• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 12 сторінка

В ухвалі про скасування судового наказу роз'яснюється, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в порядку позовного проваджен­ня з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову. При цьому у разі пред'явлення позову стягувачем до боржника, сплачена ним сума судового збору за подання заяви про видачу судового наказу зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.

Виходячи із положень ст. 106 ЦПК України, ухвала про скасування судового наказу оскарженню не підлягає. Проте слід вказати на певну колізію норм ЦПК України. Так, у п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК України перед­бачено право на оскарження ухвали суду першої інстанції щодо відмови у приіінятті заяви про видачу судового наказу або у скасуванні судового наказу. Сполучник «або» вказує па те, що може бути оскаржена ухвала суду першої інстанції стосовно відмови у скасуванні судового наказу (це наво­дить на думку, що суд має право відмовити у скасуванні судового наказу, хоча таке повноваження суду не передбачено ч. 1 ст. 106 ЦПК України). Водночас, враховуючи завдання, мету та значення інституту наказного провадження у цивільному судочинстві, позиція законодавця, викладена у ст. 106 ЦПК України, видається більш правильною. Що стосується відсут­ності у стягувача права на апеляційне оскарження ухвали про скасування судового наказу, то навряд чи в цьому є обмеження певного процесуального права стягувача, оскільки він, як заінтересована особа, може звернутися для вирішення тотожної вимоги в позовному провадженні з дотриманням загальних правил щодо пред'явлення позову.

Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закін­чення десятиденного строку, встановленого ч. 2 ст. 104 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви.

Якщо боржник протягом десяти днів від моменту отримання копії су­дового наказу не подасть заяви про скасування судового наказу, то за три дні після закінчення цього десятиденного строку судовий наказ набирає законної сили.

Судовий наказ, що набрав законної сили, суд видає стягувачеві. При цьому обов'язковим є дотримання певних, встановлених законом вимог. Якщо від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на подан­ня заяви про скасування судового наказу (10 днів від дня отримання копії судового наказу) не надійшла відповідна заява, суд перевіряє, чи боржник отримав копію судового наказу, тобто встановлює, чи надійшла до суду

розписка про одержання копії судового наказу боржником із поміткою про дату її вручення. Якщо у справі є відповідні дані, суд видає судовий наказ стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Судовий наказ, як й інші судові акти, що набрали законної сили, від­повідно до ст. 14 ЦПК є обов'язковим для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, передбачених міжнародними дого­ворами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до п. 1 ст. 21 Закону України «Про виконавче проваджен­ня», виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред'явлені протягом трьох років. Трирічний строк, протягом якого судовий наказ може бути пред'явлений до виконання до державної виконавчої служби, починає спливати з наступного дня після набрання судовим наказом за­конної сили.

Враховуючи положення законодавства про виконавче провадження, у якому закладена необхідність особистого звернення стягувача до органів державної виконавчої служби за примусовим виконанням, не замінюючи при цьому волевиявлення стягувача та з дотриманням судом правил звернення судового наказу до виконання (яке полягає лише у видачі судового наказу), суд не уповноважений ні з власної ініціативи, ні навіть за клопотанням стягувача (у наказному провадженні) надсилати судовий наказ до відділу державної виконавчої служби за місцем виконання. Тому державний вико­навець у разі надходження виконавчого документа безпосередньо із суду повинен відмовити у відкритті виконавчого провадження на підставі п. З ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягувач особистого має звернутися із заявою про виконання судового наказу.

Завдання для самоконтролю

1. Зробіть порівняльний аналіз наказного ироваджешія та інших видів проваджень у цивільному судочинстві.

2. Назвіть вимоги, які можуть бути предметом розгляду у наказному провадженні.

3. Розкажіть про порядок звернення із заявою про видачу судового наказу.

4. Прийняття заяви про видачу судового наказу.

5. Порядок видачі судового наказу.

6. Особливості скасування судового наказу.

7. Звернення судового наказу до виконання.

Розділ 20

20.1. Особливості окремого провадження як виду цивільного судочинства

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядають цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ст. 234 ЦПК).

В основу порядку розгляду і вирішення справ окремого провадження покладено загальні правила позовного провадження. Оскільки справи ок­ремого провадження мають істотну специфіку, то провадження у кожній із них створює синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, притаманних окремому провадженню загалом, правил, характерних суто для конкретної категорії справ. Специфіку провадження у кожній категорії справ регулюють через встановлення до загального порядку розгляду і вирішення справ процесуальних винятків чи доповнень.

