• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 7 сторінка

Фіксування цивільного процесу здійснюють за допомогою звукозапи­сувального технічного засобу та журналу судового засідання (ч. 1 ст. 197, ч. 1 ст. 198 ЦПК України). У випадках, коли не проводиться звукозапис судового засідання, секретарем судового засідання ведеться протокол су­дового засідання.

Фіксування цивільного процесу технічними засобами - це створення аудіофонограми судового засідання у конкретній цивільній справі. Суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. Одночасно з

проведенням фіксування технічними засобами секретар судового засідання веде журнал судового засідання.

Порядок фіксування судового процесу у цивільному судочинстві виз­начено в Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами в загальних судах України, затвердженій наказом Державної судової адміністрації України від 21.07.2005 р.

Носій інформації, на який здійснено технічний запис судового засідання (касета, дискета тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи. Варто пам'ятати, що журналу судового засідання не ведуть під час розгляду заяви про видачу судового наказу.

За клопотанням особи, яка бере участь у справі, може бути за плату здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання за розпорядженням головуючого. Особа, яка бере участь у справі, має право отримати копію інформації з носія, на який здійснено техніч­ний запис цивільного процесу. Ці питання вирішує суддя, який розглядав справу, поза судовим засіданням.

Розмір плати за роздрукування технічного запису судового засідання встановлює Кабінет Міністрів України. Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 року «Про встановлення розмірів плати за роздрукування технічного запису засідання в адміністративних та цивільних справах і видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу» за роздрукування однієї сторінки тексту на папері формату А4, що повністю або частково відтворює технічний запис судового засідання, встановлено плату у розмірі п'яти гривень.

Журнал судового засідання - це процесуальний документ, матеріаль­ний носій юридичної інформації про усі суттєві відомості про розгляд справи чи здійснення окремої процесуальної дії. У ньому зазначають такі відомості:

1. рік, місяць, число і місце судового засідання;

2. найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання;

3. справу, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

4. порядковий номер вчинення процесуальної дії;

5. назва процесуальної дії;

6. час вчинення процесуальної дії;

7. інші відомості, визначені ЦПК України.

Характер інформації, яку фіксують у журналі судового засідання, має правове і процесуальне значення, оскільки в ній відображено не тільки процедуру розгляду справи, але й зазначено факти, докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

Журнал судового засідання має бути зрозумілим, точним і достовірним. Записи у журналі судового засідання повинні відображати послідовність усього руху судового розгляду. Взаємозв'язок і послідовність викладу жур­налу судового засідання є важливою ознакою цього документа. У журналі судового засідання не може бути скорочених слів. Пояснення осіб, які беруть участь у справі, дані ними як показання, консультації спеціаліста, показання свідка, пояснення експерта треба записувати від першої особи, у суворій відповідності з їх змістом, яка виключає можливість секретаря судового засідання тлумачити чи інтерпретувати їх на власний розсуд.

Журнал судового засідання має важливе значення, оскільки дозволяє вищестоящим судам перевірити законність і обґрунтованість судових актів. Зокрема, за допомогою журналу судового засідання можна перевірити, чи дотримано всіх вимог закону при розгляді цивільної справи і чи відповідає рішення суду доказам, досліджуваним у судовому засіданні.

До процесуальних дій суду, які заносять до журналу судового засідання, належать відкриття судового засідання, оголошення справи, яка розглядати­меться, з'ясування явки всіх учасників цивільної справи, оголошення складу суду, постановлення журнальної ухвали, дослідження доказів та ін.

Журнал судового засідання веде секретар судового засідання, підпису­ючи невідкладно після судового засідання і приєднуючи до справи. Судді також мають приділяти належну увагу журналу судового засідання, і за потреби вказати секретареві судового засідання на допущені помилки, ос­кільки їх невиправлення може призвести до ухвалення незаконного рішення. Наприклад, рішення суду може обґрунтовуватися тільки тими доказами, які досліджено в судовому засіданні. Якщо в журналі судового засідання немає запису про дослідження конкретного доказу (хоча насправді у судо­вому засіданні відбувалося його дослідження), то цей доказ не може бути покладено в основу рішення суду. Тому для належного складення журналу судового засідання, суддя може вказувати секретареві судового засідання на обов'язкове включення у журналі тих чи інших процесуальних дій, уповільнювати рух судового засідання, якщо секретар судового засідання не встигає вести журнал, в окремих випадках просити учасника цивільної справи повторити запитання, відповідь, клопотання та ін. Можливо, варто було б запозичити із законодавства деяких зарубіжних країн норму, яка зобов'язує підписувати журнал не тільки секретаря судового засідання, але й головуючого у справі.

