦПК України).

Вважаємо, що підставою для відкладення розгляду справи може бути подання відповідачем зустрічного позову на стадії судового розгляду. Хоча ч. 1 ст. 123 ЦПК України встановлює часові межі подання зустрічного позо­ву (до або під час попереднього судового засідання), це зовсім не означає, що відповідач, вказавши на поважність причин пропуску цього строку, не має права подати після його закінчення зустрічний позов. У такому разі суд зобов'язаний відкласти розгляд цивільної справи, розглянути заяву про поновлення пропущеного строку, а саме визначити поважність причин пропуску, з'ясувати можливість спільного розгляду обох позовів. Якщо підстави пропуску суд визнає поважними, умови звернення із зустрічним позовом дотримано - суд повинен постановити ухвалу про поновлення пропущеного строку і прийняти зустрічний позов для спільного розгляду із первісним.

Відповідно до ст. 34 ЦПК України, треті особи, які заявляють самостій­ні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Згідно зі ст. 35 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або від­повідача до ухвалення судом рішення. У цих випадках суд має відкладати розгляд справи для вирішення питання про можливість вступу зазначених осіб у цивільну справу.

Читайте також:

1. I. Вступна частина
2. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
7. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
8. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
9. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
10. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
11. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
12. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Переглядів: 387