У ЦПК України норми, які регулюють інститут окремого провадження, розділено на дві логічні частини: норми, які встановлюють загальні поло­ження окремого провадження (глава 1 Розділу IV), і норми, які визначають процесуальні особливості розгляду і вирішення окремих категорій справ окремого провадження (глави 2-12 Розділу IV).

Специфіка категорій справ, які є предметом розгляду в окремому про­вадженні, дозволяє виділити ряд особливостей, ш;о характеризують окреме провадження як вид цивільного судочинства.

I. В окремому провадженні об'єднано різні за правовою природою справи, порядок розгляду яких суттєво відрізняється один від одного. Ч. 2 ст. 234 ЦПК України визначає перелік категорій справ, які можуть бути предметом розгляду в окремому провадженні. Так, суд у порядку окремого провадження розглядає справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку;

10) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Цей перелік не є вичерпним, оскільки ч. з цієї ж статті передбачає можливість розгляду й інших категорій справ, зокрема у випадках, вста­новлених законом.

Справи окремого провадження є виключною юрисдикцією суду, а тому не можуть бути передані на розгляд третейського суду (ч. 5 ст. 235 ЦПК України).

Отже, можна зробити висновок, що у справах окремого провадження об'єкт судового захисту неодноманітний. В окремому провадженні вирі­шують справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих або майнових прав заінтересованих осіб, справи про визначення правового стану фізич­ної особи, справи про встановлення наявності або відсутності безспірних суб'єктивних прав. Об'єктом заяви чи вимоги заявника у справах окремого провадження є охоронюваний законом інтерес чи неоспорюване суб'єктивне право.

ii. Формою звернення заінтересованої особи для відкриття провадження у справі окремого провадження є заява. Для кожної категорії справ спе­ціальними нормами ЦПК України визначено реквізити відповідної заяви. Недотримання передбачених реквізитів спричинює застосування загальних положень, передбачених у ст. 121 ЦПК України. Вбачається за потрібне застосовувати положення ч. З ст. 122 ЦПК України щодо відкриття провад­ження у справі, крім випадків, коли ЦПК України встановлені спеціальні строки розгляду та вирішення справ окремого провадження.

Оскільки звернення до суду для відкриття провадження у справі у по­рядку окремого провадження відбувається через подання заяви, то відсутні й окремі процесуальні інститути. Зокрема, в окремому провадженні не існує права на: відмову від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміну предмета або підстави позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог; виключається можливість здійснення процесуальних дій, пов'язаних із забезпеченням позову, пред'явленням зустрічного позову. Вважаємо, гцо зміну предмета чи підстави заяви, відмову від поданої заяви треба розглядати як розпорядження відповідним процесуальним правом.

Варто пам'ятати, ш,о заява, на відміну від позовної заяви, не спрямована проти конкретних осіб, оскільки захисту порушеного права не вимагається. Якщо рішення у справі може торкнутися прав інших осіб, то вони беруть участь у справі як заінтересовані особи.

III. Коло осіб, які можуть бути заявниками у справах окремого про­вадження, здебільшого чітко визначене ЦПК України:

- заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть подати члени її сім'ї, орган опіки та піклування, наркологічний або психіат­ричний заклад;

- заяву про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпо­ряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбав­лення її цього права - батьки (усииовлювачі), піклувальники, орган опіки та піклування;

- заяву про визнання фізичної особи недієздатною - члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їхнього спільного проживання, орган опіки та піклування, психіатричний заклад;

- заяву про скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздат­ності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, може подати сама фізична особа, цивільну дієздатність якої обмежено, її піклувальник, член сім'ї, орган опіки та піклування;

- заяву про скасування рішення суду про визнання фізичної особи не­дієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною - опікун, орган опіки та піклування;

- заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності може подати тільки сама неповнолітня особа;

- заяву про усиновлення дитини або повнолітньої особи - особи, перелік яких передбачено у ст. 211 СК України;

- заяву про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність - орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної гро­мади (орган місцевого самоврядування);

- заяву про визнання спадш,ини відумерлою - орган місцевого самов­рядування за місцем відкриття спадш,ини;

г

- заяву у справах про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, відповідно до ст. 279 ЦПК України, можуть подавати лікар- психіатр, представник психіатричного закладу, сама фізична особа, якій надають амбулаторну психіатричну допомогу у примусовому порядку, її законний представник.