Усі виправлення, зміни, доповнення повинні бути застережені перед підписом секретаря судового засідання.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомлюватися з технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом семи днів від дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису

(ч. 1 ст. 199 ЦПК України). У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає заяву без розгляду.

Письмові заувалсення подають у вільній формі із вказівкою загальних реквізитів будь-якого клопотання (заяви), яке подає особа, що бере участь у справі.

Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання розглядає головуючий не пізніше п'яти днів від дня їх подання. Зауваження розглядають без виклику особи, яка їх подала, та інших осіб, що беруть участь у справі.

За результатами розгляду зауважень суддя у разі згоди із зауваженнями підтверджує їх правильність, постановивши відповідну ухвалу. У разі нез­годи із зауваженнями суддя постановляє ухвалу про відмову в задоволенні заяви. Зазначені ухвали не підлягають самостійному оскарженню.

Крім того, вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засідан­ням потрібно фіксувати у протоколі про вчинення таких дій. Наприклад, відповідно до ст. 140 ЦПК України, речові та письмові докази, які не можна доставити до суду, оглядають за їх місцезнаходженням. Про огляд цих доказів складають протокол.

При складанні протоколу можуть застосовуватися технічні засоби.

У протоколі про вчинення окремої процесуальної дії зазначають такі відомості:

1. рік, місяць, число і місце вчинення процесуальної дії;

2. час початку вчинення процесуальної дії;

3. найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання;

4. справу, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

5. відомості про явку осіб, які беруть участь у справі, експертів, спе­ціалістів, свідків, перекладачів;

6. відомості про роз'яснення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхніх процесуальних прав та обов'язків;

7. усі розпорядження головуючого та постановлені ухвали;

8. заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

9. основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їх представників та інших осіб, які беруть участь у справі, а також показання свідків, усне роз'яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені йому додаткові запитання; консультацій спеціалістів;

10. докази, а в разі, якщо докази не додають до справи, - номер, дату та зміст письмових доказів, опис доказів;

11. час закінчення вчинення процесуальної дії;

12. інші відомості, визначені в ЦПК України.

Особи, що брали участь у вчиненні процесуальної дії, з приводу якої складають протокол, мають право висловити свою думку щодо дотримання правил проведення окремої процесуальної дії, щодо повноти та правильності протоколу. Ці зауваження приєднують до протоколу.

Відповідно до ч. З, 4 ст. 200 ЦПК України, протокол треба оформи­ти не пізніще наступного дня після вчинення окремої процесуальної дії і приєднати до справи. Слущною є думка, що протокол потрібно складати й остаточно оформляти безпосередньо під час проведення процесуальної дії. В іншому разі осіб, які брали участь у проведенні цієї процесуальної дії, фактично позбавляють права подавати свої зауваження, а суд - перевірити їх ще раз та усунути помилки вчасно'.

Завдання для самоконтролю

1. Значення стадії судового розгляду цивільної справи.

2. Назвіть частини стадії судового розгляду.

3. Які процесуальні дії вчиняє суд у підготовчій частині стадії судового розгля­ду?

4. Які процесуальні наслідки неявки осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу?

5. Особливості дослідження змісту особистих паперів, листів та інших видів ко­респонденції.

6. Особливості допиту малолітніх та неповнолітніх свідків.

7. Особливості дослідження доказів, зібраних у порядку судових доручень.

8. У чому відмінність відкладення розгляду цивільної справи, оголошення перерви в розгляді цивільної справи та зупинення нровадження у цивільній справі?

9. Розкажіть про форми, підстави та правові наслідки закінчення цивільної справи без ухвалення рішення суду.

10.Який порядок фіксування судового процесу?

' Див.: Кравчук, В. М., Угриновська, О. І. Науково-практичний комеїпар Цивільного процесуального кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. - К. : Істина, 2006. - С. 549.

Розділ 17

17.1. Поняття і види судових рішень

Судові рішення є актами реалізації судової влади, оскільки судова діяль­ність із розгляду та вирішення цивільної справи, як нравозастосовча, супрово­джується прийняттям актів, які мають узагальнюючу назву «судові рішення». Відповідно до ч. 1 от. 208 ЦПК України, у цивільному судочинстві є два види судових рішень: ухвали і рішення. Проте, на нашу думку, на підставі систем­ного аналізу процесуального законодавства можна зробити висновок, ш,о є три види судових рішень: рішення суду, ухвала суду та судовий наказ.

Судовим актом, яким справа вирішується по суті, є рішення суду. Рішення суду - це акт правосуддя, яке здійснюється від імені держави судом. Рішення суду завершує судочинство в суді першої інстанції.

Ухвала суду - це судове рішення, яким справа не вирішується по суті. Ухвалою вирішують питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випад­ках, встановлених у ЦПК України (ч. 2 ст. 208). Як правило, ухвалою не завершується провадження у справі, за винятком постановлення ухвали про закриття провадження у справі та ухвали про залишення заяви без розгляду. Ці випадки є формами припинення судового розгляду без ухва­лення рішення суду.

Судовий наказ - це особлива форма судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Для ліпшого розуміння правової природи кожного із видів судового рішення треба звернути увагу на відмінні ознаки, які існують між рішенням суду, судовим наказом та ухвалою суду.

Зокрема, можна виділити такі відмінності між судовим наказом та рішенням суду:

1) За характером заявлених вимог.

Рішення суду ухвалюють у будь-якій справі позовного або окремого провадження, яка підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судо­чинства згідно зі ст. 15 ЦПК України. Перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є обмежене (ст. 96 ЦПК України).

2) За порядком дослідження доказів.

Видача судового наказу відбувається лише за результатами дослідження письмових доказів, наданих лише заявником (стягувачем).

3) За процесуальним порядком розгляду.

Рішення суду ухвалює суд як результат змагальної форми процесу, з дотриманням принципу гласності та відкритості судового розгляду, де кожна сторона має доказати обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судовий наказ видається без виклику стягувача та боржника та на підставі письмових документів.

4) За ознакою обґрунтованості.

Рішення суду має бути мотивованим. У мотивувальній частині рішення суду зазначають обставини, встановлені судом, і правовідносини, визначені відповідно до них, мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовували вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-пра­вові акти, визначає чи порушено, не визнано або оспорено права, свободи, інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким. Судовий наказ, на відміну від рішення суду, не мотивується (хоч і містить посилання на нормативно-правові акти як підстави для його видачі), а лише є моделлю поведінки боржника, тобто зобов'язання виконати конкретні дії. Водночас судовий наказ, відповідно до ст. 213 ЦПК України, має відпові­дати вимогам законності й обґрунтованості.

5) За порядком ухвалення.

Рішення суду ухвалюють, оформлюють і підписують у нарачдій кімнаті та проголошують прилюдно (за винятком випадків, передбачених ЦПК України). Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскар­ження. Щодо видачі судового наказу встановлюється спрош;ена процедура, ш;о не вимагає дотримання зазначених вимог.

6) За строком набрання законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якш,о заяву про апеляційне оскарження не подано. Якщо подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну

скаргу не подано протягом двадцяти днів після подання зазначеної заяви, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Судовий наказ набирає законної сили, якш,о протягом трьох днів після закінчення десятиденного строку від дня одержання копії судового наказу боржником, він не подасть заяви про скасування судового наказу та за на­явності відомостей про отримання боржником копії наказу, після чого суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

7) За порядком оскарження.

Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, за загальним правилом, не може сам скасувати або змінити рішення, це належить до компетенції суду вищестоящої інстанції лише в разі оскарження рішення. Судовий наказ, навпаки, може скасовувати суд, що його видав, за заявою боржника в разі заперечення проти вимог стягувача, про що суд постанов­ляє ухвалу.

Рішення суду може бути оскаржене з підстав та в порядку, передбачено­му законом. Судовий наказ не може бути оскаржений до суду апеляційної чи касаційної інстанції, а може лише оспорюватися, після чого він підлягає обов'язковому скасуванню, про що суд постановляє ухвалу.