У справах окремого провадження не виключено можливості спільного звернення до суду кількох осіб, пов'язаних спільними інтересами, із заявою, наприклад, про визнання фізичної особи недієздатною.

IV. Для окремого провадження характерним є такий суб'єктний склад: 1) суд; 2) особи, які беруть участь у справі - заявники, заінтересовані особи, представники заявників та заінтересованих осіб. У випадках, вста­новлених законом, у справах окремого провадження можуть брати участь Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи; 3) інші учасники процесу - секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

Заінтересовані особи у справах окремого провадження - це ті учасники процесу, на суб'єктивні права чи обов'язки яких потенційно можуть впли­нути межі законної сили рішення суду у конкретній справі; рішення суду може торкнутися права або охоронюваних законом інтересів цих осіб, що може спричинити виникнення обов'язку здійснення ними яких-небудь дій чи змінити їхній правовий статус. Ці учасники є особами, які заінтересовані у правильному вирішенні справи. Наприклад, заінтересованою особою може бути такий учасник процесу, як держатель цінного паперу на пред'явника; органи та організації, до яких може звернутися заявник після ухвалення рішення суду.

Заінтересовані особи користуються всіма правами, передбаченими у ст. 27 ЦПК України. їх залучення у цивільну справу окремого провадження відбувається на прохання заявника, за ініціативою суду або самої заінте­ресованої особи.

Існує специфіка регулювання інституту судового представництва в ок­ремому провадженні. Так, провадження у справі про усиновлення можуть відкрити лише за заявою, поданою безпосередньо особою, яка бажає бути усиновлювачем. Це правило випливає з імперативної норми закону, а саме ст. 223 СК України встановлює, ш;о подання заяви про усиновлення через представника не допускається. Разом із тим, після відкриття провадження у таких справах поряд із заявником може брати участь і його представник.

Під час розгляду справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку законодавець передбачив обов'язкову участь проку­рора (ч. 2 ст. 281 ЦПК України). У зв'язку з цим виникає запитання: яку роль у цьому випадку виконуватиме прокурор? Виглядає так, що прокурор

виконуватиме функцію нагляду у суді. Передбачення обов'язкової участі прокурора у цих категоріях справ законодавцем, можливо, переслідує мету уникнення судової помилки, врівноваження односторонності процесу, на­гляд за додержанням прав і охоронюваних законом інтересів фізичної особи у справі, де існує значна вірогідність їх порушення. Водночас наголосимо, що участь прокурора у таких випадках не має призводити до вторгнення в автономію осіб, які беруть участь у справі, у діяльність суду, а може лише забезпечувати законність у розгляді і вирішенні цих справ.

У справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, про визнання фізичної особи недієздатною, про надання неповнолітній особі пов­ної цивільної дієздатності, про усиновлення є обов'язковою участь органу опіки та піклування. Особлива роль належить органові опіки та піклування у справах про усиновлення, де, по суті, підготовчу стадію провадить саме цей орган.

V. Відповідно до ч. 4 ст. 235 ЦПК України, справи окремого про­вадження суд розглядає за участі заявника та заінтересованих осіб. Таке формулювання правової норми має означати, що участь цих суб'єктів є обов'язковою. Проте сам законодавець щодо цього правила встановлює винятки:

1) згідно із ч. 1 ст. 240 ЦПК України, питання про виклик фізич­ної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішує у кожному випадку суд з урахуванням стану її здоров'я. Тобто суд може визнати явку такої особи необов'язковою і розглядати справу без її участі; 2) якщо фізична особа, стосовно якої розглядають справу про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, становить загрозу розповсюдження хвороби, суд може постановити ухвалу про розгляд справи без її участі (ч. 1 ст. 285 ЦПК України); 3) ч. 2 ст. 289 ЦПК України передбачає, що неявка в су­дове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їхніх представників або представника банку не перешкоджає розглядові справи, якщо суд не визнав їхню явку обов'язковою.

VI. За подання заяви у справах окремого провадження сплачується судовий збір розміром 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 «Про державне мито»). Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення у справах окремого провадження становить ЗО грн. (Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-тех- нічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ»), Ч. 7 ст. 235 ЦПК України передбачає, що за ухвалення судом рішення судових витрат не відшкодовують, якщо інше не встановлено законом.