8) За своїм змістом.

Якщо розглядати рішення суду як процесуальний документ, воно складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної чистин. Судовий наказ описової частини не містить.

У літературі поширеною є думка про те, що судовий наказ складається лише із вступної та резолютивної частин. Проте такий підхід не відповідає нормам чинного ЦПК України, у п. 4 ч. 1 ст. 103 якого передбачено, що у судовому наказі зазначається посилання на закон, на підставі якого під­лягають задоволенню заявлені вимоги. А у п. З ч. 1 ст. 215 ЦПК України зазначено, що назва статті, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався, потрібно наводити саме у мотивувальній частині рішення суду. Відтак у судовому наказі мотивувальна частина присутня, проте лише у вигляді законодавчих посилань.

9) За зверненням до виконання.

Рішення суду є підставою для виконання. На підставі рішення суду, яке набрало законної сили, видають виконавчий лист, що є виконавчим документом. Судовий наказ сам є виконавчим документом, тому отримання будь-яких інших документів у суді після його видачі не потрібне.

Ухвала суду та рішення суду як судові рішення також різняться пев­ними ознаками. Зокрема:

1) За характером вирішуваних питань.

Рішенням суд вирішує справу по суті. Рішення суд ухвалює в будь- якій справі позовного або окремого провадження, яка підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства. Рішення суду - це акт право­суддя, який здійснює суд від імені держави. Рішенням суду завершується цивільне судочинство.

Ухвала суду - це судове рішення, яке не вирішує справи по суті. Ухвалою вирішуються питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або за­криття провадл^ення у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених у ЦПК України. Ухвалою не завершується провадження у справі, за винятком постановлення ухвали про закриття провадження у справі та ухвали про залишення заяви без розгляду. Ці випадки є формами припинення судового розгляду без ухвалення рішення суду.

2) За порядком прийняття.

Рішення суду ухвалюють, оформлюють і підписують тільки в парадчій кімнаті та проголошують прилюдно (за винятком випадків закритого су­дового розгляду). Ухвала суду, залежно від виду, постановляється або в парадчій кімнаті, або шляхом занесення її до журналу судового засідання. Так, ухвали, які оформляють як окремий процесуальний документ, пос­тановляють виключно в нарадчій кімнаті. Журнальні ухвали постановляє суд, не виходячи до нарадчої кімнати.

3) За юридичною силою.

Ухвалення рішення суду щодо конкретної вимоги позбавляє особу права повторно звертатися до суду з тотожною вимогою. Постановлення ухвали (за винятком ухвал, які завершують провадження у справі) не позбавляє особу права повторно звернутися до суду із такою ж вимогою.

4) За порядком оскарження.

Будь-яке рішення суду, ухвалене у цивільній справі, може бути оскар­жене. Перелік ухвал, які можуть бути оскаржені, визначений ЦПК України. ЦПК України встановлює різні строки для апеляційного оскарження рі­шення суду та ухвали суду.

5) За своїм змістом.

Рішення суду як процесуальний документ завжди складається із вступ­ної, описової, мотивувальної та резолютивної чистин. Журнальна ухвала суду містить лише мотивувальну та резолютивну частини.

6) За зверненням до виконання.

Рішення суду є підставою для виконання. На підставі рішення суду, яке набрало законної сили (за винятком випадків негайного виконання рішення), видається виконавчий лист, що є виконавчим документом. Ухвали суду, які підлягають виконанню, одночасно є і виконавчим документом, тому отриман­ня будь-яких інших документів у суді після їх постановлення не потрібне.

17.2. Поняття, значення та зміст рішення суду

Серед судових рішень особливе місце займає рішення суду. У процесу­альній літературі рішення суду розглядають як акт реалізації судової влади, як акт, яким вирішується справа по суті, і як процесуальний документ. Рішення суду - це акт правосуддя, який ухвалюється від імені держави у нарадчій кімнаті, де може перебувати лише суддя, який розглядав справу, або судді, які входять до складу суду у даній справі.

Рішенням суду завершується процес судового розгляду. Рішення суду містить конкретизацію права і обов'язків конкретних осіб, які беруть участь у справі.

Рішення суду ухвалює суд при завершенні судового розгляду у двох видах провадження: позовному та окремому. Під час ухвалення рішення у цих видах провадження суд керується загальними правилами, передбаче­ними в ЦПК України для ухвалення рішення. Однак можливі винятки чи додаткові положення відносно порядку ухвалення рішення з конкретних категорій справ, зумовлені специфікою матеріального права чи інтересу, які підлягають захисту.

Рішення суду має специфічні ознаки:

- закон передбачає форму рішення суду, чітко визначено його обов'язкові реквізити і питання, які становлять його зміст;

- рішення суд ухвалює в письмовій формі, воно складається з чотирьох частин: вступна, описова, мотивувальна, резолютивна;

- набирає законної сили з моменту, чітко визначеного законом;

- закон чітко встановлює порядок внесення виправлень описок та ариф­метичних помилок;

- для рішення суду визначений строк його видачі та направлення копій особам, які брали участь у справі.

Значення рішення суду передусім полягає в тому, що ним вирішують цивільну справу по суті. Потреба у рішенні суду, як акті правосуддя, ви­никає «у зв'язку з перешкодою у здійсненні права, внаслідок чого виникає невизначеність в наявності чи у змісті правовідпошення. Перед тим як при­мусово здійснити право, необхідно усунути цю невизначеність, що можливо тільки завдяки рішенню суду про те, існує чи ні правовідпошення (право, обов'язок), які є предметом вимоги, а якщо існує, то який його дійсний зміст. Суть рішення суду виявляється у впливі на матеріальні правовід­носини і виражається в тому, що рішення владно підтверджує взаємовід­носини суб'єктів матеріального права чи інші правові обставини в справа окремого провадження, усуває їх спірність, створює правову можливість безперешкодної реалізації права чи охоронюваного законом інтересу і тим

самим надає їм захист»'. Проте у деяких випадках рішення суду не має безпосереднього впливу на конкретні матеріальні правовідносини суб'єктів права, а обмежується лише констатацією фактів і правового стану. Такими здебільшого є рішення суду у справах окремого провадження.

Рішення суду відновлює порушені права, конкретизує права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Можна говорити про те, що у певних випадках рішення суду є юридич­ним фактом, із яким закон пов'язує виникнення, зміну, припинення пра­вовідносин. Це означає, що з моменту набрання ним законної сили цивільні права та обов'язки вважаються такими, що виникли, і не вимагається будь- які дії з примусового виконання рішення суду. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступ­не нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Юридичним фактом є також рішення суду, яким неповнолітній особі надають повну цивільну дієздатність (ст. 35 ЦК України) тощо.

Рішення суду утверджує законність у державі, сприяє попередженню правопорушень, сприяє подоланню правового нігілізму. Сила рішення суду базується на авторитеті судової влади і нормах матеріального права, які застосовує суд під час вирішення цивільної справи.

Така роль рішення суду ґрунтується на тому, що воно демонструє право в дії. Нормативні акти будь-якого рівня мають виховний вплив тільки за умови, що вони реалізуються в правовій практиці. Проголошення тих чи інших прав ще не свідчить про їх реальне існування. Рішення суду впев­нено показує реальну дію правових норм, які розкривають багатство свого змісту в застосуванні до конкретних життєвих обставин^.

ЦПК України визначає не тільки процедуру ухвалення рішення суду, але і його зміст, який включає чотири частини: вступну, описову, мотиву­вальну і резолютивну (ст. 215 ЦПК України). Кожна з частин має своє призначення, а всі разом реалізують вимоги, які пред'являють до рішення суду. Кожна з частин рішення суду має містити інформацію, передбачену законом. Водночас ст. 215 ЦПК України не дає вичерпного переліку пи­тань, які відображають у змісті рішення. Наприклад, у вступній частині рішення суду обов'язково потрібно зазначати, у якому судовому засіданні (відкритому чи закритому) розглядали справу.

' Гуревич, М. А. Судебиое решение (теоретические ііроблемьі) / М. А. Гу- ревич. - М., 1976. - С.14-16.

^ Див.; Граждаїїское процессуальное право : учебіїик / С. А. Алехииа, В. В. Блажеев и др. ; под ред. М. С. Шакаряи. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - С. 272.