Варто пам'ятати, що: 1) згідно із ч. З ст. 240 ЦПК України, суд, ус­тановивши, що заявник діяв недобросовісно, без достатньої для цього під­стави, стягує із заявника всі судові витрати; 2) судові витрати на розгляд справи про усиновлення сплачує заявник (заявники) (ч. 4 ст. 255 ЦПК України); 3) публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя (ст. 263 ЦПК України), а також публікація рішен­ня суду про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред'явника або векселя (ст. 267 ЦПК України) проводиться за рахунок заявника.

vii, Специфікою стадії провадження у справі до судового розгляду є те, що у справах окремого провадження не провадять попереднього судо­вого засідання, а лише здіііснюють відповідні процесуальні дії з підготовки справи до судового розгляду. Особливістю є також те, що, відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦПК, України з метою з'ясування обставин справи суд може з власної ініціативи витребувати потрібні докази.

viii. Для окремих категорій справ окремого провадження встановлено скорочені строки їх розгляду:

1) про госпіталізацію особи до психіатричного закладу - протягом 24 годин від дня її надходження; 2) про психіатричний огляд - протягом трьох днів з дня і"і надходження; 3) про надання амбулаторної психіатрич­ної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації - протягом десяти днів від дня її надходження; 4) про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування - не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі; 5) про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю - у п'ятиденний строк від дня надходження заяви.

Вбачається, що строк розгляду інших категорій справ має відбува­тися за аналогією закону відповідно до положень ст. 157 ЦПК України.

ix. За загальним правилом, судовий розгляд справ окремого провад­ження відбувається відкрито.

Проте, згідно із ч. 2 ст. 6 ЦПК України, за клопотанням осіб, які бе­руть участь у справі, може бути проведено закритий судовий розгляд, щоб забезпечити таємницю усиновлення, запобігти розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їхню честь і гідність. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 289 ЦПК України, справу про розкриття банком інформації завжди розглядають у закритому судовому засідання.

x, Цивільні справи у судах першої інстанції розглядає одноособово суддя, який є головуючим і діє від імені суду.

Однак розгляд цивільних справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи померлою; про усиновлення; про надання особі психіатрич­

ної допомоги у примусовому порядку; про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу - проводить суд у складі одного судді і двох народних засідателів.

XI. Оскільки окреме провадження за правовою природою є непозовним провадженням, то, якщо під час розгляду справи виникає спір про право, який вирішують у порядку позовного провадження, суд зобов'язаний пос­тановити ухвалу про залишення заяви без розгляду і роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їхнє право подати позов на загальних підставах.

XII. Закінчення судового розгляду справи окремого провадження може відбуватися через ухвалення рішення суду або постановленням ухвали. Судові рішення у справах окремого провадження мають відповідати вимо­гам, встановленим главою 7 ЦПК України. За загальним правилом, рішення суду, ухвалене у справі окремого провадження, набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Проте варто звернути увагу, що, відповідно до ч. З ст. 290 ЦПК України, ухвалене судом рішення у справі про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб: 1) підля­гає негайному виконанню; 2) особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник має право у п'ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення.

20.2. Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

Здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх не­виконання фізична особа набуває, за загальним правилом, із досягненням 18 років (повноліття).

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється у су­довому порядку в її інтересах, а також для захисту прав інших осіб, але тільки у випадках, прямо передбачених законом.

Так, відповідно до ст. 36 ЦК України: 1) суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та

(або) керувати ними; 2) суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне ма­теріальне становище.

Згідно із ч. 1 ст. 39 ЦК України, суд може визнати фізичну особу не­дієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

У ч. 4 ст. 32 ЦК України передбачено, що за наявності достатніх під­став суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опі­ки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Право на звернення зі заявою про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною належить обмеже­ному колу осіб.

Так, відповідно до ст. 237 ЦПК України:

- заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть подавати члени її сім'ї, орган опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад;

- заяву про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпо­ряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбав­лення ґі цього права - батьки (усиновлювачі), піклувальники, орган опіки та піклування;

- заяву про визнання фізичної особи недієздатною - члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки та піклування, психіатричний заклад.

Якщо із заявою про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною звертається особа, яка не належить до зазначеного кола осіб, суд зобов'язаний відмовити у відкритті провад­ження у справі.

Заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, зокрема неповнолітньої, про визнання фізичної особи недієздатною, подають за міс­цем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у нарколо­гічному або психіатричному закладі - за місцезнаходженням цього закладу. Правило виключної територіальної підсудності, яке застосовують до цих категорій справ, спрощує збір доказів і забезпечує можливість фактичної участі у процесі фізичної особи, правовий статус якої змінюється.

У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи потрібно зазначити обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на і"і здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка

зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речо­винами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряд­жатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення ІТ цього права потрібно зазначити обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною потрібно зазначити обста­вини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Заявник вправі використовувати будь-які докази. Наприклад, у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи це можуть бути пос­танови про притягнення до адміністративної відповідальності за розпиття спиртних напоїв, довідки з наркологічного диспансеру, акти адміністрації про відсторонення працівника від роботи у зв'язку з появою у нетверезому стані чи стані наркотичного, токсичного сп'яніння, документи про доходи сім'ї та кількість її членів тощо.

Наявність в особи психічного розладу, внаслідок чого вона не розуміє значення своїх дій та (або) не може ними керувати, можна обґрунтовувати у заяві посиланням на виписки з історії хвороби різних психіатричних та психоневрологічних закладів, у яких особа перебувала на спеціальному обліку, довідки про стан здоров'я чи травми, які могли порушити психіку, про вроджені розумові недоліки, а також обставини здійснення вчинків, які свідчать про неадекватну поведінку особи (протоколи органів внутрішніх справ, акти, складені за участі житлових органів, показання свідків тощо).

Доказами того, що неповнолітній розпоряджається своїми доходами явно на шкоду самому собі, можуть бути довідки з місця роботи про за­робітну плату, договори, чеки, квитанції, боргові розписки тощо.

У порядку проведення підготовчих дій суддя у справах про визнання фізичної особи недієздатною, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану фізичної особи. Умовою призначення експертизи є наявність достатніх відомостей про психічний розлад здоров'я фізичної особи, але історія хвороби, перебу­вання фізичної особи на стаціонарному лікуванні, на обліку психіатричного закладу не можуть замінити висновку експерта.

В ухвалі про призначення судово-психіатричної експертизи вирішенню експерта доручають такі запитання: чи страждає фізична особа психічним розладом здоров'я? Чи здатна вона у зв'язку з цим усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; чи може фізична особа внаслідок психіч­ного розладу особисто брати участь у розгляді справи? Суд не може ставити

г

перед експертом запитання про недієздатність фізичної особи, оскільки воно має правовий характер і належить безпосередньо вирішенню суду.

У випадках, коли фізична особа навмисно ухиляється від проходжен­ня експертизи, суд у судовому засіданні за участі лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово- психіатричну експертизу.

Розгляд справи відбувається за правилами, встановленими главою 4 розділу III ЦПК України. Слід пам'ятати, що розгляд справи про визнання фізичної особи недієздатною, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи проводиться за участі заявника. Крім того, з урахуванням важливості питань, які вирішують, а також посиленням процесуальних гарантій захисту прав та інтересів фізичної особи у ч. 1 ст. 240 ЦПК України передбачено обов'язкову участь у розгляді таких категорій справ представника органу опіки та піклування.

Виклик фізичної особи, піодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, залежить від стану і"і здоров'я, а тому це питання вирішує суд у кожному конкретному випадку з урахуванням доказів, які є у справі, зокрема висновку судово-психіатричної експертизи. Хоча видається, що наявність психічної хвороби чи слабоумство не виключає явки фізичної особи в судове засідання, якщо суддя прийде до висновку про те, що на конкретний період психічний стан є задовільним.

Суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною чи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, встановлює над нею опіку чи піклування; за поданням органу опіки та піклування призначає фізичній особі опікуна чи піклувальника.

Варто пам'ятати, що законодавство встановлює вимоги до особи-опікуна та до особи-піклувальника. Так, відповідно до ст. 63 ЦК України, опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізичну особу можуть призначити опікуном або піклувальни­ком лише за її письмової заяви. Згідно зі ст. 64 ЦК України, опікуном або піклувальником не можуть бути такі фізичні особи: позбавлені батьківських прав, якщо ці права не поновлено; поведінка та інтереси яких суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Читайте також:

1. I. Вступна частина
2. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
7. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
8. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
9. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
10. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
11. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
12. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Переглядів: 305