Вступна частина рішення суду. Рішення суду починається з найме­нування схвалюваного акту - «Рішення». Суд ухвалює рішення іменем України, ш;о обов'язково зазначається у вступній частині.

Далі у вступній частині вказують:

- час та місце ухвалення рішення. Днем ухвалення рішення є день під­писання рішення суддею (суддями), який його ухвалив;

- найменування суду, що ухвалив рішення (повна назва суду без скорочень й абревіатур);

- прізвиш;е та ініціали судді (суддів - при колегіальному розгляді). Відомості про склад суду, відображені у рішенні, мають збігатися з відо­мостями в журналі судового засіданні, інакше порушується принцип без­посередності розгляду справи;

- прізвище та ініціали секретаря судового засідання, який веде жур­нал судового засідання;

- імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо заяву подано в чужих інтересах, зазначається, в чиїх саме і хто звернувся із заявою;

- предмет позовних чи заявлених вимог (наприклад, про витребу­вання майна з чужого незаконного володіння, про визнання фізичної особи недієздатною).

Описова частина рішення суду є досить об'ємною, що залежить від конкретних обставин справи. Вона включає:

- узагальнений виклад позиції відповідача. Тобто чи визнає він позов повністю або частково; які обґрунтовані заперечення подав. Позицію від­повідача описують так, як він її викладав сам. Якщо відповідач пред'являв зустрічний позов, то в описовій частині викладається його суть, а також заперечення позивача проти зустрічного позову;

- пояснення осіб, які беруть участь у справі;

- докази, досліджені судом.

Зазначимо, що у ЦПК України дещо звужено зміст описової частини рішення суду. В цій частині треба фіксувати обставини справи так, як це подають сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Обов'язково мають бути зафіксовані вимоги позивача і їх обґрунтування. Потрібно відоб­разити зміни позивачем своїх вимог (якщо це мало місце): зміну предмета або підстави позову, повну чи часткову відмову від позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог. Ця інформація потрібна для того, щоб чітко визначити предмет вимоги.

У цій частині треба також вказати про заяви осіб, які беруть участь у справі, з питань процесуального характеру.

У мотивувальній частині рішення суду обставини викладають так, як їх встановив суд; аналізують докази у справі, визначають норми матеріаль­ного права, які підлягають застосуванню, тлумачать їх.

Фактично ця частина рішення суду складається з трьох елементів: 1) викладу фактичних обставин справи, встановлених судом; 2) аналізу доказів, на основі яких суд вважає факти встановленими, аналізу доведень, виходячи з яких подані докази суд не приймає; 3) юридичну кваліфікацію, яка складається із визначення нравовідношення, яке існує між сторонами, і посилання на норми матеріального права, якими регулюють ці правовід­носини.

Мотивувальна частина рішення суду починається висновком суду стосов­но того, чи підлягає заявлена вимога задоволенню (повністю чи частково). Якш:о позов відповідач визнав повністю, у мотивувальній частині молсе бути вказано лише на визнання позову і прийняття його судом.

Суд зазначає, які факти він вважає встановленими і чому; аналізує доказову базу з позиції її належності, допустимості, достовірності, до­статності; вказує, які обставини якими доказами підтверджено; чому суд відхиляє ті чи інші докази; чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

У мотивувальній частині рішення суду обов'язково відобразити вказівку на застосування закону і на його конкретну норму - назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту матеріального і процесуального закону.

Із мотивувальної частини має бути видно і повинен бути очевидним кінцевий висновок суду щодо вирішення справи.

Резолютивна частина рішення суду повинна містити вичерпні вис­новки, у зв'язку з чим у ній треба чітко і зрозуміло сформулювати: що саме ухвалив суд щодо заявлених вимог; хто, які конкретно дії і на чию користь має вчинити; як суд розподіляє судові витрати; визначити строк і порядок оскарження рішення, а також вирішити решту питань, зазначених у законі, для того, щоб рішення не викликало сумнівів, було зрозумілим під час виконання. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, у резолютивній частині потрібно зазначити:

Читайте також:

1. I. Вступна частина
2. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
7. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
8. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
9. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
10. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
11. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
12. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Переглядів: 372